СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Спосіб життя, харчування й одяг гуцула

Спосіб життя, харчування й одяг гуцула

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untукцукцукц525522525укцitled4444-478Спосіб життя гуцула є надзвичайно простий, його потреби невибагливі. Хата і її обстановка є зовнішнім свідченням цього.

Гуцул - гордий і брутальний

Влітку гуцул встає на світанку, з настанням ночі — лягає спати, хоч його сон, у порівнянні з надзвичайно важкою працею, триває дуже недовго. Довше гуцул спить хіба що взимку, бо якщо він навіть дозволяє собі провести кілька вечірніх годин при полум'ї вогнища або слабкого світла від дерев'яних стружок, при зробленому з лою світильнику (каганец) або навіть вже при простій гасовій лампі, то він все ж таки лягає спати ще дуже рано і встає тільки на світанку відносно пізно. Кожний порядний господар вважає гріхом спати в денну пору робочого дня. Бояться спати на цвинтарях, а також у місцях, де було вчинено вбивство або трапилася нагла смерть.

Значну частину своїх життєвих потреб, особливо зерновий хліб, гуцул змушений привозити з передгір'я. Незважаючи на це, він почуває себе зверхньо стосовно своїх сусідів. Можливо, це наслідок його порівняно більшої заможності, але, насамперед, вислід раніших відносин, адже гуцул, як вільний горянин і добувач, який навіював страх, зневажливо дивився на поневолених жителів передгір'я. Якщо кілька десятків літ тому подоляни лякали своїх споріднені з ними. Назва бойків, яка, зрештою, переноситься й на русинів з-над Пруту, вважається серед гуцулів лайливим словом; варте уваги й те, що гуцул з черемоських поселень ставиться погордливо до своїх співплеменників з-над Пруту, називаючи їх теж бойками. Про себе гуцул говорить переважно у множині. До іновірців, навіть юдеїв, він відносно терпимий. Йому не бракує спритності, дотепності, гумору, як це доводять, між іншим, вислови, приказки і не менш численні імпровізовані пісні; їх жартівливі оповідання також часто вельми привабливі. У почутті смаку й певного мистецького чуття їм не відмовиш. Але, на жаль, вони не великі правдолюби — як вже було сказано в іншому місці — досить недбалі у своїх правових поглядах.

cbb17b618660a557f9a41eef92465d9f

Досягнувши становища і впливу, гуцул стає найчастіше гордим і брутальним. Мабуть, всі ці риси зумовлені їх минулим життям. Будовою тіла чоловіки переважно міцні і коренасті; гуцулки, як правило, низького зросту. Чоловіки мають хвилясте волосся і не носять бороди. Жінки повністю приховують своє волосся під хусткою; дівчата, хоч і укладають його з великою спритністю і витратою часу, але з невеликим почуттям смаку. Колір волосся переважно темний (чорнєвий) , рідко білявий (білєвий) . Білява дівчина вважається особливо гарною. Красу гуцулок часто переоцінювали, як це вже було зауважено за іншої нагоди.

Гуцул їсть тричі на день

Перший раз — близько 9-ї години ранку, це називається обід; другий — між 1-ю і 3-ю годиною пополудні, називається полудинок; третій — близько 7-8-ї години вечора і називається вечера. Взагалі гірський народ харчується набагато краще, ніж селянин у передгір'ї. Його звична їжа,60 так само, як їжа русинів і румунів з передгір'я, це кулеша — густа каша з кукурудзяного борошна, подібна до італійської поленти. До неї він вживає, що житель передгір'я рідко собі дозволяє, овечий сир (бриндзя, бриндза) , далі своєрідне кисле коров'яче або овече молоко (гусьлєнка) або ще борщ — це особливий суп, який готується з червоних буряків, картоплі, а також інших овочів, з овечим чи свинячим м'ясом або й без нього. Іноді підкислюють цей суп домішуванням згаданої гусьлєнки. Врешті кулеша, особливо у бідніших гуцулів, повністю заступає хліб (хліб, хлібиц) , який печуть як правило, з кукурудзяного борошна, до якого додається варена і розтовчена картопля. Крім того, домішують ячмінної, бобової або квасолевої муки. Часто виготовляють безрозчинні пироги з кукурудзяної муки, що називаються корж. Коли хлібне тісто вже вимішане, вдавлюють у нього хрещатий знак. Перший буханець, який саджається у піч, теж знаменують вдавленим знаком хреста і ним же позначають піч, щоб чорт відступив і хліб удався. Якщо котрийсь хліб забуто в печі, то наступний врожай випаде поганим; але такий хліб є також добрим засобом проти гарячки. Перед нарізуванням кожного буханця на ньому повинен бути накреслений ножем знак хреста. На кулеші так само витискають ложкою хрещатий знак. Але дівчата, які ще не були хрещеною матір'ю, не мають права робити це. До повсякденних страв належать: квасоля і біб; квашена капуста в сирому і вареному вигляді, в останньому випадку теж з м'ясом, картопля, цибуля, часник і сирі або квашені огірки, коли вони ще молоді. Баранину їдять то в свіжому, то у копченому вигляді, що називається буджена. Свинину вживають свіжу, солону або, у рідкісних випадках, також вуджену.

photo1740

До святкових страв гуцулів належить, перш за все, балмош або бануш — це кулеша, яку варять не на воді, а на кислих вершках (сметані) і на розтопленому маслі; книші, тобто бринзою начинені булки; далі голубці, це — капустяне або бурякове листя, наповнене кукурудзяною крупою, підсмаженою цибулею, а іноді й посіченим м'ясом чи салом; варені червоні буряки, посічені й перемішані з товченим часником; відтак пшениця, варена й перемішана з маком, медом або цукром, яку їдять лише в різдвяну пору; їдять також пшеницю, варену в молоці; наповнені капустою вареники (пероги) ; масло, яєчню та сушені фрукти. Залишається тільки сказати дещо про пісникові страви. Вони складаються переважно з невареної квашеної капусти з цибулею та конопляною олією, далі з рідко звареної квашеної капусти з кукурудзяною крупою (росіуниця) ; з кулеші з тертим маком, а також із сушеної риби та оселедців.

З напоїв гуцул цінить передовсім горілку, на яку налягають майже поголовно в надмірі. Коли шкідливість пиятики стає помітною, то багато хто клятвою в церкві відрікається від напою (він зачетау се) , і тоді п'ють хіба що пиво або навіть вино. Чай теж знаходить собі дорогу до гуцулів; ба навіть дехто варить вже й каву.

Вбрання - найбільші витрати гуцула

Найбільші витрати гуцул має зі своїм убранням. Воно багате, гарне, а може, навіть і мальовниче. Загалом воно має такий склад: Чоловіки носять сорочку з грубого полотна, яка завжди спадає поверх штанів. У декотрих місцевостях вона прикрашена на комірі, на грудному прорізі, внизу на обшивці і на краях рукавів вузькими вишитими смугами. Штани — дуже широкі і влітку теж пошиті з грубого полотна або, що годиться виключно для зими, із сірого, чорного, для святкових нагод — з яскраво-червоного, рідше синього вовняного сукна. Полотняні штани називаються портениці, ті, що із сукна — гачі. Вгорі вони підтримуються широким, з прилаштованими кишенями, шкіряним поясом (ремінь) , або вузьким пояском (реминец, букурія) ; внизу вони спадають широко на чоботи або затягуються на литках мотузкою від постолів. На ноги взувають свого роду вовняні шкарпетки (капці) і взувають в постоли (постіу, множ.: постоли) або рідше — в чоботи. Перші найчастіше зашнуровуються вузькими ременями (устугви) , а потім, за допомогою вовняних шнурків (волокі) , закріплюються вище кісточок до ніг, прив'язуючи одночасно й штани. Поверх сорочки гуцул носить коротку хутряну безрукавку (кіптар) , оздоблену хутряними смугами, вишивками, обшиту барвистою шкірою і прикрашену шнурами й шкіряними китицями (дармовиси) . Поверх цього він одягає короткий плащ (сердак) із вовняного сукна, який теж прикрашений різнобарвними шнурами й китицями (кетиці) переважно чорного, бурого, сірого, одначе й червоного, дуже рідко білого кольору. Пірваний сердак називається фелеґа або феледжена. Взимку, частіше для подорожей і при лютому вітрі та снігопаді, гуцул одягає поверх сердака ще й довгий, оснащений високим коміром плащ (манто). Довкруг шиї обвивається строката, напівшовкова хустка, кінці якої протягуються крізь кільце, яке тримає їх вкупі. Далі до ноші чоловіка належить ще капелюх (крисаня, кепелюх) за угорською манерою та з різними прикрасами (кетиці) , а взимку — шапка з овечого хутра (шепка, кучма) ; відтак — вироблена з вовни торбина (дзьобня, дзьобинка, дзьоблина) , або виготов-лена зі шкіри (тобіука, шашка, торба, торбинка) , остання оздоблена часто заклепками, ґудзиками і т. ін.; ці прикраси називаються колотильці. Торбини носять підвішеними на плечі за допомогою вовняної стрічки або на широкому шкіряному ремені, оздобленому бляшками (бленда) . В них носять люльку (люлька, піпа) , тютюн, кресало (кресило) , кремінь і трут (векелея, губка або нір) , тоді, як на поясі — прикріплений до довгого ланцюжка ніж, потім гаманець (мошенка або мошенція) та голкоподібний інструмент (протичка) для чищення люльки. Причому, слід зауважити, що гуцули курять також цигарки. Виряджаючись у дорогу, гуцул несе ще на плечах дорожній мішок (бордюх) , зроблений з овечої, козячої або косулячої шкіри, здертої нерозрізаною. В робочі дні гуцул носить звичайно із собою свою сокиру, а то й палицю (палиця, келеф) або топірець (топорец); часто вони виготовлені з гідною подиву майстерністю. За надзвичайно святкових нагод, переважно при вінчанні, гуцул одягає, крім описаного убрання, ще й довгий білий плащ (ґуґля), замість якого, зокрема на Буковині, використовується вже згадана манта. Треба ще чітко підкреслити, що описаний повний національний стрій зовсім не є вживаним у будні. У звичайні дні гуцул одягає, крім сорочки й штанів, пояса, головного убору й взуття, хіба ще тільки кептар, а взимку ще й сердак. Втім, одяг парубка й чоловіка однаковий. Хлопець носить лише ті частини одягу, які відповідні для робочого дня.

092 001

Жінки мають сорочки з переважно червоно-чорно-жовтою вишивкою на рукавах, у будні інколи й без вишивки або вишиті тільки білим.67 У деяких місцевостях вишитий також грудний проріз. Замість спідниці служить широкий фартух (опинка) або два вужчих (запаски), переважно — з червоної вовни з чорними, жовтими або зеленими смугами. Вони закріплюються на талії довгим вузьким вовняним поясом (пояс, попрушка) ; запаски повністю замінюють звичну спідницю і мають особливу перевагу при верховій їзді на чоловічий лад. Іноді можна побачити багату гуцулку й у спідниці, а в Жаб'ї до урочистого весільного убрання дівчини належить синя суконна спідниця.

Жінки носять теж коротку хутряну безрукавку, короткий і довгий плащ та торбину; взуття — таке ж, як і у чоловіків. Сережки (коутки) , мідяні ланцюжки (рикески) довкола зап'ясток, на шиї — малі бубонці (колотилці) або барвисте скляне намисто Різної величини і форми (блескауки, пацьорки) служать оздобою; часом можна побачити й намисто, виготовлене зі срібних монет (зґарда) . На голові жінки носять жовту, чорну, але частіше червону хустку, завжди велику і строкато квітчасту, або білий рушник. На обох його кінцях є або широкі різнокольорові вишивки, і тоді він називається перемітка, або він оздоблений так само на кінцях золотими або срібними облямівками (галони) і має тоді назву рантух. Дівчата ходять навіть у найсуворіший зимовий холод з непокритою головою і переплітають своє волосся червоною вовною, до якої дорослі дівчата ще долучають численні мідяні ґудзики. Дівчина в такій одежі називається діука у боутицях (дівчина в ґудзиках), чим натякається, що вона вже годиться до заміжжя. В суворий зимовий холод жінки, рідше й дівчата, носять своєрідні білі вовняні короткі до колін штани (підколіниці, ногавиці, холошні), а також, як, зрештою, й чоловіки, вовняні рукавиціі такі ж напульсники (наручниці або нараквиці). При особливих нагодах придатна, як і у чоловіків, ґуґля або манта. Жінка, взагалі, теж не носить постійно увесь цей пишний убір, а тільки сорочку, опинку (запаски) з поясом, головний убір і взуття, нарешті, кептар і сердак. Як і чоловік, жінка ходить з палицею; так само, як і він, охоча не лише до чарочки, але й до люльки.

Кайндль Р.Ф. Гуцули: їхнє життя, звичаї та народні перекази. — 2-е вид., випр. і доп. /Переклад з німецької Зіновії Пенюк;
Наукове редагування і післямова Олександра Масана. — Чернівці: "Молодий буковинець", 2003. — 200 с

AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: