СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Головна Народні звичаї та обряди Літні звичаї та обряди Фалічна енергетика Літнього Сонцестояння

Фалічна енергетика Літнього Сонцестояння

e-mail Друк
Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

Untitle553353553d-1Чи здивує когось той факт, що відзначання давніми слов’янами часу літнього сонцестояння – свята Купайла – було наповнене фалічним символізмом? 

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця – Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята – Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби – Купайлиця.

Вода – прокреативна і очисна стихія, яка до того ж мислилася ж “жіночий” символ, корелює у контексті купальської обрядовості з вогнем – ще одним запліднювальним і очисним началом, котре асоціюється вже з чоловічим первнем: “Вогонь… через свою пірамідальну форму та з огляду на плідну силу сонця вважають за символ фалоса”, – зазначає у “Студіях з української етнографії та антропології” Хведір Вовк. Вогонь як обрядовий символ з’являється у контексті купальської обрядовості у різних формах (свічки, смолоскипи, купальське вогнище), проте наявність еротичних імплікацій (здебільшого пов’язаних зі згубним, “спопеляючим” аспектом кохання) можна зафіксувати, фактично, у кожному з випадків. Наприклад, купальський вінок із причепленою до нього свічкою, пущений вночі за водою, можна потрактувати як поетичну символізацію пристрасного любовного зв’язку, чиє майбутнє визначають невблаганні хтонічні сили. 

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує “сонячне сплетіння”.

У надвечір’я дівчата гадали на судженого – кидали у воду свої вінки, а хлопці повинні були їх дістати. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято.

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум’я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум’я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускали з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручували його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Чільне місце в купальській обрядовості посідала ідея очищення під час стрибання через вогнище. Купальський вогонь вважали стихією, що має особливий вплив на долю людини, її майбутнє, зокрема на одруження. У багатьох народів був поширений весільний ритуал розпалювання багаття перед брамою нареченого і перехід через нього одруженої пари з метою очищення. Крім цього, згідно зі світоглядними уявленнями східних слов’ян, наречена, що втратила цноту до одруження, не могла переступити через багаття, за що вона і її батьки піддавалися осуду і своєрідним покаранням.

Купальський вогонь вшановувався також як стихія, що здатна не тільки очистити молодь перед вступом до шлюбу, а й передбачити цей шлюб. Історик Д. Бантиш-Каменський (1788-1850) вказував, що ще за часів Богдана Хмельницького парубки й дівчата стрибали парами через вогонь, узявшись за руки, і ворожили про майбутню долю.

Матеріали етнографів підтверджують живучість цих обрядових дій у другій половині ХІХ ст. із збереженням ритуальної семантики ворожіння про долю й очищення. Голі парубки й дівчата, взявшись за руки, перестрибували через вогонь. Якщо їх руки при цьому не розмикалися, вважалося, що пара одружиться і все життя буде разом. Про зв’язок ритуалу перестрибування через купальське вогнище із подружнім життям нагадують також пісні. В одній гумористичній пісні купальського циклу, яку співали під час перестрибування вогню, є такі слова:

Ой на Купала огонь горить,

А в Семена серце болить.

Нехай болить, нехай знає,

Нехай іншої не займає,

Нехай одну Мотрю має.

У багатьох народних віруваннях вважається, що успішнішім чаруванням може бути тоді, коли людина роздягнеться догола. Стрибання через вогнища голими було, очевидно, розраховане на те, щоб якомога ближче доторкнутися до купальського вогню, узяти від нього вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили.

На думку психоаналітиків, традиційні в купальських обрядах перестрибування через палаюче вогнище є ефективним етнотерапевтичним засобом подолання сексуальних комплексів. Вогнище, що своїми “язиками” (чоловічий фалічний символ) діставало до їх тіл, символізувало майбутній статевий контакт. Такі стрибки, начеб, сприяють подоланню “Едіпового комплексу”, “страху кастрації” у хлопців, що, зрозуміло, викликало сильну внутрішню напругу, страх, а, перескочивши вогонь, вони долали внутрішній бар’єр, емоційно розряджалися. Це підтверджує думку про символічне еротичне задоволення як заміщення статевого акту.

   Вогонь символізував для українців прояв великої сили бога Ярила, тому, щоб відчувати, прийняти його силу хлопці зривали “заряджене” вогнем листя верби з гільця і клали у кишені. Це піддавало їм впевненості у собі, адже лист верби символізує фалос, тому наявність його у кишені стимулювала чоловічу активність.

Вважалось, що вогонь, як прояв божества, захищає також і дівочу цнотливість. “Заряджене” листя верби розкидалось по городу, для кращого врожаю як символічне запліднення землі Ярилом.

Вінки, що не відпливли від берега або не були спущені на воду, відносились додому, клалися також на городі, на огірки, що виражало символічне єднання чоловічого (огірок) і жіночого (вінок) начал. Ця символічна гра вогню, води, землі, її плодів та вінків створювала позитивний емоційний настрій на вдалий майбутній врожай.

Ось така купальська етноеротика виходить! Всіх зі святом!

Джерело: http://webcommunity.org.ua/2011/07/06/kupalski-vohni-falichna-enerhetyka-litnoho-sontsestoyannya/

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus
 

Підписатись 
на публікації проекту: