English German Polish Spanish
Головна♦ Етнографія♦ Закарпаття ➤ Самоназви закарпатців

Самоназви закарпатців

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 3

samonzvy zakarpatsivУ двотижневику «Літературна неділя» який виходив у 1941–1944 р.р. видруковано чимало записів народних пісень, матеріалів історичного, етнографічного та етнолінгвістичного характеру. Десятки народних вірувань, документальний запис і науковий аналіз яких важко переоцінити, опублікував у часописі Федір Потушняк.

Декілька статей часопису присвячено питанням етнічної історії та етнокультурних процесів українців Закарпаття. Це, насамперед, стаття Ф.Потушняка «Як народ ділить себе», яка з погляду теперішніх подій в Закарпатті  є дуже повчальною. Автор вказує, що населення Закарпаття прийнято поділяти на такі етнографічні групи: лемки, бойки, гуцули, але народ ділить себе інакше. Ознаками для поділу йому служать передусім одяг, особливості мови, духовні й матеріальні прикмети. Так, на заході нашої етнічної території живуть крайняки і спишаки, поділені на сотаків, цатаків, сеперяків, бо по-особливому вимовляють поодинокі букви (ц, с, п). Частина населення Ужанщини і Земплінщини, після воєн Ракоці, посувалася частково на схід і змішувалася з місцевими жителями, даючи їм свою головну прикмету «лемкати» – говорити «лем». Лемаки тягнуться із заходу до Латориці, Тур’ї. Нижче Тур’ї, аж до Імстичева і Рокосова, живуть долиняни (долішняни). На захід від Мукачева мешкають дички (говорять замість груша – дичка), а на схід — долішнянські лемаки.

Верховинці від Довгого вгору, між Латорицею і Тересвою, поділяються на верховинських лемаків (вище Сваляви) і бляхів, або лишаків (нижче Сваляви, навколо Березників, Керецьків, Кушниці). Бляхи тому, що тверді, як бляхи, або тому, що церкви у них криті бляхою, до того ж носили колись у волоссі світлі гребінці, що світилися, як бляха (професор Годинка виводить назву «бляхи» від «влахи» — волохи). Лишаки таку мають назву тому, що вживають слово «лиш».

Від «бляхів» на схід аж до Тереблі живуть ціпаші або бизні. Ціпаші отримали назву тому, що сходять з ціпами на долину молотити, а бизні – бо схильні до розбою (з них вийшли опришки: Шугай, Липей, Кливець). Біля Кошельова, Горінчева і до Тереблі живуть вавуни: вони вживають слово вун, замість «і» вживають «у», глибоке і виразне.

Вгору від Требушан (нині Ділове) живуть «тарабанці», бо вживають слово витарабанився (виліз).

Жителі окремих сіл називають своїх сусідів різними прозивками. Ці називки є прикладом народного гумору. Кіблярські «папоротяники» називають жителів біля Тур’ї «турянами» або «няйкошами», бо ті кажуть «няй буде», худлівчан «мороквашами», бо ті живуть на мочарях. У Тур’ї Реметах словаків та інших колоністів називають «жаблярі» і т.д.

Всі ці назви є лише народною звичкою, прозивками дражнять один одного поодинокі локальні групи населення. З часом їх гострота притуплюється, зміст слів забувається або набуває нового значення. Тому і не дивно, що одні заперечують ту назву, що їм дають інші. Автор вказує, що, незважаючи на деякі відмінності, руське (українське) населення Закарпаття відчуває себе єдиною етнічною спільністю. І не тільки відчуває, але й усвідомлює.

Конкретний аналіз називці «бляхи», про яку говорилося вище, дає Ф.Потушняк у своїй статті «Бляхи» [197, c. 165–166]. Автор повідомляє, що дехто виводить цю назву від назви історичного народу, ототожненого з нинішніми румунами. Слово це є вже у Аноніма. Але автор вказує, що «blachus» — це златинізоване хронікарем слово «vlach». Такого ж погляду дотримувалися й інші дослідники: Меліх, Кранджалов, Кадлец. Слово «vlach» відоме у інших народів у таких формах: укр. – волох, волошин, болг. – влах, серб. – влах, чеське – valach, мадяр. – olasz і т.д., але в жодній мові не виступає у формі «блях». З цього, як влучно зазначає Ф.Потушняк, виходить, що blachus є лише транскрипцією слова vlach і тому наше «блях» не може походити від vlach. Слово «бляхи» вживається тільки в одній околиці, в інших невідоме і має свій певний зміст як прозивка. Між бляхами поширена стара пісня-дражнилка:

Я волошин, я, я, я,
З тих волохів з-за Діла.

Щоправда, назва волохи могла відноситися і до русинів, як вказує Бідерман, тобто вона може означати просто пастуха, на що звертають увагу й інші вчені. Бляхами, вважає Ф.Потушняк, називали групу людей і тому, що вони мали скоріше муровані церкви, вкриті бляхою, на відміну від тих, які мали дерев’яні церкви. Це в очах селян було почасти порушенням традиції, гріхом, одночасно і викликало заздрість. Назва могла піти і від того, що у волоссі носили світлі гребінці-бляхи; пояси прикрашали світлими бляшками. Так пояснює цю назву і сам народ.

Павло ФЕДАКА


Теги:     Закарпаття      субетнос      етимологія      етноніми      русини

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus


RSS канал Спадщина Предків Facebook Спадщина Предків Vkontakte Спадщина Предків Телеграм Спадщина Предків Twitter Спадщина Предків Instagram Спадщина Предків Flickr Спадщина Предків

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...