Сьогодні ми розкажемо про гончарське село Гавареччина, яке славиться унікальною керамікою - чорного кольору. Гавареччина - село в Золочівському районі Львівської області (Україна). Населення становить 76 осіб (на 2006 р.). Село розташоване в глибині лісів, серед пагорбів Вороняків. До початку 1990-х років автомобільного сполучення з ним практично не існувало. Потім вузький ґрунтовий шлях через ліс засипали щебенем. Хоч він і залишився незаасфальтованим, але підтримується в хорошому стані.
Селище є осередком традиційного народного промислу чорнодимленої (чорнолощеної, «чорної», «сивої», «задимленої», «закуреної») неполиваної кераміки - Гаварецької кераміки.
Чорна кераміка Гавареччини, або як її ще називають "сива" задимлена чи закурена - особлива. Коріння цього дивовижного мистецтва сягають II тисячоліття до Р.X. Чорна (чорнолощена) кераміка - ремесло народне. Воно гідно існувало поряд із барвистою майолікою та полив'яним посудом, задовольняючи народні смаки, потреби, не виходячи за межі традицій.
За місцевою легендою, першими мешканцями села були гончарі, яких графиня Тереза Вишневецька (дружина Юрія Вишневецького) переселила з містечка Білий Камінь, щоби вони своїми горнами (печами) не задимлювали містечко (це сталося в 1-й половині XVII ст.). У XX столітті, в умовах поширення фабричного посуду, народний промисел поступово занепав (у XIX ст. тут працювали понад сотня майстрів, у 1930-х рр. - до 60, у 1960-х - 30, у 1980-х - 3-4).
1984 року гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці в Фаєнці (Італія). Роботи Дмитра Вислинського здобули золоту медаль. Світлина одного з його вазонів увійшла до каталогу найкращих витворів керамічного мистецтва Європи. Проте це не зупинило занепаду гончарства й самого села. До кінця 1980-х рр. пішли з життя гончарі Дмитро Вислинський, Володимир Архимович, Василь Куземський. Гончарство в селі підтримували батько й син Володимир і Мар'ян Бакусевичі.
Наприкінці 1980-х рр. завдяки діяльності Товариства Лева гаварецька кераміка набула популярності в Україні. До гончарного круга повернувся майстер Степан Гарбузинський (уже, на жаль, покійний). Гаварецьке гончарство отримало імпульс для дальшого існування. Нині в селі працюють майстри-гончарі Євген Бакусевич, Володимир Гарбузинський, Іван Луковський, Володимир Сушанський, Петро Лишньовський, Руслан Сінькевич.
У селі провели Мистецький пленер кераміки «Гавареччина-2008». Мистецтво чорнодимленої кераміки існує в селі очевидно кілька тисячоліть. Свідченням цьому може бути сама назва села, яка в перекладі з чуваської мови звучить як «працівник з розпеченим вугіллям» (чув. кǎвар «розпечене вугілля», ĕççынни «працівник»). Предки чувашів, давні булгари, жили на території Західної України приблизно від середини III тис. до РХ, а пізніше були асимільовані українцями, які перейняли від них це ремесло. Прізвище династії гончарів Бакусевич теж може мати давньобулгарське походження, бо серед чувашів відоме чоловіче імя Пакус.
Технологія виробу чорної задимленої кераміки зі сріблястими орнаментами, якою колись славилося село Гаваречина, була майже забута місцевими жителями. Лишилося буквально кілька людей старшого віку, які ще могли виготовити горщики, миски, горнятка особливим способом, але давно вже не практикували цієї діяльності, а саме село у віддаленому куті Золочівщини занепадало. Ентузіасти з Товариства Лева знайшли цих майстрів і переконали їх передати своє вміння новому поколінню. Вперше ідея відновлення давнього ремесла виникла ще в 1985 році на Львівському телебаченні, коли було знято невеличкий фільм з показом колекції гончарних виробів гаварецького майстра Мар'яна Бакусевича. Тоді у знімальній групі асистентом режисера була Дарія Ткач, пізніше активістка Товариства Лева. Зацікавившись таїнством виготовлення оригінальної кераміки, Дарія разом з Мирославом Решетилом поїхали на Золочивщину, але до самої Гавареччини треба було йти лісом пішки. В селі вони довідались, що живими лишилося тільки двоє діючих майстрів, з якими вони швидко познайомились. Товариство Лева вирішило відродити давнє мистецтво. Щоб зібрати гроші на відродження гаварецької кераміки, восени 1987 року був організуваний доброчинний концерт, на якому співали тодішні львіські барди Остап Стахів, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, Тарас Чубай, Кость Москалець. Одночасно як взірець серед переповненої зали глядачів мандрував гаварецький горнець. У грудні Товариство організувало в Львівькому музеї етнографії та художнього промислу виставку гаварецької кераміки, експонати для якої збирали по музейних фондах і приватних колекціях. Також спеціально для виставки згадані гаварецькі майстри, до яких приєднався після довгого періоду бездіяльності Степан Грабузинський, виготовили додаткові взірці. Велику допомогу в організації надало подружжя Ярослава і Ярослави Мотиків, які ще раніше обрали для творчої праці саме це село. На відкриття виставки з Києва приїхав поет Борис Олійник, який дещо розгубився через підкреслено національний антураж і самий дух імпрези. Виставка мала дуже вликий успіх. Щоб потрапити на неї, львів'яни стояли в черзі, яка виходила аж на вулицю. І немало молодих людей, побувавши на виставці, виявили бажання долучитися до роботи Товариства Лева, ставши його членами.
Після цього справа пішла - задиміли старі печі і скоро перші партії виробів можна було запропонувати на продаж зацікавлені львівській публіці. Перший аукціон відбувся на Бернардинському подвір'ї вже взимку 1988 року, і його успіх змусив місцеву владу взятися до будівницва дороги до села. Однак створити школу гаварецької кераміки попри намагання ентузіастів так і не вдалося створити. Попри це сама технологія була засвоєна львівськими молодими майстрами і старе народне мистецтво отримало нове життя.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
