Вівторок
19 бер., 2024
     

Ukrainian English

Українська колиска індоєвропейців

Рейтинг 3.9 з 5. Голосів: 7

Колесо

Питання походження і розповсюдження колісного транспорту в Старому Світі тісно пов’язані з індоєвропейською проблемою. Визначення міста і часу його виникнення часто використовується дослідниками як важливий аргумент для локалізації індоєвропейської прабатьківщини. Візок, а відтак і бойова колісниця є одним з факторів, що обумовлює культуру і побут індоєвропейців. Визначальну роль в вирішенні цієї важливої дискусійної проблеми відіграють знахідки ознак колісного транспорту при археологічних дослідженнях. 

На сьогодні нараховується близько 200 поховань мідно – бронзового періоду з території України з матеріальними свідоцтвами існування колісного транспорту з 32 ст. до н. е. в цьому регіоні. Тепер можна впевнено стверджувати, що вперше в світі надійно зафіксований численними археологічними матеріалами колісний транспорт з’являється на території України і датується 32 ст. до н. е. На Давньому Сході він з’являється під впливом міграційних імпульсів українських індоєвропейців через Балкани і Кавказ не раніше 26 ст. до н.е. Отже, саме Україна є тим регіоном, де в первинному індоєвропейському середовищі було винайдено і колесо, і дерев’яний візок, і шатро - візок, який як пересувна мобільна домівка забезпечив в надійний побут та запровадження першої в світі системи кочового господарства найдавнішим індоєвропейським скотарями Надчорноморсько-Надазовського степного регіону.

Всі мови світу, яких нараховується близько двох тисяч, об’єднуються в великі мовні сім’ї за принципом спорідненості. Найбільша кількість народів Земної кулі говорить мовами індоєвропейської сім’ї, яка займає територію від Англії на ПнЗ до Індії на ПдС, а також в Америці та Австралії. Ці народи, що мають назву індоєвропейців, розподіляються по групам: слов’янська, балтійська, германська, кельтська, романська, албанська, грецька, іранська, індоарійська, вірменська. Також до цієї родини відносяться “мертві” мови, які в сучасний період уже вийшли з ужитку, але в давнину мали поширене розповсюдження. Це італійські, іліро-фракійські, хетто- лівійські та тохарські мови. Всі ці народи розмовляли спорідненими мовами, які походять від однієї прамови [1]. Цю спорідненість встановлено шляхом порівняльного аналізу словникового запасу та граматики окремих мов. Тобто, пращури всіх індоєвропейських народів колись розмовляли однією мовою, мешкали на одній території і складали єдину групу племен. А от на якій саме території Старого Світу і коли жили пращури всіх індоєвропейських народів та якими шляхами і чому вони розповсюдились по всім майбутнім індоєвропейським територіям і є одним з основних питань, що складають т. з. «індоєвропейську проблему».

Інтерес до цієї проблеми викликано не лише природнім бажанням людей встановити свій родовід, знайти коріння, тобто звідки, з якої території походять іх пращури, а і тим величезним внеском в світову економіку та культуру, яких зробила індоєвропейська мовна родина. Отже один з основних напрямків індоєвропеістичних досліджень і спрямовано на пошук тієї території, звідки пішли завойовувати світ арійці, греки, перси, італійці, кельти, гали, слов’яни та інші народи. Тому й не випадково, що в науці рік від року неухильно зростає інтерес до індоєвропейської проблематики. Питання про час, місце виникнення та етапи розселення індоєвропейців уже два століття є предметом найсуперечливіших, але разом з тим і найцікавіших наукових дискусій. Сама ж індоєвропейська проблема та її відгалуження, як, наприклад, арійська, нерідко набувала гострого політичного відтінку з явною тенденціозною трактовою та слугувала предметом палких ідеологічних суперечок. Дискусії по проблемам витоків величезної та різноманітної індоєвропейської спадщини які почалися майже два століття назад і по цей день ведуться вченими із залученням до їх верещання різних наукових дисциплін.

За період належного існування нашої держави в українській науці зроблено чимало наукових розробок, які дозволяють і в часовому, і в просторовому вимірах звузити коло пошуків, спрямованих на локалізацію індоєвропейської прабатьківщини. Завдяки останнім розробкам вітчизняних дослідників [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10] територію зародження індоєвропейської мовної спільності можна впевнено пов’язувати з теренами України, звідки й почалася експансивна індоєвропеізація Старого Світу. Завдяки новітнім археологічним дослідженням на території України був накопичений величезний за обсягом матеріал, який дав можливість на більш фундаментальній основі підійти до вирішення головних аспектів індоєвропейської проблеми взагалі та зокрема переглянути питання місця та часу виникнення таких досягнень матеріальної та духовної культури Старого Світу як колісний транспорт, доместикація коня, бойова колісниця і винахід найдавнішої в світі системи кінської упряжі, а також зародження арійського соматичного культу, пов’язаного з жертвопринесенням священного напою Соми Хаоми та інших ознак матеріальної та духовної культури давніх індоєвропейців як наприклад, шнурової орнаментації кераміки [11].

Завдяки новітнім розробкам з індоєвропейської проблематики зараз можна впевнено стверджувати, що майже всі досягнення давніх індоєвропейців в матеріальній та духовній сфері були зроблені під час існування первинної індоєвропейської єдності в межах V–III тисячоліть до н. е. на теренах України. Процеси, які відбулися в середовищі племен мідно – бронзового віку північного Надчорномор’я – Надазов’я та Наддніпрянщини підготували виникнення світових Європейських та Азійських держав раннього залізного віку, а також створення економічних, ідеологічних та соціально – політичних інститутів, які протягом наступних століть використовувались цивілізаціями Заходу та Сходу. Саме ці процеси і складають зміст найцікавішого періоду існування індоєвропейської мовної родини і представляють значний інтерес при вивченні питань походження та розпорядження індоєвропейців. Інтерес цей обумовлюється насамперед тим, що археологічні матеріали України мідно – бронзового часу, які чітко маркують індоєвропейську належність окремих археологічних культур та надійно датовані за методом каліброваного радіо-вуглецевого аналізу можуть розглядатися в поєднанні з висновками порівняльного мовознавства та відомостями найдавніших індоєвропейців.

Наявні відомості про давніх індоєвропейців від порівняльних історико лінгвістичних матеріалів а також за даними «Рігведи» та «Авести» при співвіднесенні з археологічними матеріалами України V– III тис. до н. е. на сучасному рівні науки дозволяють доволі впевнено визначити етнічну атрибуцію окремих археологічних культур та виявити сліди міграції відгалуджених гілок індоєвропейської мовної родини з території України [9; 10].

За даними лінгвістичного аналізу можна визначити велику кількість слів в індоєвропейських мовах, які відносяться до колісного транспорту та мають спільне походження. Аналіз подібної доволі численної та розгалуженої термінології свідчить про широке застосування візків в побуті прадавніх індоєвропейців. До загальноіндоєвропейських термінів, що означають деталі візка, процес пересування в ньому і взагалі колісний транспорт, відносяться: «вісь», «колесо», «дишло», «голобля», «упряж», «ярмо», «їзда у візку», «обертання», тощо. Для самого ж позначення колісного транспорту дослідники виділяють в праіндоєвропейській мові три основи зі значенням «колесо», «візок», які, можливо, відображують різні типи колісного транспорту. Таким чином, лінгвістичні дані дають можливість говорити про зародження колісного транспорту саме в праіндоєвропейському середовищі [12].

І якщо про перебіг цих подій в часовому вимірі лінгвістика може дати більш – менш впевнені орієнтири, то про місце, де саме проходили ці процеси, за одними лінгвістичними даними говорити неможливо. Лиши археологічні дані, які засвідчують появу та широке побутове використання колісного транспорту праіндоєвропейцями, можуть конкретизувати проходження цих процесів як в часовому, так і в просторовому вимірах. Інакше кажучи, лише всебічний аналіз археологічних пам’яток з ознаками колісного транспорту (самі візки, їх деталі, моделі, зображення) може допомогти в вирішенні цієї проблеми. Ще з середини минулого століття в історичній науці існувало твердження про зародження колісного транспорту на Давньому Сході. Спираючись на поодинокі знахідки зображень та моделей візків, а також виходячи з факту зародження в тому регіоні перших цивілізацій дослідники доходили висновку, що центром походження колісного транспорту була Месопотамія. З того часу ця гіпотеза в працях дослідників майже не переглядалась і поява колісного транспорту, як і інших досягнень цивілізації, традиційно пов’язувались з Давнім Сходом. А безсумнівною хронологічною межею з’явлення там засобів колісного пересування вважається 26 ст. до н. е. [13]. 

Більшість дослідників зараз погоджуються, що місцем народження транспортних засобів, запряжених кіньми, і верхової їзди на конях були степи України, а не Китай чи Близький Схід. Доктор Ентоні та його колеги вивчили під мікроскопом зуби давнього коня і показали, що на території України 6 тис. років тому вже запрягали коней. Також було показано, що на цій самій території близько 2000 р. до н. е. з’явилися дерев’яні колісниці з ретельно зробленими колесами, що мали спиці. Для порівняння — колісниці з’явилися в Китаї не раніше, ніж через 800 років. В Тарімському басейні розкопали ритуальне поховання коня, подібне до тих, які були в Україні, а також залишки коліс воза, зроблених скріпленням шпонками разом трьох обрізаних паралельних дерев’яних дощок. Вози з майже ідентичними колесами відомі на рівнинах України ще в III тисячолітті до н.е.

Давній трипільський візДерев'яний візок, культура Трипілля-Кукутені

Засоби пересування спочатку були не надто швидкісними — у них запрягали волів. Одначе вантажопідйомність була вражаюча. Колеса були досить міцними, адже часом були вирубані (іноді разом із маточинами!) з розколотих уздовж величезних дубових стовбурів. На їхній поверхні й тепер помітні сліди інструментів (у тому числі металевих). Деякі шедеври колісного ремесла виявилися складеними з декількох скріплених шипами елементів.
   
До нашого часу дійшли не лише колеса, але й фрагменти давніх возів, і навіть цілі примірники, що дають змогу оцінити їх високу надійність й конструктивну досконалість. Часом набір та розмаїтість знайдених деталей візків такі, що сучасні дослідники не завжди у стані визначити їх призначення.

koleso-ukrainska-civilizaciyaКолесо на малюнку вохрою у похованні кургану поблизу с. Кліщинці в пониззі Сули.Розкопки М. Сиволапа. 1989. 

Досить сказати, що вже у ті часи люди знали про так званий розвал коліс (відоме автомобілістам технічне рішення, що підвищує ефективність роботи транспортного засобу в завантаженому стані). У свій час на Запорізькому автозаводі були проведені дослідження воза, виявленого в одному із поховань на території Криму. Результати технічної експертизи певною мірою стали несподіванкою для сучасних автомобілебудівників. Виявилося, що майстри бронзового віку вже сорок п’ять століть тому встановили найоптимальніший розвал коліс!
 
Деякі конструкції свідчать про винахід не менш важливого елемента транспортної конструкції — гальма. Правда, з огляду на використання в якості тяглової сили волів, гальма використовували, швидше за все, на крутих спусках. З огляду на стан степових доріг (що істотно не змінився й по цю пору), навряд чи на них хтось у ті часи ризикнув би на такому возі піти на обгін.
   
Масивні, досить просторі, що нагадують чумацькі вози зі шкіряним верхом, чотириколісні вироби давніх майстрів могли бути не лише транспортним засобом, але й житлом на колесах. Поряд із двовісьовими конструкціями були створені й одновісьові візки типу гарби. Проблематичним виглядає використання таких транспортних засобів у якості бойових колісниць, адже швидкісні якості запряжки волів для цього явно недостатні.

archeologichni-rozkopkyАрхеологічні розкопки колеса у степах України...

Скіфські племена, що мешкали в VII-II ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї, в більшості були рухливими скотарями, спритними воїнами-вершниками. «Батько історії» Геродот пише, що їх житла були влаштовані на возах. До нас дійшли глиняні моделі (іграшки) скіфських возів різних форм. В якості пересувного житла використовувалися чотириколісні візки з куполоподібною житловою частиною - кибиткою, робленою із войлока, закріпленого на легкому дерев'яному каркасі. Існували й вантажні вози без навісу, але з глибоким об'ємистим кузовом. Колеса у всіх моделей суцільні, але швидше за все це особливість матеріалу - з глини неможливо виліпити колесо зі спицями.

Крім ознак колісного транспорту в світлі індоєвропейської проблематики важливим також є питання про час і місце приручення та застосування в колісній та верховій упряжці коня. Тобто, де і коли з’явились перші в світі кінські бойові колісниці та воїни – вершники. Так от і на це запитання дають чітку відповідь археологічні матеріали. Свідоцтвами кінської упряжної системи найдавніших індоєвропейців можуть виступати дерев’яні, рогові та кістяні псалії – дедалі кінського намордника. Вони прив’язувались до кінської упряжної системи з обох боків щелеп коня, запобігали зсуванню вудил в той чи інший бік і дозволяли надійно керувати твариною.

Скіфська колісниця

На сьогодні ми маємо цілу серію подібних псалій, які доводять факт зародження та розвитку першої в світі кінської упряжної системи в індоєвропейському середовищі мідно – бронзового віку України. Отже, про з’явлення першої в світі кінської упряжної системи та доместикацію коня можна впевнено казати стосовно дереївського етапу Середньостогівської культури України періоду другої половини V тис. до н. е. Регіон розповсюдження пам’яток цієї культури в середній Наддніпрянщині і можна вважати найдавнішим в світі місцем приручення коня [2; 14; 10]. Виявлені на території України перші в світі ознаки колісного транспорту та доместикації коня значно збільшують наші уявлення щодо історичних процесів, які проходили на території нашої Батьківщини в мідно – бронзовому періоді і відіграють вирішальну роль в дослідженні такого складного питання, як визначення території та часу зародження індоєвропейської мовної родини. Саме тому територію України і потрібно розглядати як той регіон, в межах якого проходив весь шлях історичного розвитку та становлення індоєвропейської і мовної родини і де склалися та викристалізувалися її основні характерні риси. Це, в свою чергу, доводить, що давнє населення України зробило основний внесок в історію та культуру індоєвропейської цивілізації.

Автор: Кульбака В. К.
Українська колиска індоєвропейців / В. К. Кульбака // 
Вісник Маріупольського державного університету. Сер. : Історія. Політологія. - 2012. - Вип. 4-5. - С. 121-126.

Список використаної літератури:

  1. Реформатский А. А. Введение в языковедение / А. А. Реформатский. – М.,1997.
  2. Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді / Д. Я. Телегін. – К. : Наук. думка, 1973. – 172 с.
  3. Даниленко В. М. Энеолит Украины / В. М. Даниленко. – К. : Наук. думка, 1974. – 175 с.
  4. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України / Л. Залізняк. – К. : Абрис, 1994. – 254 с.
  5. Залізняк Л. Передісторія України Х–V тис. до н. е. / Л. Залізняк. – К. : Б-ка українця, 1998. – 305 с.
  6. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті / Ю. В. Павленко. – К., 1994. – 416 с.
  7. Павленко Ю. В. Праславяне и арии. Древнейшая история индоевропейских племен / Ю. В. Павленко. – К., 2000. – 372 с.
  8. Павленко Ю. В. Проблема індоєвропейської прабатьківщини у контексті останніх лінгвістичних досліджень / Ю. В. Павленко // Археологія. – 1994. – № 3.
  9. Кульбака В. Соматичні культи бронзового віку Півдня Східної Європи / В. Кульбака, В. Качур. – Маріуполь, 1998. – 60 с.
  10. Кульбака В. Індоєвропейські племена України епохи палеометалу / В. Кульбака, В. Качур. – Маріуполь, 2000. – 80 с.
  11. Давня історія України : в 3 т. – К. : Ін-т археології НАН України, 1997. – Т. 1.
  12. Гамклеридзе Т. В. Индоевропейские языки и мндоевропейцы / Т. В. Гамклеридзе, В. В. Иванов. – Тбилиси, 1984. – Т. 1/2.
  13. Childe V. G. The First Waggons and Carts from the Tigris to the Severn / V. G. Childe // PPS for 1950. – 1951. – Vol. 17. – P. 177–194.
  14. Даниленко В.М., Шмаглій М.М. Про один поворотний момент в історії енеолітичного населення Південної Європи // Археологія. – 1972. – № 6.

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber