СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина СИМБІОЗ ХРЕСТА ТА МАГІЧНИХ АРХАЇЧНИХ СИМВОЛІВ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСНИХ ОБРЯДОДІЙ НА ГУЦУЛЬЩИНІ

СИМБІОЗ ХРЕСТА ТА МАГІЧНИХ АРХАЇЧНИХ СИМВОЛІВ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСНИХ ОБРЯДОДІЙ НА ГУЦУЛЬЩИНІ

e-mail Друк PDF
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untitle8787878d-1Станом на сьогоднішній день, з утвердженням єдиних канонічних засад на територіях охопленних християнською церквою, символ хреста уніфікувався і в системі народних і релігійних вірувань являється єдиним засобом захисту християнина від зовнішніх негативних проявів (хрест натільний, хресне знамення, обряд хрещення тощо). Як наслідок поза увагою залишилися такі архаїчні засоби як вода, дьоготь, часник, осика, без яких ще кілька десятиліть тому не обходилась жодна захисна обрядотія. Такий симбіоз хреста та природних апотропеїчних засобів найяскравіше прослідковується серед населення українських Карпат а зокрема на прикладі Галицької Гуцульщини.

Cистема охоронно-захисних обрядодій була надто широкою і цілком природно, що не могла обмежитись самим образом хреста і його вищою об’єднаною християнською й дохристиянською сутністю. Тому, поряд із хрестом, засобами боротьби з демонічними проявами та захистом від них виступають давні дохристиянські атрибути: вода, вогонь, осика, сокира, дьоготь [7, с. 4]. Саме на території Гуцульщини особливо помітне їхнє вдале й наповнене композиційне поєднання, причому символіка хреста залишається всюди профілюючою, тому досить необхідним є відстеження цих взаємозв’язків із максимальним наближенням до початкової мотивації й обґрунтування.

Так, чи не найголовнішим і наймасштабнішим виступає симбіоз «хрест – вода» як в рамках календарно-обрядового циклу, так і в позаобрядових композиціях вже в межах побутового життя. Саме основним тлом, яке творить основу вищесказаних аспектів і є основним елементом щодо їх поєднання являється такий демонічно-соціальний інститут як відьма і її реальний вплив на життя людей та атмосферні явища. Так, в разі виникнення різноманітних несприятливих для повноцінного й забезпеченого життя людини атмосферних явищ: довготривалої засухи, постійних буревіїв чи повеней, на Гуцульщині, аж до сер. XX ст. основним винуватцем стихії оголошувалась відьма або чародій [3, с. 12]. Для припинення подібних катаклізмів існувало кілька основних засобів із обов’язковим застосуванням хреста. Так, в с. Тюдів Косівського району внаслідок довготривалої засухи громадою села було прийняте рішення про виявлення відьми, яка могла б спричинити таку біду. Тому в неділю запідозрювані в чародійстві жінки роздягались до гола й були зобов’язані відрами носити воду з р. Черемош до найближчого придорожнього хреста, підливаючи його. Та, яка відмовиться лити воду під хрест, буде оголошена відьмою. Чим закінчилась ця екзекуція невідомо [10, арк. 1]. Подібний випадок трапився в сусідньому селі. Там жінок, звинувачених в стриманні дощу, розібрали до гола і зв’язаних навхрест (права рука до лівої ноги, ліва рука до правої ) кидали у воду, якщо якась з жінок не топилася, а відразу спливала, то та була оголошена відьмою [11, арк. 1]. Подекуди аж до XIX ст., карою за відьмацтво було спалення, часто на хресті. Але після урядових заборон на подібні методи саморозправи та судові процеси над ініціаторами екзикуцій, така жорстока практика була припинена. Звинувачені у відьмацтві обіцяли більше не шкодити людям та отримували натільний хрестик для обов’язкового носіння. Причиною такої обрядодії, з одного боку була архаїчна віра в природні очисні властивості води, з іншого, тотожними якостями наділявся хрест. В західній історіографії така ситуація щодо масового використання води для боротьби із демонологічними істотами пояснюється частковим відлунням ритуальних практик неолітичних часів, коли, з появою відтворювального господарства вода стає основним джерелом життя, тому поступово наділяється чимраз більшою міфоритуальною завантаженістю, а відповідно її нестача внаслідок несприятливих атмосферних процесів розглядалась як вплив вищих сил (як і світлих, так і темним) як свого роду покарання для людей. Тут має значення ще один суттєвий чинник, а саме формування в ті ж неолітичні часи культу богині землі (Велика Богиня, Богиня Мати тощо) і саме вода стає одним із її атрибутів, а водночас й дарів, але що цікаво в нашому випадку символами богині землі стають різні геометричні фігури: ромб, квадрат, а серед них й косораменний хрест, а відповідно вони отримують неопосередкований зв'язок з атрибутами, які її втілюють. У зв’язку з цим простежується традиція щодо поєднання символів води й хреста, які в сукупності стають засобами очищення. Подібний висновок можна зробити, беручи до уваги, хоча б християнську практику, яка передбачає обов’язкове освячення хреста водою чи навпаки, але зазвичай їхній обов’язковий ритуально-образний супровід у використанні. Тим не менше, такий аспект має свій широкий ареал використання і є присутнім практично у всіх традиційних культурах світу, але на території України має своє чітке вираження у гуцулів через низку загальновідомих констант, насамперед через реальне збереження численних архаїчних елементів, а серед них і тривкого зв’язку води й хреста в напрямі боротьби з демонологічними істотами і їх впливом на людей.

Якщо слідувати цим ідейно-світоглядним напрямком, то потрібно відзначити, що за переконанням гуцулів, як вже було згадано, відьми керують не лише атмосферними явищами, а й безпосередньо шкодять кожному ґазді в господарстві. Як запобіжний захід щодо таких дій використовується апотропеїчна властивість хреста, але водночас йому слідують, окрім води, інші анти демонологічні засоби, напевне для підсилення якості дії й надання самій процедурі завершеної й більш наповненої структури, а система цих засобів коригується природно-географічною специфікою, історичною традицією й окремими елементами локальної етнологічної спрямованості. На Гуцульщині одночасно із водою таким елементом є дьоготь, що мотивується широкою сферою його застосування в повсякденному житті, а також особливістю господарсько-економічного укладу, пов’язаного із полонинським господарством.

Так, на Косівщині (с. Брустури) до сьогодні на Благовіщення малюють дьогтем хрестики на дверях хліва, аби відьми не відбирали молоко вночі[9,арк. 4]. Подекуди подібна обрядодія виконується перед Юрієм, коли ґазда ходить по обійстю та робить на воротах, усіх дверях кошар та стаєнь, а надто на плечах кожної маржини хрести дьогтем [16, с. 251]. Мотивація такої обрядодії, виходячи із слів самих її виконавців, логічна й закономірна – від цього утікають відьми, які наносять шкоду маржині та ладні відбирати молоко в ніч перед Юрієм. Звісно, що можна, і то цілком обґрунтовано, вести мову про те, що апотропеїчний характер хреста посилює дьоготь на основі певного функціонального співвіднесення й тотожності в конкретних випадках. Але й напрошується висновок, що елемент дьогтю має більш архаїчне походження, і можливо в дохристиянські часи самостійно виконував свою функцію в рамках обрядових дій антидемонологічного захисту. Однією проблемою в тому, аби довести чи спростувати це є відсутність джерел, які відносяться до тих давніх часів, тому така точка зору є актом моделювання й формування побіжних аналогій.

Так, на Верховинщині (с.Замагора), старші жінки примовляють перед Юрієм худобі на часнику, би застерегти її від чередільниць (відьом), а потім роблять його соком хрестик між рогами, а частину дають лизати худобі [8, арк. 3].

Ще одним образом в системі міфологічних уявлень гуцулів є упир – мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. До однієї жінки ходив її чоловік упир і мав з нею кількох дітий. Вдова сохла і жовтіла, аж знахарка порадила охрестити хату ніби на весілля. Упир зник і більше не приходив. Щоб уберегтися від подібних відвідин свого померлого родича запечатується гріб осиковим хрестом, освячується навхрест святою водою [5, с. 9]. Як умре хтось в селі ставлять на порозі сокиру вістрям до двору, а на воротях роблять хрест дьогтем, щоб мрець не вернувся й нашмаровують часником на всіх чотирьох стінах [6, с. 195]. Як бачимо, в таких випадках використовується хрест як і в реальному, так і в образному вияві, а на практиці це означає, що він постає або як графема з дьогтю, або ж як його просторово-образне відтворення за допомогою води чи соку часнику, але однаковим чином виконує в обрядовій культурі свою захисну антидемонічну функцію.

