Середа
04 серп., 2021
     

Історія ювелірних прикрас в Україні

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4

istoriya-yuvelirnyh-prykras-ukraina

Звичай декорувати, прикрашати своє тіло - є одним з найперших проявів культури. Перші прикраси відомі з середини палеоліту і нараховують 135–100 тис. років. Останні археологічні знахідки свідчать, що ще 50 000 років тому люди володіли мистецтвом різьби по кістці. В Україні однією з найдавніших пам'яток є Мізинські браслети, декоровані меандровим орнаментом - їх вік близько 20 000 років. А під час археологічних розкопок Трипільської цивілізації було знайдено безліч жіночих прикрас - буси, намиста, амулети з коштовного каміння, кісток, зубів тварин. Це свідчить що вже 7000 років тому на теренах України жінки-трипільчанки дбали про вроду та красу свого тіла, декорували його, а відтак мусили існувати й цілі майстерні з виготовлення таких прикрас, що в принципі і доводить археологія.

rsz trypilski-prykrasy

paleolit-busy

busy2-paleolit

paleolit-mogylnyk

namysta-paleolit

namysta-davni44

Однак, якщо говорити саме про перші ювелірні вироби, то безумовно апологетами були такі легендарні народи як гуни, готи, кіммерійціскіфи і сармати - митці і майстри художнього ремесла, які колись заселяли Північне Причорномор'я України. Їхнє бачення довкілля відобразилось у бронзових, срібних і золотих, а часом й просто залізних, рослинних та тваринних композиціях.

kimmerijski-prykrasy

kimmerijska-shpylka

kimmerijska-diva-prykrasy

kimmerijska-zhinocha-prykrasa

Особливо хочеться відзначити скіфів, які по собі залишили шедеври ювелірного мистецтва світового масштабу, наприклад - Скіфська Пектораль. У поєднанні з грецькими майстрами-золотарями, вони створили безліч прикрас для тіла, зброї та збруї, користуючись усіма відомими на той час техніками: литтям, карбуванням, гравіруванням, позолотою, інкрустацією та ін., вміли й оправляти каміння. Особливістю скіфського золотарства став так-званий "Скіфський звіриний стиль" - зображення фантастичних звірів (грифони, сфінкси, крилаті тварини та химери з людськими головами).

skifskyi-zolotyi-zvirynyi-styl

skifska-skroneva-pidviska

480 року до н.е. у південно-східній частині Кримського півострова утворилося Боспорське царство, до складу якого увійшли античні міста Північного Причорномор'я. Столицею став Пантікапей (сучасний Керч). Саме тут виникла унікальна школа торевтики - мистецтво рельєфної обробки скульптурних художніх виробів з металу.

Bosporan Kingdom growth map-pt.svg

pantikapei-braslet

Пантікапейські торевти виготовляли ювелірні прикраси і коштовності на замовлення скіфської військової знаті та їх родин. Ці зразки ювелірного мистецтва були знайдені в численних скіфських курганах. Найвідомішим шедевром боспорським майстрів стала Сахнівська діадема, яку знайшли біля села Сахнівка Черкаської області. Більше трьох з половиною тисяч чудових золотих ювелірних витворів виявлено в похованні знатної скіф'янки під час розкопок Мелітополського кургану (IV ст. до н.е.). Це переважно золоті бляшки, що нашивалися на одяг, головні убори та взуття.

golovnyi-ubir-sarmatskoi-zhryci

melitopol-blyahsky

Згодом, скіфів витіснили сармати. Вони принесли нові традиції — "Поліхромний стиль", особливістю якого є те, що у виробах тіла тварин помережані кольоровими вставками з блакитної пасти або бірюзи у напаяних гніздах. Грецьке мистецтво Причорномор'я дещо змінило поліхромний стиль сарматів — збільшило кольорову палітру. Поряд із благородними металами та каменями у ювелірних виробах того часу починає траплятися скло. У такому стилі часто виконувались грецькі фібули та броші різної форми.

sarmatski-prykrasy

skifska-korona

Окрім сарматського стилю, у південні регіони України Подунав'я та Північного Заходу проникає мистецтво кельтів. На Закарпатті в районі гори Галіш-Ловачка діяв цілий металургійний центр кельтів. Кельтським ювелірним виробам були притаманні кругові і геометричні, тваринні і рослинні орнаменти, зооморфні зображення. "Фірмовим" символом кельтського золотарства є трискеліон. Однією з найулюбленіших прикрас кельтів були - торквеси, тобто нашийні гривни.

Золото кельтів

torques

23274-celtic-bronze-triskele 1 ac987d69dc23bd6be1da8aef38512701

DenfSLHXUAYkwfF

Кельтське золото

У період, коли почали зароджуватися слов'яни в художньому ремеслі широко застосовуються відливання, тиснення, карбування, волочіння дроту, клепання, паяння. Для оздоблення речей використовується позолота, зернь, скань. В орнаментах залишається стилізація рослинного і тваринного світу, що зумовлювалося обожненням природи в період давньоруського язичництва. Поряд з цими мотивами, зустрічається геометричний орнамент, який у мистецтві слов'ян посідає чільне місце. Привертають увагу вироби полянських майстрів, зокрема Мартинівський скарб, що був виявлений на Черкащині. Не менш цікаві й срібні антропоморфні фібули з Пастирського скарбу, відкритого біля села Пастирського на Черкащині, та Хар'ївського, що походить з села Хар'ївки на Сумщині. Особливо вражають технікою виконання сережки з Хар'ївського скарбу, виготовлені технікою штампу. Визначні пам'ятки ювелірного мистецтва VII - VIII ст. були знайдені в похованні місцевого слов'янського вождя біля села Глодосів Кіровоградської області. Найпримітніші - золоті трирогі лунниці, декоровані зерню, сканню та інкрустовані коштовним камінням. Привертають також увагу твори ювелірного мистецтва з поховання слов'янського дружинника, відкритого біля Келегейських хуторів на Херсонщині. Серед них золоті пряжки для поясів, сережки, ажурні філігранні намиста та багато інших оздоб, в тому числі і для кінської збруї. 

martynivskyi-skarb

midni-lyti-prykrasy-radymychiv

juvelirka-slovjan

visochni-kilcya

lunnycia-glodoskyi-skarb

kolty-rus

roslynnyi-ornament-kolco

zoloti-pidvisky-kyivska-rus

Майстри Київської Русі стали прямими продовжувачами розвитку давнього ювелірного мистецтва в Україні. У X-XIII століть тут була досить розвинена технологія механічного та теплового оброблення заліза. Майстерність давньоруських ювелірів стояла значно вище, ніж на той час у країнах Західної Європи. Давньоруським майстрам були відомі найдавніші художні засоби оброблення кольорових і благородних металів, зокрема міді, срібла і золота. Ремісники вміли витягувати дріт, з якого скручували найтонші нитки, виробляли прикраси, вкриті найдрібнішими кульками зерні, виливали у воскових моделях та кам'яних формочках різні ювелірні вироби, що свідчить про масове виготовлення речей, на які був високий попит не лише на внутріньому, а й зовнішньому ринку.

braslet-chenigiv

rjasny-mini

visochnye-koltsa-mini

parnye-kolty-mini

persten-rus2

braslety-semargl-rus

Художні витвори з золота та срібла оздоблювали черню, інкрустацією та перегородчастою емаллю. В цій складній техніці давньоруські майстри домоглися такої високої досконалості, що їх вироби були неперевершеними на світовому ринку. Вироби київських ювелірів X-XIII ст., до яких відносяться срібні з визолоченим південноруським орнаментом пластини, пластинчасті браслети-наручі та браслети кручені з сріблого та золотого дроту з черню, карбовані й сканні з дрібною зерню оздоби, персні, витвори в техніці перегородчастої емалі - то значні досягнення давньоруських митців і тогочасної художньої культури. Вони вирізяються чіткістю малюнка, ясністю композиції, високою майстерністю виконання. 

peregorodnychni-emali

juvelirka-kyivskoi-rusi

juvelirne-mystectvo-kyivskoi-rusi

Художню творчість ювелірів Київської Русі високо оцінили представники багатьох країн світу. Так, німецький монах Теофіл, який у XI ст. вивчав художні ремесла різних країн світу, писав, що шлях до вдосконалення емалі та урізноманітнення черні відкрила Київська Русь. За рівнем розвитку художнього мистецтва він ставив її на друге місце після Візантії, попереду Франції, Італії, Німеччини, Англії. Візантійський письменник XII ст. Іоанн Тцетцес також уславлює художню витонченість руських різьбярів по кістці, порівнює їх творчість з мистецтвом легендарного Дедала, а італійський мандрівник Плано Карпіні був просто приголомшений майстерністю давньоруського умільця Косьми, який вирізьбив із слонової кістки й оздобив золотом та коштовним камінням трон.

На жаль, монголо-татарська навала 1237-40-х років сильно позначилася на київській школі ювелірного мистецтва. Палали українські міста й села, безцінні пам'ятки були розграбовані, а майстри нещадно убиті. Монголо-татарська навала загальмувала розвиток супердержави й мистецтва Київської Русі. Щоправда, з часом мистецтво поволі почало відроджуватися й вже у козацьку добу ми знаходимо нові пам'ятки ювелірного мистецтва. Центрами золотарства в Україні XIV-XVII ст. були Київ, Чернігів, Львів, Переяслав, Ніжин, Кам'янець-Подільський, Острог, Прилуки та інші міста.

Основними металами для виготовлення жіночих прикрас тоді було золото і срібло. Наділені високими пластичними якостями, ковкістю, ці метали гарно відбивають світлове проміння та дають можливість моделюванням об’ємів і форм утворювати цікаві світло-тіньові ефекти. Часто застосовувались у прикрасах кольорові шляхетні камені, які в ХV-ХVІ ст. цінувались не за високу якість і чистоту, яскравий блиск чи матеріальну вартість, а головним чином за їх колір – ніжну голубінь сапфіра, таємничу зелень смарагда, гарячий колір яхонта. Камінчики могли бути довільної форми, з природними недоліками, нерівномірного забарвлення, бліді. їх оправляли у такому ж вигляді, монтуючи кожен окремо, часто на віддалі один від одного, в орнаментованому емаллю, черню, карбуванням гнізді. 

zastibka-shuba

Сережки, які виготовлялись українськими золотарями в ХVII-ХVIIІ ст., мали просту чітку будову і, найчастіше, кілька елементів нескладних геометричних форм. До вушка у вигляді дужки з замочком або гачка прикріплювались розетки, прямокутні щитки, прикрашені каменями, кольоровими скельцями, а до них – підвіски з камінчиків або скляних намистин. Заміжні жінки найчастіше носили сережки без каменів або з одним каменем, а дівчата любили більше барвисті, з різнокольоровими камінчиками. Доньки козацької старшини до святкового вбрання одягали сережки з довгими підвісками і з великими каменями.

zolotarstvo-kozackoi-doby

Прикраси для пальців рук – персні, напалки – призначались як для жінок, так і для чоловіків. Асортимент металів, з яких виготовлялись персні і обручки, ширший, ніж в інших видів прикрас. Це не тільки срібло та золото, але і мідь, залізо, олово. Напалки виготовлялись у вигляді масивного персня і носились на вказівному пальці. Жуковини на верхній частині мали круглий, квадратний або прямокутний щиток з різьбленим декором, часто іменну печатку або герб. Поверхня кілець у перснях часто різьбилась або покривалась кольоровою емаллю. Основне декоративне навантаження несла верхня частина персня, де монтували металевий кастик з кольоровим камінчиком гранчастої або овальної форми. В архівних документах XVII ст. обручки фігурують як атрибут вінчального обряду. В одному з таких документів звертається увага на те, що матеріал, з якого виготовлені обручки, був різний у молодого і молодої… Персні і обручки були невід’ємним компонентом ансамблю прикрас у вбранні всіх соціальних пластів українського народу. Це засвідчується і тією роллю, яку відігравали ці предмети в обрядах і увагою до перстенів у народній ліриці.

Іконографічні та писемні джерела засвідчують, що в XVII – XVIII ст. заможніші українські жінки і дівчата, шляхтянки, дочки і дружини козацької старшини більше вживали в своєму вбранні намиста з перлів, гранатів, коралу, золотих монет, ланцюжки, дукачі, хрести, оправлені коштовним камінням. Ці прикраси завдяки теплому полиску золота, іскристій грі кольорових каменів, переливчастій матовості перлів найкраще поєднувались з їх одягом, який шився з дорогих оксамитів, атласів, парчі, штофу майже завжди з великими яскравими квітами, обшивався золотими шнурами, зимове вбрання опушувалось соболем і підбивалось іншими цінними хутрами. З подібних матеріалів виготовлялись і головні убори «кораблики» для літа і круглі шапочки для зими. Чобітки носили найбільше з червоного сап’яну, вишиті блискучими шовковими нитками, золотою і срібною канітеллю на високих срібних підківках, літом – черевики також з сап’яну.

serezhky-zolotarstvo-ua

Жіночі прикраси ХVІ-ХVІІІ ст., крім свого декоративного значення, посідали і ряд інших, серед яких важливими були значення капіталу і соціального престижу. Останнє пояснює той факт, що навіть найбідніші жінки намагались не поступатись перед заможними і підтримувати естетичну норму вбрання – носити намисто, дукачі, сережки тощо. Іноземний подорожній О. фон Гун в 1805 р. був вражений вбогістю українських сіл поблизу Яготина, але разом з тим відмітив, що шийні прикраси селянок часто коштували більше, ніж весь дім. Він також зарисував з натури селянську дівчину в «наряді» – кораловому намисті з дукачем.

Серед козаків також був поширений звичай носити сережку. А відтак були майстри, які масово виготовляли їх. Доктор історичних наук, професор Леонтій Войтович припускає, що звичай носити сережку українські козаки перейняли у скіфів, сарматів, гунів і кімерійців. Але це не означає, що запорожців масово охопив “стадний інстинкт” прикрашати вуха пірсингом – цей привілей могли мати лише одиниці, оскільки сережка для них була наділена символічним змістом. Існує сторичний опис князя Святослава його Візантійськими сучасниками: “Широкоплечий мужній чоловік, трішки вищий за середнього візантійця. Шия була настільки широкою, що не помітно було переходу з головою. Мав довгі вуса і виголену голову з пасмом волосся. А в одному вусі була сережка з кристалами.” Самі ж сережки у чоловіків-козаків мали зазвичай вид простого півмісяця і в кращому випадку були срібними.

kozacki-serezhky

kozacka-serga1

tryzub-serga2

Існує також і така версія: “Сережка у вусі є давнім атрибутом козаків і взагалі вільної людини. Якщо з плином часу сережку почали носити у вусі різні окремі соціальні групи, то в часи козацтва це був спосіб вилікувати Гепатит С, адже сережка була срібною, і проти вірусів срібло завжди допомагало. Якщо козаки набирали воду з незнайомої водойми, то на кілька хвилин опускали до ємкості сережку, яку більшість з них завжди носили у вусі.”

Що ж стосується кілець, то чоловіки їх не носили зовсім. Тільки жінки. Кільця на дівочих та жіночих руках мали своє значення. Срібне колечко на лівій руці – дівчина на виданні, на правій – засватана. Кільце з бірюзою означало, що коханий дівчини служить. Бірюза – камінь туги. Золоте кільце на правій руці – заміжня, на лівій – розлучена. Два золотих кільця на лівій руці – вдова, так як друге кільце – це кільце померлого чоловіка.

В подальшому маючи тисячолітню основу художнього мистецтва, зберігаючи язичницькі традиційні форми та орнаменти, ювелірна справа в Україні все більше розвивалася, покращувалася та проявляла себе у різноманітних шедерврах. Зокрема найбільшого розквіту вона здобула здобула на Гуцульщині, де утворились цілі митецькі династії: Дмитро та Никола Дудчаки, Медвідчуки, Федюки. Також відомі такі майстри-ювеліри, народні ремісники: М.Шмадюк, І. Тинкалюк, І. Кіщук, М. Якиб'юк, В. Девдюк, Лукин і багато ін. Використовуючи техніку лиття мосяжу (латуні) у глиняні форми, та карбуванням і гравірування, ці народні майстри виробляли жіночі прикраси й різні предмети щоденного вжитку. Гуцульські народні ювеліри часто поєднували різні техніки декору, наприклад, порохівниці здобили інкрустацією металом, скляними пацьорками, перламутром і кольоровим деревом. Декор гуцульських виробів обмежений геометричними мотивами.

guculski-majstry

guculski-persni

guculska-rozetka

tobivka-guculy-mosyazhnyctvo

tashka

fajki protychky - werzbicki

Щодо технології виробництва, то вона в гуцулів збігається з технологією часів Київської Русі. Навіть термінологія процесів і виробів схожа. Аналогічні вироби трапляються як у тому періоді, так і в гуцулів. У них якось цей процес виробництва затримався на кілька століть. Як було в Київській Русі, так і гуцули небагато змінили, тихо собі працювали в горах, ніхто їм не заважав. Якщо зробити загальний поділ, то в гуцулів є три основні види металообробки. Перше – литво, ливарництво. Це великі масивні вироби, які мають об’єм. Другий спосіб – це холодна ковка, кування. Тобто, вони робили бляху і з неї виклепували частину виробу. Третій спосіб – це вироби з дроту, в’язання з дроту. З нього в’язали ланцюги й інші речі для монтування.

Щодо литва, то лили вони дуже просто. Коли гуцул хотів відлити якийсь виріб, він робив дерев’яний «фірмак». «Фірмак» відтискали в глині. Бралися дві глиняні половинки, вирівнювалась одна сторона, брався «фірмак», втискався в один бік, потім в другий, і ті форми потім складали. Згодом, коли був готовий «фірмак», прорізались рівчаки, щоби залити у форму латунь. Форми обкручували міцно дротом і замазували глиною. Для міцності вони могли форми ще й випалювати.

Заливали метал. Метал ще міг не бути вистиглий, але форму розбивали, видавлювали виріб і кидали його в воду гарячим, щоби він загартувався. Після цього майстер сідав, брав напилки – спочатку грубий для випилювання, потім – тонший, яким шліфував. Після цього він брався до оздоблення.

Оздоблювали двома методами: карбування та ритування.

Карбування: у них були різні невеликі пуансони, й набивали ударами крапочки, кружечки, рисочки. Або ж брали штихель (сталевий різець), яким різьбили різноманітні трикутнички й таке інше.

Вони поєднували різні мотиви. По-гуцульськи відливати називалося «сипання» або «зливати мосяж». А оздоблювати називалось «писання», «писати мосяж». Ось така в них була технологія.

Гуцули виготовляли згарди (шийні прикраси), бартки, пряжки для чересів (широкий шкіряний пояс), мосяжні оздоби у вигляді різних гудзечок і гравіровок для тобівок (торба) і ташок (сумка), порохівниці, гуцульські кріси і пістолі, а також люльки (файка, піпа).

Використані джерела:

  1. Ганна Врочинська - “Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть”
  2. Альбом "Київський музей історичних коштовностей" (1974)
  3. Сайт Київського музею історичних коштовностей України.
  4. Альбом "Гуцульські художні вироби з металу" (2011)
  5. Альбом Д. Гобермана - "Искусство гуцулов" (1980)
  6. Рябцева С.С. Древнерусский ювелирный убор: основные тенденции формирования (2005)
  7. Б.А. Рибаков - Ремесло Древней Руси
  8. В.Н. Корсунь - Ювелирное искусство Древней Руси. Традиции мастерства (2012)
  9. Експозиція "Україна Світу", Київ, 2013 р.
  10. Експозиція Одеського краєзнавчого музею.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



blog comments powered by Disqus