English German Polish Spanish
Головна♦ Етнографія♦ Лемківщина ➤ Лемки: історична доля та версії походження

Лемки: історична доля та версії походження

Рейтинг 3.2 з 5. Голосів: 44

imgonline-com-ua-Shape-Pgbg3kpnsDUЛемки (також лемаки, руснаки, русини) - український субетнос, східнослов'янське населення Лемківщини (історико-культурна область на кордоні України, Польщі та Словаччини). В Польщі лемки умовно діляться на дві групи: перші відносять себе до частини українського народу, що говорить на лемківському діалекті української мови, другі вважають себе окремою нацією (або частиною русинського народу), а свій ідіом - самостійною лемківською мовою. У Словаччині, як і в Польщі, серед лемків проявляється дуалізм самоідентифікації, зокрема, під час переписів населення частина лемків віднесла себе до українців, частина - до русинів, відповідно з рідною українською або русинською мовами.

За даними першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року, чисельність лемків на території України становила 672 людини.

В Польщі під час перепису 2002 року до лемків віднесли себе 5 863 людини, а під час перепису 2011 року - 10 тис. чоловік.

В Словаччині під час перепису 2001 року зафіксовано 24 201 осіб, що відносять себе до русинів.

rusiny kart1863

0 HU8fZ3OMY

Лемки, русини, руснаки

Де живуть лемки?

Лемківщина (також Lemkowyna)  - українська етнічна територія,  розташована в Західних Карпатах, між річками Попрадом і Данайцем на заході та Сяном, Цирохою і Ужем на сході. Територія займає Низькі (Лемківські) Бескиди, західну частину Середніх Бескидів та східну околицю Західних Бескидів.

Територія Лемківщини - це близько 10 000 тис. кв. м., що простягається в довжині із заходу на схід майже 170 км. та в ширину з півночі на південь до 60 км.  Сьогодні вона  входить до складу трьох держав – Польщі (48%), Словаччини (41%) та України (11%).

З географічної точки зору, Лемківщина умовно поділяється на Північну, яка сьогодні перебуває у межах Польщі, та Південну, яка перебуває у межах Словаччини. У свою чергу Північна Лемківщина також поділяється на дві частину – Східну і Західну, що має історичні передумови. Південну Лемківщину також називають Пряшівщиною (м.Пряшів). 

Як відзначають дослідники лемківської культури, здавна осіли та живуть лемки в Югославії, в околицях Бачки - звані бачванські лемки, близько 50 тисяч. Також на мадярських землях, в околиці Нірешгази за Тисою (ріка на Уграх впливає до Дунаю) поселились перед війною 4 родини з Лосього і Ропи та 8 родин з Климківки в Горличчині. Дослідники також відзначають зв'язок лемків з лужичанами (лужицькі серби) - західнослов'янським етносом, що здавна проживає в Верхній і Нижній Лужиці, яка сьогодні входить до Німеччини.

map of lemkyvshchyna-2002

sIstL  m1

Lemkowie

Територія розселення лемків, 1936 р., професор Р.Рейнфус

Clip2net 171226224624

pic5CP5CR5CPresov region Map

Ukrainian Karpaty-2

Лемківщина - це гірська країна, основну її територію займає Лемківський Низький Бескид, котрий межує на сході від джерел Сяну з Високим Бойківським Бескидом (через що бойків й називали верховинцями). Лемківський Бескид невисокий, доходить усього до 1 125 м. і нестрімкий, прорізаний багатьома провалами й широкими долинами. Лемківські гори займають при кордонному краї Карпат від сходу Кізляту Гору з Вяселем, Загірянські верхи, Тирявські, Вільховецькі, Білогорські, Лішнянські узгіря, що разом зі Сторожівськими горбовинами вінком окружують Сяніцькі Землі. Дальше розтаборились Команчансько-Лупківські високорівні, Вислочансько-Мощанецькі верхи, Дуклянські гори, Діли, Губині, Явірники, Габурі, Кичери, (Кучери), Мережки. Від заходу сторчить Студений Верх, Явориста гора, верх Тисове, Бліхнарська Висока, Гострий верх, Високі гори з Берестям, дальше Зимний Шпиль, Вапенні гори та Скальські узгіря над річкою Скалкою.

beskidy-shidni

10252045 543710709071036 23982690977027124 n

Низькі Бескиди

25784

1200px-Poprad River Gorge Poland

Річка Попрад

 

Як виглядають лемки?

За антропологією, лемко - стрункий, кремезної будови, добре розвинений та сильний. Він належить до дунайського антропологічного типу, його очі і волосся світлої окраски, хоч у деяких селах переважають кароокі типажі. Жінки стрункі, веселі, мрійливої деколи вдачі, красні, фізично здорові і напродчуд працьовиті. Переважають красуні світлоокі з світленьким личком. 

-11-638 1

Hanusovce 1

1544452 665999283468864 9057413143117667752 n

Clip2net 171226224024

0e50a324c03353d0f18d2697d0ca42bd--folk-costume-ukraine

1345f5121d674036a45f87e3aaeda42c--period-costumes-folk-costume

Clip2net 171226224112

KARELPLICKA1894-1987

bARr CEICck

it LbdxRSlg

-een0nURpAY

uBARez1PQ4I

1483303 477066479068793 95211776 n

lem001 744x1024

04

Lemko20

21728295 1647738938570931 2691089230321458499 n 713x1024

Дівчина з Мармарощини

Підкарпатська Русь

PIC 1-F-303

Lemko45

Hanusovce 2

Hanusovce 3

foto-do-rozmowy-z-Goczem-1 1024x685

Image14

 

016

108

images

Lemko-Poland

 DSC 3028

DSC 3076

DSC 3096

DSC 3249

DSC 3312

Lemko134

DSC 1004

DSC 0965

Lemko136

Lemko138

uшннншншшнrl

Lemko5

Lemko59

0 d3f9b d3ae7d91 L.jpeg

0 d3f9c 88b0f5bd L.jpeg

Clip2net 171226205356

Надгробне фото лемківської подружньої пари, кладовище в селі Устя Горлицька. Фото Даніель Пах / Forum

Лемко до всього здібний, розуміється — доброго: що очі бачать — руки роблять; він підприємчивий, хвацький та чесний. В біді лемки рятують себе взаїмно, помагають собі, поважають і шанують себе та свою окремішність. Лемки - гонорові люди. Вдача лемка загартована, тверда, рішуча та статочно-розважна. Лемко любить довго терпіти, але біда тому, хто його напастував би; не дарує п'яди землі; він зрісся з горами, полюбив їх як рідну матір, дорожить ними. Тут і його світ. Любов до роду, до рідної землі-колиски, краса, сила й плодовитість — це багатство лемка, його минуле і майбутнє. Приріст населення, здатність до репрудукції на належному рівні, кожна лемківська хижечка повна робучої челяди, а піч повна дітей. Челядь кидається на всі сторони, щоб вижити та прожити. Жодна тяжка праця не лякає лемка. Загалом, він добрий чоловік, господар і робітник.

Eastern-Slovak-peasants-with-lucky-storks

0 d3f98 531f6707 XL.jpeg

bojkowie

179903 253766541398789 464889115 n

Типи руської хижі.

Для поселень лемків характерна скупченість у долинах рік і річок та здебільшого одновулична забудова. Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об'єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола — «боїще»). Рідше зустрічався селянський двір кількабудинковий. До середини XX ст. в архітектурі й інтер'єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-по-лиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками («жупами»).

 

Яке походження лемків?

Походження етноніма "лемко" досі не з'ясоване. Іван Вагилевич вважав, що етнонім "лемко" може бути пов’язаний зі словом «лемза» (вітрогон) або «лемзіти» (лазити).  Існує також версія, що лемко походить від чеськ. lem - "границя, кордон, межа". Пограничне розташування лемків дійсно могло створити передумови до виникнення такої назви. Мовознавець М. Худаш вважав по іншому, що слово "лемко" утворене від слов'янського імені Лелимир - Лемир, звідси: лемик, лемко. Та більшість дослідників, все ж, вважають, що лемки дістали свою назву від надто вживаної частки "лем" - лиш, лишень, тільки.

Найдавніша історія лемків теж справжня «біла пляма» на сторінках історії Центральної та Східної Європи. Це в першу чергу пов’язано з дуже скромною джерельною базою. Територія теперішньої Лемківщини була периферійною як для Київської Русі, так і Польщі й Угорщини. Події в цьому реґіоні не викликали зацікавлення в літописців. Легендарний початок Лемківщини пов’язується з особою подільського князя Федора Корятовича. Хоч його ім’я обросло вже легендою, проте був він справжньою особою.

На сьогодні, існують декілька версій походження лемків. 

 

1. Вихідці з Київської Русі

Більшість українських вчених визнає, що територію лемків заселили вихідці Київської Русі. Про це свідчать численні руські назви місцевостей, які сягають околиць Кракова. В другій половині XI ст. на річці Сян почалося будівництво прикордонної оборонної фортеці — майбутнього міста Сянока. На той час в цьому регіоні вже були руські поселення, що існували на руському праві (Терепча, Межибрід, Дубрівка Руська, Заболотці, Улич, Лодина, Гломча, Тирява Сільна, Вільхівці, Сторожі Великі, Сторожі Малі, Костарівці, Половці, Чертеж, Прусик тощо). Руські села були також далі на захід — у долині Вислоки, вздовж Яселки. Одними з найдавніших тутешніх поселень на руському праві були Босько і Дошно. За деякими даними, межа руських поселень на півночі сягала Кракова і Ряшева.

 

2. Волоське походження лемків

У середині ХІV століття Польща захопила північну частину Західних Карпат, а  Угорщина – південну. Повсюдно було запроваджено панщину, яку руське право не нормувало. Оскільки Польща не мала власних правових норм, їх було запозичено  у румунів (волохів). Цей факт окремі польські дослідники трактують як “Волоську  колонізацію Західних Карпат”, за якою русини і волохи колонізували Західні Карпати  у ХVІ–ХVІІ столітті, де нібито проживали винятково поляки. На цій підставі польські вчені обстоюють свою теорію про волоське походження  лемків.

Відповідно до неї, лемки є нащадками волохів, які прибули у Карпати в  часи середньовіччя. Там, на думку польських дослідників, уже від ХІІІ століття  існували польські поселення, на які нашаровувалися поселення волоських мігрантів  (румунських, албанських, сербських, болгарських), що прибували з Балкан і  просувалися далі на північ уздовж схилів Карпат. Спочатку вони були пастухами-кочівниками, а потім переходили на осілий спосіб життя і у ХV–ХVІ століттях  заснували села на волоському праві. До них нібито долучалися племена руські,  які кількісно переважали волоські, вони ж і нав’язали їм свою мову та релігію.  Ця штучна теорія про волоське походження лемків має найімовірніше політично- ідеологічний характер і покликана заперечити автохтонність русинів-лемків на теренах Польщі.

Критики теорії «волоської колонізації» наводять такі контраргументи:

  • Якби така масова міграція румунів мала місце, то існували б документальні її джерела. Крім того, румуни в умовах Польщі могли би хіба спольщитися або залишитися румунами, але не стати русинами. 
  • Антропологія румунського населення суттєво відрізняється від антропології лемків-русинів.
  • Слова румунського походження могли перейти до лемків від русинів з Закарпаття, які жили поряд із румунами (наприклад, верховинців, марамарошців).
  • У Йосифінській метриці 18 ст. з п'яти тисяч прізвищ лемків того часу 70% — українські або такі, що творилися за правилами українського словотворення, до 20% — загальнослов'янські, певна частина польських і словацьких. Прізвищ румунсько-угорського походження дуже мало, не більше одного відсотка.

3. Лемки - нащадки білих хорватів

Відмінну від двох попередніх позицію займають українські вчені, які рішуче  заперечують висунуту польськими науковцями теорію про волоську колонізацію,  а етногенезу лемків пов’язують з “білими хорватами”. Вони доводять, що між VІ і VІІ століттями у Західних Карпатах перебувало східнослов’янське плем’я білих  хорватів, яке утворило сильну державу Білу Хорватію або Велику Хорватію.

Зокрема, В. Гошовський хоч і не ставив собі за мету підтримати чи заперечити  котрусь із вищенаведених теорій, своїм блискучим дослідженням незалежно від  істориків, по суті, підтвердив останню (“білохорватську”) теорію походження  русинів-лемків, вважаючи, що їхніми предками були білохорвати – загадкове плем’я  індоіранського походження, яке згадується у різних історичних документах і літописах слов’ян, Візантії, Західної Європи і народів Сходу. На підставі висновків у працях  дослідників В. Гошовський пише, що “Білохорватія була складовою частиною  великої держави Антів і займала територію від Бугу до верхів’я Дністра на сході, і  до Судет і Ельби на заході” [8, с. 79].

Пізніше вона розпалась і “частина хорватських племен з невідомих нам  історичних причин рушила зі своєї прабатьківщини на південь і заселила Паннонію  і Балкани, інша, напевно, через перевали Західних Карпат перейшла в Моравію і заселила її східне пограниччя, а решта залишились жити у гірських районах своєї прабатьківщини, у Бескидах. Останні дві групи білохорватів з плином часу  асимілювались українцями і чехами” [8, с. 79].

Далі він зазначив, що “…білохорвати не були однорідним за своїм етнічним  складом народом, а досліджуваний ним тип весільної пісні належав, напевно, одному зі слов’янських племен цього об’єднання. Його прабатьківщиною могла  бути та частина Східних Карпат, де було виявлено вогнище весільної пісні, тобто  етнографічна територія Лемківщини, яка, як вказують історичні дослідження,  входила до складу передбачуваної слов’янської держави Білої Хорватії” [7, с. 79–80].

Яке ж місце досліджуваного В. Гошовським типу весільної пісні і чи може його наявність та відповідна роль у весільному обряді лемків підтвердити положення  про те, що лемки – нащадки білих хорватів? Цьому присвячена стаття автора цих  рядків “Русини-лемки – нащадки білих хорватів. Етномузикологічне підтвердження  гіпотези” [1, с. 518–526]. Матеріалом для статті послужив авторський запис
“Лемківського весілля на Ґорличчині” [2, с. 55–144]. Як виявилось у результаті аналізу весільних обрядових пісень “Лемківського  весілля на Ґорличчині”, досліджуваний В. Гошовським тип весільної пісні є одним  із типів ладкання цього весілля, причому він витіснив на другий план усі інші типи,  посівши у лемківському весільному обряді центральне місце. І це стосується не  лише цього конкретного запису весілля, але й інших відомих на сьогоднішній день  записів лемківських весіль, зроблених у ХІХ та ХХ століттях [5; 10; 16; 21; 22].

Це не тільки підтверджує висновки В. Гошовського про належність цього типу  весільної пісні русинам-лемкам, але й доводить, що русини-лемки є нащадками східнослов’янського племені білих хорватів, тобто автохтонами Карпат. Це повністю  спростовує надуману польську теорію про волоське походження русинів-лемків. Праця В. Гошовського “По следам одной свадебной песни славян” [8, с. 50–80]
та підтвердження її висновків наявністю досліджуваного ним типу весільної пісні у  конкретних записах традиційних лемківських весіль має важливе значення, особливо  у наші дні, коли окремі, шовіністично налаштовані польські “вчені” намагаються  всупереч історичній правді заперечувати споконвічне проживання русинів-лемків на  території Західних Карпат (у теперішній Польщі) та їх належність до українського народу.

3591833111 368ed724c6 b
Мапа розселення білих хорватів. 

 

Історичні відомості про лемків

Перша вірогідна інформація про лемківське населення датується щойно XVI століттям. прислані спеціально з Відня 1570 р. австрійські чиновники провели інспекцію у східній Словаччині (в районі Кошиць). У своєму рапорті вони ствердили, що на південних схилах Карпат «від Мукачева до Тренчина» живуть «русини». Імператорські державні чиновники ствердили, що ці люди мають дуже широку свободу і постійно уникають сплати податків. Правда, після поселення отримували на деякий час звільнення від усяких державних повинностей. Та коли минав термін, призначений на влаштування господарства, «русини» переносилися в інше місце, де знову отримували звільнення від сплати податків. Австрійські чиновники пропонували, щоб змусити «русинів» платити податки шляхом «суворих покарань», або платити податки, або інакше повинні вони повернутися «до своєї первісної, русинської батьківщини».

Невдовзі після того, 1654 р., примас Угорщини архиєпископ Георгій Ліппай (1600–1666 рр.) у листі до Апостольського престолу повідомляв, що в горах Карпатах, від Спиша до Мармароша, по обидві сторони гірського хребта живе народ руський. Угорський духовний оцінював їхню кількість у триста тисяч. У релігійних справах мали ними опікуватися близько 600 священиків. Вони були підпорядковані єпископу в Мукачеві, де єпархія існувала, за словами угорського архиєпископа, з «незапам’ятних часів».

У другій половині XVI ст. Лемківщину напевно населяли предки сучасних лемків. Але коли вони прибули в Карпати? Звідки вони прийшли і за яких обставин? На ці питання історики, ймовірно, ніколи не зможуть дати вичерпну відповідь, з огляду на брак вірогідних джерел. Це створює широке поле для спекуляцій, іноді досить неймовірних. Крім того, на дискусію про походження лемків сильний вплив має поточна політика. Метою польських чи угорських істориків, як правило, є показати, що лемки не належать до українського етносу, а мають інше етнічне походження.

Clip2net 171226231951

Замок Паланок у Мукачеві.

Carpathian Rus map 19th c

 Мапа Карпатської Русі, XIX ст.

 Лемківська Республіка Команча

Після Першої світової війни президент США Томас Вудро Вільсон проголосив право націй на самовизначення. Завдяки цій доктрині і умов Версальського мирного договору Польща знову здобула незалежність після 123 років правління сусідніх держав (Австро-Угорщини, Російської імперії та Пруссії). Низькі Бескиди, територія проживання лемків, незабаром відійшли до Польщі. Лемки вирішили скористатися нестабільністю кордонів в перші повоєнні місяці для реалізації свого права на самовизначення і заснували Республіку Команча - незалежна лемківське держава, яка складалася з 33 сіл (Балигород, Бальниця, Вислік Великий, Височани, Воля Мигова, Дарів, Довжиця, Душатин, Кальниця, Карликів, Команча, Куляшне, Лупків, Манів, Миків, Мокре, Морохів, Мощанець, Ославиця, Полонна, Прелуки, Прибишів, Пулави, Радошиці, Репедь, Смільник, Сукувате, Суровиця, Тісна, Туринське, Чистогорб, Щавне, Явірник), орієнтована на союз із Західною Україною. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяноцького повіту, а головою ради вибрано отця Пантелеймона Шпильку.  Гриць Судомир став керівником Українського повітового комітету. Андрій Кира - повітовий комендант міліції (колишній австрійський підстаршина). 

Виконавчий орган Команчанської Республіки мав назву «Комісаріат повіта Саніцького у Вислоці Великім». На керівника комісаріату був покладений обов'язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Було ухвалено форму і зміст державної печатки. Для організації проти польського фронту та надійної охорони кордонів проголошеної республіки, о. Шпилька привіз з Угорщини до Вислока 12 офіцерів, розподіливши їх до шести станиць у селах Вислоці, Суровиці, Команчі, Щавнику, Куляшному, Репеді. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені Західно-Української Народної Республіки.

У грудні 1918 року на черговій нараді уповноважених у Вислові прийнято ухвалу, приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР, адже представники республіки, яка охоплювала близько 30 лемківських сіл з майже 18-тисячним населенням, недвозначно вважали себе частиною ЗУНР, а своє окремішне самоврядування — тимчасовим і вимушеним. 

Спроби отримати військову допомогу зі Стрия та Самбора не мали результату. Військова команда Стрия не вірила в успіх українського руху на Лемківщині, тому не надала Команчанській Республіці дієвої підтримки. Єдиним захистом для «команчан» була організована ними міліція (близько 800 осіб). За умов відсутності зв'язку з центральним урядом ЗУНР Команчанська Республіка вимушена була діяти автономно. Тадеуш Анджей Ольшанський звернув увагу на той факт, що «команчанці», шукаючи підтримки в Стрию, не намагались об'єднатися з ближче розташованими осередками влади ЗУНР у Лютовиськах та Балигороді. На думку дослідника, в основі цього факту могли бути міжетнічні та соціальні чинники: почуття «вищості» лемків щодо бойків, а також недовіра місцевих селян до урядуючих у Балигороді службовців — переважно «міських панів» (у «Команчанській Республіці» урядували в основному селяни та священики)

maket-ZUNR

Розгром Лемківської Республіки

Оскільки Східно-Лемківська Республіка відкрито прагнула до об'єднання з Україною і тому польські легіонери вирішили якомога скоріше її знищити. Вони зайняли Щавне, але під натиском селян із Прелук і Репеді цього разу змушені були відступити. Легіоністи повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

Увечері 23 січня 1919 великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички поляки здобули перемогу і одразу кинулися шукати о. Шпилька, який у цей час перебував у селі Габуран на Пряшівщині. За його видачу було встановлено винагороду у розмірі 5 тис. австрійських крон. У битві загинули селяни Федір Чура, Іван Карнафем, багатьох було заарештовано. Коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Уранці 24 січня 1919 року польська армія захопила Команьчу.

Таким чином, новоспечена республіка проіснувала менше місяця: її розгромили польські війська під час польсько-української війни 1918-1919 рр. Хоча сама Польща була найбільшою з країн, які скористалися правом на самовизначення, польська влада не бажала визнавати існування цього права у етнічних меншин.

Clip2net 171226205721

Лемківські діти на возі, 1918 р.

Після розпуску Команецької республіки на чолі лемківського руху встала група, налаштована, за деякими оцінками, проросійсько (русофіли), що користувалася значною підтримкою населення. Її лідер, місцевий адвокат Ярослав Качмарчик, розумів, що єдиний шлях виживання для лемківської держави - заручитися підтримкою основних гравців Паризької мирної конференції. Однак польський уряд завадив лемківським делегатам потрапити в Париж. І все ж 5 грудня 1918 року представники більшості лемківських міст і сіл вирішили взяти справу в свої руки і оголосили про створення Лемківської республіки (іноді її називають лемківської-русинська республіка) зі своїм власним урядом, адміністрацією і поліцією. Лемківські лідери прагнули легітимізувати існування своєї держави, довівши його ефективність, а потім домагатися допомоги переможців Першої світової війни.

Самопроголошену республіку не визнала ні Польща, ні жодна інша країна, і тим не менше вона протрималася до 1920 року. За умовами Сен-Жерменського і Ризького договорів Лемківщина остаточно переходила Польщі. Отримавши документ, що підтверджує права Польщі на цей регіон, польський уряд почав впроваджувати тут свої закони, зокрема закликати лемків в польську армію, що воювала з більшовиками. Будь-який опір жорстоко придушувався, усі діячі лемківської республіки були арештовані і піддалися суворим покаранням. Згодом суд виправдав їх, але мрія про республіку була втрачена і в наступні роки їм довелося випробувати безліч утисків. Лемки довгі роки добивалися статусу етнічної меншини.

 

Доля Лемківщини

До 1939 року на Лемківщині проживало приблизно 140000 лемків, але після Другої світової війни настав час радикальних змін. Спочатку приблизно 90000 лемків примусово переселили в Радянський Союз, звідки більшість з них так і не повернулося. Потім у 1947 році польський уряд провів так звану операцію «Вісла» - насильницьке переселення українців, лемків та бойків на захід і північ Польщі (так-звані етнічні чистки).

Clip2net 171228183639енкенкен

Мета операції полягала в тому, щоб роз'єднати населення на цих територіях - Лемківщина і Бойківщина, а також відірвати їх від України, не дати в майбутньому їм повторити крок до заснування Західноукраїнської Республіки 2, адже кількість таких ідей та поглядів зростала. Але лемківські повстанці насправді через свою певну зверхність та окремішність мали мало спільного з УПА та іншими націоналістами. І тим не менш, 35 000 лемків були переселені на захід і північ Польщі. Таким чином, було проведене ополячення українського субетносу.

 Image10 Image12 

У висновку, сьогодні більшість європейських етнографів трактують лемківську культуру як різновид польської, а їх мову - польсько-словацьким діалектом. Щоправда, з 1991 року в польських школах ніби-то дозволили офіційно вивчати лемківську (русинську), а з 2000 року в Педагогічному інституті в Кракові студенти можуть обрати собі лемківську в якості мови спеціалізації. Проте діаспорізація лемків опинилася незворотною: лемки асимілювалися, не повернулися на Лемківщину, більшість з них забувають потрохи рідну мову та культуру. І все ж, для більшості з них Низькі Бесиди - це як і раніше Батьківщина. Саме там щороку проходить найбільша «Ватра» (у с.Ждині) - легендарний фестиваль лемківської культури, який дозволяє лемкам знову відчути себе єдиним цілим. Ігор Хербут - лемко, вокаліст популярної групи «Lemon» - так описав свої почуття до Лемківщині в персональному блозі: «У всіх лемків, яких я знаю, всередині щось клацає, коли вони приїжджають на Лемківщину (наприклад, на "Ватру" в Ждині). Це як вставити батарейку в електронний пристрій. Ти вставляєш її, вдавлюєш маленьку пружинку, батарейка встає на місце, і пристрій починає працювати. Так я відчуваю себе в Низьких Бескидах, хоча моя родина ось вже два покоління живе далеко від цього місця. Та там я відчуваю себе як вдома».

Архівна відеоколекція Лемки на каналі Walt Maksimovich


Теги:     лемки      лемківщина      руснаки      русини

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...