Борислав (англ. Boryslav, нім. Boryslau, пол. Boryslaw) - місто обласного підпорядкування у Львівській області України. Розташоване на півдні Дрогобицького району у передгір'ї Сколівських Бескидів та у міжгірних улоговинах річки Тисмениця (притока р. Бистриця-Тисменицька басейну р.Дністер). На сході Борислав межує з м. Трускавець, на півночі - м.Дрогобич, на півдні - с.Опака та на заході - с.Попелі. Площа міста - 30,73 км2 , населення - 34766. Через Борислав протікають притоки і струмки р. Тисмениця: Раточинка, Крушельниця, Понерлянка, Лошень, Безіменний, Ропний, Жовтий та ін.
Давнє поселення Борислав виникло на перехресті торгових доріг. Одна з них проходила вздовж Карпат, інша з міста Дрогобича, одна гілка через село Губичі, інша через село Тустановичі, присілок Волянка, далі через село Мразницю на Бухівський перевал, і через Карпати в Угорщину.
Назва Борислав вперше зустрічається 19 березня 1387 року в дарчій грамоті польської королеви Ядвіги на село Тустановичі (джерело: Sulimierski та Walewski ред., 1880, с. 332–334.) і монастир Борислав (villam Thustanowicze manastiro dicto Borzislaw) братам Юркові та Ананію Доброславичам. З роду Доброславичів вийшли шляхетські родини: Тустановські, Бориславські, Кропивницькі, Колодницькі, Літинські, Любинецькі та інші представники родового гербу Сас, а також Шренява.
Місцезнаходження монастиря "Борислав" досі невідоме. Однак, ряд дослідників вважають його розташування над річкою Тисменицею, на горі Городище - 646 м., знаходиться в південно-західній частині Борислава. На цій горі дослідники локалізують сліди давнього городища в Бориславі. Я.Пастернак на карті городищ Перемиського князівства також позначає городище у Бориславі.
Гора Городище, Борислав
Мешканка Борислава, Данута Вацик з дому Штайнер 21.02.1919 р. н. згадує, що близько 1933 року під час навчання у Бориславській гімназії, їх учнів, приблизно 25 чоловік, вчитель географії та природи Леонард Горбулевич водив на гору Городище (північний захід), і там їм показував залишки руїн давнього городища.
Про давність поселень або торгових шляхів на території Борислава свідчить і такий факт, що:
В м. Бориславі 1971 року діти знайшли п’ять срібних античних монет Стародавньої Греції. Одна з них випадково попала до мешканця м. Дрогобича Бориса Фура. Можливо, якраз ця знахідка підтверджує думку про давність заснування цього населеного пункту. Донині серед місцевих бойків побутує прислів’я “Давній, як Борислав”, “Старий, як Борислав.
Можна припустити, що давній монастир "Борислав" і давні укріплення на горі Городище – це одне й те ж саме. Однак, побутують інші версії: гора над річкою Раточиною називається “Чернече”. Про неї говориться ще в акті розмежування сіл Борислава і Попелів у так званій Йосифінській метриці 1787 року. Існує також переказ, що монастир Борислав знаходився на Гуковій горі, яка розмежовувала села Губичі і Тустановичі та 1525 року називалась “Сторожня”.
Пам'ятний хрест на Гуковій горі з табличкою.
На нашу думку, монастир Борислав знаходився десь у цих місцях, адже більшість монастирів, церков навіть до XVIII століття виконували й оборонні чи сигнальні, під час нападів ворогів, функції. Так, В. Тарас пише:
“Протягом багатьох століть населення Галичини змушене було захищатися від татаро-монгольських орд, пізніше кримських татар і турецьких військ. За такої політичної ситуації монастирі в ХІІІ столітті потребують оборони від ворожих нападів, … Будують монастирі в природно недоступних місцях, на горах, які, по можливості, обмивають потоки або в недоступних лісах, в урочищах, улоговинах, ярах. Найчастіше для будівництва монастиря вибирали гору, що виходила рогом або мисом до двох ярів, які сходилися в тому місці. Монастир відгороджували ровом і валом, а навкруги ставили стіни, спочатку дерев’яні, потім муровані. Монастир представляв собою ансамбль споруд, які були оточені фортечними стінами, з вбудованими бойовими вежами”.
Борислав, 1934 рік.
Старі світлини, мешканці Борислава.
Висловлена гіпотеза також потребує уточнень. Передусім, потрібно з’ясувати достовірність “монастирської” генеалогії назви Борислав, яка, на наш погляд, викликає деякі застереження. Можливо, не монастир, а замок, із яким інколи ототожнювалися давні монастирі, отримав свою назву від імені світської особи – князя, посадника чи навіть тивуна. Адже в давньоруському пантеоні святий з таким іменем не зустрічається.
Натомість ім’я особи Борислав та Бориславич неодноразово зустрічається на сторінках давньоруських літописів, що стосуються найдавнішої історії Києва. В тій же функції особового світського імені воно виявлене і серед написів на берестяних грамотах Новгорода. І ніде воно не зустрічається як ім’я монаха, угодника чи святого. Н. Полонська-Василенко пише: “Недалеко від собору Святої Софії стояв палац митрополита, а далі – княжі палаци. …В цій же частині міста знаходились двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путети та інших.” Один з них двір Бориславль був боярина Ярослава Мудрого Борислава. Також, під 1152 і 1153 роки у київському літописі згадується посол Петро Бориславич або Борисович з грамотами від князя Ізяслава ІІ (1146-1154) до галицького князя Володимирка.
Слов’янське ім’я Борислав могло бути утворене від коренів: "бор" – боротися, боротьба + "слав" – славити, слава. А слов’янське ім’я Борис – скорочене від Борислав. Монастир Борислав же міг скоріше отримати свою назву від назви місцевості, аніж навпаки. Саме в такий спосіб виникли найменування чи не всіх стародавніх відомих нам монастирів.
Військова карта 1934 року. Позначки на карті: 1 - гора Городище, 2 - Мразниця, 3 - гора Раточина, 4 - Бухова, 5 - Гукова гора.
Дрогобицький краєзнавець Я. Ольховий пише:
“Поруч із поселенням охоронців Тустанської фортеці, як засвідчує документ, датований 1387 роком, функціонував стародавній монастир Борислав, у якому в молитвах і мирському покаянні, за давнім звичаєм, доживали віку “уславлені боріннями” пристарілі, а також окалічені в боях хоробрі захисники карпатської фортеці – бориславичі. Назва “бориславичі”, що стосувалася спочатку монастирської братії, як засвідчують записи в стародавніх актах, деякий час виступала навіть як означення самого поселення, котре природно почало акумулюватись навколо згаданого монастиря. Із плином часу, услід за занепадом фортечної застави, адміністративні функції в примонастирському поселенні продовжив виконувати Бориславів монастир, у зв’язку з чим його назва остаточно закріпилась і за самим поселенням та утрималась після цього, як діяльність самого монастиря теж припинилась. У цій формі, витіснивши давнішу назву Бориславичів, назва Борислав збереглася до нашого часу…
Між тим подібність, але підкреслюємо, не достеменна тотожність ойконіма Борислав (при варіанті Бориславичі) до давньоруської особової назви Бориславъ полягає в тім, що в першому випадку назва монастиря і поселення Борислав/Бориславині пов’язана була із збірною характеристикою насельців цього монастиря і першопоселення, тоді як у другому випадку – вона становить вже лиш своєрідний мовний штамп, назву, що закріплюється за окремою особою в основному задля відрізнення її від інших членів спільноти. Сам зміст такої назви, особливо коли вона надавалась новонародженій дитині, становив лиш добре побажання її батьків, яке могло, але не обов’язково мусіло знайти собі виправдання у її подальшому житті. Оскільки ж конкретної особи з такою назвою, яка мала би певне відношення до заснування згаданого монастиря та примонастирського поселення, документально не виявлено, то і надалі залишається найбільш ймовірною гіпотеза, за якою назва цих стародавніх поселенських об’єктів, яка опісля закріпилася за сучасним містом Бориславом, виводиться від означення загальної характеристики хоробрих першопоселенців і сторожких захисників тутешнього краю, уславлених боріннями Бориславі”.
М. Худаш та М. Демчук вважають, що: “Посесив на суфікс *-jь, первісно, мабуть з закономірним давньоруським топоформантом на – (в)ль (Бориславль) із значенням “Бориславл (дворъ або ін.)”. Згодом, внаслідок морфологічного вирівняння до ойконімних субстантивів називного відмінку, виник новий варіант цієї назви Борислав. В. Макарський виводить походження назви Борислав з архаїчного типу словотворення та із старого типу основи топоніму (слов’янська складена особова назва). Спільна з староруським ім’ям Боріслав > українське Борислав, і утворилась ця назва ще перед 1340 роком.
Також, топоніми тотожні або споріднені назві Борислав знаходилися і в інших місцевостях. На території Польщі: село Борислав (Boryslaw), повіт Скерневицький, громада Глухів, парафія Яниславиці. Давніша власність гнєздівського архиєпископа, згадується в документах з 1359 року; село Бориславиці (Boryslawice) згодом Божеславиці (Borzeslawice); села Бориславиці костельні (Boryslawice koscielne) і Бориславиці замкові (Boryslawice zamkowe), над річкою Ргелівка, повіт Кольський, громада Кжикоси, парафія Бориславиці. Бориславиці костельні згадуються в документах з 1384 року, Бориславиці замкові, з руїнами замку, посілість Сженявитів (Шренявитів) Бориславських (Srzeniawitiw Boryslawskich), під кінець ХІІІ століття перейшли у власність Ястжебців (Jastrzebcew). Серед підтримуваних королеви Ядвіги, виступає з 1384 року Миколай Ястжебець “de Borzislavice”. На Україні, Львівська область, село Бориславка (Boryslawka), повіт Добромильський, 2 км від с. Риботичі. Згадується з 1494 року, нині не існує.
Підсумовуючи, припускаємо, що назва села Борислав походить від слов’янського ім’я Борислав, яке, до речі, і сьогодні часто зустрічається.
План Борислава, 1932 р.Переглянути мапу у повному розмірі>>
Також досі не з'ясованим залишається походження назви "Мразниця". Існують декілька варіантів. За одним із них, вона походить від слова “мражь”. На Бойківщині так називали туман. Донині існує легенда, згідно якої монахи, які жили у монастирі Борислав на горі Городище, спостерігали як вранці у міжгір’ї спадав мороз і говорили “мражъ ниць” (мороз внизу, мороз малий). Інший варіант, що Мразниця походить від слова "мражъ-мочари" - болото, багно, змішане з нафтою, яка з давніх-давен виступає на поверхню землі цих гірських схилів.
В. Макарський пише:
“Мразниця назва фізіографічна від карпатсько-польської Мражьниця (mraznica) “багно, болото” (укр. mraznyc’a “так само”), також можливо балканського арелятивного походження, що виходить у зв’язку з напрямком волоської міграції на досліджувану місцевість.”
Відомі також і інші села зі спорідненою назвою. У Карпатах на етнічній території Лемківщини є село Мразівці (Mrazovce), сучасний Стропківський повіт, Словаччина; а також село Мрозовиці (Mrozowice), на Холмщині, Польща; та село Мрозовичі (Mrozovicze), перша згадка у джерелах з 1473 року у Самбірському повіті.
- За матеріалами краєзнавця Олега Микулича
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
