Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (колишня назва - Київський музей західного та східного мистецтва) - художній музей у Києві, котрий містить найзначніше зібрання предметів світового мистецтва в Україні. Наявність в музейній колекції надзвичайно цінних і унікальних пам'яток мистецтва забезпечило музею славу далеко за межами України. У фондах музею та картинної галереї зберігається приватна колекція родини Ханенків (понад тисячу експонатів) - видатних українських колекціонерів та благодійників кін. XIX – поч. XX ст., колекція вченого-хіміка В. А. Щавинського, а також експонати, отримані по лінії міжмузейного обміну та з інших джерел.
Однією з двох основних будівель музею є особняк родини Ханенків, унікальна пам’ятка історії та архітектури. Зведений наприкінці 19 століття цей дім-палац зберігає неповторну ауру історії. Його фасад та інтер’єри оформлено в стилі «історизм» з використанням художніх рис готики, Ренесансу, бароко, рококо.
Друга будівля музею, розташована поряд, до 1919 року належала родині Сахновських, родичів Ханенків. Тепер в цьому домі розміщено постійну експозицію мистецтва Азії.
Сьогодні колекція музею включає оригінальні твори живопису європейських майстрів, як-от: Пітера Пауля Рубенса, Джентіле Белліні, Хуана Сурбарана, Жака-Луї Давіда, Франсуа Буше. Цінними є збірки скульптури та прикладного мистецтва Європи. Рідкісні взірці представлено в колекціях красного й ужиткового мистецтва Ірану, Тибету, Китаю та Японії, в невеличких збірках мистецтва Давньої Греції та Риму, Давнього Єгипту.
Упродовж 20 століття музей зазнав як гірких утрат, так і вартісних надбань. Найзначніше серед останніх – збірка найдавніших візантійських «сінайських» ікон 6-7 століття. Сьогодні унікальні твори постійно представлено в окремому залі музею.
Загалом фонди Музею Ханенків включають більше 25 000 предметів. Близько 1000 вибраних артефактів експонується постійно.
Головні розділи колекції
- Мистецтво Стародавнього Єгипту (невелика колекція)
- Мистецтво Стародавньої Греції (кераміка, теракоти танагри, археологічні речі)
- Мистецтво етрусків (одиничні екземпляри)
- Мистецтво Стародавнього Риму (два мармурових портрета, античне скло, археологія)
- Мистецтво Візантії (енкаустичні ікони, мозаїки, археологія)
- Мистецтво західноєвропейського середньовіччя (Франції, Італії і так далі)
- Мистецтво епохи Відродження
- Мистецтво Нідерландів XV-XVI століть
- Мистецтво Фландрії XVII століття (поодинокі картини і гобелени)
- Мистецтво Голландії XVII століття (живопис, кельтський фаянс)
- Мистецтво Іспанії
- Мистецтво Франції епохи рококо XVIII століття
- Мистецтво Німеччини (тільки фарфор)
- Мистецтво країн арабського сходу і Індії (одиничні речі)
- Мистецтво Китаю
- Мистецтво Японії
- Мистецтво зарубіжних країн XIX-XX століть (поодинокі творіння)
- Кабінет гравюр
- Бібліотека
Історія музею Ханенків
Історія Музею Ханенків сягає 1870-х років, коли Богдан Ханенко (1849-1917) у 25-річному віці узяв шлюб із Варварою Терещенко (1852-1922). Молоде подружжя захопилося ідеєю власного художнього зібрання.
Сам Ханенко Богдан Іванович - уродженець Сіверщини, нащадок відомого дворянського роду Ханенків, отримав правничу освіту у Москві. На час одруження молодий адвокат Богдан Ханенко вже був захоплений світом мистецтва. Член петербурзького Товариства заохочення художників, завсідник зібрань митців, колекціонерів і меценатів, він уже мріяв про власну художню колекцію. В душі дружини його задуми знайшли найщиріший відгук.
Його дружина Варвара Ніколівна Ханенко (Терещенко) - донька відомого і заможного цукрозаводчика, мецената, філантропа, колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка. Лише в Києві на рахунку старших Терещенків, їхніх дітей та онуків – левова частка закладів соціальної та культурної сфери: лікарні, притулки, університети, училища, гімназії, музеї, храми…. Коштом Терещенків постали нинішній Охматдит та Політехнічний інститут, будівлі Національного художнього музею та Театру оперети, Театрального та Транспортного університетів, Інституту психологі, тощо.
За 40 з гаком років співжиття Богдан і Варвара Ханенки зібрали в своєму київському особняку та у петербурзькій квартирі десятки тисяч мистецьких та історичних раритетів, а також, сформували одну з найбагатших в тодішній Російській імперії приватних бібліотек з мистецтва. Ханенки були "одержимі" мистецтвом і колекціонуванням. Вони часто і багато подорожували Європою, відвідували аукціони й приватні колекції. Керувалися порадами провідних знавців історії мистецтва. Вони у запалі стежать за подіями на художньому ринку, виписують нові художні видання, листуються із знавцями та дилерами, часто подорожуючи, відвідують антикварні крамниці.
У 1880-х Ханенки оселяються на постійно у Києві та перевозять сюди основну частину своєї колекції. Наприкінці десятиліття постає елегантний триповерховий особняк-палац по теперішній вулиці Терещенківській. За декілька років завершується художнє оформлення внутрішнього простору дому, і вже чимала на той час мистецька збірка обіймає призначене їй достойне місце.
Дім Ханенків (споруджено в 1880-х) на вулиці Терещенківській у Києві. Нині - Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. В часи УРСР - Київський музей західного та східного мистецтва.
У цей період, як можна судити зі збережених у київських архівах фрагментів листування Богдана Ханенка, пріоритет його уваги належить людям науки – історикам, археологам, професорам університету. Знайшовши в їхньому колі підтримку й визнання, Ханенко рішуче береться до організації першочергових культурних справ. Він очолює Комісію із заснування міського музею у Києві, а згодом - Київське товариство старожитностей та мистецтв, покликане завершити справу улаштування музею.
Паралельно із громадськими справами, Богдан Ханенко приділяє багато часу самоосвіті. Його книгозбірня поповнюється працями провідних істориків та знавців мистецтва - Вільгельма фон Боде, Фрідріха Зарре, Фредеріка Р. Мартіна, Дмитрія Айналова, Никодима Кондакова, Федора Вовка та ін. Листуючись з авторами, спілкуючись очно під час подорожей та читаючи їхні праці, Ханенко самотужки долає лакуни своєї історичної та мистецької ерудиції. Його амбіція - розкрити таємниці дорогих його серцю речей, пізнати їхній смисл та історичне значення.
Велика вітальня дому Ханенків. Фото 1900-х років з архіву МХ
Це захоплення артефактом, що таїть в собі істину минулого, та гаряче бажання послужити справі відкриття цієї істини, бринить крізь рядки листів Богдана Ханенка, надісланих у 1899-1902 роках до українського антрополога Федора Вовка в Париж:
«Мне весьма было бы желательно знать, - пише в одному з листів Ханенко, - чем объяснить то обстоятельство, что до сих пор мы не нашли погребений с предметами Готского стиля и предметами, могущими быть приписанными Гуннам? Все находимые предметы этой епохи представляют находки случайные. Если иногда они встречаются с костяками, то связь с последними не была положительно установлена. Только при позднейших погребениях кочевников (8-10 век) мы находили предметы, несомненно относящиеся к данным погребениям. Не следует ли предположить, что Готы и Гунны сжигали своїх покойников, притом сжигали безследно, почему и не оставили нам своїх могильников?».
Готуючи до публікації черговий (5-й) випуск каталогу своєї археологічної колекції «Древности Приднепровья. Эпоха славянская, VI–XIII в.», Богдан Ханенко більшу частину текстів коментарів укладає сам. У листі від липня 1901 року до Вовка, консультанта і редактора видання Ханенко пише:
«Этот выпуск должен быть наиболее обширным по числу предметов и интересным по значению для Киева… Вопросом, наиболее интересным в исследовании, является состояние местного искусства в означенную эпоху и влияние на него Византии и Востока, - рядом с ними надлежит отметить значение скандинавского искусства, которое оставило в крае заметные следы. Исследования Кондакова мне говорят мало, - следовало бы высказать проще, короче и яснее». Завершується лист новиною особливої ваги: «Обогатился приобретением богатейшего клада великокняжескойэпохи, состоящего из бармиц, диадем, цепей и прочих золотых, эмалированных предметов. По богатству и количеству предметов это самый богатый из найденных до сего в Киеве кладов. Пока о сем храню тайну, дабы не потребовали в Петербург…».
Ханенко, Б.И. Древности Приднепровья / Собрание Б. И. и В. Н. Ханенко. Киев: Фототипия и тип. С. В. Кульженко, 1899-1907. Фото с сайта аукціонного дому «Империя».
Ще більш відкрито й проникливо Богдан Ханенко висловлюється 1904 року в своїй публічній промові, якою відкриває засідання з нагоди урочистого освячення Першого київського музею. Сотнями разів цитований у скороченому вигляді, цей пасаж так, здається, й не був дочитаний, а тому й осмислений до кінця:
«Музей должен быть не только собранием образцов, но, как указывает само название музея, он должен быть жилищем муз, т.е. должен одновременно быть и школою, и храмом, священным местом, куда должны стекаться все для изучения прекрасного и поклонения красоте, чтобы потом, в жизни, понимать и любить красоту».
Відкрити у Києві музей світового мистецтва - було головною справою життя родини Ханенків. Про це свідчить заповіт Богдана Ханенка від 1917 року. 15 грудня 1918 року його дружина Варвара Ханенко передала все його збори в дар місту Києву. 23 червня 1919 року колекції було присвоєно статус музею.
Утім, історія музею складається інакше. У червні 1919 року більшовицька влада Декретом Раднаркому УСРР націоналізує майно родини Ханенків. У домі Ханенків відкрито державний музей мистецтва. Першим упорядником музею стає мистецтвознавець та художник Георгій Лукомський (1884-1952). Разом із ним активну участь в створенні перших експозицій бере Варвара Ханенко. Завдяки підтримці української інтелігенції літня Варвара Ханенко добивається права і надалі мешкати при музеї. До кінця життя вона очолює Комітет музею.
За численними свідченнями, Варвара Ханенко мала свої власні царини збирацького захоплення – європейська кераміка і фаянс, українське народне мистецтво, давні ікони. Про силу цього захоплення вона зізнавалася у листах до московського колекціонера Остроухова:
"Во мне горит страсть к коллекционерству, и страшно жаль упустить хорошую вещь!" До нього ж, питаючи його експертної поради, писала вона про старі ікони: "Я чувствую их красоту и получаю, глядя на них, истинное удовольствие..., это для меня целое откровение".
Варвара Ханенко була органічною частиною київського культурного середовища кінця 19 – перших десятиліть 20 століття. Його ключові персони, події, ідеї та дискусії формували її особистість, інтереси, діяльність. В цьому переважно чоловічому світі були і яскраві жіночі постаті, такі як письменниця і народознавець Олена Пчілка або меценатка княгиня Наталія Яшвіль, спільно з якими Варвара Ханенко поклала початок кустарному рухові в Україні, покликаному зберігати й підтримувати традиції народного мистецтва. Авторитетною фігурою в київських колах була знаменита московська вчений-археолог та меценатка Прасков'я Уварова. Ці та інші культурні діячки, а серед них і сама Варвара Ханенко, впроваджували в життя нову для того часу модель жіночого лідерства в суспільстві, і, на наш погляд, значенням цього плану в особистості засновниці Музею Ханенків також не варто нехтувати.
Померла Варвара Ханенко 7 травня 1922 року. Похована в Києві на цвинтарі Видубицького монастиря поруч із чоловіком, який помер 26 травня (8 червня) 1917 року.
Імена Ханенків золотими літерами викарбувані у списку видатних мистецтвознавців, колекціонерів і меценатів України. В зібраннях музею Ханенків знаходиться чимало чудових творів світового мистецтва, володіти якими мали б за честь найвідоміші музеї світу, приміром такі, як Ермітаж, Лувр чи Прадо.
Проте 1924 року, за два роки після смерті Варвари Ханенко, імена Ханенків прибрано з назви музею «за відсутності у Ханенка революційних заслуг перед пролетарською культурою». Роки Другої світової війни найцінніша частина музейних творів перебула в евакуації в м.Уфа (Башкоторстан). Ту частину, що залишилася в Києві, була пограбовано нацистами при відступі 1943 року. Сьогодні музей веде роботу з пошуку втраченої частини колекції.
З 1986 по 1998 роки музей було зачинено на капітальний ремонт.
З приходом до музею нового менеджменту на чолі з директоркою Вірою Виноградовою в історії музею розпочинається епоха відновлення історичної пам’яті та інтенсивного розвитку. 1998 року у відреставрованому будинку Ханенків відкрито оновлені експозиції мистецтва Європи 14-19 століть. 1999 року імена засновників повернено до офіційної назви музею «Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків». 2004 року в домі Ханенків відкрито постійну залу «сінайських» ікон 6-7 століть. У 2006 році в сусідньому будинку розпочала роботу перша в історії музею велика постійна експозиція мистецтва Азії. У січні 2011 року Президент України Віктор Янукович постановив присвоїти музею статус національного і надалі іменувати його «Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків».
Інформація про музей
Графік роботи: середа - неділя (10:30 - 17:30)
Ознайомитись з варістю квитків>>
Адреса: Вулиця Терещенківська 15-17, 01004, Київ, Україна
Адміністратори музею:
+380 44 235 32 90 (Олександр Жук, європейська експозиція)
+380 44 288 14 50 (Надія Шидловська, азійська експозиція, дитячі абонементні програми )
Email:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
Сторінка Facebook: khanenkomuseum
Офіційний веб-сайт: https://khanenkomuseum.kiev.ua/
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
