Середа
06 лип., 2022
   

Ukrainian English Polish

Станіслав Людкевич — Корифей української музики

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Станіслав Людкевич - корифей української музики

Композитор, автор творів майже у всіх жанрах музичного мистецтва, вчений-дослідник у галузях музикознавства і фольклористики, педагог, диригент, редактор, громадський діяч, один із фундаторів музичної освіти в Галичині.

Метр української музики Станіслав Пилипович Людкевич народився 24 січня 1879 року у місті Ярослав (133 км від Львова) - давньому містечку на лівому березі річки Сян, з якого вийшло чимало відомих українців (Кудлик Роман, Антін Дербіш, Юліан Головінський, Роман Мицик та ін.). Сьогодні місто належить до складу Польщі - входить до Підкарпатського воєводства.

Станіслав був четвертою дитиною в родині, троє інших братів — Максиміліан, Альфред та Адольф — померли при пологах. Вижив один тіки - Сясьо (Станіслав). Мав також молодшу сестру - Олену Людкевич, яка вийшла заміж за Дмитра Кашубинського і робила певні спроби на літературній ниві. Батько Станіслава – Рандольф Михайло Пилип Людкевич трудився вчителем народної школи в Ярославі, потім був директором школи.  Дідо хлопчика мав дві вищі освіти – Львівська духовна семінарія та Львівський університет. Захоплювався історією, філософією, музикою. Зокрема, у семінарії він навчався разом зі знаковими для Західної України письменниками, представниками “Руської трійці” – Маркіяном Шашкевичем й Іваном Вагилевичем, а також Миколою Устияновичем. Мати – Гонората Олексіївна Ґіжовська – в молодості серйозно займалась музикою, була піаністкою, з особливою повагою ставилася до української культури, брала уроки у самого Михайла Вербицького і, власне, саме від матері почерпнув своє захоплення Станіслав.

Станіслав Людкевич - молодий на фото

У 1889-1897рр. Станіслав навчався у вищій гімназії в Ярославі, де студіював теорію музики, сольфеджіо, а також грав на фортепіано Гайдна і Моцарта. Під час навчання у гімназії Людкевич співає в українському хоровому гуртку, а вже у 12-річному віці диригує ним. Тоді ж з’являються перші твори – не лише фортепіанні мініатюри та солоспіви, а й хорові композиції.  У 17 років юнак уперше заявив про себе як композитор: на вечорі  пам’яті Адама Міцкевича в Перемишлі 1896 р. його хоровий твір у супроводі фортеп’яно «Пожар» (на текст поеми Ф.Шіллера «Пісня про дзвін») мав неабиякий успіх.

Закінчивши Вищу гімназію в Ярославі у 1897 році, С.Людкевич вступив до Львівського університету на відділі української та класичної філології філософського факультету (1898—1901), де основним напрямком його студій була українська філологія, а додатковими — філософія, класична філологія.

Станіслав Людкевич - портрет

Паралельно, молодий студент записується вільним слухачем до консерваторії Галицького музичного товариства (1897—1899). Ненька допомагала йому з нотною грамотою і теорією. Паралельно Сясьо брав студії (курси) у неперевершеного педагога-композитора Мечислава Солтиса. Приблизно тоді ж він стає активним членом студентського товариства “Академічна громада”, що проводило широку громадську, культурну і політичну діяльність. Великий Каменяр Іван Франко для громади юних перфекціоністів був беззаперечним авторитетом, лідером, Духовним Батьком і Просвітителем. Власне, з цього все й розпочалось.

akademichna-gromada-ludkevych

Одним з перших творів, написаних молодим композитором у Львові, став хор “Вічний революціонер”, який вперше прозвучав на святкуванні 25-ліття літературної діяльності Франка, організованого однодумцями Каменяра на чолі з Володимиром Гнатюком. Молодому Людкевичу доручили концертну частину 30 жовтня 1898 р. у залі поштового клубу, що в найстарішому міському готелі “Жорж” на площі Міцкевича, 1 у Львові.

Вічний революціонер - обкладинка

Франко був вражений. Вони тривалий час спілкувалися. Це знайомство ще більше надихнуло молодого таланта і вже незабаром  починається його тривала співпраця як композитора і диригента з легендарним хоровим товариством “Львівський Боян”. У 1900 році Станіслав провів обробку мелодії гімну "Ще не вмерла Україна" для чоловічого хору а капелла. 1918 року ця обробка була видана у збірнику „Ще не вмерла Україна” в транскрипції для фортепіано. Вийшов справжній славень без якого не починалися жодні збори.

boyan-ludkevych

1901 року Станіслав Людкевич здобув диплом викладача української та латинської мов й два роки працював учителем у гімназіях Львова та Перемишля. Зокрема, одним з його учнів у Львівській гімназії був легендарний Іван Крип'якевич. Для своїх учениць пише численні хорові композиції, серед них – “Гагілку” та “Українську баркаролу”, які стали перлинами української хорової мініатюри й до наших днів зберегли свою популярність. Разом з Йосипом Роздольським С.Людкевич працює над розшифруванням записів народних пісень, які були опубліковані у 1906-1907 рр. в двотомнику “Галицько-руські народні мелодії”. Ця збірка отримала схвальну оцінку у науковому світі, зокрема про неї добре відгукувались такі Велети свого часу як Іван Франко, Климент Квітка, Леся Українка. Загалом С. Людкевич у цьому збірнику помістив записи мелодій 96 пісень з 7 сіл у повітах: Грибовському – Королева-Руська (1 пісня), Богуша (13), Білцарева (7), Берест (9); Горлицькому – Бортне (8); Ясельському – Крампна (7) і Короснянському – Поляни (51). Крім цього «блоку» з Лемківщини, з території, що тепер знаходиться у межах Польщі, знайдемо ще майже 50 мелодій з Надсяння.

franko-i-ludkevych

galycko-ruski-pisni

Далі Станіслав Людкевич спільно з іншими митцями та яскравими особистостями (наприклад, І.Трушем) редагував журнал "Артистичний вісник" - часопис, присвячений образотчорчому мистецтву, музиці і театру.  Співпрацював зі львівською газетою “Діло”. Знайомиться з режисером Миколою Садовським та неперевешеним театральним діячем і письменником Гнатом Хоткевичем. Творчість Станіслава бурхливо розвивалася, дарувала нові і нові знайомства, а разом з тим й твори. Він входить до літературно-мистецького об’єднання “Молода муза”, членами якого були Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський, Степан Чарнецький, Остап Луцький. І в 1907 році він стає слухачем музикознавчого факультету Музично-історичного інституту Віденського університету (Австрія), де відвідує лекції професорів Ґвідо Адлера, Германа Ґреденера, цікавить композицією та інструментуванням, займається під керівництвом Александра Землінського. Вершиною всього цього стала ступінь доктора філософії в галузі музики, яку Станіслав Людкевич отримав у 1908 році, захистивши дисертацію "Дві причинки до питання розвитку звукозображальності” (написану німецькою мовою і присвячену українській та західноєвропейській народній музиці).

ludkevych-doktor-muzyky

Таким чином, вже у 30 років Станіслав Людкевич став загально визнаним, відомим і одним з найпопулярніших композиторів Галичини. У 1913 році він закінчив кантату-симфонію "Кавказ" за однойменною поемою Кобзаря. У 1914 році на львівському концерті, присвяченому 100-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, відбулася її прем’єра під диригування Людкевича. Симфонію виконало хорове товариство “Боян”. Власне, "Кавказ" став справжньою візитівкою Людкевича. Але на цьому він не зупинявся. Він став одним із організаторів Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, якого надзвичайно любив і поціновував.

kantata-kavkaz-ludkevych

Доля повела Станіслава Людкевича далі до Лейпцига, де його помічають різноманітні корифеї і метри музики. Однак, перша світова війна перервала плідну діяльність Людкевича: його мобілізують до австрійського війська, невдовзі він потрапляє в російський полон і перебуває на засланні у м. Перовськ Сирдар'їнської області Туркестанської АРСР (тепер Казахстан). Там написав акапельний твір “Сонце заходить, гори чорніють”. Тим часом у Відні, під час Шевченківських урочистостей, виконувалися твори полоненого – культова народна пісня в авторській обробці під дуже символічною назвою “Чорна рілля ізорана”. Варто зазначити, що у Першу світову ця неймовірно журлива, старовинна козацька пісня часто лунала над загиблими українськими вояками.

 

1 листопада 1917 р. музичний відділ при Генеральному секретаріаті Народної освіти УНР запросив Станіслава Людкевича до Києва. Тут деякий час композитор мешкав та знайшов талановитих колег із Наддніпрянщини: Кирила Стеценка, Миколу Леонтовича, Олександра Кошиця. Переживає нелегкі часи, відчуваючи тиск збоку банди Муравйова. У вересні 1919 року повертається до Львова і організовує перший український симфонічний оркестр при Музичному товаристві ім. Лисенка. У Львові він дуже часто змінював помешкання - відомо понад 22 вулиці, де жив Людкевич!

ludkevych-roky

1 лютого 1921 року Cтаніслав Людкевич підписує звернення Крайового ювілейного комітету для вшанування 60-ліття від смерті Шевченка до українського народу, у якому говорилося:

“Серед найтяжчого й найбільшого лихоліття, яке коли-небудь навістило нашу батьківщину, в часі коли важким стогоном стогне стратована Українська Земля, коли чорні дими пожарин затемнюють ясне небо України… приходиться Українському Народови готовитись до Великого Свята… Ми тільки ступили на шлях боротьби за волю. І ми вдячні Шевченкови, що своїми огненними закликами, своїми бунтівницькими піснями від півстоліття будив у нас пориви до бою за найвищу, найблагороднішу ідею, за ідею Волі і Свободи, за ідеї Правди, Добра і Краси… Найважнішим бажанням Шевченка було бажання волі і освіти українському народови… Бажаємо створити фонд на цілі всенародної всесторонньої освіти народу під управою товариства “Просвіта”. Завданням цього фонду є: створення народного університету в найширшому розумінню через видавання популярно-наукових книжечок по всім галузям знання…”

Митець активно продовжує роботу в жанрах вокальної, хорової та вокально-симфонічної музики. Так, серед монументальних творів особливе місце посідає кантата “Заповіт” (для хору, солістів і оркестру), яку він виконав на 120-річчя Кобзаря. А поезія Франка надихнула його на такі кантати як: “Наймит”, “Восени”, “Конкістадори”. Одним зі знакових творів для хору стала симфонічна поема “Каменярі”, створена 1926 р. на вірші І.Франка. За часів панування Польщі навіть саме виконання цієї симфонічної поеми могло загрожувати буцегарнею. Адже героїчним лейтмотивом твору стала пісня “Не пора” (1880).

stanislav-ludkevych-vchenyy

Людкевич чимало часу присвячує збиранню музичних рукописів галицьких композиторів, редагує їх, публікує, вводить у програми концертів. Популяризує творчість композиторів Михайла Вербицького, Івана Лаврівського, Генріха Топольницького, Віктора Матюка, Дениса Січинського, Остапа Нижанківського. У 1930—1933 роках він редагував музичну частину «Книги знання» — тритомної Української загальної енциклопедії, уклав Малу музичну енциклопедію як додаток до часопису «Боян». 1934 року Станіслава обрано очільником музикологічної секції Союзу українських професійних музик.

Людкевич здобув неймовірну шану, повагу та авторитет серед тогочасної інтелігенції. Його слово як музичного критика цінували усі. Багато уваги композитор присвячував духовній музиці, а саме, церковному співу. Роздумуючи над можливостями піднесення рівня церковного співу, Людкевич пропонував створити у Львові Інститут церковної музики. У липні 1922 року вийшов друком складений Людкевичем “Збірник літургічних і церковних пісень на основі народних напівів”. Ідея С. Людкевича щодо створення Інституту церковної музики була втілена в життя у другій половині 1930-х років, і Людкевич ввійшов до складу викладачів інституту. 

ludkevych-nauka

З 1936 голова музикологічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка. Від 1939 року — професор, завідувач кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії. 23 вересня 1939-го радянська армія ступила в галицьку столицю. З величезними помпезностями та урочистостями відбулося святкування цієї події, де 60-річному Людкевичу дали слово:

- Нас визволили, і на то нема ради!

Ця фраза стане "коронною" і її ще не раз будуть повторювати. Людкевич цими словами буквально придушив своїх "визволителів", але його авторитет і просто везіння вберегли від подальших провокацій.

ludkevych-photo2

А далі була інша окупація - нацистами. Станіслав Пилипович місто Лева не покидав, і більше того активно виступав за збереження українських традицій, виявляв шанобливе ставлення до видатних діячів українського народу. За що у вересні 1941 року потрапив на 5 діб до в'язниці. Його долю розділили й інші Світочі музики: Василь Барвінський, Мілена Рудницька, Осип Тарнавський. Це був легенький натяк від Гестапо на те, що могло з ним статися. Після звільнення Західної України від гітлерівців Станіслав Людкевич продовжив наукову і композиторську діяльність. На допиті не свідчив проти свого колеги Василя Барвінського у 1948 році, якому совєти хотіли "пришити" державну зраду. На жаль, Василя Барвінського було заарештовано агентами Держбезпеки та засуджено як “кадрового українського націоналіста, агента англійської та німецької розвідок, німецького спільника” та етаповано на 10 років у мордовські табори.

ludkevych-starenkyy

Помер Станіслав Пилипович Людкевич у Львові 10 вересня 1979 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле №3.  У 1989 році на могилі встановили пам’ятник – фігуру молодого, прекрасного Прометея, створену групою скульпторів у складі Миколи Посікіри, Ярослава Скакуна та Любомира Яремчука.

Романтик, оповитий міцним духом та ідеєю, світлий душею, мрійник й дивак з почуттям гумору, який дуже любив котів - Станіслав Пилипович щиро вірив, що земля тримається на трьох китах: музиці, традиціях і молоді. А тому впродовж свого життя ставився з величезним пієтетом до здібних юнаків та дівчат. З його музичного "цеху" вийшов не один обдарований і талановитий музикант. 

Геніальні батьки, вроджений талант, трішки фарту і доля, яка звела його з Іваном Франком, створили з нього - Корифея української музики, який прожив 100 років і присвятив їх Україні. Його життя є прикладом для кожного. Тож хай пісня, хай хвиля і мелодія Станіслава Людкевича вічно лунатимуть і надихатимуть нас на нові позитивні звершення...

Використані джерела:

  1. Меморіальний музей Станіслава Людкевича.
  2. Олександр Рудяченко. Станіслав Людкевич. Прометей, позбавлений сентиментів. Проєкт "Калиновий к@тяг". Ukrinform.
  3. Галина Терещук. Станіслав Людкевич - композитор, оповитий легендами. "Радіо Свобода".
  4. Матеріали Вікіпедії.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків" 


Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: