♦ Українські Карпати » 
Через доступність та кольорову різноманітність, бісер особливо припав до душі українським красуням. Лемкині навчилися створювати із бісеру спражні шедеври українського народного кутюру.
Лемківські жінки вподобали нагрудні прикраси. Ось, що розповідає дослідниця лемківської культури Анна Кирпан:
“Лемкині мали багато прикрас, чим більше їх було, тим багатшою вважалася дівчина чи жінка. Одягали на шию намиста, ґердани і широкі заокруглені комірці з бісеру.”
Ось що говорить про створення кризи народна майстриня із Івано-Франківської області, Оксана Танчинець:
Прикраса має свою чітку структуру. Вона складається з трьох умовно поділених смужок різної ширини. Верхня нагадує вузенький комірець-стійку завширшки 1,5-2 см. Ця частина щільно прилягає до шиї. Середня – найширша: 8-12 см. На ній чергується один великий і два маленькі ромби. Їх називають „саморіжки”. Третя закінчує виріб та складається з кількох різноколірних півкіл. На кінці прикраси підвішені намистинки. Ширина кризи приблизно 20 см. Важить вона близько 300-400 грам.
Цікаво знати: Бісероплетіння з'явилося ще в Стародавньому Єгипті, а потім дійшла до Месопотамії. Предками cyчacнoro бісеру вважаються мушлі молюсків, зуби і кістки тварин, різноманітних камінців, перлин, круглячків із глини і навіть насіння рослин. Усе це нанизувалося на волосся коня або мамонта, міцні травинки або інші міцні природні волокна. Такі бусинки по-арабськи називапися "бусра", що звучало як "бусер". Таким чином можна прослідкувати походження сучасного слова "бісер". Вже бпизько п'яти тисяч років тому у Єгипті було чимало майстрів цієї справи. Вони переробляли лазурит у бусинки круглої і циліндричної форми. Тоді став відомий бісер з обпапеноro піску в додаванням жирної глини — він носив назву "фаянсовий". Але більшість найкращих бісеринок і бусинок покладалися на честь богам, яких у древніх цивілізаціях налічувалася не одна сотня. Скляні буси, що більш схожі на сучасний бісер, якщо брати до уваги саме матеріan, були знайдені в єгипетських тробхицях. Тому вчені стверджують, що стародавні єгиптяни володіли методикою виroтовлення і обробки скла вже 2000 років до н.е.
3 поширенням греко-римської культури, скляні заводи почали з'являтися навіть у "варварських" країнах — Галлії (нинішня Франція) і Німеччині, де разом із виroтовпенням скляноro посуду почалося виroтовлення дрібних скляних прикрас, намистин, бісеру, імітація дорогоцінноro каміння. Бісероплетіння, як вид мистецтва, приживапося лише в країнах з високим рівнем культури і пошани до витворів мнстецтва. Ті ж країни, які віддавали переваry, наприклад, війні, тобго списам і мечам, зосереджували усе виробництво лише на зброї. Найбільшої майстерності досягли майстри з Венеції, що виroтовляли бісер різних форм, розмірів, кольорів, а їхні вироби з цьоro матеріалу славилися на весь світ. Тому саме Венецію вважають батьківщиною цьоro бісероплетіння. Венеція довгий час залишалася центром виробництва бісеру. Вони торгували намистами на Заході, Сході і в Африці. У ті часи, купуючи бісер платили золотом, шовком та спеціями. Також в Європі проводилися цілі ярмарки бісеру. Але не лише венеціанці знали секрет виготовлення скла. Вже в ХІІІ-XVIII століттях чеські майстри наздогнали венеціанських колег, створивши власну технолоrію (школу) виробництва скла і бісероплетіння. Їм вдалося швидко поставити виробництво на потім. А для того, щоб набрати популярність - на бусинах почали робити емалеве покриття. Потім майстри навчилися виготовляти бісер різних форм, додавати насичені кольори та відтінки. Як наслідок, чеські буси витіснили на ринку венеціанські.
