Вівторок
27 вер., 2022
    

Ukrainian English Polish

Середньовічна Сугдея: історія міста та етапи дослідження

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 3

Історія Судацької фортеці

Сучасний Судак - невелике мальовниче місто на півдні України, розташоване в південно-західному узбережжі Кримського півострова, на околиці якого збереглися руїни фортеці, більш відомої як Генуезька. Але вона виникла за багато століть до появи на півострові італійців. Про це свідчать перекази XII століття зі згадками, що фортеця Сугдея була заснована 212 року н.е.

У писемних джерелах місто Судак зафіксовано під різними назвами: у грецьких - Сугдея, в західноєвропейських - Солдайя, у перських, арабських і турецьких - Сугдак і Судак, у давньоруських - Сурож. Початковий топоні, імовірно, походить від праслов'янського слова "сугдак" - очищений вогнем, священний. 

Бурхлива історія та пам'ятки Судака вперше на сторінках друкованого видання згадуються 1595 року, коли в Кельні з'явилися подорожні нотатки Мартіна Броневського - посланця короля Стефана Баторія до кримського хана Мухаммед-Гірея в 1578 році.

Місто та його околиця зберігають безліч яскравих ознак бурхливої багатовікової історії. Але серед численних і різноманітних архітектурних пам'яток Судака найбільше вражає, звісно, Судацька (Генуезька) фортеця. Цілісна оборонна система середньовічного міста простежується, незважаючи на руйнування, в усіх деталях. Розмірами, потужністю, мальовничим розташуванням і насамперед збереженістю вона перевершує інші генуезькі укріплення, що залишилися уздовж узбережжя Чорного моря. Відсутність сучасної забудови вигідно підкреслює унікальність пам'ятки і сприяє проведенню широкомасштабних археологічних та архітектурних досліджень. Судацька фортеця становить значний інтерес і як пам'ятка культури міжнародного значення. Вона заслуговує на пильну увагу всіх, хто прагне пізнати минуле Кримського півострова.

Судацька Генуезька фортеця

Вивчення фортеці, історії міста та його найближчої околиці стало предметом наукових досліджень багатьох учених і аматорів старовини. Історико-археологічні дослідження в Судаку були розпочаті у 1920-х роках. В них брали участь такі дослідники як: О.Фомін, Ю.Готьє, М.Протасов, О.Скржинська, О.Полканов, Є.Веймарн та інші. Але ці дослідження за браком коштів мали локальний характер та були остаточно припинені в 1932 році. Однією з найповніших публікацій з історії Судака є "Історичні відомості про Сурож" В.Васильєвського. Регулярні археологічні дослідження в Судаку здійснював Іститут археології НАН України: в 1965 -1975 роках - під керівництвом М.Фронджула, а в 1977-2001 роках - доктора історичних наук І.Баранова. Отримані результати змусили переглянути концепцію 1920-х років про формування оборонної системи у генуезький період. Будло відкрито сотні метрів фундаментів стін, що існували до "генуезьких", досліджено динаміку та хронологію численних реконструкцій і перебудов оборонної системи з IX до XV століття. 1986 року зроблено унікальне відкриття: виявлено два фрагменти мармурових декретів грецькою мовою, датованих за палеографічними особливостями ІІІ-IV століть.

Експедицією розкопано відносно невеличку площу внутрішньої фортечної забудови. У висліді цих досліджень з'ясувалося, що регулярна житлова забудова на північному схилі Фортечної гори з'явилася на самому початку VIII століття. Зі значних споруд генуезького періоду, вивчених за цей час, необхідно зазначити будівлю католицького собору в центральній частині городища. І.Баранов вважав, щл з нею пов'язаний фрагмент латинського напису XIV-XV століть зі згадкою про храм Пресвятої Діви Марії. Цей вирізаний на камені напис знайдено на початку XX століття в румовищі військових казарм XVIII століття, що розташовувалися неподалік.

Судак храм Діви МаріїБіля головних воріт Солдайї було досліджено велику двоповерхову громадську будівлю. У процесі розкопок її призначення визначалося по-різному. У проектно-реставраційній документації споруду названо кордегардією або будівлею для міської варти, а в археологічному звіті - через монети, що тут виявлені - міською митницею. Проте за архітектурними особливостями вона єдина, що протендує на роль будівлі Міської ради - Logia communalis, відомої за генуезькими документами XV століття. Окрім цього, під час досліджень 1984, 1989 і 1992 років були виявлені нові латинські епіграфічні пам'ятки.

З 2002 року дослідження на території городища здійснювались експедицією Національнго заповідника "Софія Київська" спільно з Кримською філією Інституту археології НАН України. Вони на той час були зосереджені в цитаделі та в районі храму Пресвятої Діви Марії. За межами фортечного муру було розкопано руїни лазні XIV століття, проводилися підводні археологічні обстеження в акваторії фортечної бухти Лимена-кале. В результаті досліджень було отримано багатий, а головне, різноманітний матеріал, що характерезує діяльність торгового порту, переважно візантійського періоду VII-XII століть. Особливе місце серед знахідок посідає велика колекція свинцевих підвісних печаток, що, як з'ясувалося останнім часом, мали безпосередній стосунок до торговельної діяльності.

Історією середньовічної Сугдеї зацікавлені й закордонні фахівці. Так, 1965 року в Афінах опубліковано текст докторської дисертації грецького дослідника М.Пелікидіс-Ністазопуло, пов'язаній з оглядом історії Сугдеї у XII-XV століттях. Аспектам генуезької присутності в Північному Причорномор'ї присвячує свої праці французький історик Мішель Балар. Його узагальнююча робота в історії генуезької торгівлі містить раніше невідомі дані документальних джерел з Державного архіву Генуї, переважно бухгалтерських книг - масарій, датованих 1375-1410 роками.

Отже, сьогодні вже накопичені величезні за обсягом матеріали, що дають змогу простежити процес виникнення й розвитку міста від ІІІ до XVIII століття. На підставі цих фактів його історія у загальних рисах має такий вигляд.

Благодатний клімат, вигідне географічне розташування в одній з найбільш просторих і родючих долин Таврики, поруч зі зручною бухтою, захищеною від степу гірськими масивами, спряли швидкому заселенню місцевості з давніх-давен. Греки-колоністи почали заселяти узбережжя півострова ще з VII століття до н.е., прибуваючи на обжиті місцевими племенами землі. На території гірського Криму на той час проживали племена таврів. У найближчій околиці Судака відомі численні пам'ятки таврської культури: поселення, могильники з кам'яних ящиків, святилища, ритуальні стели - менгіри.

Протягом античної доби та середньовіччя давньогрецька культура активно впливала на народності, які в Криму змінювали одна одну. Наприкінці античного періоду майже все населення Північного Причорномор'я незалежно від етнічних відмінностей, набуло основних рис грецької провінційної культури і почали сприймати грецьке письмо як мову культури й освіти.

На початку ІІІ століття, за правління царя Савромата ІІ, майже увесь гірський Крим входив до складу Боспорського царства. Для контролю за великою територією і боротьби з піратством було засновано кілька пунктів, де повинні були дислокуватися загони боспорських вояків. Одним з таких пунктів стала Сугдея. Великий простір на північному схилі Фортечної гори у ІІІ столітті був обнесений муром, не посиленим жодною баштою. Креслення плану оборонних стін наближаються до напівкола. Зовнішній та внутрішній панцири кладки зведені із жовтого копсельського пісковику в більш-менш регулярній кордонній техніці кладки з використанням вапнякового бетону. Простір між панцирами забутовано необробленим каменем на глиняному розчині.

В портовій частині пам'ятки збереглися залишки двох потужних оборонних башт цього періоду. Вони були призначені для захисту порту Сугдеї.

Про те, що на місці Судака існувало пізньоантичне укріплення, свідчать десятки монет боспорських царів ІІ-IV століть, виявлені на території городища, а також фрагмент мармурового грекомовного декрету, в тексті якого двічі згадано борспорський антропонім Фарнак. Автори першої публікації реконструюють у тексті напису також імена Папій І Савромат. Не слід забувати і фрагмент присвяти Деметрі, знайдений у кладці пізньосередньовічної церкви монастиря Св.Георгія на горі Манджил-кая, поблизу Судака. Видавці корпусу боспорських написів віднесли його до ІІІ ст. до н.е. Із Судака також походить фрагмент античного напису: на тоненькій плитці мармуру залишки трьох ретельно вирізаних літер. Датувати його, на жаль, неможливо. За своїми рисами матеріальна культура творців цієї пам'ятки тяжіє до круга населення Боспорського царства. Можна впевнено припустити, що боспорити робили певні кроки для захисту цієї території. Лапідарні знахідки з Судацької фортеці дають можливість датувати первісні укріплення Судака епохою Боспорського царства, з періоду його найвищого розквіту та подальшого занепаду.

rsz 1sudak-daniy

sudacki-oboronni-bashty

Фортечна гора Судака

Фахівцем НДІ геохімії і рудоутворення НАН України М.Ковалюхом були проведені дослідження на вміст радіовуглецю у вапняному розчині з кладок раннього фортечного муру на північному схилі Фортечної гори і двох бойових башт у портовій частині, що раніше датувалися за аналогією не пізніше V століттям. Результати перевершили усі очікування: найраніші оборонні споруди Судацької фортеці датуються ІІІ - поч. IV століття. В цей час тут мав би бути важливий портовий пункт. Але зміна геополітичної ситуації в регіоні не сприяла розвитку міста та призупинилана сотні років його життя. Тому археологічні артефакти цього періоду не такі вже й багаті.

У пізньоантичний період більшість населення Боспорського царства і Криму походила від скіфо-сарматських племен, серед яких у ІІІ столітті найбільш можновладними і численними були алани. Незважаючи на значний вплив грецької культури, у мові мешканців східного Криму тривалий час зберігалася притаманна їй система власних імен та географічних назв. Деякі з них дійшли й до сьогодні. Тому чимало вчених вважають, що алани були першими жителями Судака.

rsz genuezka-fortecya-kartyna2

У VI столітті східний Крим вже входив до складу Візантійської імперії. в Алушті та Гурзуфі збереглися залишки двох візантійських укріплень цього періоду. Проіснували вони нетривалий час. Умови дял подальшого розвитку візантійської інфраструктури та адміністрації в Тавриці з'явилися лише наприкінці VII століття. У бухті Судака - Лимена-кале в цей час починає функціонувати порт, про що свідчать знахідки свинцевих печаток візантійських чиновників (передусім митних), торгових пломб, вагових гир та дрібних свинцевих візантійських виробів, виявлених під час підводних досліджень на дні бухти. У портовій частині городища Сугдеї виникає поселення. Наявність тут візантійського митного пункту свідчить про те, що фортеця вже тоді відігравала значну роль у торгівлі Візантійської держави.

У другій половині VII століття до Південно-Східного Криму починають проникати тюркомовні племена, що входили до складу Болгарської конфедерації, а потім до Хозарського каганату. Вони оселялися біля візантійських фортець, а згодом ставали повноцінними громадянами цих міст. Хозарський каганат був на той час найбільшим державним утворенням Східної Єврпопи. За своїм устроєм ця держава являла собою конфедерацію кочових і осілих племен, до яких входили і алани та булгари. Деякі писемні джерела свідчать про те, що в Сугдеї у першій половині VIII століття розташовувалася ставка хозарського чиновника Георгія-тархана, але місто, попри це, залишається у складі Візантії.

khozarksy-kaganat-map

З 30-тих років X століття Таврика стає ареною боротьби між Хазарією і Візантією, що на той момент розірвали мирні відносини. Наслідком цих подій була загибель більшості сільських поселень у східній і південній частинах півострова. Розгрому піддається і середньовічна Сугдея (бл. 941 рік), що підтверджують сліди пожеж в портовій частині міста.

Незважаючи на руйнування, життя в місті не припинилося. Матеріальна культура Східного Криму і Сугдеї зазнає докорінних змін і набуває візантійських рис із певними східними елементами. Біля північного оборонного муру в другій половині X століття функціонує культовий об'єкт - зольник, куди за ритуалом зносили золу і попіл з домівок. Усі ці дії супроводжувалися принесенням в жертву посуду, їжі, прикрас та предметів озброєння. Не виключено, що поява цього комплексу, пов'язаного з культом вогню, є наслідком впливу зороастризму, який міг побутувати у скіфо-сарматських племен.

Після краху Хазарського каганату в 60-ті роки X століття влада Візантійської імперії в Судаку, як і у всьому Південно-Східному Криму, посилюється. До другої половини X століття тут існував лише один візантійських військово-адміністративний округ - феми Херсона і Кліматів. Але вже до кінця X ст. у східній частині Криму виникають ще дві феми - Боспора і Сугдеї. До цього часу Хозарський каганат припинив своє існування, і орди кочовиків посунули з Центральної та Внутрішньої Азії до Північного Причорномор'я (Надчерноморських степів). Водночас у районі Боспора Кіммерійського з'являються опорні пункти "русів", більшість з яких становили варяги, скандинавські вої і конунги. Вони йшли на службу до Рюриковичів, інші проникли через водний торговий шлях "із варягів у греки" ще в IX столітті. Наприкінці X ст. на східному березі протоки виникає давньоруське князівство із центром у Тмутаракані. Це позбавило Візантію можливості і контролю над цією територією.

kyivska-rus-tmutorokanska-derzhava

Зміна геополітичної ситуації, небезпека збоку печенігів, торків і половців змушують Візантію вдатися до посилення міських укріплень. Саме тоді стіни фортеці Судака, вперше з часів зведення, посилюються вежами.

Від середини XI століття у місті починають осідати кочовики. Під час досліджень у портовій частині Сугдеї виявлено комплекс ліпної кераміки, що має аналоги серед посуду печенігів. Серед поховального начиння знайдені предмети поховального культуру половців.

У середині-другій половині XI століття розшрюються зв'язки Сугдеї і всього Південно-Східного Криму із Давньоруською державою, зокрема Тмутакарканським князівством. Про це свідчать знахідки давньоруських речей у похованнях, активні торговельні відносини, печатки.

Для централізації влади Візантія об'єднує феми Херсона і Сугдеї, що згадується в будівельному написі херсонського стратега Лева Аліата 1059 року. Подібні процеси відбувалися в інших провінціях імперії. Об'єднання влади дозволяло протистояти кочівникам та збільшенню впливу Тмутаракані.

На наступному етапі історії Судак ще залишається під владою Візантії, але потрапляє, як і вся Південна Таврика, в залежність від половецького ханства, що панувало в південноруських степах з середини XI ст. і майже до середини XIII століття. Арабських історик Ібн аль-Асир описав події монгольського походу в Таврику 1223 року: "Сугдея - місто команів, де вони збувають свої товари, оскільки до неї причалюють кораблі з одягом. Одяг продається, а замість нього купуються дівачата і раби, а також лисячі, білячі, боброві шкури і інші товари їхньої країни". Одяг привозився з Візантії, шкури з Русі, а раби - з різних країн Східної Європи. Таким чином Сугдея за доби правління половців стала центром торгівлі між Східною Європою, Малою Азією та Близьким Сходом.

kumania1100

Сугдея виявилася серйозних конкурентом Херсона, який із загибеллю Візантії 1204 року втратив позиції у Чорноморському регіоні. Багатство і роль Судака не могли привабити сусідів. 1226 року до Судака прийшла турецька ескадра з сельджуцьким султаном Ала-Ед-Діна-Кей-Кубада на чолі. На захист міста виступив 10-тисячний загін половці й зазнав поразки. Турки захопили Судак. Метою сельджуків було взяти під свій контроль стратегічний торговий шлях між Східною Європою і країнами Сходу.

Ще 27 січня 1223 року, напередодні битви на річці Калці, під стінами Судака вперше з'явилися монголи. Місцеві жителі шукали спасіння в горах та печерах. 26 грудня 1238 року, після походу на Північно-Східну Русь, монгольське військо вдруге з'явилося біля Судака. Вся південно-східна частина півострова увійшла до складу Улус-Джучі (Золотої Орди). Такий переділ докорінно змінив геополітичну ситуацію в басейні Чорного моря. Кримський півостров перетворився на одну з перевалочних трансконтинентальних баз "Pax Mongolica" близькосхідної та європейської, зокрема італійської торгівлі.

Інформація про безпосередні взаємни населення Таврики і монгольської адміністрації в середині XIII ст. описав Вільгельм Рубрук, що прибув до Сугдеї 21 травня 1254 року. Він розповідає, що "насальники міста відправились узимку до Батия з даниною і ще не повернулися".

У X-XI ст. вищою адміністративною особою Сугдеї був стратег у ранзі протоспафарія. За даними "Сугдейського синаксаря" вже у XIII ст. адміністрацію очолюють чиновники з титулом "севаст". На сторінках "Сугдейського синаксаря" зустрічаються замітки з іменами севастів і членів їх сімей: Алупсу, Полеа, Джоджак, Анатку. Походження цих імен переважно тюркське, що свідчить про вплив кочівницького субстрату на формування етнічного складу міста та регіону.

Судак з неба

З другої половини XIII ст. на ринки Чорноморського узбережжя все активніше проникають купці Західної Європи, переважно з двох північно-італійських міст - Венеції та Генуї. Їх приваблювали вигідні умови торгівлі з країнами Далекого Сходу та Центральної Азії, які склалися тут після утворення Монгольської імперії. Заплативши тривідсоткове мито, купці одержували від імені монгольського хана гарантоване право, нічим не ризикуючи, перетинати континент від Чорного моря до Жовтого. Тому за володіння портами на узбережжі Чорного моря між представниками різних держав точилася запекла боротьба. Близько 1280-х років генуезці заснували велику торговельну факторію Кафу (сучасна Феодосія), яка лежала за 50 км від Судака. 1281 роком у документальних джерелах датується перша згадка генуезького консула Кафи.

Венеційці також призначають у Солдайю (так називали Судак італійці) 1287 роком свого консула для керування цивільними та громадськими справами венеційських громадян. Але Солдайя повністю так ніколи й не перетворилася на володіння Венеції. Інтерес до міста вони виявили ще 1205 року. В 60-х роках XIII ст. тут мав власний будинок венеціанський купець Маттео Поло, який його заповів своєму племіннику, відомому мандрівникові Марко.

genuezka-fortecya-10

Одночасно з венеційцями, в Солдайї активно вели торгівлю і їх конкуренти - генуезці. Про це свідчить присутність у місті 1274 року генуезького нотаря Федеріко П'яцалунга. Інтерес генуезців з часом става дедалі прискіпливим - 1296 року вони навіть спалили венеційський квартал у місті.

У першій половині XIV століття золотоординські намісники Криму, намагаючись знищити продуктивну торгівлю, яка процвітала у даному регіоні, провели терор у міста та наказали знести фортечний мур. Однак, у самій Золотій Орді розпочалися незворотні процеси. Після смерті хана Бердибека (1359) почалися міжусобиці і війни, головну роль у яких зіграв беклярибек Мамай. Цим періодом смут успішно скористалися генуезці. Їхні військові загони захопили майже все Кримське узбережжя, поступово витіснивши представників монгольської адміністрації. 19 липня 1365 року Генуя взяла Сугдею і велику кількість земель навколо неї. Однак, на фоні цих заворушень, Сугдея втратила свій торгівельний статус і її місце посіла - Кафа. Замітка на берегах грецького Євангелія підкреслює цей факт: "взяли висоти Сугдеї кафинці". Так суперництво двох міст закінчилося тріумфом Кафи. 

Генуї необхідний був порт для того, аби обмежити вплив на ринку Криму її суперника - Венеції. Все південне узбережжя півострова від Чембало (сучасна Балаклава) до Керченської протоки опинилося в їхніх руках. Варто також зауважити, що монголи не покинули повністю своїх територій. Період їх внутрішніх міжусобиць значив лише те, що вплив на півострові отримав Мамай. Сільські жителі були змушені платити йому податки. Генуезці з допомогою Мамая також захопили всю гірську частину Криму - Готію. Населення цього регіону майже 20 років всілякою опиралося підпорядковуванню Генуї, оскільки податки тільки зростали.

Загалом, обстановка в регіоні в цей період була напруженою. Майже всі мусульманські племена повтікали з міст. Генуя укріплювала свої центри, території городищ обносилися земляним валом заввишки понад 6 метрів з укріпленим дерев'яним палісадом. Військовий гарнізон складався переважно з найманців - латинян у кількості до 100 чоловіків. Остаточно закріпитися в регіоні генуезцям вдалося тільки 1380 року після розгорму Мамая на Куликовому полі і вбивства його в Кафі. Це привело до договорів з новим намісником монгольського ханства - Тохтамишем. Вони затверджували права "Великої комуни Генуї" в Криму.

genuezki-volodinnya-v-krymu-karta

Територія всерединв фортечного муру Солдайї у давнину була забудована житлами та культовими спорудами. На площі не більше 20 га, а також у посадах-передмістях мешкало не менш ніж 3-5 тис. жителів. Для Середньовіччя це дуже велика кількість. Житло будинки розташовувалися на терасах, що спускалися схилами Фортечної гори. На планв 1771 року простежується напрямок 5 вулиць, що тягнулися з півночі на південь. Вони були з'єднані міськими провулками, які проходили краями терас. Будинки була багатоповерховими. Як зафіксовано при розкопках, нижні поверхи були кам'яними та використовувалися для господарчих потреб. Другий, а іноді й третій поверхи робили з дерева чи саману. За даними арабського мандрівника Ібн Батути 1334 року майже усі будинки були дерев'яними. Це враження у нього склалося тому, що дивлячись на місто, будинки якого були розташовані на терасах, погляд міг охопити лише верхні поверхи.

На території міста знаходилося кілька великих храмів і чимало невеликих каплиць. За межами фортечних стін на відстані до 1 км знаходилися житла ремісників й розміщувалися майстерні. За нормами середньовічного права, будь-яке виробництво, пов'язане з вогнем (гончарне, металоробне, лазні) виносилося за межі міських кварталів. При розміщенні ремісничих майстерень враховувався навіть напрямок вітру, аби уникнути потрапляння іскор на будівлі.

Схили гори, на якій розташоване місто, безводні, тоиу одним із головних завдань міської адміністрації було водопостачання. Найближчі джерела знаходяться на горі Перчем, за 3 км на північ від фортеці. На випадок посухи чи виникнення проблем з водопостачанням в місті побудовано цистерни для збирання та зберігання води.

Час панування генуезців в Солдайї тривав від 1365 до 1475 року. Після падіння Константинополя (1453) і захоплення турками чорноморських проток зв'язок генуезьких колоній з метрополією відчутно послабився. Зважаючи на складність управління і через значні витрати, генузеькі поселення узбережжя Чорного моря продаються урядом банку св.Георгія. Протоколи обрання консулів у чорноморські міста протекторами банку рясніють випадками численних відмов від призначення на посади. Охочих ризикувати життям у дорозі було небагато, тож для залучення на посади консулів та каштелян у кримських володіннях протектори банку дозволяли їх як заохочення на час служби утримувати таверни, що суворо заборонялося Статутом 1449 року.

vorota-sudackoi-forteci

Однак ці заходи не рятували справи. Чорне море поступово перетворювалося на внутрішню акваторію Османської імперії. 31 травня 1475 року до Криму підійшла ескандра турецького полководця Кедук Ахмед Паші. Після падіння Кафи турки взяли в облогу Судак. Стіни міста не були серйозною перешкодою для їх артилерії. Про ці події збереглися лише легендарні відомості, записані Мартіном Броневським: останні захисники Солдайї зачинилися в одному з найбільших храмів і чинили опір. Броневський на власні очі бачив цю будівлю із замурованими вікнами та дверима, за якими залишилися тіла оборонців. Турок-вартовий нікого не пускав усередину.

Перебуваючи під владою Османської імперії, Судак став центром судово-адміністративного округу - кадилика, що входив до складу провінції-ліва Кефе і Криму, яка тягнулася південним узбережжям до Алушти включно. Мешканці залишились у місті. Згідно з турецьким дефтером (податковим переписом населення) першої пол. XVI ст., в місті проживали 309 грецьких, 35 вірменських, 32 мусульманських і 2 юдейських родини. Вже до середини сторіччя окреслилася тенденція до скорочення населення. Для захисту міста турки розмістили залогу, що налічувала усього 10 солдатів і мала начальника, власний будинок якого у 1542 році був не в Судаку, а в Кефе - колишній Кафі. Цієї кількості воїнів ледве вистачало для охорони напівзруйнованих стін Судака. Гарнізон зберігав значну кількість озброєння, переважно латинського зразка, зібраного ще після штурму міста у 1475 році.

genua

Населення сільської округи Судака складалося переважно з греків. Хроніки називають цю область "Татським Ілем" - країною татів. Цією назвою турки позначали підлеглі їм інородні племена. Уперше це слово в писемних документах зафіксоване в XV ст. в праці архієпископа Зіхії Іоанна Галоніфонтібуса.

У першій половині XVII століття, коли до Криму почали спрямовувати свої походи запорозькі козаки, жителі міста розселилися в периферію, по селах подалі від узбережжя. Частина з цих територій були підконтрольні Кримському ханству. Турецький мандрівник Евлія Челебі, що відвідав Судак у другій половині XVII ст. вже не фіксує наявність цивільного населення всередині фортечного кільця. Тут несли службу лише 50 турецьких солдатів, які спостерігали за пересуванням козацьких човнів. За турецький період у Судаку було побудовано дві великі мечеті, одна з яких - Аджу-бей - у центральній частині міста, інша - на найближчих околицях.

rsz genuezka-fortecya-kartyna

Уявлення про період повного занепаду міста дають план 1771 року, складеного підполковником Фішером. Під час російсько-турецьких війн було зруйновано та розграбовано будівлі стародавнього міста. Руїни колись потужної фортеці тривалий час були "кар'єром", де видобували камінь. Лише 1868 року фортеця отримала історико-архітектурний заповідний статус. А у 1925-му тут було створено історико-археологічний музей. З 1959 - Судацька фортеця є відділом Національного заповідника "Софія Київська". Комплекс пам'яток налічує близько 60 архітектурних та археологічних об'єктів загальною площею 27, 854 га.

План-схема Судацької фортеці

pamyatky-sudackoi-forteci-plan-shema

Автор: Олександр Джанов, журнал "Пам'ятки України", №7 (205) / липень 2014

© Переведено у цифровий вигляд та опубліковано порталом SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: