Давня історія села
Сприятливі природні умови Дрогобицького передгір’я здавна приваблювали людину, яка значною мірою залежала від середовища і, зокрема, відповідної екологічної ніші. Територія сучасної Східниці та її околиць, де зараз знаходиться один із унікальних курортів України, має багато вигод для проживання людини. Східниця знаходиться на висоті 600—900 м над рівнем моря. Гори навкруги селища досягають висоти 823 м. Теплий помірно-континентальний клімат, багатий рослинний і тваринний світ, специфічне повітря, і добре забезпечення водними ресурсами, у тому числі й цілющими. Такі умови сприяли тому, що люди могли проживати на певних територіях протягом тисяч років.
Особливе значення в палеоліті і мезоліті мала наявність таких гігантських тварин світу, як мамонт і носоріг, остеологічні рештки яких виявлені на території багатьох населених пунктів сучасної Дрогобичини. Повідомлення про кістки мамонта і носорога з Борислава, Дрогобича, Східниці є і в науковій літературі. Зазначимо, що вполювавши лише одного мамонта (вага мамонта сягала 3-5 т.) тогочасна людина надовго забезпечувала себе м’ясом, шкірою, кістками. Останні нерідко використовувалися і як будівельний матеріал.
У 1989-1990 р. на околиці Східниці, поблизу пансіонату “Гуцулка”, на поверхні однієї з терас лівого берега р.Східниця (притока р.Стрий) виявлено дуже архаїчні, виготовлені з пісковикових порід каменю вироби (сікачі, різаки, відщепи, рубило подібні вироби), які мають суттєві аналогії із закарпатськими стоянками, зокрема Королево. Подібні знаряддя праці зустрічаються і на цілому ряді стоянок суміжних територій Центрально-Східної Європи. Дослідники відзначають, що заселення території Східниці і суміжних теренів розпочалося в ашельську епоху (приблизно 1,5 млн. – 150 тис. р. до н.е.) раннього палеоліту й відбувалося безпосередньо через Ужоцький та Верецький перевали. Основним засобом існування ашельських груп було збиральництво.
Відсутність археологічних досліджень та спричинений цим брак даних не дає нам можливості говорити про особливості розвитку території Східниці протягом епох кам’яного-ранньозалізного віку та слов’янського періоду, який передував утворенню державності на наших теренах. Не виключено, що в VII – XI ст. терени сучасної Східниці входили до складу одного з білохорватських племен.
Перші писемні згадки, Східниця у добу Середньовіччя
Про важливість реґіону в часи існування Галицького князівства та Галицько-Волинської держави можна говорити виходячи з того, що недалеко від теперішнього села розташовувалася давньоруська наскельна твердиня Тустань. Місцеві старожили оповідають, що в давнину Східниця називалася "Золотою Банею". Потрібно відзначити, що даний топонім, який позначає центральну частину селища існує дотепер. Краєзнавець Михайло Базар, переповідаючи легенду, відзначає, що таку назву село отримало від солеварні, яка тут колись розташовувалася. Цікавим є спостереження яке, простежуючи походження назв населених пунктів Покуття, здійснив Д.Бучко. За ним, назва Баня могла походити також від апел. "баня" – цілюще джерело. На користь такої гіпотези може свідчити те, що на території сучасної кількості існує велика кількість цілющих джерел нафтусі, а саме селище є відомим бальнеологічним курортом.
Важко встановити і походження самої назви селища міського типу Східниця. В науково-популярній краєзнавчій літературі існує версія, що назва походить від слова «сходитися». Разом з тим зазначимо, що через Східницю протікає ріка Східничанка, яка й могла дати свою назву населеному пункту.
Стосовно визначення першої писемної згадки про селище та час його заснування в історичній літературі існує велика дискусія. Автори ще радянського багатотомного видання «История городов и сел Украинской СССР Львовская область» зазначають, що село ймовірно виникло на початку XIV ст. Михайло Базар вважає, що село вже існувало у 1241 р. У 1237-1242 роках землі Київської Русі піддались монголо-татарській навалі під керівництвом хана Батия і розгромили «Золоту Баню», а жителі, які змогли уціліти, розбіглися по горах. Місце, де вони зійшлися й заново відбудували поселення, назвали Східницею. Польськомовне видання “Słownik geograficzny” першу писемну згадку про село відносить до 1608 р. Цього року Миколай зі Станина Станинський, опікун Самуелі і Сузани Соколовських, Адам Журавський, підсудок галицький, Войцех Голандський від імені власного і братії Якуба і Марцина, Бартош Сжоловський і Андрій Схелковські поділили між собою землі сіл Східниця та Кропивник. В архіві віднайдено вістку про Східницю, яка датована 25.09.1515 р. В якій сказано, що: Андрій Кропивницький власник частки в Східниці заставив її котівському священику Лазару Бачинському за 15 злотих. 1567 р. Грицько Кропивницький дарував Іванові Кропивницькому пів дворища і пасовисько на Лазах у Східниці.
Мешканці Східниці брали активну участь в подіях 1648 року. Місцеві селяни, під керівництвом якогось Гебруха, збунтувавшись вбили Миколу Гродського, який був урядником власника Східниці Самуеля Цебровського. Жінку Миколи видали козакам. Вбито також було міщанина і двірника Любаша та його жінку Анну. З будинку Миколи Гродського повсталі забрали 500 злотих готівки. Після цього жителі Східниці напали на східницький замочок, добули тут позакопувані скрині, а сам замок підпалили. З маєтку було забрано 500 кіп вівса, 200 кіп гречки, 100 кіп жита, 400 кіп ячменю та вівса, 100 кіп пшениці. Все, що не було забране, спалили. Люстрація 1692 р. у Східниці фіксує трьох шляхтичів, 46 кметів. Загородників, халупників, плебанії та попа немає. Млинів у Східниці два, корчма одна. Всього в селі фіксується 52 осілих господарства. У Східниці шляхтич Свічковський володів 18-ма підданими, млином і корчмою. Пан Нагуєвський володів десятьма підданими. Пан Попель володів 18-ма підданими, двома пустими дворищами та одним млином. Саме ж село розташоване на вівсяних і малопридатних для землеробства ґрунтах.
Війни та супроводжуючі епідемії і епізоотії серйозно підривали розвиток Східниці. В другій половині XVІІ ст. вони доповнювалися татарськими нападами на ці терени. Найбільших втрат Дрогобиччина зазнала від нападу 1672 р. Першого червня 1677 р. шляхта відзначала, що «недавній напад повністю опустошив» ці території. Особливо потерпіла Задністрянська частина Перемишльщини – Стрийське і Дрогобицьке староства, Самбірська економія та місцеві приватновласницькі села. Орда спалила не лише окремі селянські хати, стайні, стодоли, шляхетські двори, фільварки, млини і т.д., але й зруйнувала дощенту цілі села, забравши велику кількість худоби та тисячі працездатного населення і дітей. Спеціальна ревізія 1699 р. Встановила, що у 59 селах Дрогобицького і Стрийського староств та в прилеглих до них шляхетських маєтках було спалено 1786 селянських хат, забрано в полон 3841 людину різного віку і статі. Села Уличне, Доброгостів (Дрогобицького староства), Дашава, Комаровичі, Олексин та Ярошичі – (Стрийського) були спалені дощенту. Частково постраждала і Східниця.
Галицькі села зазнали чимало збитків і від стихійних лих. Чи не найбільше дошкуляли зливи, градобиття та зв’язані з ними виливи місцевих гірських річок, котрі на своєму шляху не лише знищували посіви, але й руйнували стави, млини, тартаки, фолюші, а подекуди й господарські та житлові будівлі, спричиняли загибель людей і худоби.
У 1715 р. основною формою експлуатації місцевого селянства залишалася панщина. Разом з тим, тут існували чинші та натуральні данини. На 1715 р. Східниця сплачувала 196 зл. 12 гр. чиншу. Вартість панщини становила 936 зл.
В 30-40-х рр. XVIII ст. спостерігається відбудова селянських господарств. Зазначимо, що в цьому була зацікавлена й сама шляхта, яка володіла Східницею, адже головним виробником матеріальних благ феодального суспільства й надалі залишався селянин. Це, в свою чергу, призводить до росту чисельності селянських господарств. Однак, місцеві шляхтичі Попелі не володіли достатніми матеріальними ресурсами для надання допомоги селянину, що наклало суттєвий відбиток на стан освоєння пусток. В 1735 р. з 11,5 громадських ланів пустими лежали 9,7 % від загальної кількості селянських грунтів.
Східниця під владою Австро-Угорщини та Польщі
Після першого поділу Польщі в 1772 р. село відійшло до Австро-Угорщини. За адміністративною реформою 1782 р. Східниця віднесена до Самбірського округу. На 1787 р. в Східниці нараховувалося 65 дворів, 2 корчми, млин та одна кузня. У 1820 р. було уже 71 двір, 3 корчми, лісництво та два млини. На середину XIX ст. повинності селян становили коло 76 % від їх доходів.
У 1867 р. село входить до складу Дрогобицького повіту. Як правило, кожна сільська громада мала мати власну печатку, адже в кожному селі, навіть найменшому, урядував сільський війт, яких у 1881 р. в повіті нараховувалося 73. У 1858 р. сільським війтом був Яким Бобешко. Серед тих хто поставив підписи на документі були Проньо, Дзюбак, Журавчак, Савчин, Бунь, Мурак, Томин, Яців, Скумбелян, Федишин, Баран, Ластовецький, Мазур, Слуцький, Дмитришин, Боб’як, Захарко, Данилюк. Цього ж року відбуваються перевибори сільської адміністрації і новим війтом стає Іван Мазур. На 1895 р. східницьким війтом був Міхал Стемпіцький.
Найстаріша сільська печатка відома із документу від 8 жовтня 1858 р. Печатка сажова. На лицьовому боці зображено крокуючого ведмедя. На початку 70-х рр. з’являються сині та чорні фарбові відтиски, згодом появляються чорнильні. Незадовільний стан печатки, поставленої на документі 1903 р. не дає можливості її відчитати, але відомо, що легенда на ній польськомовна. Жодних зображень не простежується. Діаметр печатки –4 см.
Герб Східниці
Сільська печатка Східниці
На 1867 р. у Східниці нараховувалося 77 дворів. З відкриттям нафти кількість жителів села різко зростає за рахунок жителів навколишніх гірських сіл. Так, на 1880 р. в селі нараховувалося 125 дворів, де проживало 867 осіб. За релігійною приналежністю жителі розподілялися таким чином: 757 греко-католиків, 109 римо-католиків, 122 жидів. За національністю: 753 – русини (українці), 115 – поляків, 116 – німців. У селі діяв тартак на 8 кінських сил, який щорічно переробляв 1540 метрів кубічних дерева. На тартаку були 4 звичайні пили та 1 циркулярка.
Насос WORTHINGTON, починаючи з 1912 року за допомогою цього насосу нафта, видобута у Східниці, транспортувалася трубопроводом на залізничну колію в Борислав
Церква Святих Апостолів Петра і Павла
Найдавніша писемна згадка про церкву відноситься до 1589 року. У 1767 р. споруджено дерев’яну триверхну Церкву Св. Апостолів Петра і Павла. Патроном церкви був князь Кароль Гунеер от Шварцбург Сондергаусен. Д.Блажейовський подає нам імена священиків та адміністраторів церкви, які правили у Східниці протягом XIX ст.: Григорій Сідлович (1828 – помер у 1831 р), Андронік Садовський (1831-1832), Семен Ганкевич (1833-1837), Ігнатій Волошинський (1837-помер1849 р.), Антін Калесинський (1849-1853), Антін Кріль (1853-1859), Теофіль Кокуревич (1859 –помер 1861 р.), Олексій Василевич (1861 - помер 1883 р.). У 1848 р. при церкві дяк Я.Журавчак навчав п’ятеро дітей, а у 1857 р. до школи ходило семеро учнів. Станом на 1886 р. священиком на парафії був Григорій Савицький (1856 р. народження; висвячений у 1882 р., жонатий). До парафії належала 691 людина. В селі існувала школа та пошта. Село належало до Дрогобицького повіту.
У 1901 – 1902 рр. на місці старої церкви споруджено нову муровану за проектом відомого архітектора Василя Нагірного. Церква споруджена у візантійському стилі та накрита бляхою. Храм в плані має хрестоподібну форму та прикрашений п’ятьма банями або інакше куполами. Середхрестя увінчане восьмериком із великою банею, що височіє над іншими подібними чотирма куполами, які є значно меншими за розмірами та довершують кутові приміщення, виведені на ту ж висоту. В 2012 році, до 110 річниці заснування церкви, храм було реставровано: відремонтовано та оновлено стіни храму, куполи покрили золотом.
Вхід на церковну територію веде через муровану стінну дзвіницю, споруджену ще в 1901 році. Її зведено у формі брами із південної сторони церковного подвір’я в напрямку до головного входу. На цій дзвіниці у 1909 році було розміщено 5 дзвонів, чотири з яких знаходилися в доброму стані, а один був розбитий. Сьогодні на богослужіння до цієї церкви, парафіян кличуть також 5 дзвонів.
Костел Блаженної Кінги (Церква Святого Миколая)
Та, мабуть, найдавнішою християнською пам'яткою є дерев'яна церква Святого Миколая на Замковій горі. Історію її можна відстежити ще по записах місцевих священиків. На початку XI століття в Східницю прибув болгарський ієромонах Димитра. Навпроти свого притулку він власноруч збудував невелику дерев’яну церкву, де з часом і хрестилися всі жителі селища. У 13 столітті її знищили монголо-татари. Під час польської окупації на горі побудували замок, а на місці церкви – Костел Блаженної Кінги.
Храм був збудований за проектом знаного краківського архітектора Славомира Одживольського. Припускають, що кошти на побудову Костьолу були акумульовані Нафтовим Товариством, до якого входили представники місцевих копалень і підприємців. Відтак, складку зробили місцеві робітники. Допомогла також княгиня Марія Любомирська і нафтовий промисловець Казімєж Одживольський, могила котрого знаходиться поруч з святинею.
Цей східницький храм прийняв посвяту Блаженної, а тепер Святої Кінги, котра будучи найстаршою донькою угорського короля Бели IV і Марії Ласкарини, дружиною краківсько-сандомирського князя Болеслава V Сором‘язливого, згодом стала монахинею ордену кларисок, католицькою святою та патронкою вбогих і гірників соляних шахт.
Прийнято вважати, що сам храм збудовано в закопанському стилі або народному стилі дерев’яного зодчества. Костьол стояв на мурованому фундаменті з каменю, його стіни зрублені з дерева. У плані храм був наближений до профілю грецького хреста, мав замкнутий трибічний пресвітерій, прямокутну наву, короткий трансепт, а також видовження – крухти.
Храм мав також орган, виконаний Яном Сливінським зі Львова та муровану дзвіницю, в якій було встановлено 4 великі дзвони. До слова треба зазначити, що дзвіниця збереглася до наших часів. Після побудови і освячення костьолу, тривало його оздоблення. У головному вівтарі знаходилася титульна ікона Блаженної Кінги, а в бічних – ікони Божої Матері і Святого Юзефа.
Після отримання статусу парафії в 1925 році, костьол у Східниці почав виконувати роль центру римо-католицького життя та духовності в околицях. Служби Божі тут правилися і під час німецької окупації. Зберігся спомин про одну із останніх документально засвідчених літургій в костьолі, яка відбулася 8 серпня 1944 року: «вийшовши з костьолу, парафіяни побачили вторгнення передових частин радянського війська».
Під кінець Другої Світової війни польське населення Східниці переселилося до Борислава і Дрогобича, а в 45-му році змушене було виселитися до Польщі. 20 жовтня виїхав і останній східницький пробощ, ксьондз Ян Дольовий.
Існувала версія про те, що костьол у Східниці, який залишився без нагляду, згорів у 50-х роках ХХ століття за невідомих обставин. Але окремі джерела вказують на те, що місцева (радянська) влада у 60-х роках його розібрала. Дерево було перевезено до сусідньої Перепростині, де з нього збиралися збудувати школу. Однак складене на березі потоку, воно було змите водою, в чому вбачається кара Божа за вчинене святотатство.
Тепер слідів костьола не видно, на його місці збудовано церкву, але дзвіниця і надгробок Казімєжу Одживольському збереглися.
До сих пір збереглися залишки оборонних валів.
Культурне життя села в кін. XIX - поч. XX ст.
Після смерті о.Савицького, парохом села стає дрогобичанин о.Василь Мацюрак. Згодом він переїхав до Лютовиськ на Турківщині де і помер. За ініціативи о. В.Мацюрака у 1910 р. у Східниці створено гімнастичне товариство “Сокіл”. Першим головою товариства став отець, що суттєво відбилося на діяльності товариства. Осередок не подав звіту за 1911-1912, 1912-1913 рр., тому невідомо чи мав він однострої, спортивну форму, прапори, відзнаки та інші атрибути сокільського руху. Відзначимо, що якихось конкретних вісток про діяльність східницьких соколів не маємо, але це не означає, що воно було бездіяльне. Товариство час від часу проводило різноманітні концерти, свята, але не надсилало звітів про ці заходи до організаційної секції “Сокола-Батька” у Львові. У 30-і рр. XX ст. сокілький рух, незважаючи на різноманітні перешкоди з боку польської адміністрації, продовжував вести активну діяльність. Так, осередок у Тустановичах станом на 1931 р. нараховував 61 чоловіка, 15 жінок та 4 молодших учасників. Місцеві соколи активно займалися спортом, організовували мандрівки до Східниці, на скелі до Урича, до Підгородців, Ямельниці та активно співпрацювали з місцевими осередками.
Протягом 27-29 березня 1937 р. представники східницького осередку соколів взяли участь у триденному тіловиховному кусі, що відбувався у Дрогобичі. Того ж року місцевий осередок, підтримуючи сокольську акцію щодо викупу у Стрийському парку Львова земельної ділянки для спорудження спортивного майдану “Городу для українського населення у Львові” вніс 20 злотих. Для прикладу, “Сокіл” у Бориславі вніс 10 злотих, а “Сокіл” з Дрогобича – 5. Перед 1939 р. керівником місцевого товариства “Сокіл” був Михайло Дубленич.
На місце о.В.Мацюрака приходить целібат о.Володимир Марущак (1888 р. народження, висвячений у 1913 р.), який відзначився заснуванням у 1922 р. на селі читальні Просвіти. На 1927 р. місцевий осередок “Просвіти” нараховував 53 учасників. Не втручаючись у суспільно-політичне життя громади, отець активно береться до душпастирської роботи, організовує прощу східничан до св.Землі. У 1935 р. отець організовує в селі свято “Просвіти”, яке відвідав С.Витвицький, голова Філії “Просвіти” з Дрогобича. Свято завершилося виставою, що її підготував місцевий драматичний гурток. Загинув отець на засланні.
Активними членами просвітянського життя були С.Бобешко, О.Пронів, М.Дубленич, Іван та Михайло Коцки. У неділі та свята, прохолодні зимові дні східницька читальня була переповнена молоддю та старшими поважними господарями і господинями. Тут позичали книжки, проводили голосні читання, читали й дискутували над прочитаними газетами і журналами, вислуховували реферати місцевих просвітян і запрошених гостей. При читальні існував дитячий садок до якого ходило понад 20 дітей. Двічі на рік читальню перевіряв представники Філії “Просвіти” з Дрогобича. Перевірялася господарська діяльність, фінансовий стан. Станом на 1938 р. бібліотека східницької читальні нараховувала декілька тисяч томів. Активність місцевих просвітян не залишилася поза увагою польської влади, яка за допомоги місцевих поляків та покатоличених українців знищила місцеву бібліотека на спробувала закрити читальню.
Існував у Східниці осередок “Союзу Українок”. У лютому 1930 р. членкині бориславського гуртка “Союз Українок” організували у селі святковий захід приурочений 10-й річниці від дня смерті Наталії Кобринської. 10 червня 1931 р. представники східницького осередку взяли участь у святкуванні Свята Матері у Новому Кропивнику. Традиційними стали свята Т.Шевченка та І.Франка, “Андріївський вечір”, “свято Миколая” тощо. Місцеві союзянки активно закликали “Вертатися до своєї ноші і звичаїв”. Керівниками осередку були М.Іванчук, Р.Войтович, С.Свищ.
- За матеріалами Василя Менька,
викладача катедри давньої історії України та спеціальних дисциплін
Дрогобицького державного педагогічного університету імені Франка
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