Оскільки основою життєдіяльності гуцулів було й залишається вигінне скотарство та лісове господарство, то значну частину свого життя вони проводили на далеких полонинах та у віддалених лісових хащах. Такі особливості матеріального світу гуцулів не могли не вплинути на формування специфіки духовного життя, зокрема це проявилося у створенні цілого пантеону духів, які є свідченням одухотворенного гуцулами навколишнього природного середовища. В переважній своїй більшості ці духи, які довгий час сприймались як напівбоги, мали досить помітний вплив на духовний світ жителя гір, а з часом отримали антропонімічний образ і втілювалися саме в лісах, на річках й полонинах, а ще згодом із встановленням монотеїзму, насамперед під впливом християнства набули свого демонологічного забарвлення і таким чином перейшли в категорію злих духів.

Як би там не було, але неозброєним оком доволі чітко в гуцульській традиційно-обрядовій культурі вимальовується системність щодо здійснення захисних анти демонічних обрядодій, а втілюється вона у поєднанні різного часу давності символів й атрибутів. Тому досить часто бачимо, що йде поєднання символу хреста з іншими антидемонічними атрибутами, в даному випадку з дьогтем, а також з часником і водою.

Лаврук Т.В.
Україна, м. Івано-Франківськ
Прикарпатський національний університет

 

Список використаної літератури

  1. 1.Гнатюк В. Знадоби до української демонольогії / Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1912. – Т. XХХІV. Ч. 2. – 280 с.
  2. 2.Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди / Володимир Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1912. – Т. XХХІ-ХХХІІ. – С. 131-424.
  3. 3.Гнатюк В. Купанє й паленє відьм у Галичині / Володимир Гнатюк. – Львів, 1910. – 24 с.
  4. 4.Дороцький М. «Радуйся живописний хресте» / М. Дороцький. – Жовква, 1935. – 31с.
  5. 5.Кузеля З. Причинки до народних вірувань / Зенон Кузеля. 16 с.
  6. 6.Кузеля З. Посижені и забави при мерци / Зенон Кузеля // Етнографічний збірник. – Львів, 1912. – Т. XХХІ-ХХХІІ. – С. 180-240.
  7. 7.Мосора М. Якь Русини стали христіянами. / М. Мотора. – Львів, 1897. – 42 с.
  8. 8.НЕА ІІіП Ф. 1. Оп. 7. Спр. 46. Весняна обрядовість с. Замагора Верховинського району Івано-Франківської області. Записи Гавадзина В. В. 20. 10. 2010 р., 3 арк.
  9. 9.НЕА ІІіП Ф. 1. Оп. 7. Спр. 21. Календарні звичаї та обряди с. БрустуриКосівського району Івано-Франківської області. Записи Гавадзина В. В. 27. 09. 2010 р., 5 арк.
  10. 10.НЕА ІІіП Ф. 1. Оп. 8. Спр. 10. Звичаї та обряди с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області. Записи Лаврука Т. В. 10. 09. 2011 р., 2 арк.
  11. 11.НЕА ІІіП Ф. 1. Оп. 8. Спр. 11. обряди с. БрустуриКосівського району Івано-Франківської області. Записи Лаврука Т. В. 5.10. 2011 р., 1 арк.
  12. 12.Сосенко К. Праджерело українського релігійного світогляду / Ксенофонт Сосенко // – Львів, 1923. – 40 с.
  13. 13.Франко І.Гуцульські примівки / Іван Франко // Етнографічний збірник. – Львів, 1898. – Т. 5. – С. 6-67.
  14. 14. Хоткевич Г. Гуцули й Гуцульщина / Гнат Хоткевич. – Репр. вид.]. – Косів: Писаний камінь, 2008. – 39 с.
  15. 15.Шекерик-Доників П. Рік у віруваннях гуцулів / Петро Шекерик-Доників. – Верховина: Редакція журналу «Гуцульщина», 2009. – 352 с.
  16. 16.Шухевич В. Гуцульщина: Ч./ Володимир Шухевич. – Верховина: Редакція журналу «Гуцульщина», 1999. – 302 с.
Теги:     Гуцульщина      ритуал      хрест      гуцули      культура      традиція
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: