Мова піде про одну загадкову скульптуру у місті Львові, а точніше майже бюст, вмурований в стіну одного з львівських будинків на вулиці Харківській, що прилягає до давнього району - Знесіння, видима тільки з одного боку на три лиця, два з них, що дивляться в різні сторони, зображують жінку, а одне, що дивиться на вулицю, – чоловіка.
Найімовірніше, у скульптури було ще й четверте лице, але воно по той бік стіни. Будь-яких відомостей про історію чи походження цього витвору - майже немає. З одного сайту, нам вдалось дізнатись, що до ХІХ століття приблизно на цьому місці стояла церква Воздвиження Чесного Хреста. Споруда датується майже тим самим часом, що і будівництво Успенської церкви на вулиці Підвальній.
Вулиця Харківська на Google Maps
І хоча архівні матеріали згадують її лише від 1539 р., однак немає сумнівів, що вона в цьому місці існувала щонайменше півтора або й два століття до того, подібно до інших церков Галицького передмістя (наприклад, церкви Богоявлення Господнього з ХІV ст.).
Згідно з архівними даними на початку XVII ст. у цій же, Хрестовоздвиженській церкві зберігався унікальний (в загальноєвропейському значенні цього слова) стародрук виготовлений у 1491 році, у друкарні Фіоля Швайтпольта і сучасне місцезнаходження якого невідоме. (Тут підкреслимо, що згаданий стародрук був видрукуваний приблизно на вісімдесят років раніше за, всім відомого, «Апостола» Івана Федорова (1574) і міг бути одним з найдавніших друкованих видань у середньовічному Львові). Про зовнішній вигляд церкви Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього можна судити з гравюри Гогенберга з рисунку Аврелія Пасаротті 1618 року, на якому схематично позначено верхівку бані цієї святині.
Детальніше враження скласти вам допоможе карта 1766 року Жана Ігнасія дю Дефі, на якій представлена також і частина сьогоднішнього Кайзервальду з Хрестовоздвиженською церквою.
Станом на кінець XVII ст. – в апогей розквіту львівського ставропігійного братства – при церкві Воздвиження Чесного Хреста Господнього вперше згадується її церковне братство. І хоча церква простояла в цій місцині до 1786 року (тоді внаслідок касаційної реформи цісаря Франца-Йосифа ІІ вона була розібрана) відомості про неї львів’яни Галицького передмістя тримали у своїй пам’яті ще довгі десятиліття потому.
Церкву розібрали у 1786 році, а парафію переведено до церкви Петра і Павла при вулиці Личаківській.
Львівське Ставропігійське братство — перше релігійне товариство в Україні XV ст.; звідси — братські школи — навчальні заклади в Україні XV— XVIII ст. при братствах.
Традиція братств ведеться з дохристиянських часів, коли великі рокові свята й похорони збирали довкола святих місць споріднені («братні») роди на богослужби й ігрища. Отже можна припустити, що так само, як і стародрук, хтось із високоосвічених людей Ставропігійського братства, зберігав також і цей давній ідол. Можливо доклав зусиль і до його реставрації, адже сучасний вигляд скульптури надто детальний і охайний як для ідола з тисячолітньою історією… Хоча, наприклад автор книги «Великий код України-Русі», Сергій Піддубний зараховує цей витвір до пам’яток з історією в більш ніж тисячі років:
Скульптура дуже нагадує Збруцького ідола. Схоже, що саме в ім'я цього ідола було назване Світовидове поле у Львові, яке знаходиться поруч, "на горбочку" в Кайзервальді.
“Певно, відаючи, що над древньою скульптурою нависла небезпека, власник майбутнього будинку в ХІХ столітті ( вік всієї архітектури по вул. Харківській не перевищує сотні років) ось таким чином врятував її”. Те, що скульптура значно старіша будинку, засвідчує архітектурна невідповідність стилю будинку язичницьким та окультним ликам відображеним у стіні.
Далі Піддубний пише: “Особливо привертає увагу жіноче обличчя із діадемою на голові, яку вінчають змії. Змія – це один із найдавніших символів: Місяця, землі, річок, жінки, мудрості, таємничості і захисту. В оточенні змій зображувалася Деметра – Богиня родючості, хліборобства та шлюбу, напівзмією була матір засновника роду скитів Скита”.
Добре видно, що частина цього ідола вмурована в стіну будівлі.
Не виключено, що раніше ідол стояв саме на Світовидовому полі, або ж, зважаючи на те, що з'явився на вулиці Львова одразу після спорудження поляками копця Люблінської Унії, — на його місці.
Світовидове поле у Львові, так-званий "парк Кайзервальд"
Хоча кам’яні язичницькі боги на Знесінні були знищені, знесінські селяни навіть у XIX ст. тримали в пам’яті перекази своїх дідів про «великий пам’ятник з тесаного каменя», який стояв на Старому Окопі. Старий Окоп, як свідчить церковна грамота з 1645 року, містився попри дорогу до с. Знесіння за кілька сот кроків на південь від жовківської дороги і східніше межував з Новим Окопом. Селяни називали той камінь фігурою , а церковну сіножать, через яку проходив Старий Окоп, – «долиною під фігурою». В тих же околицях – на гостинці, що проходить із Соколівки до Львова, «…недалеко від дороги серед мочариська знаходиться якась старовинна будова чи пам’ятник… носить ознаки найвіддаленішої давнини… має сягати ще передхристиянських часів нашого краю,» – писав у 1828 році Я.Росцішевський.
Наявні матеріали дають підстави стверджувати, що на Знесінні і в Кривчицях до XIII ст. існувало ряд поселень, захищених добре продуманою системою оборонних укріплень (городища, вежі, сторожові пости). Однак, з середини-другої половини XIII ст., коли почастішали навали ординців, знесінсько-кривчицький осередок поселень почав підупадати, а з ХІV-ХV ст. перетворився на звичайне село.
У 1861 році парох с. Знесіння Гнат Губчак видав книжку «Кілька слів із приводу назви села Знесіння» (Львів, 1861), у якій наводить перекази, записані зі слів своїх парафіян про «великий пам’ятник з тесаного каменю, який стояв на Старому Окопі». Селяни називали його фігурою, а церковну сіножать, через яку Старий Окоп проходив – Долина під фігурою. Тою фігурою, вважав Г. Губчак, могла бути згадана Баба.
Вигляд на гору Баба Рід в районі Знесіння
Легендарний храм Знесіння у Львові, поблизу Кайзервальду. Вигляд зі сторони Світовидового поля.
За церковною грамотою 1645 року, в якій описуються ерекційні поля, Старий Окоп був «…за кілька сот кроків на південь від жовківської дороги, попри дорогу до с. Знесіння і відхиляючись далі на схід, сходився з Новим Окопом». Цьому описові відповідає розміщення Роти Гори (Новий Окоп), і пагорба, на якому стоїть церква Вознесіння (Старий Окоп). Із цього виходить, що кожен із цих пагорбів мав дві назви, які походять, можливо, з різних часів. Так, Рота Гора дістала свою назву від імені орендатора Рота, який у XVIII ст. винаймав ці землі. Топонім Новий Окоп міг лишитися з тих часів, коли на пагорбі були ще помітні залишки валів із ровами («Окопами» місцеве населення називало, як звичайно, земляні укріплення). Топонім Старий Окоп міг свідчити про існування на місці теперішньої церкви Вознесіння ще одного городища. Інша назва – Баба, яка закріпилася за цим пагорбом, говорить про те, що на городищі в дохристиянські часи стояв кам’яний болван. Звичай споруджувати на місці городищ, і поганських капищ церкви та костьоли добре відомий. Скажімо, Підкамінський монастир збудований на місці поганського ідола, теж званого Бабою: «Ще в XVII ст. на узгір’ї Баби під Підкаменем хлопи відбували пілігримки, які походять ще з поганських часів. Колись там був «святий гай богині» (Орлович. Ілюстрований путівник по Галичині. – Львів, 1914. – С. 5).
© Портал SPADOK.ORG.UA
