СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Скіфський степ

e-mail Друк

Untitled-445555554547448Безмежний причорноморський степ був для скіфа і домівкою, і годувальником, і лікарем, і останнім пристанищем. Називаючи скіфів наймудрішим народом на берегах Понта Евксінського (Чорного моря) і відзначаючи їхню нездоланність, Геродот писав: «...Жодному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тільки самі вони не допустять цього».

Основну особливість країни скіфів, за Геродотом, становила рівнинність ландшафту при майже повній відсутності лісів. Останні росли тільки в Гілеї - Дніпровських плавнях та на сучасних Олешківських пісках. Велетенську рівнину, вкриту буйними трапами, зрошували численні ріки. Геродот називає лише вісім найбільших з них, доступних для суден з моря. Це Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Бористен (Дніпро), Пантікап, Гіпакіріс, Герр і Танаїс (Дон). Щодо локалізації трьох передостанніх рік історики сперечаються вже кілька століть, але згоди так і не дійшли. У Пантікапі вбачають то Конку, то Інгулець, в Гіпакірісі - найчастіше річку Каланчак з Каркінітською затокою. Під Герром розуміється або та сама Конка, або ж річка Молочна.

altВсі ріки, за уявленням Геродота, текли до моря з півночі на південь. Найбільше значення у житті країни, звичайно, мав Дніпро. Уздовж його берегів тяглися розкішні пасовиська з високими травами, на нивах щедро родив хліб. Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак, тут водилося безліч риби, зокрема осетри та білуга. У гирлі ріки сама по собі осідала сіль. Як пише Геродот, «це - єдина ріка, крім Нілу, витоків якої я не можу вказати (та, здається, що й ніхто з еллінів)».

Геродота дивувала пристосованість скіфів до степових умов. «Оскільки в Скіфії надзвичайно мало лісу,- пише він,- то для варіння м'яса скіфи придумали ось що. Обідравши шкуру з жертовної тварини, вони обчищають кістки від м'яса і тоді кидають в казани місцевого виготовлення (коли ті під рукою)... Заклавши м'ясо в казани, підпалюють кістки жертв і на них варять. Коли ж у них немає такого казана, тоді все м'ясо кладуть в кендюхи тварин, підливають води і знизу підпалюють кістки. Кістки чудово горять, а в кендюхах вільно вміщається обчищене від кісток м'ясо. Таким чином, віл сам себе варить, як і інші жертовні тварини». Дивуючись вмінню скіфів брати від степу все необхідне, історик із захопленням вигукував: «Як же такому народові не бути нездоланним і неприступним?
 
У VI ст. до н. е. Скіфія пережила подію, відлуння якої багато століть зберігалося в свідомості скіфського народу. То була так звана скіфо-перська війна, заради опису якої Геродот і відвів скіфам так багато місця в своїй «Історії». Перський цар Дарій І Гістасп з 700-тисяч-ним військом 514 р. до н. е. перейшов Босфор і рушив на Скіфію з метою буцімто покарати скіфів за їхні колишні передньо-азіатські походи. Неспроможні протистояти велетенській армії Дарія, скіфи відправили посланців до сусідніх племен. «Вам ні в якому разі не варто,- казали посли,- триматися осторонь і допустити нашу загибель. Виступімо назустріч ворогові одностайно. Коли ви не зробите так, то нам доведеться покинути нашу країну або ж, залишаючись тут, добровільно підкоритися загарбникові. Що ж нам робити, коли ви не побажаєте допомогти? І вам від цього не стане легше. Адже перський нар виступив у похід проти нас так само, як і проти вас. Підкоривши нас, він не заспокоїться і не пощадить і вас... Коли б перський цар виступав лише проти нас одних, щоб помститися за колишнє поневолення, він би мав, залишивши в спокої всі інші народи, прямо йти на нашу країну.
 
Тоді всім було б ясно, що він іде на скіфів, а не проти інших народів. Але ж тільки цар переправився на наш материк, він підкорив на своєму шляху всі народності. Всі інші фракійські племена вже у нього в руках, у тому числі й сусідні з нами гети».
 
Серед племен, до яких звернулися скіфи, були їхні південні сусіди - таври, північні - агафірси, неври, андрофаги і меланхлени, східні та північно-східні - савромати, будини і гелони. Царі будинів, гелонів і савроматів дійшли згоди й обіцяли скіфам допомогу. Володарі ж агафірсів, неврів, андрофагів, меланхленів і таврів відповіли їм: коли б ви не чіпали персів раніше, ми охоче б вам допомогли. Але ви без нашої допомоги вдерлися в землю персів, то ж обходьтеся без неї й тепер. Якщо вони нападуть на нас, ми дамо їм відповідь, а поки що воюйте самі.
 
altОтримавши таку відповідь, скіфи вирішили не ставати з персами до відкритого бою, а почали повільно відступати, відганяючи худобу, засипаючи джерела й колодязі та випалюючи за собою траву. Своє військо вони поділили на два загони. Перший, до якого приєдналися савромати, діяв під проводом царя Скопасіса. При нападі на нього персів загін мав відступати вздовж Меотіди (Азовського моря) на схід, а коли б перси повернули назад - переслідувати їх. Два інших царства - «велике царство» під проводом Іданфірса і третє, царем якого був Токсикіс, з'єдналися в одне військо разом з гелонами і будинами. На військо було покладено завдання, тримаючись від персів на відстані одноденного переходу, заманювати  їх  на землі тих племен,   які відмовилися  від сприяння скіфам, щоб таким чином втягнути їх у війну. Як видно з розповіді Геродота, головнокомандуючим скіфів у цій війні був цар «великого царства» Іданфірс.
 
Відправивши на північ обози з жінками, майном та худобою і виставивши проти Дарія захисні загони, скіфи почали організовано відступати. Проте їх план залучити до війни північних сусідів провалився: перси почали переслідувати не Іданфірса, а Скопасіса, який зі своїм загоном відходив на схід. Перейшовши Дон, Дарій продовжував переслідувати скіфів і в землях савроматів та будинів. Поминувши і їх, він зупинив своє військо на річці Оарі (Волга, Ока?) та наказав збудувати вісім великих укріплень, розміщених на відстані близько 12 кілометрів одне від одного. Тим часом Скопасіс обійшов персів з півночі і повернувся у Скіфію. Розлючений Дарій звелів облишити наполовину закінчене будівництво і, гадаючи, що перед ним вся скіфська армія, повернув за Скопасісом на захід.
 
Тим часом обидва загони скіфів з'єдналися і відповідно до стратегічного плану повернули в землі відступників - меланхленів, андрофагів і неврів. Забувши про свої обіцянки виступити в такому разі на боці скіфів, ті зі страху перед перською навалою втекли на північ. Агафірси ж трималися свого, заявивши скіфам, що коли ті вступлять в їхні землі, їм спочатку доведеться витримати смертельну битву із ними. Після такого попередження скіфам довелося повернути до Скіфії.
 
Але й Даріеві від того не стало краще: його плани на блискавичну перемогу зазнали краху. Втомившись від безперспективного переслідування скіфів, він надіслав до Іданфірса гінця і велів передати йому таке: «Диваче! Чого ти весь час тікаєш, хоч тобі можна зробити вибір? Коли ти вважаєш себе спроможним протистояти моїй силі, то зупинися, припини свої блукання і зітнися зі мною. Коли ж визнаєш себе заслабким, годі тобі також варто облишити втечу і, несучи своєму володарю землю і воду, вступити з ним до переговорів». Гордий Іданфірс відповів Дарієві: «Дізнайся ж, царю, який я! Я й раніше ніколи не тікав із страху будь перед ким, і тепер не тікаю від тебе. І зараз я роблю те саме, що й звичайно за мирних часів. А чому я відразу ж не став з тобою до бою - це я також поясню. Адже у нас немає ні міст, ні обробленої землі. Ми не боїмося їхнього плюндрування і спустошення, тому й не стали з вами до герцю негайно. Коли ж ви бажаєте будь-що стятися з нами, то ось є у нас батьківські могили. Знайдіть їх і спробуйте зруйнувати, тоді й дізнаєтесь, станемо ми битися за ці могили, чи ні. Але доти, доки нам не заманеться, ми не станемо до бою з вами. Це я сказав про битву. Володарями ж своїми я визнаю лише Зевса і Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість дарів - землі і води - я надішлю інші дарунки, яких ти заслуговуєш. А за те, що ти назвав себе моїм володарем, ти мені ще дорого заплатиш!»
 
Вирішивши помститися Дарієві за його зухвалість, скіфи вжили заходів до того, щоб не випустити його із Скіфії. З цією метою вони відправили загін під проводом Скопасіса на Дунай, де він мав переговорити з іонійцями, яких Дарій залишив для охорони моста,   наказавши   чекати   його   протягом 60 днів. Дехто з дослідників вважає, що такий короткий термін був визначений наміром Дарія після перемоги над скіфами повернутися до Персії через Кавказ.
 а
Прийшовши до Дунаю, скіфи почали переконувати іонійців, що час, визначений Дарієм, давно минув, тому вони вільні зняти охорону без будь-якого ризику прогнівити персів. Іонійці обіцяли їм так і зробити. Скіфи, впевнені, що вони дотримають свого слова, повернули назад.
 
altТим часом військо Дарія почало терпіти від утоми, спраги й голоду. Не зважуючись стати з персами до відкритого бою, скіфи виснажували їх короткими сутичками. А щоб довше затримати завойовників у степу, вони потроху підгодовували їх, ніби ненароком залишаючи без охорони якусь частину худоби. Коли ж Дарієві стало зовсім непереливки, Іданфірс надіслав йому обіцяні дари: птаха, мишу, жабу і п'ять стріл.
 а
Перси зібралися на раду. Дарій вважав, що скіфи визнають над собою його владу і на знак цього підносять землю і воду (миша та жаба), здаючись разом з кіннотою, на яку за швидкістю схожий птах, і всією армією (стріли). Але радник і сподвижник Дарія Гобрій пояснив цареві суть дарів по-іншому: «Коли ви, перси, не злетите в небо, як птахи, або не зариєтеся в землю, як миші, або не поскачете в болото, як жаби, то не повернутися нам назад, ураженим цими стрілами».
 а
Відправивши Дарієві подарунки, скіфи вперше з'явилися перед персами у повному бойовому порядку, щоб стати до вирішальної битви. Погожого сонячного ранку дві велетенські армії шикувалися для кривавої сутички. У повітрі вже пахло смертю - ось-ось мав пролунати сигнал до бою. І раптом крізь скіфські бойові порядки пробіг заєць, і серця скіфів, цих запеклих мисливців, не витримали. Забувши про все на світі та зчинивши метушню й переполох, вони кинулися за зайцем. Здивуванню Дарія не було меж.   «Що  там  коїться?» - запитав  він  дозорців. Йому відповіли. Тоді Дарій сказав нібито своїм підручним: коли навіть у хвилину смертельної небезпеки ці люди здатні думати про якогось зайця, вони просто глузують над нами. Тепер мені зрозуміло, що Гобрій правильно визначив скіфські дари. Тож битися нам з ними нічого, давайте краще порадимося, як нам повернутися додому.
 а
Коли настала ніч, Дарій залишив у таборі немічних і поранених, щоб не заважали у поході (сказавши їм, проте, що він збирається з відбірною частиною війська напасти на скіфів), а також ослів, які б зчиняли рев, справляючи враження, що перси на місці, наказав з тією самою метою запалити вогнища і поспіхом рушив до Дунаю, прагнучи лише одного, - застати цілим міст.
 а
Малоймовірно, щоб описані події розвивалися саме так, - надто вже вони мають анекдотичний вигляд. І все-таки факт, що скіфи витримали навалу персів, свідчить як про їхню життєву й військову мудрість, так і про велику чисельність - адже перська армія на той час була найбільшою в світі.
 а
На жаль, ми не можемо визначити, скільки жителів налічувалось тоді в Скіфії. До нас дійшов лише переказ Геродота про те, що скіфський цар Аріант, прагнучи полічити своїх підлеглих, зробив своєрідний, перший на території нашої країни «перепис населення». Під страхом смертної кари він наказав всім дорослим чоловікам своєї держави принести по бронзовому вістрю стріли. Їх виявилося так багато, що цар вирішив спорудити з них собі пам'ятник. Він повелів розплавити вістря і відлити мідну посудину, яку було встановлено в священній місцевості Ексампеї, десь між Дніпром і Південним Бугом. Геродот твердить, що сам бачив ту посудину. Вона вміщала 600 амфор (щонайменше 6 тисяч літрів), а товщина її стінок становила шість пальців.
 
Довідавшись на ранок, що Дарій вислизнув, скіфи почали переслідувати його військо. Як свідчить Геродот, перське військо у більшості своїй складалося з піхоти, до того ж перси погано знали дорогу. Скіфи ж були на конях і степ їм був знайомий, як рідна домівка. То ж не дивно, що вони перші добрались до мосту. Виявилося, що іонійці все ще його охороняють. Скіфи знову почали умовляти їх зруйнувати міст, запевняючи, що Дарій більше не спроможний нічого їм вдіяти. Проте іонійські тирани, що прийшли до влади з милості Дарія, добре розуміли: коли занепаде могутність перського царя, їм самим не втриматися, бо кожне грецьке місто віддавало перевагу народному правлінню перед владою тирана. Тому вони вдалися до хитрощів і почали розбирати міст з боку скіфів, запевняючи, що доведуть справу до кінця, а скіфам, мовляв, у цей час краще іти шукати персів, щоб помститися їм і за себе, і за іонійців.
 а
Скіфи повернули назад. І тут їх підвів той самий степ, який стільки разів виручав і від голоду, і від наглої смерті. Оскільки під час відступу вони знищували пасовиська і засипали джерела, то тепер сподівалися, що перси підуть по тих місцевостях, де зберігся корм і вода. Однак Дарій вирішив за краще триматися прокладеного шляху, і скіфи знову з ним розминулися. На цей раз перси першими прийшли до Дунаю, іонійці відразу ж навели міст, і перське військо було врятоване. Але за скіфами з того часу у всьому світі утвердилася слава нездоланних. Нею вони однаково завдячують як своїй природній мудрості, так і тому середовищу, серед якого зародилася й визріла скіфська могутність - безкрайньому північнопричорноморському степові.
 а
Їдучи тими просторами, не можна не ловити себе на думці: чи не тут містився скіфський Ексампей, чи не отам шикувалася до бою відчайдушна кіннота Іданфірса або вольниця легендарного Атея? І серце сповнюється правдивою гордістю, що ти - спадкоємець і продовжувач тієї сили й слави.
 
alt
alt
alt
alt
alt
alt
alt
 
Список ілюстрацій
  1. Казан. Бронза. IV ст. до н.е. Село Осокорівка Херсонської обл. Випадкова знахідка. ДІМ УРСР.
  2. Кінський налобник. Золото. IV ст. до н.е. Курган Велика Цимбалка поблизу с Великої Білозірки Запорізької обл. Розкопки І.Є. Забєліна. Держ. Ермітаж.
  3. Ідол. Камінь. V-IV ст. до н.е. Курган поблизу с. Нововасилівки Миколаївської обл. Розкопки О.Г. Шапошникової. ІА АН УРСР.
  4. Навершник із зображенням Папая. Бронза. IV ст. до н.е. Урочище Лиса Гора в Дніпропетровській обл. Випадкова знахідка. ДІМ УРСР.
  5. Гідрія. Бронза. V ст. до н.е. Село Піщане Черкаської обл. Розкопки О.Д. Ганіної. МІК УРСР.
  6. Навершник. Бронза. V ст. до н.е. Курган поблизу с. Защити Кіровоградської обл. Розкопки Н.М. Бокій. Кіровоградський краєзнавчий музей.
  7. Вуздечкова бляха. Бронза. V ст. до н.е. Курган поблизу с. Жовнина Черкаської обл. Знахідка П.А. Горішнього. ІА АН УРСР.
  8. Верхня частина окуття сагайдака. Золото. V ст. до н.е. Курган поблизу с Іллічевого в Криму. Знахідка О.М. Лескова. МІК УРСР.
  9. Наконечник шийної гривні. Золото, емаль. Рубіж V-IV ст. до н.е. Курган № 5 поблизу с. Архангельської Слободи Херсонської обл. Розкопки О.М. Лескова. МІК УРСР.
  10. Люстерко. Бронза. VI ст. до н.е. Курган поблизу с. Ганнівки Миколаївської обл. Випадкова знахідка. Держ. Ермітаж.

alt

 а
Джерело: Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К. : Наукова думка, 1983. - С. 21-32.

Переведення в електронний вигляд: Волкова К.Ф.

Теги:     степ      причорномор'я      приазов'я      скіфи      скіфія      кочівники      геродот      перси      дарій      мозолевський

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: