СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Яремчанщина - перлина Карпат

e-mail Друк

Untукеецццукукцуцукцукцукцitled4444-478Перлиною Карпат називають Яремче та прилеглі до нього райони не даремно. Екзотичні ландшафти, цілющі джерела, чудові пам’ятки архітектури, давня і цікава історія краю, самобутня культура та мова щирих гуцулів зробили Яремче найвідомішим туристичним центром на Прикарпатті. Акуратне європейське містечко зі своїми звичаями і традиціями приваблює круглорічно тисячі вітчизняних та зарубіжних туристів. Найбільш магічними місцями є водоспад «Пробій» на річці Прут, камінь та скелі Довбуша, унікальні відслонення на правому березі Пруту, за якими можна відслідкувати складний і тривалий процес формування ще зовсім молодих Карпатських гір.

- Географія

Місто Яремче з мікрорайонами Дора, Ямна розташоване на висоті 500 - 535 м. над рівнем моря. Яремчанщина охоплює південно – західну частину Івано – Франківської області, займаючи центральну частину Українських Карпат у межах гірських формувань Горган, Покутсько – Буковинських Карпат та Чорногори.

Територія міста Яремче становить 11.469 га. В місті проживає 7 897 чоловік. Місто має налаштований зв’язок з іншими містами України та закордоном. Відстань від Яремче до Києва – 590 км., до Львова – 210 км., до Ужгорода – 275 км., до Івано – Франківська – 65 км., Тернополя – 200 км., до Чернівців – 125 км., до Варшави – 530 км., до Берліна – 990 км., до Праги – 900 км., до Будапешту – 650 км.

- Топоніміка

Якщо замислитися над тим, з чого починається історія – звернемося до науки топоніміки. Багато назв населених пунктів Яремчанщини опосередковані через імена людей, прізвища та прізвиська.

Вчений – археолог М.Клапчук (1920 – 1984) подав таке трактування: слово «Дора» тюркського походження, яке в перекладі на українську означає «двері». Власне Дора – це двері в Карпати, прорубані річкою Прут між двома гірськими вершинами – Маковицею та справа Чорногорицею.
Дослідник географічних назв Українських Карпат Б.Лящук вважає, що Дора походить від: «дор, драть» - місця, розчиненого під ріллю шляхом видирання, виривання кущів чи пнів.

Знавець давньоіндійської співучої мови санскриту В.Кобилюх тлумачить цю назву як «той, що розбиває та відкриває». Старший науковий працівник яремчанського музею С. Флис вважає, що «Дора» - це великодній хліб. Частину свячених пасок – дор віддавали бідним. Паски клали у своєрідну дерев’яну скриньку – дорінник.

Хоча перша письмова згадка про село Дору датується 1618 роком, академік В. Грабовецький зауважив, що такі топонімічні назви як урочище та потік Боярський можуть характеризувати до деякої міри тут населення в період Галицько – Волинського князівства ( XII – XIII ст.)

Досить широко розповсюдження набуло тлумачення про те, що місто Яремче походить від імені першого поселенця Яреми Годованця, який осів на березі Пруту, «відвоював у гір клапоть землі і завів своє господрство. » Цікаві припущення висловлює відомий львівський сходознавець, автор поетичного перекладу на українську мову Корану, Ярема Полотнюк (син письменниці Ірина Вільде, яка мала віллу в Дорі) – багато топонімів Гуцульщини можуть трактувати як тюркські. Слово «ворохта» означає «піднебесся», а «яремче» - «повертатися назад». З цією назвою пов’язана легенда про страх татаро - монголів перед карпатськими непрохідними лісами та мужнім народом і їхнє повернення на рівнинні місця. Відомий письменник Степан Пушик твердить, що в основі назви Яремче лежить корінь «ярем» - слово «яремче» означає дугу, лук, мовляв, ріка Прут дугою обіймає населення.

Але все це версії. Остаточної аргументації щодо назви міста Яремче нема. В одному з давніх церковних часописів, що видавався у Львові, а згадка про священника Михайла Яремницького, який був парохом в Ямній в 60-х роках XVIII століття, себто раніше за офіційну згадку про Яремче. Можливо, що церковні угіддя сягали незаселених місць якраз в південно – східному напрямку за течією р. Прут і люди працювали як для церкви, так і для священника. Тож назва поселення могла піти і від прізвища отця Яремницького, бо ж говорять деякі старожили, що «їдуть у Яремчета», а не в Яремче.


Ямна – село, що ввійшло до складу м. Яремче лежить серед гір у «ямі» (улоговині, котловині, долині, западині округлої форми). Відповідно це вплинуло на назву населеного пункту. В. Кобилюх вважає, що Ямна в перекладі з санскриту означає «подвійна, близнюча, подібна». В Індії є цілий штат Ямна, тільки «й» читається як «дж» - Джамна. Спочатку Ямна носила назву Верхньої Слободи, тому вона подібна, близнюча до Дори.

- Історія

Археологічних знахідок в районі Яремче знайдено небагато праці відомого вченого Ярослава Пастернака ( 1892 – 1969 ) «Станіславщина в сивій давнині» знаходимо дані про те, що в селі Дора, в гірському ярі над Прутом, знайдено в 1874 році разом кільканадцять штук різного крем’яного знаряддя з надбужанського сирівцю. Був це так званий крем’яний скарб, що засвідчує наявність зв’язків проісторичної Станіславщини із західною Волинню тодішнім товарообмінним шляхом, що йшов з околиць Володимира – Волинського вздовж річок Бугу і Серету в Подністров’я й Покуття.

Як стверджує доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника В. Клапчук, вік перших археологічних знахідок поблизу с. Дори сягають 40 тисяч років. А вже з часів мезоліту (11 – 7 тис. р. тому) є конкретні докази переходів первісної людини через цю територію: в Старуні Богородчанського району знайдено вироби з обсідану, родовища якого відомі на Закарпатті; в околицях сусіднього Делятина виявлено так звану площанську культуру, що пов’язана комплексом знахідок, розповсюджених у Поннонії.

В 1893 році в Дорі (урочище Білий Камінь) знайдено скарб бронзових виробів (котли та меч), що датуються віком 8000 років до нашої ери. Активне залюднення Гуцульщини відбулося у княжу добу. Це відбилося в топонімах Яремчанщини – гора Маливо, потік Боярський (Дора), село Микуличин.

Відомий львівський історик Петро Сіреджук в «Хронології найдавніших згадок міст і сіл Галицької Гуцульщини» наводить дату першої згадки за архівним документом с. Дора – 1618 рік, Ямна – 1618 рік і Яремче – 1787 рік. Цікавою була символіка с. Дора XIX – XX ст., до складу якої тривалий час входило Яремче: постать лева, що крокує вліво ( по-геральдичному). Лев зображений з піднятою лівою лапою.

Помітний слід в історії українського народу залишило карпатське опришківство. Вже в кінці XVII ст.в околицях Дори і Ямни з’являлися опришки. У загоні Нестора, якого у 1618 р. шляхті вдалося спіймати біля Делятина, був один селянин з Ямної. Мешканці Дори і Ямної були учасниками загонів Пискливого та Пинті в 1703-1704 рр. ; Григорія Дранки (дорянці Семен Кочержук, Семен Баюрак, Юрко Панчук, Петро Марчук) 1734 р. Славетний ватажок опришків Олекса Довбуш часто бував в околицях Яремче. В селі Ямна проживала сестра Довбуша і звідси походив його побратим і племінник Павло Орфенюк, тут його підтримували однодумці Павло та Степан Дроніви.

Уродженцем Дори був побратим і продовжувач справи Довбуша Василь Боюрак. Після смерті Довбуша (1745) Павло Орфенюк створив свій загін, але наприкінці 1745 р. поляки його розгромили, а сам опришок загинув у бою біля с. Довгілля. Дорянин Василь Боюрак, очоливши опришків, «стрясав» панів у всіх гірських селах. До його загону, зокрема належали Стефан Бабчук та Олексій Іваничук з Ямної. В 1754 р. Василя Баюрака засуджено на жорстоку смерть. Польський поет Ф. Карпінський, очевидець цієї страти згадував, що перед смертю ватажок Баюрак попросив гірську сопілку, на якій зіграв сумні гуцульські мелодії.

В умовах панування польської шляхти і після встановлення в 1772 році влади Австро-Угорщини життя селян Дори і Ямної було надзвичайно тяжким. Гуцули займалися тваринництвом, особливо вівчарством, орної землі було обмаль, доводилось виконувати передусім грошові та натуральні повинності на громадські роботи. Селяни платили грошима подимне, рогівщину, різні контрибуції. Відсутність орної землі позбавляла феодалів можливості вести в горах фільваркові господарства, а тому панщина відігравала незначну роль. У 1786 році при описі грунтів Дори записано: « В тому селі фільварку ніколи не бувало».

Часто селян залучали до будівництва шосе Делятин – Яблуниця. Ініціатором і реалізатором будови був станіславський староста Францішек Краттер. Свою посаду він займав з 1821 до 1833 рр., будова шосе тривала кільканадцять років, була завершена в 1847 році. Неподалік від Скель Довбуша було кілька чепурних вілл, а за ними повисла над шосе велика скеля, що котилась з Маковиці, названа «Каменем Краттера».

Яремче вперше згадується 1787 року в так званій Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини – як присілок с.Дори. В присілку Яремче (1787) проживало 7 родин дорівчан: Петра Бойка, Івана Гнатіва, Федора Савчука, Миколи Стуса, Григора Стифурака, Григора Штифурака та Андруха Халашнюка.

В окреме село Яремче виділилося в 1895 році після будівництва залізниці Делятин – Вороненко. В 1894 році тут був побудований один з найбільших в Європі арковий залізничний міст з прогином 65, 0 м у просвіті, розрахований інженерами Станіславом Косинським і Зигмундом Кулькою за теорією пружних арок на основі досліджень товаритсва австрійських інженерів у Відні. На жаль, в 1944 році під час Другої світової війни міст був зруйнований.

Розквіт Яремче як курортної місцевості розпочався 1894 року. До 1899 року було зведено п’ятдесят дерев’яних і мурованих вілл. Їх власниками були пани Барауцевич, Бик, Чекалюк, Е.Фішлер, М.Фішлер, доктор Гелертер, доктор Градер (дві), Гальперн, Гірш, Кавецький, княгиня ЮліанаПужиніна, Козловський (дві), Кеглер (дві), аптекар Крижановський, Лам (дві), радник Луцький, Медушинський, Карл Обст, радник Огірко, Перфецький, Рапацька, начальник збирачів податків Розенфельд, Шайнер, Скшинський, Скупневич, інженер Шпорек (сім), радник Штенцель, Таллер, доктор Волянський, Збосіл, Згігляр (дві), Зофалова (дві). В середньому будівництво однієї вілли коштувало 7 000 корон.

Яремче все ще було присілком Дори. Бажання стати окремим населеним пунктом було велике. 25 серпня 1896 року створений туристичний клуб «Клуб Яремчанський», головою якого став радник Зонненвенд. Маркувалися стежки для прогулянок в гори, зроблено сходинки до водоспаду Пробій, визначено місця для риболовлі. «Клуб Яремчанський» робив все, щоб привабити відпочиваючих і нарешті відділити Яремче від Дори.

Під час літнього сезону відкрито поштову контору. В 1899 році видавець Леон Забалевич організував випуск газети «Яремче», яка виходила раз на тиждень і тільки в відпочинковий сезон. В 1902 році станіславський фотограф Артиховський у своїх двох віллах відкрив фотосалони. Він також продавав листівки з видами Яремче.

Незважаючи на те, що Яремче все ще не було відділене від Дори, в 1900 році відбулися перші вибори «літнього» війта. Нам став емеритований радник крайового суду Владислав Луцький. Місцеві газети в 1902 році писали, що Яремче розвивається завдяки Луцькому, котрий не жаліє сил для піднесення його розвитку. Завдяки йому збудовані павільйони для відпочинку, проведено серпантинну дорогу до печер Довбуша, для Яремче відведено 250 моргів державного лісу.

Цікаво, що вже в той час яремчанці дбали про чистоту довкілля. 16 квітня 1905 року мешканці Яремче, зокрема власники вілл та шанувальники населеного пункту, скерували на ім’я надвірнянського старости заяву – протест з вимогою не допустити відкриття кам’яного кaр’єру на межі дори і Яремче, бо його розробка буде погано впливати на здоров’я місцевих жителів і відлякуватиме туристів і мандрівників.

Стараннями В.Луцького номінально 11 серпня 1902 року присілок Яремче було відділено від села Дори (про це писала тодішня газета «Курє’р Станіславський» ). Але фактично лише 17 жовтня 1909 року крайовий сейм у Львові остаточно надав Яремче статусу окремого населеного пункту. Головою громади в результаті виборів 30 – 31 травня 1911 року став емеритований скарбовий урядник Б. Макаревич. Гербом села Яремче було зображення оленя, що біжить вправо (по - геральдичному).

У 1912 році в Яремче відпочивало 2403 чоловіки. Цього року багато часописів Галичини писали про перебування в Яремче майбутнього престолонаслідника Карла Франца Йосипа Габсбурга, який згодом став австро – угорським цісарем Карлом І (1916 – 1918). Його автомобіль (тоді ще небачене для гуцулів чудо) зупинився в Яремче біля залізнодорожного моста. Дружина Карла Зита з роду Бурбон – Парма залишилась в автомобілі, а він пішов оглядати міст. В цей момент підійшов місцевий житель і з цікавістю почав вивчати раніше небачений засіб пересування. Дізнавшись, що це мешканець Микуличина, архикнязь посадив цікавого гуцула в автомобіль і привіз в рідне село.



На початку першої світової війни багато яремчанських юнаків зібрались на привокзальному майдані навпроти готелю Гануса, щоб записатись в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Як згадував стрілець технічної сотні Олекса Колодій, цю функцію здійснював добродій Перфецький. Напутню промову перед добровольцями виголосив український письменник, педагог Богдан Лепкий (1972 – 1941).

22 жовтня 1914 року російські війська зайняли Яремче. На цій ділянці в австрійської армії було 300 чоловік і 6 гармат. Під час запеклих боїв Яремче переходило кілька разів з рук в руки, зазнаючи значних втрат. В Дорі було знищено 40 % житлових та господарських споруд. В червні 1920 року Яремче як частину Гуцульщини зайняли румунські війська генерала Задека. Командування румунських окупаційних військ визнало окремою адміністративною одиницею Делятинський повіт, куди входила Яремчанщина. В серпні 1919 року румунські війська залишили цю територію і її окупували поляки.

Поволі відбудовувалось зруйноване господарство. 22 березня 1928 року розпорядженням президента Республіки Польща Яремче надано статусу курортної місцевості. 28 січня 1929 року воєвода Станіславський доктор Наконечніков – Клюковський підписав Статут курорту Яремче.

В Яремче прагнули забезпечити гостям належні умови. Електростанція тут функціонувала з 1926 року і належала С.Штруму. Електрівня знаходилась на тодішній вулиці Пілсудського, на відстані 200 м від залізничного вокзалу. Перед другою світовою війною роботою закладу керував механік В.Волянюк. Тариф був фантастичним навіть для тих часів – 3, 8 злотих за кВт – год.

В Дорі з 1875 року була двокласна школа з українською мовою навчання, Шематизм подає число дітей греко- католиків , що відвідали школу - 151. Школа в Яремче однокласова, викладова мова польська, дітей греко – католиків - 31, римо – католиків - 10, єврейських дітей - 7. Діти с.Ямної навчались в однокласовій школі з польською мовою викладання. 1932 року в Польщі здійснено реформу освіти, внаслідок якої у Дорі й Яремче було створено школи другого ступеня, в Ямній – початкову школу.

У вересні 1939 р. в Яремче вступили загони Червоної армії. Булазаборонена діяльність українських політичних партій, громадсько – культурних організацій, заарештовано їхніх керівників. У січні 1940 р. Яремче стало районним центром. 30 червня 1941 р. місто окупували німецькі війська. Значну кількість мешканців Яремче та його околиць було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Від голоду в 1942 році померло понад п’ятдесят людей.

Багато вихідців Яремчанщини ще на початку 40 – х років ХХ ст. влилось в лави Української Повстанської Армії. Нерідко в формуваннях УПА брали участь цілі родини. На території тодішнього Яремчанського району рейдували сотні «Довбуша», «Скуби», «Білого».

В грудні 1952 р. в урочищі «Скала» в с.Дора застрелились, щоб не потрапити живими до рук ворога, троє повстанців: Орфенюк Василь – «Чорноморець», Дудзякий Микола – «Гора», Струк Юрій – «Чорновус». В 1996 р. на братській могилі воїнів УПА був встановлений пам’ятник «Борцям за волю України» за проектом львівського скульптора Петра Штаєра, архітектор – Ігор Петришин.

© Старший науковий співробітник музею етнографії та екології Карпатського краю, філіалу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського Світлана Семенівна Флис.

Теги:     Карпати      Яремче      гуцули      природа      гори      ліси      яремчанський водоспад      відпочинок      краєзнавство      пробій      прикарпаття      дора      опришки

Поділитись у соц. мережах:
e-max.it: your social media marketing partner
 

Підписатись 
на публікації проекту: