П'ятниця
09 груд., 2022
    

Ukrainian English Polish

Богдан-Ігор Антонич. Вибрані цитати і уривки з творів.

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 1

bohdan-igor-antonych-cytaty

Богдан-Ігор Антонич (5 жовтня 1909, с. Новиця, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів. Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику. Помер на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце поета не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі, поле № 4.


Тиша – це мова, якою промовляє до людини Бог.


***

Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя.

***

Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній...

***

Щастя – це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов.

***

Наші мрії, заміри, бажання перейдуть часто в дійсність аж тоді, коли від себе їх відірвемо.

***

Велика простота – найвища досконалість.

***

Душа – це битий шлях на невідомих дійсності полях.

***

Ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.

***

Хто падає, за ним не тужать...

***

... люди, мури і бацили
тим самим піддані законам
(«Сірий гімн»)

***

Церкви, цукерні, біржі - духові і тілу.
Для зір і для монет. Ждучи рідких окрушин
крихкого щастя, прочуваєм інші цілі.
Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі
(«Ротації»)

***

Лисиці, леви, ластівки і люди,
зеленої зорі черва і листя
матерії законам піддані незмінним,
як небо понад нами, синє і сріблисте!
Я розумію вас, звірята і рослини,
я чую, як шумлять комети і зростають трави.
Антонич теж звіря сумне і кучеряве
(«До істот з зеленої зори»)

***

Співна сокира й гостре долото
формують глину слів і дерево музики.
Цей світ – хмільної пісні полотно,
митцеві замалий - для теслі завеликий.
("Мій цех")

***

Довести, що моя душа непідвладна
гордим законам повітря, води і землі,
і ніщо зовнішнє не переможе мене…
Бо ж не тільки радощі життя я прославляю, -
але й радість смерті !

***

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями,
лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,
і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.
Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.
Прокотяться, як лава, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми,
і вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні
(«Пісня про незнищенність матерії»)

***

І вітер віє від століть,
крилатий, вільний і неспинний,
і вчить свободи, туги вчить
за чимсь незнаним і нестримним
(«Вітер століть»)

***

Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння, і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.

Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.

Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.

Хай сонце — прабог всіх релігій —
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.

Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю я його на хаті
і буду спати вже спокійний.
("Молитва")

***

Все моє життя - одне змагання,
За гармонію людини й бога…

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підпишіться та поділіться публікацією у соцмережах: