СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Бойківщина ЯК БОЙКИ ДРОГОБИЧЧИНИ ПОЯСНЮЮТЬ НАЗВИ СВОЇХ МІСТ І СІЛ?

ЯК БОЙКИ ДРОГОБИЧЧИНИ ПОЯСНЮЮТЬ НАЗВИ СВОЇХ МІСТ І СІЛ?

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Un444444titled-1Кожна назва будь-якого поселення – єдина і неповторна. Допитливі люди не раз ставлять собі запитання: «А чому воно так називається?» На допомогу приходять старожили, які оповідять легенду чи якийсь переказ. Часто на один населений пункт їх призбирається декілька. Деякі назви поселень сягають таких віддалених часів і часом є уламками давно зниклих мов, що годі й сподіватися на їх остаточне і ймовірне тлумачення. Легенди і перекази подекуди дуже своєрідно пояснюють те, що на перший погляд непояснене.

 

Народна етимологія намагається пояснити незнайоме через близькозвучні слова, які насправді можуть не мати між собою нічого спільного. Для прикладу наведемо назву м. Дрогобич. Тут маємо і «другий бич», і «другі губищі», і «дорогу добич», і «драго (болото) – обич (місце)» та інші народні пояснення. Походження цієї назви так і понині остаточно не з’ясоване. А перекази та версії науковців надають їй своєрідного шарму та ще більшої загадковості.

Не завжди вдається проникнути до першооснови слова: зникають з лиця землі народи, які давали назви поселенням, змінюються до невпізнання самі назви під впливом різних мов, діалектів, до яких вони потрапляють, зникають предмети, за якими давалися назви поселенням, ідуть у небуття види занять чи особливості одягу, які також у давнину були визначальними для означення мешканців, а через них і самого поселення. Такі назви мовчать, але не мовчить народна етимологія.

Биків – за народними переказами в тій місцевості в давнину відбувалися великі торги худобою, особливо биками.

Найпоширеніші з народних пояснень походження назви Борислав – від словосполучення «славних борів» (лісів), які справді оточували щільним кільцем це поселення. Чи теж від «славних борців», яких напевно, не бракувало серед тутешньої людності за час її довгої і сповненої боротьби історії. Серед місцевої людності побутує приказка: «Давній, як Борислав» чи «Старий, як Борислав». Чи вона якось стосується цього поселення, чи в ній згадується якийсь міфічний персонаж на ім’я Борислав, – не відомо.

Винники. Назву його пов’язують з виготовленням тут у давнину вина.

Дережичі. Під час чергового нападу татар залишився живим тільки один чоловік, який встиг заховатися в дуплі старезної верби. Від того, що його врятувало дерево, яке стало «деревом його життя» походить й назва села.

Добрівляни. Вважають, що назва його походить від слова «доброва» (діброва). За іншим переказом, тутешні мешканці здавна славилися вирощуванням льону, виготовленням запашної олії та своїми ткачами. Приїжджі люди завжди говорили: «Тут добрі льони!». Якраз з такої помовки й такого заняття назва перейшла на село, яке стало Добрівлянами.

Доброгостів. За переказами, назва походить від того, що через село проходить дорога зі Львова на Закарпаття (в давнину – на Угри) і населення було гостинним до всіх приїжджих (добре гостили). За іншим переказом, село заснував чоловік на ім’я Доброгост, який був дуже щедрою людиною.

Довге (гірське). Вважають, що назва походить від розташування його вздовж річки Стрий і від того що воно насправді довге. Також оповідають, що тут кінь якоїсь поважної пані загубив золоту підкову. Тому вона звернулася до людей: «Хто поверне золоту підкову, той одержить великий викуп!». Спокуса стати багатим взяла гору. Ніхто в селі не признався до знахідки. Тоді вона розсердилася і прорекла: «Допоки тектиме річка Стрий, люди в ньому будуть розсипані». З того часу живуть в селі люди вздовж річки, тому й називається Довге. За іншим переказом мешканці цього села «довго» шукають й досі продовжують шукати золоту підкову. Цікаво, що в цей останній переказ люди вірять і вздовж річки серед піску продовжують шукати золото.

Дорожів. Як доносить переказ село тягнулося правим берегом річки Бистриця попри дорогу на багато гонів від села Прус аж до самого Грушова або, як у селі казали, від Гасуньки до Параньки. Тому, що село простяглося вздовж дороги, його назвали Дорожів.

Дрогобич. Назва міста здавна цікавила його мешканців, які передавали створені ними легенди від покоління до покоління. За однією з них, десь тут недалеко було колись місто Бич, яке зруйнували вороги. Згодом виникло нове поселення, яке звалося Другий Бич. Ще одна легенда пов’язує виникнення назви з найменуванням села Губичі, пізніше Другі Губичі. Побутують й інші перекази. Так, за одним із них, у давнину терени річки Прут славилися бичачими торгами.

Долина між нею і Тисменицею у святкові дні перетворювалися на величезну торговицю. У давнину бика, що йшов на м’ясо, називали "добич”. Ще й нині волове м’ясо називають "добиче м’ясо”. Тому й місце, де відбувалися бичачі торги, почали називати "дорога–добич”, а з часом просто Дрогобич.

Залокоть. Колись на "ліктику” землі проживав найбідніший селянин. Пізніше кілька сімей поселилося далі від ліктя, тобто "за ним”, і так виникло нове селоЗа-локоть. За іншим переказом, село дістало назву (від такого викруту) ліктя, бо так воно справді розташоване. І щоб дістатися до Залоктя, треба здолати великий лікоть дороги.

Килавка. Присілок біля села Попелі, тепер частина села. За переказами в тому місці стояла корчма "килавого жида”. Люди не говорили: "Йду до корчми”, а "Йду до килавого жида”.

Красне. Присілок біля Грушова, тепер його частина. Оповідають, ніби один чоловік вибудував собі дуже гарну хату. Люди на неї задивлялися, навіть захоплювалися її виглядом і примовляли: "Йой, яка красна хата!” Згодом були вибудувані інші хати, які взяли за зразок свою попередницю. Так і виникло "красне село” або просто Красне.

Кропивник. Найстарішим вважають якраз Старий Кропивник. Місцеві мешканці назву виводять від місця, де трапилася велика битва з татарами. Це місце називається "Кропивник”. Походить воно від слова "кропити”, що виступає у значенні "бити”. Ще й нині бойки кажуть: "Як тя кропну (вдарю), то ся перевернеш!”.

Лішня. Село засноване на місці зруйнованого татарами містечка Бар, від якого залишилося декілька хат. Цю зруйновану частину містечка стали називати Лишнє. Інша легенда доповнює першу, що на Барі у цих вцілілих хатах проживали носії прізвища Бермес, згодом їх лішнянський пан переселив у село, і тому за ними залишився придомок Барові. Інший переказ стверджує, що татари спалили село, але, як воно називалося, забулося, а тому, що від нього заледве залишилося кілька хат,які не згоріли, якраз від тих "лишків”, "лишині” воно одержало й таку назву. Ніби спочатку воно називалося Лишня, а вже згодом Лішня.

Липовець. Це село обросло переказами, які торкаються його назви. За одним із них, де тепер село, місцеві люди ховалися від татар у липовому гаї. До того ж, і хати свої вони будували з липового дерева, бо його найбільше було в тутешніх околицях. За іншим переказом місцевий пан дуже полюбляв це дерево за його п’янкий запах та за лікувальні властивості. Тут красували погляд липові алеї, по яких проходжувалося ясновельможне панство, поправляло своє здоров’я та насолоджувалось духм’яним запахом. Тут багато представників знатних родин, особливо жінки, лікувалися від сухот.

Лужок. Народ назву пояснює легендою. Якось, одного разу бойко на прізвисько чи ім’я Німко забрів у незвідані землі та на лужку над потоком поставив собі якусь "кучу”. Рід його розрісся, і так у лужку виникло село Лужок. Це Лужок Долішній, а у Старосамбірському районі є Горішній.

Медвежа. На підставі переказів дізнаємося, що дуже давно тут серед лісів поселилися перші поселенці. Місцевість була обведена старовинними та непрохідними лісами, в яких панували дикі звірі, а серед них медведі, які дуже докучали мешканцям. Якраз від тих надокучливих медведів і пішла назва села.

Модричі. На підступах до міста Тустані, на найвищому горбі, стояла «мудра» вежа. Під час нападів ворогів лише її одну нікому не вдалося здобути. Сталося це тому, що вона мала мудре керівництво. Від назви отої вежі пішло село Мудрич, Модрич, Мудричі і нарешті Модричі. За іншою оповідкою, на тому місці ріс модриновий ліс, тому цю місцевість назвали Модрич. Ліс вирубали, на місці постало село, а назва залишилася стара.

Мразниця. Про походження назви поселення Мразниця існує кілька переказів. Один із них повідомляє, що, коли взимку повіває з півдня теплий вітер, один із монахів бориславського монастиря, поглядаючи на мразницькі ліси, сповіщав свою монастирську братію: «Мраз-ниць», тобто мороз ослаб, спав ниць (до низу). Начебто й від цього пішла назва цього бойківського підгірського села.За іншим переказом, хтось із тутешніх бойків здогадався змащувати осі возів сумішшю болота з ропою, якої тут було багато. Цей винахід став швидко поширюватися серед перевізників солі. Місцеве населення таке болото називало «мразь». Ніби дія «мазати» перетворилася в назву села, яке спочатку називалося – Мазниця, а з часом Мразниця.Інший переказ стверджує, що в місцевості Борислава в давнину існувало якесь місто зі своїми оборонними вежами. Тепер на тому місці з назвою Городище ще простежуються оборонні вали. Тоді, в давнину, коли приїжджали в город купці, чужинці, гаслом мешканців цієї осади було «мразь – (стань) – ниць!», тобто схили голову в покорі, що ти будеш послушний і будеш дотримуватися законів того міста. Ще одна цікава легенда про те, як із надтисьменицьких ям-дір із сопушливою, схожою на дьоготь, масною кип’ячкою, що від непам’ятних часів із підземних жил постійно сочилася й виповнювала заглибини та рівчаки. Ніхто й гадки не мав, що колись та чорна ропа, «чорне болото» – мазниця стане людям у великій потребі. Вичерпували її з дучок-дір та везли на схід і захід як коломазь для змащування возів, аби не рипіли, не стиралися і не гнили. Від тої «чорної олії» – мазниці, якою славилося село, воно й дістало таку назву.

Нагуєвичі. За переказами, на території сучасного села в різний час було кілька самостійних міст, навіть з укріпленнями. Колись було місто Бешів – Дешево –

Башів – Башево, місто Сольне, і тутешня земля славилася соляними жупами. Міста занепадали, бо своїм багатством принаджували ворогів, які часто їх грабували та спалювали. Потім появився пан Нагуєвицький, який хитрощами прибрав усі землі в свої руки. Від того часу село дістало таку назву. Згідно з переказами найстаріших мешканців, село в давнину мало ще одну назву – Далева.

Нижні Гаї. Місцевість, на якій виникло поселення, лежить нижче гірських лісів, що існували в той час. З цим і пов’язують його назву – Нижні Гаї. За переказами, воно розташовувалося серед дрімучих гаїв. У давнину на теренах села було місто Глинне, Глингород, на що вказує назва поля Городище. За іншими – тут на Кандаровій горі також існувало місто Хатинь чи Катинь.

Опака. Ніби ця назва монгольського походження і означає – «зупинка». Під час одного з походів ординці поставили тут свій табір.Інший варіант переказу стверджує, що татари завжди йшли попри річку Бистрицю і доходили до самих її витоків. Одного разу вони «в-опакувалися» аж під самісінький грунь (хребет). Від слова «впакувалися» й виникла назва Опака.За іншими переказами, село заснували мешканці сусідніх низин, які заховалися в ті гірські та лісисті околиці перед нападами татар. Поселенці назвали ці гори «опак», що розтлумачується як сховок, і від того й виводиться назва села.

Підбуж. Назва, як свідчать старожили, походить від того, що перші поселенці «під буками» відвойовували у гір по схилах клаптики рудої глиняної землі. З іншого переказу дізнаємося, що на схилі гори, з-під якої било джерело з лікувальною водою, стояло поганське чистилище. Тут люди омивалися, пили, тим самим очищалися від гріхів та всякої скверни. Біля чистилища стояв поганський кам’яний божок. Ця місцина називалася Під-божок. Так і постав Підбуж.

Попелі. Було собі колись село Котівець або просто Котів. Річка, що протікала через нього, також називалася Котівець. Та якось зайди-грабіжники спалили село, зостався лише один попіл. На цих «попелях» виникло нове поселення Попелі. Про стару назву нагадує лише річка Котовець і присілок, що колись належав до

Котова – Котівська баня, де добували сіль. Нині це частина Борислава. Із села походить шляхетська родина Попель. Оповідають ніби земельні угіддя, які належали цій родині, і називалися Попелі.
Романівка. Якось бідний господар Роман Лісний, щоб газдувати осібно, купив собі невжитки далеко від села Попелі на березі річки Раточини, аж під самими

Дережичами. Так за іменем першопоселенця хутір назвали Романівкою.

Смільна. На березі потічка Опалини поселилися смолярі – виробники смоли, яка була потрібна для змащування коліс. Тому що в селі жили курачі, які викурювали смолу, тому й поселення називається Смольна, згодом Смільна.

Станиля. Згідно з легендою, всякі зайди й заброди, які в пошуках кращого життя йшли через Карпати, якраз у тому місці зупинялися, щоб перепочити перед важкою, через гори, дорогою. Тому, що вони тут «стояли», а деякі навіть «стали» на все, поселення й дістало таку назву.

Сторона. З переказів відомо, що першим священиком у Сторонні був о.Нащочич. Він був монахом у селі Монастирець, а тому, що він відсторонився від монашого чину, його називали відсторонником. Тим часом, обнявши парохію на горі Ковтава, за іншою вимовою – Ковтало (тепер частина села), село прийняло назву Сторонна, бо мовляв має священика Сторонного.Інша легенда говорить, що назва походить від «сторонніх» людей, які давно переховувалися перед татарами в тутешніх лісах.

Ступниця. Село дістало назву від того, що через нього проходив соляний шлях і до нього «вступали» купці та різні торгові люди.За іншою оповідкою, воно дістало назву від якогось виду заняття, пов’язаного з виплавкою металу. Від дій «топити, стопити» виникло причинно-наслідкове означення місця, де ковалі «стоплювали» метал.

Східниця. За народними переказами, в давнину село називалося Золота Баня. Таку назву отримало через те, що тут здавна містилася солеварня. Кмітливі селяни добували з-під землі ропу, з якої випарювали сіль. У солеварні збиралася вода, яка з часом набувала золотистого відтінку через те, що в ній було чимало заліза. Така солеварня виблискувала золотом на сонці і з висоти виглядала як золота.Інша легенда розповідає, що тут виготовляли земляний віск, який теж виблискував золотом на сонці.Ще переказують, що хтось знайшов у горах самородок золота, яким ковалі покрили купол церкви.Про саму назву Східниця розповідають таке. Напад татар розігнав людей. Після того, як трохи втихомирилося, вони почали «сходитися» та обгороджувати свої обійстя.

Тинів. Першим поселенцем села був Василь Тин із Грушова, який був неперевершеним умільцем лозоплетіння. Згодом лоза поселенцям почала давати постійний заробіток. Найкращі вироби з лози на дрогобицькій торговиці були тільки з Тинова. В самому селі все: тини і перетинки, стодоли, комори та навіть хати, які обліплювали глиною, були виплетені з вербового пруття.

Трускавець. Під час нападу татар у непрохідній пущі, де стояла поганська святиня, звана храмом, заховалася неземної вроди дівчина, котра зі страху і з розпачу по втраті коханого осліпла. Через деякий час виявилося, що коханий не загинув, а повернувся. Та від радості звернулася до своїх богів: «Трисни (брисни) ми світло, бим хоч раз могла побачити свого коханого». Прохання було почуте. Місце біля джерела, де колись «триснуло» світло і прозріла ця дівчина, стало називатися Трускавець.Друга оповідка стверджує, що в давнину тутешні мешканці сіяли багато маку, який називали «дрикун», «дикун», а найчастіше «хруставець». Та місцевість, де виростав цей мак-самосійка-хруставка, й одержала назву Хруставець, що з часом перейшла на поселення.

Тустановичі. Коли татари взяли у довгу облогу місто, від якого залишилася тільки назва поля Городище, то його мешканці, щоб врятуватися, почали копати підземний хід і через нього непомітно для ворогів вийти на поверхню. Довго вони копали і нарешті сказали собі: «Ту станемо!» На тому місці, де вони вилізли з-під землі, виникло поселення Тустановичі.

Уличне. За переказами, назва села походить від перших мешканців, які були вихідцями з племені уличів.Інша оповідка доносить, ніби татари, ввійшовши до Доброгостова, далі не рушали, бо побоялися відважних і вольових людей. Тут кожному злодієві і непрошеному гостеві могли добре подрухотати кості. Тому такі в село боялися заходити і казали: «Ту лячно!». Від того й пішла назва села.

Джерело:газета „Галицька Зоря”, м. Дрогобич

Теги:     Бойківщина      бойки      Лужок      Прикарпаття      краєзнавство      топоніми      Підгір'я
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: