♦ Матеріальна культура ➤ ♦ Святилища і місця сили┃Мегаліти Карпат

Культові та житлові споруди Розгірчого

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

imgonline-com-ua-Shape-2RrbYdObIjOEvUРозгірче – печерний комплекс IX–ХIII ст., який знаходиться поблизу однойменного села Стрийського р-ну Львівської обл. Уздовж шляху з карпатських перевалів у пiвнiчному напрямку, на правому березi р. Стрий у невеликому скельному масивi видовбано печерний монастирський комплекс.

Він розмiщений на схiд вiд сiльської церкви. Скельний виступ орiєнтований у напрямку схiд – захiд, але не вiддiляється вiд основного масиву хребта i знаходиться бiля його основи.

Зупинка Нижня Стинава
Їдемо зі Стрия вбік Сколе. Виходимо на зупинці с.Нижня Стинава

Як добратись до Розгірчого
Від зупинки треба перейти по довгому мосту через річку на другий бік

 Джерело в Розгірчому

Доходимо до джерела, яке струїться на землю. За селом вже видніюються пагорби. 

 

Зупинка в Розгірчому

Заходимо в село Розгірче і йдемо вбік лісу, до підніжжя хребта.

 11 - Cvyntar

Далі попри цвинтар, йти по протоптаній лісовій стежці - вона заведе до зазначеного місця. 

Бiля пiднiжжя хребта, перед скельним масивом знаходиться невелика дугоподiбна тераса довжиною 28 м та шириною 7 м, до якої з пiвдня пiдходить вузька дорога. Скеля пiднiмається крутим масивом пiвкруглої форми на висоту понад 15 м. Із захiдного боку в нижнiй частинi вона має характер майже вертикальної стiни, площина якої роздiлена декiлькома отворами. У верхнiй частинi з пiвнiчного та пiвденного боку скелю роздiляє горизонтальна галерея, над якою з пiвденного боку є штучно видовбана ніша. З пiвнiчного боку на галерею та до приміщення церкви ведуть довбанi у скелi 18 сходинок зі спеціальними пазами для дерев’яних перил.

Розгірче скелі

З вершини скелi, яка тут переходить у хребет, у пiвденному напрямку веде вузька стежка, яка упирається у два скельних стовпи, що були, очевидно, основою для ворiт. На це вказують слiди обробки скель, що знаходяться на їх вершинах. Зі схiдного боку пiд скелями проходить рів шириною 6–7 м та довжиною понад 40 м. У тому мiсцi, де рiв пiдходить до гребеня підвищення, наявна ще одна тераса, яка проходить упоперек гребеня підвищення i має довжину 12 м та ширину 5 м. Така платформа могла бути виконана для дерев’яної забудови.

Печерний комплекс, так само як Бубнище чи Тустань, давно привертав увагу рiзних дослiдникiв, але інформація, яку подавали цi автори, була доволі суперечливою. Про Розгiрче писали А. Кіркор, І. Крашевський, В. Площанський, О. Партицький, А. Петрушевич, К. Устиянович та І. Франко. Обширну бібліографію щодо Розгірчого подали Б. Януш та В. Деметрикевич.

Скелі в Розгірче світлини

Потрібно зауважити, що першим дослiдником печерного комплексу в Розгiрчому є I. Вагилевич, який 1834 р. опублiкував у “Московском наблюдателе” свою iнформацiю про руни, які він знайшов на стiнах печер у Розгiрчому. Я. Головацький значно пiзнiше у своєму виступi на 1-му археологiчному з’їздi заперечив достовiрнiсть такої iнформацiї, звинувативши I. Вагилевича у фальсифiкацiї. Проте аналiз подiй того часу дає пiдставу думати, що Я. Головацький був не до кiнця об’єктивним щодо вiкриття I. Вагилевича. На це вказують наведені нижче факти. На час публiкацiї iнформацiї (1871 р.) у Я. Головацького з I. Вагилевичем склалися погані стосунки, а тому він не був зацiкавлений у пропагандi його вiдкриття. Комiсiя, що виїжджала з Я. Головацьким у пошуках рун в Розгiрчому, прибула туди приблизно через 30 рокiв після відкриття, а тому уже нiчого не побачила пiд тогочасними “автографами” туристiв.

Скелі в Розгірчому

 

Саме на активне використання скель для “автографiв” на аналогiчному об’єктi в с. Урич (Тустань) вказує С. Смолка, побувавши там у 70-х роках ХIХ ст. Матерiали дослiджень печерного комплексу в с. Розгiрчому бiльш як через 100 рокiв дають усi пiдстави говорити, що його використовували ще в дохристиянський час, а тому написи у виглядi рун там могли бути, а пiзнiше просто затертi.

ЧИТАТИ: Докирилична писемність предків

Що собою являє печерний комплекс у Розгiрчому?

У скельному масивi видовбано двояруснi печери. Перший ярус складається з великої печери довжиною 8,42 м, шириною 7,19 м та висотою 3,34 м (у захiдній стороні – 3,42 м). Печера має склепiнчату стелю та похилу пiдлогу, її орiєнтацiя – схiд – захiд. До печери ведуть чотири отвори та кругле вiкно дiаметром 0,40 м. Центральний отвiр найбiльший i є дверима, що мають трапецієподібну форму із завуженою верхньою частиною та розширеною нижньою. Розмiри дверей: ширина – 1,02 м (в нижній частині) i 0,88 м (верхня частина). Із внутрiшнього боку вони дещо вужчi i мають вiдповiдно 0,97 та 0,77 м. Висота дверей становить 1,80 м, але завдяки дуже видовженому порогу в центральній частині (внаслiдок довготривалої експлуатацiї) висота становить 1,96 м. Вирубаний одвiрок розмiрами 2,04–1,30 м (низ) – 1,24 м.

Rozgirche-18

 

Пази для одвiркiв трапецієподібної форми, мають завужену внутрiшню сторону, що давало можливiсть закріплювати їх самозаклинюванням. З пiвнiчного боку на вiддалi 1,57 м вiд входу в скельнiй стiнi знаходиться другий отвiр у формi неправильного ромба, що має розмiри 1,30×0,74 м. На гравюрi М. Стенчинського злiва вiд дверей ми бачимо прямокутний отвiр у формi вiкна, але при теперішніх залишках важко щось зрозумiти. Скельна стiна тут має товщину лише 0,20–0,25 м, що вказує на її значне вивiтрення i втрату первiсної форми вiкна. Отвiр з пiвденного боку фасадної стiни знаходиться на вiддалi 1,80 м вiд входу в природнiй нiшi i вирубаний на ширину 0,60 м. Уважний аналiз нiшi дозволяє визначити первiсну висоту цього отвору – 1,30 м – i класифiкувати його як дверi. Додатковим пiдтвердженням цього є наявнiсть ще одних одвiркiв висотою 1,30 м та приступки шириною 0,46 м, що знаходиться iз внутрiшнього боку примiщення на рiвнi порогу. Вона є залишками пiдлоги, плавно пiдрубаної, але вже в той час, коли вона увiйшла до iнтер’єру теперiшнього примiщення i була непотрiбною. Отже, невеликi дверi вели в первiсне приміщення незначних розмiрiв (келію ?), яке iснувало до вирубки великого примiщення. На це додатково вказує i канавка для дощової води, що було необхiдним лише за наявностi самостiйного входу. Пiзнiше, під час iснування монастирського комплексу, для тієї ж скелi над круглим вiкном на висотi 3,60 м вiд основи був прорубаний горизонтальний паз, у який запускався дах, що знаходився над входом. Уздовж пазу добре прослiдковуються сiм гнiзд вiд опірних конструкцiй перекриття розмiром 0,10×0,20 м. Про iснування примiщень ще до утворення монастирського комплексу говорить той факт, що аналогiчнi кiмнати-келiї iснували з пiвнiчного боку скель. На пiвнiчно-захiдному боцi добре простежується штучний навіс шириною 2,30 м, видовбаний у скелі. Навiс об’єднує два входи: правий веде до великої печери, але через невеликий тамбур шириною до 1 м i такою ж довжиною, другий вхiд – через коридорчик шириною 1,70–1,80 м. Його перегороджували два дерев’яних одвiрки, за якими розміщувалося невелике примiщення-келiя шириною 2,50 м, висотою 1,78 м та довжиною 2,78 м. У пiвденно-захiдному кутi печери видовбано заглиблення для вогнища шириною 0,50 м. Над штучним навiсом виявлено заглиблену канавку для вiдводу дощової води. Пiзнiше тут був споруджений дерев’яний дашок, вiд якого залишилися гнiзда врубаних крокв. На схiд вiд дашка добре прослiдковуються декiлька сходинок, що перериваються пiзнiшою галереєю i продовжуються вище. Ще 10 схiдцiв виводять до вершини скелi з невеликою платформою. Наявнiсть на вершинi скелi майданчика, на якому можна було приносити жертви перед iдолом (гнiздо вiд якого збереглося), вказує, що ще задовго до монастирського комплексу тут iснував дохристиянський культовий центр. Саме йому, очевидно, належали три невеликих довбаних печери, двi iз яких були пiзнiше переробленi у велику, що iснує до сьогоднi.

Запропонована гiпотеза виникнення та розвитку печерного ансамблю повнiстю пiдтверджується архiтектурним аналiзом i характеризує його початкову стадiю. Побiчним додатковим пiдтвердженням такої гiпотези є результати археологiчних дослiджень, які провів розвiдковий загін Карпатської архiтектурно-археологiчної експедицiї пiд керiвництвом Р. Сулика в 1989 р. Тут було виявлено велике гальштатське городище (Гава-Голiградської культури) VIII–VII ст. до н. е. площею близько 20 га та протяжнiстю оборонних валiв до 2 км619. Верхня частина печерного комплексу представлена штучною галереєю, вирубаною вздовж пiвнiчного боку з поворотом на захiд, яка має довжину 5–8 м та ширину 1–2 м. Вона знаходиться на висотi 5,86 м, але ця висота є неоднаковою i бiля входу до печерної церкви дорiвнює 7 м. До галереї можна пiднятися сходами, про що вже говорилося вище. Мiж ними та початком галереї є невеликий майданчик, який з пiвночi захищали дерев’яні перила. Вхiд до печери веде з пiвночi через невеликий коридор, що має ширину лише 0,98 м та довжину 1,88 м. Печерна церква має ширину 5,29 м, довжину 5,64 м, висоту 3,29 м (захiд) та 3,48 м (схiд), а також майже правильне пiвциркульне склепiння. Схiдна стiна порiзана природними трiщинами, а тому була закрита дерев’яними конструкцiями, вiд яких залишилися пази. Захiдна стіна, окрiм дверей, має ще два вiкна (над входом та з пiвнiчного боку). З пiвденного боку в стiнi видовбано нiшу для захоронненя довжиною 2,20 м та висотою 1,30 м. Пази та вруби на пiдлозi і стiнi вказують на те, що труну з небіжчиком з боку церкви закривали дерев’яними конструкцiями. Печернi церкви iз захороненнями в стiнах та пiдлогах були значно поширені в Криму i датовані IХ–Х ст.620. З пiвнiчно-схiдного боку церкви була ще невеличка капличка, яку з внутрiшньої сторони вiдгороджувала дерев’яна перегородка. На пiвденнiй та пiвнiчнiй стiнах наявнi нiшi – аркосолiї (вiдповiдно три та двi), якi вiдомi у храмах Херсонесу (Х ст.), Володимира-Волинського (Успенський собор ХII ст.), Лаврова (Онуфрiївська церква ХIII ст.). На пiдставi археологiчних дослiджень та архiтектурного аналiзу печерний монастирський комплекс може бути датований ХII–ХIII ст. Для остаточних i вичерпних висновкiв про цю пам’ятку необхiдно ще провести ґрунтовнi дослідження. Отже, iсторiю другого етапу існування монастиря можна уявити собi так. Верхня печерна церква iснувала одночасно з капличкою, що давало можливiсть збiльшити кiлькiсть вiдправ. Внизу iснували три печернi келiї, що залишилися з попереднього перiоду. З часом площа Верхньої церкви стала замалою, а тому нижнi келiї об’єднують у велике примiщення, пристосовуючи його для церкви. у примiщеннi з’являється троє дверей, що в жодному разi не передбачалося з самого початку, тому що анi в церкві, анi в житловому примiщеннi в такiй кiлькостi вони не були потрiбнi.

Розгірче вигляд на село

Автор: Михайло Рожко


Теги:

загрузка...

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 
loading...

загрузка...