English German Polish Spanish

Оповідання від читача: ДІМ-РІД-ЗЕМЛЯ

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

imgonline-com-ua-Shape-QrnzksJNzAuIlXЧитач надіслав в редакцію невеличке оповідання. З ним варто ознайомитися, адже воно наповнене глибоком змістом, а головне просякнуто ідеєю - ідеєю любові та поваги до себе, до народу і до країни, в якій живеш. А країна - це теж ідея, це історія, яку потрібно знати, щоб не повторювати старих помилок. Власне, текст ні на що не претендує і був дещо очищений. Все викладене - лише власна думка автора. Сподіваємось даний сюжет не залишить нікого байдужим та приведе до корисних роздумів. 

 

Вже давно тихесенько сонечко закотилося за обрій, наступила ніч. Та не спалось Павлу Івановичу на службовій дачі. Минув майже рік після виборів, багато справ зроблено для людей, держави - і є суттєві зміни у всіх державних сферах. Але якась думка,якийсь черв’ячок закрались у свідомість , і не дають спокою президентові - самовисуванцю, що десь щось прошляпив,пропустив , не до усвідомив, недооцінив. Найбільше хвилювало саме те , що не міг ніяк збагнути, зрозуміти,визначити оте ОСНОВНЕ. Не один раз збирав своїх підлеглих професорів, депутатів та все марно,не дали вони відповіді на його бентежні думки. І вирішив Павло Іванович,щоб позбутись того нав’язливого черв’ячка піти в народ. Так ,неординарне рішення. Та сам добре розумів, доки не докопається до істини –спокою душевного не буде. В цій авантюрі без допомоги друга не обійтись. Тож і «підігнав» всі справи державні таким чином, що один тиждень можна «відпочити». Давній приятель з президентського департаменту по національній безпеці згодився допомогти. І довгожданий час настав. 

Охорона і всі кому потрібно, знали - цілий тиждень президент буде працювати на дачі, в дальньому кабінеті з дуже важливими паперами. І нікому, крім садівника, спілкування не дозволялось.Навіть із сімєю зв’язку не буде. Суботнього дня в 20.00 до дачі під’їхав автомобіль з якого вийшли два чоловіки - охорона президента. До кабінету зайшов один з них - це був переодягнений і загримований садівник, структурою схожий на президента. А вже через годину, з дачі виїжджала машина садівника за кермом якої сидів “охоронник” Павло Іванович. В той же час , через таємні двері вийшов чолов’яга і попрямував до будинку садівника.

Переночувавши в готелі під чужим прізвищем, Павло Іванович, маючи на руках посвідчення працівника департаменту президента з громадкістю , вирішив розпочати опитування в столиці, біля метро. Та зваживши всі ”за” і “проти”, прийшов до висновку,що хоч і загримований професійно, все таки краще почати з глибинки, щоб часом не зірвати свої плани. 

Сонечко пригрівало вже добряче і в новенькій ”Ауді” було дуже спекотно, отже потрібно кудись рухатись. Не маючи чіткого плану Павло Іванович витягнув із сумки дорожню карту і закривши очі тикнув в неї ключем від авто. І потрапив в село С……а. Вибір зроблено.Кілометрів за десять напруга в тілі зникла, з’явилась впевненість водія. Машина, здавалось не їхала , а летіла. За вікном мінялись краєвиди, безмежні поля,сади,села, міста. Звернувши в сторону обраного села, Павло Іванович на узбіччі побачив чоловіка, років за п ятдесят, який сидів на алюмінієвому бідоні , а поряд стояли дві сумки з речами. Біля нього й зупинив машину Павло Іванович, запропонувавши свої послуги. Чоловік, як зясувалось, мешканець саме того села, в який і був маршрут. Дядько відрекомендувавшись як Сергій Володимирович, швидко розпочав невимушено розмову з водієм. Узнавши хто він і мету поїздки гостя, запропонував зупинитись в його садибі. Іванович планував правда зупинитись у сільського голови - той можливо більше, обширніше знає потреби, бажання, думки своїх односельців. Та як виявилось з розповіді Сергія Володимировича, голова поїхав з ночівлею на пасіку, і повернеться хтозна коли,та ще й зв’язку там немає. Тож нічого не залишалось як погодитись на пропозицію попутчика.

Машину загнали на подвір’я і почали розвантажувати речі господаря. На ганок вийшла вродлива,охайна дружина Сергія Володимировича.  

- Зустрічай столичного гостя, Надюшо! Накривай стіл, ох і виручив мене Павло Іванович. Підібрав біля старої тополі з речами. Моя машина в місті зламалась, прийшлось залишити на СТО, а сам добирався на попутному - сказав чоловік.

