English German Polish Spanish

Уявлення про зовнішність козаків

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2

imgonline-com-ua-Shape-Yk6UwcblzoWAA8Стаття Дениса Шаталова про козацьку зовнішність кінця XVIII – середини ХІХ ст.:тексти, графіка та повсякденні уявлення. Як виглядали козаки? Історичне дослідження на базі фактів та джерел. Дана розвідка є спробою відтворення уявлень про зовнішній вигляд представників різних гілок українського козацтва.

 

 

Частина І. Гетьманщина

Загалом, тему козацького одягу та зовнішності важко визнати за вичерпно розкриту в історіографії. Більшість праць присвячено Лівобережному козацтву. Найбільш ґрунтовною з-посеред них є дисертаційне дослідження Є. Славутича «Військовий костюм в Гетьманщині», у якому автором охоплено період 1648–1783 рр.4. Сюжет щодо барви гетьманського найманого війська у 1669–1726 рр. присутній у праці О. Сокирка; текст супроводжено авторськими графічними реконструкціями5. І. Дзись реконструював вигляд реєстровців часів битви під Берестечком6. Однак, на сьогодні найбільш детальними графічними презентаціями вигляду козацької піхоти та гетьманських найманців XVII – початку XVIII ст. можна вважати роботи С. Шаменкова. Ними автор ілюструє в першу чергу власні дослідження щодо вбрання українського козацтва XVI–XVIII ст.7. Одягу слобідських полків присвячено розвідку Я. Тинченка, яку супроводжують реконструкції С. Шаменкова8.

Запорозький костюм вивчається менш інтенсивно. Схоже що до сьогодні найбільш ґрунтовне дослідження його представлено у відповідному розділі «Історії запорізьких козаків» Д. І. Яворницького9. Зараз в історіографії присутні хіба що спроби розгляду окремих питань історії запорозького вбрання, зокрема, до вивчення верхнього одягу запорожців у першій половині XVII ст. звернувся Т. Ковалець10.

Характеристику джерельної бази варто розпочати з того спостереження, що у текстах кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., зрештою як і у пізніших, опис одягу є скоріше виключенням, ніж нормою (звісно, якщо мова не йде про уніформологічні праці та регламентуючі документи). Одяг є частиною повсякдення, тож не вимагає спеціальної уваги та фіксації – за виключенням ситуації, коли конкретні його предмети чимось дуже вирізняються від звичних або є важливими для автора тексту. Відносно часто опис одягу присутній у художніх творах – оскільки автори вдавалися до опису зовнішності своїх персонажів. Тож, основою джерельної бази даної розвідки стали дві групи текстів. Перша – це історичні та описові твори кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., які містять невеликі сюжети щодо зовнішнього вигляду козаків Гетьманщини у середині XVIII ст. Осібне місце серед них займають праці А. В. Вісковатова та Н. М. Сементовского, які присвячено безпосередньо питанням уніформології. Друга група текстів – це художні твори цього ж періоду, які містять описи зовнішнього вигляду українських козаків. Третьою групою джерел є ілюстрації, які супроводжували тексти.

Найбільш раннім твором, в якому трапляємо на цілісний опис козацького однострою Гетьманщини є «Изъявление настоящего образа правления Малыя России» авторства Олександра Андрійовича Безбородька. Цей текст було видано В. Г. Рубаном разом із редагованою ним «Краткой летописью Малыя России» у 1777 р. Отже, вигляд козаків, О. А. Безбородько описував як очевидець:

Необходимое Козаков одеяние и ополчение состоит в мундире: в Малороссийском кафтане сукна синяго с красными лацкенами и обшлагами, в полукафтане белом, штанах белых суконных, сапогах с привинченными шпорами, шапке по цвету полковому, сабле, карабине и пике и в доброй лошади с прибором… Подпомошники мундира не имеют, но носят простую одежду, сабли и ружье старое с починкою, и лошади хуже и дешевле11.

Як бачимо, по-перше, козаки описані як кавалеристи, з відповідною амуніцією. По-друге – зазначено відсутність уніформи у підпомічників. По-трете – до козаків при описі не включено старшину.

  Цей же текст ще раз дослівно було відтворено через одинадцять років – у географічному словнику Л. М. Максимовича12. Серед правок можна зауважити лише заміну теперішнього часу у викладі О. А. Безбородька на минулий.

Наступним за хронологією твором, який містить сюжет із виглядом козацького однострою, є «Черниговского наместничества топографическое описание» О. Ф. Шафонского. Текст було укладено у 1786 р. на основі матеріалів, зібраних у 1783–1784 рр., але надруковано його було, зусиллями М. Судієнка, лише через 65 років. Однак, до публікації цей твір був добре відомим малоросійським антикваріям та активно ними використовувався. Як зазначив у 1851 р. видавець, до рукопису було долучено й зображення малоросійського одягу. Але, через те що вони вже двічі публікувалися (з творами Д. Н. Бантиша-Каменського та О. І. Рігельмана), він вирішив не наводити їх у даній публікації13.

О. Ф. Шафонський навів доволі детальний опис статусу підпомічників та виборних козаків, після чого подав відомості щодо їх вигляду:

До 1763 года, выборные козаки не во всех полках имели одинакий мундир, по в сем году последний Гетман, Генерал-Фельдмаршал Граф Кирилл Григорьевич Разумовский, определил, оный везде одного цвета и одного польскаго недлиннаго покроя: верхний суконный жупан, темносиний с красными отворотами, красными кругленькими польскими обшлагами, а по краям на полах и внизу краснаго сукна узенькая опушка; полукафтанье белое суконные и штаны белые-же суконные польские. Жупан и полукафтанье были длиною по колена; кушак красный штаметовый; шапка польская низкая, во всяком полку разнаго цвета, с черным овчинным околышком; плащи синие; ружья и сабли гусарския, пики и седла козацкия. Многие Старшины Генеральныя и другие, и сам Гетман, носили того ж цвета немецкие мундиры, а именно: кафтан синий с красными круглыми обшлагами, с желтыми на стороне с пуговицами, на полах по обеих сторонах желтыя пуговици, красны воротник; камзол и нижнее платье белаго сукна; шпага конная офицерская14.

Далі, через абзац, О. Ф. Шафонський повідомляв: «Подпомошники не носили мундира, однако были также почти вооружены, как и выборные»15.

Окремий параграф автор присвятив спеціальним формуванням часів Гетьманщини. Охочекомонні або ж компанійські полки «в зеленых козацких мундирах ходили»; гетьманська «Команда у Надворной Корогвы» при Розумовському отримала «гусарские зеленые мундиры». У Жолдацькій роті «носили козацкие мундиры: верхний темносиний с красными отворотами, красные полукафтанья»16.

У 1799 р. вийшла друком четверта частина російського перекладу «Описания всех в Российском государстве обитающих народов» І.-Г. Георгі. Її перекладачем М. І. Антоновським до оригінального тексту, серед іншого, була долучена «История о Малой России». У якості цієї «Истории» М. І. Антоновський подав «Летопись» В. Г. Рубана та «Изъяснение» О. А. Безбородька, запозичивши їхні тексти через посередництво словника Л. М. Максімовіча 17. Втім, М. І. Антоновський також зробив невеликі правки. Вони добре помітні якраз у сюжеті з описом уніформи:

Одеяние военное Козачье было мундир, состоящей из Польскаго; но только покороче, кафтана, сукна синяго с красными лацкенами и абшлагами, из полукафтанья белаго сукна, из белых суконных широких штанов; полусапоги черные с привинченными шпорами; шапка с черным околышем из овчинок, шириною в ладонь, или узеньким в палец набитым, с верьхушкою суконною того цвета и образца, какой в котором полку назначен был; ибо одними только шапками различался полк от другаго; вооружение их состояло в сабле, карабине, патроннице на перевязе чрез плечо, пике длинной и паре пистолетов чрез плечо в нарочитой сумке. Каждый Козак имел собственную свою добрую лошадь с Козачьим седлом и чапраком, какие в котором полку были назначены18.

Куди більш суттєво було відкориговано сюжет про підпомічників:

Подпомошники не были обязаны иметь описанный мундир, а ходили в обыкновенной простой одежде Малороссийской, которая есть смесь Польской и Татарской, и состоит из сермяжнаго, или чернаго суконнаго, или белаго кафтана, летом, а зимою из нагольнаго длиннаго тулупа; при нарядах однакож внутренних, яко для препровождения казны и прочих дел, надавали они на себя сабли и старые закомплектные карабины с патронницами, и брали пики, езжали верьхом, но на лошадях похуже и дешевле, как у Выборных19.

Отже, як бачимо, і це джерело пропонувало читачам уявлення про козацький вигляд після реформи 1763 р. Тут, також, вже є спроба «вдягнути» підпомічників у подобу уніформи.

Цього, можна сказати традиційного, сюжету із описом реформи 1763 р. не містить «История Русов». Втім, даний текст має певну специфіку при використанні у якості джерела з історії уявлень. До сьогодні, не зважаючи на численні спроби, так достеменно й невідомі ні автор цього трактату, ні дата його написання, яка визначається відтинком кінця XVIII – 20-ми рр. ХІХ ст. Зате, він містить унікальну інформацію щодо козацького однострою. Зокрема, описуючі урочистості під час візиту до Малоросії імператриці Єлизавети ІІ у 1744 р., невідомий автор зауважив з приводу залучених до них козацьких полків:

Войска сии, быв всегда в своих мундирах, имели тогда новые, которые состояли все одинакие: из черкески синяго сукна с вылетами, и из куфайки и шаровар по полкам, тоже и шапки одной фигуры и вышины, но при том были по полкам, а амуничныя вещи все рядныя и одинакия20.

В цьому трактаті є й інший ексклюзивний опис зовнішнього вигляду козаків. Невідомий автор виклав реформу гетьмана Івана Самойловича 1679 р.: ним було створено шість «полевых, Сердюцких, т. е., непременных пехотных» полків. Із забезпечення:

жалованья положено им было по три рубля на человека в год, а старшинам по чину каждаго, и мундир на два года, состоящий из куртки или камзола с рукавами красной мальвы бумажной, набитый часто баволною и выстеганный частыми полосами, и из шаровар суконных голубых, а вместо плащей из одного Турецкаго дуломана белаго сукна, называвшагось габою, с воротником по пояс21.

Враховуючі «технологію» історіописання доби створення «Истории Русов», стиль діяльності малоросійських «антикварієв», до робіт яких залучалося майже одне й теж саме коло джерел, і, відповідно, тексти яких містили більш-менш однакову інформацію (яскравим прикладом чого є якраз сюжет про козацьку уніформу зразка 1763 р.), ці унікальні свідчення відразу викликають певну підозрілість, саме через свою унікальність. Характерно, що на відомості з «Истории Русов» стосовно козацького однострою не посилалися інші автори кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.22.

Одним із найавторитніших та наймасовіших для читача ХІХ ст. джерел знань про минуле Лівобережної України можна назвати «Историю Малой России» Д. М. Бантиша-Каменського. Однак видання 1822 р. не містило жодних текстових чи візуальних зображень гетьманських козаків23, рівно як і запорожців, яким було присвячено окрему главу. Втім, ця версія тексту «Истории Малой России» взагалі являє собою лише хроніку політичних діянь. Друге видання (1830 р.) відзначалося значними текстуальними змінами24. Автор здійснив певний «антропологічний поворот» у тексті – цей варіант твору вже містив сюжети, спеціально присвячені звичаям, одягу, традиціям та культурі українського населення. Загалом зовнішній вигляд людності дозволяє уявити опис одягу, наведений на основі творів О. Ф. Шафонского та О. І. Рігельмана та сюжет щодо зачісок25.

Д. М. Бантиш-Каменський навів і відомості безпосередньо щодо зовнішнього вигляду козаків, станом на середину XVIII ст. Так, у жолдацькій роті «носили мундир Козацкий: верхний темносиний с красными отворотами и красное полукафтанье»26. Весь козацький загал же мав інший одяг

До 1763 года выборные Козаки не во всех полках имели одинакий мундир, но в сем году Гетман Граф Разумовский определил, чтобы оный везде был одного цвета и покроя: не длинный верхний суконный жупан (кафтан) темносиний с красными отворотами и такими-ж обшлагами, а по краям на полях и внизу у красного сукна узенькая опушка; полукафтанье белое суконные и штаны белые-же суконные Польские. Жупан и полукафтанье были длиною по колена; кушак красный стамедовый; шапка Польская низкая, разноцветная в каждом полку, с черным овчинным околышем; плащи синие; ружья и сабли Гусарския; пики и седла Козацкия. Многие из Генеральных Старшин, подражая Гетману, носили немецкие мундиры того ж цвета: кафтан синий с красными круглыми обшлагами, с желтыми на стороне и на обеих полах пуговицами, с красным воротником; камзол и нижнее платье белаго сукна; шпагу конную офицерскую27.

У цьому описі неважко побачити пряме запозичення з «Описания» О. Ф. Шафонського, хоча у даному випадку Д. М. Бантиш-Каменський не став посилатися на джерело.

 Друге видання «Истории Малой России» має спільні з рукописом «Черниговского наместничества топографического описания» О. Ф. Шафонського не тільки текстові фрагменти, а й візуальний ряд – серію зображень представників різних малоросійських верств. Щоправда, як зазначалося вище, М. Й. Судієнко через їхню розтиражованість на той час, відмовився від публікації їх у 1851 р. У поясненні до ілюстрацій, наведених у виданні, Д. М. Бантиш-Каменський зазначив, що ці 26 зображеннь було «почерпнуто из рукописи г. Ригельмана»28. Вони показують:

1) Гетмана; 2) Полковника; 3) Малоросийскаго Шляхтича; 4) Сотника; 5) Канцеляриста; 6) выборнаго Козака; 7) Козака подпомошника; 8) Мещанина; 9) степнаго мужика; 10) Малороссийскую Госпожу в старинном наряде; 11) ея же, в другом наряде; 12) Шляхетную Госпожу в летней одежде; 1З и 14) Малороссийских Госпож пляшущих; 15я и 16) Шляхетных Госпож в зимнем наряде; 17) Шляхетную девицу; 18) Мещанку; 19) крестьянку в свите; 20) Мещанскую девушку; 21) крестьянку в одной плахте и запаске; 22) сельскую девушку в свите; 2З) девушку без свиты; 24) Литовскаго крестьянина; 25) Литовскаго Малороссийскаго крестьянина и 26) Запорожца29.

Отже, всі фігури соціально стратифіковані. У широкому розумінні козацького стану маємо 4 представника старшини та двох рядових козаків. Але, якщо орієнтуватися на «вузьке трактування» козаків як виключно воїнів, то маємо лише фігуру «выборнаго Козака»; підпомічник на зображенні не має жодних ознак войовничості. Цікаво, що жіночі фігури не відповідають за стратифікацією чоловічім – є представниці «Малороссийских госпож» та «шляхетных госпож» (за вбранням перша категорія більш заможна), міщанки, селянки та сільські дівчата. Схоже, намальовані козаки «мали» шукати собі пару саме серед міщанок та сільських дівчат.

Фігура виборного козака за своєю промальовкою повністю відповідає текстовому опису. У розфарбованих варіантах ілюстрацій використано також й зазначену у тексті колористику.

Д. М. Бантиш-Каменський видання з ілюстраціями здійснив у 1830 р., а зазначене їх джерело – працю О. І. Рігельмана «Летописное повествование о Малой России» – було створено у 1785–1786 рр. (надруковано 1847 р.). У передмові до тексту, описуючи структуру рукопису, О. Бодянський зазначив, що наприкінці його містяться «26 изображений (помещенных в малом виде при Истории Малой России Г. Бантыша-Каменскаго, кроме последнего, а предпоследнее несколько изменено)»30.

Безпосередньо у О. І. Рігельмана жодних описів зовнішнього вигляду козаків немає; присутній тільки невеликий сюжет, присвячений антропологічним якостям та вбранню малоросіян загалом31.

Самі малюнки, як зазначено, були використані Д. М. Бантиш-Каменським, але при цьому в публікації праці О. І. Рігельмана подано інші підписи до них:

1). Изображение Войска Запорожскаго и обоих сторон реки Днепра Гетмана, 2) …Полковника Малороссийскаго полку, 3) …достоинства Малороссийскаго Шляхетства, 4) Малороссийскаго Сотника, 5) Малороссийскаго Писаря…, 7) Малороссийскаго Козака, 8) Малороссийскаго казацкого подпомощника, т. е. Посполитаго Козака32.

Зараз у вітчизняній історіографії щодо даних гравюр як аксіома затвердилася думка про авторство Тимофія Калинського, який на додачу до інших своїх «титулів», перетворився, таким чином, ще й на художника33. Очевидно, базується це переконання на неуважному прочитанні слів О. М. Бодянського в «Историческом сведении об Александре Ивановиче Ригельмане». Видавець у цьому тексті, вміщеному наприкінці книги з «Летописным повествованием», зупинився на історії походження зображень:

к этой истории присоединено 27 изображений Малороссиян разных сословий… Изображения эте помещены были, в малом виде, в первой раз при Истории Малой Росии Г. Бантышем-Каменским, а в том виде, как они есть, встретил я еще в одном списке Записок о Малороссии, соч. Действит. Стат. Советником, Афанасием Шафонским, бывшим Генеральным Судьею (в Чернигове), и снятые на стекле, с отметкой, где какого цвету платье и под. тому, Тимофеем Калинским; то и другое принадлежит Библиотеке Харьковскаго Университета34.

З цього ясно випливає, що Т. Калинський був лише автором однієї з копій. Тим більше, О. М. Бодянський прямо пише про особу реального автора далі:

изображения Малороссиян сделаны были, по разсказам сына его [А. И. Ригельмана], одним Малороссиянином, содержавшимся, за какия-то проступки, в крепости Св. Дмитрия, бывшаго из одного соседняго села с поместьем сочинителя, и происходившим притом из духовного звания35.

Виходячи з обставин біографії автора «Летописного повествования», дата створення гравюр визначається 1774–1782 рр. На сюжет із походженням гравюр та приписуванням їхнього авторства Т. Калинському вже звертав увагу В. Полторак36. Однак, схоже, його зауваги залишилися майже непоміченими у вітчизняній історіографії37.

У двох виданнях – Д. М. Бантиша-Каменського та О. І. Рігельмана – деякі із зображень відрізняються деталями, однак докорінно змінено лише запорожця. Втім, всі фігури у «варіанті Бантиша-Каменського» зображено у більш архаїчній манері за рігельманівських.

«Гравюри Калинського» можна зустріти ще раз у виданнях першої половини ХІХ ст.38. У 1841 р. вийшло друком «Историческое описание одежды и вооружения Российских войск» за редакції Алєксандра Вісковатова. Цей твір є спеціальною уніформологічною працею. Втім, невідомо, наскільки він вплинув на сучасні йому широкі уявлення щодо козацької зовнішності. Як відзначає А. Нікітін, через свою високу ціну (перша частина із семи зошитів коштувала 21-28 руб. сріблом), це видання на момент публікації не отримало поширення39.

У другій частині твору, у розділі присвяченому уніформі російського війська в період правління Петра І, автор подав й опис козацького вбрання. Вважаю його дуже показовим відразу з декількох нюансів, тож, незважаючи на розлогість, наводжу повністю:

Гораздо малосложнее, проще и регулярнее была одежда казаков Малороссийских, которые, находясь долгое время в теснейших сношениях с Поляками, весьма многое от них заимствовали. Так, наприм., сохранившиеся доныне рисунки того времени представляют регистроваго или выборнаго казака, т. е. имевшаго одежду, оружие и лошадь собственныя, – в коротком синем жупане, или кафтане, с отвороченным воротом, обшлагами и поясом, или кушаком, краснаго цвета; в белых, широких широварах; в черных чоботах, или сапогах, и в низкой, мехом опушенной, красной шапке. Через левое плечо надет у него черный ремень, с привешенною к нему, небольшою, патронною сумою; а оружие его составляют сабля и ручница, или ружье... Казак-подпомощник, т. е. снаряжавшийся всем от нескольких дворов, – одет в длинную, белаго цвета, подпоясанную свиту, и, сверх нея, в желтоватый контуш с зеленою обшивкою; на ногах его черные сапоги, на голове белая, круглая шапка, а оружие то же, что и у казака регистроваго... – Сотник в жупане, подобном показанному у выборнаго казака, только большей длины; в красных сапогах и в красной шапке, с меховою опушкою и золотыми шнурками, подпоясан богатым кушаком и вооружен саблею... – Полковник, – также с саблею при бедре, в длинном, атласном контуше, сверх котораго накинута шуба с вылетами, или откидными рукавами, – имеет, на ногах, красные сапоги, на голове синюю, с меховым околышем шапку, украшенную золотыми шнурками и кистью, а в руке знак начальническаго достоинства – пернач, или пернат...40

Зроблене автором у кінці цього опису посилання вказувало, що «сведения сеи частию заимствованы из Истории Малой России, соч. Д. Н. Бантишем-Каменским…, а частию из других манускриптных материалов»41.

Даний опис та ілюстрації до нього привертають увагу відразу декількома моментами. По-перше, А. В. Вісковатов тут каже про «рисунки того времени» – тобто першої чверті XVIII ст. – зміщуючи таким чином мінімум на півсотні років назад їх реальне датування.

2017-07-25-shatalov-08

2017-07-25-shatalov-09

2017-07-25-shatalov-10

2017-07-25-shatalov-11

Полковник, сотник, виборний козак та підпомічник з «Исторического описания одежды и вооружения российских войск» А. В. Вісковатова (Висковатов А. В. Историческое описание одежды и вооружения Российских войск, составленное по Высочайшему повелению. – СПб. : Военная тип., 1842. – Ч. 2. – Іл. 206–209.)

По-друге, на відміну від уніформи регулярних військ, для реконструкції якої автор послуговувався різними документальними джерелами, основою для складення опису лівобережних козаків стали модифіковані «гравюри Калинського». Це підкреслює майже монопольне значення цих зображень для формування уявлень про зовнішність українського козацтва. Наведений в «Историческом описании» вигляд козаків є фактично переказом зображеного на доданих до тексту гравюрах. Схоже на текст «Истории Малой России» автор хоча і посилався, але прямо не спирався, вдовольнившись роботою з ілюстраціями.

По-третє, нюанси написання малоросійських понять та їх трактувань видають необізнаність А. В. Вісковатова в історії українського козацтва. Найбільш цікавою та показовою є інтерпретація статусу підпомічників – незнання їх реального положення та приписування їм статусу виборних42. Ці плутані уявлення дуже наочно відобразилися і в графіці, наведеній у виданні.

Зображення у творі А. В. Вісковатова зазнали змін, порівняно із «гравюрами Калинського». Фігура виборного козака43 отримала дещо іншу позу, сам козак став стрункішим, атлетичнішим. На цьому, як і на інших зображеннях, додано ландшафтний фон. Зміни пози й деталей – переміщений патронташ, вкладена у руку шабля – мали очевидною метою кращу демонстрацію елементів екіпіровки та озброєння.

Цікавішими є зміни у прорисі підпомічника, хоча вони навіть менші, ніж у виборного. Ці зміни повністю випливають з інтерпретації А. В. Вісковатим становища підпомічників – перенесення на них статусу виборних. Тож, у тексті уніформолог презентував зображені на гравюрі з праці Д. М. Бантиша-Каменського деталі одягу підпомічника саме як уніформу. Походження такої інтерпретації викликає подив – у тексті «Истории Малой России», на який А. В. Вісковатов зробив посилання, є опис статусу підпомічників, на їх невоїнський побут прямо вказує і ціпок у руці, показаний на гравюрі. В «Историческом описании» ж, підпомічник, як у тексті, так і на малюнку, «отримав на озброєння» рушницю та шаблю. З інших змін помітно, що в два рази тоншим подано облямівку його шапки.

А. В. Вісковатов навів також фігури представників старшини – сотника та полковника. У них, порівняно із первісними зображеннями, змінено окремі деталі одягу та пози. Найбільш примітне: простоволосі у «варіанті Калинського» персонажі отримали шапки – на зразок тієї, що показана на виборному козаку. Тобто, таким чином наголошувалося на головному уборі як частині однострою. Крім цього, сотник «втратив» еполет.

2017-07-25-shatalov-13

Шапки гетьмана, полковника лівобережного козака та запорожця зі «Старины Малоросийской, Запорожской и Донской» М. Сементовського (1846). (Сементовский Н. Старина малороссийская, запорожская и донская. – СПб, 1846. – С. 6, 7, 41, 47).

Книга М. М. Сементовського «Старина малороссийская, запорожская и донская» мала трохи нетипову для свого часу концепцію44. Це видання можна порівняти з сьогоднішніми науково-популярними ілюстрованими книгами, присвяченими різним арміям, і в першу чергу – їхній уніформі та озброєнню. На початку твору автор задекларував, що про діяння козаків розповідь можна знайти в історичних творах, у даному ж виданні увазі читача пропонувалися «устройство, военные и гражданские нравы, обычаи, обряды, семейную и общественную жизнь Малороссийских, Запорожских и Донских казаков»45. Текст «Старины» не є науковим навіть за стандартами того часу, в ньому відсутні посилання; загалом твір має компілятивний характер. Текстовий опис у книзі супроводжено малюнками – грубо зробленими прорисами.

Привертає увагу та обставина, що М. М. Сементовський три козацьких утворення описує загалом як три гілки єдиного організму, не вказуючи на якусь значну різницю між донцями та українськими козаками. Змальовуючи спорядження козаків Гетьманщини, автор, без прив’язки до періоду, зазначав:

Казаки обязаны были иметь собственную амуницию. Конный: лошадь добрую, спис, (копье), самопал или мушкет, пистоли и саблю. Пешие употребляли кинжалы; оружие получалось из Польши, Турции и Швеции. Служившие казаки вписывались в список регистр или компуты, а называлась выборными или регистровыми. Бедные были снаряжаемы от своих товарищей и принимали наименование подпомощников46.

Відразу впадає в очі та ж похибка у визначенні статусу підпомічників, що і в творі А. Вісковатова. Далі подавався опис козацького однострою:

Одежда казаков в первое время была самая простая, Гетманцы нелюбили наряжаться когда выступали на войну: шапка довольно низкая из овечьяго меха с суконным верхом, свита или кобеняк (верхняя одежда) грубаго сераго сукна, кафтан синяго сукна, пояс шерстяный красный, за поясом нож и маленькая трубка, шальвары портяныя и суконныя, юхтовы чоботы (сапоги из юфти); летом, во время жаров, все это сбрасывалось в обоз, казак оставался на коне в рубахе и шальварах. Одежда праздничная была не много чем щеголеватее походной. Малороссияне подбривали голову не много выше ушей и подстригали волосы в кружек, усы носили огромные, не редко заходившие за уши47.  

Цей текст проілюстровано зображенням відповідної шапки та зачіски.

2017-07-25-shatalov-14

Зачіски лівобережного козака та запорожця зі «Старины Малоросийской, Запорожской и Донской» М. Сементовського (1846).(Сементовский Н. Старина малороссийская, запорожская и донская. – СПб, 1846. – С. 6, 8.).

М. М. Сементовський коротко торкнувся й історії сердюків та жолдаків, навівши опис останніх:

Одежда их состояла из верхняго кафтана синяго сукна, с красным откидным воротником и такими же обшлагами, подкафтанья краснаго также суконнаго, шальвар яркаго цвета по большой части светло-зеленых или оранжевых и черной высокой меховой шапки с красным верхом. Когда жолдак стоял на чатах, т. е. в карауле, то имел при себе келеп, – бердыш – аллебарда состоящая из топора и молота – иногда копье а иногда обнаженную саблю48.

Враховуючи творчий метод М. М. Сементовського, про що мова піде трохи нижче, найбільш вірогідним джерелом відомостей про жолдацький однострій слід вважати авторську уяву.

2017-07-25-shatalov-15

Гетьман, полковник, сотник (або підпанок?) зі «Старины Малоросийской, Запорожской и Донской» М. М. Сементовського (1846).(Сементовский Н. Старина малороссийская, запорожская и донская. – СПб, 1846. – С. 21, 45, 49).

Далі автор подав відомості про реформу обмундирування у 1763 р., тут він вже не відходив від канону:

В 1763 году, последний из Гетманов граф Разумовский установил, чтобы казаки во всех полках носили одинаковую одежду. Не длинный верхний суконный жупан (кафтан) темносиний с красными отворотами и такими же обшлагами, а по краям на полях внизу у краснаго сукна узенькая опушка; полукафтанье белое суконное и шальвары белые также суконные; кушак (пояс) красный стамедовый; шапка польская низкая, разноцветная в каждом полку, с черным овчинным околышем49.

Якщо ці свідчення стосувалися всієї маси козацтва, то наступні розділи автор присвятив окремо старшині – описуючі функції, порядок і традиції обрання і т.д. Окремо він зупинявся на уніформологічному аспекті. Свідчення тут, знову-таки, подано унікальні. Зокрема:

Старинное торжественное одеяние Гетманов, до Богдана Хмельницкаго, состояло из польскаго кафтана, вышитаго на груди золотыми снурками, шапки собольей с суконным верхом, сшитой по казачьему образцу; кушак шелковый, сапоги сапьянци красные (сафьянные), штаны саетовы блакитни, (суконные синие шальвары с золотыми лампасами). Сабля и кинжалы за поясом составляли всегдашнее вооружение предводителей казаков. Зимою, польскаго покроя шубы лисьи и собольи.

На войне Гетманы употребляли шлемы, панцыри и латы и в таком военном вооружении были весьма сходны с польскими рыцарями, древних времен50.

Щодо генеральних старшин М. М. Сементовський зазначив: «особенных регалий они не имели; одежда их была сходная с одеждою Полковников»51. Одяг останніх складався

из лисьей или соболиной шубы, с разрезными рукавами, покрытой бархатом или парчею, обложеной золотыми снурками и украшенной кистями. Жупаны разных материй, большею частию весьма ярких цветов; они шились нередко также с разрезными рукавами, которые застегивались золотыми круглыми пуговицами, часто осыпанными бирюзою, жемчугом и даже алмазами; Верхние и нижние каптаны (кафтаны) польскаго покроя, зимние шились из сукна, летние из тафты и атласа; шальвары также чрезвычайнно ярких цветов и разных материй, шапки круглыя без пера, опушенныя соболями, с верхомъ бархатным и на средине золотая пуговица с драгоценным камнем. Поясы шелковые чрезвычайно дорогие, нередко кожаные, совершенно покрытые серебрянными с чернью или чисто золотыми бляхами, усыпанными каменьями, поясы, как и всю вообще одежду Полковники получали в подарок от Гетманов, Польских Королей, Царей Московских, Турецких Султанов и Крымских Ханов. Сапоги всегда краснаго крымскаго сафьяна с серебряными подковами, вышитые серебром, золотом и шелками. Наряд Запорожских Полковников состоял из верхняго кафтана, большею частию синяго тонкаго сукна, нижняго шелковаго яркаго цвета, шальвары бумажныя, нередко бархатныя, пояс дорогой, сабля турецкая, сапоги красные, шапки средней величины, зимою шубы дорогия. Донские Станичные Атаманы носили подобное же одеяние52.

Опис, знову-таки, унікальний і, відповідно, знову сумнівний за походженням та достовірністю. Його супроводжено грубим прорисом фігури полковника, окремо подано зображення шапки. Полковий обозний мав повністю подібне до полковничого вбрання53. З поміж адміністрації, на думку М. М. Сементовського, виділявся вбранням писар:

одежда его была верхняя кафтан щегольской, с разрезными рукавами, нижний бумажной или шерстяной материи, пояс шелковый дорогой, обложенный золотою бахрамою с кистями, шальвары ярких цветов, шубы дорогия, впрочем без особенных украшений54.

Сотники мали наступний вигляд:

Одежда их состояла из кафтана шелковой или шерстяной материи, чаще из польскаго сукна, шальвары летом бумажной материи зимою тонкаго сукна; щегольской пояс и шапка с бархатным верхом, опушенная мехом. Он имел всегда при себе саблю55.  

Опис сотницького вбрання також супроводжувався зображенням. У цій грубо промальованій фігурі, втім, як і в інших, особливо жіночих, фігурах зі «Старины», вгадуються «родичі» персонажів з гравюр в «Истории Малой России». Опис персонажів з «гравюр Калинського» без зусиль впізнається і в вищенаведених текстових фрагментах, які фактично є просто переказом зображеного на гравюрах. Однак цікаво, що простоволосі персонажі у даній книзі, подібно до роботи А. В. Вісковатова, отримують шапки як один з елементів уніформи. На вигляді головних уборів окремо наголошено шляхом наведення їх зображень56. Втім, трактування М. М. Сементовским статусу підпомічників натякає на залучення як джерела «Исторического описания одежды и вооружения Российских войск».

Як бачимо, загалом порівняно з іншими джерелами, М. М. Сементовський навів багато унікальних відомостей. Одночасно, автентичність їх сумнівна. Разом з тим, цікавою є їх оцінка сучасними істориками. З приводу «Старины» Є. Славутич зауважив:

Великою інформативністю відзначається… псевдонаукова ілюстрована праця …М. Сементовського... Автор детально розглянув похідні та святкові строї запорозького та козацького військ. Особливо цінними представляються дані про ношу вояків в батальних та різних кліматичних умовах, форму обмундирування та озброєння караульних команд, особливості носіння зброї та амуніції, детальні описи і зображення одягу козацької верхівки... Можливо, досліднику до рук потрапили рідкісні офіційні документи з приватних колекцій, а також – автентичні козацькі речі. Проте автор допустив кілька суттєвих помилок, бо не достатньо критично… підійшов до використаного кола джерел57.

Така віра у джерела та сумління їхніх авторів гідна подиву. Простеживши «творчий метод» М. М. Сементовського58, логічним було б відмовитися від використання його тексту як джерела, принаймні джерела з історії козацького однострою. Натомість робиться спроба «легітимізації» його відомостей, через припущення про «рідкісні офіційні документи» та «автентичні козацькі речі». У даному випадку ситуація не відрізняється від справи з «Историей Русов» і сприйняття описів однострою звідти. Загалом же, найбільш яскраво у сучасній історіографії подібне ставлення до «унікальних джерел» показав О. Толочко у дослідженні про «Историю Российскую» В. Татіщева59.

Отже, у «науковому» дискурсі кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. презентувалася зовнішність лівобережних козаків лише в останній період їх функціювання як військової спільноти. Циркулював фактично один і той самий опис козацького зовнішнього вигляду – опис однострою за реформою 1763 р., який було зроблено ще безпосередньо її сучасниками. Поширеність його свідчить або про прямі запозичення авторів один в одного, або ж про доступ «антикваріїв» до регламентуючого документу. Даному опису повністю відповідає зображення виборного козака та підпомічника з «гравюр Калинського». Ці зображення та текст були (й досі є) загалом унікальним джерелом щодо презентації зовнішності козаків Гетьманщини. Показовими є як спроби розповсюдження презентованого гравюрами образу на все XVIII ст., так і те, що саме цей комплект гравюр ставав в окремих випадках джерелом для текстового опису. Одночасно, унікальні описи одностроїв з «Истории Русов» та праці М. М. Сементовського є сумнівними щодо свого походження та відповідності реаліям. Тексти А. В. Вісковатова та М. М. Сементовсь[кого також дуже наочно демонструють прийоми фабрикації уявлень про візуальну презентацію козаків.

Частина ІІ. Слобідські козаки. Запорожці

Слобідські козаки у суспільній свідомості традиційно перебувають у тіні гетьманців та запорожців. Ця ситуація була притаманною і для першої половини ХІХ ст. Відомості про їх одяг стали доступні широкому читацькому загалу лише на початку 1840-х рр., коли Г. Ф. Квітка-Основ’яненко оприлюднив два своїх тексти: «О слободских полках» (1840) та «Украинцы» (1841).

2017-07-25-shatalov-02

У першому творі, описавши відновлення слобідських полків у 1743 р., автор відзначив, що тоді полковники

с обшаго согласия учредили не бывшие до того времени мундиры для каждаго своего полка, а именно: верхния черкесски, с откидными рукавами и обложенныя серебряными тесмами и снурками, во всех полках были синия, а чекмень и шаровары по полкам: в Харьковском желтые, в Сумском светлосиние, в Ахтырском зеленые, в Изюмском красные и в Острогожскомъ красно-ранжевые1.

Другий текст Г. Ф. Квітки-Основ’яненка був етнографічним нарисом про жителів Харківської губернії. Тут опис був уже більш загальним і без конкретної прив’язки до хронології. Певно, відносити його варто якраз до часів перед запровадженням мундирів:

Мущины, служившие в полках, имели платье казацкое, или национальное Малороссийское; широкие шаровары; полукафтанье, подпоясанное по талии поясом; сверху черкеска с откидными рукавами; шапка высокая из бараньих смушек, с суконным цветным верхом; за поясом, на цепочке, нож, и при поясе же, на портупее, кривая сабля, опоясуемая только в походе, или и на месте перед собравшимся полком. Полковники и старшины, по состоянию и вкусу своему, окладывали черкески галунами или снурками по борту, а также иногда и мехом. На портретах первоначальных полковников видим еще, сверх всего, накинутую суконную мантию с аграфом или пряжкою на груди из драгоценных камней; но как в руке его видим тут же «перначь», знак его достоинства, то и полагать должно, что сия мантия вздеваема им была только перед полком или в большой парад, для отличия от всех подчиненных ему2.

Як бачимо, на початку 1840-х рр. слобідські козаки були доволі детально презентовані текстовим описом. Однак, графіка, яка б дозволяла би уявити їх зовнішність, схоже що широко не була розповсюдженою.

Запорожці наприкінці XVIІІ – у першій половини ХІХ ст. становили доволі екзотичний об’єкт у суспільній думці Російської імперії. Зображувані в орієнталістичній манері, вони чи то ставилися у один цівілізаційно-культурний ряд із «варварами»-татарами, чи то сприймалися як «свої-інші». Перший варіант сприйняття, характерний більше для «віддаленого ракурсу» спостереження – представників Великоросії, можна визначити як просвітницький, найбільш сконцентровано його було подано у Маніфесті від 3 серпня 1775 р про ліквідацію Січі. Другий був більше характерним для представників малоросійського соціуму і позначався романтичними тенденціями.

Як констатував у грудні 1851 р. автор передмови до видання Одеським товариством історії та старожитностей «Истории о казаках запорожских» С. І. Мишецького, «все, что до сего времяни было известно о Запорожье, заключалось: 1) в статье: О Запорожских Козаках, напечатанной 50 лет тому назад (3); 2) в Записке о пустынно-Николаевском Самарском монастыре ; 3) в Устных сказаниях Запорожца Леонтия Коржа (4); 4) в Истории Запорожской Сечи, или последняго коша Запорожскаго, изданной сначала в однойа потом в трех книгах (5), и, 5)некоторых статьях, помещенных в Записках Общества (6)»7.

Втім, non-fiction текстів про запорожців у цей період в обігу було таки трохи більше. Спробуємо визначити, що з них можна було дізнатися про запорозьку зовнішність. Зокрема, у згаданій статті про запорожців зі словника А. М. Щекатова (1804)8 йшлося:

Необходимейшее их платье составляла рубашка и шаравары; они их изнашивали без перемены до лоскутьев; а чтоб избавишь себя от мытья оных и безпокоящих насекомых, то напитывали рыбьим жиром и вывяля на солнце, носили, пока истлеют. Нашивали правда некоторые из них хорошее суконное платье, бархатныя шапки, шелковые кушаки и сафьянные сапоги; но все сие держалось на теле не долее, как до внития в Либерово капище, из котораго не выхаживал щеголливой Запорожец, как с особенным к убранству своему безпристрастем, и тогда тотчас валялся в грязи, марался в дегтю, рвал, метал, с тем только, чтоб прочие спутники, кои обыкновенно к таковым беснующимся с гудками и балалайками во множестве приставали, подымали, подавали, прибирали, и сие продолжалось до тех пор, пока молодец оставался опять в одной своей засаленой рубашке и шараварах, и тогда начинал вновь помышлять о промыслах9.

Цей текст, звісно, не був творчістю укладача словника – тут майже дослівно відтворено «Известия о казаках запорожских» Г. Ф. Міллера10. Академік, своєю чергою, уклав власну працю на основі одного зі списків «Истории о казаках запорожских» С. І. Мишецького11. Але опис одягу, наведений у словнику, походить з іншого тексту. Його було запозичено з записки «О бывших промыслах запорожских казаков и наипаче рыбном» В. Ф. Зуєва(1786); у праці Г. Ф. Міллера цей сюжет відсутній.

До кінця 1830-х рр. саме текст «Известия о казаках запорожских» займав майже монопольне положення у презентації традицій та звичаїв запорожців. Зокрема, його було відтворено в «Новом и полном географическом словаре Российского государства» Л. М. Максимовича (1788) та у 4-му томі «Описания всех народов» І.-Г. Георгі, фактичним укладачем російськомовної версії якого був М. І. Антоновський12. В «Истории Малой России» Д. М. Бантиш-Каменський, як у виданні 1822 р., так і 1830 р., подавав відомості про запорожців також в основному посилаючись на працю Г. Ф. Міллера. В «Летописном повествовании про Малую Россию» О. І. Рігельмана розділ про запорожців був написаний на основі твору С. І. Мишєцкого, тобто майже не відрізнявся за обсягом інформації від праці Г. Ф. Міллера. Однак сюжет про традиції одягу в запорожців у всіх цих виданнях був відсутнім. Інша риса вищезгаданих текстів – відсутність у них такого, здавалося б, хрестоматійного сюжету, як опис запорізьких зачісок.

 2017-07-25-shatalov-04

Запорожець, версія з «Истории Малой России» Д. М. Бантиша-Каменського (1830) (Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – М.: В типографии Семена Селивановского, 1830. – Ч. 3.)

  У «Летописном повествовании о Малой России» О. І. Рігельмана та у другому виданні «Истории Малой России» Д. Н. Бантиша-Каменського брак текстового опису компенсувалася наявністю візуальної презентації запорожців. Комплект ілюстрацій у праці Д. Н. Бантиша-Каменського містив зображення запорожця. Його, на відміну від інших персонажів, змальовано було не статично – стоячим, а у русі – верхи на коні, що скаче. Вдягнений він у синій каптан та червоні шаровари, на голові висока чотирикутна «польська» шапка із червоним верхом. Щоправда, колористика викликає питання своїм походженням – гравюри, за тогочасною технологією, після друку, розфарбовувалися вручну. Тож, за умови відсутності текстового коментаря, невідомо, чим було зумовлено саме такий вибір кольорів13. Впадає в очі підкреслена войовничість запорожця – окрім шаблі при боці та гвинтівки за спиною, він в одній руці тримає пістолет (зображено момент пострілу?), а в іншій – піку; ще один пістолет перебуває в нашитій на шаровари кишені.

 У 1833 р. читачам став доступним ще один текст із описом вбрання запорожців. В «Запорожской старине» І. І. Срезневський видав «Сказания, откуду Козаки Запоражане, и чем славни» – начебто стародавній твір, втім, схоже, що ним самим і укладений. У цьому тексті інформація про одяг запорожців була подана дуже туманно: «одежда их едина или две и множае прежде бяше»14. Цю публікацію видавець супроводив коментарями, укладеними на основі доступних йому друкованих видань та рукописів, у яких викладав вже власні погляди на питання історії та традицій запорожців. Там він вважав за потрібне детальніше висвітлити й питання запорозького вбрання:

Крюйс говорит что Козаки обыкновенно хорошо одеваются, но когда идут в море, то надевают на себя старыя ветоши. Не только в море – можно прибавить – но и вообще в поход. – Так точно делывали они искони.

– Походная одежда их – говорит Боплан – состоит из рубахи, двух шаравар15 (одни для перемены); кафтана толстаго сукна и шапки. – Боплан забыл о свите, верхней одежде Запорожцев, которая обыкновенно была с кобеняком т. е. копишоном16.

В мирное время Запорожцы искони одевались очень богато. Рубаха – или как они называли сорока – хотя и толстая, но с шелковой стежкой, порты широкия в роде Азиатских шальвар и красные чеботы иди сапоги – составляли нижнюю одежду. Сверх рубахи надевался каптан, который мог быть шелковый, парчовый и суконный, и подпоясывался шелевым пасом – поясом широким шелковым, протканным на каждую четверть серебренными или золотыми нитками. Поверх каптана набрасывалась свита всегда суконная, с разрезными рукавами, кои обыкновенно застегивалась друг на друге сзади на спине, и подкладывались под кобеняг, употреблявшийся в случае дождя или непогоды. На голове Запорожец носил бриль, остроконечную меховую шапку, или кобур – суконную красную шапку с бобровой опушкой. На каптан через правое плечо на перевязи вешался самопал (ружье), а за поясом на цепках два пистолета, и обоюдоострый нож вместо кинжала. Шаблюку (саблю) в мирное время носили редко, – может быть только в Радах. Тогда же надевали по верх каптана и стальную ситку (сетку, кольчугу). – Бороду всегда брили равно и голову, оставляя подле лба длинную прядь волос, в роде косы, называя оную чуприной; – и эта чуприна завивалась за левое ухо три или четыре раза17.

Як бачимо, це був перший більш-менш детальний опис запорозького одягу. Пряме текстове джерело основної частини опису простежити не вдалося. Схоже, він є оригінальною творчістю І. І. Срезневського, заснованою, на усних та візуальних свідченнях18. Звертає увагу опис головних уборів – наведено назви, які не зустрічаються в інших джерелах.

Текст І. І. Срезневського містить посилання на ще одне джерело, яке стало доступним для загалу читаючої публіки у цей час – у 1832 р. вийшов друком російський переклад «Опису України» Г. Л. Боплана19.

2017-07-25-shatalov-19

2017-07-25-shatalov-20

Титульні сторінки першого та другого томів «Истории Новой Сечи» А. О. Скальковського (Скальковский А. История Новой Сечи или последняго Коша Запорожскаго. – Одесса, 1846. – Ч. І., Ч. ІІ.)

Дослівно цей же текст він подав у своїй «Истории Новой Сечи», перше видання якої з’явилося друком у 1841 р.22. Ця книга містила також візуальну презентацію запорожців. На титульній сторінці зображено фігури двох козаків. Лівий, певно представник рядового козацтва, зображений у кобеняку з капюшоном; справа стоїть представник в урочистому вбранні, з перначем та медаллю на шиї. На жаль, не можу визначити достеменно, чи ця графіка є оригінальною творчістю оформлювача видання, чи промальована на основі якихось відомих зображень (або ж є їх прямою репродукцією). На користь другого варіанту свідчить подібність зображених запорожців до портретів Якова Шияна та полковника Афанасія Колпака, які були опубліковані Одеським товариством історії та старожитностей разом із виданням праці С. І. Мишецького у 1851 р.23.

Наприкінці 1830-х рр. читачам став доступним наратив, який і до сьогодні справляє величезне значення на уявлення щодо вигляду запорожців. У 1838 та 1839 р. А. О. Скальковським у двох випусках «Журнала министерства народного просвещения» були опубліковані «Изустные предания о Новороссийском крае». Основою цієї публікації став запис свідчень запорожця Микити Леонтійовича Коржа20. У другій частині публікації А. О. Скальковський навів відомості старого запорожця щодо одягу21.

2017-07-25-shatalov-18

Портрет запорізького полковника А. Колпака та запорожця І.Шияна (МышецкийС.И. История о козаках запорожских. – Одесса: в городской типографии, 1851.– С.93, 94)

У 1846 р. А. О. Скальковський видав перероблений і розширений варіант дослідження, вже у трьох книгах. На титульному аркуші кожної з них були подані зображення. У першому томі відтворено перероблену гравюру з видання 1841 р. На вигляд це вже художня робота саме середини ХІХ ст. Втім, зміни деталей при цьому відносно невеликі – підкориговано зачіску та вуса «рядовому» козаку, трохи змінено його позу, тепер незастібнута свита дає змогу побачити жупан та пояс, на старшині замість незрозумілої форми накидки вже каптан з вильотами. Уніформовані козаки у високих шапках «імперських козацтв» початку ХІХ ст. з титулу другого тому ідентифікуються як чорноморці.

2017-07-25-shatalov-17

Запорожці з титульної сторінки «Истории Новой Сечи» А. О. Скальковського (1841) (Скальковский А. История Новой Сечи или последняго Коша Запорожскаго. – Одесса: в городской типографии, 1841.)

У 1842 р. свідчення М. Л. Коржа опублікував безпосередньо їх збирач, архієпископ Гавриїл Розанов. У передмові він відзначив зацікавлення, яке вони викликали після публікації А. О. Скальковським. Натякаючи на стилістичні правки, зроблені першим видавцем, архієпископ зазначив, що він вважав за потрібне опублікувати свідчення «в тех самых словах, выражениях, оборотах,… в том самом разсказе, в каком они вылились из уст самаго автора»24. Отже:

Одеяние было у них одинаковое у всех и по ранжиру т. е. одноцветное, и именно: каптан, черкеска с велиотами, шаравары сиетовы, чоботы сапьяпьцы, пояс шалевый и кабардинка круглая, во круг и навкрест обложена позументом; а для ненастья, в походах, имели шерстяныя, косматыя, бурки. А если выходят или выезжают козаки в парад, в большие праздники к церкви, или ездят по гостям: то исправляют платье по достатку и весьма богатое, дорогое и разноцветное, кто какое хочет, и называют оное по Запорожски – жупанами; ибо они любили очень щеголять и тщеславится. Что-же значать: велиоты, сиета, сапьянци, шалевый и кабардинка, о том поясняю в следующих словах. Велиоты – назывались разрезаныя в доль, рукава, под мышками у черкески, а черкеска – верхняя одежда, пошитая по черкески вместо плаща с рукавами, но короче гораздо каптана, так, что всегда оный виден был из под черкески; разрезки у рукавов длиною были на пол-аршина и менее, и как сии прорехи так и рукава по концам, а так же и вся черкеска в подоле, вокруг обложены были золотым позументом, и потом велиоты закидались назад, за спину и застегались рукава на плечах мелкими гапличками т. е. крючками. Сиета называлось самое тонкое и лучшее аглицкое сукно – от русскаго слова сияю. Сапьянци – чоботы, от слова сафьян, и называются по русски сафьяновые сапоги, пошитые из самого лучшаго краснаго сафьяна. Шалевый пояс значит шолковый, от польскаго слова шаль, которая диковина ныне только между панским обычаем водится. Запорожская кабардинка значит шапка, от слова ногайскаго кабарга – дикой зверь… Сей зверек у Запорожцев назывался «виднихою» или выдрою, и кожа его была в великой моде, а особливо для шапок… а потому уже самому и вошли у Запорожцев в обычай, что шапку – хотя-бы из самаго пpoстаго сукна или из кожи пошита была, – всегда называли кабардинкою25.

Перед цим наводилася розповідь про зачіски: носіння оселедця та довгих вус, гоління борід26.

У 1842 р. було надруковано й «Историческое описаніє» А. В. Вісковатова. Відразу за описом однострою лівобережних козаків, укладач подав й «уніформу» запорожців:

Запорожцы носили синий или красный, по их наречию червонный, каптан или куртку, с откидными рукавами, подпоясанный широким пасом или кушаком; этих же цветов, широкия шировары; красные сапоги и высокую шапку, с меховым околышем и с красною, суконною тульею (Рис. № 210). Поверх каптана, в употреблении было набрасывать свиту, с разрезными рукавами, которые застегивались на спине и подкладывались под пришитый к свите кобеняк или капишон. Вооружение Запорожцев составляли: два пистолета, самопал или ружье, пика, нож или кинжал, и сабля, которую, впрочем, в мирное время носили редко. – Подобно Малороссиянам, Запорожцы всегда брили голову, оставляя только длинный локон, называвшийся чуприною и заматывавшиеся, три или четыре раза, за левое ухо27.

Опис цей повністю запозичено у І. І. Срезневского, що засвідчено відповідним посиланням28. Очевидно, він також має стосуватися петровських часів. Однак, на проблеми із датуванням, а, вірніше, на уявлення про незмінність запорізького одягу у XVIII ст. вказувала ремарка про джерело малюнку, який «скопирован с одного современнаго рисунка, сделаннаго, судя по преданию, в царствование Императрицы Елисаветы Петровны»29. Невідомо, наскільки ця заява відповідала дійсності: можливо за основу і було взято якийсь реальний малюнок; але на ілюстрації запорожець фактично «одяг» все перелічене у тексті30.

2017-07-25-shatalov-12

Запорожець з «Исторического описания одежды и вооружения российских войск» А. В. Вісковатова (Висковатов А.В.Историческое описание одежды и вооружения Российских войск, составленное по Высочайшему повелению. – СПб. : Военная тип., 1842. – Ч. 2. – Іл. 210)

До речі, ідея статичності запорозького одягу протягом більш ніж сторіччя була прямо виказана А. В. Вісковатовим через 18 років, вже у 18-му томі «Описания», де йшлося про мундири Чорноморського війська. Там зазначалося, що до 1816 р. у чорноморців не було уніформи, тож

Одежда и оружие …сохранялась почти в том самом виде, в каком существовала в XVIII столетии, и ранее у Запорожских казаков... Обыкновенное одеяние их состояло из алаго, краснаго, или, по выражению их, червоннаго, контуша, с откидными назад рукавами; из шаравар, красных сапогов и черной (из смушек) шапки, с красною тульею; при чем каждый казак имел бритую голову, исключая длинной, за ухо завернутой, чуприны, и длинные усы. Оружие заключалось: в сабле или шашке, кинжале, пистолетах, ружье и пике31.

Привертає увагу також те, що тут запорозьку зачіску віднесено фактично до розряду уніформи.

У 1846 р. вийшла друком «Старина малороссийская, запорожская и донская» М. М. Сементовського. Описуючи запорожців цей автор зазначав, що вони

носили на войне и на службе одинаковую одежду. Каптан (козья куртка), черкеска, с вылетами, (разрезные рукава), шальвары саетовыя (суконныя) ярких цветов шириною до четырех аршин, пояс шалевый – шелковый, или шерстяной, сапоги сапьянци (сафьяные) из русскаго или крымскаго краснаго сафьяна, и шапка кабардинка, вокруг и на крест обложенная галуном; в праздник: жупан покроя польскаго и шапка высокая из бараньих черных или серых смушек с красным шелковым или шерстяным мешком обложенным галуном. Даже в походах носили подобную одежду. Но праздничная их одежда была смесь польской, турецкой и черкеской. Вооружение Запорожцев и Донских казаков состояло из копья (ратиша), шабли (сабли), пистолей двух пар, из коих пара за поясом, пара в кубурах седла. Через плечо черес с патронами и пулями. Ружей и пушек конные казаки не употребляли, а брали их с собою в морские походы. Для отличия от Донцов Запорожцы брили всю голову, оставляя на макушке один клок волос (чуб) хохол по-Русски, по этому то все Украинцы и назывались от русских хохлами. Чуб заплетался как коса и завертывался за левое ухо, Запорожцы называли его оселедцем).

Усы также огромные, служили, как и оселедец знаком рыцарскаго достоинства. Эти страшные усы, которые действительно могли устрашать врага, изображались и на войсковых печатях32.

2017-07-25-shatalov-16

Запорожець зі «Старины Малоросийской, Запорожской и Донской» М. М. Сементовського (1846). (Сементовский Н. Старина малороссийская, запорожская и донская. – СПб, 1846. – С. 12)

У першій частині цього опису неважко вгадати переказ оповідання М. Л. Коржа. Відносно творчо автор поставився тільки до сюжету із зачісками. Текст у книзі супроводжено зображенням високої шапки зі шликом33та запорозької зачіски. На всіх подальших ілюстраціях у книзі саме ці елементи дозволяють ідентифікувати зображених на малюнках козаків як приналежних до Війська Запорізького. Цікаво, що окремого опису донського вбрання автор не навів; трактування призначення запорозького оселедця як знака розрізнення наводить на думку про тотожність в уяві М. М. Сементовського донського костюму з вбранням низовиків.

Наступного, 1847-го, року О. М. Бодянський опублікував «Историю о козаках запорожских» С. І. Мишецького.34. Слідом за цим він же видав і «Летописное повествование о Малой РоссииО. І. Рігельмана35. Як вже йшлося, розділи про запорожців у цьому творі були укладені на основі праці С. І. Мишецького і, відповідно, також не містили опису запорозького одягу. Але видання супроводжувалося гравюрами, все тим же «комплектом Калинського». І якщо зображення представників усіх станів загалом співпадали з надрукованими Д. М. Бантишем-Каменським, то запорожець був зовсім іншим. Більше того, у цьому варіанті запорожцям було присвячено вже дві гравюри, із зображенням: «25) Запорожскаго Козака, 26) Запорожских Козаков». При цьому встановити походження та авторство всіх трьох запорозьких гравюр зараз не видається можливим. Можна хіба що припустити що з твором О. І. Рігельмана, з яким і пов’язано походження гравюр, видавцем було надруковано первинний комплект.

2017-07-25-shatalov-05

Фігура кінного запорожця у «варіанті Рігельмана» має загальну подібність із варіантом, наведеним у Д. М. Бантиша-Каменського. Але деталі суттєво змінено: кінь мирно йде, козак однією рукою тримає поводдя, в іншій у нього піка із настромленою головою турка36. Пістолет, натомість, лежить у багато оздобленій кобурі; шабля перенесена з-за спини на лівий бік, вона і піхви показані також багато оздобленими, за спиною тепер видно фрагмент сумки. Розмальований варіант гравюри більш багатий на кольори за фактично біхромний у Д. М. Бантиша-Каменського.

2017-07-25-shatalov-06

На другому зображенні показано вже двох запорожців під час розваг: один сидить, граючі на кобзі, інший танцює. Джерелом натхнення невідомого художника, принаймні щодо козака-музиканта, очевидно був один з численних «козаків-бандуристів» («мамаїв»)37. Вірогідно, що саме від нього козак й успадкував постоли, які у якості запорізького взуття не фігурували у текстах. Загалом же, вбрання обох запорожців відповідає тому комплекту, який описано в оповіданні М. Коржа. Звертають на себе увагу при цьому дві деталі. По-перше, черкеска у танцюючого козака зображена без вильотів. Інша цікава деталь в одязі танцюючого запорожця – це медаль на грудях. Ромбовидна форма відзнаки дозволяє чітко ідентифікувати її як медаль «В память Кючук-Кайнарджийского мира», запроваджену у 1774 р. «Шкідливий» для імперії запорожець зображувався нагородженим імперською відзнакою38, що явно вибивається з дискурсу, присутньому у тексті О. І. Рігельмана. Медаль, до того ж, дозволяє чітко визначити нижню хронологічну межу для зображення. Примітно також, що на танцюючому козаку зображено шаблю, ідентичну тій, яку мав кінний запорожець, що певно свідчить про єдине авторство двох малюнків.

2017-07-25-shatalov-07

Видання «Летописного повествования о Малой России» містило ще одну гравюру –«Запорожская Сечь. Избрание Атамана Кошеваго». Судячи з підпису, автором її був сам О. І. Рігельман. Хоч і доволі умовно, на гравюрі відтворено вбрання запорожців, які зібралися на раду. Всі вони вдягнуті у шаровари, зверху костюм представлено сорочкою. Одночасно у натовпі помітно декілька осіб у каптанах і трьох із накинутою на плечі буркою. Старшина у центрі, на відміну від козаків із оселедцями, мала довги зачіски, й зображена вдягнутою у повний комплект вбрання, описаний М. Л. Коржем.

У 1851 р. читачам стали доступними ще два зображення запорожців. Тоді, як вже зазначалося, Одеське товариство історії та старожитностей видало один зі списків праці С. І. Мишецького. У якості додатків там було надруковано прориси з портретів запорожця Якова Шияна та запорозького полковника Афанасія Колпака.

Отже, більш-менш детальний опис запорізького вбрання з’явився у науковому дискурсі тільки у 1830-х рр. Ексклюзивне становище серед джерел отримали свідчення М. Коржа, відтворені до середини сторіччя як мінімум у чотирьох наукових (псевдонаукових) публікаціях. На відміну від козаків Гетьманщини, запорожці були презентовані більш різноманітним візуальним рядом. Втім, за винятком гравюри в «Истории Малой России», більшість зображень стала доступною читачам лише з початку 1840-х рр. Всі малюнки та тексти, що побутували у публічному просторі, презентували вигляд запорожців за доби Нової Січі. Однак, подібно до ситуації із гетьманцями, цей опис могли розповсюджувати й на більш ранні часи.

Частина III. Художнє бачення

Визначивши той обсяг знань щодо козацької уніформи/традиційного одягу, який станом на середину ХІХ ст. можна було почерпнути в історичних працях, спробуємо з’ясувати, як презентувалася козацька зовнішність «для більш широкого споживання» – у красному письменстві. Одночасно це буде спробою окреслити, як відбувалася рецепція «наукових» історичних знань у художній літературі першої половини ХІХ ст.

Одразу слід зробити заувагу, що на наявність та детальність описів козацької зовнішності у творах справляв значний вплив літературний канон. Одиничні на початку ХІХ ст., під впливом романтичних віянь такі описи частішають з 1830-х рр.

Найранішим художнім текстом першої половини ХІХ ст., в якому натрапляємо на опис козацької зовнішності, є четверта частина «Виргилиевой Энеиды на малороссийский язык переложенной» І. П. Котляревського, яку було вперше надруковано у 1809 р. Там, перенісши на давні Апенніни реалії Гетьманщини, автор змальовував військові приготування латинців для війни з троянцями:

По городам всяк полк назвався,
По шапци всякый розлычався,
Впысалы військо пид ранжырь;
Пошылы сыни всим жупаны,
На спид же билые каптаны,
Щоб був козак, а не мугырь1.
***
Урядныкы з Атаманамы
Новымы чванылысь шапкамы 
***
Так, вичной памьяты бувало
У нас в Гетьманщыни колысь,
Так просто військо шыковало,
Не знавшы: стій, не шевелысь;
Так славные полкы козацьки
Лубенській, Гадяцькій, Полтавській
В шапках було, як мак цвитут2.

   Як бачимо, тут опис козацького війська співпадає з сюжетом про однострій зразка 1763 р. Причому, це співпадіння дозволяє припустити що І. П. Котляревський чи прямо спирався на один з текстів, які містили даний сюжет, чи зафіксував такий вигляд козацького війська у своїх спогадах.

2017-08-09-shatalov4a

Найбільш наголошеним елементом форменого одягу козаків в «Енеїді» є шапки; аналогічну ситуацію спостерігаємо і в тогочасних поезіях. Так, юний О. С. Пушкін зовнішність малоросійського козака у 1814 р. змальовував наступним чином:

Черна шапка набекрени,
Весь жупан в пыли.
Пистолеты при колене,
Сабля до земли3.

У К. Рилєєва А. Войнаровський в однойменній поемі (1823) під час якутського заслання мав наступний вигляд:

С винтовкой длинной за спиной;
В полукафтанье, в шапке черной
И перетянут кушаком,
Как стран Днепра Козак проворной
В своем наряде боевом4.

Цей опис, виходячи з передмови, мав відноситися до 1730-х рр.

Наступного, 1824-го, року друком вийшов роман «Бурсак» В. Т. Наріжного, який можна визнати першим великим художнім текстом у російській літературі на тему малоросійської минувшини5. Дія роману розгортається десь наприкінці XVIII ст., хоча хронологія є доволі умовною. Декілька разів у тексті подано опис козацького вбрання. Так, потрапивши до житла Мемнона, головний герой твору Нєон опинився у кімнаті, в якій «одна стена от пола до потолка увешена была оружием всякого рода, другая унизана одеянием на разные покрои. Там были платья малороссийские, черноморские и польские». Одно з них, «черкесское платье кармазинного цвета», герой трохи згодом і вдягнув6.

 Куди детальніше В. Т. Наріжний описав однострій «гетьманського полку» (який, зважаючи на функції, можна ототожнити з сердюками). Після зарахування Неона до гетьманських охоронців, він вдяг відповідний однострій: «синюю куртку, такие же шаровары и черкеску красного цвета, препоясался саблею и в руки взял копье»7. В перший день служби новий охоронець отримав настанови щодо кола осіб, яких він мав пропускати до гетьманських покоїв. Серед інших, доступ туди мали «дневальные: войсковой старшина, сотник и есаул, которых безошибочно узнать можешь по золотым поясам»8. Незабаром Нєон сам став вже єсаулом і, відповідно, «переоделся в другое платье, соответственное новому званию. Оно было точно такое же, как и прежнее, но сукно гораздо тонее, и черкеска по краям выложена золотым галуном, а за спиной висели две такие же кисти. Копье не принадлежало уже к …вооружению»9. Як бачимо, у В. Т. Наріжного простежується ідея наявності знаків розрізнення на козацькому однострої.

У 1824 р. було надруковано також повість В. Т. Наріжного «Запорожец». Але якщо у «Бурсаку» є хоча б дві згадки «черноморского платья», то у цьому творі запорозький одяг не описано навіть на такому рівні.

В «Невском альманахе на 1827 год» було опубліковано повість Ореста Сомова «Гайдамак». На її початку автор описував Воздвиженський ярмарок у Кролевці, під час якого «в ятках на площади толпились веселые казаки в красных и синих жупанах»10. Там само розкидався грішми «молодой чумак в синем жупане тонкого сукна, в казачьей шапке с красным верхом, лихо заломанной на голове, с алым шелковым платком на шее, распущенным по груди длинными концами, и в красных сафьянных чоботах»11. Цей хлопчина насправді був гайдамаком Леськом (гайдамаки розумілися передусім як нальотчики на польські землі з числа запорожців).

Кінець 1820-х рр. позначився у російській літературі як посиленням романтичних тенденцій, так і переходом до «вальтерскоттівського» канону в історичній прозі. Одним із проявів цих процесів була зростаюча увага до опису зовнішності своїх героїв, який мав відповідати при цьому історичним реаліям (у тому вигляді, в якому вони уявлялися авторам у першій половині ХІХ ст.).

У 1829 р. М. М. Загоскін видав роман «Юрий Милославский, или Русские в 1612 году», який традиційно називають першим історичним романом вальтерскоттівського типу у російській літературі12. Одним із головних героїв твору був запорожець Кірша. З його описом читач зустрічається вже на перших сторінках книги:

в сером армяке, подпоясанный пестрым кушаком, из за-котораго виднелась рукоятка широкаго Турецкого кинжала, лежал на снегу; длинная винтовка, в суконном чехле, висела у него за спиною; а с правой стороны к поясу привязана была толстая Козацкая плеть. –Татарская шапка, с густым околышем, спала с его головы, и ветер развевал черныя его кудри по воздуху13.

Цей опис видає, що автор не мав визначених уявлень про те, як повинен виглядати «справжній запорожець». Тож, літератор використав комбінацію відомих йому елементів одягу. Набір речей запорожця демонструє в першу чергу його войовничість та «напівазійськість» (орієнтальність) вигляду14. Найбільш примітна деталь в даному описі – зачіска. На неї, як на помилку, очевидно, вказав авторові М. І. Гнідич. У відповідь М.  Загоскін виправдовувався:

не понимаю сам, как мог я, имея в руках своих подробное описание Запорожской Сечи, в котором упоминается не только об их законах, военных подвигах, политическом существовании, но даже о мелких подробностях, касающихся до их домашнего быта, обычаев и нравов, сделать такой непростительный анахронизм, виноват, проглядел кудри! Во втором издании непременно исправлю15.

Втім, походження «неканонічної» зачіски пояснити неважко. Літератор, зважаючи з розкиданих по тексту коротких згадок про січовиків та їх побут, спирався в уявленнях про них на якийсь варіант похідного від праці С. І. Мишецького тексту (зрештою, у нього на той час фактично не було іншої альтернативи, якщо мати на увазі друковані джерела). Відповідно, М. Загоскін не міг знайти там інформації щодо зовнішності та одягу запорожців, зокрема й про те, що «канонічний» запорожець мав носити чуба та вуса.

2017-08-09-shatalov5

Сучасна ілюстрація до твору: Загоскин Н. Юрий Милославский или русские в 1612 г.

До речі, письменник дійсно виправився – у наступних виданнях твору просто констатовано, що з голови в Кірши впала шапка16. Разом з тим, у тексті присутні ще два епізоди, де побіжно зображено запорожця та його «особливі прикмети» – і зачіска серед них не фігурує17. Втім, певно автор просто не вважав за потрібне витрачати багато зусиль на коригування тексту. Цікаво також що два рецензенти, С. Т. Аксаков та О. С. Пушкін, які доволі прискіпливо поставилися до виявлення похибок у новому романі, жодним чином не згадали цю невідповідність із зачіскою18. Звісно, можливо, що з їх точки зору це був доволі дрібний епізод; але більш вірогідним бачу те, що вони самі, на відміну від уродженця Полтави М. І. Гнідича, на той момент не мали особливих уявлень про запорозьку зовнішність.

У 1829 р. вийшов друком роман Ф. В. Булгаріна «Иван Выжигин». Роботу над твором автор вів ще з 1825 р. У цьому авантюрному романі, що користувався неабиякою популярністю у читачів19, було коротко згадано одяг малоросійських козаків. Один з героїв, оповідаючи про своє дитинство, відзначив що його батько був надвірним козаком на Правобережжі.

Наряд этих домашних казаков точно таков, говорят старики, как прежняго Малороссийскаго войска: широкие Турецкие шаровары, куртка, баранья шапка. Казаки бреют головы и носят на маковке длинный хохол, завивая его за ухо: этот клок волос называется оселедец. Бороды также бреют, оставляя длинные усы20.

Очевидно, що перед автором у даному випадку не стояло завдання точно змалювати історичні деталі. Тож, схоже, що він обмежився переказом образу, відомого йому на рівні повсякденних уявлень.

У 1830 р. Фаддей Венедиктович випустив друком вже «вальтерскоттівський» роман «Дмитрий Самозванец». Тут він більш відповідально, ніж М. Загоскін, підійшов до зображення обставин кінця XVI – початку XVII ст. Перебування Лжедмитрія на Запоріжжі у 1596 р. займає не останнє місце у сюжеті, тож автор доволі детально змалював тамтешніх козаків. Загалом, джерела своїх уявлень про Січ Ф. В. Булгарін виклав у примітках: «Все, что говорится о запорожцах, почерпнуто из Боплана21..., Свенцкаго (Opis Star. Polski), Гвагнини, Бантыша-Каменскаго и других Писателей»22. З тексту роману видно, що перше місце для опису запорозького побуту займає «Опис України» Г. Боплана, який доповнено відомостями, наведеними у Д. М. Бантиша-Каменського. Але описи зовнішності запорожців показують що тут Ф. В. Булгарін послугувався якимось іншим джерелом. Так, на кошовому отамані були

красные шаровары из Турецкаго сукна, грязные и в пятнах; рубаха, напитанная дегтем, и на плечах короткая бурка. Бритая голова прикрыта была небольшою Турецкою красною фескою, из под которой висел длинный хохол волос, завернутый трижды за ухо. Борода была гладко выбрита, и длинные усы доходили до груди23.

Дещо згодом цей персонаж

надел на себя полукафтанье с закидными рукавами за плеча, голову покрыл высокою бараньею шапкою чернаго цвета с красным верхом24.

Після прийому до товариства, Лжедмитрій був відправлений до курінного, який «сидел возле огня в одной рубахе и холстяных портах»25. Під час представлення цьому начальнику, з’ясувалося що у курені перебуває його шкільний товариш, поляк Міховецький. Тож, курінний передав новачка під опіку його більш досвідченого знайомця. Вводячи Лжедмитрія в обставини січового побуту, Міховецький не оминув і теми одягу:

советую тебе переодеться по-нашему. Эта одежда с золотыми нашивками слишком чиста для Запорожца. Ты должен знать, что нечистота почитается у нас так же похвальным качеством, как презрение пышности между монахами. Вот тебе полный казацкий наряд. Эти шаровары отняты моим товарищем у Турецкаго Старшины под Аккерманом; полукафтанье выкроено из Польского кунтуша, снятого с одного богатого Пана, неприязненного казакам; шапка отнята мною у Татарина в степи. Все это немного запачкано, но грязные пятна составляют красу нашей одежды, как прорехи в плаще Диогеновом… Белья мы не любим мыть: это дело женское. Для защиты себя от насекомых мы смачиваем рубахи в дегте. Это бережет нас также и от чумы26.

Як бачимо, подібно до опису М. Загоскіна, головна риса запорозького вбрання – еклектика: костюм є збірним з елементів одягу сусідніх народів.

Далі йшов епізод із розповіддю про морський похід запорожців, заснований на свідченнях Боплана. Тож повідомлялося й те, що «казаки запаслись одеждой, то есть каждый взял на дорогу одну пару платья и одну рубаху»27.

У четвертій частині роману зустрічаємо ще один опис запорожців, вже під час дій у Московії у 1605 р. Козаки, на чолі зі своїм наказним отаманом, перебували у таборі:

Возле огня на отрубке дерева сидел высокий худощавый бледный воин в высокой черной бараньей шапке, окутанный буркою. Длинные усы его висели до груди, и он… посматривал исподлобья на своих есаулов... Бритыя головы с одною прядью волос на маковке, длинные усы придавали их лицам зверский вид. У некоторых за поясом были пистолеты, кинжалы и на бедре кривая сабля28.

Отже, схоже що саме в «Дмитрие Самозванце» у російську літературу вперше вводився цілісний «достовірний» образ, який дозволяв більш-менш детально уявити запорожців.

2107-08-09-shatalov3a

Фадей Булгарін за працею. Тогочасна карикатура

    У 1834 р. Ф. В. Булгарін видав наступний роман, на цей раз присвячений одному з найпопулярніших персонажів тогочасної російської літератури – гетьману Івану Мазепі. У творі зображено представників різних козацьких спільнот. Один з головних героїв, запорожець Богдан Огневик, виглядав наступним чином: «молодой человек исполинского роста, в коротком кунтуше, в широких шароварах и в низкой бараньей шапке»29.

Опис малоросійських козаків обмежено представниками старшини та сердюками:

Старшины и полковники были в Польском платье, в длинных шелковых кафтанах, называемых жупанами, сверх которых надеты были суконные кунтуши с прорезными рукавами. Все они подпоясаны были богатыми парчовыми кушаками, при саблях, в красных сапогах; головы у всех были обриты в кружок, а на верху оставлен был хохол, и все носили длинные усы, но брили бороды30.

Джерело цього опису стає очевидним після погляду на сердюків. Ця особиста гвардія та тілоохоронці гетьмана31

одеты были в синие кунтуши с красными воротниками и красными выпушками по швам, имели низкие шапки с черным бараньим околышком и красным верхом; подпоясаны были красными шерстяными кушаками, имели сабли и черные ременныя перевязи, на которых висели небольшия пороховницы с гербом Малороссии32.

   Сердюки Мазепи не відрізнялися для Ф. В. Булгаріна за виглядом від виборних козаків часів Розумовського. Тут ми надибуємо на вже добре відомий нам сюжет із описом останніх. Очевидно, літератор спирався на «Историю Малой России» Д. М. Бантиша-Каменського, та не тільки на текст; але й на графіку звідти. Як старшина виглядає такою, що прямо «зійшла з малюнків», так і в описі сердюків є деталі, відсутні у тексті, але помітні на гравюрі. У цьому ж фрагменті наведено опис вбрання й самого гетьмана33, у даному випадку цікавий в першу чергу своїм походженням: у примітці вказано: «В таком кафтане автор видел современный портрет Мазепы»34. Таким чином бачимо, що Ф. В. Булгарін використовував й візуальні джерела не-книжкового походження.

Головний антагоніст Мазепи у романі, фастівський полковник Семен Палій, мав наступний вигляд:

…воин высокого роста, сухощавый, бледный. Седые усы его ниспадали на грудь. Бритая голова покрыта была низкою шапкой с голубым бархатным верхом и с собольим околышком, а из-под шапки, надетой на бекрень, висел клок белых, как лунь, волос, или чуприна. Он был в синем суконном кунтуше, с прорезными и закидными рукавами, подбитом светло-голубою шелковою тканью, в красных бархатных шараварах и в желтых сафьяных сапогах. За золотым Персидским кушаком заткнут был Турецкий кинжал; чрез плечо, на красных шелковых шнурках висела кривая Турецкая сабля в золотых ножнах. Турецкое, окованное серебром, седло покрыто было бархатным чапраком с золотою бахромой35.

За командиром

ехал казак в синем кобеняке (Род шинели – примітка Ф. В. Булгаріна), насунув видлогу (Капюшон –примітка Ф. В. Булгаріна) на малую шапку из черной овчины36.

В некотором отдалении ехали рядом два воина, одетые также в короткие суконные кунтуши синяго цвета и в голубых бархатных шапках. Наряд их был простой, и только в оружии и в конской сбруе видно было золото и серебро37.

За ними ехали в беспорядке, но в тишине казаки, по одному, по два и по нескольку вместе. Некоторые были в кобеняках, а другие сняли кобеняки и перевесили их чрез седло. Наряд простых казаков состоял из синей куртки с нашивными на груди карманами, для хранения зарядов, и из широких холстинных шаровар, также с нашивными карманами по обеим сторонам, в которых были пистолеты. Все казаки имели одинакия низкия шапки из черной овчины с голубым верхом и светло-голубые шерстяные кушаки. У каждого была сабля при бедре, за плечом ружье, обернутое в овчину, и в руке длинная пика. Чрез плечо на ремне висела нагайка. С тылу чрез седло перевален был мешок с съестными припасами и кормом, а напереди была баклага с водою и аркан, свернутый в кольцо38.

Загалом, це військо однозначно не ідентифікується. Сам Палій, як і його наближені, мав чітко зазначене запорозьке походження та належність. На це вказує також його зовнішність та велика кількість східних трофеїв в екіпіровці. Однак це уніформоване військо, очевидно, запорожцями не було. Ф. В. Булгарін прямо визначає його як «ватагу Украинских казаков»39. Враховуючи що під поняттям «Україна» Ф. В. Булгарін розумів Правобережжя, це були козаки Фастівського полку, який Палій очолював. Але, описи діянь цієї ватаги куди більш відповідають гайдамацько-запорозьким.

Самі запорожці описані у даному творі майже так само, як і в «Дмитрие Самозванце»:

Одетые в богатые панские кунтуши, подпоясанные парчовыми и шелковыми кушаками, награбленными в Польше, или в куртках и шараварах из драгоценных Восточных тканей, полученных в добычу при набегах на Крым, блистающие богатым вооружением, но замаранные дегтем, салом и смолою40.

Схоже, опис паліївців не має прямого джерельного прототипу і є творчою обробкою автора, на основі відомих йому деталей козацького вбрання з тексту Д. М. Бантиша-Каменського. Військо це, подібно гетьманцям, уніформоване – і знову одним з наголошених елементів вбрання є шапки. Ідея про єдиний колір речей, здається, походить із традиції розрізнення за полками за допомогою кольорів. Найбільш цікавими деталями одягу цієї ватаги є кармани для зарядів на куртці та кармани під пістолети на шароварах. Якщо останні Ф. В. Булгарін міг «запозичити» у запорожця з гравюри в «Истории Малой России», то кармани на куртці – чи не газирі? – схоже, що походять вже від погляду на чорноморців або інші кавказькі козацькі спільноти, сучасні автору.

У цілому ж Ф. В. Булгарін дуже уважно ставився до історизму свого тексту. Втім, у випадку із описом запорожців, він, схоже, розділяв позицію щодо селянського побуту: «я не хотел описывать подробностей жизни простолюдинов XVII-го века, ибо быт их мало изменился»41. Тож, при змалюванні реалій кінця XVI – початку XVII ст., окрім свідчень Боплана, використовувалися відомості середини XVIIІ ст. (Тут, до речі, літератор допустив невеликий курйоз – Лжедмітрій у нього побував саме на Новій Січі42). Крім того, судячи з подібності описів запорожців та малоросійського війська (вірніше надвірних козаків), Ф. В. Булгарін не дуже розрізняв січовиків та гетьманців за зовнішністю (принаймні у 1829 р.). Однак він був переконаний щодо уніформованості лівобережних козаків та паліївців. Не зовсім ясним видається походження декількох деталей запорозького вбрання у його творах – чи то вильотів, чи то традиції носіння забрудненого одягу, чи то відомостей про зачіски. Як ми бачили, на той час у науковому дискурсі відомості про останні не циркулювали. Тож, очевидно, тут Ф. В. Булгарін міг користуватися або візуальними джерелами, або текстами про українців загалом, або позатекстовими каналами отримання інформації. Загорнутий за вухо оселедець можна було побачити чи в одного з численних «Козаків-бандуристів», чи дізнатися про нього з «не-козацького» тексту. Тим більше, відомості про зачіски на рівні «всім відомих» знань могли циркулювати і позатекстово. Зокрема, невідомий автор «Писем Х… Ш… к Ф. Булгарину» (1828) у цих подорожніх нотатках описував шлях через колишні запорозькі степи. На одній з поштових станцій він

увидел осьмидесятилетнего стариннаго Запорожца с ужасно длинными усами. Старик разсказывал про прежние походы и про сечу их. ...Разсказывая про походы, называл Светлейшего Князя Потемкина: батько наш Грицько нечеса. Сколь я догадаться мог, то они называли Князя потому нечёсою, что он имел длинные волосы на голове, а не бритую голову и чуприну, как они43.

На попередніх сторінках цей мандрівник подав опис зачісок тогочасних українців:

Малороссияне, все без исключения, бреют бороды, оставляя однако огромные усы, кои у них в большем почтении. Волосы на голове стригут или в кружек, или бреют по старинному, оставя на макушке чуп или хохол, который называют чуприною и завивают за ухо... Впрочем, кажется, что последнее сие обыкновение уже выводится и сохраняется еще токмо между старинными Запорожцами44.

Схожу інформацію можна було знайти і в інших травелогах.

Ймовірно, подібне походження мають і відомості про змочені у дьогті сорочки. Щоправда, такий засіб захисту від комах та пошестей приписують в першу чергу чумакам45.

Загалом же, як бачимо, для Ф. В. Булгаріна у вигляді українських козаків основними були дві риси – зачіски та еклектичність одягу, який становив суміш елементів вбрання сусідніх народів.

 Хоча М. В. Гоголя, на відміну від Ф. В. Булгаріна, називають істориком, творчість його була проникнута більше поетикою, ніж історизмом. Це позначилося і на описі козаків, чиє вбрання подавалося не детально, а за допомогою слів-маркерів. У 1831 р. друком вийшла перша частина «Вечеров на хуторе близь Диканьки». В «Вечере накануне Ивана Купала»46 були деякі згадки козацького вбрання. Так, з приводу Петра Безродного «говорили только, что если бы одеть его в новый жупан, затянуть красным поясом, надеть на голову шапку из черных смушек с щегольским синим верхом, привесить к боку турецкую саблю, дать в одну руку малахай, в другую люльку в красивой оправе, то заткнул бы он за пояс всех парубков тогдашних»47. В інших двох випадках в оповіданні акцентувалося лише на козацьких шапках як характерному елементі вбрання: «парубки, в высоких козацких шапках, в тонких суконных свитках, затянутых шитыми серебром поясами, с люльками в зубах», або ж просто згадка скирт хлібу, які «то сям, то там, словно козацкие шапки, пестрели по полю»48.

У тій же частині збірки було надруковано «Пропавшую грамоту». У даному творі коротко описано лише запорожця: «Красные как жар шаровары, синий жупан, яркой цветной пояс, при боку сабля и люлька с медною цепочкою по самые пяты» й згадано ту обставину що грамота була зашита саме в козацьку шапку49 Разом з тим, в обох цих творах неможливо точно визначити час дії, повністю умовний у першому випадку та умовно визначаємий третьою чвертю XVIII ст., завдяки згадці цариці, у другому.

Проблема з хронологією відсутня в «Страшной мести», яка була надрукована 1832 р., у другій частині «Вечеров». Судячи зі згаданих подій, вони припадали на першу половину 1630-х рр. Описи козацького вбрання епізодичні і в цьому тексті. Так, при пересуванні човном «сидят впереди два хлопца; черные козацкие шапки набекрень… пан их Данило призадумался, и рукав кармазинного жупана опустился из дуба и черпает воду»50. Так само коротко говорилося про челядників пана Данила: «десять наивернейших молодцов, в синих и желтых жупанах», чи про нього самого: «виден в толпе красный верх козацкой шапки пана Данила; мечется в глаза золотой пояс на синем жупане»51.

Більш розгорнуто описувалося М. В. Гоголем вбрання персонажів в «Тарасе Бульбе» (1835). Дія там відбувається, якщо зважати на згадки подій та історичних персонажів, десь наприкінці 1630-х – у 1640-х рр. М. В. Гоголь жорстко не розрізняв запорожців та городове козацтво, та й сам Тарас не був у строгому сенсі запорожцем, але, схоже, всі описи у тексті слід відносити на рахунок саме цієї спільноти. Отже, коли Тарас разом із синами збирався рушити на Січ

Бурсаки вдруг преобразились: на них явились вместо прежних запачканных сапогов сафьянные красные с серебряными подковами, шаровары шириною в Черное море, с тысячью складок и со сборами, перетянулись золотым очкуром. К очкуру прицеплены были длинные ремешки с кистями и прочими побрякушками для трубки. Казакин алого цвета, сукна яркого, как огонь, опоясался узорчатым поясом; чеканные турецкие пистолеты были задвинуты за пояс; сабля брякала по ногам их. …Они были хороши под черными бараньими шапками с золотым верхом52.

Власне, далі М. В. Гоголь акцентував увагу якраз на червоному кольорі та широті шароварів: при в’їзді на Січ «запорожец, как лев, растянулся на дороге... Шаровары алого дорогого сукна были запачканы дегтем, для показания полного к ним презрения»53. Андрій, поспішаючи до своєї польки, «с трепещущим сердцем бросился… к обозам, обшарил, где только было съестное, нагрузил мешки и неизмеримые шаровары свои»54. Підкреслювалась також запорозька неувага до вигляду одягу: «Малая Азия видела их, с бритыми головами и длинными чубами, она видела немало запачканных дегтем запорожских шаровар… персидские дорогие шали употребляли вместо очкуров и опоясывали ими запачканные свои свитки»55.

2017-08-09-shatalov6

В.Васнецов. Ілюстрація до "Тараса Бульби" М.Гоголя 1874 р.  

 Згодом М. В. Гоголь відредагував свій твір (1842), розширивши епізод з облогою Дубна та подальшими подіями. Під час бойових дій на запорожцях «не было… ни на ком золота; только разве кое-где блестело оно на сабельных рукоятях и ружейных оправах. Не любили казаки богато наряжаться на битвах: простые были на них кольчуги и свиты, и далеко чернели и червонели черные, червоноверхие бараньи их шапки»56. Дивлячись на це військо один з козаків питав: «красные жупаны на всем войске, да хотел бы я знать, красная ли сила у войска?»57 Цю темучервоного війська можна знайти в текстах М. В. Гоголя ще раз, якщо повернутися до «Страшной мести». Там пан Данило пригадував часи Сагайдачного: «старый гетман сидел на вороном коне. Блестела в руке булава; вокруг сердюки; по сторонам шевелилось красное море запорожцев»58. Втім, судячи із «Ночи перед Рождеством», М. В. Гоголь допускав використання й іншої кольорової гамми: збираючись із запорожцями на прийом до цариці Вакула отримав від них вказівку: «надевай же платье такое, как и мы» й «кузнец схватился натянуть на себя зеленый жупан»59.

Не багато деталей в описі вбрання можна знайти й у «Запорожских наездах» А. Чуровського (1837). З опису лівобережних козаків згадано у творі шапки: «двое часовых в высоких шапках», які стояли на вході до гетьманського палацу (описувалися події незадовго до переходу Мазепи на бік шведів)60. Отже, знову головні убори подавалася як маркер козацької зовнішності. Запорожців було описано трохи детальніше. Під час підготовки до походу «каждый наездник имел при себе острую саблю, в карманах, пришитых снаружи к шароварам, по две пары исправных пистолетов и винтовку, привязанную к седлу». Костюм же кошового був наступний:

Куртка из грубаго сукна, холстинные шаровары, обрызганные дегтем; разстегнутая рубашка, из-под которой на волосистой груди виден был тяжелый, серебрянный складень; острая шашка, отнятая у Татар в прежних набегах, и деревянная люлька выглядывающая из кармана куртки, были парадныя украшения предводителя наездников Запорожских61.

Цей опис загалом видається навіяним творчістю Ф. В. Булгаріна.

У першій половині 1840-х рр. друком вийшов ще ряд художніх текстів, аналіз яких допомогає зрозуміти тогочасні уявлення про козацький однострій. Зокрема, згадки про зовнішність козаків є у повісті «Чайковский» Є. П. Гребінки (1843). Час дії там доволі умовний – приблизно кінець XVII ст., судячи зі згадки у минулому часі Сагайдачного; хоча, одночасно сам автор казав про «полковників XVI ст.»62. Втім, куди більше ці описи пасували би середині XVIII ст.

Кажучи про старий Пирятин, в якому розпочинається дія твору, літератор згадав його базари, на яких «громко гремели вольныя речи, брякали сабли и пестрели казацкие шапки и жупаны», а

захожий Запорожец выплясывал в присядку отчаянный танец, подымая вокруг облако пыли; порою, как пламя, вырезывалась из пыли его красная куртка, порою выглядывало дьявольски-страшное лицо, с поднятыми к верху усами, с черным чубом, веющим на бритой голове, и опять все исчезало в вихре танца…63.

Описи запорожців і переважають у творі. Так, згадуючи свої дитячі сни, навіяні розповідями старого баштанника про минувшину, оповідач (незрозуміло, чи йде тут пряма мова самого Є. П. Гребінки і його реальні спомини) писав: «вот скачут Запорожцы, красные будто пламя, веют чубы, шумят бунчуки и значки; перед ними Дорошенко, усы в пол аршина». Дитяча уява передає запорожців знову-таки через два основні маркери – зачіски і червоний колір64. Фінальна сцена повісті, коли запорожці уходять в похід: «ярко горели их шитые красные жупаны, сливаясь с горизонтом в лучах заходящаго солнца»65. У тексті присутній і третій предмет-маркер – шапка. Так, у козачки-корчмарки на зимівнику в околицях Січі «волосы …были убраны под казацкую шапочку-кабардинку»66. А на самій Січі «кошевой был одет, как простой казак: в зеленой суконной черкеске с откидными рукавами, в красных сапогах, и небольшой круглой шапочке-кабардинке, обшитой на-крест позументом; только булава, осыпанная драгоценными камнями, да три алмазныя пуговицы на черкеске, величиною с порядочную вишню, отличали его от рядоваго Запорожца, между-тем, как бунчужные и другие из его свиты были в красных кафтанах, изукрашенных серебром и золотом»67. Старий запорожець Касьян, своєю чергою, жив тим що привозив на продаж до Гетьманщини шкури впольованих їм видр. Йшли вони «на так-называемыя кабардинския шапки, которыя были в великой моде на Запорожье, и, из подражания, очень уважались на гетманщине»68. Ну і, звісно, не міг автор забути при описах й запорозькі штани – чи то згадавши «безконечные карманы… широких шальвар» запорожця Микити, приятеля головного героя, чи «карман безконечных… шальвар» вже згаданого Касьяна69. Загалом же, одяг Микити складався з типових для запорожця речей: шаровари, сорочка, куртка та черкеска70.

2017-08-09-shatalov7

Видання творів Євгена Гребінки. Київ: Дніпро, 1990.

   Гетьманці отримали менш детальний опис, за ними було закріплено й інший колір. На початку дії твору головний герой Алексєй був у «синей черкеске»71. Під час гулянь у Пирятині Микита був у червоному одязі, довкола ж нього «толпились хорошенькия личики девушек, и синие жупаны гетьманцев, и зеленыя черкески запорожскаго товариства»72. Крім синіх жупанів описана ще одна характерна деталь вбрання гетьманців: «сторожевой казак в четвероугольной гетьманской шапке»73.

У тому ж 1843 році Пантелеймон Куліш видав свій перший роман – «Михайло Чарнышенко». Дія у ньому розгорталася у 1762 р. У більшості випадків одяг у тексті описано лише побіжними згадками, чи то червоних жупанів запорожців, чи то вбраного по-запорізьки козака74. Трохи детальніше змальовано одяг старого ключника – бувшого запорожця: широкі полотняні шаровари, синя суконна куртка та сапоги75.

Але далі письменник подав таки розлогий опис зовнішності двох персонажів: гетьманського козака Середи та запорожця Щербини. Перший «одет был в обыкновенное платье гетманских козаков, с саблею про боку, с длинным ружьем за спиною, в высокой овчинной с красным верхом шапке»76. На запорожці

была светлосиняя черкеска с вылётами, то есть с откидными рукавами, из-под которой виднеласьоксамитная вишневаго цвету куртка, – красные саетовые шаровары, сапъянъци-чоботы и обложенная накрест позументом четырехсторонняя шапка – кабардинка, сшитая из меха выдры, которую Ногайские Татаре называли кабардою. Впрочем, кабардинка так вошла в моду у Запорожцев, что всякую шапку называли они кабардинкою. Оружие его состояло из кривой турецкой сабли, висящей лезвеем вверх, и четырех пистолетов, – два в кобурах, а два за поясом. На груди вокруг него обвит был широкий черес, или патронташ, наполненный в два ряда патронами. Хотя Запорожцы обыкновенно не возили с собою, едучи верхом, ружей, а употребляли их только, когда плавали в своих чайках… однакож наш Запорожец имел сзади, между буркою и прочим припасом, увязанным в тороках, короткий карабин в чехле77.

     Це вбрання запорожця у наступному абзаці автор схарактеризував як «щегольской праздничный наряд»78 Як бачимо – знову є шапка-маркер, для представників обох козацьких формувань різна.

Загалом, «моду на кабардинки» серед запорожців, яка «виникла» у 1843 р. пояснити легко. У 1842 р. в Одесі вийшло друком «Устное повествование бывшего запорожца Никиты Леонтиевича Коржа», звідки й було запозичено детальний опис запорозького вбрання79.

У 1844 р. було надруковано «Татарские набеги» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Події там розгорталися на Слобожанщині, відповідно епізодично описувалася форма саме місцевих козаків. Розповідаючи, у спрощено-казковому тоні, про початки заселення Слобожанщини, автор відзначив, що для нових поселенців постійною перспективою було відбиття татарських набігів. Тож, «учредили “казачество” т. е. конное войско», вибрали старшину та «учредили мундиры единообразные». Щоправда, більших подробиць не наводилося80. Із деталей одягу згадано було хіба що просто козацьку шапку, або, трохи деталізованіше, «казацкую с червоным верхом шапку»81.

Основний сюжет твору «здобрено» великою кількістю «малоросійських анекдотів», в яких демонструвалася велика наївність та простакуватість українців. Одна з таких історій розповідала про надзвичайні очікування слобожан після того, як харківський полковник отримав пакет з білгородської губернської канцелярії з приписом відкрити його 1 січня і потім довести його зміст до відома в усіх інших полках. До оприлюднення змісту пакета стали готуватися як до надзвичайного свята. Одночасно Слобожанщиною кружляли чутки щодо сутності постанови, яку він містить. Г. Ф. Квитка-Основ’яненко навів ці чутки, показавши їх як найбільш значущі бажання різних груп слобожан. Зокрема, «заслуженные воины предполагали, что постановлено за столько-то лет военной службы и столько-то походов (и все сходно с своею заслугою), обшивать черкеску такой ширины гасом (малые оружна тогда еще не существовали)»82. Деталь, як на мене, примітна, вона передає авторські уявлення про те, чого не було на козацькому строї і чого вони бажали. На самій урочистій церемонії відкриття пакету «для важности, писарь, не смотря на крепкий мороз, был без шубы в черкеске с закинутыми за спину рукавами. Полковники в богатых “киреях” на отличном меху с кистями висящими на длинных снурах»83. По відкриті пакету ж «оказалось что это была простая ничтожная бумага по общему течению гражданских дел»84.

У 1845 р. П. О. Куліш почав друкувати глави нового історичного роману «Чорна рада». Втім, повністю його було оприлюднено, із великими змінами, тільки у 1857 р. Цей твір має спільні риси з текстами М. В. Гоголя, Є. П. Гребінки та Г. Ф. Квітки – їх автори мали очевидний літературний хист. Однак глави «Чорної ради» відрізняє від більшості синхронних йому писань з козацької теми інша обставина: П. О. Куліш був істориком і його уявлення щодо минулого мали пряме опертя на джерела. Він постійно подавав посилання, складається враження, що перед читачем історичне дослідження, просто оформлене у художній формі85.

2017-08-09-shatalov2

Час дії твору точно визначено самим автором – 1663 р. Описуючи у «Пяти главах из новаго романа» вбогий вигляд Василя Невольника, літератор зазначав: «на нем был синий жупанок и старые, когда-то алые шаровары»86. Втім, більше в цій публікації на опис козацького строю не натрапляємо. Єдиний епізод цього плану відноситься до початку Хмельниччини – батько майбутнього полковника Шрама, під час передачі синові зброї, казав йому: «жупаны кармазинные и богатые оксамиты – все Ляхам достались. Надевай это оружие на сермягу, а жупаны и золотые пояса тотчас добудешь у панов»87. Тут маємо не опис зовнішності, а виклад того, як, на думку автора, мав вдягатися «успішний» козак – в першу чергу згадка кармазинового жупану. Разом з тим, П. О. Куліш навів розлогий, на декілька сторінок, опис зовнішності та вбрання дружини й доньки Череваня88. Є підозра, що автор, бажаючи написати історичний твір, не наважувався, за відсутності джерел, описувати козацький костюм. Разом з тим, він вважав за можливе використати опис жіночого традиційного вбрання по відношенню до подій середини XVII ст.

У наступному опублікованому фрагменті – «Киевские богомольцы в XVII столетии» – П. О. Куліш зображував козацький одяг так само в окремих рисах. Найбільш розлогий епізод подібного змісту – опис спілкування компанії Шрама з київськими міщанами:

Веселая компания… состояла из одних мещан, что можно было видеть во-первых потому, что, кроме ножей у пояса, у них не было никакаго оружия: одни козаки и паны имели право ходить всегда при сабле…; во-вторых потому, что пояса их подвязаны были по жупану, а кунтуши надеты на-распашку: в то время одни паны и козаки опоясывались поясом по кунтушу… а в-третьих потому, что в костюмах их не было краснаго цвета, составлявшаго принадлежность высшаго сословия: мещане носили тогда платья синих, зеленых и коричневых цветов; а беднейшие из них носили лычаковые желтогорячаго цвету кунтуши и жупаны89.

Не останнє місце у тексті займали запорожці, але на описи зовнішності їх П. О. Куліш був не надто щедрий. Постійно згадувалася лише одна риса-маркер – зачіски: «чубатый Запорожец», їх вуса й чуби фігурували і далі90. Детального опису зате удостоїлися запорізькі коні. Однією з прикмет, за якою їх можна було відрізнити, літератор назвав чепраки, з вже нам відомої кабарди91. Вплив оповідання Коржа тут очевидний. Втім, як і у випадку з гетьманцями, навіть у сюжеті із безпосереднім описом Кирила Тура, П. О. Куліш зовсім не зупинявся на одязі92. Лише згодом згадано «красныя платья двух Запорожцев»93.

Як бачимо, у П. О. Куліша описи одягу козаків майже відсутні. Схоже, що бажаючи досягти максимального історизму у своєму викладі, він наважувався подавати лише деталі, в яких був певен.

Можна також згадати декілька менш значущих художніх текстів, які були надруковані у другій половині 1840-х рр. У 1845 р., за рік до випуску своєї «Старины», М. М. Сементовський видав історичний роман «Кочубей, генеральный судья»94. У ньому присутні в основному описи старшинського вбрання. Так, на думку автора, у 1687 р. Мазепа напередодні Коломаку виглядав наступним чином:

на нём был жупан светло-зелёной шёлковой материи, вышитый на груди золотыми снурками; палевые шёлковые шаровары так широки и длинны, что не только закрывали красные его чёботы, на высоких серебряных каблуках; но когда он стоял на земле, казалось, что он одет в женскую юбку; по застёгнутому стану повязан широкий розового бархата пояс, с вышитым золотом гербом гетманщины, на поясе турецкая сабля с рукояткой, осыпанной драгоценными камнями; за поясом два пистолета, оправленные серебром95.

Його кум В. Кочубей мав на голові червону бархатну шапку, а також

шёлковый стального цвета жупан, также обшитый золотым снурком; розового цвета шаровары и… красного сафьяна сапоги с серебряными подковками; через плечо на золотой цепи висел кинжал; на зелёном бархатном поясе золотая сабля с длинного золотою кистью96.

Прямували ці два представники старшини на нараду, на якій

сидело в кружок пять человек полковников; они были почти все без жупанов в одних только шальварах, из красной, синей и зелёной нанки, повязанных кушаками, длинные концы которых с правого бока спускались до самых колен… По углам шатра сложены были собольи и лисьи шубы, покрытые бархатом; несколько жупанов, ружей, пистолетов, две или три сабли, столько же шапок, опушённых мехом, и разная другая одежда97.

Один із присутніх, Степан Забіла, мав «малинового цвета обшитый золотыми снурками, суконный жупан»98.

Рядових же козаків автор описував у традиційних кольорах: червона куртка та сині шаровари99. Втім, присутні й більш різнобарвні описи. Наприклад, під час виборів нового гетьмана на березі Коломаку було показане ціле різноманіття варіантів, яке переслідувало очевидну художню мету передачі атмосфери великого зібрання.:

Среди казаков, в красных, голубых, светло-зелёных куртках, среди обшитых мехом бархатных и суконных, высоких и низких, шапок, среди длинных чёрных и седых усов, виднелись бритые головы лицарей из-за Порогов, с длинными оселедцами, закрученными за ухо100.

М. М. Сементовський згадував і гетьманські «спецпідрозділи»: «компания надворной хоругви, в жёлтых жупанах, батальон желдатской – в красных, а сердюки в голубых» або ж «три компанейца, одетые в оранжевые жупаны с вылетами»101.

Загалом, як бачимо, М. М. Сементовський відійшов від тогочасного канону. Основа його презентації козацької зовнішності – різноманіття та різнобарвність.

У 1846 р. вийшов друком роман «Остряница, или Эпоха смут и бедствий Малороссии» майже невідомого сьогодні автора – В. Кореневського. Втім, судячи з листа підписки – 356 осіб та установ / 467 примірників – твір таки помітили сучасники. У тексті роману, можна сказати вже традиційно для другорядних творів, немає розлогих описів вбрання козаків, ми трапляємо хіба на пару коротких його згадок. Так, у 1625 р. «козаки – отступники родины и веры, в широких красных шальварах, саетою которых можно было одеть двух Австрийских солдат…, выплясывали чуждый для них краковяк»102. Через декілька років сам Остряниця, який на той час жив як «козак-поміщик», був вдягнений у «зеленый саетовый кафтан, обложенный золотистым галунчиком»103

Отже, як бачимо, у художній літературі було два варіанти змалювання козацької зовнішності. Першим було використання доступних автору джерельних свідчень та прилаштування їх до художнього тексту. Характерною особливістю тут можна назвати позахронологічність – свідчення середини ХVIII ст. могли переноситися на початок ХVII ст. та більш ранні часи. Одночасно, опис вбрання представників однієї козацької спільноти міг літераторами поширюватися й на інші. Для другого варіанту характерним було опертя в першу чергу на повсякденні уявлення літераторів.

Питання впливу презентизму в уявленнях про козацьку зовнішність

При аналізі уявлень кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. щодо зовнішності представників різних гілок українського козацтва важливим питанням є вплив на них сучасних авторам зразків уніформи козацьких формувань Російської імперії.

Зокрема, це стосується уявлень про синій та червоний кольори як основні для лівобережних козаків. З одного боку, саме ці кольори зафіксовано у «науковому дискурсі», як реально приналежні уніформі малоросійського війська на заключному етапі його існування, з іншого ж – ці кольори були основними й для уніформи різних козачих формувань й у першій половині ХІХ ст. Так, В. П. Бурнашев, пояснюючи дитячій аудиторії основи понять про устрій Російської імперії, про військові мундири писав наступне: «вся пехота, драгуны, артиллерия и инженеры, носят темнозеленые мундиры; кирасиры белые; уланы синие; казаки синие и красные; гусары разных цветов»104.

Можливість «перетікання» у сприйнятті кольорів дає прочитання «Чайковского» Є. П. Гребінки. У творі згадувалася сині черкеска/жупани гетьманців. В епілозі також присутні «казаки в синих кафтанах в шапках с красными верхами». Такий опис, відразу з двома маркерами, відсилає до образів попередньо зображуваних гетьманців. Але у даному разі йдеться про події «последней турецкой кампании», очевидно – 1828–1829 рр., якщо зважати на згаданий оповідачем у наступному абзаці 1841 р., як час дії.

Явний презентизм знаходимо у В. Т. Наріжного, з його іменуванням запорожців «чорноморцями», стосовно до другої половини XVII ст. Втім, чинив так не один автор «Бурсака», компанію йому склали ще С. М. Кочубей та Г. О. Ракович105. Якщо зворотній зв’язок існував із іменем, то певно, подібне перенесення могло бути й із зовнішністю. Схоже, саме такий випадок маємо із описом осавулського мундира Неона, у якого «черкеска по краям выложена золотым галуном, а за спиной висели две такие же кисти». Свідчень у доступних у першій чверті ХІХ ст. широкому загалу джерелах про такі знаки розрізнення на гетьманському мундирі немає. Втім, подібні декоративні елементи, що могли виступати як знаки розрізнення дійсно існували у старому козацькому війську106. Разом з тим, вони використовувалися у регулярному війську імперії на мундирах унтер-офіцерів107. Враховуючи ж систему козацьких звань, згадану у «Бурсаку» (козак – осавул – сотник – війсковий старшина; також посади хорунжого та військового писаря), яка цілком відповідає «Табелі про ранги» за звучанням, хоче й подає трохи іншу ієрархією, схиляюся до думки, що літератор «запозичив» знаки розрізнення у сучасних йому вояків.

Схоже що презентизмом є й уявлення Ф. В. Булгаріна про куртки паліївців, «с нашивными на груди карманами, для хранения зарядов». Відомостей про використання подібних деталей одягу українськими козаками немає. Натомість у народів Північного Кавказу газирниці відомі з кінця XVIII ст.108, згодом вони були запозичені представниками різних козацьких спільнот імперії.

Разом з тим, питання презентизму уявлень у першій половині ХІХ ст. має й інший пласт. Визначити, які елементи одягу вказувалися як характерні для козацького вбрання є найбільш простою частиною відповіді на питання про те, як уявляли зовнішність козаків. Без відповіді залишається інша частина – що уявляв читач, зустрічаючи їх характеристики. Слова не змінилися, змінилося наповнення. Описи уніформи, якими регламентувався зовнішній вигляд козачих військ, містили звороти, на шталт «казачья шапка», «казачья куртка» – очевидно, маючи на увазі готові усталені зразки. І, на жаль, навряд чи можливо зараз встановити, що у першій половині ХІХ ст. поставало перед очима читачів, які натрапляли у текстах про козацьке минуле Малоросії «высокие козацкие шапки». Припускаю, що наприкінці XVIІI ст. ймовірніше за все вони уявили би шапку польського типу. У першій половині ХІХ ст., маю підозру, під цим поняттям розуміли в першу чергу зразок шапок, які у той час мали носити представники різних іррегулярних військ Російської імперії. Зараз же тими самими «високими шапками» передусім уявляються стилізовано-бутафорські шапки із довгим шликом.

2017-08-09-shatalov1

Ілюстрація до "Чорної Ради" П.Куліша, листівка видана Яковом Оренштайном у Коломиї (поч.ХХ ст.)

Підсумовуючи, можна зазначити що у науковому дискурсі кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. уявлення про зовнішність лівобережних козаків відносилися лише до фінального етапу їх існування як військової спільноти. Вони презентувалися лише через один текст, розтиражований у більшості тогочасних творів, в якому опис відносився до 1763 р. Одночасно, інші описи козацького однострою, на які натрапляємо, зокрема, в «Истории Русов», схоже що не вплинули на уяву сучасників. Не менш важливе значення за текстовий опис у першій половині ХІХ ст. для уявлень про козацьку зовнішність мали «гравюри Калинського». Для деяких авторів, зокрема А. В. Вісковатова та М. М. Сементовського, саме вони були головним джерелом уявлень щодо однострою лівобережних козаків. Відомості про однострій слобідських полків з’явилися у друкованому просторі лише на початку 1840-х рр. Традиції одягу запорожців фактично не згадувалися у науковому дискурсі до 1830-х рр. Подана І. І. Срезневським інформація була першим більш-менш детальним текстом на цю тему. З початку 1840-х рр. головним джерелом, на яке спиралися уявлення про одяг запорожців, стало оповідання Микити Коржа. Вбрання запорожців було відносно непогано презентоване для читача візуально, хоча доступ до більшості зображень читачі отримали лише у 1840-х рр.

У художньому дискурсі увага до зовнішності героїв-козаків приділяється авторами з початку 1830-х рр. Очевидно, це було зумовлено рецепцією «вальтерскоттівського» типу історичного роману та романтичними віяннями загалом. Однак, як свідчить приклад творчості Ф. В. Булгаріна, відносно козаків принцип історизму жорстко не застосовувався. Через брак джерел опис козацької зовнішності становив мікс авторських повсякденних уявлень, «загальновідомої інформації» про українців та доступних історичних відомостей. Останні літераторами могли значно зміщуватися у часі та просторі – опис джерела спокійно переносився з однієї спільноти на іншу, без зважання на хронологію. Крім того, на уявлення про зовнішність давніх українських козаків могли переноситися окремі деталі із сучасних авторам армійських та козачих одностроїв.

Разом з тим, у творах авторів українського походження деталі козацького вбрання часто не наводилися, і опис здійснювався за допомогою декількох слів-маркерів. Більша увага приділялася запорожцям; маркерами виступали для них зачіска та вуса, шаровари та червоний колір. Гетьманцям «було присвоєно» синій колір та «козацькі» шапки. Цікаво, що згадувалися шапки із червоним верхом у гетьманців/слобожан, не зважаючи на зафіксовану у науковому дискурсі інформацію про розподіл кольорів за полками. Подібні маркери, на кшталт «малороссийский убор», «в козацком платье», дають підстави припустити, що тут ми маємо справу з відомим і сьогодні явищем, коли, наприклад у творі про Другу світову війну достатньо згадати «німецький мундир» і читач вже може уявити у загальних рисах зовнішній вигляд персонажа. При цьому, звісно, деталі – конкретний зразок, знаки розрізнення на ньому, колір кантів і т.п. не важливі і не мають жодного значення для споживання такого образу. Втім, скласти уявлення, який конкретно образ поставав перед очима тогочасних читачів, схоже що не можливо.

Джерело: Денис Шаталов, www.historians.in.ua

  1. Котляревский И.П. Виргилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Ч. I-VI. – Харьков : В Университетской типографии, 1842. – Ч. 4. – С. 54.
  2. Котляревский И.П. Виргилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Ч. I-VI. – Харьков : В Университетской типографии, 1842. – Ч. 4. – С. 55.
  3. Пушкин А. С. Казак / А. С. Пушкин // Пушкин А. С. Собрание сочинений в десяти томах. – М.: Государственное издательство художественной литературы, 1959. – Т. І: Стихотворения 1814–1822. – C. 238.
  4. Рылеев К. Ф. Войнаровский / Соч. К. Рылеева. – М. : в тип. С. Селивановского, 1825. – С. 3–4.
  5. Див. Шаталов Д. Уявлення про козацтво. Українське козацтво у суспільній думці другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст. – Дніпро: Домінанта Прінт, 2017. – С. 122–123.
  6. Нарежный В. Т. Бурсак // Нарежный В. Т. Славенские вечера. – М., 1990. – С. 206, 207.
  7. Нарежный В. Т. Бурсак // Нарежный В. Т. Славенские вечера. – М., 1990. – С. 310.
  8. Нарежный В. Т. Бурсак // Нарежный В. Т. Славенские вечера. – М., 1990. – С. 310.
  9. Нарежный В. Т. Бурсак // Нарежный В. Т. Славенские вечера. – М., 1990. – С. 313.
  10. Сомов О. М. Гайдамак / О. М. Сомов // http://lib.ru/LITRA/SOMOW/gaidamak.txt
  11. Сомов О. М. Гайдамак / О. М. Сомов // http://lib.ru/LITRA/SOMOW/gaidamak.txt
  12. Недзвецкий В. А. История русского романа XIX века: неклассические формы: Курс лекций / В. А/ Недзвецкий – М.: Издательство Московского университета, 2011. – С. 23; Шохина А. Н. Художественное воплощение исторического процесса в романах В. Скотта и М. Н. Загоскина: афтореф. … канд. фил. наук / А. Н. Шохина. – Нижний Новгород, 2010. – С. 6.
  13. Загоскин М. Н. Юрий Милославский, или Русские в 1612 году / М. Н. Загоскин. – М.: В типографии Н. Степанова, 1829. – Ч. І. – С. 13.
  14. Войовничість вигляду Кірші двічі прямо підкреслював і сам автор (Ч.І., С. 118, 163)
  15. Загоскин М. Н. Письмо Н. И. Гнедичу от 22 января 1830 г. // Загоскин Н. М. Сочинения в двух томах. – М.: Художественная литература, 1987., – Т. 2: Комедии, проза, стихотворения, письма. – С. 724. Втім, «провина» М. Н. Загоскіна не очевидна, у тексті, на який він спирався, відомостей про запорозькі зачіски певно що не було.
  16. Див., наприклад Загоскин М. Н. Юрий Милославский, или Русские в 1612 году / М. Н. Загоскин. – М.: В типографии Александра Семена, 1856. – Ч. І. – С. 13.
  17. Загоскин М. Н. Юрий Милославский, или Русские в 1612 году / М. Н. Загоскин. – М.: В типографии Н. Степанова, 1829. – Ч. І. – С. 61, 216. Аналогічно і у дев’ятому виданні 1856 р. (Загоскин М. Н. Юрий Милославский, или Русские в 1612 году / М. Н. Загоскин. – М.: В типографии Александра Семена, 1856. – Ч. І. – С. 59, 209).
  18. Аксаков С. Юрий Милославский, или русские в 1612 году. Исторический роман в 3-х частях. Сочинение М. Н. Загоскина. Ч. І с. 236. Ч. II с. 166, Ч. III с. 263. Москва. В Тип. Н. Степанова 1829 [рецензия] // Московский вестник. – 1830. – Ч. І. – №1. – С. 75–90; 130.    [Пушкин А. С.] Юрий Милославский, или Русские в 1612 году. Соч. М. Н. Загоскина. – М., 1829. – 3 части, с виньетками на заглавных листах (в 1-й части 255, во II-й 166, в III-й 263 стр. в 12 д. л.) / А. С. Пушкин // Литературная газета. – 1830. – № 5. – Января 21го. – С. 37–38.
  19. Лебланк Р. «Русский Жилблаз» Фаддея Булгарина / Р. Лебланк // Новое литературное обозрение. – 1999. – №40. – Электронный ресурс: http://magazines.russ.ru/nlo/1999/40/leblank.html
  20. Булгарин Ф. Иван Выжигин, нравственно-сатирический роман / Ф. Булгарин. – СПб.: в типографии вдовы Плюшар, 1829. – Ч. ІІ. – С. 70–71.
  21. У попередніх примітках давалося посилання на польський переклад праці.
  22. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 287. (2е изд)
  23. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 221.
  24. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 229.
  25. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 230.
  26. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 241–242.
  27. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 253–254.
  28. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІV. – С. 220–221.
    Вперше цей фрагмент було надруковано у «Невском альманахе на 1829 год» Там він був у дещо іншій редакції. Зокрема, отаман дивився на «своих Полковников, Хорунжих и Писарей». Після ж опису їх зачісок повідомлялося: «Короткое Польское полукафтанье, с закидными рукавами и широкие шаровары составляли их наряд» (Булгарин Ф. В. Стан Дмитрия Самозванца под Москвою, 16 июня 1605 года / Ф. В. Булгарин // Невский альманах на 1829 год, изданный Е. Аладьиным. – СПб: В типографии департамента народнаго просвещения, 1828. – С. 212).
  29. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 47–48.
  30. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 79.
  31. Про функції сердюків у романі Булгаріна див с. 12. Як загони, що буквально тероризували населення, тримаючи його у лояльності до Мазепи, сердюки фігурують і в інших тогочасних творах.
  32. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 79–80.
  33. В зеленом бархатном кафтане русского покроя, с золотыми застежками и широкими золотыми петлицами от верху до низу, подаренном ему царем Иоанном Алексеевичем (78-79).
  34. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 79.
  35. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 173–174.
  36. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 175.
  37. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 175–176.
  38. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 176–177.
  39. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб., 1834. – Ч. І. – C. 173.
  40. Булгарин Ф. Мазепа / Ф. Булгарин. – СПб.: в типографии вдовы Плюшар с сыном, 1834. – Ч. ІІ. – C. 16–17.
  41. Булгарин Ф. Предисловие //Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. І. – С. XVI.
  42. Булгарин Ф. Дмитрий Самозванец / Ф. Булгарин. – СПб: в типографии Александра Смирдина, 1830. – Ч. ІІ. – С. 214.
  43. Письма Х… Ш… к Ф. Булгарину или поездка на Кавказ // Северный архив. – 1828. – Ч. 32. – №4. – С. 264.
  44. Письма Х… Ш… к Ф. Булгарину или поездка на Кавказ // Северный архив. – 1828. – Ч. 32. – №4. – С. 230.
  45. Напр., Г. П. Данилевський писав про чумацьку сорочку: «Для защиты от дождя, пыли, заразы и мошек ее тотчас обмазывают дегтем вместе с шароварами, почему тяжелый, ленивый и загорелый чумак в пути представляет издали какое-то подобие древнего рыцаря, закованного в панцырь и латы» (Данилевский Г. П. Нравы и обычаи украинских чумаков. Очерки четырех времен года в Малороссии. ІІ. Весна / Г. П. Данилевский // Библиотека для чтения. – 1857. – Т. 142. – апрель. – смесь. – С. 264).
  46. Перша версія цього тексту була опублікована на початку1830 р. під назвою «Бисаврюк».
  47. Гоголь Н. В. Вечер накануне Ивана Купала: Быль, рассказанная дьячком ***ской церкви / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 141.
  48. Гоголь Н. В. Вечер накануне Ивана Купала: Быль, рассказанная дьячком ***ской церкви / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 147, 149.
  49. Гоголь Н. В. Пропавшая грамота: Быль, рассказанная дьячком ***ской церкви / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 182–183, 188.
  50. Гоголь Н. В. Страшная месть / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 246–247.
  51. Гоголь Н. В. Страшная месть / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 254, 267.
  52. Гоголь Н. В. Тарас Бульба: (Редакция 1835 г.) / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 103.
  53. Гоголь Н. В. Тарас Бульба: (Редакция 1835 г.) / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 110.
  54. Гоголь Н. В. Тарас Бульба: (Редакция 1835 г.) / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 122.
  55. Гоголь Н. В. Тарас Бульба: (Редакция 1835 г.) / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 134–135.
  56. Гоголь Н. В. Тарас Бульба / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 55.
  57. Гоголь Н. В. Тарас Бульба / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Тарас Бульба. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – С. 56.
  58. Гоголь Н. В. Страшная месть / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 266.
  59. Гоголь Н. В. Ночь перед Рождеством / Н. В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.]. – [М.; Л.]: Изд-во АН СССР. – Т. I.: Ганц Кюхельгартен. Вечера на хуторе близ Диканьки. – 1940. – С. 234.
  60. [Чуровский А.] Запорожские наезды. Малороссийская быль из времен гетьманщины / А. Чуровский . – М.: В типографии Н. Степанова, 1837. – Ч. ІІІ. – С. 29.
  61. [Чуровский А.] Запорожские наезды. Украинская быль из времен гетманщины / А. Чуровский. – М.: В типографии Н. Степанова, 1837. – Ч. ІІ. – С. 23–24.
  62. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 190–191.
  63. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 186.
  64. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 200.
  65. Гребенка Е. Чайковский. Часть вторая и последняя / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVIII. – Словесность. – С. 76.
  66. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 206.
  67. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 215.
  68. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 218.
  69. Гребенка Е. Чайковский. Часть вторая и последняя / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVIII. – Словесность. – С. 16, 59.
  70. Гребенка Е. Чайковский. Часть вторая и последняя / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVIII. – Словесность. – С. 22.
  71. Гребенка Е. Чайковский. Часть первая / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVII. – Словесность. – С. 197.
  72. Гребенка Е. Чайковский. Часть вторая и последняя / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVIII. – Словесность. – С. 73.
  73. Гребенка Е. Чайковский. Часть вторая и последняя / Е. Гребенка // Отечественные записки. – 1843. – Т. XХVIII. – Словесность. – С. 34.
  74. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад / П. Кулиш. – К.: В Университетской типографии, 1843. –Ч. 1. – С. 8, 14.
  75. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад / П. Кулиш. – К.: В Университетской типографии, 1843. –Ч. 1. – С. 62.
  76. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад / П. Кулиш. – К.: В Университетской типографии, 1843. –Ч. 2. – С. 31.
  77. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад / П. Кулиш. – К.: В Университетской типографии, 1843. –Ч. 2. – С. 31 –32.
  78. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад / П. Кулиш. – К.: В Университетской типографии, 1843. –Ч. 2. – С. 32.
  79. Устное повествование бывшаго запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтивича Коржа. – Одесса: в городской типографии, 1842. – С. 27–29. 
    Одночасно трохи дивує та обставина, що цей же текст лишився без уваги літераторів, коли був опублікований А. Скальковським у 1839 р. (див. Скальковский А. Изустные предания о Новороссийском крае // Журнал министерства народнаго просвещения. – 1839. – январь. – С. 186–188.).
  80. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Татарские набеги / Г. Ф. Квитка-Основьяненко // Сказка за сказкой: – Санкт-Петербург: тип. К. Крайя. – 1844. – Т. 4. – С. 73.
  81. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Татарские набеги / Г. Ф. Квитка-Основьяненко // Сказка за сказкой: – Санкт-Петербург: тип. К. Крайя. – 1844. – Т. 4. – С. 76, 128.
  82. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Татарские набеги / Г. Ф. Квитка-Основьяненко // Сказка за сказкой: – Санкт-Петербург: тип. К. Крайя. – 1844. – Т. 4. – С. 126.
  83. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Татарские набеги / Г. Ф. Квитка-Основьяненко // Сказка за сказкой: – Санкт-Петербург: тип. К. Крайя. – 1844. – Т. 4. – С. 127.
  84. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Татарские набеги / Г. Ф. Квитка-Основьяненко // Сказка за сказкой: – Санкт-Петербург: тип. К. Крайя. – 1844. – Т. 4. – С. 129.
  85. Про ставлення П. О. Куліша до історизму див. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну / Р. Багрій; [переклад з англійської]. – К.: Редакція журналу «Всесвіт», 1993. – С. 183–203.
  86. Пять глав из новаго романа П. Кулеша: «Черная рада» // Современник. – 1845. – Т. XXXVIII. – С. 17.
  87. Пять глав из новаго романа П. Кулеша: «Черная рада» // Современник. – 1845. – Т. XXXVIII. – С. 25.
  88. Пять глав из новаго романа П. Кулеша: «Черная рада» // Современник. –1845. – ТXXXVIII. – С. 179–182.
  89. Киевские богомольцы в XVII столетии // Современник. –1845. – Т. 41. – C. 68–69.
  90. Киевские богомольцы в XVII столетии // Современник. –1845. – Т. 41. – C. 76, 90, 105, 106.
  91. Киевские богомольцы в XVII столетии // Современник. –1845. – Т. 41. – C. 100.
  92. Киевские богомольцы в XVII столетии // Современник. –1845. – Т. 41. – C. 106.
  93. Киевские богомольцы в XVII столетии // Современник. –1845. – Т. 41. – C. 117.
  94. Або «Мазепа» у журнальному варіанті публікації.
  95. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 8.
  96. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 8–9.
  97. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 10.
  98. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 12.
  99. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 14-15.
  100. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 36–37.
  101. Сементовский Н. Кочубей / Н. Сементовский. – М.: Мир книги; Литература. – 2011. – С. 72, 200.
  102. Кореневский В. Гетман Остряница, или Эпоха смут и бедствий Малороссии, : исторический роман XVII столетия: [в 2 ч.] / В. Кореневский. – Харьков : в Университетской тип., 1846. – Ч. 1. – С. 122.
  103. Кореневский В. Гетман Остряница, или Эпоха смут и бедствий Малороссии, : исторический роман XVII столетия: [в 2 ч.] / В. Кореневский. – Харьков : в Университетской тип., 1846. – Ч. 2. – С. 6.
  104. Бурьянов В. Прогулка с детьми по России / соч. Виктора Бурьянова. – СПб., 1837. – Ч. 1. – С. 239–240. Про мундири козачих формувань Російської імперії див. Историческое описание одежды и вооружения Российских войск, составленное по Высочайшему повелению. – СПб. : Военная тип., 1862. – Ч. 30.
  105. Шаталов Д. Уявлення про козацтво. Українське козацтво у суспільній думці другої половини XVIII – першої половини ХІХ ст. – Дніпро: Домінанта Прінт, 2017. – С. 142–143.
  106. Славутич Є. До історії козацького мундира в Гетьманщині / Є. Славутич // Військово-історичний альманах. – 2009. – Ч. 2 (12). – С. 73–74; 2010. – Ч. 1 (20). – С. 92. Є. Славутич також звернув увагу на погон-еполет сотника з «гравюри Калинського (Славутич Є. До історії козацького мундира в Гетьманщині / Є. Славутич // Військово-історичний альманах. – 2010. – Ч. 1 (20). – С.80).
  107. Див., наприклад, опис знаків розрізнення на мундирах гренадерських та фузілерських унтер-офіцерів, встановлених у. 1802 р. (Историческое описание одежды и вооружения российских войск, составленное по высочайшему повелению. – Спб: в военной типографии, 1851. – Ч. 10. – С. 310, 313).
  108. Студенецкая Е. Н. Одежда народов Северного Кавказа XVIII-XX вв. / Е. Н. Cтуденецкая. – Москва: Наука, 1989. – С. 17, 27.

Теги:     козаки      зовнішність      запорожці      традиція

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...