СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Скіфський сакральний центр Екзампай

e-mail Друк

ekzampayНе одне покоління вчених приваблювала загадкова земля Екзампай, в якій, за словами “батька історії” Геродота, скіфський цар Аріант встановив великий бронзовий казан, виготовлений з наконечників стріл (IV, 81) – пам’ятку про один з перших у Європі і найоригінальніший “перепис” народів Великої Скіфії.Попри велику кількість оригінальних гіпотез, розглянутих у синтетичних працях А.І.Доватура, Д.П. Каллістова, І.О.Шишової, О.О.Нейхард, дослідженнях Б.О.Рибакова, С.С.Безсонової та інших, місцевість Екзампай та річка Екзампей так і не були досі локалізовані.

 

Однак поступово зростало розуміння її значимості у релігійному, а отже й суспільному житті Великої Скіфії, нерозривно поєднаних міфологічно. Ще М.Кисслінг висловив важливу думку, що грецька назва Екзампаю – “Священні шляхи” – виникла тому, що там знаходилося скіфське святилище (курсив тут і далі мій. – В.П.). На те, що ця місцевість могла бути вузловим пунктом старих торговельних доріг, які, за уявленнями давніх людей, були під захистом богів, вказували й інші дослідники. Зокрема, Г.Штейн стверджував, що великий казан, поставлений царем Аріантом в Екзампаї, міг мати культовий характер. Думку про те, що походження великого казана вказує на загальноскіфський характер святині і що саме в тій місцевості, де він був встановлений, могло проводитися загальноскіфське свято, висловив Б.М. Граков.

Ідею зв’язку святилища Екзампай з пантеоном скіфських богів, описаних Геродотом (IV, 59), розвинув Д.С.Раєвський, ставлячи питання вже не просто про святилище, а про “загальноскіфський релігійний центр”. Його не зупинило власне застереження про те, що: “прямих вказівок на культовий характер урочища Ексампей у Геродота нема”, бо, на його ж переконання, страх вийти за межі писемного першоджерела веде до втрати руху, зупинки процесу пізнання. Порівнюючи науковця з альпіністом, він висловив знаменну сентенцію: “намагаючись уникнути падіння в провалля необґрунтованих гіпотез, необхідно пам’ятати, що прагнення будь-якою ціною забезпечити собі максимум точок опори загрожує нерухомістю”.

Відомо, що “батько історії” Геродот, в своєму знаменитому “Скіфському логосі” (IV книзі “Історій”) для опису Скіфії, як країни, використав модель “тетрагона – квадрата” (дослівно – чотирибічника, а не чотирикутника), сторони якого були прямо зіставлені з чотирма сторонами світу в локальному розумінні. Натомість моделлю всього світу грецька сакральна географія вважала “коло”(земля з внутрішніми водами, ззовні оточена круговою річкою “Океан”), а дві знамениті стародавні країни – Скіфію та Єгипет – розглядала як північний і південний антиподи-полюси, тим паче, що в кожній з цих країн була своєрідна водна вісь – Ніл та Борисфен, назва якого безпосередньо пов’язана з поняттям півночі. Географічним і сакральним центром Еллади, й відповідно всього світу (реального) та Всесвіту (духовного, містичного), вважались Дельфи. Тут, в храмі бога сонця Аполлона, зберігався священний камінь “омфал”, що позначав так званий “пуп” землі.

Щодо Скіфії, спробу ув’язки геометричної моделі країни з міфологією народу, який її представляв, якраз і зробив Д.С.Раєвський. Він виходив з постулату, що рівнобічний чотирикутник є найпростішою моделлю організованого Всесвіту, в тому числі й скіфського. І через призму такого філософського розуміння підходив до конкретних проблем, зокрема й пошуку головного святилища Скіфії: “Урочище Екзампей, таким чином, за даними Геродота, має бути в геометричному центрі цього чотирикутника. Навряд чи ця обставина випадкова. Вище вже відзначалося, що чотирикутна Скіфія є відображенням уявлень про організований Всесвіт... Показово, що Геродот тлумачить назву Екзампей як Святі (Священні) шляхи. Сакральні ж властивості центра світу визначаються саме тим, що саме через нього лежить найкоротший шлях, який пов’язує землю і людину з Небом і Творцем". Згадка про Творця, на мою думку, з’явилася під впливом християнського монотеїзму і поставила засланку до постановки питання: а до якого, власне кажучи, Бога зі свого семибожного пантеону, звертались скіфи в цьому головному святилищі ще до встановлення Священного казана?

Не зовсім пряму відповідь можна знайти у Геродота: “Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують, за винятком Арея: для нього вони це роблять” (IV, 59). Справді, цілком природним для скіфського суспільства виглядає особлива увага до Бога війни Арея, як це пізніше виявилося у ставленні римлян до Марса. І саме цим можна пояснити, чому Геродот, описуючи процес щорічного спорудження храму і вівтаря Арея з хмизу, притаманний власне скіфам степовикам, замість точної вказівки на ту ж місцевість Екзампай, вставляє фразу про повсюдне (в кожній місцевості, чи номі) пошанування Арея. Однак всі досі знайдені археологами святилища в Лісостепу, включно з тими, що приписуються культу Арея, не відповідають такому описові, і несуть на собі відбиток прямої спадкоємності від доскіфського періоду.

Неврахування цього моменту відвело думку Д.С.Раєвського в інший бік, до розгляду календарного свята, пов’язаного з відомими чотирма золотими предметами-талісманами – чашею, сокирою, плугом і ярмом, що нібито “впали з неба”: “саме “центр світу” є, звичайно, місцем проведення свята, що відтворює у ритуалі події “початку світу”. Тому є всі підстави вважати, що скіфське свято відбувалося саме в урочищі Екзампей...” Ця гіпотеза змусила його відійти від висловлених раніше слушних міркувань: “…а повідомлені Геродотом дані про місце розташування цього урочища в значній мірі умовні, бо підпорядковані не реальній географії, а концепції про чотирикутну конфігурацію світу і про його центр”. Як бачимо, концепція відірвалась від реальності, і висновок став неоптимістичний. Між тим, доказом того, що Екзампай був у центрі не тільки скіфського Всесвіту, як духовної концепції, але й реальної Скіфії, як країни, перш за все є приклад Давньої Греції. На карті її європейська частина вписується в квадрат (поставлений на кут), а головний еллінський сакральний центр (Дельфи) справді опиняється в його геометричному центрі.

Цей випадок може здатися внутрішньосистемним фактом, а тому недостатньо доказовим. Однак є можливість вийти за межі тексту “Скіфського логосу”, всієї праці Геродота і навіть еллінського світу, для того, щоб залучити вельми показовий матеріал з життя сучасників скіфів, не менш прославлених “західних європейців” – кельтів, ім’я яких вперше з’явилося в його “Історії”. Запереченням цьому може бути певна історіографічна тенденція чи навіть тенденційність (часто несвідома), яка звужує порівняльний простір навколо скіфів (скіфського мистецтва, міфології) лише до азійських аналогів. Слушною є однак думка Л.Н. Гумільова про те, що “…час поставити крапки над “і” в питанні про “неповноцінність” степових народів і відкинути упередженість євроцентризму, згідно якому весь світ – тільки варварська периферія Європи”.

“Поняття “центру”, в грецькому розумінні омфала (“пупа Землі”), збігалося з поняттям святилища, що позначає, таким чином, місце особливо наділене сакральною енергією”. У Геродота сакральну енергію місцевості Екзампай надавав не камінь-омфал, а (що його самого найбільше дивувало) малопомітне джерело, з якого починався струмок і далі річечка з такою гіркою водою, що отруювала води великої річки Гіпаніс. Детальніше цю місцевість він не описував, даючи лише загальні географічні відомості про її місцезнаходження. Однак не слід відкидати й можливу ознаку у вигляді каменя, чи то доставленого в магічну точку, чи природного.

Міркування дослідників виявляють елементи діалектики в розумінні поняття центру цілої країни і її складових частин, а також того Всесвіту, на якому наполягав Д.С.Раєвський. Так “Р. Генон визначає омфал (“пуп Землі”) як один із найпримітніших символів, котрі в давніх традиціях відповідають “Центру Світу”, хоча в широкому сенсі для позначення будь-якої центральної точки. Символ омфала міг розташовуватися в тому місці, яке служило лише центром певної області, швидше, однак, духовним, ніж географічним, хоча обидва ці значення часто збігалися. Як би там не було, для народу, що жив у даній місцевості, ця точка була наочним образом “Центру Світу”. Ці спостереження важливі тому, що прояснюють різницю між вшануванням Арея в різних областях Скіфії (про що Геродот каже), сакральні центри яких дійсно не завжди могли бути водночас і географічними, та побудовою добре описаного ним храму і вівтаря Арея – як головного і “загальноскіфського” саме в сакральному центрі всієї Скіфії (про що Геродот нібито мовчить).

Щоправда, підказкою є вказівка на те, що місцевість Екзампай була на межі двох некочових, осілих “племен” Скіфії – з півночі скіфів-орачів і з півдня – алазонів. Оскільки Геродот вказівкою на номи фактично стверджує, що культ Арея панував у всій багатоплемінній Скіфії, то й до визначення її загального центру як країни мали бути причетні не лише царські й кочові скіфи, але й місцеве землеробське населення, що тільки посилює переконливість порівняння з кельтами: “Релігійне поняття “центру” (сакрального) у кельтів є фундаментальним, і не випадково, й не без причини чотири наймогутніших племені Галлії розташовувались саме в центрі країни; бітуринги, карнаути, аварни, єдуі... Такий тип чотиричасного об’єднання мав переважно релігійний характер і брав початок в глибокій давнині. ... В основі його лежить символіка числа чотири, пов’язана з символікою центру”. Покладаючись на одержані теоретичні висновки, автором було здійснено дві приватні автоекспедиції по степах в район лівих приток Середнього Бугу для їх перевірки. Цілком підтвердилась теза Д.С. Раєвського про Екзампай як священну місцевість із точкою найближчою до Неба. Справді, в описаному Геродотом районі “між Борисфеном і Гіпанісом” вершина вододілу, на який звертав увагу ще Б.О.Рибаков поміж верхніми притоками Чорного Ташлика і Мертвоводу позначена курганом з географічною міткою 269 м. Це найвища точка в усіх правобережних степах. Розташована вона неподалік від межі з Лісостепом і, таким чином, лягає якраз на межу поміж археологічно вивченим ареалом скіфів-орачів та їх південними сусідами – алазонами (аналогічно кельтским паралелям).

Звідси на північ починається Бежбайрак (Башбайрак) з витоком однієї з приток Чорного Ташлика, що тече через с. Вільні Луки (Новоукраїнського р-ну Кіровоградської обл.). А на південь в урочищі, на яке натякав Д.С.Раєвський, зі скелястого джерела бере початок р. Кам’яно-Костувата – центральна верхня притока Мертвоводу, які разом ідентифіковані як р. Екзампей. В цьому ж урочищі знайдено велике кам’яне плато, яке за аналогією до грецького “омфала” в Дельфах і кельтського величезного каменя в Уснесі можна назвати “пупом скіфської землі” або “пупом Землі” в Скіфії. Якраз незбагненна поява в одному місці такого комплексу міфологічно значимих ознак і надавала цій місцевості – Екзампаю – величезної сакральної енергії.

Визначено і місце, на якому відбувалося щорічне спорудження “храму Арея” – по другу сторону від лісосмуги, за якою скривається курган. Відстань до нього біля 250 м. За даними місцевих мешканців, на великому полі, а саме воно могло служити “храмовою територією” у вигляді квадрату в 3 стадії по сторонах (згідно з сакральними уявленнями давньоіранських народів), була незначна площа, приблизно в 60-70 соток, яка колись мала дуже запечений ґрунт, нині розораний тракторами. Найімовірніше саме тут на честь Бога війни щорічно споруджувався вівтар у вигляді скирти з хмизу, у вершину якої втикався старий залізний меч Арея. Потім ця скирта за давньоіранськими звичаями спалювалася, а дим від духмяних трав мав досягти богів на Небі (такі повір’я в українському фольклорі пов’язалися зі святом Маковія). За переказами, на цьому місці зупинялись і чумаки. Рухалися вони шляхами, прокладеними ще в скіфський час, зокрема, на Правобережжі Чорним і Кучманським.

Топографічно сакральний комплекс Екзампаю мав трирівневу структуру: верхній рівень – безпосередньо навколо найвищої точки в степах “найближчої до неба”, позначений курганом і малим квадратом з під фантомних храмів на честь бога Арея і великим Священним казаном (вищій світ богів); вздовж Священного шляху, частини пізнішого Кучманського шляху (другий рівень – світ людей); байрак з гірким джерелом (третій рівень – нижній підземний світ мертвих).

Географічні властивості місцевості Екзампай унікальні. Вона лежить на прямій, яка є апроксимацією течії Дніпра, приблизно по лінії Київ – початок Дніпровського лиману, і служить тією уявною віссю, яка ділить територію Скіфії навпіл в напрямках схід/захід. В той же час Екзампай як межова місцевість між алазонами і скіфами-орачами лежить на продовженні “лінії Рибниця – Первомайськ”, що відповідає вказівці Геродота на місце найближчого зближення річок Тіраса і Гіпаніса, після якого їх течії розходяться все далі. Вона ж є приблизною межею Степу і Лісостепу в напрямку південь/північ. Отже, всупереч сумнівам Д.С. Раєвського, географічний і сакральний центри Скіфії збігаються в одній точці. Ґрунтовне дослідження концепції скіфського квадрату (тетрагону) з прив’язкою всіх його кутів і сторін до реальних географічних об’єктів показало, що Екзампай дійсно розташований в центрі геродотівської моделі Скіфії, як країни. А той факт, що географічний і сакральний центр Великої Скіфії поблизу с.Вільні Луки, виявився відносно близьким (60 км) до сучасного географічного центру України (за її нинішніх розмірів 1316 х 893 км), позначеного спеціальним знаком біля смт. Добровеличківки тієї ж Кіровоградської області у вигляді великого камінної стели (яка стала теперішнім "пупом української землі”), служить переконливим доказом геополітичної спадкоємності територій протягом майже двох з половиною тисячоліть історії нашої країни від Великої Скіфії до нинішньої України. 

В.І. Петрук


Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: