У редакторів порталу "Спадщина Предків" є стара традиція - щовихідних при можливості відвідувати українські музеї. Цього разу, 16 лютого 2020 року, ми побували у Нагуєвичах - село на Дрогобиччині (Львівська обл.), де народився великий Світоч України, Іван Якович Франко. Ми відвідали художньо-меморіальний комлекс, батьківську садибу, а також літературно-меморіальний музей. Усі вони входять в Державний історико-культурний заповідник "Нагуєвичі". Про наші враження з цієї поїздки - читайте далі.
З історії села Нагуєвичі
У давнину, край де родився Іван Франко, був багатий на соляні джерела, через що його називали - Сольне. Сюди прибували люди, які займалися соляними промислами, зокрема солеварінням. Технологія добування солі була проста. Соляну ропу витягали відрами з неглибоких шахт при допомозі керату, що його тягнули коні, й розливали по великих жбанах (казанах) — панвах і черінях, розміщених у вежах. Там ропу виварювали і обпалюванням на вогні формували із солі грудки конусної форми, так звані «товпки» («топки»). У нагуєвицькій жупі було 3 вежі, у яких виробляли топки, і одна вежа, у який виготовляли бочкову сіль.
Згодом поселення розрослося і отримало назву Башево (або Дашево). Ця назва фігурує у давніх грамотах XIII століття. Кажуть, село навіть мало свою фортецю та василіанський монастир. На жаль, татарська навала не обминула його - воно було зруйноване. Згодом тут виросло нове село, яке починають звати Нагуєвичами (також "Нагойовичі", "Нагуйовичі", пол. "Нагуйовіце"). Назва згадується в Галицько-Волинських княжих джерелах. Так, князь Лев Данилович своїми грамотами (XIII ст.) передав села Бабину, Потік, Страшевичі, Спас, Лаврів, Торчановичі, Лип'є, Розлуч, Гніздець, а також Нагуєвичі та інші самбірським єпископам Авраамові (1254 р.), Евфемієві (1291 р.), Гарийонові (1292 р.).
Іван Якович Франко дуже любив рідні Нагуєвичі. За це мешканці села довіряли йому і поважали. Як тільки село облітала звістка, що приїхав Франко, до батьківської оселі поспішали люди. Вони просили написати якесь клопотання, чи потребували поради, чи просто хотіли почути, що діється у світі. Розповідали про свою нужду і різні пригоди, які потім слугували канвою для сюжетів його літературних праць. Багато краян ставали героями чи прототипами творів письменника: сільський священик Йосип Левицький, дяк Василь Гром, писар Кость Дум'як, рідний батько Яків, коваль. А інші допомагали йому записати, закарбувати в пам'яті нащадків народну творчість.
Франко присвятив своєму селу чимало наукових праць, приміром «Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасні уживання», «Коляда в Нагуєвичах», «Спалення Упирів в селі Нагуєвичі в 1831 р.», «Лісові шкоди, кари в Нагуєвичах», «Татарські напади на Підгір'я».
Стежка Івана Франка
А наш шлях по землі Каменяра розпочався з заповідного художньо-меморіального комлексу "Стежка Івана Франка", до складу якого входить заповідна лісова зона, оздоблена скульптурними композиціями на тему творів Івана Яковича та літня сцена, де щорічно влітку відбуваються святкування, концерти і літературні вечори до дня народження Франка. Загалом територія заповідника становить близько 30 га і обслуговується Дрогобицьким лісовим господарством.
Стежка починається від старезного правіковічного дуба, який стоїть неподалік від автошляху. Біля цього дуба, кажуть, колись писав свої перші твори малий Франко:
"Столітній" дуб сьогодні, на жаль, майже висох і перетворився в "обрубок", однак для нас він завжди живий, є справжнім символом, духом мудрості, духом творчості і присутності Івана Франка. Пам'ятаю вперше побачив цей дуб ще дитиною, і тоді він, кремезний, справив на мене незабутнє враження. Знав, що повернутися сюди буде моїм обов'язком. Дуб - свідок дитячих та юнацьких років Франка, тут було улюблене місце його відпочинку. Історики припускають, що під цим деревом письменник написав своє автобіографічне оповідання «Олівець».
Малий Франко. Ю.Сиротенко.
Вхід на територію художньо-меморіального комплексу "Стежка Івана Франка"
Художній комплекс "Стежка Івана Франка" був створений у 1981 році, коли відбудовували і батьківську садибу Франка. Ідею створення Стежки подали Ігор Чайківський і Володимир Кушнір. Було запрошено студентів Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, які робили скульптури на стежку. На сьогодні комплекс охороняється законом України та являє собою пам'ятку природи місцевого значення.
Отож, замощена каменем стежка, повела нас у глиб хвойного лісу. Стежка створена за сприяння Фонду М.Кулиняка 27 серпня 2011 року з нагоди 155-ої річниці І.Франка. Було виділено 600 тис. грн. Обабіч розміщені дерев’яні скульптури – символічні образи персонажів художніх творів Франка: Захар Беркут, Прометей, Каменяр, Дзвін, Мойсей, Кохана і багато інших.
Через браму, що вгорі завершується вирізьбленою з дерева совою, виходимо на «Галявину казок» – улюблене місце малечі, де вони зустрічаються з героями Івана Франка. У цьому царстві звірів пізнаємо персонажів казок письменника: цар звірів Лев, Ведмідь Бурмило, хитрий Лис Микита, Кіт Мурлика та інші.
Джерело "Ярина"
Cтежка Франка тягнеться в 1 км до чудотворного джерела «Ярина». Це духовне серце Нагуєвич – місце, де стояв могутній столітній дуб, тут маленькій дівчинці явилась Богородиця. Кажуть, Франко у 1913 році приїздив сюди лікувати свої хворі руки. Сюди здавна приїжджають люди по водичку, вмиваються нею, беруть додому, бо кажуть, що вона цілюща, помічна при багатьох недугах – фізичних і духовних.
Це місце у мене також асоціюється з легеньким присмаком часнику... Пам'ятаю, щороку навесні приїжав сюди з батьками, щоб підлікуватися водою і трохи назбирати черемші, якої тут було просто "хмара"... Капличка потопала у черемші, це місце було її природною оазою. З "ведмежої цибулі", як ще називають черемшу, ми потім робили "часниковий салат". Він є дуже корисним. Сьогодні вже ніхто черемшу тут не збирає, та й це офіційно заборонено, адже черемша занесена до Червоної книги України, є зникаючим видом.
Цікаву інформацію подає Анізія Онищак у своїй книзі «Ярина». Вона пише, що на місці каплички аж декілька разів з’являлася Богородиця. Першу з’яву описали, але вона десь загубилася. Друга з’ява Богородиці була 1819 року. Тут була невеличка криничка. Діти, що пасли корів, побігли напитися води. Над криницею була велика ясність. В тій ясності щось стояло. Діти зо страху повтікали, погнали худобу додому і розповіли дорослим. Старші люди зібралися – і до лісу. В тій ясності стояла Мати Божа з дитятом на руках. Вони впали на коліна – ясність зникла. Розказали селянам і священику. Тоді громада вирішила копати криницю. Натрапили на камінь, сікли його. З-під каменю – вода стрілою. Викопали рів на спад. Підмурували. Перебудували каплицю на більшу. І криницю взяли під одну покрівлю. Люди приїжджали сюди по воду. Пили, вмивалися, виздоровлювали на очі та на всякі недуги.
Місцеві старожили розповідають, що до каплички і джерела у всі роки ходило дуже багато людей з довколишніх сіл, Дрогобича, Борислава. Комуністи заборонили людям ходити до святого місця і вирішили зрізати велетенського дуба. То було у 1946-47рр. Привезли військових. Коли ті прочитали напис у каплиці, то відмовилися різати дуба. Привезли чоловіків, котрі відбували термін ув’язнення. Ті також начеб-то відмовились. Святиня не давала спокою служителям радянської влади. Проте дуб таки зрізали. Залишився величезний пень. Досі оповідають, яка сумна і трагічна доля спіткала тих, що стяли дуба. На пам’ятнику цьому дубові напис, датований 1985 роком:
«Не діждався правди, тепер спочиваю, натерпівся кривди у рідному краю. З’їли мене злі язики. А за що? Не знаю…»
Селяни рештки дуба не дозволили вивезти і зберегли, згодом створили тут місце для паломництва. У 1990 році встановили пам'ятник і хрест:
Дуб-патріарх
Мене злії люди від коріння відірвали,
Розтягнули, розтоптали, віку вкоротили (серпень 1985р.).
Сьогодні зі старого пня росте молодий дуб. А поряд облаштували купіль, якою люди користуються на Водохреща.
Батьківська садиба Івана Франка і літературно-меморіальний музей
Повертаючись від Ярини ми вийшли на головну автомобільну дорогу, що простягається посеред села, та через 200 метрів вже були на горбочку, де розташувалися - Садиба Івана Франка (скансен) та Літературно-меморіаний музей разом з будинком літератора (поряд).
Як цілісний історико-музейний комплекс "Нагуєвичі" був створений ще у березні 1994 року, хоча його історія є значно давнішою. У 1946 році у рідному селі Івана Франка було відкрито його музей. Втім, як подейкують, у той час до його створення підійшли найпростішим шляхом, розмістивши експозицію в найбільшому будинку села, який не мав жодного відношення до письменника. Лише у серпні 1981 року на місці, де колись стояла батьківська оселя, було створено музей «Садиба Івана Франка», в якому будівлі франкового дитинства були скрупульозно відновлені за його особистими описами.
А ще за кілька років, у 1986-му, до 130 річчя від дня народження Івана Франка відчинив свої двері і новозбудований.літературно-меморіальний музей, поруч з яким розмістилися скульптурна композиція «Іван Франко і світова література» та будинок літератора.
В основу відтворення садиби покладено етнографічний нарис-спогад Івана Франка від 1913 року «Моя вітцівська хата», в якому письменник описав садибу батьків, подав зовнішний та внутрішній вигляд кожної будівлі — хати, кузні з ковальським міхом, шопи де зберігали сільськогосподарський інвентар, шпихлір для зберігання зерна, стодоли та стайні.
«Моя батьківська хата була під солом’яним стріхом, пошита китицями з житньої соломи. Вона була збудована правдоподібно ще наприкінці XVIII ст. в часі першого оселення Нагуївської Слободи, а мати мого вітця десь у 20 рр. XIX ст. купила її з усім обійстям, з 12 прутами поля та усіма господарськими приладами. Звичаєм майже всіх підгірських хат вона була орієнтована вікнами на полудень, мала дві обори…», – писав Іван Франко.
В садибі знаходяться меморіальні речі родини Франків: речі повсякденного побуту і щоденного вжитку.
Старанно відтворено й кузню, в якій працював сільський коваль Яків Франко. Серед розміщеного в кузні ковальського знаряддя чимало автентичних речей, якими працював батько письменника. Інші було подаровано при створенні музею місцевими мешканцями. Батькова кузня була своєрідним сільським клубом, куди приходили селяни послухати розумної думки, поради. Це найперша школа життя хлопця. Тут, у цій кузні Франко вислуховував різні історії, які в майбутньому стануть сюжетами для написання справжніх бестселлерів.
Через дорогу від батьківської оселі Франка стоїть будівля літературно-меморіального музею письменника. Архівні дослідження довели, що ця земля колись належала Якову Франкові – нагуєвицький коваль взагалі був чи не найбільшим землевласником села, володіючи понад 60 парцелями.
Експонати музею розміщено у просторих залах будівлі. На першому поверсі експонуються предмети побуту, шкільне приладдя, документи, пов`язані з дитинством і юністю Івана Франка, а також стародруки, оригінальні твори письменника. Чи не найціннішим з них є «Золота книга» Дрогобицької нормальної школи, де навчався Франко з 1864-1867 років. Цей документ – своєрідний рейтинг успішності, в якому прізвище Каменяра значиться першим у списку.
Музей не обмежується вивченням лише спадщини Франка. На другому поверсі постійно експонуються тематичні виставки – зокрема, виставка військової амуніції та зброї різних військ, що воювали на території краю. Тут також розміщено й артефакти, пов’язані з історією Нагуєвич та околиць, зокрема автентичними давніми рукописами, предметами сакральної культури та етнографії бойківського краю (виставка "Франкові Нагуєвичі"). Працівники музею проводять активні археологічні дослідження на території Дрогобиччини, у тому числі й з польськими колегами. Є тут і виставка, присвячена Майдану, а також невеличка картинна галерея та різноманітні мистецькі експозиції.
Загалом музей нам дуже сподобався. У ньому є щось особливе, він володіє неповторною галицькою аурою, яка вирізняє його серед інших музеїв України. Не раз бував у Нагуєвичах і завжди як магнітом тягнуло сюди. Тут нема тої сирості і "совковості", яка, на жаль, побутує у деяких інших наших музеях. Це цілком модерний, просторий і дуже доглянутий заклад. Тут є усе: розкішні експозиції, декорації, світло, чистота. Лише кинулася в очі якась пустота: щоразу як заходжу сюди - нікого. Й справді, як розповіли самі працівниці, у музею останнім часом дещо знизилась відвідуваність. Хоча різні конференції і зустрічі - тут не випадковість й проводяться регулярно. Схоже, що просто впав інтерес у населення. Не так багато сюди приїздять різних екскурсій. Що ж, треба виправляти!
З травня 2018 року, в підземеллі музею діє унікальна експозиція міжнародної виставки «Посмертна маска Вічно Живого». Тут представлено 150 портретів франкової родини, зображених у філософському баченні польського художника Пйотра Луціана, в стилі, притаманному лише цьому майстру – коли пензликом швидко, не дбаючи про деталі, наноситься біла акрилова фарба на чорне полотно. Серед них виділяються чотири роботи: Франко-хлопчик, Франко-юнак, Франко-зрілий чоловік, Франко-старець. Таким чином, художник намагається виміряти час чвертями в контексті однієї людини. Ці праці митець називає «масками смерті», або «клепсидрою часу».
У саду поруч з музеєм розмістився скульптурний ансамбль «Іван Франко і світова література», створений львівськими скульпторами Еммануїлом Миськом, Йосипом Садовським і Станіславом Мигалем. Це камерний пам’ятник письменникові, а також низка кам’яних стовпів із барельєфами провідних українських та світових літераторів. Серед них ті, чиї твори перекладав Франко: Гомер, Шота Руставелі, Шекспір, Гете, Міцкевич, Пушкін, Толстой, Петефі, Незвал, Ботєв, Данте.
Ще одна з цеглинок у промоції Івана Франка закладена: з’явилася 3D-візуалізація садиби (батьківської хати) великого Каменяра в його рідному селі, яка є частиною Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі”. Переглянути 3D-тур садибою Франка можна за посиланням.
Як дістатися?
Історико-культурний комплекс "Нагуєвичі" ласкаво запрошує усіх бажаючих! Дістатися дуже просто: громадським транспортом з Дрогобича до с. Нагуєвичі - відправляються автобуси від автостанції №2. Автомобілем зі Львова трасою М-06 у напрямку Стрия до села Пісочна, повернути за вказівником на Дрогобич. Проїхати Дрогобич на вказівниками на Самбір, у селі Лішня повернути ліворуч за вказівником "Нагуєвичі". Їхати до музею близько 9 км. Час роботи: 10:00-18:00, ПН — вихідний. Ціна квитка для дорослих - 50 грн. У квиток входять відвідини садиби та літературного музею, де також можна придбати буклети і сувеніри.
Адреса:
Львівська область, Дрогобицький район
село Нагуєвичі, вул. Івана Франка, 15
GPS:
49.36663 23.3639
Контактні телефони:
робочі: +380324478626, 0684494005
097-769-58-06 (директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак)
Електронні скриньки: (
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
(відділ екскурсій та наукової роботи),
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
(директор),
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
(адміністрація) )
Фейсбук: https://www.facebook.com/pg/sadyba.batkiv
Сайт: http://kamenyar.info
