СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Карпатський цивілізаційний острів

Карпатський цивілізаційний острів

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

Untукцукцук5w5ww55цукцitled4444-478Ще до 70-х років ХХ століття європейські археологи, а за ними й українські, вважали, що вкраїнський Карпатський кряж та його околиці – історично німа територія. “Дика земля”, як донедавна писали німецькі історики, і щойно в козацькі часи буцімто бездомні козаки заселили ці терени. Насправді все виявилося не так.

Сотні тисячоліть атмосферні води розмулюють Карпатські гори, сотні тисячоліть вітри здувають їхні верхів’я з автографів історії наших предків… Залишилося голе каміння, як вівтар слави на Урицьких скелях та Писаному Камені. Там збереглися найперші й найдавніші астральні знаки нашого народу та найдавніші зразки прадавнього письма, ще досі не відчитаного. Нинішні Карпати з околицями – арена недавно розпочатих історико-археологічних досліджень, котрі ще довго триватимуть і дивуватимуть увесь світ.

До 70-х років ХХ століття історики вважали, що освоєння просторів сучасної України “почалося приблизно 150 тисяч років тому, що первісні міґраційні хвилі надходили зі Сходу, а саме: з кавказького реґіону, де були знайдені найдавніші в СРСР стоянки кам’яної доби”. Інші археологічні знахідки, які хоча б трохи віддаляли в глибину віків життя на землях нинішнього простору Української держави, пропускалися невпоміть або навмисне уневажнювалася вартість такої знахідки, щоби жодним чином хтось, бува, не наважився підвищити рівень розвитку праукраїнської епохи чи глибше переглянути події давніх століть. Проте правда нуртує між нами і рано чи пізно стає променистим стовпом на нашому шляху.

Як тихо і повільно відступає ніч перед сходом СОНЦЯ, так тихо, ніби знічев’я, замовкають найлютіші вороги дивовижної величі найдавнішого і яскравого існування Праукраїни. І в цьому сприяє українцям сама доля, а радше – Всевишній. “Коли в середині 70-х років молодий київський учений Владислав Гладилін виявив поблизу селища Королеве на Закарпатті стоянку первісної людини, ніхто не гадав, що невдовзі вона ввійде до числа найвизначніших палеолітичних пам’яток світу. А проте результати досліджень, проведених у наступні роки експедицією Археологічного музею АН України, засвідчили, що йдеться про унікальний об’єкт”.

Той об’єкт має глибину 12 метрів, у ньому “виявили 16 культурних шарів зі слідами матеріяльної культури кількох палеолітичних епох. Число знахідок, серед яких – знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів, нині сягає вже більше ста тисяч. Тобто зібрано одну з найбільших у Європі палеолітичних колекцій. Та й річ не стільки в обсязі матеріялу, скільки у його винятковій вартості: в колекції представлено низку ґенетично пов’язаних прадавніх “індустріальних” комплексів, що дозволяє простежити еволюцію первісних знарядь праці впродовж велетенського проміжку часу – близько мільйона років”.

Розкопи унікальної Королевської пам’ятки відкрито на площі “понад тисячу квадратних метрів. Перетявши товщу з семи викопних ґрунтів, археологи дісталися шару гальки –прадавнього берега Тиси, де на них чекало сенсаційне відкриття. У товщі нашарувань вони виявили архаїчні знаряддя праці – зубила, чоппери, великі примітивні відщепи”.

Про цю подію повідомив Я. Ісаєвич у газеті “Вільна Україна” ще 2 грудня 1989 року у невеличкій замітці. Потім усі замовкли. Та світом лунало здивоване відлуння про мільйон років заселення землі сучасної України і мирну величаву працю людей у ті найдавніші часи. Таку величезну кількість найдавніших археологічних знахідок було неможливо за- мовчувати, але й рекламувати ніхто не поспішав – “во ізбєжаніє роста украінского буржуазного націоналізма”… Для наших ворогів, виявляється, свідомий українець-націоналіст – найважча зброя із сучасного модерного арсеналу. Та нелегко втаємничити якісь поважні справи. Цими знахідками, як нечуваним дивом, зацікавилися вчені сусідніх країн. Бо чітка стратиграфія пам’ятки Королевської стоянки дає змогу встановити вік деяких, досі не датованих, палеолітичних знахідок, відкритих на суміжних із Закарпаттям територіях.

Нашу унікальну Королевську стоянку вивчали відомі дослідники: Герхард Бозинський, Анрі Люмплей, Карел Валох та інші. Результати численних аналізів показали: вік нашарувань, у яких виявлено найдавніші знаряддя праці, обчислюється щонайменше мільйоном років.

Відкриття українських археологів змусило науковців переглянути питання терміну і шляхів заселення Східної Європи. Нині вже ні в кого не викликає жодного сумніву: освоєння цієї території, у тому числі й терену України, почалося ще мільйон років тому, причому заселення йшло не зі Сходу, як вважали, а із Заходу – Центральної та Південної Європи, тобто із західних земель Праукраїни.

1990 року в тому ж с. Королеве на Закарпатті відбувся доволі представницький Міжнародний палеолітичний семінар за участю провідних палеолітознавців з Німеччини, Чехо-Словаччини, Польщі та з багатьох республік тодішнього СРСР. Авторитет українського археолога В. Гладиліна та України загалом піднявся на відповідну височінь. Ставлення вчених світу до праісторії українських земель значно споважніло і посіло чільне місце в археологічній науці. Нині подібні розкопи запроваджено на Львівщині, Буковині, Поліссі й на теренах Молдови. Чимало цікавих пам’яток кам’яної доби там виявлено.

Проте найголовнішим об’єктом для археологів і нашої праісторії залишається селище Королеве, котре ще не все розповіло про життя народу мільйон років тому. Адже це та велика частина нашої праукраїнської землі, що впродовж останнього мільйона років не була жодного разу покрита льодовиковою кригою і не була затоплена Потопом, котрий поглинув наші землі, окрім Карпато-Подільського кряжу і Закарпаття, аж до ріки Попрад.

У тому обсязі території і потрібно би шукати археологічні реліквії давниною у мільйон років. Бо в інших місцях культурні шари ґрунту зі слідами матеріяльної культури змиті пливучими водами до гранітного щита з наступним нашаруванням нового шару лесу та чорнозему.

Отже, історію України потрібно починати від першого витвору людської руки на нашій землі, тобто з далеких віків глибиною мільйон років в західних реґіонах, уважно аналізуючи з висоти мудрости наукових досягнень той весь величезний період піднесення й падіння, боротьби за існування й відродження, розквіту й поширення, появи заздрісних ворогів, а з ними – й тривалий період запланованого нищення, що триває навіть у XXІ столітті.

Крім того, є відомості, що в 50-х роках минулого століття українські археологи виявили в крейдяній породі Подільських Товтрів головний мозок людини, що проживала мільйон років тому. Параметри цього мозку нічим не відрізняються від розмірів головного мозку сучасної людини. А це ще раз доводить: 1) Товтри не були затоплені Потопом і 2) анатомічна величина головного мозку людини не змінювалася протягом останнього мільйона років. Змінювалися лише умови проживання і засоби здобуття перемоги.

Бурхливий розвиток людности ніби застережливо охолоджувався кригою чотирьох льодовиків. Між тим – можливість пожити 200 тисяч років у субтропічному кліматі й безтурботному достатку. Проте, щоб людина не забула мислити і не злінивіла душею, Всевишній посилає знову величезну кригу, а невдовзі остаточне знищення поверхні землі Потопом. Уникли затоплення лише деякі острівки з нашою старожитною людністю, звідки почалося поновлене поширення народу на всі землі сучасної України й поза нею. Почалася важка боротьба за існування і ще важча праця за шматок поживи на щодень.

Перший льодовик (Гінц) – від 600 тис. до 550 тис. років тому – був далекий від України. Він займав Північну Європу і закінчувався на рівні південних кордонів нинішньої Естонії. Перше потепління (від 550 тис. до 470 тис. років) тривало 80 тис. років. У проміжку того періоду люди настільки свідомо та старанно працювали і творили, що 500 тис. років тому створили найпершу цивілізацію. Це засвідчують унікальні численні знахідки, що їх викопали українські археологи неподалік села Королеве на Закарпатті. Вчені всього світу вивчали ці реліквії упродовж десяти років, поки відважилися на весь голос заявити: “Цим знахідкам 500 тис. років. Вони – свідки найвищого розвитку людства того часу і започаткували найдавнішу цивілізацію, яка нам відома на земній кулі”. Так заявила наукова анґломовна преса світу в 1991 році. На превеликий жаль, відлуння того сенсаційного повідомлення не розбудило належною мірою патріотів серед учених України й оминуло зацікавлення заклопотаного простолюддя.

Другий льодовик (Міндель)– від 470 тис. до 430 тис. hоків тому – тривав 40 тис. років. Торкався північних кордонів Волині і на рівні м. Луцьк пішов стрімко на північний схід Білорусії, а далі в Росію. Друге потепління (від 430 тис. до 230 тис. років) тривало 200 тис. років. На всеукраїнській землі панував субтропічний клімат, як-от нині в Південній Америці. Субтропічна і тропічна вічна зелень, квіти, плоди, овочі, велика кількість звірини й риби створювали враження раю на землі. Сучасні вчені, зокрема видатний український археолог І. Шовкопляс,власне,вважають цей період на наших землях тим Раєм, що його наші предки засвідчили в описах, які згодом перейшли в біблійні. Це знайшло відображення і в шумерській писаній літературі, яку захопили семітські племена в 2350 році до н. е. як трофейні здобутки, а згодом видали у світ у переробленому вигляді як творіння свого народу

230 тисяч років тому почалися люті морози, звірі і птахи почали тікати. Довкілля вкривалося щораз товстішою кригою. Насувався Третій льодовик (від 230 тис. до 180 тис.років). Велика кількість населення з наших земель повтікала на Кавказ і Балкани, рятуючись від крижаного холоду. Льодяною кригою завтовшки до 3 км вкрилися дві третини території України. У Галичині крига сягала до Самбора, повертала на схід до Кременця і південь до Кременчука, потім по Дніпру на лівий берег і на рівні Десни виходила за межі України в Росію. На західній межі Третій льодовик (Рісс, або Дніпровський) на рівні Львова повертає на північний захід, знову обминаючи Закарпаття та весь Карпатський кряж, завдяки чому вціліла археологічна скарбниця навколо с. Королеве. Третє потепління (від 180 тис. до 110 тис. років) почалося з танення величезної криги на землях України, що й спричинило потоп, котрий називається Всесвітнім, бо вал води досяг аж до берегів Індії та Північної Африки, коли прорвала вода Босфор і Дарданелли.

Четвертий льодовик (Валдайський) – від 110 до 12 тис. років – тривав 98 тис. років, ледве торкався північних кордонів України. Четверте потепління почалося 12 тис. років тому і триває досі.

Нині маємо змогу бачити Подільську височину, котра місцями не була залита потопом і на її верхів’ї могла врятуватися деяка кількість населення. Доказом цього є скелет людини Ашельської (допотопної) доби в с. Лука Врублівська під 10-метровим шаром, де ніколи на такій глибині розкопи не велися. Берег підмила вода із Дністра, звідки знайшли прадавній череп людини. Людина, відтворена за цим скелетом, – біла і майже нічим не відрізняється від людини наступних поколінь та навіть сучасної доби. Отже, виходить, що Україна була прапрадавньою колискою білої людини, високої на зріст, синьоокої та церебрального типу, тобто з досить розвинутою мозковою частиною голови.

Нині вчені виявили в “Арабському літописі” згадку про райську країну, що лежить на березі моря, куди впадає три найбільших річки. І. Шовкопляс проаналізував цей опис, після чого дійшов висновку, що це може бути тільки Вкраїна, а три ріки – це Дунай, Дністер і Дніпро. Багато вчених з ним погодилися. Через те О. Знойко у своїй книзі “Міфи Київської землі та події стародавні” помилково пропонує свій варіант Руського острова навколо Черкас. Але ж у літописі цей острів був протяжністю в три дні путі “лісистий, заболочений і нерівної поверхні”, тобто гористий. Черкаське правобережжя, хоча й трохи гористе, проте під час потопу було повністю затоплене. І свідків допотопної фауни та археологічних доказів нема. Лише Карпатсько-Подільський кряж має нині достовірні археологічні, географічні, історико-мовні (топономічні) підстави називатися Руським островом. Топонім Татри (у Санскриті (надалі сс.) – tatri – означає «той, що захистив». Кого? Від чого? Виявляється Татри – Західні Карпати – захистили наше Закарпаття від Потопу. Інакше не було б нині розкопів у Королевому. Лише це місце у Європі не було покрите льодовиком і не було затоплене Всесвітнім потопом.

Іншим місцем збереження та відродження нашого народу був Карпатський кряж, що 180 тис. років тому був значно плоскішим – радше височиною, ніж горами. Височина Карпатського кряжу під час Потопу виглядала одним великим суцільним островом, що приманював утікачів від повені на тривалий порятунок. Таким чином, Карпатський острів виявився унікальним географічним утворенням на нашому терені, що посприяв порятункові, напевне, мільйонів осіб (див. Кузич-Березовський І. Оріяна. Кімерія-Праукраїна. – Т. 1).

Нині Карпати значно підросли, міжгір’я розмулені, вивітрені, заглиблені. Годі собі уявити їхній стародавній плоскіший вигляд. Звідси століттями відновлювалося життя на ЗЕМЛЯХ України. Карпатський острів, як той ковчег Ноя*, урятував масу народу і всю фауну Європи, зберігаючи на своїх нинішніх верхів’ях та полонинах унікальну, а може, й неповторну фауну, якою вона тут була в найдавніші допотопні часи. Донині збереглося близько 470 таких допотопних унікальних рослин в Українських Карпатах.

Відродження життя на Карпатському острові відбувалося бурхливо. Проте води після потопу стікали повільно. Народ ще тривалий час проживав на підвищених місцях. Можливо, саме з тих часів походять такі слова, як до+рога – той, що дає вхід на вершину, походить від сс. da+roga – той що веде догори; у Санскриті варута = ворота – охоронний простір; варутар = воротар – дослівно: захисник. Тобто це ті слова, що могли бути свідками підйому людей на верхів’я Карпатського острова, що згодом називався Руським островом і з котрого “розселявся весь люд на Руси”. Видно, “Руський острів” якийсь час був державою, бо нинішня назва с. Уторопи, яке справді є на північній частині цього колишнього Карпатського, чи Руського, острова, у Санскриті (6-7 тисяч років тому!) звучить майже так само “Уттара-Патга” uthara-pathi і означає – північна частина (ділянка) країни”.

З першої частини (uthara (чит. утара)) походить: укр.: гуторити, вторити, уторувати, уторований, уторопати, розторопний, розторопність; рос. второй, Гуторов; білор. гутариць, гутарка; Від другої частини (pathi) пох.: путь, дорога, шлях, стежка – те саме, що й у Санскриті.

Нині те бурхливе відродження нового життя після Потопу пізнаємо в археологічних розкопках. У сс. наше слово “надія” звучить так само: “наді-я”(nadі-jа) – 1) народжений біля ріки; 2) той, що проживає на березі ріки. Це слово й пояснює причину розселення народу біля річки або неподалік від неї, бо це була єдина надія на виживання. Тому найбагатші археологічні знахідки завжди є понад рікою. Ще в 1959 році проф. О. Черниш – відомий український археолог і вчений-історик – повідомив про велику археологічну знахідку в с. Молодове Чернівецької області: серед колишнього житлового будинку кулястої форми виявлено на глибині 11 метрів багато всілякого крем’яного і кістяного знаряддя та скам’янілу сопілку на одну ґаму. Нині таку сопілку називаємо “гуцульською”. Усім отим знахідкам учені світу налічують 150 тисяч років. Як доводить проф. О. Черниш, це найдавніший із знайдених музичних інструментів не лише в Україні, а й у всьому світі.

В іншому місці того самого с. Молодове археологи під керівництвом проф. О. Черниша на різних глибинах виявили величезну кількість побутового знаряддя і предметів мистецтва – різьблені статуетки з кісток мамонта, з мергелю, зображення людини на “жезлі”, гравірований гарпун, плитку яшми зі слідами розпису, крем’яні різці та всілякі гравіровані вироби з рогів північного оленя, між якими й сокироподібне знаряддя з геометричним гравірованим орнаментом. Це знаряддя виявилося прообразом нинішнього гуцульського топірця – універсального знаряддя для добування їжі, будівельного матеріалу, захисту від нападника та підпори в годину знемоги.

За книгою Василя Кобилюха «Праукраїна і Санскрит»

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: