СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Святилища ДЕ В ЧЕРНІГОВІ МОГЛИ СТОЯТИ ЯЗИЧНИЦЬКІ СВЯТИЛИЩА?

ДЕ В ЧЕРНІГОВІ МОГЛИ СТОЯТИ ЯЗИЧНИЦЬКІ СВЯТИЛИЩА?

e-mail Друк
Рейтинг 0.0 з 5. Голосів: 0

chernigivkapushcjaНа 1300 літ історії Чернігова, як мінімум 300 років довелося на язичницьку епоху, коли наші предки слов'яни-сіверяни поклонялися силам природи, яка уособлювала їх язичницькі Божества. Само собою зрозуміло, в Чернігові існували язичницькі святилища. Тільки от де вони перебували і яким саме Богам молилися наші Предки? 

 Святе місце порожнім не буває 

Надійним орієнтиром при пошуку місць язичницьких капищ Чернігова можуть служити - древні чернігівські храми! Адже найчастіше їх зводили, якраз на місцях колишніх язичницьких святилищ. А також, святі місця, або «місця сили». Місця з особливо сильною енергетикою, завжди притягували як язичників, так і християн. Оскільки головним храмом Чернігова і всього обширного Чернігівського князівства був Спасо-Преображенський собор, побудований в ХІ столітті першим чернігівським князем Мстиславом Володимировичем, можна припустити, що і головне чернігівське язичницьке святилище знаходилося десь поблизу від місця закладення майбутнього храму. 

Спасо-Преображенський собор 

Непрямим підтвердженням цьому може служити наявність в інтер'єрі Спаського собору 4-ри колони з білого мармуру, на які спиралися хори. Потріскані і обвуглені після пожежі 1750 колони в кінці ХVIII ст. обклали цегляною кладкою, а на поч. ХІХ ст. оформили під рожевий мармур. Уже в наш час верхня частина однієї з колон була розкрита для того, щоб можна було побачити, як колони виглядали спочатку. Згідно з однією з версій, ці мармурові колони ще до будівлі Спаського храму були опорами язичницького святилища, яке розташовувалося на місці майбутнього храму. 

Біло-мармурова колона собору 

Як вважає археолог Ю.Шевченко, вона виглядала наступним чином - дерев'яні язичницькі ідоли прикривала від дощів і зимової негоди покрівля, на чотирьох мармурових стовпах-колонах. Навколо цього капища, - як власне і називався чотирьохстовповий навіс, - розташовувалися постійно підтримувані багаття; вогні оточували святилище, як пелюстки центр квітки. На користь версії існування капища, на місці Спаського собору, свідчить також маса вишліфованих фрагментів колон і велика кількість мармурового вироблення, виявлених під час розкопок на території храму і за межами його стін. Значить, мармурові стовпи колон обколювали з блоків і шліфували тут, на місці, задовго до зведення стін храму, і не виключено, що саме для святилища, що стало прототипом собору. Також були знайдені ділянки сильно накаленного материкового суглинку - такий слід від підтримуваного вогню, підтверджує наявність на даному місці Кумирні. Таким чином, головний храм Чернігова і всього князівства був збудований на традиційно шанованому місці. Під час же зведення оного, колони, що належали дохристианскому святилищу, могли за розпорядженням князя або на його замовлення використовувати в інтер'єрі храму. І не тільки з будь-якої естетичної або конструктивної мети. Перш за все, цим затверджувалася ідея переваги нової релігії по відношенню до старої. Крім того, чернігівці - колишні язичники, коли заходили в собор, бачили до болю знайомі їм по капищу колони і таким чином, сприймали простір собору як своє, рідне, давно освоєне, що сприяло більш легкому їх переходу в християнство. Взагалі, наявність на території чернігівського дитинця - язичницького капища не викликає сумнівів. Навіть сама назва «дитинець», можливо, пов'язана з «дідами» - старійшинами граду, які збиралися там для вирішення різних питань. Ось тільки якому язичницькому Божеству було присвячено це головне міське святилище? Перуну, Хорсу або Радогощу?

Чернігівський Колегіум 

У 1701 р., під час проведення земляних робіт при будівництві чернігівського Колегіуму глибоко під землею був виявлений «срібний ідол». 

Судячи з усього, християнство на наших землях насаджувалося князем Володимиром наприкінці Х століття вогнем і мечем. Чернігівські язичники, при підході до міста великокнязівських військ, встигли заховати під землю свого кумира, в надії скоро його відкопати і знову встановити на своєму святилищі. Але християнство прижилося, і цьому ідолу довелося пролежати в землі більше 700 років, перш ніж його випадково знайшли, під час риття траншей, під фундаменти дзвіниці Колегіуму. І якби ця скульптура збереглася до наших днів, вона, без перебільшення, стала б пам'яткою світового значення, оскільки науці зараз подібні вироби майже не відомі. І хоча цьому не судилося статися, втрачена реліквія дала життя інший, не менш цінній - знайдений срібний ідол був відправлений на переплавку в німецьке місто Аугсбург, де за кошти гетьмана Івана Мазепи з нього відлили срібні царські врата для чернігівського Борисоглібського собору - унікальний шедевр ювелірного мистецтва. 

Срібні царські врата Борисоглібського собору 

Використання срібла говорить про те, що швидше за все мова йшла про скульптурне зображення головного Бога древніх слов'ян - Перуна, оскільки, згідно зі свідоцтвом «Повісті временних літ», Перун, поставлений в 980 р. князем Володимиром у Києві, був дерев'яним, але із срібною головою. Можливо також, що ідолів було два. На думку Ю. Шевченко, не виключена приналежність однієї зі знайдених голів ідола - обожненому воїну і северитському вождю Радогощу. Друга ж могла належати Перуну або навіть "луноликому Хорсу". Таким чином, можна припустити, що на тому місці, де нині стоїть будівля Колегіуму, в давнину знаходилося язичницьке капище. Про це можуть також свідчити і величезні кам'яні валуни сірого пісковика, вмуровані в основу будівлі Колегіуму. 

Ці камені могли відзначати межі капища 

Всього налічують 18 таких каменів. Довжина деяких з них досягає півтора метрів, висота ж - більше півметра. Всі камені неначе поясом охоплюють цокольну частину будівлі. В підвальних приміщеннях також виявлені подібні кам'яні деталі. Причому один з цих каменів має рельєфне зображення, подібне якому зустрічається на камені південного порталу Іллінської церкви кінця ХІ ст. Все це і дозволило припустити існування на місці Колегіуму в дохристиянську епоху язичницького храму, територія якого була оточена цими величезними кам'яними брилами (подібні святилища відтворені на о.Хортиця). А оскільки Спаський собор знаходиться не так вже далеко від будівлі Колегіуму, можливо, що мова йде про одне й те ж капище, на якому стояли знайдені під час будівництва Колегіуму язичницькі кумири; дерев'яний навіс, над ними підтримували 4 біломармурових стовпи, що стали згодом частиною Спаського храму. Що ж до посвяти цього комплексу, Ю.Шевченко вважає, що трикутне планування Чернігівського дитинця з трьома вратами-в'їздами нагадує описаний Тітмар Мерзебурзький "трикутний і троєвратний град Радогощ", розташований в землях ободритів і лютичів, в центрі якого розташовувався храм, присвячений Сварожичу- Радогощу, котрий засідає в його центрі на білому коні. Таким чином, укріплена територія, що стала після введення християнства Чернігівським дитинцем, являлась в дохристиянські часи храмовим градом, присвяченим Радогощу. В такому випадку, де ж тоді в Чернігові могло знаходитися святилище Перуна? 

Серед вікових Болдів 

Наші предки-слов'яни здавна поклонялися дубам, вважаючи їх уособленням сили, могутності і величі Природи. Саме з дуба виготовляли вони ідоли своєму верховному Божеству - Перуну. Язичницький бог мав дерев'яний тулуб, залізні ноги, срібну голову і золоті вуса. Ідол Перуна завжди височів на пагорбі в оточенні вікових дубів, які символізували саме цього Бога. Тому природно припустити, що в дохристиянському Чернігові, подібне святилище знаходилося саме на Болдиних горах, де зростав дубовий гай («Болд» на Русі називали дуби). Тільки от де конкретно? 

Болдині гори. Тут могло бути капище Перуна 

Ідеальним місцем для язичницького капища міг служити пагорб, на краю якого і зараз стоїть дуб-велетень, що грізно нависає над Іллінською церквою, біля входу в Антонієві печери. Це відкрите, піднесене місце з високою концентрацією багатовікових дубів, найкраще підходить для святилища Перуна. До того ж, зовсім поруч розташований язичницький курганний некрополь Х століття з похованнями дружинників - княжих воєвод в курганах «Гульбище» та «Безіменний», адже Перун був насамперед Богом війни, покровителем князя і його дружини! Після прийняття християнства і заснування Антонієм Печерським, печерного монастиря на Болдиних горах, в кінці ХІ століття, зовсім поряд з колишнім язичницьким капищем, була побудована церква св.Іллі Пророка. Згідно з однією з версій, церква була названа так, тому, що Ілля-Пророк у народному світогляді ніби успадковував Перуна - «перейняв» функції, властиві йому. Подібно до того, як Перун керував громом і блискавками, посилав на землю рясні дощі, так і Ілля-Пророк роз'їжджав по небу на вогненній колісниці, наказуючи громом і блискавками. Присвячення храму Іллі-пророку також полегшував перехід чернігівців-язичників в християнство. Було б чудово в майбутньому зробити реконструкцію святилища Перуна на одному з пагорбів Болдиних гір і показувати його туристам! 

Мокоша - Катерина або Параскева

Ще одне язичницьке капище дохристиянського Чернігова могло знаходитися неподалік від території Дитинця, на високому пагорбі, який нині займає храм св.Вмч.Катерини. 

Тут могло бути капище Мокоші 

Одна з версій походження назви церкви пов'язана з тим, що ще до будівлі нинішнього храму на початку ХVIII століття, на її місці стояла дерев'яна церква з тією ж назвою. А вже її попередником була ще одна кам'яна Катерининська церква, зведена за часів Київської Русі і зруйнована монголо-татарами в 1239 р. Таким чином, кожний наступний храм на цьому місці називався так, як і попередній, згідно з традицією «спадкоємності». Але чому ж тоді святій великомучениці Катерині, був присвячений первісний, давньоруський храм? Можливо, що саме на місці нинішньої Катерининської церкви, в язичницькі часи, знаходилося капище, присвячене жіночому слов'янському божеству - Мокоші. Адже піднесене і відкрите з усіх боків місце, нині займане церквою, ідеально підходило для влаштування на ньому святилища. Оскільки день Мокоші була п'ятниця, багато рис Мокоші увібрав в себе образ всенародно шанованої Параскеви-П'ятниці. Можливо, тоді й на місці чернігівської П'ятницької церкви було капище Мокоші? 

П'ятницька церква 

Як вважає краєзнавець А.Добриця, в Чернігові обов'язково мало існувати ще й капище Велеса (Волоса) - «скотьєго бога», популярного серед простого люду. Знаходилося воно, швидше за все, на місцевому Подолі - Ліськовиці, де жили чернігівські ремісники, рибалки, дрібні торговці, і де ще в ХІХ сторіччі одна з вулиць називалася «Бидлогонна» - по ній виганяли худобу на пасовисько. 

Автор: Іван Коцюра

Теги:     Чернігів      Сіверщина      капища      святилища      предки      сіверяни
AddThis Social Bookmark Button

Залишити відгук:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: