Коли говорять про Олену Пчілку, то часто згадують її захоплення українською вишивкою. Проте ця талановита жінка знаходила час і для запису колядок.
І як результат – у чотирьох номерах журналу «Киевская старина» за 1903 рік опублікували її працю «УКРАЇНСЬКІ КОЛЯДКИ». Олена Пчілка наголосила, що весь матеріал був записаний нею «только въ одной области, Волыни, и при томъ большая часть его – на полҍсской Волыни».
Ця жінка відома всім як мати Лесі Українки, власне, всієї родини Косачів. Ще знають її як сестру Михайла Драгоманова (рід Драгоманових веде початок із часів Гетьманщини — їхні предки перебували на дипломатичній службі в Богдана Хмельницького). І тільки вузькому колу сучасних культурологів — літературознавців, фольклористів, етнографів — відома як письменниця, видавець, перекладач, публіцист, літературний критик, член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук (з 1925 р.). Сучасники пам’ятають її як сміливу і владну жінку — тільки таким характером могла досягти того, чого потребувала її натура.
Народилася Ольга Петрівна 17 (29) липня 1849 р. в повітовому містечку Гадячі Полтавської губернії. Батько її мав юридичну освіту, захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, записував зразки народної творчості. Саме він навчив Ольгу грамоти.
Далі, упродовж 1861-1866 років, навчалася в Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат, відвідувала курси вільних слухачів на історико-філологічному факультеті Київського університету. Тоді брат Михайло залучив її до київської “Громади”, де вона познайомилася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Олександром та Софією Русовими, Павлом Житецьким.
Під їхнім впливом Ольга стала свідомою українкою, зацікавилася народною творчістю, почала записувати фольклор, народні звичаї й обряди, збирати зразки народних вишивок.
Після одруження 1868 року з Петром Косачем мешкала на Волині — у Звягелі, Луцьку, Колодяжному. Волинська земля щедро наділяла Олену Пчілку піснями, казками, легендами. Кілька легенд, записаних у Звягельському повіті, подала до збірника М. П. Драгоманова “Малорусские народные предания и рассказы” (К., 1876). Це поетичні розповіді про татарські напади на Волині. Фольклорні записи Олени Пчілки друкувалися у збірниках М. Лисенка, П. Житецького, Б. Грінченка, М. Комарова, К. Квітки, їх можна знайти у виданні “Пісні в записах Лесі Українки”.
Олена Пчілка була прихильницею збирання і дослідження вузького локального фольклору — вважала, що слід вичерпно записувати фольклор однієї місцевості. Важливо, на її думку, фіксувати весь репертуар кожного співака чи оповідача, тоді можна осягнути фольклорну традицію певної місцевості. Ці погляди втілювала в життя, записуючи українські колядки на Волині.
В автобіографії вона згадувала: "Ще в гурті брата Михайла я захопилась етно¬гра¬фією. Цей нахил до записів етнографічних я привезла з собою у Звяглі. Та який багатий ґрунт для цього знайшла я на Волині! Вся ця країна, а особливо той куточок – Звягельщина, просто чарували мене". Саме на Волині вона записала дуже багато народних пісень, обрядів, зібрала велику колекцію народного орнаменту.
Інтелігентна пані, Ольга Петрівна не цуралася селянського способу життя, вишукувала у ньому найцікавіші факти. У часи своєї експедиційної роботи Олена Пчілка не мала звичного для нас обладнання – диктофона, фотоапарата чи відеокамери. Для запису фольклору та етнографічних реалій у неї було єдине знаряддя – папір та олівець. Тому часто їй доводилося прохати респондентів повторити фразу чи куплет пісні ще раз. Маючи музичний слух, Олена Пчілка заучувала мелодії народних пісень напам’ять. Таким чином вона перейняла від інформаторів із сіл Запруддя, Облапи та Скулин Ковельського повіту, с. Незвір Луцького повіту, міст Полонне та Звягель Новоград-Волинського повіту традицію волинського співу.
Фундаментальною студією Олени Пчілки є "Украинские колядки". На той час було небагато узагальнюючих наукових досліджень обрядових пісень, зокрема колядок (можна назвати хіба що дослідження О. Потебні та О. Веселовського), але українська фольклористика нагромадила вже тоді чимало збірників народних пісень, що охоплювали і пісні зимового обрядового циклу. Серед них: "Украинские народные песни" (1834) М. Максимовича, "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (Т. 1-2, 1878) Я. Головацького, "Этнографическо-статис¬ти¬ческая экспедиция в ЮгоЗападный край. Труды и материалы..." (Т. 3, 1889) П. Чубинського.
У передмові до збірника «Українські коляди» (1903 р.) Олена Пчілка вказувала на чистоту і красу волинського говору, доводила його українську основу, окреслювала місцеві особливості мовлення. Також дослідниця презентувала власну класифікацію колядок, поділивши їх на три групи, відповідно до сюжетів і мотивів. Перша група – це найдавніші колядки-веснянки, що возвеличують природу та кохання. Другу, найбільшу групу, становили колядки-легенди, власне міфологічні язичницькі коляди, героями яких були сонце, місяць, зорі, дощ. Найдетальніше О. Косач-Драгоманова схарактеризувала третю групу – суто християнські колядки, які вона назвала «колядками-віршами», наголосивши, що вони переважно літературного походження.
© Портал SPADOK.ORG.UA
