СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Володимир Гнатюк."В справі Гуцульщини" (1913)

Володимир Гнатюк."В справі Гуцульщини" (1913)

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untitl553355353ed-1В остатних кількох місяцях появив ся в Дїлї ряд статий про Гуцульщину, в яких порушувано одначе лише дві справи: 1) Справу голоду. 2) Справу дикої плавачки на Черемоши. Перша справа тепер не актуальна, але друга мабуть не швидко зійде з дневного порядку, бо й міністерська комісия, що їздила в вересни понад Черемош, не заявила ся проти неї. І се зовсїм зрозуміле. Менші шкоди, як поробила повінь перед трьома місяцями, позатирані (як їx сконстатувати тепер на голих уже царинках та городах?), більші хоч видні, то все ж чужі люди, що перший paз в околици, не годні докладно оцінити їx, бо вони не знають стану з перед повени. Крім того інформациї подавали комісиї концесіонарі або їx прихильники, а з боку людности не було такого представителя, що не тілько розумів би докладно річ, знав усї місцевости, мав при собі виказ усїх шкід, але й мав голову на карку та знав, що, коли і як та де говорити.

Покликуванє на те, що дика плавачка дає заробіток людности, належить радше вважати зa кпини або іронїю, як за чиєнебудь — навіть фалшиве — переконанє, бо до дикої плавачки не треба стілько людий, що до вязаного дерева, а друге — при нїй платять поденно, а кождому відомо, яка висока може бути денна плата для мужика. Та хочби й кілько заробили люди при дикій плавачці, то ті зарібки не можуть нїяким чином рівнати ся зі шкодами, поробленими нею. Се можна бачити найлїпше в часі повени. Я їжджу постійно в Косївщину (до Криворівнї), що лїта почавши від 1899 р., а що головна повінь припадає все на час коло сьв. Івана (перша половина липня), то я що року мав нагоду їй придивити ся. Констатую при сїм, що за ввесь той час не усунено ні разу ковбків із над ріки до липня, як сього вимагають приписи концесиї, та що кождого року упрятувала їх перший раз повінь. Сама повінь, без ковбків, не наробила би богато шкоди, що видно з пізнїйших періодичних повений, які рік-річно повтаряють ся (звичайно при кінци серпня) і при яких стан води зовсїм не буває низший, як при липневій, та при яких нема вже дерева, бо попередна повінь його забрала. Хочби які були сильні мости, хочби кілько було кашиць, хочби навіть береги були муровані, то ковбки все розібють і знищать, летячи долї з небувалою силою. Коли-ж ковбки зібють ся десь в одну громаду і утворять т. зв. стрим, тоді вода завертає попри них у бік і робить собі нові русла через селянські ґрунта. Темні Гуцули вважають усе те за допуст божий, за кару за гріхи і навіть на думку не прийде їм, що якби не було ковбків, та кара була би для них значно менша і не так дітклива. Тому не домагають ся вони у концесіонарів відповідного відшкодованя, а всякий даток у тій справі уважають за добродїйство, тому ще й дякують, що пани такі добрі та милосердять ся над ними. Річею інтелїґентів повинно бути викорінити сей погляд, обяснити всю справу Гуцулам на вічах у тих селах, в яких повінь робить шкоди, повносити до властий протести проти дикої плавачки, а як залучники до них доложити виказ усїх шкід, та спонукати полїтичні орґанізациї займити ся докладнїйше сею справою і інтервенїювати у правительства. Тим способом на мій погляд можна буде швидше добити ся усуненя лиха, як самим криком без дат і фактів і то в инших околицях краю, як се пропоновано недавно в часописях.

Для Гуцульщини має одначе вагу не тільки справа усуненя дикої плавачки. Гуцульщина має для нас дуже важне національне значінє, бо в нїй переховала ся найкрасше до наших часів стара простонародна культура, яка зoвcїм не стоїть так низько, як би се могло кому на перший погляд здавати ся. Вона доси не розслїджена ще всесторонно і всі її величезні скарби не відомі ширшим кругам, але коли вона спопуляризуєть ся, тодї Гуцульщина стане нашими гордощами і то зовсім справедливо. З огляду на те повинні наші передові люди, в яких руках сконцентрована полїтична, економічна і просьвітна управа, присьвятити більше увага Гуцульщинї, як доси, та повести серед Гуцулів систематичну народно-культурну працю, при чім можуть бути певні, що всякі вклади, зложені в неї, повернуть ся сторицею. З огляду на те, що я доси не читав нїгде нарису програми такої праці, постараю ся подати її тут коротенько, при чім маю на оці тілько Косівщину, яку найлїпше знаю; сю проґраму одначе легко можна доповнити та розширити на сусїдні околиці та на такі, що мають анальоґічні відносини.

Найважнїйша річ для Косївщини, се peґуляция обох Черемошів, Чорного й Білого, з численними потоками, що до них впадають. Коли в західній Галичинї ведеть ся вже реґуляцию рік систематично, то у східній або зовсїм нічого не робить ся, або робить ся так, що по реґуляциї шкоди від виливів бувають не менші, як перед нею. Се рішучо повинно в будучности змінити ся, при чім реґуляция таких диких рік та потоків, як у Косівщинї, повинна стояти на першім плянї. Вона повинна йти при тім жвавим темпом, бо повільне веденє, що лише симулює роботу, не принесе богато користи, а капітали поїсть великі.

На ріках і більших потоках належить побудувати мости та кладки, щоби поодинокі села й присїлки мали все комунїкацию зі собою, а не були відірвані від сьвіта по кілька місяців, як то доси нераз бувало. Полїтичні рахунки не повинні при тім мати місця, як се було прим. із селами Красноїлею та Головами, що довгі часи обходили ся без моста на Черемоши, бо староста заявив представителям тих громад, що не буде приспішувати будови; в обох громадах самі козаки (сїчовики), тож можуть пливати через Черемош. Ся відповідь незвичайно характеристична, бо вона вказує не тілько на буту польського панка, хоч і в австрийськім урядовім мундурі, але й на легковажень житя людий, яке деинде було-б остро покаране.

Дуже важне, а можна сказати — першорядне значінє мають усюди для краю чи околиці добрі дороги. Косівщина одначе так, як би їх не мала, бо чи можна дорогою назвати прим. лїнїю Жабє-Буркут, або Жабє-Ворохта? Таж хто раз туди поїде, має памятку на довгі часи, бо коли вози не витрясуть із нього душі, то кости все таки добре пообтовкають. Яке значінє мають добрі дороги, видно хочби з того, що голод, який грозив на веснї Гуцульщинї, походив більше від неможности довозу поживи, як наслїдком неврожайного лїта. Через брак добрих доріг Гуцули мусять переплачувати всякі потрібні їм продукти, довожувані з долїв, а нераз і за добрі гроші не можна купити конечно потрібної річи. Наслїдком того являєть ся факт, що Гуцули чим раз більше залазять у довги, з яких не мають і не знають виходу, а які лежать в інтересї всяких гуцульських пявок і лихварів, бо їм нїде так добре не дієть ся, як на Гуцульщинї. Одна можлива в Косівщинї дорога, се лїнїя Коломия-Косів-Жабє. На жаль вона так помалу будуєть ся, що йдучи в дотеперішнім темпі дійде до Жабя хиба за яких десять літ; тепер ледви вона під Буківцем у Ясенові Горішнім. Конечні для Косівщини ще отсї дороги: Соколівка-Річка-Брустури; Ясенів Горішний-Кути; Красноїла-Голови; Устєріки-Гринява з продовженєм до Буркута; Жабє-Ільця-Буркут; Жабє-Ільця-Ворохта. При добрих дорогах підніс би ся значно туристичний рух у косівські гори, що визначають ся не лише красою, але й легким доступом. Там можна майже на кожду гору виїхати конем, а провалів, в яких би туристи пропадали, як деинде, зовсїм нема, хиба що хто вмисно шукав би за такою скалою та бердом.

Косівський повіт належить до таких, що не має донинї одного кільометра зелїзниці. Тимчасом зелїзниця така дуже потрібна на лінії Коломия-Косів-Жабє, з евентуальним продовженєм до Ворохти. Нею можна би вивозити в значній мірі дерево, через що зменшило би ся сплавлюванє. Се не зменшило би одначе зарібків гуцульських, бо замість при сплавлюваню знайшли-б їх при зелізници.

Конечна також річ положити тому винищуваню лїсів та переведенє закона про примусове залїсуванє неужитків чи на кошт краю, чи повіта, чи навіть громади. В горах є богато такої землї, що на нїм крім лїса не росте нїщо, тому по винищеню лїсів виднїють тепер лише голі скали, які не тілько вражають прикро око, але й не приносять нїякого хісна, а як відомо, впливають значно на зміну клїматичних відносин. В інтересї краю лежить, аби з наших гір не зробив ся Крас, а краєве законодавство повинно тому заздалегідь запобігти. Наслідки винищеня лїсів показують ся вже тепер, бо на Гуцульщинї тепер за дрова не менше тяжко, як прим. в околицях Львова. Походить се звідси, що в доступних місцях нема вже дерева, а спровадити його з далеких та недоступних місць коштує так богато, що ледви оплатить ся експльотация. При залїсуваню неужитків належало би звернути увагу на шляхотнїйші роди дерева, кедрину та тисину, які давнїйше росли в Косівщинї, а нинї майже зовсїм вигинули.

З господарського боку треба би постарати ся про розведенє садів між Гуцулами, яких там майже зовсїм нема, з виїмком сїл, що сусїдують із Кутами та Косовом. Коли я питав Гуцулів про причину браку садів у них, вони відповідали, що в них сади не вдають ся і овочі не доходять. Я переконав ся одначе наочно, що такий погляд цілковито безпідставний, а сад при школі в Жабю, Ільци, який розвів тамошний учитель Т.Кисїлевський, може дійсно уходити за взірцевий.

Правда, що в горах зачинають ся нераз дуже вчасно приморозки, які могли би знищити садовину, що пізнїйше доходить, але на те є рада: садити такі роди дерев, що родять вчасно та при тім аклїматизувати їх ще.

Належало би навчити Гуцулів також лїпшої господарки коло трав та коло сїна. Гуцул не знає штучних навозів, не знає насїюваня трав і які саме роди найлїпше вдавали би ся йому; яка трава виросте в нього, таку він збирає. Задля того повинен би прим. "Сільський Господар" вислати кількох учителїв в Альпи, які практично приглянули би ся тамошній полонинській господарці і старали ся опісля її в нас защепити. З тим було би злучене також заведенє лїпшої породи худоби, овець та свиний, при чім і годівля їxмусїла би зазнати реформи, бо коли прим. свині годуєть ся виключно "кониками" (кінськими відходами), як се дїєть ся у Гуцулів, то не диво, що таке підприємство не може дуже рентувати ся. Варто би завести також на ширшу скалю годівлю кріликів, яка при невеликих коштах могла би Гуцулам не зле оплачувати ся.

Для новочасної перерібки молочних продуктів (масло, сири, бриндзя) здало би ся заснувати в Жабю фабрику. Гуцули мали би з сього гарні доходи, а ціла полуднево-східна полоса краю мала би забезпечену доставу все сьвіжих і першорядних продуктів, яких ціни були би менші, як инших, задля невеликих коштів довозу, тому й успішно могли би конкурувати з чужими.

Належало би завести також між Гуцулами більші варстати для виробів ткацьких (полотна, сукна) та кушнірськими. Розумієть ся, всї ті інституції мусили бути зроблені на кооперативних основах, то підніс би ся значно економічний добробут гуцульський, а при тім не форсовано би великих капіталів так, що все те можна здійснити без великих зусиль, а не полишати в обсягу мрій.

Для піддержаня домашнього промислу, так високо розвиненого у Гуцулів, і для піддержаня вродженого Гуцулам артизму, належало би заснувати в Жабю промислову школу, яка не вводила би одначе до виробів міжнародних мотивів, але розроблювала би та посувала наперед своєрідні, власні гуцульські. Керманичем її мусів би бути такий чоловік, що не лише фахово був би підготовлений, але й був би всесторонно обізнаний з гуцульською штукою. В школі повинні би бути окремі відділи для токарства, різьбарства, столярства, теслярства, слюсарства і гончарства.

Під таку школу треба би заздалегідь підготовити ґрунт, а до сього надавала би ся дуже народна чотирокласова школа. Се видасть ся може комусь дивним, що в такій місцевости, як Жабє, з 10.000 людности, є доси тільки одноклясова школа! Вправдї тут треба брати під увагу відмінні гірські відносини, але хоч би й як було, то на чотироклясову школу фреквенция знайшла би ся. Здало б ся у компетентних чинників тільки більше доброї волї та прихильности до місцевої людности, якої одначе дуже трудно добачити ся.

Підвести просьвіту між Гуцулами дотеперішними способами не можна одначе. Гуцульські села будовані так, що хата від хати дуже далеко, а через те села розтягають ся на дуже широкі простори. Хоч би отже в кождім селї була школа і функціонувала добре, хоч би в нїй учили не чужі люди, які про піднесенє просьвіти найменше дбають, але свої і до того щирі робітники, то й вони не потрафлять викорінити величезного дотеперішного анальфабетизму. Річ у тім, що з подальших хат, із верхів, до яких трудний приступ, нераз при найлїпшій волї не може батько посилати до школи дитини, коли не хоче, щоби їй що злого стало ся. А за се в горах не тяжко не тільки на веснї і в осени, коли розгуляють ся потоки, але й зимою, коли снїги позасипають усї проходи або ожеледиця настане. Одинокою радою на се було би заведенє на Гуцульщинї вандрівних учителїв на взір скандинавських країв, куди власти мусїли би вислати кількох лїпших учителїв на практику з тим, що по повороті мають уряджувати такі школи між Гуцулами. Гуцульські дїти бувають дуже здібні, тому такі школи мусїли би принести хосен.

Пробуваючи тепер у Закопанім, маю нагоду робити порівнанє між Закопанцями і Гуцулами. Мій погляд на сю справу такий: Коли би прим. в Жабє вложено стілько капіталів, що в Закопане, коли би Жабє мало такі добрі доїзди, дороги, водопроводи і т. д., то воно певно закасувало би Закопане тим більше, що не лежить дальше від Львова, як Закопане від Kpaкова. Самі Гуцули дуже талановиті люди, рвуть ся до новостий, тому прищепленє висшої культури поступало би в них величезними кроками. Треба би тілько з гори зарадити тому, щоби вони не вирікали ся своїх ориґінальних питоменностий, своєї ноші, свойогo домашнього промислу, бо в тім напрямі Закопанці не можуть із Гуцулами рівнати ся. Гуцули стоять тут далеко висше.

Гуцульщина надаєть ся дуже добре на закладанє по ній кліматичних cтаций і Надвірнянщина, через яку проведена зелїзниця, має їх дійсно цілий ряд нa лїнїї Делятин-Воронєнка, жаль тілько, що всюди втерли ся там усякі спекулянти, які при найменших вкладах бажали би тягнути як найбільші бариші. Через те побіч примітинности і невигоди стрічаємо ся там на кождім кроці з нечуваною дорожнечою, які стоїть у мінїмальній пропорциї з тим, що має за неї приїзжий. Проведенє зелїзниці Коломия-Косів-Жабє-Ворохта вплинуло би від paзу нa заложенє цілого ряду нових клїматичних стаций, утворило би конкуренцию, а за тим пішло би й обниженє вже занадто солених цін. Для місцевої людности отворило би ся нове жерело гарних зарібків, а приїзжі могли би мати тут лїпшу вигоду, як деінде.

Дуже бажаною річию було би утворенє на Гуцульщинї кількох, хочби невеликих розмірами, санаторий для ріжних недуг, прим. грудних, нервових і т. д., для яких можна би підібрати дуже гарні місця. Є богато між нами хорих людей, які потребують і мусять лічити ся, але всї гроші, злучені з тим, вивозять між чужих, бо між своїми — хоч би хотїли — не мають де примістити се. Добре було би, якби для такої ціли заснувало ся якесь товариство і взяло на себе пеpеведенє акциї. А може в такій справі схотіли би взяти участь і закордонні земляки? Вони ж блукають по цілїй Европі, тож може схотїли би побувати десь колись також у нас — при однакових умовах. — А се було би для них вигідне не лише задля близькости, але і з національних причин, що вони повинні би мати також на оці. Кождий Українець уважає своїм обовязком побувати в Петербурзї, Москві та инших росийських місцевостях; чомуж би не виробило ся в нїм почутє такого обовязку і що до побуту в Галичинї, коли се для нього було би хосенне?

Закопане 30. X. 1913. [Дїло]
Джерело: http://zbruc.eu/node/14993

Теги:     Гуцульщина      Карпати      гори      горяни      гуцули      Володимир Гнатюк      етнографія      стародрук      газета діло      культура
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: