СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Гуцульщина Гуцули: походження назви та історичні відомості

Гуцули: походження назви та історичні відомості

e-mail Друк
Рейтинг 3.0 з 5. Голосів: 2

Unerwerwerwtitled4tttttttttt444-478Питання походження назви гуцули в науковій літературі досі не з'ясоване. Однак, це не дивно, адже писемні відомості про гуцулів і їх назву до XIX ст. дуже скупі. Це можна пояснити тим, що всі карпатські племена через приналежність цієї території до Київської Русі увесь час були відомі під назвою "русини". Різні вчені на протязі часу будували доводи, що назва цього племені готського, печенізького, половецького, тюрського, сарматського, кавказького походження. У даній статті спробуємо розглянути основні версії. 

ГУЦУЛИ: ПЕРШІ ПИСЕМНІ ЗГАДКИ

Починаючи з кінця XIV ст. з'являються перші письмові згадки про заселення ГуцульщиниНайдавнішими є згадки про поселення Уторопи (1367 р.) до середини XIX ст. — Утроп. Ще за часів Київської Русі, на місці теперішнього села було поселення, і основним заняттям його мешканців було виварювання солі примітивними методами з води джерела. В Косівському районі є залишки оборонних городищ Київської Русі, котрі підтверджують що це з давніх-давен була Українська земля. Незважаючи на те що з середини шістнадцятого століття село навіть мало обороні вали, воно все рівно було двічі раз спалено татарами, для котрих багате село було надзвичайно ласою здобиччю. Та селяни поверталися на це місце, знову відбудовували село, і продовжували займатися своїм нехитрим промислом, і виварювали сіль. Крім виварювання солі, жителі села Уторопи, займалися також скотарством та сільським господарством. Тут розводили овець, свиней, коней, а також велику рогату худобу. Доки не почався промисловий видобуток солі, село Уторопи процвітало, і селяни завжди мали вдосталь всього, а також мали гарні господарства. 

Далі в актах XV ст. значаться — Пистинь і Люча (1416 р.), Богородчани (1441 р.), Печеніжин (1442 р.), Рибне і Кути (1448 р), Рожнів (1452 р.), Березів і Пнів (1462 р.), Ділятин (1473 р.), Шешори (1472 р.), Яблуниця (1497 р.). Письмові джерела переконують, що перші оселі тут виникають біля солеварних промислів іще в X-XII ст. 

Уперше в історичних джерелах Жаб'є згадується 1424 р., коли литовський князь Свидригайло передав це поселення якомусь Драгосиновичу. Вважають, що назва села походить від прадавнього божества вогню.

Про назву гуцули в історичному минулому певне уявлення дають лише особові назви типу: Гуцул, Гуцуляк, назви сіл Гуцули (Кам'янець-Подільська обл.), Гуцулівка (Вінницька обл.).

Є відомості, що Гуцул як прізвище чи прізвисько, чи ім'я згадується у підтверджувальній грамоті молдовського воєводи Штефана за 14 ст., від 1586 р., у якій серед свідків значиться: "Hutul vataman de Isceni". Чи "Hutul" - це гуцул як представник народу гуцулів, чи, може, особова назва, утворена від особового імені "Гуц"? Походження особової власної назви "Гуц" досі так і не з'язсоване, оскільки її не можна пов'язати ні з відповідними слов'янськими, ні румунськими апелятивами, бо наявні в цих мовах корені слів за семантикою з цим антропонімом не асоціюються.

Наступна писемна згадка, котра дійшла до наших днів згадується в Язловецьких актах 1754 року згадується, що якась жінка "гуцулка" підпалювала панські будинки і фільварки, за що була страчена. Ця історична звістка настільки цікава, що ми дозволимо собі дещо більше про це розповісти читачеві. Понад 200 років тому, а точніше в листопаді 1754 року, в Язлівці (тепер село Яблунівка, Бучацького району Тернопільської області) кат, привселюдно відтяв голову жінці родом із Гуцульщини. За що ж так її жорстоко покарали? Опис цієї дикої страти зафіксовано в Язловецьких міських актах. В документі, який зберігається у відділі рукописів бібліотеки імені В.Стефаника АН України, записано: "1754. Гуцулка-бешкетниця підпалювала панські доми і двори, була неспокійна, за що уряд навіть засудив її на стяття мечем. Вона сказала, що вагітна. Через це рада комісарів видала такий декрет: "Тому, що всі баби-повитухи, яких вислано на ревізію, визнали що та зла Ганка не є в тяжі і тільки для зволікання удавала, а через те, що не тільки раз, а декілька разів палила, заслуговує смерті. Отже, Язловецький уряд приступив до обговорення і затвердження справедливого декрету і згідно вироку має провести екзекуцію. Дано в Латичині 29 листопада 1754 року. Власноручно підписано. Разом заплачено 102 злотих Бучацькому міському урядові, за дозвіл на майстра і т.д. За зняття голови заплачено 3 дукати і битий таляр. Магістрові Мартину Крижанівському, якого спроваджено з Бучача, який викладав приречену під меч, — 2 злотих. За оливу для змазання меча — 2 гроші. Дано 2 кварти горілки кату перед роботою і кварту після роботи. За труну оплачено 2 злотих 8 грошів".

З цього цікавого і моторошного своїми деталями документа, доктор історичних наук, професор Грабовецький, робить такий висновок: "Архівна знахідка чи не вперше вживає назву "гуцул" на позначення окремої історико-етнографічної групи українського народу, що населяла східні Карпати. Символічно, що ця перша згадка пов’язана з жіночим ім’ям народної месниці."

Та нам пощастило знайти згадку про гуцулів у документі на 30 років давнішому від процитованого професором Грабовецьким. Ось фрагмент з нього: "27 серпня 1724 року, Кам’янецький старостинський суд засудив до страти злодія Василя Гуцула, запідозривши його у чародійстві: "…має мати чари при собі, бо на тортурах був терплячий без жодних янчань, так при розтягуванні його, як і при паленні свічками, з цієї рації суд нинішній, видячи завзятість і терплячість незвичайну в тілі людськім, вважає його винним…"

Цей документ було опубліковано у першому томі, частині п'ятій “Архива Юго-Западной России” (Київ, 1869 р.), де зібрано документи про міста Правобережної України. Мольфара — Василя Гуцула, стратили у Кам’янці-Подільському 27 серпня 1724 року, тобто за 30 років до часу страти Гуцулки Ганки, яка цілком могла бути його донькою.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ 

У польській етнографічній літературі минулого століття деякі автори виводили походження назву "гуцули" від слова кочувати шляхом штучно вигаданого перетворення: кочувати> кочули>гочули> гуцули (К. Мілевський), або шляхом: кочувати'жочули>коцули>гоцули>гуцули (Л. Го-лембйовський, Ю. Коженьовський). І. Вагилевич, а вслід за ним Ф. Гель-вальд, Ю. Федькович та О. Морген-бессер пов’язували походження гуцулів з тюркським племенем узів, не-вмотивовано допускаючи, що і назва гуцули виникла від назви узи шляхом штучного перетворення: узи>уци> уцули>гуцули. Ще більш лінгвістично (і історично) безпідставною була спроба польського дослідника С.    Вітвицького вивести етимологію назви гуцули від імені згаданого в хроніці С. Бандтке моравського князя Гецило (864 р.), або від штучно створеного цим автором слова горул — мешканець гір.

Przyjaciel-Dzieci103-z21.03

З наведених вище міркувань випливає: якщо відомий ще праслов'янській мові суфікс "- ул" був досить продуктивний особливо в сфері антропонімії, а корінь "-гуц" в слов'янській антропонімії, теж досить відомий і був виключно антропонімним, то є підстави припускати, що в глибоку давнину у слов'янському середовищі могло існувати особове власне ім'я "Гуцул", яке, можливо,  з часом вийшло із ужитку і не потрапило в писемність, за винятком згаданої молдавської грамоти від 1596 р. Від цього антропоніма і могла піти назва якогось у глибокому минулому родоначальника або ватажка племені. Яскравим прикладом є назва "чехи", яку цілком переконливо чеські вчені виводячть від старочеського особового власного імені Сech.

 

2 Східні гуцули

Не має під собою наукової основи найбільш популярна в науковій літературі гіпотеза походження назви "гуцули" від волосько-румуського слова hot, hotul у значенні "розбишака", що виникла нібито внаслідок поширеного у свій час на Гуцульщині опришківського руху. Проф. Чернівецького університету Р. Ф. Кайндл, В. Поль, І. Крип'якевич приймали цю гіпотезц як правдоподібну, і відкидали  про походження від чужих народів, як узи і печеніги. Макс Фасмер приводить міркування Яна Розвадовського про те, що слово потрапило до української через румунську мову і походить з готської guta — «гот». Цікаво, що у мові басків є слово hucul, яке перекладається як «людина, яка живе у печері».

Як довів Б.В.Кобилянський у своїй книжці "Діялект і літературна мова" (Київ, 1960 р., сторінки 143-151), наукова неспроможність гіпотези походження назви "гуцули" від слова hotul полягає у тому, що вона не переконлива ні з історичного боку, ні з мовознавчого погляду. Межа Гуцульщини з волоським етносом дуже незначна. Цей етнос опришки не турбували настільки, щоб його слово hotul пристало до великої етнографічної групи українського карпатського населення, перетворилося в популярну назву гуцули, яку засвоїли і сусіди гуцулів. Крім того, ніде в писемних джерелах не засвідчено, щоб десь, колись когось із опришків було названо не опришком, а з волоського гоцулом чи, тим більше, гуцулом.

Однак, нещодавно до нас дійшла одна історія, розповідає горянин, Микола Староста:  "Гуцули в Карпатах оселилися в VII столітті нашої ери та представляли собою групу втікачів східнослов’янського племені білих хорватів. За переказами, гуцули щось не поділили з ватажками племені, тому і втекли далеко в гори, правда, гуцулами тоді вони ще не були. Оселившись на теперішній території Рахівського району Закарпаття, вони виявили, що вже по їх території через перевал в бік України йдуть обози румунів, які везуть сіль з солерудника, що знаходився в нинішньому Солотвині (Slatina – румунською). Довгий час гуцули не звертали на це увагу, але прийшов один голодний рік, який примусив їх зібрати дань з обозів та купити в низинних районах необхідну провізію. Спробувавши один раз, гуцули почали системно вимагати данину, і якщо її не отримували – нападали на румунів з бойовими сокирами. Тут і з’явилася назва гуцулів. “Huţulii (розбійники)”, – кричали румуни та віддавали те, що у них вимагали. Є таке село в Рахівському районі – Ділове. Легенди стверджують, що там гуцули ділили між собою румунську данину в Рахові. Вони рахували, хто скільки отримав, а в Ясінях ясінили (прогулювали). Така от коротка історія." (https://wolkanal.wordpress.com)

І. Корженьовський у передмові до своєї праці (по-російськи) "Карпатські гіряки" (Харків, 1841) виводить назву "гуцул" від слова "кучувати", мовляв — населення Поділля скрилося в Карпатах під час татарських і турецьких нападів, отже ті, що "кучували", отримали назву "кучили", а ця назва згодом перетворилася на "гуцули". Але пояснення Корженьовського про походження назви "гуцул" не має переконливої підстави.

Цікавий вивід назви й взагалі походження гуцулів дав О. Ю. Федькович у передмові до своєї драми "Довбуш". У час мандрівки народів — думає Федькович — з Азії надійшло плем'я уци, яке під натиском половців (куман) сховалося в Карпатах. Монголи їх називали уцами, а звідси відтак прийшла назва "гуцули".

Гр. Купчанко в своїй праці "Наша Родина" виводить назву "гуцул" від слова "гузь", "гуць", "ґуз" або ґузь, "узь" — цебто "вузол", висновуючи свій вивід від тих прикмет, що гуцули люблять прикрашати своє убрання доморобними ґудзами-ґудзиками та різними вузлами, дармовисами тощо.

Проф. В. Шухевич гадає, що назва "гуцул" свіжого походження, цебто після 1772 р. Він покладається на обставину, що цієї назви не знає Балтазар Гаквет, який з доручення австрійського уряду робив у 1793 р. дослідження в Карпатах і населення Гуцульщини він не називає гуцулами, а "гірськими русинами". Звідси Шухевич робить висновок, що назви "гуцул" тоді, правдоподібно, ще не було. Але С. Лукасік твердив, що "знайшов слово гуцул" у румунському тексті 1586 р., а С. Грабець уважає, що безсумнівним є вживання цієї назви в актах 18 ст.

1Підкарпатська Русь

О. Г. Соломченко вважає гуцульське мистецтво генетично зв'язане з мистецтвом Київської Русі, а цим він нав'язує до гіпотези про те, що гуцули - це прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які, рятуючись перед ордами Батия, втекли й оселились в Карпатах. Подібну гіпотезу висловлював також російський етнограф Д. К. Зеленій, який уважав, що гуцули — це предки українського племені, яке вийшло з Київщини і поселилося в Карпатах. І є фактом, що всі гуцули мають свідомість приналежности до великого народу Русі, а то й називають себе русинами або руснаками.

Український дослідник і антрополог Хведір Вовк уважав, що гуцули примандрували з Кавказу, бо деякі кавказькі племена мають подібні антропологічні властивості й прикмети матеріяльної культури. 

Український лінгвіст В.Чапленко, який у своїй статті Походження назви гуцул, що була опублікована в 1-му томі Історії Гуцульщини (Чикаго, 1975), претензійно заявляв, що про справжню етимологію назви гуцул, що схожа на осетинські слова гуцул та гилець та далі, посилаючись на свою адигейську теорію, та переконує, що назва гуцул споріднена із словом гудзик, куций тощо. Зрештою В.Чапленко робить висновок, що ці назви дуже давнього походження.

Але якби там не було із походженням гуцулів і їх назвою — безспірною залишається глибока давність гуцульських поселень у Карпатах взагалі, а на Буковинській Гуцульщині, зокрема. Що населення Верховини існує незмінно, ціле тисячоліття, на це вказують археологічні тут знахідки. Побут і звичаї вказують на те, що їх гірський спосіб життя має велику давність. "Цілими століттями жили тут гуцули. Ніяких впливів із-зовні до себе не допускали. Жили патріярхальним життям. Свою власну культуру дбайливо берегли й передавали поколінням. Вони принесли в гори щось такого, що дивувало найбільших учених, і то чужих, а не казати вже про своїх! Ця їхня культура перетривала цілі віки!".

vershnyky 0

Як жінки, так і чоловіки, гуцули уміли вправно поводитися з конем,
що робить їх схожими на таких кочівників, відомих українській землі, як саки, алани, скіфи

Насправді, історичні відомості про Буковинську Гуцульщину взагалі дуже скупі, зокрема через її ізольованість від громадських центрів із-зовні. Більше відомостей маємо аж із останніх двох сторіч. Через цю ізольованість вони найбільше законсервували свою антропологічну і побутово-фолкльорну однорідність, затримали прадавній спосіб буття. Але сам факт відрубного й удосконаленого гуцульського мистецтва так у матеріяльній, як і в духовій культурі, — вказує на його багатовіковий історичний процес аж до його сучасної завершеної, подивугідної досконалости. Також безспірним треба вважати слов'яно-українське походження гуцулів. На це вказує спільна мова й споріднена культура гуцулів. Живучи у відокремленні й не будучи слов'янським плем'ям, вони не могли б легко і в короткому часі перейти з чужого культурного кола й асимілювати собі українську мову й культуру та розвинути її риси до такої досконалости. Хоч гуцули перебували від 15 ст. поділені державними кордонами трьох чужих держав, проте вони зберегли впродовж сторіч єдиний говір, ті самі звичаї, одяг і спосіб зайняття.

a8029df4325bef5eef929a5056cd0946

 

3 Східні гуцули

462px-Huzulin 02.

klosy1872

54668 original

huzulen beim musizieren

Теги:     гуцули      субетнос      етнографія      карпати      гуцульщина      культура
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: