СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

ВЕЛИКЕ СВЯТО ВЕЛЕСА (Сивий ЯР)

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untit42242442led-1ВЕЛИКЕ СВЯТО ВЕЛЕСА, або ВЕЛЕС СИВИЙ ЯР - Святодень, який наші Предки традиційно відзначали у лютому (11 лютого), присвячений Богу Велесу сивому Яру (Велесу Зимовому). З прадавніх часів у цю пору наші Предки творили обереги на худобу і двір, просили у Велеса заступництва та захисту, а худобі - приплоду. Волхви, кощуни, бояни і скоморохи вшановували свого Покровителя волхвуваннями та проріканнями, оспівуваннями та славленнями.

Велес/Волос - один з найдавніших Богів Слов'янського Пантеону, чия сила проявляється у всіх трьох світах - Яві, Наві та Праві:

1) У Яві - Покровитель худоби, Владика Живої Природи;

2) У Наві - Властитель Нижнього світу, Підземний і Підводний Владика;

3) У Праві - Бог Вищої Мудрості, Покровитель волхвів.

Багатоликий ірландський Дагда, галльський Кернуннос, скіфський Бербаш, литовський Вяльняс, скандинавський Хеймдалль, грецький Пан, римський Янус, індійський Шива... - у різних подобах постає Велес в індоєвропейській культурі. В давньоруських текстах він згадується як Скотій Бог, тобто Бог скотарства і достатку (слово "скот" у давнину означало "заможність", скотар - пізніше так називали скарбника, скотарка - скарбниця). В «Слові о полку Ігоревім» віщий сказатель Боян названий Велесовим онуком: «… вЂ?щеи Боя?не, В?лесовь вн?че». Ім'я Велеса або Волоса зустрічається і в до­говорах, що складалися поміж русами та гре­ками в Х столітті. Так, у договорі 971 року читаємо таке: "... да иміемт клятву от бога, вт его же віруемт, в Перуна и вь Волоса, скотья бо­га…". В рукописі Великої Минеї Макаревської сто­їть, що: «… великій Князь Владимірь повель испроверщи, избити кумиры, овы извіщи, а иньїя ижжещи; Волоса, его же именоваху скотья бога, повелі вь Почайну ріку врещи». Тобто, за наказом великого князя Володими­ра подоба бога Волоса, якого наші предки вва­жали покровителем худоби, була знищена. Згідно «Густинського літопису» (XVII ст.): «Волос, бог скотiй, бяше у них (язичників) по великій честі». У «Слові св. Григорія» сказано про поклоніння слов'ян «скотноу богоу і попутникоу і лесну богу».

Готувалися до Дня Велеса заздалегідь, з вечора попереднього дня. Розливали по глечикам молоко, розстеляли по дому шкури, на які клали коров'ячі роги, очищені і висушені. Жінки ворожили, розчісуючи гребінцями бичачий волос, чоловіки йшли на капище, щоб підготувати жертовник, готуючи шкури та обкурюючи місце димом палаючого бичачого волоса. Перед тим, як лягти спали читали замовляння на сон грядущий:

Вночі Велес іде по Сварзі,
по молоці небесному,
Іде до своїх хоромів,
а на зорі сідає до воріт.
Там ми ждемо Його,
щоб зачати співи
і славити Велеса од віку до віку.
І славимо Його храмину,
яка блищить огнями многими,
як жертовниця чиста.
То Велес навчив Праотців наших
орати землю і злаки сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити Снопа до огнища,
і чтити його, як Отця Божого.

(ВК, 8/2)

Наступного дня усією громадою збиралися в ліс на капище, запалювали вогнище, виконували хороводи, приносили масляні пожертви Велесу, звідси й приказка: "У Велеса - борода в маслі!".  Люди наряджалися в звірині маски та шкури, щоб уподібнитися Велесу, котрий за повір'ями приймав образ ведмедя або бика-тура. У цей день Велес пильно наглядає за усіма тваринами, а тому чоловіки нагадували своїм жінкам: "Дивіться, молодиці, щоб завтра принесли раненько водиці з криниці!". Цією водою наповнювали свої братини, клали туди шматочок воску із громничої свічки і ставили на покуть, де вона мала перебувати три дні. В цей час Велес начебто освячував її. Потім частину води виливали в криницю, а рештою скроплювали тварин.

Згідно етнорафії, на Херсонщині у цей день відзначали так званий «Бабський празник». Жінки не працювали, хіба микали три мички клоччя — «щоб ними підкурювати корову й теля». Під обід молодиці йшли до шинку і пили горілку - «замочували корови, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому, днищами били своїх чоловіків, "щоб вони були ласкавими до дружин" та «щоб воли слухалися господаря».

На Київщині, Чернігівщині й Полтавщині селяни не запрягали волів у цей день — «бо хто їх запрягатиме, то в того вони або подохнуть, або ж руки повідсихають у хазяїна». Господині не пряли і не шили сорочки - "щоб коноплі родили".

Із християнізацією Русі давньослов'янські божества-покровителі різних сфер людського життя замінили святі. Святий Власій виконував роль Бога Велеса. 24 лютого, за християнським календарем, відзначали день святого Власія - покровителя худоби, «Коров'ячого Бога». В XI столітті його храми були поставлені в Києві, Новгороді, Ярославлі. Ці храми повсюдно ставили на місцях вшанування язичницького Велеса. Ікони із зображенням Власія ставили в корівниках і хлівах як оберіг худобини. Худобу іменували «Власієвим родом», а корів «Власівними». У цьому повністю підтверджується міф про народження Велеса від священної корови Земун.

На Покутті донині печуть печиво, котре посвячують під час служби Божої на честь святого Власія. Таке печиво згодовують худобі під час кроплення свяченою водою, а декілька штук залишають і зберігають за Божницею чи образами. Коли худоба хворіє або тяжко розроджується, таке печиво розкришують, змішують із свяченою водою і дають випити немічній тварині. Кажуть, що після такого лікування тварина завжди видужує чи успішно розроджується.

В Карпатах пастухи як перший раз на весні виганяли худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки Юрієві, але й святому Власові.

Вважається, що «Велесові морози» — останні потуги зимових холодів. В народі збереглися прислів'я та приказки про цей день:

  • Велес збиває ріг зимі.
  • Проллє Влас масельце на дороги — пора зимі налягти на ноги.
  • Із Власового дня санний шлях закінчується, а корова боки гріє. 
  • Пройде святий Влас — пильнуй всякий сказ (починали готуватись до весняно-польових робіт, вносили добрива на лани «по мерзлому льоду»).
  • Прийшов Влас — з печі злазь.

А також народні прикмети: Якщо цього дня відлига, то морозів більше не буде.

Існує також думка, що день Св.Валентина, як і день Власія, відповідає слов'янському Велесу і походить від давньоримських Луперкалій - свята родючості, яке проводилося щороку з 13 по 15 лютого у ґроті Луперкал біля підніжжя Палатинського пагорба, де, за переказами, вовчиця вигодувала Ромула і Рема, засновників Риму. Луперки, жерці Луперка із патриціанської молоді, збирался у цьому ґроті і на спеціально облаштованому вівтарі вшановували бога Фавна — заступника стад. У 496 році Папа Геласій І заборонив Луперкалії.

Слов'янський епос зберіг захоплюючу легенду про кохання двох божеств - Велеса і його вічної нареченої Ягині. У ній йдеться про ніжність та самопожертву, про силу незгасного кохання, що об'єднує душі під різними іменами і втіленнями в усі сущі часи. Читайте цю чудесну розповідь тут:

Бажаємо усім гарно відсвяткувати Велеса!

— Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

В 496 году Папа Геласий I запретил Луперкалии.

Теги:     Велес      Волос      Сивий Яр      дід      Яр      волхви      пращури      обрядовість      бояни      кощуни      скоморохи      Ягиня      Влес      Луперкалії
AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: