Опака — село Дрогобицького району Львівської області. На північному заході межує з селом Залокоть, Підбуж. На північному сході - села: Нагуєвичі, Ясениця, Попелі. Через село протікає річка Опачка, котра в селі Залокоть впадає до Бистриці. В основі села лежать хутори Опачка, Зворець, Клюткавиця, Звір, Перехрестя. Місцевість оточують різноманітні хребти та гори, це Когутів Горб (вис. 826 м.), Гута (700 м.), Кобила (920 м.).
Село було засновано ще до часів Данила Галицького, у мальовничому куточку, захищеному з усіх боків горами та густими лісами, від монголо-татар знайшли свій прихисток руські втікачі-селяни та білі хорвати. Проте татари все-таки, мабуть, побували в цій місцевості, оскільки з татарської опака означає "нам тут добре, ми тут будем". Перша згадка про цю місцевість виникає за часів окупації руських земель поляками у 1349 р. З того часу село належало до Коронних дібр Самбірської економії. Перша письмова згадка датована 1578 р. Королем Польщі Степаном Баторієм у метриці N2837 (Rkp. Ossol.).
Село Опака на карті часів Австро-Угорщини. Переглянути у повному масштабі>>
В люстрації (перевірці) з 1686 р. знаходимо про Опаку слідуючі відомості: Село має 15 півланів, з осібна війтівських 4, попівський 1, і пів гайдуцького. З чинностей і повинностей мешканці села повинні були здавна возити дрова до складів, доставляти 152 вози з кожного лану. Пізніше, в заміну за доставку дров платили чинш з кожного лану по 30 злотих 12 гр. Крім того з кожного лану платили вони титулом прохарчування ("жировчизна") по 1 злотому 10 гр., та "гайдучини" 12 злотих. "Піп" сплачував 10 злотих річного чиншу. Робітників село доставляло також в тій самій кількості, що і село Залокоть. Солі село не возило, лише доставляло за визначеною оплатою сирівці й матеріали до соляних жуп, а також, коли було потрібно, мусіло іти до направи жуп.
Згідно з інвентарем 1760 р. село осіле було на 15 і півланах, з чого 8 відданих було на засіви, 4 на сіножаті, а три і пів були неврожайні. До повинностей громади належала доставка матеріалів до королівських жуп в Дрогобичі, Колпці, Модричах і Нагуєвичах за відповідною заплатою.Село, разом з іншими селами мало направляти паркани в жупі Котовській та довозити на це матеріали. Посесором війтівства в селі був тоді староста Остроруг, який мусів також вносити певні оплати до королівської каси.В селі були такі ліси: Ліс Колдибів, в якому росла бучина і ялина, ліс Позакопалів, нерозділений з Мразницею, в якому росли різні дерева, ліс Бориславка від Східниці і Кропивника, ялиновий. Ліс Опачка, від Бистриці, ялиновий і осиковий, дрібні хащі від Підбужа, ліс Ільмовий від Попелів, в ньому бучина та ялина.
В інвентарі 1768 р. вказано, що війтівство села було в посіданні Понятовської. Австрійська влада зайняла село у 1773 р. і прилучила його до Підбузьких дібр. В ці роки німці знайшли тут поклади залізної руди, і декілька німецьких родин (т-зв "колоністи") з прізвищем Цайтлер займались тут металургією.
До Першої світової війни, під автрійським пануванням діяло в селі спортивне товариство "Січ". Економічне життя села велося довкруги споживчої кооперативи "Згода" та Ощадностевої Каси, яка добре розвивалася і її провадив о.Олександр Тимкевич. В лісі зі сторони Східниці було кілька нафтових шибів. Вони збудовані ще за Австрії і весь час давали ропу, яку качали у Борислав. Власником тих копалень була фірма "Галіція". В Опаці в багатьох місцях показувалася нафтова ропа. За Австрії пробували були декуди копати, однак пізніше ці спроби закинено. За Польщі в цих місцях пробували будувати "трійку", заповнювати кілька бочок ропою і продавати в Бориславі.
Селяни Опаки займалися хліборобством. Грунт був каменистимс та маловрожайним. Добре було розвинено молочне господарство, яке давало мешканцям певний дохід з доставки молока до Борислава. Село славилося своїми ремісниками: кравцями, шевцями, ковалями. мулярами, боднарями, теслями. Наприклад кравець Тимко Панчак обслуговував не тільки Опаку, але й довколишні села: Підбуж, Залокоть, Смільну, і Бистрицю. Часто виїжджав угори під Турку шити кожухи і "гуньки".
Перед Першою Світовою Війною на парафії служив отець Кішик, котрий вів літопис села. Зі спогадів селян можна дізнатись, що за часів австрійської окупації в селі діяла читальня, ставилися вистави, молитви читалися за східним обрядом на руській (давньоукраїнській, русинській) мові, з архівних даних національність мешканців в документах зазначалася як — русин (russen нім.), котрих тут проживало понад 2000 осіб, а євреїв (ude нім.) - 92 особи. В селі було чимало прихильників ОУН.
26 жовтня 1914 року до села прийшла Перша Світова Війна. На горі Кобилі облаштувалися дві сотні куреня УСС (українські січові стрільці) на чолі з Д.Вітовським та загін угорських уланів. (Січові стрільці набиралися, як добровольці та складали присягу на вірність цісарю). За наказом генерала Гофмана на горі Кобилі потрібно було зупинити загін козаків Російської Армії, проте оборона не вдалася, і сотні з втратами відступили до м. Турки.
Опис цього бою подав М. Матчак: "Населення села не постраждало, окрім одного випадку: коли селом проїжджали донські козаки, народ вийшов на вулиці, щоб побачити гарних коней та незвичних вояк, а один з жителів - Мицак, витягнув зброю, чим спровокував козака, за що й був смертельно поранений. З того часу місцевість біля школи носить назву Осада, звідси донські козаки атакували гору Кобилу."
В роки Другої Світової Війни на території села значних боїв не відбувалось, неприємною та трагічною згадкою є жорстоке знищення єврейських родин в урочищі Горб в цей період. На місці поховання (урочище Горб) невідомими встановлено камінь. Місцева жителька Багрій Теодозія з величезним ризиком для своєї сім'ї, тривалий час переховувала єврейську дівчину, свою ровесницю. Декілька мешканців села були учасниками Другої Світової Війни і навіть поставили свій підпис на руїнах Рейхстагу в Берліні. Щоправда, у рідне село повернулися далеко не всі.
На сьогодні в селі знаходиться база відпочинку та форелеве господарство. Окрім риболовлі, любителів еко-туризму тут можуть зацікавити ліси, гори, цілющі мінеральні джерела, а фанатів нестандартних розваг — катання на спеціальних гумових тюбах та інші розваги і відпочинок.
Цікаво, що у Болгарії існує містечко з однойменною назвою - Опака (нас. 2970 тис.)
Використана література:
- "Дрогобиччина - земля Івана Франка". Іван Панчак.
- Микола Данкевич - "Матеріали до історії села Опака"
- Микола Данкевич - "Нариси з історії села Опака"
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego
