Місто Трускавець розміщене у мальовничій місцевості, у підніжжі Цюхівського хребта Карпатських Бескидів. Перші писемні згадки про Трускавець датуються 1427, 1462, 1469 роками, муляжі (копії) яких знаходяться у музеї міста.
Щодо назви міста дослідники досі дискутують. Панує думка, що вона походить від давньоруського імені Трушко (Трусько), яке утворило назву поселення Трушковичі, згодом – Трускавичі і пізніше – Трускавець.
Менш ймовірно, що назва пішла від слова "трускавка", котре вживається щодо садових суниць на Галичині, Волині, Закарпатті, утворене від звуконаслідувального кореня trusk- («тріск», «хруст» -> хрускавка) і пов'язане або з хрускотом насінин на зубах при розжовуванні плодів, або з тріском від ламкого листя суниць. Аналогічно звучать польська (truskawka) та словацька (truskavka) назви цієї рослини. Також в українській мові відомий прикметник «трускавковий», тобто «полуничний». Більшість спростовують цю версію, мовляв полуницю завезли в Європу лише після 1712 року. Трускавець вже існував до цього часу.
Інша версія припускає, що назва "Трускавець" могла піти від литовського druska – сіль, звідси "druskawec" (тобто, солець), що також може бути логічим, адже у давнину тут був соляний промисел, а Галицько-Волинське князівство і Велике князівство Литовське підтримували тісні зв'язки.
Побутують й інші думки стосовно походження назви “Трускавець”, наприклад від назви стародавнього племені “етруски”.
Символ гусака з галузкою в дзьобі як герб Трускавця з'явився ще на перших сільських печатках. Чому саме гуска? Кажуть, що у Трускавці водилося стільки гусей, що через них не можна було спокійно перейти дорогу. Про це у своїй книзі «З Трускавця у світ мародерів», зазначає краєзавець Олекса Пристай. Кажуть, в районі теперішнього "Козацького хутору" плавало чимало гусей.
Є й інша історія, яка пояснює звідки такий символізм у трускавчан. У давнину гуска вважалась священною для багатьох народів. В Стародавньому Римі гусак був пов’язаний з богом війни Марсом і став тріумфальною емблемою пильності. Ще за 300 років до нашої ери крики священних гусей з храму Юнони сповістили захисників Капітолійського Пагорба про напад галлів. Очевидно, що українці, які тут жили давно знали про символічну значимість гуски.
У 1992 році рішенням сесії міської ради було затверджено Герб Трускавця. Трішки про символічність власне зображення, адже воно наповнене цікавим змістом. Гуска в гербі виступає як символ пильності й добробуту, знак, що здавна використовувався трускавецькою громадою. Зелена барва означає багаті ліси, що оточують Трускавець і характеризує його як місто відпочинку. Срібна корона вказує на міський статус поселення. Зелені гори та струмені води говорять про те, що наше місто розташоване в найкращому куточку Прикарпаття, що це курорт мінеральних вод. А вже у 2007 році було затверджено оновлений герб Трускавця.
Історичні дослідження місцевої території вказують на те, що на місці майбутнього Трускавця відбувалися цікаві події. Археологами був знайдений римський бойовий чекан, датований IV століттям нашої ери. На думку деяких вчених, тутешні землі могли бути ареною бойових дій між місцевими прикарпатськими племенами, готами та легіонами Римської імперії.
1267 р. на Трускавець напали татари, які спалили 9 селянських хат і забрали в неволю 109 чоловік.
Після захоплення Галицько-Волинського князівства Польщею у 1349 році князівські маєтки потрапили до рук королів, які здавали села в оренду феодалам. Шляхтичами-власниками трускавецького маєтку у 1462 році були брати Іван і Станіслав Коритко з Трускавця, що згадуються в одному з найдавніших документів про Трускавець «Akta grodzkie і ziemskie, t. 13. Warszawa, 1888, с. 364.». У 1471 році Іван Коритко продав за 550 гривень право пожиттєвої оренди Трускавця братам Гнатові з Тустановичів і Андрію із Любенців. Близько 1518 року Трускавець увійшов до складу Дрогобицького королівського староства. Старости збільшили повинності селян, хоча їхні земельні наділи зменшувалися. Так, в 1565 р. тільки 4 сім'ї мали по півлана, решта 57 — по чверті лана. За користування землею кожна сім'я сплачувала старості по 31 грошу чиншу. Крім того, всі жителі села щорічно платили по шість злотих і 28 грошів стації на утримання шляхетського війська. За право пасти свиней у дубових лісах у них брали кожну двохсоту свиню. В селі існувала тягла повинність. Мешканці Трускавця повинні були постачати 315 підвід для вивезення солі з жуп, сотні возів для доставки дров до жуп.
Власне, солеварний промисел сприяв активному розвитку Трускавця. Трускавецька солеварня містилася у лісі, по дорозі на Дрогобич (тепер кінець вул. Дрогобицької), який ще досі має назву Баньки (від слова баня — солеварня). Останній соляний колодязь, що містився в самому центрі Трускавця, був закритий на початку XIX ст. Досі навколо Трускавця є численні джерела, так звані прикарпатські солянки, воду з яких місцеві мешканці використовували для приготування їжі.
Мікротопоніми Трускавця на польській мілітарній мапі за 1934 рік - "Truskawiec i Pomiarki na Mapie Taktycznej Polski"; Jagiellońska Biblioteka Cyfrowa. Клацніть по зображенню, щоби відкрити у повній роздільній здатності.
Його мешканці також займалися землеробством, скотарством, збиральництвом. В Музеї Трускавця є експозиція, присвячена культурі та побуту найдавніших трускавчан. В залах представлені зразки галицького традиційного одягу: вишиванки з лляного (поч. ХІХ ст.) та ситцевого і шифонового полотна; гаптовані кептарики, лейбики та сердаки, спідниці та фартухи, а також інші матеріали.
Після першого поділу Польщі у 1772 році між Росією, Австрією та Прусією і включення Галичини та Західної Волині у склад Австрії, Трускавець, як колишній королівський маєток, став власністю цісарської казни. В селі у той час проживало 900 осіб. Відомо що у 1787 році війтом був Іван Пристай, а в 1820 році — Дмитро Данилишин. У 1772—1774 в Австрійській монархії проводився перепис населення, завдяки якому ми нині знаємо, що у 1772 в Трускавці проживало 990 душ населення. Відомо прізвища мешканців тогочасного Трускавця: Стецькевич, Порик, Петранівський та ін.
Найстаріше місце Трускавця датоване дохристиянським періодом - язичницьке капище в урочищі Липки. Топографічна назва цієї місцевості - "Бабина гора", вона позначена на кадастровій мапі Трускавця 1853 року.
За легендами, на пагорбі колись стояв антропоморфний ідол - Кам'яна Баба, який за давніми віруваннями уособлював померлих предків. Подібні ідоли були дуже поширені у скіфів та сарматів, ними засіяна вся Степова Україна. Місцеві старожили розповідали, що після Другої світової військові забрали з цього місця якусь велику каменюку і кудись вивезли. Враховуючи інтерес Третього Рейху до давньої історії праслов'янських племен, можна припустити, що вони до цього причетні, зокрема науково-дослідницький інститут "Анененбе", який вивчав Кам'яну Могилу та інші відомі пам'ятки України.
До наших днів на Бабиній горі збереглися рештки валу, рову та згаданий пагорб (410 м), що являє собою овальну терасу. Шукати Бабину гору слід у лісі, праворуч від того місця, де сходяться вулиці П. Сагайдачного і Бориславська. На жаль, частина цієї території на сьогоднішній день входить в приватну власність одного із готельно-відпочинкових комплексів.
Цікаво, що поряд з Бабиною горою існує також мікротопонім Дідова гора або Дідів верх:
Досі серед трускавчан побутують і інші давні топоніми, такі як: Городище, Коточий замок, Кам’яний горб. На Кам'яному горбі (інша назва - Лиса гора, 526 м.), який знаходиться неподалік підйому на гору Бобовище (Орівська скиба), на межі Трускавця з Тустановичами, кажуть, залишилися сліди від ровів та валів, які могли бути частиною оборонного двору. Не виключено, що там є ще чимало інших "артефактів"...
Відомий польський історик архітектури Чеслав Тульс на основі документів так описує оборонний двір на Кам'яному горбі: "Двір мав три такі поверхові башти, тобто каплицю, світлицю з кімнатою, а також приміщення зі складом зброї. Правдоподібно, башти такого призначення пов’язані були з будинком двору в єдину цілість. Окремо стояла поверхова брама з покоєм і вгорі стрільниця". Інший відомий дослідник старовини – історик-архівіст Антоній Прохаска в одній із своїх публікацій подає документальні відомості, що цей замок збудували князі Остророги і датує його кінцем XVI – першою половиною XVII ст.
Орест Мацюк у 1970-х роках разом з львівськими істориками провів обстеження решток цієї оборонної споруди. А інженер-геодезист із трускавця Зенон Стеців склав докладний план валів. На основі цього плану та опису львівський художник Микола Козурак склав проект його реконструкції.
У 1912-1914 роках планувалося спорудження канатної дороги з початковою станцією в районі сучасної вулиці Городище, проміжною станцією на Лисій Горі (Кам'яний горб) та кінцевої на схилах гори Цюхів Діл (938 м.). Проєкт канатки мав за приклад канатний підйом на гору Каспрів верх у Закопане (Польща). Передбачалося побудувати вілли на горі, поблизу кінцевої станції, де є прекрасний панорамний краєвид на Трускавець та околиці.
У трускавецькому парку Дубина між вулицями Суховоля і джерелом Марія, на думку дослідника Ореста Мацюка, колись стояв Коточий замок. Зараз це галявина, зі всіх боків оточена дубами і ровами, тепер уже зарослими лісом – улюблене місце відпочинку курортників.
Обстеження на місці показали, що "Коточий замок" був звичайним пізньофеодальним замочком чи просто оборонним двором. Рештки фортифікаційних споруд були знищені під час упорядкування парку і влаштуванні алей, призначених для прогулянок курортників.
Серед старожилів ще ходять чутки, що десь за озером як їхати з Трускавця до Борислава, в лісовому урочищі Дуброва (Домброва), колись існувало давньослов'янське капище. Дослідник Орест Корчинський на основі археологічних досліджень припустив, що більшість топонімів, у назві яких присутній корінь “дуб”: Дуброва, Дубравиця, Дубравка, Дубровник та інші, сформувались і розвинулись довкола святилищ.
Такі чутки також ходять і про місцевість у західній частині міста під назвою Городище. Власне, лісовий масив Дуброва і виходить на околиці вулиці Городище міста Трускавця. У підніжжі цієї гори колись існував хутір. І зараз можна натрапити на залишки старих хат. Можливо, це поселення колись було передмістям Городища.
Ріки Bишниця, Калинівка, Воротище були першою перепоною на підході до Городища. Ріка Воротище колись була бурхливою гірською рікою. Вона котила великі валуни води, несла на своїх хвилях цілі дерева, глиби каміння і, водночас, підмивала свої високі береги. Hі людина, ні худоба не могли перейти ріку вбрід, вода збивала з ніг. Тому через ріку був побудований довгий дерев'яний міст.
Міст через Воротище служив людям аж до Другої світової війни. За радянських часів міст розвалився (або його розвалили). В горах, у районі Східниці, води ріки Воротище розвели. Тепер до Трускавця тече невеличкий струмок, який збирає свої води для часткового забезпечення міста питною водою.
Про лікувальні властивості вод Трускавця відомо давно, їх вперше дослідив і описав королівський лікар Войцех Очко в 1578 році. У 1627-му бургомістр Львова Еразм Сикст активно досліджував джерела поблизу Дрогобича, зокрема його дуже цікавив склад і лікувальні властивості води. Він навіть запровадив практику лікування галичан місцевими мінеральними водами і сірчаними грязями, збирав багаті мінералогічні колекції, розробляв рекомендації щодо поліпшення організації курортної справи на Галичині.
Трускавець в літографії Александра Тітца, 1854 р.
Автор підручника з природознавства 1721 року Габріель Жончинський зазначав, що у Трускавці, як і в інших селах Дрогобиччини, добували нафту, а воду пили для лікування багатьох хвороб. Перші ґрунтовні дослідження вод провели німецькі вчені Фіхтель та Хаке.
Офіційною датою заснування бальнеологічного курорту вважається 1827 рік, коли збудували приміщення для перших 8 ванн. Тоді лісничий Йосиф Міцевський звернувся до уряду за дозволом добудувати біля місцевої корчми чотири купальні кабіни, щоб люди купались у місцевій сірці. Перше житло для туристів переобладнали з місцевих хат.
Львівський аптекар і хімік Теодор Торосевич в 1836 році вперше провів хімічний аналіз мінеральної води «Нафтуся». Вода мала гіпотонічну дію, була помічна на хвороби нирок і видільної системи, ревматизм. На кінець століття тут збудували приміщення для інгаляцій системи Вашмута, що прирівняло Трускавець до відомих оздоровниць європейського значення Райхенгаль та Вісбаден. Коли з’явився у 1892 році інгаляторій, то Трускавець став в один ряд з такими курортами як Райхенгаль і Гляйхенберг та випередив усі тогочасні польські курорти!
«Місцем утворення “Нафтусі” є курортний парк. Атмосферні опади, просочуючись крізь ґрунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Вона містить органічні речовини (подібні до нафти і озокериту, що залягають у Трускавці), які розчиняються у воді і стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів», – пояснюють на сторінці курорту. Тому запаси «Нафтусі», на відміну від нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам.
"Нафтуся" була найвідомішою питною водою Трускавця - "лужноземельний, бальнеологічний унікальний за хімічним складом і особливими фізичними властивостями; сильний діуретик, незрівнянний при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів, гіпертрофії передміхурової залози, ревматизмі, подагрі, кальцифікації артерій і діабеті". Популярною була також "Марія" з солоно-глауберово-залізним смаком, солоно-гірка "Зося", солоно-земляна "Броніслава", а також "Юзя", з якою пов'язана місцева легенда. Мінеральна вода «Юзя» містить велику кількість органічних речовин, вуглекислоту та кремнієву кислоту. Має відновлювані лікувальні властивості, що позитивно діють на функції суглобів та м'язів, підвищують загальний тонус мускулатури. Вона допомагає при нормалізації обміну речовин, підвищенні рівня молочної кислоти, поліпшенні кровопостачання шкіри, слизової шлунка та кишечника за рахунок розширення капілярів шлунково-кишкової стінки. Були також і "чоловічі" назви джерел - "Фердинанд", "Евдвард".
У 1880 році вийшла праця польського лікаря Болеслава Карчевського "Дієтика купальна або наука про те, як потрібно поводитись під час лікування на курортах", у якій він писав: "Найважливішим є те, щоб пацієнт покинувши дім і прибувши до курорту забув про все, що пов’язане з його минулим і жив тільки сьогоднішнім днем; щоб забув все, що перетерпів і не піклувався зовсім про те, що в майбутньому його чекає. Так він позбудеться цих нав’язливих думок і досвіду, котрі мучать його та подразнюють увесь організм.". Правління здравниці намагалось створити всі умови для своїх курортників різного класу - і бідних, і багатих. Були придумані численні розважальні програма, у якій музика буда одним з найважливіших пунктів.
Час курортної музики був пристосований до часу процедур і пиття води в здравниці (бюветі), після них можна було сісти в парку, гуляти або пити воду під звуки музики курортного оркестру, який мав раннішній і післяобідній концерт. Іноді виступали й інші гурти. Репертуар складався з відомих симфонічних і оперних мелодій, патріотичних творів, популярної музики (вальси, фокстроти, марші, танго, популярні американські хіти) та інструментальних мініатюр. Справжнім хітом був “Гідропатичний кадриль”.
Виступали також військові оркестри, наприклад Оркестр VI Самбірського Полку і оркестр Дрогобицького Батальйону, Оркестр 3 Полку Легіонів з Ярославля, Оркестр 2 Полку Стрільців Підгалянських з Сянока. Також був популярним Оркестр Варшавської Філармонії.
Та найбільш популярною була Курортна Оркестра з Криниці, заснована у 1875 році диригентом і композитором Адамом Вронським. Вронський був дуже відомим і його називали “польським Штраусом”, зі своєю музикою він ідеально потрапляв до здравниці, догодивши найвибагливішим смакам слухачів, котрі могли слухати музику два рази щодня у парку в музичному павільйоні.
Однак справжній епіцентр курортного життя зосереджувався в ресторанах, кав’ярнях, казино і готельних залах. Там організовувались цілі танцівні майданчики, бали, концерти розважальної музики і так звані реюніони (возз’єднання музичного колективу після розпаду). Виконавцями були справжні музичні зірки того часу: Мечислав Фоґґ, Артур і Генріх Ґолди (піонери польського джазу), Єжи Петерсбурський, Хор Дана, Ян Кепура.
Для розвитку курорту починають зводити готелі, вілли, пансіонати, розвивають інфраструктуру, будують нову водолікарню і прокладають об’їзну дорогу. У 1911 році Трускавець переходить у власність спілки, яку очолює бургомістр Дрогобича - Раймонд Ярош.
«Новий господар одразу починає активну європеїзацію курорту. Найперше він електрифікує Трускавець. За допомогою електричної енергії освітлювали не тільки курортні приміщення і приватні вілли, але також вулиці та територію парку. У 1909 році побудували залізницю з невеличкою станцією, а вже 1912 – новий вокзал. Трускавець був безпосередньо пов’язаний залізничним сполученням зі Львовом, Віднем, Краковом, Познанню, Прагою, Варшавою, Берліном», – пише Трускавецький інформаційно-курортний центр.
У 1913 році курорт Трускавець отримав Велику золоту медаль і продовжував розвиватися. Якщо у 1923 році тут було 6 тис. відпочивальників, то вже через чотири роки кількість гостей зросла вдвічі. А в останній передвоєнний сезон 1938 року Трускавець відвідало 18 тис. туристів. Це при тому, що у громаді житло 4000 мешканців. Щоденно лили 5 тисяч літрів води «Нафтуся» з восьми кранів. Відпочивальники приходили до мінеральних джерел не лише «Нафтусі», а й понад десяти інших, кожне з власною назвою.
В урочищі Помірки (Помярки) за європейськими стандартами облаштували купальне озеро, береги посипали морським піском, збудували корти, спортивні майданчики, душові, роздягальні, усілякі заклади. На території Помірок у 1929 році було відкрито Регіональний музей ім. Емми Ярош, в якому знаходились такі експозиції як: ентомологія, інші види зоології, ботаніка та мінералогія.
У 1930-х роках в газеті «Діло» писали, що Трускавець – це «маса зелені та квітів, зразкова чистота і прецизійна, як у годиннику, функціонуюча організація. Всі доми, серед них чимало справжніх палат поруч із дуже скромними дерев’яними домиками, стоять немов у природньому парку, а що довкола цілого Трускавця – ліси й обриси карпатських гір, то живеться тут не тільки, як у місці цілющих вод і купелів, але й серед чудової природи».
З 1930 років у Трускавці починають будуватися дороги з твердим покриттям. Активно забудовуються вулиці новими віллами, маєтками, відпочинковими комплексами і ресторанчиками. Їх господарі - це здебільшого магнати, які розбагатіли на нафтових скважинах у сусідньому Бориславі. Курортні дерев’яні архітектурні форми зводились в «швейцарському», «норвезькому» та «закопанському» стилях, що передбачала Інструкція 1864 року про забудову карпатських курортів Австро-Угорщини.
Вже у міжвоєння Трускавець стає одним з найбільших європейських центрів індустрії здоров’я. Сюди стікалися люди з різних куточків світу. З 1947 року на курорті застосовують новий метод теплового лікування бориславським озокеритом. Чимало трускавецьких лікарів зробили важливий вклад у розвиток медицини.
Сьогодні, Трускавець - один з найвідоміших та найпотужніших курортів України. Може щорічно приймати до 350 тисяч відпочиваючих. Трускавець має усе для бурхливого розвитку туризму і краєзнавства. Місто чекає своїх гостей та дослідників. Головне - берегти природу і культурно-історичну спадщину!
Хотілося б, щоб власники відпочинкових комплексів та можновладці консультувалися з краєзнавцями та археологами, перш ніж планувати ту чи іншу забудову в історичних центрах та приватизовувати територію давнього міста.
Використані джерела:
- Орест Мацюк. Замки і фортеці Західної України (2005)
- Орест Мацюк. Оборонні споруди Трускавця.
- Музей міста-курорту Трускавця.
- Богдан Воронко. “Забута історія Бабиної гори” (“Джерела Трускавця”, 2014 №9)
- Мацак О. Скиба І.Короткий нарис історії Трускавця — Трускавець , 2000 — С.33
- Ірина Габшій, Дарія Шиманська (Яворська), Михайло Іванчук, Микола Іваник. історико-краєзнавчий клуб «Сива давнина». Спацер по старому Трускавцю.
- Мінчак М. Місто Трускавець (Живець Дрогобицького повіту).
- Історія Трускавця в датах, подіях, фактах.
- Damian Zajac. Zarys przemian układu przestrzennego Truskawca. Od XVIII w. do współczesności (analiza historyczno-kartograficzna).
- Magda Tejchma. Hydropatyczny kadryl czyli Oda do Naftusi
- Skórczewski, Bolesław Karol (1848-1911). Dyjetetyka kąpielowa czyli Nauka jak zachować się należy podczas leczenia w zdrojowiskach
- Pawel Rzevuski. Przedwojenne wakacje dla elity: Truskawiec.
- Ірина Коваленко. Цілющі води Трускавця.
- Локальна Історія. Трускавець: з наших літнищ і живців. Матеріали з преси 1930-х.
- Мирослав Бурик. Життя за життя.
- Христина Харчку Архітектура курортної забудови Трускавця XIX — I пол. XX ст. -Львів, 2008 : Апріорі . — С.209.
- Є. К. Лазаренко. Надрові багатства західних областей України. Львів, 1946
- Пристай О. З Трускавця у світ хмародерів: Спомини минулого й сучасного : репринтне видання. — Дрогобич : Коло, 2010. — 252 с
- Харчук Х. Р. Реґіональна специфіка курортних поселень Галичини ХІХ — першої половини ХХ ст.
- Трускавець у 1461—1936 роках : іст. нарис / Тадеуш Лоренц ; пер. [з пол.] та наук. ред. М. Тарчинець. — Львів : Кальварія, 2017
- Фото старого Львова. Гуска з галузкою в дзьобі, або як змінювався герб міста-курорту Трускавця.
- Фото старого Львова. Трускавковий присмак курортного міста.
- Фото старого Львова. Як зароджувався курорт в Трускавці. Кілька маловідомих фактів.
- EtoRetro. Трускавець на старих поштівках.
- Вікіпедія. Трускавець.
Читайте також інші матеріали за темою:
- Історія Борислава: походження назви та перші писемні згадки
- Чим унікальний Борислав?
- Гобелени Михайла Біласа
- Мінеральні джерела Східниці
- Давньослов'янське городище Тептюж в Дрогобичі
- Дрогобицька земля у світлі регіональної історії
- Краєзнавча розвідка про село Орів
- Історія села Опака на Дрогобиччині
- Історія села Медвежа на Дрогобиччині
- Походження назв міст та сіл Дрогобиччини
- Станіслав Людкевич - корифей української музики
© Портал SPADOK.ORG.UA
