Понеділок
26 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish
♦ Етнографія ➤ ♦ Українські Карпати » ➤ ♦ Лемківщина

Лемки: цікаві факти та відомості про український субетнос

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 59

Субетнос лемки

Географічні відомості

Лемки - український субетнос, етнографічна група, що мешкає або походить із Лемківщини (Лемковини).

Лемківщина (Лемковина)  - українська етнічна територія,  розташована в Західних Карпатах, між річками Попрадом і Данайцем на заході та Сяном, Цирохою і Ужем на сході. Територія Лемківщини - це близько 10 000 тис. кв. м., що простягається в довжині із заходу на схід майже 170 км. та в ширину з півночі на південь до 60 км.  Вона охоплює: Низькі (Лемківські) Бескиди, західну частину Середніх Бескидів та східну околицю Західних Бескидів. Сьогодні етнічна територія Лемківщини входить до складу трьох держав – Польщі (48%), Словаччини (41%) та України (11%).

Основну територію Лемківщини займає Лемківський Низький Бескид, котрий межує на сході від джерел Сяну з Високим Бойківським Бескидом (через що бойків називали "верховинцями"). Лемківський Бескид невисокий, доходить усього до 1125 метрів, нестрімкий, прорізаний багатьома провалами й широкими долинами. Лемківські гори займають: Кізляту Гору з Вяселем, Загірянські верхи, Тирявські, Вільховецькі, Білогорські, Лішнянські узгір'я, що разом зі Сторожівськими горбовинами вінком окружують Сяноцькі Землі. Далі розтаборились Команчансько-Лупківські високорівні, Вислочансько-Мощанецькі верхи, Дуклянські гори, Діли, Губині, Явірники, Габурі, Кичери (Кучери), Мережки. Від заходу сторчить Студений Верх, Явориста гора, верх Тисове, Бліхнарська Висока, Гострий верх, Високі гори з Берестям, далі Зимний Шпиль, Вапенні гори та Скальські узгір'я над річкою Скалкою. 

За даними першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року, чисельність лемків на території України становила 672 людини. У Польщі під час перепису 2002 року до лемків себе віднесли 5863 людини, а під час перепису 2011 року - 10 тис. чоловік. У Словаччині під час перепису 2001 року зафіксовано 24201 осіб. Як відзначають деякі етнологи, субетнос "лемки" також зафіксований в Сербії, на околицях Бачки (історико-географічна область у Південно-Східній Європі на Балканах з сербським і українським (русинським) населенням) - так звані "бачванські лемки". Частково є лемки в околиці Нірешгази за Тисою (ріка на Уграх впливає до Дунаю) - перед війною тут поселились 4 родини з Лосього і Ропи та 8 родин з Климківки в Горличчині.

Карта Лемківщини

Карта де живуть лемки
Карта Ю.
Тарновича. Ілюстрована історія Лемківщини (Львів, 1936 р.)

Територія розселення лемків у Польщі
Етнографічні межі Лемківщини на 1936 р., автор мапи - професор Роман Рейнфус.

Мапа розмежування карпатських етнографічних груп
Мапа розмежування етнографічних груп до 1947 року, музей народної архітектури в Сяноку.

Культурні відомості

Відомий антрополог Хведір Вовк писав, що "лемко - стрункий, кремезної будови, добре розвинений та сильний. Хвацький та чесний. До всього здібний: що очі бачать — руки роблять".

Антропологічно лемки належать до дунайського типу, очі і волосся світлої окраски, хоча у деяких селах переважають кароокі типажі. Жінки стрункі, русяві, веселі, фізично здорові і працьовиті.

Лемки порядні і товариські люди, які не залишають один одного у біді, шанують та зберігають свої культурні цінності і традиції.

Для поселень лемків характерна скупченість у долинах рік і річок та здебільшого одновулична забудова. Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об'єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола — «боїще»). Рідше зустрічався кількабудинковий селянський двір. Лемківські домівки часто порівнюють із писанками, розкиданими на схилах гір. А все тому, що кожна лемківська хата була прикрашена особливими розписами. Малювання мало не лише декоративний, а й практичний зміст - воно захищало деревину від гниття та вологи. 

До середини XX ст. в архітектурі й інтер'єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-по-лиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками («жупами»). 

Лемківський костюм - малюнок Зінаїди Васіної

Лемкиня з Мармарощини
Як виглядають лемки
Лемківські гориЛемки - білі хорвати

Делегація лемківДелегація лемків прибула на урочистості у 1933 році в Горлицях. Фото NAC

Походження лемківЛемко у чугані
Лемківський ґазда в чугані, Смольник, Лесковський повіт, 1935 р.

Повіт СянокКомишне (Височани), Сяноцький повіт, 1936 р.

selo-lemkivske
Хати лемків
Лемківська хижа

Мальована лемківська хижаМальована лемківська хижа, Лесковський повіт, 1937 р. 

Історичні відомості

Етимологія назви "лемко" має декілька версій. Можна відзначити наступні:

  • Іван Вагилевич вважав, що етнонім "лемко" може бути пов’язаний зі словом «лемза» (вітрогон) або «лемзіти» (лазити).  
  • Лемко походить від чеськ. lem - "границя, кордон, межа". Пограничне розташування лемків могло створити передумови до виникнення такої назви.
  • Мовознавець Михайло Худаш вважав, що слово "лемко" утворене від слов'янського імені Лелимир - Лемир, звідси: лемик, лемко.
  • Лемки дістали свою назву від надто вживаної частки "лем" , що означає - "лиш, лишень, тільки".

Писемних згадок про лемків небагато. В історичних джерелах вони асоціюються в основному з русинами. У 1570 році прислані спеціально з Відня австрійські чиновники провели інспекцію в районі Кошиці. У своєму рапорті стверджували, що на південних схилах Карпат «від Мукачева до Тренчина» живуть «русини». У 1654 році примас Угорщини архиєпископ Георгій Ліппай (1600–1666 рр.) у листі до Апостольського престолу повідомляв, що в горах Карпатах, від Спиша до Мармароша, по обидві сторони гірського хребта живе "народ руський". Він оцінював їхню кількість у 300 тисяч. У релігійних справах мали ними опікуватися близько 600 священиків. Вони були підпорядковані єпископу в Мукачеві.

Походження, етногенеза "лемків" теж не має усталеної думки. У різні часи різні дослідники висували свої версії. Наприклад, є припущення, що територію Лемківщини заселили східнослов'янські племена, вихідці з Київської Русі, зокрема поляни. Їм також приписується зв'язок з польськими полянами (поляками). На стародавніх мапах територія Лемківщини позначається як - "Рутенія" (Ruthenia).  Самі самі лемки достатньо часто називали - "руснаки, рутени, русини". Руські назви, на думку деяких мовознавців, мають лемківські села: Терепча, Межибрід, Дубрівка Руська, Заболотці, Улич, Лодина, Гломча, Тирява Сільна, Вільхівці, Сторожі Великі, Сторожі Малі, Костарівці, Половці, Чертеж, Прусик тощо.

Деякими зарубіжними вченими висловлювалася думка про "волоське походження" лемків, заснована на теорії "волоської колонізаії". Однак вона не є переконливою й не витримує критики, адже волохи і лемки мають безліч розбіжностей - культурних, історичних, антропологічних. Перш за все, волохи є пращурами корінного румунського населення, яке проживає в історичній Валахії, а також певної частини Карпат, де українська частина Гуцульщини межує з румунською.

Версія, яка заслуговує, на нашу думку, увагу - це походження лемків від білих хорватів (слов'янське плем'я VI-X ст.). Цю версію етногенезу найповніше дослідив український фольклорист і етномузиколог Володимир Гошовський. Він проаналізував весільні пісні та обряди хорватів й лемків та знайшов в них паралелі. У своєму дослідженні "Біля витоків народної пісні слов'ян” (1971) він пише:

Дані мелогеографіі показують, що як в моравському, так і в українському фольклорі варіанти пісні поширені тільки на певній території, утворюючи чітко обмежені культурні "вогнища", які могли виникнути тільки внаслідок розселення одного народу в досить далекому минулому. Оскільки немає жодних історичних відомостей та інших доказів про масове переселення карпатських лемків в Моравію за останні 400-500 років, таке переселення могло бути скоєно безпосередніми предками лемків, тобто - протолемками у X-XI столітті або навіть раніше. Протолемками й предками населення, що живе в ареалі поширення моравських варіантів, були, ймовірно, "білі хорвати" - загадкове плем'я стародавніх слов'ян, згадуване в різних історичних документах і літописах слов'ян, Візантії, Західної Європи та народів Сходу.

Перші відомості про білих хорватів дає візантійський шмператор Костянтин VII Багрянородний (правив у 912-959 рр.). Він пише, що хорвати прийшли на Балкани зі своєї прабатьківщини - Білої або Великої Хорватії, яка була розташована по той бік Карпат між річкою Віслою і царством франків. Хорватський історик Ф. Рачки на підставі інших історичних джерел уточнює місце розташування Білохорватіі, пересуваючи її далі на схід між Віслою і верхів'ям Дністра. Арабські і перські джерела IX століття свідчать про дві східнослов'янські держави - антів і хорватів. У Київському літописі кілька разів згадуються хорвати і білі хорвати, але вони не значаться поміж слов'янськими племенами Русі.

Серед союзників Олега в поході на Царгород (у 907 році) названі і хорвати, але вже у 992 році Володимир воює з хорватами. Любор Нідерле вважав, що хорвати були великим племінним об'єднанням слов'ян, що жили на північних схилах Карпат і прилеглої до них території, але утримувався визначати центр Білої Хорватіі.  Дослідники Ф. Дворник і  Я. Чекановський прийшли до висновку, що Білохорватія була складовою частиною великої держави Антів і займала територію від Бугу до верхів'я Дністра - на Сході, і до Судет та Ельби - на заході. 

Таким чином, історичні писемні пам'ятки IX-XI століть дають нам суперечливі відомості про білих хорватів, зараховуючи їх то до східних, то до західних слов'ян, хоча на історичній арені вони в той час фігурують як слов'яни південні, тобто хорвати. На тверде переконання Л.Нідерле, «усі хорвати - це частини спочатку єдиного цілого, яке розпалося і по-різному розвинулося». Частина хорватських племен в силу невідомих нам історичних причин рушила зі своєї прабатьківщини на південь і заселила Паннонію і Балкани, інша, мабуть, через перевали Західних Карпат перейшла в Моравію і заселила її східне пограниччя, а решта залишилися жити в гірських районах своєї прабатьківщини, в Бескидах. Останні дві групи білих хорватов згодом асимілювалися українцями та чехами.

Лемки волохиЛемки на гравюрі Антона ГарейсаЛемки на гравюрі Антона Гарейса, 1877 р. 

Мапа розселення білих хорватМапа розселення білих хорватів.

Використана література:

  1. Бодак Я. Русини-лемки – нащадки білих хорватів. Етномузикологічне підтвердження гіпотези (2010)
  2. Юліан Тарнович - Ілюстрована історія Лемківщини (1936)
  3. Квартальник "Лемківщина" (1981)
  4. Володимир Гошовський - "У витоків народної музики слов'ян" (1971)
  5. Колесса Ф. Народні пісні з галицької Лемківщини (1929)
  6. Гошовський В. Українські пісні Закарпаття (2003)
  7. Колесса Ф. Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті
  8. Красовський І. Лемки. Історико-етнографічна довідка (1968)
  9. Красовський І. Хто ми лемки… (1991)
  10. Красовський І. Лемки у світлі давньої і сучасної історії (2008)
  11. Віхрова Тетяна - Особливості етнічної культури лемків на Луганщині (2010)

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: