1 січня 2024 року виповнюється 115 років від дня народження провідника українських патріотів та націоналістів, голови проводу ОУН-Б, співавтора Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року Степана Бандери.
На фото - Степан Бандера (праворуч) і його наступник на чолі ЗЧ ОУН Степан Ленкавський, Зальцбург (Австрія), 1950-ті роки. Позаду бароковий римо-католицький Катедральний собор, лівіше Францисканська церква.
Степан Бандера належить до тих історично значущих фігур, чиє ім'я спотворили, перекрутили та прищепили різні кліше. Московським кгбістам вдалося створити образ "кровожерливого Бандери", представляючи українців як недолуге населення яке вшановує "фашиста". І, на превеликий жаль, чимало-хто став жертвою цієї брехні та пропаганди... «Підміна понять» була і є одним з головних інструментів війни пропагандистської росії проти проєвропейської України.
Насправді цей ганебний та огидний міф не має нічого спільного з реальністю. Степан Бандера був одним із тих незалежних, порядних, ідейних українських дисидентів, котрі відчайдушно боролися з більшовиками-комуністами, леніністами, нквдистами, агентами кремля та їх підсвинками, які сьогодні винищують український народ.
Найбільшою його метою була національно-визвольна війна з основними цілями:
- Знищення большевицького панування.
- Вихід України з СССР і ліквідація російської імперії взагалі.
- Ліквідація комунізму, комуністичної системи і будь-якого тоталітарного режиму.
- Відновлення Самостійної Української Держави в національних ЕТНОГРАФІЧНИХ кордонах з ДЕМОКРАТИЧНОЮ системою урядування, яка гарантувала б всім громадянам України демократичні свободи в усіх ділянках життя, а головно в ділянці духовного, культурного, політичного і соціального буття.
Народився Степан Бандера 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (нині – Калуського району Івано-Франківської області). Навчався в українській гімназії в Стрию, де став членом Пласту, згодом навчався у "Львівській Політехніці". Брав активну участь в житті українських товариств "Просвіта", "Основа", "Сокіл" та інші. Займався спортом (біг, плавання, лижі, шахи), не палив, не вживав алкоголю, співав у хорі та грав на гітарі.
У десятирічному віці Степан став учнем Стрийської гімназії, де досяг успіхів у навчанні. Там він вже сам давав лекції іншим гімназистам. Хлопець вдома сам себе готував до можливих тортур: розвивав терплячість, катуючи себе голками, ланцюгами, щодня обливався крижаною водою. Його батько - Бандера Андрій Михайлович був репресований та закатований московсько-більшовицьким режимом.
За часів своєї молодості через полювання радянської влади, Степан Бандера змінив не одне псевдо: "Ярич", "Лис", "Степаненко", "Малий", "Сірий". Документи свідчать, що він був невисокого зросту: у поліцейській анкеті зафіксовано 162 см. Його товариш, керівник оунівської розвідки Степан Мудрик, змальовував зовнішність Степана Бандери за часів проживання в Німеччині так:
«Він був невисокого росту, десь 166-167 см, обличчя злегка овальне, свіже, голова від чола полисіла. В грудях і плечах широкий. Придивившись уважно до його ходи, можна було зауважити, що правою стопою ставав легко на правий бік. Переважно був вбраний у сіре або сиве вбрання. Одягався скромно, не відрізнявся від інших. Мав темно-сірий капелюх, але здебільшого носив чорну беретку, як француз».
Степан був глибоко віруючою людиною. Виступав за свободу совісті і вважав, що справжнє віросповідання має бути не на словах, а на ділах, і є однією з найважливіших справ національно-визвольного руху. Він влучно зазначав, що йде змаг за душу українського народу, української людини. Більшовики є сатаністами, які виступають проти духовності і світогляду українців. Бандера чітко вбачав гібридну війну - диверсії і баламутство, які ведуться й сьогодні проти України.
Бандера мав гарну родину. Дружина Ярослава допомагала йому по життю. Вони мали трьох дітей: двох дочок – Лесю та Наталку та сина Андрія.
У 1941 році нацисти заарештували Степана Бандеру, вимагаючи від нього скасувати Акт проголошення Української Держави від 30 червня 1941 року. Бандера відмовився це зробити. За це пізніше був запроторений німецькою владою до концтабору Заксенгаузен, де й утримувався до 1944 року.
Після війни організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б. До 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, родина у 1954 році остаточно переїжджає до Мюнхена.
Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефана Попеля. Інтерв’ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою 1954 року чудово розкриває його погляди, у що він вірив та з чим боровся:
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ НЕМАЄ НІЧОГО СПІЛЬНОГО З НАЦИЗМОМ, ФАШИЗМОМ АБО НАЦІОНАЛ-СОЦІЯЛІЗМОМ. Український націоналізм бореться проти ІМПЕРІЯЛІЗМУ, ПРОТИ ТОТАЛІТАРИЗМУ, РАСИЗМУ І ВСЯКОЇ ДИКТАТУРИ ЧИ ЗАСТОСУВАННЯ НАСИЛЬСТВА, - Степан Бандера.
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанідом калію.
Перед убивством Степана Бандери було вісім спроб радянських спецслужб його знищити різними способами, різними агентами.
Похований на кладовищі у Мюнхені. Бандера автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та інші.
Читайте також:
© Портал SPADOK.ORG.UA
