Середа
30 вер., 2020
      

Лемки: історична доля та походження українського субетносу

Рейтинг 3.2 з 5. Голосів: 54

Субетнос лемки

Лемки (іст. назви: "лемаки", "руснаки", "подкарпатські русини") - український субетнос, східнослов'янська етнічна група, що населяє або походить з території Лемківщини - історико-культурна область на кордоні України, Польщі та Словаччини.

Де живуть лемки?

Лемківщина (Лемковина)  - українська етнічна територія,  розташована в Західних Карпатах, між річками Попрадом і Данайцем на заході та Сяном, Цирохою і Ужем на сході. Територія Лемківщини - це близько 10 000 тис. кв. м., що простягається в довжині із заходу на схід майже 170 км. та в ширину з півночі на південь до 60 км.  Вона охоплює: Низькі (Лемківські) Бескиди, західну частину Середніх Бескидів та східну околицю Західних Бескидів. Сьогодні етнічна територія Лемківщини входить до складу трьох держав – Польщі (48%), Словаччини (41%) та України (11%).

Карта Лемківщини

Цікаво, що за даними першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року, чисельність лемків на території України становила 672 людини. У Польщі під час перепису 2002 року до лемків себе віднесли 5 863 людини, а під час перепису 2011 року - 10 тис. чоловік.  В Словаччині під час перепису 2001 року зафіксовано 24 201 осіб, що відносять себе до русинів.

Географічно, Лемківщину умовно можна поділити на Північну, яка сьогодні перебуває у межах Польщі, та Південну, яка перебуває у межах Словаччини. У свою чергу Північна Лемківщина також поділяється на дві частину – Східну і Західну, що має історичні передумови. Південну Лемківщину також називають Пряшівщиною (з цетром у місті Пряшів). 

Карта де живуть лемки
Карта Ю.
Тарновича. Ілюстрована історія Лемківщини (Львів, 1936 р.)

Територія розселення лемків у Польщі
Етнографічні межі Лемківщини на 1936 р., автор мапи - професор Роман Рейнфус.

Мапа розмежування карпатських етнографічних груп
Мапа розмежування етнографічних груп до 1947 року, музей народної архітектури в Сяноку.

Як відзначають дослідники, лемки також живуть в Сербії, в околицях Бачки (історико-географічна область у Південно-Східній Європі на Балканах з сербським і українським (русинським) населенням) - так-звані бачванські лемки, близько 50 тисяч.

Частково є лемки й на мадярських землях, в околиці Нірешгази за Тисою (ріка на Уграх впливає до Дунаю) - перед війною тут поселились 4 родини з Лосього і Ропи та 8 родин з Климківки в Горличчині. 

Лемківський костюм - малюнок Зінаїди Васіної
Художні реконструкції лемківХудожні реконструкції етнічного вбрання лемків.

Лемківщина - це "гірська країна", основну її територію займає Лемківський Низький Бескид, котрий межує на сході від джерел Сяну з Високим Бойківським Бескидом (через що бойків називали "верховинцями"). Лемківський Бескид невисокий, доходить усього до 1 125 м. і нестрімкий, прорізаний багатьома провалами й широкими долинами. Лемківські гори займають: Кізляту Гору з Вяселем, Загірянські верхи, Тирявські, Вільховецькі, Білогорські, Лішнянські узгір'я, що разом зі Сторожівськими горбовинами вінком окружують Сяноцькі Землі. Далі розтаборились Команчансько-Лупківські високорівні, Вислочансько-Мощанецькі верхи, Дуклянські гори, Діли, Губині, Явірники, Габурі, Кичери (Кучери), Мережки. Від заходу сторчить Студений Верх, Явориста гора, верх Тисове, Бліхнарська Висока, Гострий верх, Високі гори з Берестям, далі Зимний Шпиль, Вапенні гори та Скальські узгіря над річкою Скалкою. 

Лемківські гори

Як виглядають лемки?

Як відзначав відомий антрополог Хведір Вовк, лемко - стрункий, кремезної будови, добре розвинений та сильний. Він належить до дунайського антропологічного типу, його очі і волосся світлої окраски, хоч у деяких селах переважають кароокі типажі. Жінки стрункі, веселі, мрійливої деколи вдачі, красні, фізично здорові і напродчуд працьовиті. Переважають красуні світлоокі з ясним личком. 

Лемкиня з МармарощиниМолода закарпатська лемкиня, Мармарощина

Делегація лемківДелегація лемків прибула на урочистості у 1933 році в Горлицях. Фото NAC

Лемко до всього здібний: що очі бачать — руки роблять. Він підприємчивий, хвацький та чесний. В біді лемки рятують себе взаїмно, допомагають один одному, поважають і шанують себе та цінують окремішність.

Лемко у чугані
Лемківський ґазда в чугані, Смольник, Лесковський повіт, 1935 р.

Лемки - гонорові люди. Вдача лемка загартована, тверда, рішуча та статочно-розважна. Лемко любить довго терпіти, але біда тому, хто його напастував би; не дарує п'яди землі; він зрісся з горами, полюбив їх як рідну матір, дорожить ними. Тут і його світ. Любов до роду, до рідної землі-колиски, краса, сила й плодовитість — це багатство лемка, його минуле і майбутнє. 

lemky-dity

Приріст населення, здатність до репрудукції на належному рівні, кожна лемківська хижечка повна робучої челяди, а піч повна дітей. Челядь кидається на всі сторони, щоб вижити та прожити. Жодна тяжка праця не лякає лемка. Загалом, він добрий чоловік, господар і робітник.

Повіт СянокКомишне (Височани), Сяноцький повіт, 1936 р.

Архітектура лемків

Для поселень лемків характерна скупченість у долинах рік і річок та здебільшого одновулична забудова. Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об'єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола — «боїще»). Рідше зустрічався селянський двір кількабудинковий.

selo-lemkivske

Хати лемків

До середини XX ст. в архітектурі й інтер'єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-по-лиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками («жупами»). 

lemky-hata2

Лемківські домівки часто порівнюють із писанками, розкиданими на схилах гір. А все тому, що кожна лемківська хата була прикрашена особливими розписами. Відразу зазначимо, що малювання мало не лише декоративний, але практичний зміст - воно захищало деревину від гниття та вологи.

Мальована лемківська хижаМальована лемківська хижа, Лесковський повіт, 1937 р. 

Походження лемків

Етимологія етноніма "лемко", на жаль, досі не з'ясована. Ми зібрали для вас найбільш імовірні версії, які зустрічаються в історичних працях:

  • Іван Вагилевич вважав, що етнонім "лемко" може бути пов’язаний зі словом «лемза» (вітрогон) або «лемзіти» (лазити).  
  • Існує також версія, що лемко походить від чеськ. lem - "границя, кордон, межа". Пограничне розташування лемків дійсно могло створити передумови до виникнення такої назви.
  • Мовознавець Михайло Худаш вважав по іншому: слово "лемко" утворене від слов'янського імені Лелимир - Лемир, звідси: лемик, лемко.
  • Та більшість дослідників, все ж, вважають, що лемки дістали свою назву від надто вживаної частки "лем" , що означає - "лиш, лишень, тільки".

Лемки на гравюрі Антона ГарейсаЛемки на гравюрі Антона Гарейса, 1877 р. 

Історичні згадки про лемків надзвичайно скупі, проте знаходимо деяку інформацію. Так, у 1570 році прислані спеціально з Відня австрійські чиновники провели інспекцію в районі Кошиць. У своєму рапорті вони стверджували, що на південних схилах Карпат «від Мукачева до Тренчина» живуть «русини». Імператорські державні чиновники ствердили, що ці люди мають дуже широку свободу і постійно уникають сплати податків. Правда, після поселення отримували на деякий час звільнення від усяких державних повинностей. Та коли минав термін, призначений на влаштування господарства, «русини» переносилися в інше місце, де знову отримували звільнення від сплати податків. Австрійські чиновники пропонували, щоб змусили «русинів» платити податки шляхом «суворих покарань», або платити податки, або інакше повинні вони повернутися «до своєї первісної, русинської батьківщини».

Мапа Карпатської Русі

У 1654 році примас Угорщини архиєпископ Георгій Ліппай (1600–1666 рр.) у листі до Апостольського престолу повідомляв, що в горах Карпатах, від Спиша до Мармароша, по обидві сторони гірського хребта живе народ руський. Угорський духовний оцінював їхню кількість у триста тисяч. У релігійних справах мали ними опікуватися близько 600 священиків. Вони були підпорядковані єпископу в Мукачеві, де єпархія існувала, за словами угорського архиєпископа, з «незапам’ятних часів».

На сьогодні, можна виділити декілька версій етнічного походження лемків

1. Вихідці з Київської Русі

Як виглядають лемки

Більшість українських вчених визнає, що територію лемків заселили вихідці Київської Русі. Про це свідчать численні руські назви місцевостей, які сягають околиць Кракова. В другій половині XI ст. на річці Сян почалося будівництво прикордонної оборонної фортеці — майбутнього міста Сянока. На той час в цьому регіоні вже були руські поселення, що існували на руському праві (Терепча, Межибрід, Дубрівка Руська, Заболотці, Улич, Лодина, Гломча, Тирява Сільна, Вільхівці, Сторожі Великі, Сторожі Малі, Костарівці, Половці, Чертеж, Прусик тощо). Руські села були також далі на захід — у долині Вислоки, вздовж Яселки. Одними з найдавніших тутешніх поселень на руському праві були Босько і Дошно. За деякими даними, межа руських поселень на півночі сягала Кракова і Ряшева.

2. Волоське походження

Волоське походження лемків

У середині ХІV століття Польща захопила північну частину Західних Карпат, а  Угорщина – південну. Повсюдно було запроваджено панщину, яку руське право не нормувало. Оскільки Польща не мала власних правових норм, їх було запозичено  у румунів (волохів). Цей факт окремі польські дослідники трактують як “Волоську  колонізацію Західних Карпат”, за якою русини і волохи колонізували Західні Карпати  у ХVІ–ХVІІ столітті, де нібито проживали винятково поляки. На цій підставі польські вчені обстоюють свою теорію про волоське походження  лемків.

Відповідно до неї, лемки є нащадками волохів, які прибули у Карпати в  часи середньовіччя. Там, на думку польських дослідників, уже від ХІІІ століття  існували польські поселення, на які нашаровувалися поселення волоських мігрантів  (румунських, албанських, сербських, болгарських), що прибували з Балкан і  просувалися далі на північ уздовж схилів Карпат. Спочатку вони були пастухами-кочівниками, а потім переходили на осілий спосіб життя і у ХV–ХVІ століттях  заснували села на волоському праві. До них нібито долучалися племена руські,  які кількісно переважали волоські, вони ж і нав’язали їм свою мову та релігію.  Ця штучна теорія про волоське походження лемків має найімовірніше політично- ідеологічний характер і покликана заперечити автохтонність русинів-лемків на теренах Польщі.

Лемки волохи

Критики теорії «волоської колонізації» наводять такі контраргументи:

  • Якби така масова міграція румунів мала місце, то існували б документальні її джерела. Крім того, румуни в умовах Польщі могли би хіба спольщитися або залишитися румунами, але не стати русинами. 
  • Антропологія румунського населення суттєво відрізняється від антропології лемків-русинів.
  • Слова румунського походження могли перейти до лемків від русинів з Закарпаття, які жили поряд із румунами (наприклад, верховинців, марамарошців).
  • У Йосифінській метриці 18 ст. з п'яти тисяч прізвищ лемків того часу 70% — українські або такі, що творилися за правилами українського словотворення, до 20% — загальнослов'янські, певна частина польських і словацьких. Прізвищ румунсько-угорського походження дуже мало, не більше одного відсотка.

3. Лемки - нащадки білих хорватів

Лемки - білі хорвати

Відмінну від двох попередніх позицію займають українські вчені, які рішуче  заперечують висунуту польськими науковцями теорію про волоську колонізацію,  а етногенезу лемків пов’язують з “білими хорватами”. Вони доводять, що між VІ і VІІ століттями у Західних Карпатах перебувало східнослов’янське плем’я білих  хорватів, яке утворило сильну державу Білу Хорватію або Велику Хорватію.

Зокрема, фольклорист Володимир Гошовський своїм блискучим дослідженням "Біля витоків народної пісні слов'ян” (1971) незалежно від  істориків, по суті, підтвердив останню (“білохорватську”) теорію походження  русинів-лемків. В. Гошовський у своїй праці пише:

Дані мелогеографіі показують, що як в моравському, так і в українському фольклорі варіанти пісні поширені тільки на певній території, утворюючи чітко обмежені культурні "вогнища", які могли виникнути тільки внаслідок розселення одного народу в досить далекому минулому. Оскільки немає жодних історичних відомостей та інших доказів про масове переселення карпатських лемків в Моравію за останні 400-500 років, таке переселення могло бути скоєно безпосередніми предками лемків, тобто - протолемками у X-XI столітті або навіть раніше. Протолемками й предками населення, що живе в ареалі поширення моравських варіантів, були, ймовірно, "білі хорвати" - загадкове плем'я стародавніх слов'ян, згадуване в різних історичних документах і літописах слов'ян, Візантії, Західної Європи та народів Сходу.

Перші відомості про білих хорватів дає візантійський шмператор Костянтин VII Багрянородний (правив у 912-959 рр.). Він пише, що хорвати прийшли на Балкани зі своєї прабатьківщини - Білої або Великої Хорватії, яка була розташована по той бік Карпат
між річкою Віслою і царством франків. Хорватський історик Ф. Рачки на підставі інших історичних джерел уточнює місце розташування Білохорватіі, пересуваючи її далі на схід між Віслою і верхів'ям Дністра. Арабські і перські джерела IX століття свідчать про дві східнослов'янські держави - антів і хорватів. У Київському літописі кілька разів згадуються хорвати і білі хорвати, але вони не значаться поміж слов'янськими племенами Русі.

Серед союзників Олега в поході на Царгород (у 907 році) названі і хорвати, але вже у 992 році Володимир воює з хорватами. Любор Нідерле вважав, що хорвати були великим племінним об'єднанням слов'ян, що жили на північних схилах Карпат і прилеглої до них території, але утримувався визначати центр Білої Хорватіі.  Дослідники Ф. Дворник і  Я. Чекановський прийшли до висновку, що Білохорватія була складовою частиною великої держави Антів і займала територію від Бугу до верхів'я Дністра - на Сході, і до Судет та Ельби - на заході. 

Таким чином, історичні писемні пам'ятки IX-XI століть дають нам суперечливі відомості про білих хорватів, зараховуючи їх то до східних, то до західних слов'ян, хоча на історичній арені вони в той час фігурують як слов'яни південні, тобто хорвати. На тверде переконання Л.Нідерле, «усі хорвати - це частини спочатку єдиного цілого, яке розпалося і по-різному розвинулося». Частина хорватських племен в силу невідомих нам історичних причин рушила зі своєї прабатьківщини на південь і заселила Паннонію і Балкани, інша, мабуть, через перевали Західних Карпат перейшла в Моравію і заселила її східне пограниччя, а решта залишилися жити в гірських районах своєї прабатьківщини, в Бескидах. Останні дві групи білих хорватов згодом асимілювалися українцями та чехами.

Володимир Гошовський проаналізував весільні пісні та обряди хорватів і лемків та знайшов в них паралелі. Це ще більше підтвердило його висновки про належність русинів-лемків до білих хорватів. Це повністю  спростовує надуману польську теорію про волоське походження русинів-лемків. 

Мапа розселення білих хорватМапа розселення білих хорватів.

Лемківська Республіка Команча

Після Першої світової війни президент США Томас Вудро Вільсон проголосив право націй на самовизначення. Завдяки цій доктрині і умов Версальського мирного договору Польща знову здобула незалежність після 123 років правління сусідніх держав (Австро-Угорщини, Російської імперії та Пруссії). 

Низькі Бескиди, територія проживання лемків, незабаром відійшли до Польщі. Лемки вирішили скористатися нестабільністю кордонів в перші повоєнні місяці для реалізації свого права на самовизначення і заснували Республіку Команча - незалежна лемківське держава, яка складалася з 33 сіл (Балигород, Бальниця, Вислік Великий, Височани, Воля Мигова, Дарів, Довжиця, Душатин, Кальниця, Карликів, Команча, Куляшне, Лупків, Манів, Миків, Мокре, Морохів, Мощанець, Ославиця, Полонна, Прелуки, Прибишів, Пулави, Радошиці, Репедь, Смільник, Сукувате, Суровиця, Тісна, Туринське, Чистогорб, Щавне, Явірник), орієнтована на союз із Західною Україною. Було ухвалено організувати Повітову Українську Національну Раду для Сяноцького повіту, а головою ради вибрано отця Пантелеймона Шпильку.  Гриць Судомир став керівником Українського повітового комітету. Андрій Кира - повітовий комендант міліції (колишній австрійський підстаршина). 

Виконавчий орган Команчанської Республіки мав назву «Комісаріат повіта Саніцького у Вислоці Великім». На керівника комісаріату був покладений обов'язок створення по селах громадських рад, які присягали на вірність Українській Державі. Було ухвалено форму і зміст державної печатки. Для організації проти польського фронту та надійної охорони кордонів проголошеної республіки, о. Шпилька привіз з Угорщини до Вислока 12 офіцерів, розподіливши їх до шести станиць у селах Вислоці, Суровиці, Команчі, Щавнику, Куляшному, Репеді. Суддя Іван Куціла полагоджував усі судові справи від імені Західно-Української Народної Республіки.

У грудні 1918 року на черговій нараді уповноважених у Вислові прийнято ухвалу, приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР, адже представники республіки, яка охоплювала близько 30 лемківських сіл з майже 18-тисячним населенням, недвозначно вважали себе частиною ЗУНР, а своє окремішне самоврядування — тимчасовим і вимушеним. 

Спроби отримати військову допомогу зі Стрия та Самбора не мали результату. Військова команда Стрия не вірила в успіх українського руху на Лемківщині, тому не надала Команчанській Республіці дієвої підтримки. Єдиним захистом для «команчан» була організована ними міліція (близько 800 осіб). За умов відсутності зв'язку з центральним урядом ЗУНР Команчанська Республіка вимушена була діяти автономно. Тадеуш Анджей Ольшанський звернув увагу на той факт, що «команчанці», шукаючи підтримки в Стрию, не намагались об'єднатися з ближче розташованими осередками влади ЗУНР у Лютовиськах та Балигороді. На думку дослідника, в основі цього факту могли бути міжетнічні та соціальні чинники: почуття «вищості» лемків щодо бойків, а також недовіра місцевих селян до урядуючих у Балигороді службовців — переважно «міських панів» (у «Команчанській Республіці» урядували в основному селяни та священики)

maket-ZUNR

Розгром Лемківської Республіки

Оскільки Східно-Лемківська Республіка відкрито прагнула до об'єднання з Україною і тому польські легіонери вирішили якомога скоріше її знищити. Вони зайняли Щавне, але під натиском селян із Прелук і Репеді цього разу змушені були відступити. Легіоністи повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

Увечері 23 січня 1919 великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички поляки здобули перемогу і одразу кинулися шукати о. Шпилька, який у цей час перебував у селі Габуран на Пряшівщині. За його видачу було встановлено винагороду у розмірі 5 тис. австрійських крон. У битві загинули селяни Федір Чура, Іван Карнафем, багатьох було заарештовано. Коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася.

Уранці 24 січня 1919 року польська армія захопила Команьчу.

Таким чином, новоспечена республіка проіснувала менше місяця: її розгромили польські війська під час польсько-української війни 1918-1919 рр. Хоча сама Польща була найбільшою з країн, які скористалися правом на самовизначення, польська влада не бажала визнавати існування цього права у етнічних меншин.

Після розпуску Команецької республіки на чолі лемківського руху встала група, налаштована, за деякими оцінками, проросійсько (русофіли), що користувалася значною підтримкою населення. Її лідер, місцевий адвокат Ярослав Качмарчик, розумів, що єдиний шлях виживання для лемківської держави - заручитися підтримкою основних гравців Паризької мирної конференції. Однак польський уряд завадив лемківським делегатам потрапити в Париж. І все ж 5 грудня 1918 року представники більшості лемківських міст і сіл вирішили взяти справу в свої руки і оголосили про створення Лемківської республіки (іноді її називають лемківської-русинська республіка) зі своїм власним урядом, адміністрацією і поліцією. Лемківські лідери прагнули легітимізувати існування своєї держави, довівши його ефективність, а потім домагатися допомоги переможців Першої світової війни.

Самопроголошену республіку не визнала ні Польща, ні жодна інша країна, і тим не менше вона протрималася до 1920 року. За умовами Сен-Жерменського і Ризького договорів Лемківщина остаточно переходила Польщі. Отримавши документ, що підтверджує права Польщі на цей регіон, польський уряд почав впроваджувати тут свої закони, зокрема закликати лемків в польську армію, що воювала з більшовиками. Будь-який опір жорстоко придушувався, усі діячі лемківської республіки були арештовані і піддалися суворим покаранням. Згодом суд виправдав їх, але мрія про республіку була втрачена і в наступні роки їм довелося випробувати безліч утисків. Лемки довгі роки добивалися статусу етнічної меншини.

Масова примусова депортація і переселення лемків

До 1939 року на Лемківщині проживало приблизно 140000 лемків, але після Другої світової війни настав час радикальних змін. Територія розселення лемків була поділена між трьома державами: Польщею, Словаччиною та СРСР. Спочатку приблизно 90000 лемків примусово переселили в Радянський Союз (УРСР), звідки більшість з них так і не повернулося.  

Депортація лемків

Потім у 1947 році польський уряд провів так звану операцію «Вісла» - насильницьке переселення українців, лемків та бойків на захід і північ Польщі. Мета операції полягала в тому, щоб роз'єднати українське населення на цих територіях - Лемківщина і Бойківщина, а також відірвати їх від решти України. 35 000 лемків були переселені на захід і північ Польщі. Таким чином, було фактично проведене ополячення українського субетносу.

одяг лемків

Щороку в Низьких Бескидах у село Ждиня (Горлицький повіт, Малопольське воєводство, Польща) проходить найбільший за чисельністю  етно-фестиваль лемків - «Лемківська Ватра» (у с.Ждині). Він дозволяє лемкам знову відчути себе єдиним цілим. 

Ігор Хербут - лемко, вокаліст популярної групи «Lemon» - так описав свої почуття до Лемківщині в персональному блозі: 

«У всіх лемків, яких я знаю, всередині щось клацає, коли вони приїжджають на Лемківщину (наприклад, на "Ватру" в Ждині). Це як вставити батарейку в електронний пристрій. Ти вставляєш її, вдавлюєш маленьку пружинку, батарейка встає на місце, і пристрій починає працювати. Так я відчуваю себе в Низьких Бескидах, хоча моя родина ось вже два покоління живе далеко від цього місця. Та там я відчуваю себе як вдома».

Архівна відеоколекція Лемки на каналі Walt Maksimovich

- Уклав: Віталій Крашенінін

Список використаних джерел

Інтернет-ресурси:

Література:

  1. Бодак Я. Русини-лемки – нащадки білих хорватів. Етномузикологічне підтвердження гіпотези (2010)
  2. Юліан Тарнович - Ілюстрована історія Лемківщини (1936)
  3. Квартальник "Лемківщина" (1981)
  4. Володимир Гошовський - "У витоків народної музики слов'ян" (1971)
  5. Колесса Ф. Народні пісні з галицької Лемківщини (1929)
  6. Гошовський В. Українські пісні Закарпаття (2003)
  7. Колесса Ф. Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті
  8. Красовський І. Лемки. Історико-етнографічна довідка (1968)
  9. Красовський І. Хто ми лемки… (1991)
  10. Красовський І. Лемки у світлі давньої і сучасної історії (2008)
  11. Віхрова Тетяна - Особливості етнічної культури лемків на Луганщині (2010)

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:


Теги:     лемки      лемківщина      руснаки      русини

завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

Варто переглянути

Допоможіть сайту!


ПІДТРИМАТИ

завантаження...