СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Звичаї і обряди Літні звичаї та обряди РИТУАЛЬНА СЕМАНТИКА КУПАЛЬСЬКОГО ВОГНЮ

РИТУАЛЬНА СЕМАНТИКА КУПАЛЬСЬКОГО ВОГНЮ

e-mail Друк

Untitl4244244242ed-1Досліджуючи генетичну природу і функціональну спрямованість обрядового вогню, не можна лишити поза увагою уявлень наших предків про сонце. Адже сила вогню – як благотворна, так і руйнівна, – в їхньому світогляді асоціювалася з енергією сонця, що дарувало людям тепло і світло.

Думку про зв’язок обрядового вогню із сонячним світилом підтверджує, зокрема, поширений у багатьох європейських народів звичай розпалювання вогнища саме на свято Купала, що припадало на період, коли запліднююча сила і життєтворча енергія сонця досягала зеніту.

До ритуалу розпалювання купальського вогню має відношення значна кількість обрядових дій та вірувань. У літературі про це оцінки не завжди одностайні і навіть украй суперечливі. Однак сам факт, що навколо вогнища зосереджені основні дії купальської обрядовості і вогонь є її основним мотивом, безсумнівний.

На архаїчний характер ритуальних вогнищ указують деякі способи їх розпалювання. Як відомо, вогонь в давнину добували, тручи однією деревиною об іншу або. викрешували за допомогою огнива й кресала. Цей спосіб, що був для наших далеких предків життєвою необхідністю, з плином часу набув обрядового статусу, перетворившись у своєрідний ритуал, виконуваний в особливо урочистих випадках, у важливих життєвих ситуаціях: при переселенні з старої хати в нову, під час епідемічних хвороб, а також у певні календарні строки. Вогонь, добутий способом тертя, східнослов’янські народи називали цар-вогнем, царем неба, святим, живим вогнем.

alt

Запалювання купальських багать від “живого” вогню теж підтверджує думку про архаїчний характер купальського ритуалу. Відомостей про “живий” вогонь у купальській обрядовості українського народу збереглося небагато, але все ж таки свідчення про це явище є. Так, про танці навколо “живого” вогню під час купальського святкування в лемків Сяноцького і Сандецького повітів у першій половині XIX ст. писав Я. Ф. Головацький, а на волинському й ровенському Поліссі навіть на початку XX ст. збереглася пам’ять про розпалювання купальського багаття від вогню, добутого тертям однієї деревини об іншу.

Про важливість вогнища в системі обрядових елементів купальського святкування свідчить той факт, що ритуальний вогонь у ряді місцевостей став називатися так, як і свято: наприклад, поліщуки його називали “купайлом”, “купайлицею”, а лемки й бойки не без впливу сусіднього польського й словацького населення – “субіткою”. До речі, терміни “купайло” й “субітка” не відзначаються чіткістю й незмінністю вживання, а мають у деяких місцевостях одночасно кілька значень (назва свята, купальського вогню, ритуального вогню взагалі та ін. ) або певне синкретичне значення.

Увагу археологів завжди привертали місця, пов’язані з ритуальними зборищами, на яких у давнину було присутнім усе населення племені. До таких місць, зокрема, належить гора Собутка поблизу Вроцлава в Сілезії, що була колись загальноплемінним центром усіх сілезян. Назва цієї гори, як і назва купальського свята у словаків і поляків – sobotka, – на думку Б. О. Рибакова, веде нас “до єдино правильного розшифрування первісного значення слова, що означає зборище народу на язичеське святкування (пор. собор, соборище, собрание, сбор, сходище, событка, собутка, соботка, субботка)”. Згідно із цією точкою зору, назва гори Собутка теж означала не що інше, як “со-бытие”, “совместное бытие”, “совместное нахождение”, тобто гора зборищ, гора спільного святкування.

Думку про генетичний зв’язок слова “купало” зі словом “вогонь” підтримує ряд учених. Зокрема, білоруський дослідник В. Мартинов услід за чеським славістом І. Добровським висловив міркування про первісне вживання слова “купало” у значенні “вогонь”: “Білоруське “купала”, “касцер”, “вогонь” тісно пов’язане з білоруським “куп’ець”, “гарэць”. Західнополіське “купа”, “касцер” він співвідносив із солярним значенням “очищати вогнем”. Отже, виходить, начебто купальське свято одержало свою назву від ритуального вогню, а не навпаки. Хоча з цією думкою не можна погодитися, все ж наведені гіпотетичні погляди щодо етимології терміна “купало” не суперечать висловленій точці зору про важливість та культовий характер вогню в купальських святкуваннях, про їх архаїчність, багатолюдність та масовість.

Місце для розпалювання купальського вогню обирали, як правило, на околиці населених пунктів: у лісі, на вигоні, біля річки чи ставу, на пагорбах та вершинах гір. Про це свідчать не тільки записи етнографів, а й купальські пісні. Наприклад, у російській пісні неодноразово підкреслюється, що саме “на горушке, ой на горы, на высокою на крутой, На роздольицы широкой Там горит огонь высокий”.Одна білоруська пісня запрошує дівчат на купальське святкування, де “на кастры гараць горке ”, Інша місцем, де “купала гарэла”, теж називає гори. Є аналогічні відомості і в купальських піснях українського народу: "Ой на горі, на горбочку, склали дівки собіточку". Про звичай розпалювати купальські вогні на пагорбах чи вершинах гір є чимало даних і в етнографічній літературі. Купальські вогнища, “запалені в іванівську ніч на Карпатах, Судетах і Корконошах між Сілезією і Чехами, являють величезне й урочисте видовище на просторі декількох сот верств”.

Сабеїстичну спрямованість купальських вогнищ, тобто їхню причетність до культу небесних світил, зокрема сонця, засвідчує також звичай котити з гір палаючі колеса, обмотані соломою, вмоченою в дьоготь чи смолу, або розташовувати ці колеса на жердяні, що встановлювалася посередині купальського багаття. Подібні обрядові дії були поширені в усіх народів Європи.

alt

Тепер дізнаємось, хто згідно з народним звичаєм повинен був розпалити багаття і розпочати купальське святкування. Білоруські етнографи свідчать, що для розпалювання купальського вогню громада обирала головного розпорядника, якого подекуди називали Купалішем – похідне від назви свята і купальського вогню. Анонімний автор у статті “Ніч під Івана Купайла” пише, що [на Україні “в купальському торжестві брала участь не лише молодь, а навіть князі з дружинами... Запалював огонь найстарший в роду або володар”.

Як бачимо, церемонія розпалювання купальського вогню вважалася надзвичайно почесною і доручалася, як правило, статечній, поважній особі. Виконавці цієї ролі із числа представників духовних чи світських властей в наведених описах замінили своїх попередників – жерців із дохристиянських епох, охоронців родового вогнища.

Ще на початку нашого століття вчені висловлювали думку, що на зорі людської цивілізації хранителькою вогню була жінка. Саме вона була найбільш відповідною особою для головної виконавиці культу родового) а потім домашнього вогнища. жриці його. Це припущення підтверджує литовський весільний звичай дарувати нареченій вогонь, примовляючи при цьому: “Ось вогник святий, який ти в батьків охороняла і в нас охоронятимеш”. Переносити вогонь із старого житла в нове за народною традицією теж доручалося жінці, і це ще раз доводить, що сім’я визнавала за жрицю вогню саме жінку.

alt

Етнографічні відомості про купальську обрядовість, які є в нашому розпорядженні, теж підтверджують цю гіпотезу. Так, у деяких областях Югославії (Шумадії, Словенії) купальські багаття, вогонь для яких добували викрешуванням, розпалювали тільки дівчата, а після повернення в село вони обкурювали свої хати димом від недопалених полін. Ці обрядові дії, вважає М. С. Кашуба, є, мабуть, пережитком якихось жіночих союзів, але найбільш імовірно, що описані звичаї – це рудименти язичницьких ритуалів, у яких роль жриці виконувала жінка.

Про генетичний зв’язок купальського багаття із культом домашнього вогнища свідчить також зафіксована, але залишена без уваги дослідником така суттєва деталь, як розпалювання купальського вогню на Поліссі від жару, принесеного з домашнього вогнища.

Вибір для розпалювання купальського вогню жінки чи дівчини не був випадковим. Жіноча фертильність – здатність народжувати, продовжувати рід – асоціювалася з вірою в запліднюючу силу вогню.

alt

Суттєвим моментом ритуалу купальського вогню є попередня підготовча робота: вибір матеріалу для майбутнього багаття (скажімо, соломи, дров, хмизу, сміття), шляхи і способи його здобування (збирання, крадіжка) тощо. Наявність або відсутність того чи іншого елемента, способи їх комбінування створюють регіональну специфіку купальського святкування.

Здатність вогню спалювати, знищувати дотла певні речі викликала в первісної людини уявлення про його очищувальну силу. Визнання і вшанування цієї сили – одна з ознак сакрального ставлення до вогню, обожнювання його. Детальний аналіз лісостепових зольників Європи на межі II і І тисячоліть до н. е. привів до висновків, що головним матеріалом для ритуальних вогнищ служили солома.Так, у с. Глушки на Білоцерківщині осередком купальського святкування у 80-х роках XIX ст. була обмотана перевеслами жердина з великим кулем соломи зверху. В с. Синява цього ж повіту теж матеріалом для купальського багаття була солома.

alt

На Чернігівщині, в Борзенському повіті, “на саме Купало, увечері, хлопці виносили кулів десять соломи з дому; кладуть докупи хоть три і чотири, а потім підкладають, – а заразом всіх не палять”. А в Новгород-Сіверському розкладали “чотири один за одним розпалені з соломи невеликі огнища”.

Із соломи розпалювали купальські вогні також на Харківщиніи45 та Полтавщині, а на житомирському Поліссі куль соломи витягували на вершину дуба і там запалювали (села Лугин, Летки Лугинського р-ну, Татарновичі Овруцького р-ну48). Локальним різновидом цих обрядових дій є, очевидно, спалення мазниці з дьогтем на вершині дуба-велетня в с. Людвинівка на Овруччині.

Матеріал для багаття готували здебільшого ще за дня. Напередодні Купала, відзначала Леся Українка, “хлопці тягнуть по селі солом’яного козуба, а назустріч їм виходять люди і роблять перейму, себто складають на вулиці тріски, поліна, старі кошики і т. ін. – все те знадоби до купальського вогнища. Таких перейм буває скілька і хлопці ледве можуть забрати все паливо”.

alt

Лемки та бойки для купальського вогню (“собітки”) використовували гілки хвойних дерев: ялівцю, смереки, ялини. Заготовляли хвою днів за п’ять до урочистості, щоб вона висохла і горіла високим і частим полум’ям.

Ритуал купальських вогнищ супроводжувався, як правило, перестрибуванням через них молоді. Ця дія – найбільш важливий обрядовий акт у святі Купала і відома багатьом народам світу, що засвідчують дані археології, лінгвістики, етнографії.І з-поміж багатьох точок зору заслуговує на увагу думка О. Потебні, який вважав, що “запалювання вогнищ і стрибання через них має на меті звільнення від ворожої сиди, хвороби, смерті і пов’язаних з нею міфічних істот”.

alt

На користь думки про очищувальні функції купальського вогню є чимало аргументів. Так/у світоглядних уявленнях багатьох народів вогонь вважався головним чином очисною стихією, на грунті його обожнювання виникали навіть окремі релігії). Згідно з догмами католицької церкви, в потойбічному світі є чистилище, де особливе місце займає вогонь як засіб очищення грішних душ на їх шляху до раю. Татарські хани допускали до себе руських князів тільки в тому випадку, якщо останні перейдуть через вогонь, тобто очистяться. В Індії день 24 червня називався святом середини літа і відзначався як день очищення63. Феодорит (V ст. н. е.) зафіксував, як по вулицях палили вогні і стрибали через них, переносили малих дітей, що вважалося відверненням зла й очищенням

alt


Реалізація мотиву очищення на основі “обрядового спілкування” з купальським вогнем має свої локальні інваріанти і зумовлена географічним середовищем, специфікою ведення господарства, тим чи іншим родом занять. Так, згідно із світоглядними уявленнями наших предків очисна сила вогню могла впливати не тільки на людину, а й тварину, що було важливо, наприклад, для населення Українських Карпат, яке головним чином займалося тваринництвом. І. Франко у статті “Людові вірування на Підгір’ю” зазначає, що через купальську “субітку” “пастухи скачуть, щоб весь рік були здорові і переганяють також худобу, щоб її чари не бралися”.

Більш розгорнуту характеристику цього ритуалу подає анонімний автор публікації “Об угроруссах”: “В ніч перед Купалом... приганяють до вогню овець ‘‘та іншу рогату худобу. Тут при вогні відкривають рот кожній худобині так, щоб купальський вогонь засвітив їй у роті. Думали, начебто це запобігало будь-якому захворюванню, особливо карлюку, що точив зуби худоби”. Поширення у лемків звичаю стрибати через купальський вогонь і переганяти худобу зафіксував також Я. Головацький, використовуючи етнографічні матеріали з першої половини XIX ст.

Очищувальною силою наділявся не лише вогонь, а й недопалки, попіл від нього.

Купальський вогонь вважали стихією, що має особливий вплив на долю людини, її майбутнє, зокрема на одруження. У багатьох народів був поширений весільний ритуал розпалювання багаття перед брамою нареченого і перехід через нього одруженої пари з метою очищення. Купальський вогонь вшановувався також як стихія, що здатна не тільки очистити молодь перед вступом до шлюбу, а й передбачити цей шлюб. Д. Бантиш-Каменський вказував, що ще за часів. Б. Хмельницького парубки й дівчата стрибали парами через вогонь, узявшись за руки, і ворожили про майбутню долю.

alt

Матеріали Ю. Мошинської, зібрані на Білоцерківщині, підтверджують живучість цих обрядових дій у другій половині XIX ст. із збереженням ритуальної семантики ворожіння про долю й очищення. Голі парубки й дівчата, взявшись за руки, перестрибували через вогонь. Якщо їх руки при цьому не розмикалися, вважалося, що пара одружиться і все життя буде разом.

Теги:     купало      костер      купа      купець      ритуал      вогонь      семантика      обрядовість      звичай      купайло      купайлиця      собітки      субітка      sobotka      святкування      празнування      ніч      святкування      перестрибування      розпалювання      полум'я      кохання      ярило      сонцестояння      культ      українці      культура      сонцепоклонництво      огнепоклонники

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: