English German Polish Spanish

Берда у Приазов'ї - давня сакральна ріка наших предків

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 3

imgonline-com-ua-Shape-j7HvaA8SsfuVKoKЧомусь вкрай мало сьогодні є краєзнавчих й лінгвістичних досліджень з історії назв наших місцин, урочищ та річок. Може тому, що стали модними різноманітні грандові проекти, насичені сучасними термінами, такими як: інновації, модифікації й багато чим іще. Але ті ж сучасні розробки саме й передбачають відмову від технічно й морально застарілих, руйнівних технологічних процесів індустріальної ери ХХ століття, і відбудови багатьох напівзабутих: традиційних, самовідновлюваних, природозберігаючих технологій, - тож інтерес до власних першоджерельних знань мав би збільшуватися.

 

Доволі часто від багатьох: екскурсоводів, науковців, чи по-сучасному - експертів доводиться чути, що мовляв, населені пункти Бердянщини були засновані “бєглымі крєпастнымі” - а зовсім не  козацькими родами, на місцях козацьких же зимівників і хуторів Кальміуської паланки вольностей Запорозьких, які переміщувались через брак землі в інших місцях, а хтось з них - може й справді, через побоювання бути покріпаченими. Однак, погодьмося: “бєглыє крєпастныє” і вільні люди, які уникають покріпачення - то зовсім різні випадки.

Моголи! моголи! -
Золотого Тамерлана
онучата голі....
Т.Шевченко,

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ

Й ще один, досить живучий стереотип ще брєжнєвсько-суслівських часів: виявляється річка, яка дала ім´я місту і місцевості (Бердянщині), має назву тюркського походження “БердЫ”, з наголосом на останньому складі. Что ж вы хотели -”наслєдіє іга, 13-вєк”. Попри силу-силенну джерел у вільному доступі, все ж легше повторити один раз почуте, замість замислитись - чому ж інші річки Північного Приазов´я зберегли давні назви, і чомусь вони зовсім не тюркського походження: Кальчик, Кальміус, Берестова, Обиточна та інші, а от Берду пов`язуємо лише зі стійбищами ногайців. Вже і бердянські телевізійники демонструють творчий сюжет про такого собі кочівника на ім´я БердЫ... І чомусь нікого “нє смущаєт” простий факт відсутності у тюркських мовах слів з коренем “berd”. Так у масовій свідомості формується враження про ніби-то домінування в усьому Приазов´ї тюркомовних географічних назв, а отже, і ординського культурного впливу, що зовсім не відповідає дійсності. 

Ось лиш трохи з численних досліджень про багату на події козацьку спадщину землі понад Бердою:

До 1770 року берега Берди (Каяла-Берда, Кам'яниста Берда, Велика Берда) служили засічною - граничною лінією між країною Східний Ногай (Кримської степу - пустелі Огула) Кримського ханства і землями Кальміуської паланки Запорозької вольниці. Вперше річка Берда згадується в козацьких запорізьких хроніках 1575-1576 рр., - коли на Берду здійснив військовий похід перший, офіційно визнаний польською владою, запорозький козацький гетьман, волинський князь Богдан Михайлович Ружинський( - 1576) - попередник запорозького Гетьмана Самійла Кішки. Про ці події свідчить український історик Адріан Кащенко (1858 - 1921) у своєму історичному дослідженні «Оповідання про славне військо запорозьке низове». Саме з тих пір і стали берега приазовської річки Берди від її витоку до гирла запорозькими володіннями. Восени 1616 році «Гетьман обох сторін Дніпра і всього війська Запорозького» Петро Конашевич Сагайдачний (1570, село Кульчиці Перемишльської землі, нині Самбірського району Львівської області - 20.04.1622, Хотин на Дністрі) з двохтисячним загоном козаків на козацьких чайках вийшов Дніпром у Чорне море, підійшов до Південного берега Таврики, де звільнивши бранців, спалив невільничий ринок - у місті Кафа (Феодосія), перепливши Чорне море, досяг берегів Анатолії, там узяв штурмом турецькі чорноморські порти Синоп, Трапезунд, пройшов вогнем і мечем передмістями Стамбула, через Керченську протоку, Азовське море, Берду і Конку (Кінські Води) повернувся на Січ.

Поширення географічних назв (топонімів) з коренем “Берд” від Сибіру до Атлантики, з географічною прив`язкою (лише назви населених пунктів, без гідронімів, урочищ, гір, тощо), розташовані у межах міграцій і розселення кочових і осідлих індоєвропейських етносів епохи бронзи і заліза (генетичний маркер - Haplogroup R1a) на Євразійському континенті (3-те тисячоліття до н.е - 1 тис. н.е.) :

  1. Бердск  Новосибирская область, Російська Федерація
  2. Бердюжье  Тюменская область, Російська Федерація
  3. Бердянськ Запорізька область, Україна
  4. Бердичів  Житомирська область, Україна
  5. Бородянка Київська обл, Україна
  6. Берд Тавуш, Вірменія
  7. Берд Тауз Азербайджан
  8. Али-Бердуковский  Республіка Карачаєво-Черкесія, Російська Федерація
  9. Berdorf Гревенмахер, Люксембург
  10. Berd'huis Нормандія, Франція
  11. Berdoues  Піренеї, Франція
  12. Berdot  Аквітанія, Франція
  13. Berdún   Арагон, Іспанія
  14. Berdal  Согн-ог-Фьюране, Норвегія
  15. Berdica  Валенсія, Іспания
  16. Berdetschlag  Верхня Австрія
  17. Berden  N7, Велика Британия
  18. Aberdeen Шотландія, Велика Британия

Ареал поширення даних назв здебільшого співпадає зі шляхами міграції зі степів Приазов`я гальських, (менше-германських і балтських) племен у Західну Європу й індо-іранських - у регіони Передньої та Середньої Азії і Сибіру. За виключенням Норвегії - всі топоніми у Європі знаходяться у межах гальського (кельтського) розселення 2-1 тис. до н.е.

Походи Скитів у ПерАзію

Походи скіфів у Передню Азію.

Носії індоєвропейських мов, племена кочових і напівосідлих культур “скіфського типу”, предки багатьох сучасних народів Європи і Азії, у 2-му тисячолітті до н.е - 1 тис. н.е. займали весь простір Великого Степу Євразії - від Дунаю на Заході до Амуру на сході. Арії - загальна назва індоарійських племен, що розмовляли індоєвропейськими мовами,ірозселилися на великих обширах території Європи, середньої і центральної Азії, сучасного Ірану і північного Індостану (в долинах рік Інду і Гангу).

43b2ea4168c6181907a881ff056c3513

Міграції індоєвропейців у 2 тис.до н.е

Міграції індоєвропейців у 2 тис. до н.е.

А є ж іщє БЕРДА - найвища точка Хотинської височини- висота 515 м. За геологічною будовою Берда- піднятий блок Подільської плити, з вирівняною поверхнею, асиметричними схилами. Вкрита буковими, буково-грабовими лісами, в підліску - черешня, явір, ліщина.

А ще й - ріка Бердь - найбільша притока р.Обь на территорії Новосибірской області РФ, має високий правий берег, зформований з крейдових порід.

 “Берд” - на індоєвропейських мовах означає - скелясте підвищення (виступ), найчастіше - над водою, похідні - брод, борода. У протоіранських  мовахbardz- означало «високий».

Племена бродників, зафіксовані у давньоруських літописах, контролювали переправи на Дніпрі та інших річках Степу, надавали лоцманські послуги подорожуючим річковими шляхами.

Ареалом первісного розселення (прабатьківщина) індоєвропейських етносів у 4-3 тис. до н.є., перед розселенням їх Євразійським континентом - є Дніпро-Донецьке межиріччя, з півдня обмежене Азовським узбережжям (Лукомор`я). З тих часівмаємо назву всіх наших великих річок з коренем “дон” - від “Дану” - що значить жива, питна вода.Тож, Берда знаходилася у самому центріареалу формування індоєвропейської мовно-етнічної, культурної спільноти. Давні джерела позначають її, ще як: Каяла-Берда (присвяченасонцю, від давнього:“Коло- сонце, у цьому ж ряду і назви: Кальміус та Калка). Ці назви повязані з прадавніми священними місцями, шанованими святилищами, найбільш значуща з них - містична гора Кайлаш (Кайлас) в Гімалаях. 

Clip2net 180108212755

Паралелі української мови з санскритом.

Eupedia Home Haplogroup R1a

Можливо, саме тут криється розгадка таємниці: справжньої причини однієї з найзагадковіших масштабних військових кампаній Давньої історії - походу війська перського царя Дарія І у 514 р. (за іншими даними - у 512 р.) до н.е. на Велику Скіфську державу.

Відбувся він перед планованою експансією найпо- тужнішої на той час держави світу - імперії Ахеменідів на захід, аж до океану - за однією з версій давніх і сучасних дослідників, аби позбавити об`єкти агресії - держави материкової Греції постачання продовольства і страте- гічної сировини зі Скіфії, ослабивши їх таким чином перед нападом. Однак, напередодні складних військових дій на суші і на морі, - розпочати виснажливий похід в зовсім протилеж- ному напрямку за маршрутом у пів тисячі кілометрів, для ніби-то унеможливлення постачання противника, - зважа- ючи на те, що за рік до цього перська армія вже захопила Геллеспонт - а отже узяла під цілковитий контроль сполучення з Понту Евксінського в Егейське море - єдиний шляхкомунікації між Скіфією і Балканською Грецією, - виглядає як акт повного військово-стратегічного невігластва.Інше пояснення, наведене ще істориками Давнього світу (щоправда, не як причина, а лише привід): помста за давні образи - походи скіфів у Малу Азію та Мідію - також не видається правдоподібним, хіба - як цинічне, витончене знущанняу світлі того, що більш, ніж за 50 років до того, Мідія мала як дружні, так і ворожі стосунки зовсім з іншою скіфською державою - скіфським царством у Закавказзі Сакасена (Шакасаяна - з давньоперської “життєвий простір саків”), відомим пізніше, як Албанія. Та більше: незадовго до походу на скіфів сам Дарій, у Малій Азії й Мідії зокрема, силами армій відданих сатрапів і гвардії “безсмертних” пролив море крові, замордувавши тисячі жителів повсталих міст і місцевої аристократії. Періоду зовнішньої експансії передували масові повстання проти Дарія у самійдержаві Ахеменідів, були вони потоплені у крові - тоді в ході 20 битв загинуло близько 150 тисяч повсталих. 

 

Ось скорочений виклад приведення до покори жителів Мідії - етнічно споріднених з персами. Саме мідіїйська царська династія (її засновник - Хвахшатра, грецькою: Кіаксар, правив близько 625-584 рр. до н.е. й мав військовий конфлікт з Сакасеною) перша об`єднала арійські племена, що осіли на території Давнього Ірану. Навесні 521 року до н.е. Дарій на чолі великої армії виступив проти мідян. 7 травня в битві біля міста Кундуруш він завдав нищівної поразки армії повсталих. Мідяни в цій битві втратили майже 34500 чоловік убитими, 18 тисяч потрапило в полон. Захопленого царя Мідії Фравартіша Дарій катував особисто: відрізав йому ніс, вуха і язик, а потім виколов очі. Після чого Фравартіш був посаджений на кіл в Екбатанах, а його найближчі помічники розп'яті.

Потім Дарій послав військо, що придушило заколот мідян, на допомогу своєму батькові, сатрапу Віштаспі в Парфію (це вже базова область імперії, населена, власне, персами). Посилившись підкріпленням, Віштаспа 12 липня 521 року до н. е. в битві біля міста Патіграбана вщент розбив військо парфян і гірканців. 6570 заколотників було вбито і 4192 потрапило в полон. 80 осіб на чолі з вождем повсталих (його ім'я в написі на Бехистунскій скелі не наводиться) були страчені.

Те, що Дарій майже в кожному зі своїх написів щоразу вимушений був повторювати, що саме він - законний цар, - свідчить про гостру політичну боротьбу, яка була пов'язана з його запануванням. Імовірно: для того, хто насправді, не будучи прямим нащадком, а відтак - спадкоємцем трону Ахеменідів, а всього лиш тим, кому влада дісталася внаслідок двірцевого перевороту, і хто узяв тронне ім`я “Dārayava(h)uš (Дараявауш)” - той, хто над аріями (на санскриті і в давньоперській мові: ар`я - воїн, вільна людина) місія з підвищення сакральної сутності власного владарювання була вкрай важливою. Вважається, що саме за часів цього деспотичного правителя вперше з`явився суспільно-політичний феномен, іменований нині - пропаганда. Так, у текстах тримовного Бехістунського скельного напису, перед перечисленням дій з придушення численного опору, Дарій виправдовує привласнення ним верховної влади бажанням виправити несправедливість, започатковану нібито убивством царем Камбізом власного брата і намісника в час походу, царевича Бардії. А декларована відданість справедливості - саме і є класичним стрижнем усіх основних шаблонів пропаганди. Можливо, Дарій був першим в історії, хто увічнив у камені те, що нині називаємо терміном - маніпулятивна політтехнологія. І про справедливість: хто б він не був - саме убитий змовниками Даріїв попередник на троні мав величезну підтримку населення, позаяк позбавив підданих важких податків, провів реформи, поліпшив умови життя, - вочевидь, тим і пояснюється шалений спротив новій владі, що відібрала в люду права і статки, взамін пропонуючи державну імперську велич. Й про те, що Дарій зі спільниками вбив не царя Бардію, сина Кіра, прямого нащадка Ахеменідів, аякогось - мага (жерця) Гаумату, що видавав себе за царя, знаємо лише з тієї самої Дарієвої декларації на скелі - історію ж пишуть переможці, а інші джерела (можливо,й не випадково) - не збереглись.

Saka paradraja

На малюнку зображений давній сак.

То що ж насправді прагнув віднайти перський цар на землях своїх праотців, серед скель і ковили Приазовськогостепу? Іімовірно - похід на скіфів був зумовлений саме бажанням заволодіти сакральними пам`ятками - давніми святилищами і могилами пращурів - спільними для всіх племен, які вже розселились тодішньою ойкуменою - Євразійським обширом. Й вирушаючи на Захід, завойовані народи Европи Дарій об`єднав би під своїм скіпетром вже не як поневолювач, а як володар спільної для усіх європейців сакральної предківської спадщини. Тож, не маючи власної давнини, вирішили “позаім- ствовать” братської спадщини, так необхідної для вялічія” - про щось нам це нагадує, чи не так ?

Однак істинні хранителі загальноєвропейських предківських святинь - зокрема, й племена “царських скіфів” приазов`я, племена гелонів і будинів Великої Скіфської держави не дозволили тому статися. Згадаймо наведені Геродотом слова очільників скитського спротиву, звернені до посланців нападників про те, що скити вступлять у завершальну битву всієї війни саме тоді, коли вороже військо підступиться до предківських могил. Іще цікаво: як діяли скіфи, коли довідалися про ворожу агресію - вони зібрали зїзд царів, які представляли всі племена Великої Скіфії на раду (частина з них вирішила не долучатися до війни). Тож бачимо, що два споріднені етноси, які на той час, за історичними мірками розійшлися зовсім недавно - всього лиш тисячу років тому, маючи близькі мови, дотримувались вже зовсім різних суспільно-політичних моделей - скіфи, як і колись - військової демократії, перси - східної автократичної тиранії.

Clip2net 180108213338

Похід Дарія на скіфів. Реконструкція Б.Рибакова.

Нині лишається невідомою справжня етнічна самоназва представників племінного союзу Великої Скіфії на території нашої держави - добре відомі лише назви окремих скіфських племен чи союзів племен. Бо скіфами вони були лише в грецькій традиції (до речі, самі еллінитеж грекамисебе ніколи не іменували). Достеменно лиш можна стверджувати про назву азійських скіфських племен - саки. Можливо, що якийсь час зберігалась й самоназва - арії.

І все ж, чому почасти різняться назви одних і тих же річок на різних географічних мапах? Логічно припустити, що у середньовічі мало місце фонетичне спотворення при передачі давньоіранських (скіфських) чи протословянських гідронімічних назв грецькими чи арабськими картографами. Так, грецька мова майже зовсім не має глухих чи шиплячих приголосних, а іранські й слов`янські мови - навпаки, мають їх доволі багато. (Для порівняння: імя того ж батька Дарія, Віштаспи, у грецькій транскрипції звучало, як: Гістасп. І саме завдяки правилам написання грецькою, після подвійного перекладу, замість Русь маємо з`яву чудасії: россия).Однак, лишається питання, чому ж інколи бачимо напис: Берди, а не скажімо - Берда? А може й тому ж, що у інших джерелах зустрічаємо: Калки, або, приміром, пороги?

Clip2net 180108212100

Ріка Берда

Clip2net 180108212118

 

Clip2net 180108212134

Clip2net 180108212308

Clip2net 180108212347

Clip2net 180108212408

Clip2net 180108212632

Clip2net 180108212955

Меотида (Азовське море) на мапі 1641р.

Clip2net 180108213113

Мапа Blaeu Taurica Chersonesus, 1645 р.

Clip2net 180108213223

Clip2net 180108213301

Довкілля річки Берда

Згадаємо літописні повідомлення: ” ...В літо 6480 (972 р.), пойде Святославъ в пороги. Й відома битва руських дружин з монголами у 1223 р. відбулась саме на Калках. Тож правильно було й: на Бердах ? Може, тому, що у минулому дослідники, документуючи місцевість, могли позначати річки й не так, як сьогодні: окремо - головну ріку, а окремо - її притоки, а саме так, як бачили їх у природі - всю річкову екосистему, мікрокраїну в цілому. Тобто, весь водозбірний басейнрічок з багатьма, основними і другорядними руслами, джерелами і потічками - від одного водорозділу до іншого виокремлювався в окрему назву, яка подавалася у множині ?   

А тепер, коли більша площа водозбору степових річок перепахана нанівець, занехаяна дамбами й гатями, щедро усипана хімічними засобами, замулена й засмічена відходами виробництва та життєдіяльності - нам, “бєзмятєжно” спостерігаючим за завершальною стадією вмирання наших річок, просто несила уявити той степ, яким він був одвіку: квітучий, з розмаїттям видів рослин і тварин, буянням трав, напоєних живою водою швидких повноводних річок, струмків та джерел.

08.01.2018        Олег Будяк,  Директор Осипенківського народного краєзнавчого музею на Бердянщині, Запорізької області      


Теги:     Бердянськ      скіфи      річка Берда      арії      індоєвропейці      скіфологія

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...