Храм Ольги і Єлизавети
Maйжe 110 рoкiв найвищою бyдiвлeю Львoвa зaлишaлaсь церква святих Oльги тa Єлизaвeти нa плoщi Kрoпивницькoгo (Сoлярнi). Цeй нeoгoтичний сoбoр висoтoю y 88 мeтри збyдoвaний y 1911 рoцi пo прoєктy aрхiтeктoрa Teoдoрa-Maр’янa Taльoвськoгo нa пaм’ять прo iмпeрaтрицю Єлизaвeтy Бaвaрськy (Гaбсбyрґ), вiдoмy як Сiсi. У радянські роки костел перетворили на склад і фактично довели до руїни. Коли 1991 року його передали греко-католикам, їм довелося довго реконструювати. Нa вeжi церкви сьoгoднi дiє oглядoвий мaйдaнчик, з якoгo мoжнa пoбaчити чyдoвi крaєвиди iстoричнoї чaстини мiстa. Детальніше прочитати про храм Єлизавети можна тут.
Успенська церква (вежа Корнякта)
Мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці висотою 66 метрів – одна з найцінніших пам'яток ренесансу у Львові. Автором проєкту Успенської церкви був архітектор Павло Римлянин, італієць, який прожив майже усе своє життя у Львові. Пізніше до будівництва приєднався його родич Войцех Капінос, а згодом Амброзій Прихильний, якій закінчив будівництво храму.
Місце для будівництва обрали не випадково - тут стояли храми і раніше. Перша церква тут існувала ще у княжі часи і згоріла під час пожежі 1340 року, коли польський король Казимир брав місто штурмом. Другу церкву по даним літописів звели «з каменю та цегли» і точно відомо, що вона проіснувала до пожежі 1527 року. Починаючи будівництво, Павло Римлянин мав фундаменти і загальний план попереднього храму. На думку вчених, ідеєю побудови храму було поєднання давньоруської архітектури та італійського ренесансу.
Вежа Корнякта на панорамі Пасаротті, 1618 р.
Значною мірою будівництво фінансували молдавські (волоські) господарі. Тому, Успенську церкву ще називають Волоською церквою. 17 квітня 1598 року король Польщі Сигізмунд III Ваза надав молдовському господарю Єремії Могилі привілей, який усував перешкоди на шляху такого фінансування. Від 1599 до 1606 року Єремія надіслав на будівництво понад 6000 злотих. Після смерті Єремії, його брат Симеон продовжив фінансувати будівництво. Після цього допомагала дружина покійного Єремії Єлизавета Могила та її син Костянтин. На завершальному етапі будівництво фінансував нащадок Могил по жіночій лінії Мирон Бернавський.
У крипті церкви був похований козацький гетьман, молдавський господар Іван Підкова.
Вхід в Успенську церкву зі сторони вул. Руської
«Власником» церкви було Львівське Ставропігійне братство. До братства могли належати представники будь-якого соціального стану, міщани та міщанки, визначні люди з-поза Львова, зокрема, козацькі гетьмани Ружинський, Іван Виговський, Павло «Тетеря» Мошковський та інші. Вступний внесок (по-старому — вписове) становив 6 грошів, річний — також 6 грошів. Крім цього, робились добровільні пожертви для діялності братства, в заповітах робились більші записи (леґати).
Печатка Львівського Успенського Ставропігійного братства.
Львівське братство виконувало й просвітницьку місію: організували для українців Школу «Семи вольних наук», лікарню, друкарню, де у 1574 році надрукував першу книгу в Україні першодрукар Іван Федоров.
Членів братства у 1586 році було 14, потім — 50. Крім українців належали греки, зокрема, Костянтин Корнякт - представники родин Папарів, Лянгішів.
Частиною ансамблю Успенської церкви є вежа, яку назвали в честь Костянтина Корнякта. Побудована в епоху ренесансу як дзвіниця Успенської церкви за проєктом архітектора Петра Барбона за участю Павла Римлянина у 1572–1578 роках на кошти львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта. Її попередницею була вежа, збудована коштом львівського міщанина, купця, діяча Успенського братства Давида Русина під керівництвом будівничого Фелікса, потім — архітектора Петра Барбона, яка завалилась 1570 року. За версією Вацлава Урбана в Польському Словнику Біографічному, її було зведено львівським магістратом замість списання К. Корняктом 1000 злотих боргу.
Первосвященник Ааарон на фризі Успенської церкви.
На вежі, ще до завершення будівництва, повісили вилитий на замовлення купця найбільший у ті часи в Галичині дзвін діаметром у 2 метри, який був названий «Кирилом». З приводу цього дзвона розгорілася суперечка між Львівським Успенським братством та його сусідами — домініканцями, які неподалік мали свій монастир. Домініканці скаржилися не лише у маґістрат, але і до короля, що «Кирило» за своїми розмірами перевищує усі дзвони в державі. Осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у церкві. Та, незважаючи на всі перепони, невдовзі «Кирило» почав виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову небезпеку, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів'ян, незалежно від їхнього віросповідання. «Кирило» служив братству до шведської навали, потім на його місце почепили інший.
Пожежа 1616 року, яка знищила значну частину міста, завдала значної шкоди й Руській вулиці. Дуже постраждала й вежа Корнякта: розтопився її олов'яно-свинцевий дах. У 1672 p. під час турецької облоги дзвіниця постраждала від пожежі. Була відбудована в 1695 p. архітектором Петром Бебером, який добудував ще один ярус і сучасне барокове завершення з чотирма витими обелісками по кутах. У 1779 р. пожежа знищила верхні яруси вежі. Їх було відновлено під час реставрації у 1780-х.
Каплиця трьох святителів при Успенській церкві.
Під час релігійних свят на галереї верхнього ярусу грала капела і виступав братський хор. У приміщеннях вежі значний час зберігалася бібліотека Успенського братства (згоріла у 1779 році). Вежа Корнякта стала своєрідним гербом братства, її можна знайти на печатках братства, на видавничій марці.
Міська Ратуша
Львівська міська ратуша заввишки 65 метрів — пам'ятка архітектури національного значення, спадщина ЮНЕСКО. Будівля знаходиться у самому серці Львова. З 1939 року є резиденцією Львівської міської ради.
Сьогоднішня ратуша є фактично четвертою за всю історію Львова. За переказами, першу поставив тут князь Володислав Опольский, що в 1372—1378 рр. порядкував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу датується 1381 роком. Будівля, імовірно, була мурованою, але вежа - дерев'яною. Вона горіла тричі - 1381, 1527 і 1571 рр. Разом з нею, як стверджують деякі історики міста, згоріли всі документи. Невдовзі ратушу відновили. Наприкінці XV століття були проведені деякі реставраційні роботи, що до певної міри змінило вигляд ратуші.
Третя, ренесансна, львівська ратуша була побудована за проектом вроцлавського архітектора Андрія Бемера на кошти тодішнього олігарха, львівського бургомістра Мартіна Кампіана у 1619 році. Стару вежу частково знесли і на цьому ж фундаменті встановили нову, восьмигранну, з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, по якому ходив сторож. Консолі балкона виконали у вигляді левів. Висота вежі тоді дорівнювала 58 метрам.
Львівська (ренесансна) ратуша у 1620 році (Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)
З часом до цоколя ратуші були зроблені прибудови. Згодом їх почали розбирати, і з таким азартом, що пошкодили сам цоколь. 14 липня 1826 року вежа завалилася, загинуло восьмеро людей. Цікаво, що, попри явний аварійний стан, спеціальна комісія визнала вежу цілком придатною. Якраз під час складання цього акта вежа й завалилася — комісія ледь встигла врятуватися. Під завалами споруди згодом виявили вцілілі скульптури з її фасаду. Зокрема, левів, які тримають герби найбагатших міщанських родин. Нині вони прикрашають декоративні печери біля гори Високий Замок. Знайшли також металеву кулю, наповнену золотими монетами. Вона була прикріплена під флюгером вежі старої ратуші. Цікава доля восьми ренесансних левів, що тримали на висоті майже сорока метрів балкон старої ратуші. Сьогодні з них залишилося лише п’ятеро.
Нову ратушу звели у 1830—1835 роках в стилі віденського класицизму. Автори проекту архітектори Ю. Маркль, Ф. Трешер (або Третер), А. Вондрашек. Над ратушею підноситься вежа з годинниками, виконаними на фабриці В. Штилю під Віднем. Четвертий варіант ратуші й дійшов до наших днів, але не цілком.
Ратуша перед 1826 роком. Малюнок Єжи Глоговського.
Карл Ауер. Львівська_ратуша, 1838 р.
1 листопада 1848 року у Львові спалахнуло повстання. Ремісники і студенти захопили Ринок, спорудили тут барикади. За наказом генерала Гамерштейна, почалося бомбардування міста — з гармат і бойовими ракетами. Одна з ракет влучила у вежу ратуші. Вона загорілася. Спалахнув і провалився всередину купол. Будинок відновили 1851 року. Тільки завершення зробили не купольним, а зубчастим, як у середньовічних вежах, за проектом архітектора 3альцмана. У 1852 році вежу прикрасив новий годинник. А 1883 року тут було встановлено перший у Львові телефон, який з'єднав магістрат з деякими установами і пожежною командою.
Головний вхід до львівської ратуші із скульптурною групою “Гостинність, Мужність та Патріотизм”. Фото поч. XX ст.
У XV—XX сторіччях на вежі ратуші ніс службу ратушний сурмач. Він мав цілодобово пильнувати за безпекою міста, сповіщати сигналом точний час, у святкові дні грати урочисту музику, а в разі наступу ворога чи пожежі бити на сполох.
Під час перебудови у 1491 році на вежі розмістили годинниковий дзвін вагою до 2 тонн. Виготовив його ливарник Валентин Фельтен. За допомогою цього дзвону вручну відбивали години аж доки монах Григорій (лат. Gregorius monachus) не зробив нового автоматичного годинника, який сам відбивав години і був встановлений на вежі у 1504 році. Оздобленням годинника займався маляр Ян, за що отримав 4 червоних золотих.
У 1557 році встановлено циферблат на ратушній вежі, який виконав і розписав львівський живописець Августин. Він має діаметр - 2 м 70 см, довжина великої стрілки - 2 м 15 см (вага 15 кг), довжина малої стрілки - 1 м 70 см.
До 2000 року до годинника львіської ратуші пересічних громадян не допускали. На сьогодні, вхід у ратушу вільний, а на її вежі розташований оглядовий майданчик до якого ведуть аж 408 сходинок.
Латинський катедральний собор
Латинський катедральний собор міста Львова - це культова споруда, санктуарій, пам'ятка сакральної архітектури XIV—XVIII століття та архітектури національного значення (охоронний номер — 316/0). Висота вежі собору - 64 метрів (за іншими підрахунками - 66 м).
Обставини заснування храму, точне датування та фундатори залишаються нез'ясованими. За переказами, фундамент майбутнього парафіяльного римо-католицького костелу Успіння Пресвятої Діви Марії у 1370 році заклав король Казимир Великий. За історичними свідченнями, будівництво катедри було розпочате ще у 1360 р. майстром Миколою Ничком у співпраці разом із Миколаєм Гансеке за проектом архітектора Петра Штехера. В будівництво внесли значний вклад і львівські городяни такі, як Пйотр Штехер і Єжи Гобель. Будівництво собору розтягнулось на довгий час, і лише в 1479 – 1481 рр. його закінчили вроцлавські будівничі Йоахім Гром і Амбросій Рабіш. Останній штрих зробив у 1493 р. архітектор Ганс (Ян) Блехер, який засклепив основний об’єм храму.
Довжина храму 67 м, ширина — 23 м. До сьогодні збереглося 8 добудованих каплиць навколо храму. Трьохнефна будівля в готичному стилі зазнала барокізації з елементами рококо у XVIIIст. Тобто, були оштукатурені стіни та колони, забрано багато вівтарів, надгробних плит та епітафій, а у 1769 – 1775 рр. художник Станіслав Строїнський створив нову поліхромію на марійну тематику. В 1765 р. у Головному вівтарі стилі бароко, було встановлено Чудотворну Ікону Матері Божої Ласкавої, також відому, як Домагаличівська, коронованою рік пізніше. Того ж 1776 року храм отримав назву «Санктуарій Матері Божої Ласкавої». Історія та культ цього образу Діви Марії є нерозривно поєднаний з особистістю короля Яна Казимира, котрий 1 квітня 1656 р. урочисто склав у катедрі обітницю, проголошуючи Матір Божу Королевою Польської Корони. Реконструкція презбітерію катедри відбулася під кінець XIX ст. Завдяки старанням архієпископа митрополита львівського святого Йосипа Більчевського (1865 – 1923 рр.), у 1910 році Папа Римський Піус Х надав храму титул Малої Базиліки.
Найбільшою загрозою для існування храму, як для осередку релігійного життя, були роки післявоєнної радянської окупації (1945 – 1991рр.), які храму вдалося благополучно пережити, зберігши свій сакральний характер. У 1952 – 1987 рр. було проведено ряд реконструкційних робіт, а в 1999 – 2000 рр. грунтовно відреставровано пресвітерій храму. Під час візиту до Львова Івана Павла ІІ в червні 2001 р. відбулася коронація копії ікони Матері Божої Ласкавої, розміщеної у головному вівтарі, а також історичний візит Папи Римського до Базиліки.
Костел Матері Божої Остробрамської
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (до 1946 року - Костел Матері Божої Остробрамської) — культова споруда у Львові, в історичній місцевості Верхній Личаків, у формі базиліки із високою вежею-кампанілою. Займає домінуюче становище у східній частині міста. Висота храму за деякими даними становить - 60 метрів.
Римо-католики Личакова належали до костелу святого Антонія. Та у 1914 році вони вирішили, що потрібно збудувати ще один храм, і утворили комітет будівництва. Роботі завадила Перша світова війна. У 1927 місто виділило земельну ділянку, а через два роки знову організували комітет. Влітку 1930 року журі конкурсу на кращий проект костелу доручило відомому українському та польському архітектору Тадеушу Обмінському (1874-1932) виконати детальний план, що базувався на найвдалішому проекті Адольфа Шишко-Богуша.
Будівництво розпочато у 1931 році, та у липні 1932 Обмінський помер. Керівництво взяв на себе Вавжинець Дайчак. Він розробив детальний проект, а також частину внутрішнього убранства храму. Основні будівельні роботи виконала фірма Дайчака.
7 жовтня 1934 року костел урочисто освячено і того ж дня передано під опіку оо. салезіан. А будівництво храмового комплексу продовжувалось. 1936 фірмою Карла Швабе у місті Бяла відлито два дзвони. Перший названий «Матір Божа Неустанної Помочі» (вага 1900 кг) і другий — «Болеслав» (3100 кг). Завершено спорудження храму лише 1938 року.
Будівництво велося за підтримки римо-католицького архієпископа Болеслава Твардовського. Розпочато приготування до спорудження монастирського будинку салезіан із бурсою та ремісничою школою для бездомної та проблемної молоді. Схвалено проект архітектора Юліана Духовича, а 20 листопада 1938 Болеслав Твардовський освятив наріжний камінь. На початку 1939 року тривала процедура узгодження деталей проекту і врегулювання земельних проблем для майбутнього закладу. Фактичному початку будівництва завадила Друга світова війна.
19 жовтня 1939 року радянські війська обстріляли храм. Пошкоджено фасад, дах і вежу. 27 червня 1941 року костел пошкоджено німецькою бомбою. Під час німецької окупації проведено ремонтні роботи. 26 листопада 1944 року у криптах костелу відбулось урочисте поховання архієпископа Болеслава Твардовського. До літа 1945 року салезіани покинули обитель, після чого залишився ксьондз Юзеф Ненцек, котрий поступово висилав костельне майно до Кракова. 4 червня 1946 Ненцек відправив останню службу, після чого вийняв реліквії з вівтаря і виїхав зі Львова. Після Другої світової війни костел було закрито, і він використовувався як книжковий склад. Головний і бічні вівтарі, сповідальниці, дзвони та інше невивезене майно – втрачені.
У 1992 році храм було освячено як греко-католицьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На фасаді знищено залишки мозаїки у ніші й агіограму «MARYA». Нове оздоблення храму спроектував професор Львівської академії мистецтв Роман Василюк. Разом із В. Качалубою і А. Величком він також виконав ікони до іконостасу.
Первісне оснащення храму спочатку зберігалось частинами у Перемишлі та Кракові, а пізніше перевезене до нижчої духовної семінарії салезіан у Маршалках. Церковний архів 1988 року перевезено до салезіанського інспекторіуму у Кракові. Образ головного вівтаря зберігається у костелі Найсвятішого Серця Ісусового у Вроцлаві.
Будинок книги (Шпрехера)
Будинок Шпрехера або будинок книги у Львові - пам'ятка архітектури національного значення, перший львівський "хмарочос". Споруджений у стилі неокласицизму з елементами модернізму у 1912—1921 роках за проєктом Фердинанда Касслера. Розташований в межах державного історико–архітектурного заповідника у Львові — об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО та внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 190.
Будинок належав колись багатому підприємцю Іоні Шпрехеру (1861—1943). Він був власником найбільшої будівельної фірми у Галичині. Будинок почали споруджувати у 1911 році, але після початку Першої світової війни, будівництво довелося призупинити. Завершили будову лише у 1921 році.
З 1910 року у Львові вийшла заборона споруджувати будинки, вищі, ніж чотири поверхи. Але Шпрехер спритно обійшов цю заборону – другий поверх він назвав антресолею, а останній просто не враховував, то ж фактично семиповерхова споруда вважалася на папері чотириповерховою. Будівництво супроводжувалося страйками та протестами: мовляв, будинок порушує архітектурний ансамбль центру міста, заступає вид на катедру та ратушу.
У міжвоєнний період у кам’яниці Шпрехера розташовувалися численні установи. В радянський період у приміщеннях партеру функціонувала найбільша у місті книгарня – славнозвісний Будинок книги, який існував до 2011 р.
Протягом 2010—2016 років більшість приміщень першого поверху Будинку книги, його орендарем — ТзОВ «Львівкнига» були здані в суборенду приватним підприємцям, де згодом відкрилися магазини одягу та взуття Tommy Hilfiger, Gant, Walker, цифрових рішень MOYO, книжковий супермаркет та магазин дитячої книги.
Використані джерела:
- Facebook. Архітектура Львова.
- Сайт Etnogenez.org.
- Сайт "Замки та храми України".
- Сайт "Фото Львова".
- Газета „Галицька брама”, № 124-126, 2005.
- Wikipedia. Список найвищих будівель Львівської області.
© Портал SPADOK.ORG.UA
