Неділя
29 лист., 2020
      
завантаження...

Тмутороканський камінь

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Тмутороканський камінь

Тмутороканський камінь - одна з найцінніших пам’яток ранньої історії Русі-України, яка безпосередньо пов’язана також з минулим Тавриди. Цей камінь знайшов ще 1792 року на Тамані Антін Головатий (1744 — 1797), уславлений козацький лицар, котрий домігся 1792 року переведення козаків на Кубань; з 1796 р. — кошовий отаман Чорноморського війська. Знахідка та оприлюднення Антоном Головатим «Тмутороканського каменя» робить цього воїна одним із перших українських археологів, тонким знавцем далекої минувшини.

Текст пам’ятки описує географічні виміри 1068 р., проведені князем Глібом Святославичем (помер 30.05.1078), сином Святослава Ярославича, Великого князя київського в 1073 — 1076 рр. Ім’я князя Гліба в ті часи було добре відоме, про що свідчить, наприклад, Літопис руський.

tmotorokanskyi-kaminДовжина плити 2,25 м, ширина 70 см, товщина 24 см. Вага близько 850 кг. Напис: "Въ лѣто 6576 індикта 6[4] Глѣбъ кнѧзь мѣрилъ мо<ре> по лєду ѿ Тъмутороканѧ до Кърчєва 10000 и 4000 сѧжє<нъ>"

Так, року 6572 (1064) літописець записує: «Утік Ростислав, син Володимирів, онук Ярославів, до Тмутороканя, і з ним утік воєвода Порей і Вишата, син Остромира, воєводи новгородського. І, прибувши, вигнав він Гліба із Тмутороканя, а сам сів замість нього».

tmutorokanskyi-kamin-transkrypcija

Та наступного року князь Святослав сам вирушив до Тмутороканя і відновив справедливість, хоча через якийсь час усе повторилося і Гліб знову вирушив до батька за підтримкою. Повернувся знову, але спокою не було. Згодом княжив у Новгороді, де уславився як палкий оборонець християнства. Зокрема, коли якийсь місцевий волхв удав із себе Бога і ганив єпископа Феодора, то люди пішли за цим язичником; тоді Гліб узяв сокиру «під полу», пішов до волхва і потяв його. Щоправда, сам князь Гліб також був убитий у Заволоччі; «тіло ж його покладено було в Чернігові за святим Спасом місяця липня у двадцять і третій день».

tmetorokanskyi-kamin-plyta

Тмуторокань - місто, центр Тмутороканського князівства. Розташовувалося на Таманському півострові на місці колишньої грецької колонії Гермонаси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.) і теперішньої станиці Таманської (Кубань). Через місто підтримувалися політичні й економічні зв'язки Русі з Візантією і Північним Кавказом. Під 988 роком у «Повісті минулих літ» вперше згадується один із дванадцяти синів великого князя Володимира Святого — Мстислав. Там же повідомляється, що батько наділив Мстислава Тмутороканською землею.

Унікальність напису на Тмутаранському камені викликала жваву дискусію про його автентичність. Його досліджували історики А. Оленін, А. Спіцин, Б. Рибаков, А. Монґайт, американський історик B. J. Boek. Непідробленість напису довела А. О. Мединцева в спеціальній праці: Медынцева А. А. Тмутараканский камень (М., 1979). Відомості напису повністю підтверджуються даними літописних давньоруських джерел. У 1068 році у Тмуторокані дійсно князював Гліб Святославич, який згодом був новгородським князем. У Візантії відлік років ішов по індиктах, що подано тут правильно. Відстань від Тмуторокані (сучасна Тамань) до Керчі рівно 23 км, що повністю відповідає відстані у 14 000 махових сажень. Проведена наукова експертиза (палеографії літер, ідентифікації князя, перевірка сучасними методами відстані між поіменованими пунктами) підтверджує давньоруське походження пам'ятки. Науково-природничими методами археометрії камінь не досліджували. На місці знахідки археологи виявили споруди літописного міста — центру Тмутороканського князівства. З 1857 року Тмутороканський камінь зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург).

rozkopky-tmutorokani

Залишки Тмуторокані знайшла у 1930 році Таманська експедиція на чолі з А. Міллером. Тоді виявилося, що княжа Тмуторокань була оселею міського типу з великою кількістю скупчених кам'яних будинків, збудованих із сірого ґраніту. Цей граніт довозили туди кораблями з околиць Києва, які в поворотну сторону завантажувалися збіжжям і рибою. Дослідження Тмуторокані припинилися після заслання А.Міллера в 1933 році, продовжив їх Борис Рибаков лише у 1952-53 рр. Ці дослідження Тмуторокані та інших осель на Кубані та Приазов'ї стверджують посвідчення арабських мандрівників IX-X століття про існування трьох частин Давньої Русі:

"Русь складається з трьох племен, - писав аль-Балхі, - з них одне ближче до Булгару,  а цар його живе в місті, званому Куяба, що більше за Булгар. Друге плем'я, далі від першого зветься Славія. Ще одне плем'я зветься Артанія, а цар його живе в Арті."

На даний момент історики поки що не зійшлися до однієї думки як саме трактувати повідомлення арабського мандрівника. Проте, більшість згідна, що Куяба - це Київ, Славія - це новгородські словени, а щодо Артанії до останнього часу не було встановленої думки, чимало істориків взагалі відкидають існування цієї території. Але інші, і між ними М.Грушевський, вважали Артанію за третій центр Русі в Приазов'ї. Ця остання гіпотеза знайшла своє підтвердження в археологічних дослідах. На самому Тмутороканському городищі знайдено дві печатки з написом "От Ратибора". Такі ж печатки знайдені у Києві та Корсуні. Печатки ці мабуть належали тмутороканському посаднику Ратибору, якого згадували в джерелах, що коли хозари захопили у 1079 році князя Олега Святославича і повезли його за море в Царгород, то князь Всеволод (Ярославич київський) призначив туди посадника Ратибора. Знайдено і три монети Олега Святославича, що княжив у Тмуторокані в 1077-79 рр. Знайдено й інші цікаві речі, як от платівку з тризубом князя Мстислава Володимировича, що княжив у Тмуторокані в роки 987-1022. 

Археолог Міллер Михайло Олександрович (1883-1968) зробив такий висновок:

"Слов'янські міста та селища являють собою той третій центр Русі, що про нього свідчать стародавні джерела, називаючи його ТАНІЯ. Є підстави думати, що колонізація цього краю, бодай північного Надозів’я почалася ще до походів Святослава, десь на початку X ст. Масове заселення Надозів’я відбулося після зруйнування Саркела та його приєднання до Київської держави (965—967). Внаслідок звільнення цього краю від хозар, тут створилося нове слов’янське князівство — Тмутороканське. Адміністративним центром його зробилась Тмуторокань, а промисловим та торговельним центром — Біла Вежа над Доном.  Терени Тмутороканського князівства не були заселені слов’янами всуціль, і селища лежали лише по течії більших рік. Посилення половців, а разом з тим і їхніх нападів та грабунків робить неможливим дальше існування селищ із сільським господарством. Слов’янське сільське населення відходить назад до Дніпра. Вже 1094 року князь Олег залишає Тмутотокань і йде відвойовувати свою «отчину» — Чернігів. З того часу зникають відомості про Тмуторовань в літописі." (Наук. 36. УВАН 1952. І, ст. 58—59). 

tmutorokan-map

Критика: Першим у автентичності каменя засумнівався академік Петер-Симон Паллас, а вслід за ним і інші історики. Вони зазначали, що ні європейські хроніки, ні арабські, ні візантійські літописи, ні в XI, ні в XII, ні в наступних століттях нічого про загадкове князівство на березі Азова не згадували. 1901 року академік Олександр Спіцин зазначив, що Тмутаракані не існувало взагалі. Французький вчений Андре Мазон 1940 року в своїй книзі довів, що Тмутараканський камінь був майстерною підробкою XVIII століття. Серед вчених, які заперечують автентичність Тмутаракані, був відомий краєзнавець та історик Михайло Успенський.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"

Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...