О́рів — село в Сколівському районі Львівської області. Населення становить 1724 осіб. Орган місцевого самоврядування — Орівська сільська рада. Орівській сільській раді підпорядковане с. Зимівки. Орів розташований в історико-етнографічному регіоні Бойківщини. Село лежить у Стинаво-орівській річковій долині та має протяжність із заходу на схід — майже 14 км, а із півночі на південь — 6 км. Це село є порівняно великим, але сільські будиночки досить розкидані по мальовничих і чарівних місцях Орова.
«Горів» — давня назва населеного пункту, котра мала побутування, за народними переказами, до 19 ст. Згідно з легендами топонім має походження через розташування на високогір'ї відносно всієї округи. За іншою версією, в часи татарської навали населений пункт, на місці сучасного Орова, був спалений, тому отримав назву «Погорів» чи «Погорове». Практично до 19 ст. зазначений топонім побутував нарівні з сучасним.
«Орове» та «Оровзе» польськомовнні варіанти назви села. «Урьове» досить малопоширений варіант назви села. Знаходив побутування в окремих публіцистів діаспори.
«Діл» або «Дів» — топонім гірського хребта, який відмежовує сільську долину. Офіційна назва «Орівська скиба» — частина гірської системи Східних Бескидів. Безпосередньо назва «Діл», можливо, походить від слова «вододіл», тобто лінії розмежування річкових басейнів, що звісно прийнятно до гірського хребта. Умовно в селі вирізняють «Ямельницький Діл» та «Зимівський Діл», через сусідство з відповідними населеними пунктами (Ямельниця та Зимівки).
«Цюхів» або «Цюхів Верх» — найвища гірська вершина в межах Орова та одна з найвищих вершин Сколівських Бескидів. Вона домінує над північною частиною села. Топонім виник як данина пам'яті дідича (пана) Цюха, який володів полонинами на схилах гори. До речі, досі лісові галявини називаються в цій частині села — «Цюхові кітлини». Крім того, з постаттю Цюха пов'язаний комплекс легенд та народних переказів.
Основний гідротопонім села — річка Стинавка. Назва походить від сіл Верхня та Нижня Стинава, по яких проходить головна частина річки.
«Горішній (верхній) Кінець» та «Долішній (нижній) Кінець» — головні територіальні одиниці, через розміщення села вздовж річки Стинавки. «Горішній кінець» міститься на півночі села, у високогір'ї, на противагу «Долішньому».
Із розповіді старожила Петра Грицика зі села «Зимівки», урочище «Соломіне»: «На горі Гулярня є криниця — джерело — з дуже чистою і лікувальною водою (сприяє покращенню зору). Так цю воду використовував дідич Добуш для виготовлення високоякісної горілки. Ще перед відміною кріпацтва (тобто до 1848 року), дідич повіз до Дрогобича збувати горілку, а селяни-кріпаки, які були невдоволені його жорстокістю, потруїли 12 його псів, що сторожували гуральню, а саму гуральню спалили. Повернувшись, дідич застав одне згарище і, боячись наруги над собою, виїхав звідтам назавжди».
«Довгий потік» — значна частина села, урочище, найдовший водний потік в селі, найвіддаленіша група садиб. Приблизна довжина ланцюга садиб сягає 2—2,5 км.
«Белаїв». Ще один подібний підпал в тих же часах відбувався і на горі «Белеїв», де також кріпаками-орівчанами було спалено гуральню дідича Белея. Власне від нього походить назва місцевості.
«Версоня» — значний за населенням кут села, розташований на схилі Ямельницького Долу, за логікою топонім, напевне, походить від трави «верес» або ж через розміщення на крутих схилах «верхах».
«Кілемановець» — частина заселеної території, однойменний потік та боковий гірський хребет. Топонім, згідно з народними тлумаченнями, від прізвища польського (або австрійського) пана Келемана, що володів значними землями в цій місцевості.
«Чорногора» — урочище, розташоване на схилах гори Цюхів.
«Погар» — топонім у «Горішньому Кінці», пов'язане з подіями татаро-монгольської навали. Згідно з переказами саме тут татари спалили древнє поселення, яке відповідно «погоріло».
«Зарубина» — також топонім пов'язаний з татарами. За легендами тут відбулася кривава битва, у якій зарубали багато воїнів — «зарубали татар».
«Шевський горбок» — невеликий кут села, поблизу центральної осі поселення, через проживання, за переказами, на «горбку» шевця виник цей топонім.
«Вапнярки» — місцевість з великою кількістю площ з ґрунтом, який містить вапно. Населення використовувало їх для випарювання вапна.
«Змули» — розміщене поблизу річки, відповідно до свого роду гідротопонім. Місцевість виникла внаслідок нанесення річкою ґрунту — мулу, що замулював річковий потік.
«Соломіне» — частина Зимівків, відзначалося багатими господарствами, які сіяли зернові, від яких було багато соломи.
«Орівець» — урочище, розміщується на схилах «Зимівського Долу». Можливо, через пряму відповідність рельєфу урочища до всього Орова утворилося таке сприйняття місцевості, як малої копії всього села.
«Гулярня» — урочище на межі Орова і Зимівків, де розміщувалася гуральня.
«Гребля» — мікротопонім, до 30-х рр. XX ст. тут була водяна гребля та тартак.
Також: «Верхня Імшичина», урочище «Камінець», урочище «Брама», урочище «Половінь», «Гнила Поточина», «Кути» в Зимівки, «Під горбом», «Горб», «Риба», «Бухали», «Плай», «Сигла», «Іваники».
В документі передачі «власті» орівському парохові Семену Станавському 10 січня 1799 року зазначалися місцевості: «Широковець», «Марковці», «Петросово», «Роп'яні», «Згарьох», «Бобовичі».
Річка Стинавка, що протікає через усе село, тут бере початок. Вона починається в самому початку села, там, де по лівому боці — урочище «Старе поле», а справа — «Венгерщина» (такі назви місцевостей для Орова не дивина).
До річки Стинавка впадає багато потоків: «Воронів потік» — по один бік цвинтаря, з іншого боку цвинтаря тече другий потік «Безіменний», далі — «Когутів потік», «Довгий потік», «Середній потік», «Широковець», «Покуті», «Оровець», «Килиманівець», та ще багато інших струмків і джерел. Річки і потоки кишіли від форелі. Тепер річка Стинавка майже мертва. Хоча можна побачити поодиноко плаваючу рибину.
В Орові є величезні камені. Один з них лежить навпроти мурованої церкви Св. Покрови. Його звуть «Чортів Камінь». Легенда переказує, що чорти пхали цей камінь на церкву, одначе запіяв когут, то вони з ляку і залишили.
У краєзнавчому плані вартим уваги є таке речення: «Найбільша зовнішня одиниця Складчастих Карпат — Скибова зона підрозділяється на такі скиби: Берегову, Орівську та інші».
Орів, будучи найближчим гірським селом Трускавця та маючи джерела мінеральної води типу «Нафтуся», на початку XX ст. займав важливе місце у планах з розвитку Трускавця, як курорту. Зокрема передбачалася побудова декількох вілл на «Цухові», згідно з концепцією «про мережу невеликих курортів» Фелінського Р., та будівництво підвісної канатної дороги з Трускавця на Цюхів Діл.
Напередодні Першої світової війни Орів разом із с. Зимівки (або як називали «За ділом») мало населення: 4131 жителі. Це було останнє село Дрогобицького повіту, розташоване в Карпатах на висоті понад 900 м.
Орів має досить багато лісу, переважно з боку Борислава, Трускавця, Стебника, Доброгостова та Уличного — це Міський ліс. Там ростуть чудові ялиці, смереки, буки, граби, високі та просторі. Тепер цього лісу поменшало внаслідок нерішучості наших властей.
1 серпня 1934 р. було створено ґміну Стебник в дрогобицькому повіті. До неї увійшли сільські громади: Стебника, Доброгостова, Гассендорфа (Gassendorf), Колпця, Орова, Сільця, Станилі та Уличного.
Орівська скиба
О́рівська ски́ба — геологічна структура скибової зони бескидської низько- і середньогірної зовнішньої зони Карпат, сформованої як насуви на Передкарпатський прогин. Розташована на північ від Сколівських Бескидів, орографічно відповідає Орівській групі низькогірних хребтів.
Скибова зона складається із відмежованих регіональними розломами та насунутих одна на одну своєрідних структур — скиб, які простягаються по всьому північному схилу Карпат і утворюють гірські хребти. Утворені скибами крейдового і палеогенового тонкоритмічного алеврито-пісковикового флішу.
Орівська скиба в будові має дві луски: північну (власне Орівську) та південну.
Найвища точка Орівської скиби — гора Цюхів Діл (939,4 м). Умовно починається від Східницького перевалу і сягає р. Стрий (р-н. села Розгірче). Ширина Сколівської скиби не перевищує 1,5–2,0 км
Назва походить від села Орів. Місцеве населення називає хребет — «Діл», «Орівський Діл».
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
