Весільні обрядові хліби, короваї і калачі

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

весільний коровайХліб, коровай, гуски, шишки, калачі широко використовують у весільних обрядах. Варіативність весільної випічки в різних селах вражає. На Поділлі весільні обряди збереглися краще за інші і практично в кожному селі, де здійснювались записи, ми знаходили унікальні зразки Весільних короваїв і калачів, записували цікаві обрядові дії, вірування і фольклор, пов'язані з ними.  Чим більше зразків весільних обрядових хлібів ми фіксували, тим глибше переконуеолись, як багато ще інформації залишилосяпоза нашою увагою. На жаль, в цю книгу потрапили далеко не всі зразки весільної випічки, які на це заслуговують.

Хліб на сватання

Свататись в Україні завжди йдуть із хлібом. Хліб для сватання повинен бути житнім і підсіяним житніми висівками [48, с. 24]. Жито в народній уяві символізує життя Для того, щоб була вдача, хліб для сватання позичають у тих господарів, які мають дочок, «там, де є дівчота» [48, с. 24] Хліб не брали голими руками, а загортопи у рушник або хустину, «щоб молодята голими не були — не бідували».

1200px-J. H. 6 Podolians 1878

Зайшовши до хати, старости віталися і починали буденну розмову про господарство, забалакували хатніх так, щоб вони і не помітили, як староста нишком з-під поли покладе хліб на столі. Після чого розмова поволі переходила на бичка та телицю: «Ми побачили, що бичок наш та й забігає у двір ваш, то прийшли якось порозумітися, що ви хочете за збитки? А, може, ви б нам продали ту теличку, то й бичок би додому з паші біг, а не в чужий город...» Коли до цього доходить, то хазяї вже починають здогадуватись, бо придивляються, що й хліб на столі.

Радимо також переглянути книжний інтернет-магазин "Лавка Бабуїн">>

Обряд сватання

Далі бесіда йшла в залежності від того, хочуть чи не хочуть батьки віддавати доньку заміж. На закінчення розмови батьки обов'язково запитували дівчину, чи згодна воно вийти заміж. У разі згоди донька вклонялася батькам і відповідала: «Як ви, батьку, як ви, ненько, так і я!» Коли ж дівчина не бажала виходити заміж за того парубка, вона брала зі столу принесений старостами хліб, вклонялася їм, цілувала хлібину і повертала зі словами: «Спасибі за честь, та нехай вам Бог доє з інших рук». Якщо сватання завершувалось відмовою, старости забирали хліб, пляшку і зі словами «якщо наше не в лад, то ми зі своїм назад покидоли оселю.

Українське весілля

Отримавши згоду від батьків та молодої, старости намагались якомога швидше покраяти хліб, щоб молода не передумало і «не віднесла хліба». Хліб хрестять ножем і розрізають пополовині, а тоді на четверо. Мати нареченої пильнує хліб і намагається забрати його зі столу перед початком трапези, щоб -чати можливість все обміркувати та повернути хліб протягом кількох днів, якщо виникне така необхідність [48, с. 27].

Старости на весілля

 

Від сватання до заручин у молодих був час, щоб обміркувати свої вчинки. Якщо після сватання до весілля справа так і не дійде, а таке траплялося досить часто, хліб разом з рушниками і хусткою повертали колишнім власникам. Віднести хліб молода може парубкові або одному із старостів власноручно або відіслати своїм родичем. Після цього договір вважається розірваним.

Калачі і хліб для запрошення на весілля

Для запрошення на весілля в селах Поділля печуть різні калачі. У більшості сіл центральних, східних та північних районів краю використовують невеличкі калачики. їх дарують у кожній хаті один на всю сім’ю. У південних і південно-західних районах для запрошення но весілля випікають один або пару великих калачів, які пише кладуть на стопі, а, виходячи з хати, забирають з собою.

Весільні калачі

Молода із старшою дружкою (або кількома дружками) з калачами запрошує своїх родичів, а молодий зі старшим боярином (боярами) своїх. Молода, крім того, запрошує на весілля і родину молодого (батьків і тих, хто живе з ними), о молодий сім'ю молодої. До речі, першим на весілля повинен попросити молодий родину молодої, і, лише дочекавшись його запрошення, молода з дружками йде просити на весілля молодого і його сім'ю. Запрошуючи на весілля кожен своїх родичів, молода з дружками і молодий з боярами намагаються не зустрічатися по дорозі, а якщо випадково обидві процесії зустрінуться, то повинні обмінятися калачами [72]. З порожніми відрами молодим, що просять на весілля, дороги не переходять і навіть намагаються не потрапити їм на очі, а з повними можна, то но -цостя. Коли молодий або молода зустрінуть когось із повним відром води, у відро з водою також кладуть калач 85]. В іншому варіанті дають калач у руки і просять на весілля, але таке запрошення сприймається лише як частувоння, проста гостинність. У народі кажуть: «Просили на дорозі, щоб не були на порозі».

Калачі для зопрошення на весілля дружки (бояри) носять у пілках або хустках, а в Піщанському районі нам повідали про давній звичай нести калачі для запрошення, попередньо нанизавши їх на коромисло. Весільні салачі тут дещо більшого розміру і з отвором посередині [81].

Калач на весілля

У хаті родичів калач клодуть на столі І промовляють: «Просили батько і мати на хліб, на сіль, а я прошу на весілля, — після чого називають всіх хатніх і їх посади на весіллі, наприклад, — тітку Фросину — за сваху, дядька ордія — за старосту, Наталочку — за дружку, Василя — за дружбу...». В хаті свого судженого молода промовляє: «Просили батько і мати на хліб, на сіль, а я — на весілля. Маму — за маму, батька — за батька, а Петра — за чоловіка не на день, не на рік, а на цілий вік» [109].

У багатьох селах Вінниччини для запрошення хатніх родичів свого майбутнього чоловіка (дружини) молодятам печуть спеціальні калачі. В селах Тульчинського району для цього випікають калач у вигляді пари птахів і зазвичай його називають «гусками». «Гуски» для зопрошення молодят перев'язують червоними стрічками [75]. В селах Вінницького ройону молодий (молода) запрошують один одного та хатніх родичів своєї половинки калачем, який називають парним, його випікають розом із короваєм із того ж тіста. В деяких селах тут печуть по два парні калачі, один використовують для зопрошення на весілля своєї половинки, а другий — традиційно Калач, який залишають у хаті під час запрошення на весілля, потрібно зразу ж з'їсти: «щоб не черствів, аби молоді швидко не зостарілись» [48, с. 31], «доки не зачерствіє, бо молодим життя всохне» [76].

У селах Гуменне та Михойлівка Вінницького району молодим, що просять на весілля, господарі дають яйця на коровай, обов'язково парну кількість, зазвичай від чотирьох до десяти [72].

Запросивши всіх родичів калачами, молодий і молода повинні повернутися додому з калачем. Якщо трапиться гак, що калачів не вистачає, з одним калачем повертаються додому, добироють калачів ще і йдуть просити далі, щоб, запросивши весь рід, повернутися не з порожніми руками, а обов'язково з калачем, щоб в родині був достаток [72]. Як повідала нам коровойниця Ступок Лілія Петрівна з с. Байківка Калинівського р-ну Вінницької обл., у них для запрошення на весілля найстаршого члена роду дідуся або дідуся з бабусею випікали спеціальний калач з «качечками» (з «вужиками»).

У деяких селах калачі, якими запрошують на весілля, називають непарними, на відміну від парних колонів, як тут роздають після весільної церемонії неодруженій молоді. Непарний калач складається з однієї кіски, с парний — з двох.

Молодий запрошує хлібом (не калачем) старшого боярина і старосту, молода відповідно — старшу дружку і дружка [48, с. 30] Дружко — це головний розпорядник на весіллі з боку молодої, він повинен буті одруженим чоловіком. У нього такі ж обов'язки, як у старости молодого, іноді його також називають старо стою. Кухарку зопрошують хлібом і калачем .

У деяких селах для запрошення хрещених батьків печуть особливі калачі — більшого розміру, В иентральни районах Поділля їх зазвичай просять такими ж калачами, як і сім'ю молодого або молодої, в деяких селах еон мають вигляд пари голубіє.

 

Дещо відрізняються калачі, якими просять на весілля у південних та південно-західних районах Поділля — ц так звані калачі побігущі. Вони значно більшого розміру, ніж у центральних районах, і мають отвір всередин Побігущий калач або пару колонів молодий (молода) носять підвішеними на рушникові або червоному поя (стрічці). Під час запрошення на весілля тут родичів калачами не обдаровують, побігущого калача або пар калачів лише кладуть но столі, проголошують зопрошення, а, виходячи з хати, забирають із собою У село Гибалівці, Слободі Шаргородській Шаргородського р-ну зопрошують двома калачами, зв'язаними червоно стрічкою. На весіллі пара цих калачів лежить перед молодими поряд з короваєм. їх розрізають і роздаю молоді перед тим, як мають випроводжати старшу дружку.

У селі Антонівці Томошпільського району старшо дружко носить на червоній стрічці з бантом не пару, а лише один калач. Запрошення на весілля тут відбувається аналогічно, як і в попередньому випадку: калач кладуть на столі, а потім забирають з собою. Увечері на вінкоплетинах мати нареченої ламає цей калач над головою дочки і роздає дружком та дружбам, щоб з’їли. Вважається, хто покуштує побігущого колона, швидко зоміж побіжить, або побіжить женитися [70]. У деяких селах після запрошення на весілля мати молодого (молодої) розламує побігущий калач над головою своєї дитини і ділить його між коровайницями і присутніми, о ті залюбки ласують, щоб ноги не боліли, щоб могли ще довго бігати і танцювати но весіллях [1 15].

У с. Стіні, Томашпільського району молода просить родину з особливим калачем, прикрашеним квітами, червоною стрічкою то «куклою». Куклою називають пасмо прядива. Калач з «куклою» молода також кладе на столі у кожній хаті, а потім забирає з собою назад. Проте, неодруженій молоді — дружкам, світилкам, дружбам — калачі все ж таки залишають. Для цього печуть спеціальні калачі — подвійники.

Про «подвійники» йшлося вище, цей калач зо формою і розмірами такий самий, як і різдвяний «подвійник», з яким діти носять вечерю на Святий вечір. Молода просить з старшою дружкою дружок і дружбів, молодий зі старшим дружбою — світилок і боярів. Кожній дружці, світилці, дружбам, боярам печеться по два калачі-«подвійники». Один калач дають під час зопрошення, з ним еони повинні прийти на весілля. Другий калач кожен отримує на весіллі в неділю в хоті своїх родичів: дружки — у молодої, а світилки — у молодого. По два калачі неодруженій молоді доють для того, щоб вони знайшли собі пару [39, с. 99]. Аналогічні звичаї ми бачимо і під час хрестин, коли неодруженим кумам також доють по два калочі.

З калачами у с.Стіні просять лише неодружену молодь старшого віку. Якщо в родині є кілька дітей, з калачами просять лише одного — найстаршого. Дівувати і ходити но весілля за дружку чи світилку окремо від батьків могла лише старша сеара, менша повинна була сидіти вдома або проводити час у своїй компанії, щоб не «посадила старшу під корито», не вийшла зоміж раніше за неї.

Весільний коровай

Найвеличнішим і нойвишуканішим серед усіх обрядових хлібів є весільний коровай. «Коровай це священний хліб, що моє дуже велике ритуальне значення і що без жодного сумніву фігурував колись як жертвена річ», писав Ф. Вовк [ 11, с. 244]. Випіконня коровою — справжнє таїнство, яке обставлене богатьма обрядовими діями, повір'ями і піснями. По тому, чи вдовся коровай, зогадують, як житиме молоде подружжя. Якщо коровай вийде гарним, і життя буде гарним, якщо лопне посередині, молоді розійдуться, якщо перекоситься чи підгорить - подружнього щастя годі сподіватися. В. Косаківський записав у селищі Чечельнику на Він­ниччині бувальщину, яку переказують там богото років. «Женив­ся один хлопець, то пекли йому три корової: перший — поганий, другий — поганий, третій — теж поганий. На стіл поклали перший. Він три рази женився і повернувся до першої жінки» [26].

Подільські весільні короваї за розмірами, мабуть, найбільші в Україні. У центральних районах Поділля коровай має форму прямокутника із дещо заокругленими кутами Під час випічки він займає майже всю піч. Дуже часто трапляється, що коровай гарно підходить і після випічки його неможливо вийняти, тоді доводиться виламувати пічні челюсті, щоб розширити вихід. Такі ситуації траплялися не рідко і знайшли своє відображення у весільних піснях:

А де тії ковалі живуть.
Що гострі мечі мають.
Нехай ідуть до хати
Челюсті колупати.
Челюсті колупати.
Коровай виймати

Для випічки весільних короваїв запрошують найближчих родичок, які живуть щасливо у першому шлюбі. «Покритка, вдова, розвідниця, московка, шлюха, нечесна (та, що в неї весілля було без вінка), та, що мала два-три шлюби, та, що в неї діти мруть, — не можуть бути коровайницями (місити і пекти коровай), — пише Гнат Танцюра [48, с. 54]. А Федір Вовк додає: "На Україні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своїми чоловіками, так що до участі в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що їх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі тощо" [11, с. 244]. Випікання короваю — колективна справа всього роду.

Тісто для короваю

Кожна молодиця, що бере участь у приготуванні короваю, мусить принести з собою мірку борошна, певну кількість яєць, масла та інших продуктів, необхідних для його випікання, про це співається у весільній пісні:

Ми на коровай ідемо.
Пшеничну муку несемо.
Ще й рожові квіти.
Щоб любились діти.
Несем меду гарнець.
Несем сім кін яєць.
Несем грудку масла.
Щоб коровай удався

Розчиняють і місять тісто на коровай у селах Вінниччини парна кількість жінок — дві або чотири коровайниці, щоб молоді були в парі [109]. В етнографічній літературі зустрічаються токож твердження і про те, що кількість коровайниць, які вимішують та виробляють коробой, може бути непарно [11, с. 245]. У селах Вінницького району мати молодої (молодого) пов'язує коровайниць хустками та фартухами. Хустка, фартух та «гуски (про них йтиме нижче) — плата коровайницям за роботу. В записах етнографів кінця XIX — поч. XX століття зустріча¬ються свідчення про те, що перед тим, як приступити до виготовлення короваю, коровайниць заквітчують барвінком [57, кн. 2, с. 124, 11, с. 245].

Коровайниці миють руки і тричі просять господарів благословити їх коровай робити: «Пане свате і свашко голубко, просимо благословення», батьки тричі відповідають: «Хай Бог благословить». Виготовлення короваю супроводжують обрядові пісні, в яких оспівується кожне дійство. Кожен етоп виготовлення короваю починається з пісні «Благослови Боже», в якій тричі просять благословення у Бога. Під час наступної дії пісню повторюють, змінюючи лише слова, «розчиняти» — на «місити», «виробляти» — «прикрашати». Ця пісня поширена в багатьох регіонах України, а на Поділлі її знають практично у всіх селах, наведемо один із її варіантів: 

А в перший раз у добрий час
Благослови, Боже 
І отець, і мати своєму дитяті
Коровай розчиняти.
І в другий раз у добрий чиє.
Благослови, Боже, (2)

І отець, і мати своєму дитяті
Коровай розчиняти.
І в третій риз у добрий час.
Благослови, Боже, (2)

І отець, і мати своєму дитяті
Коровай розчиняти

У селі Бохоникох Вінницького району розчиняння короваю супроводжує пісня, за допомогою якої закликають Долю:

У суботу із ранечка ластівочка літали.
З нею матінки коровайничок скликала:
«Ідіть, сестриці, коровай розчиняти.
Моїй Марічці Доленьку закликати.
Іди. Доленько, будеш у Марії жити.
Буде Марія увесь вік та й служити.
Буде Марія тобі усім годити».
Прийшла Доленька та й Святая Живая.
Прийшла Доленька, живе та й співає,
А йде горенько, хатиноньку минає

Словосполучення «Святая Живая» може озна чоти назву давньої слов'янської богині Живи, яка могло бути однією з іпостасей Мокоші — богині плодючості та покровительки жіноцтва. За словами Я Ф Головоцького богиня Жива «символізувола природу, життєве начало, була матір'ю сонця в його втіленні, богинею кохання, гармонії, шлюбу, роз- вог, краси і всілякого блогополуччя; мати — живителька світу, подателька благ» [16, с. 32].

Під час вимішування короваю в піснях розповідають про продукти, з яких він виготовляється: пшениця для коровою стояла в стозі аж сім літ, очікуючи цієї нагоди, воду приносять з семи криниць, молоко від семи корів...

Ніхто не вгадає.
Що в нашому короваю:
З семи криниць вида,
З семи млинів мука.
З семи корів масло.
Ще й яєць півтораста

Для допомоги коровайниці запрошують святих, найчастіше в подільських весільних піснях згадуються свято Трійця і Спас.

Трійця по церкві ходила.
Спаса за руку водила.
Ой Спасе, наш Спас,
Іди тепер до пас.
У пас тепер коровайниці
Хорошенько коровай бгають,
Сиром посипають, маслом поливають.
Хорошенько коло короваю дбають

Коли тісто підійде, його виймають із діжі й переносять на стіл, де й виробляють коровай. За словами П. Чубинського, «до діжі приліплюють п'ять сплетених воєдино воскових свічок і одну велику до ножо, що лежить на дні діжі» [57, кн. 2, с. 126] .

Колись коровай робили з двох частин, нижню називали підошвою і виготовляли її із житнього борошна. Верхню частину робили з пшеничного борошна найкращої якості. За словами Сінчук Надії Григорівни, дві частини короваю символізували дві сторони подружнього життя — свято і будні [122]. Жито в народній уяві до того ж символізує життя. Як відомо, після розрізоння короваю підошву віддають музикантам. Можливо, це роблять для того, щоб повернути їх до трудових селянських буднів, адже професія музики пов'язана із постійними гуляннями та святами.

Виносять коровай весілля

У наші дні в селах Вінниччини коровай печуть на величезному декові і підошву, як провило, виготовляють із того ж тіста, що й коровай. Євгенія Миколаївно Шоповалова уточнює: «Деко змащують маргарином, посипають борошном, а потім зернами жита, по кутках кладуть монетки по 2 копійки і лише потім на деко кладуть основу короваю, а зверху прикраси з тіста. Я на своєму віку спекло 14 короваїв і горджуся тим, що «одна з пар не розлучилося. Значить, все було по обряду і від щирого серця місилося» [130].

З діжі на чистий рушник відділяють великі шматки тіста і переносять їх на стіл, де коровайниці вимішують кожна свою частину. Найбільшу частину клодуть посеред дека і оперізують її пояском, зробленим із того ж тіста, — власне це і є основа коровою, яку прикрашають величезною кількістю фігурок. Прикраси на коровай на Вінниччині роблять з того ж тіста, що й коровай. Серед фігур-символів на Поділлі переважають квіти, кривульки-безконечники, горіхи ліщини на листочках, виноград птахи

Посередині короваю — найбільша квітка, яку називають шишкою обо ружею. Повна ружа символізує фізичну зрілість, розквіт молодої чи молодого, їх готовність до створення сім'ї і продовження роду. Зеленько Настя Гаврилівна говорить, що ружа на короваї між квітів — то молода на весіллі між дружок, вона мусить бути найкрасивішою, найпишнішою [80]. За словами Ф Вовка: «...зверху в коровай встромляють шишку також з тісто та помальовану червоним, що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер. З причини їх подібності до фалосо, шишки стали символом плідної сили природи [11, с. 247]». У селищі Чечельник на коровай, що випікають у молодого, в центрі ставлять дві шишки, о на коровай, що печуть у молодої, два голуби. Коровай молодої тут називають «голуби» [26]. Парна кількість шишок і пара голубів символізують подружжя.

У селі Россоші Липовецького р-ну під центральну найбільшу шишку кладуть срібну монету, щоб молоді були заможними [ 122], о в селох Барського району ще й двоє яєць, щоб молоді були плодючими, народжували здорових діток. Під час розрізання короваю мо­лодим дають середину з шишкою. Кому з подруж­жя попадеться монета, той буде розпоряджатися сімейними фінансами Срібло та білий метал, з якого виготовляють монети в наші дні, в народній уяві служать також оберегом від усього злого, яйця забезпечують плідну силу.

 

Від центральної ружі до кутів короваю відходять чотири, складені вдвоє, джгутики — вони нагадують хвилясті безконечники, що символізують безперервність роду. Джгутики дещо заокруглені і за формою схожі до видовжених листочків, які ділять поверхню коровою на чотири частини і утворюють хрест. «Хрест с прадавнім символом поєднання сонячної батьківської та вологої материнської енергії» [20, с. 18]

На кінцях хреста розміщують чотири кривульки (вужики), аналогічні до символів новорічного «Василя», які позначають Змія — бога земних вод і землі, що запліднює все живе. Він повинен забезпечити молодим плодючість. За іншим поясненням вуж є символом багатства, щастя, він також слугує охоронцем обійстя [12, с. 521; 55, с. 232]. Далі чергуються композиції з квітів, птахів, лісових горішків і винограду.

Плоди горішків та винограду символізують багатодітну сім ю. V книзі «Знаки. Спечений весільний коровай, прикрашений калиною українських вишивок» говориться: «Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград — це життєва нива, на якій чоловік є сівачем, а жінка має обов язок ростити й плекати дерево їхнього роду» [20, с. 12] Пташечки на короваєві — то душі предків, які будуть оберігати молоде подружжя.

Та найбільше на подільському короваєві квітів, це і ружі, і ромашки, і хризантеми... С І. Килимник пише, що за стародавніми віруваннями з квітів: народжувалися діти, відкіля й приходили на світ божий [23, кн. 2, с. 290].

Прикрашаючи коровай фігурками з тіста, коровайниці бачать, який він гарний, і хвилюються, яким же він буде після випічки Як спечеться коровай, залежить і від печі, тому її прославляють у піснях, зачаровують, задобрюють піснями і красивими порівняннями:

А в нашої печі.
Золоті плечі,
Та срібнії крила.
Щоб коровай гнітила. 
Коропаю хоче,
А припічок посміхнеться,
Короваю сподівається
Короваєва пара.
По припічку грала,
У піч заглядала.
Чи с в печі місце.
Короваєві сісти

Коровайниці

Виробивши коровай, коровайниці із тіста, що залишилося, роблять парний калач та «гуски». Скінчивши роботу, коровайниці миють руки, вмиваються та вмивають присутніх і цілуються, щоб молоді любилися, вмивають і молодого (молоду), щоб народжувались діти.

Поставивши коровай випікатися, ніхто не має права заглядати до печі. Щоб коровай гарно підійшов у печі і був пишним, першим подивитися на нього повинен товстий чоловік, а вже потім коровайниці. Такого чоловіка також запрошують піснями:

Коровай у печі,
Телепань па печі.
Устань, устань, телевапю,
Подивись до короваю

Старосто чи хтось із хатніх огрядних чоловіків заглядає до печі, а за ним дивляться на коровай і коровайниці, старша коровайниця при необхідності повертає деко, підсуває або відсуває жар. Коли коровай витягають з печі, також співають:

Наш коровай красний.
Він, як місяць ясний,
Іще вищий від гори.
Іще кращий від зорі, 
Ще вищий від плота.
Ще кращий від злата.

Як прикрасити коровай

Спечений коровай прикрашають кетягами червоної калини то барвінком, оперізують барвінковим вінком. Вічнозелений барвінок символізує життя та довгу молодість. Калина — кохання, вірність і дівочу цноту.

Стелися, барвіночку,
До нашого будиночку,
Ми будем тебе рвати,
Коровай убирати
Короваю-раю,
Я ж тебе убираю
В калинові ягідочки,
В барвінкові листочки.
У червоні квіти.
Щоб любились діти.

Весільний коровай

В Іллінецькому районі у день весілля, перед тим як сісти за стіл у парі на посад, молодята тричі обходять навколо коровою і тричі вклоняються йому за кожним обходом:

Короваю-раю,
Я ж тебе обходжаю,
Я ж тебе обходжаю,
Щастя й долі споді вию...

Каравай заносятьПісля урочистого обходу, молодих зоводять за стіл, а старости підносять коровай на рушникові і ставлять перед молодими на столі, де він лежатиме до роздавання [130].

У будинку молодої коровай розрізають, як правило, в неділю, це дійство відбувається після покривання або під час другого столу. У молодого коровай за традицією розрізали в понеділок в наші дні це іноді також роблять у неділю, по приїзді молодого і молодої в будинок молодого. Коровай молодої розрізає старший дружко (у молодого — староста) і його помічник. Спочатку посередині короваю вирізають квітку (шишку) і віддають її молодим, яку вони повинні з'їсти разом Дружко (староста) розрізає коровай на шматочки, кладе на тарілку скибку короваю і гілочку прикропленого весільного гільця, а на другу тарілку ставить чарку горілки і урочисто, покликоючи кожного родича, підносить їм дари: «Просили молодий, молода і я вас прошу на дар божий на почесну». Родичі промовляють побажання і кладуть подарунки або гроші — перепивають молодих.

Дружко повинен дуже точно розрахувати величину шматочків, щоб вистачило всім. Якщо короваю залиша¬ється мало, а гостей ще багато, за столом починають співати:


Що той дружбонько робить.

Семеро дітей водить,
Прийшли діти з торбами.
Увесь коровай забрали.

Сватів також частують короваєм і напоями, але не покликають. А підносять їм коровай із словами: «Почастуйте сьогодні нашого короваю, а ми потім почастуємо вашого» [72]. Під час піднесення дарів чарку беруть не голою рукою, а хустинкою. Горілку випивають або надпивають, а решту вихлюпують на тарілку або вгору через голову позад себе. Таким жестом пригощають духів роду, які незримо присутні на весільній церемонії, заруча¬ються їхньою підтримкою.

Під час перепою грає весела музика, на кінець дійства староста (дружко) і підстаросто (помічник) витанцьовують із двома тарілками, но яких підносили коровай і підошву короваю, яку намагаються запхати музикантам між тарілки барабана. Горілкою, що нахлюпалась на тарілку, напувають молодих, а потім цокають ними одна об одну і 6'ють но щастя [72].

Свати весілля

У південних районах Вінниччини та Подністров'ї замість весільного короваю випікають «голубів». Голуби в українській символіці відображають закохану пару. У селах Чечельницького району «голубами - нозивоють весільний коровай молодої, головна прикрасо якого є пара голубів. У селі Стіні Томашпільського району «голуби» - печуть і в молодого, і в молодої. Випікаючи весільних «голубів» для молодят, дотримуються таких же звичаїв, як і при випіканні коровою. По тому, як вдадуться «голуби», загадують про їх майбутнє подружнє життя.

Стінянські «голуби» також мають вигляд великого за розмірами короваю, що стоїть на столі перед молоди¬ми протягом весілля. Основою цієї здоби є «подвійник», всередину якого кладуть балабушку тіста. На відміну від інших стінянських весільних випічок, «голуби» не мають дірки посередині. У другому ярусі, неначе у гніздечку, розміщують чотири голубочки (дві пори), одно пора дивиться в одну сторону, інша — в протилежну. Шиї птахів прикрашені згардами. Поміж голубів красуються чотири троянди і велико яблунева квітка в центрі, о також кривульки. Всі прикроси, включаючи згарди, зроблено із того ж самого тіста, що і основа коровою «Голубів» розрізоють і пригощають молодих та нойближчих родичів аж у вівторок, це у Стіні останній день весілля [53, с. 114].

У селах В. Кісниця, Придністрянському, Цекинівці, Довжку, Підлісівці Ямпіпьського району на весілля пару «голубів» печуть окремо від короваю. На другий день, як молодята прокинуться, нанашка допомагає їм вмитися, зливає воду но руки і дає два «голубки», помазані медом, щоб з'їли. Це роблять для того, щоб молоді жили в парі й любові, як голубки, і життя у них було солодким, як мед [67]. 

Автор: Творун С. Українські обрядові хліби
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Сподобалась стаття? Поділись у соцмережах:

Теги:     весілля      традиція      звичай      українці      хліб

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...