- Ви вмивайтесь з дороги, відпочиньте, а я все хутко налаштую - ніби проспівала господиня.

Вже й не пам’ятав Павло Іванович ,коли отак по домашньому сидів в саду за столом, на який пані Надія понаставляла всіляких страв, і все своє – екологічно чисте і дуже смачне. Відчувши себе наче серед рідних людей, Іванович запропонував перейти на ”ти” . І зав’язалась проста невимушена розмова на різні теми, доки не перейшли на основну - сьогодення і майбутнє України, народу.

- Як ти вважаєш Сергію, чого не вистачає нам, що потрібно зробити, прийняти, затвердити чи перейняти в когось, щоб зажили ми в достатку, щасливо, мирно і дружно.

- Потрібно, на мою думку, повернути в сімї ЛЮБОВ на державному рівні.

Від такої відповіді у Івановича аж рот розкрився, і наступила мовчазна пауза, під час якої збитий з пантелику він збирався з думками.

- Не розумію. До чого тут держава? Я вважаю, це їх особиста справа, і ніхто нікого не змусить любити чи не любити.

- От в цьому то й полягає наша біда, що ми так думаємо. Давай спробуємо в цьому питанні розібратись разом. Всі знають - де панує в сімї любов, там є взаєморозуміння,повага, віддача, успіх, достаток. Отже любов – це така потужна енергія, така сила, перед якою не встоїть ніхто і ніщо, бо це творча сила, це Божа сила. Не має такої людини, яка б не мріяла щасливо жити. І ждемо ми “мани небесної”, яку нам хтось дасть,можливо навіть уряд. Все вірно, адже ми його вибрали, віддали свої голоси, а значить переклали на їхні плечі свою подальшу долю і долю України. І це не вірно. Все починається з кожного окремо взято громадянина, як він думає,про що він думає, і взагалі чи він думає. ЛЮБОВ - це така сила, яка об’єднує в собі минуле,сучасне і майбутнє.

В державному Гімні України співається, що ми козацького роду. І на жаль мало хто над цим замислюється, що за цими словами, нібито такими простими стоїть. А стоїть за цим наша історія, історія роду нашого. Всі знають про Січ Запоріжську, про козаків відважних. Та згуртовувались вони не з власної волі, не від щасливого життя. Серед них особливо виділялись козаки характерники, які сповідували давню язичницьку віру і були посвячені у таємні знання про людину, природу, космос, перейняті ними від знищених волхвів.

- Зачекай, зачекай, то ти цікавишся історією?

- Вік живи, вік учися. Ось читай, що тут в ноутбуці пишуть на науково-історичному порталі ”Cпадщина предків”.

“Швидше за все екстрасенси із Січі ведуть свій родовід від давньоруських жреців, які берегли тисячолітню культуру,охороняючи від ворогів . З того,що нам на сьогодні відомо про характерників, ми знаємо, що вони володіли не тільки чудовим знанням магічних ритуалів і замовлянь, практичним застосуванням прийомів екстрасенсорного впливу на противника, але й проходили бездоганну школу бойових мистецтв (гопак, спас, триглах), володіли багатьма видами зброї, мали велику внутрішню і зовнішню силу- в силу чого його можна з повним правом вважати їх і волхвами і воїнами. Таким чином, характерник - унікальна постать на той час. І як будь –який чарівник, він не міг померти, не передавши свій Дар Відання,хоча б одному наступникові,завдяки чому ці знання і збереглися до наших днів.

“Козацькі ніндзя” постійно , з допомогою вчителя, удосконалювалися у своїх здібностях, розвивалися фізично і духовно. Вони жили (і живуть) в єднанні з Природою, вшановували сили Землі і Неба пробуджували ,розвивали свій могутній дух, розкривали природні здібності ,вчилися розуміти світ і користуватись його силою-на величезних відстанях бачити і відчувати, передбачати негаразди і діяли на їх попередження. На Сході такі люди отримували титул Бодхісаттава. В Україні – крір-характерник. Він уособлював в собі

ідеали честі і слави, суспільної моралі. Йому завжди був притаманний західний тип мислення-тобто, вільне спілкування із загальним ментальним планом Планети Земля через всі рівні інформаційних полів. Іншими словами-ОСЯЯННЯ.

Козаки –характерники були обраними воїнами, елітою війська. Могли наводити різну ману на своїх ворогів.Що таке мана? Це коли в реальному житті люди починають бачити нереальні образи. Наприклад, в історії були зафіксовані такі випадки. Женуться ляхи. І ніде сховатись, тоді козаки- характерники ставлять серед поля списи по колу і зусиллям волі і духу входять в особливий психоенергетичний стан, коли їх намір стає дійсністю.І ляхи бачать серед поля дубовий гай…. Зупиняються і повертають назад. Це і є мана. Такі ірраціональні речі не раз рятували козаків від ворогів. Кажуть ,після таких зусиль козаки могли три доби поспіль спати, таким чином відновлюючи сили.

Козацькі полководці Северин(Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко,Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших-належать до характерників.

Існує думка, що занепад характерництва був ще одним з чинників занепаду і самого козацтва. А занепало воно через християнізацію Запорозької Січі і загалом негативне ставлення церкви до воїнів-екстрасенсів. У козаків були надзвичайно сильний зв'язок з потужним дохристиянським егрегором (психофізичним полем) ,який створювався протягом багатьох тисячоліть нашим народом. Через втрату зв’язку зі своїм егрегором , через вплив чужої , не властивої нашому народу духовності, бала втрачена вища сила,віра і оптимізм, духовний стержень. З прийняттям Володимира християнства, який любив дуже велич, розпочалося масове винищення служителів язичницького культу, вони змушені були піти в підпілля,в броди і ліси(ті ж самі утікачі бродники), створивши фактично таємний орден , який проіснував протягом усіх наступних поколінь, часто-густо приймаючи личину або козаків-характерників, або знахарів-мольфарів, віщунів,астрологів, зрештою сьогодні-екстрасенсів. Щоб возвеличити віру Христову і представити світові язичницький світ в сірих барвах примітивізму ,робилося все можливе для знищення літописної спадщини як нашого, так і інших європейських народів. Саме тому маємо досить бідну відображену на папері історію. Однак,те що залишилося –маємо дякувати язичникам . Історичні думи та билини , українська міфологія –усі вони дохристиянського походження і сприяють збереженню в народі пам’яті про своє коріння, своє походження . Власне, увесь український фольклор просякнутий язичницьким світоглядом.”

- Зачекай Сергію, то це виходить, що наші предки були відунами, чаклунами, цілителями ? - здивувався Іванович.

-Виходить, що були. Відун-це той хто знає, розуміє. На Івано –Франківщині жив Михайло Михайлович Нечай (1930-2011рр) відомий на весь світ мольфар-характерник ,цілитель. В 1989 році на першому фестивалі “Червона Рута” ,він отримав офіційне запрошення від радянського, комуністичного уряду –забезпечити гарну погоду на час проведення фестивалю.Тобто контролював погоду(розганяв хмари) , і впорався з цим на відмінно.

Той період, коли жили волхви, називають ще давньоруським. Територія їх була значна-охоплювала сучасну Україну ,Росію, Білорусію, Польщу, Німеччину та інші держави. Ця культура основувалась на розумінні законів природи і усвідомленому до неї відношенні. Наші предки були освіченими , високодуховними людьми.

-То ти проти Бога, релігії, віри? - запитав Павло Іванович.

- Не змішуй грішне з праведним, я людина віруюча, без віри-то не життя. Подумай сам, чому наші предки протистояли християнству. Пройшло не одне століття, щоб привернути їх у свою віру. А чинили вони опір,через те ,що прийнявши цю віру, ставали не синами Божими, а рабами Божими. І їх пересиляли з раю в якому вони жили в пекло, обіцяючи рай(тай то не всім ) на небі. Їх віддалили від природи-матінки, своєї культури,обрядів, звичаїв. Підмінили їхню ідеологію, філософію.

- Я не все зрозумів, ти пропонуєш знищити церкви, релігію і повернутись до давньоруської епохи?

- Нізащо цього робити не можна, адже це наша історія, наші архітектурні пам’ятки ,наше сьогодення. Навпаки, потрібно об’єднати всіх,зблизити навколо однієї мети-ДОБРОБУТ І ПРЦВІТАННЯ УКРАЇНИ І УКРАЇНЦІВ. В державі існує близько 350 політичних партій і об’єднань ,не менше релігійних церков та конфесій. І кожен ”тягне одіяло на себе “, б’є себе в груди і волає що тільки він правий –пропонуючи лише ілюзію. А з минулого , з історії та й сьогодення ,потрібно робити вірні, зважені висновки, гармонійно поєднуючи минуле і сучасне, щоб творити щасливе майбутнє для всіх . Але не рабами жити, а творцями. Хто не знає минулого –той не має майбутнього.

На межі планетарної катастрофи, всі держави в агонії. Шукають вихід із самими ж створеної ситуації, вкладаючи мільярди ,щоб зупинити процес руйнації Землі, і на землі, і себе .А вихід простий,і лежить на поверхні, але на нього ніхто не хоче звернути увагу.Дайте людям малу Батьківщину-родові помістя. Поверніть Любов до землі,природи,до себе, до родини, до держави, і з’явиться Віра ,і проснеться Надія. І стане та держава найсильнішою,найгарнішою,найзаможнішою. Саме на цю ,могутню державу і будуть рівнятись всі інші, і ця держава-Україна. Зерно істини, завжди проросте.

Існує добра традиція—випускники шкіл, разом з батьками, вчителями, закладають парки, алеї, сквери. Як це відбувається на даний час. Директор школи дає завдання комусь з учителів чи завгоспу, привезти саджанці берези (чомусь найчастіше).Але посадка дерев вже давно закінчилась,і домовляється директор накопати в лісі самим порослевої берези. А вона виросла під два метри. Та це не страшно-головне завдання виконали. Привезли, скидали в сарай. І от на другий день рухається весела, гомінка ватага з випускників, вчителів, батьків, розмітили де кому саджати, і приступили до справи. Звідусіль лунають веселі пустощі, сміх, радість-саджають” свої” деревця ,і мріють майбутні вчені, садівники, врачі,пекарі і депутати, як через років десять зберуться тут всім класом. Та не збудуться їх мрії, вже в кінці літа засохнуть деревця.

І ось така сама традиція в майбутньому-посадити алею. На участку землі ,яку виділили під алею зібралися випускники на чолі з класним керівником. І всі разом з’ясовують,які дерева,кущі, багаторічні квіти можливо висадити. Там же на місці вирішують ,хто що зможе принести з свого родового помістя. Кожному випускникові дається останнє домашнє завдання-зробити проект алеї, щоб і через п’ятдесят років радувала зір прохожих. На другий день несуть, везуть клени, дуби, липи, яблуні, кизил ,барбарис та багато інших дерев і кущів. Викопані вони разом з земелькою в якій росли і добросовісно її зафіксовано , щоб трималася біля корінчиків. І рухається весела, гомінка ватага випускників, батьків та вчителів. Підійшовши до майбутньої алеї всі притихли,з концентрувалися, кожен зі своїм деревцем становиться там де вказано в найкращому проекті(за який проголосувала більшість).Копають ямки і висаджують СВОЇ деревця,поливши водичкою, викладають кругом них мульчу, і мріють майбутні робітники,врачі,теслі, композитори, і шофери ,а головне-майбутні батьки –продовжувачі роду , про щасливе майбутнє. І йому бути, так само, як бути найкрасивішій алеї . Задача у випускників однакова, але її вирішення трішки різні. Адже з першого класу їм говорили правду про Бога ,який створив Землю, Людину і рай на зелі для людини. І як потім ця людина перетворила цей рай на те ,що ми маємо на сьогодні. Їм розповідали про здібності людські, її енергії, і силу думки, слова, навчали образно мислити і гармонійно, з розумінням використовувати природу ,примножувати її. Вчили про значення родини для кожного і держави, про силу любові, вивчали обряди, звичаї,культуру.

Отже друже, як не крути, а без природи, без землі нам ніяк не вдосконалитись, не відчути, не познати любові,тієї великої благодаті, коли ти вперше ступаєш на СВОЮ родову землю. 

Ось дивись-увесь світ працює над розробками нових ліків, новітнього обладнання і все для збереження здоров’я людини. Парадокс, божевілля. Спочатку створюємо різні вредоносні віруси,бактерії, хімічні сполуки, навіть замінники їжі, ароматизатори їжі, а потім,витрачаючи знову ж мільйони, самі ж з цим і боремось. То ми є ,розумні люди,чи можливо примітивні ідіоти? Давай візьмемо образно державу в цілому, у вигляді людини. Стоїть вона, схожа на собі подібних, чомусь на одній здоровенній нозі, а друга ніби якийсь відросток від тіла. Чому так вийшло з ногами? Одна 90% , а інша лише 10%. А тому, що ставши самостійно на ноги, ми продовжуємо» совдепівську « політику і стратегію поєднуючи з західною. Людський організм всі сили і енергії спрямував на одну ногу(прибуток-гроші, гроші і ще раз гроші) і не вистачає енергії на іншу ногу(чесність,совість, любов,повага, тобто всі позитивні енергії людські. І виросла та нога товста і довга,стала не ступня а «лапище» , і не може така людина дальше рухатись вперед без милиць» а що таке милиці – догадайтесь самі». От і суне цей інвалід, руйнуючи своєю лапою все Божественне створене для людини. Ну як тобі така» істота» ? А наші предки жили в раю і в рай повертались. Чи можна уявити рай, там де стоять хімічні заводи, ,нафтогазові підприємства, де скидаються в ріки і моря нечистоти,де заливають хімією землю? Що ж з нами відбувається і куди ми рухаємось, прогрес це чи деградація?  

- А як же обороноздатність ?- поцікавився Павло Іванович.

- Обороноздатність виросте в рази. Людина яка отримала свою землю, яка відчуває себе господарем на своїй землі і будує на ній своє продовження , роду свого-горою стане проти ворога і нікому не дозволить скривдити свою Батьківщину, свій рід. Така людина має внутрішню гармонію, збалансовані енергії. Це як акумуляторна батарея. Вона має дві клеми + і - .якщо одна з пластин зруйнується, то він не зможе працювати на всю потужність і скоро вийде з ладу. Отак і в усьому ,для нормального існування повинен бути баланс . А в нас виходить дисбаланс ,тому і викохали ми» інваліда». І часу на роздуми в нас вже не має, якщо координально не змінимо ідеологію, то загинемо. І стосується не лише України, а й всієї планети Земля, ми самі себе знищемо! 

- Ти друже,наче книжок начитався.

- Було діло. Не читав я їх , а наче поглинав. Настільки вони правдиві,емоційні, далекоглядні. 

- І все таки, це звучить наче фантастика.

- Ну що ж , Хома не віруючий, тоді переглянь ось ці фільми на ютубі - «Геній садівник професор Агеєв Б Н.» і «Пермакультура Зеппа Хольцера». Ти дивись уважно і роби висновки , а я пішов у справах по господарству.

Надворі вже сутеніло, а Павло Іванович ніяк не міг відірватись від ноутбука. Вже за вечерею почав приходити до тями столичний гість, аналізуючи і роблячи з почутого і побаченого висновки.

- А давай, Сергію, разом підсумуємо,що я повинен донести президентові і урядові. Я гадаю ,що потрібно радикально змінити ідеологію і філософію в державі. На державному рівні, всім бажаючим, виділити землю, всіляко сприяти розвитку культури та історії.

- Обовязково землю виділяти без права продажу, оренди ,а зарплату чиновники повинні отримувати за результатами роботи. І президент, який не виконує свої програми добровільно іде у відставку, а на його місце автоматично стає той кандидат, який на виборах зайняв друге місце. -добавив Сергій.

Ідем далі, об’єднати всі політичні сили навколо однієї мети - процвітання України, щоб стала прикладом для інших держав.Видавати кредити на пільгових умовах фермерам, українцям, які роботу для своїх співвітчизників, сприяти роботі екологічних служб,запатентовувати всі вітчизняні винаходи, розробки, ідеї які сприяють розвитку держави,оголосити конкурс на кращий культурний проект  України. І ще одне, мене дуже цікавить твоє бачення майбутньої України.

- Гарне запитання, - відповів Володимирович.

Я бачу її нейтральною, незалежною, миролюбивою, високорозвинутою в усіх галузях державою. Державою, в якій змінились приорітети, і на перше місце вийшла Людина та Природа. Тут створені всі умови для розвитку молоді, розквіту інтелекту. Тут шанують інвалідів та людей похилого віку. Повністю змінилась тематика і форма викладання в усіх учбових закладах. Народ вивчає правдиву історію, і будує щасливу сучасну країну. Вона перейшла на альтернативні нові енергії і стала осередком, взірцем нової державності, де приорітетом є не мільйони бабла, не яхти і машини а ДІМ-РІД-ЗЕМЛЯ. І кожна з держав вважає за честь мати своє посольство в Україні. І повернулись звідусіль на рідну ,квітучу землю її СИНИ і ДОЧКИ.

Помалесеньку із-за обрію підіймалося сонечко,освітлюючи все на своєму шляху ,ласкаючи, зігріваючи своїми променями .І зі сходом сонечка вирушив в дорогу державний службовець « по зв’язках з громадкістю» .Перша зустріч, навіть для самого себе, виявилась досить вдалою. І тому їхав він з великою надією почути інші бачення, інші рішення, прагнення народу- для прориву, процвітання України.

України не буде дотоки поки в
кожного українця не возгориться любов’ю в серці.

М М Нечай.

80249

Автор: М. Зелений.


Теги:     традиціоналізм      природа      людина      традиція      Україна      культура

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus

Опитування

Який період історії для Вас є найцікавішим?
 

loading...