Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев’яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.
Ще на ранніх стадіях розвитку людина прикрашала розписами своє житло. Настінні розписи відомі ще в Стародавньому Єгипті (3—1 тис. до н. є.), Урарту (1 тис. до н. є.), Індії (VI—VII ст. н. є.), Середній Азії (VII—VIII ст. н. є.) та інших країнах світу.
Наші далекі пращури займалися окрім господарської діяльності ще й мистецтвом, зокрема декоративним розписом. Свої вироблені традиції вони передавали із покоління в покоління, і багато чого дійшло до нас в узорах рушників, писанок, кераміки, розпису жител. Варто ознайомитись зі зразками Трипільської (V—II тис. років до н. є.) культури, яку близько 100 років тому було відкрито вченими.
За словами науковця М. Шуня, модельки трипільських хат, знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися і зовні, і з середини, цей звичай зберігся в українських селах і досі. Але слід визнати, що п'ять тисяч років тому трипільці малювали свої хати естетично досконало і барвистіше. Тепер мистецтво стало приватніше, інтимніше. За «трипілля» мистецтво було всеосяжніше, декоративніше, розраховане на «більші площі й дальші в відстані сприйняття». В середині хати вражала око трипільська піч із лежанкою, милувала зір розмальованим комином і розписаною керамікою.
Після трипільської доби декоративний розпис продовжував існувати. Є свідчення, що язичницькі й князівські будівлі розписувалися розкішними орнаментами, як на дереві, так і на мурованих стінах.
Відомо, що народний настінний розпис набув особливого поширення в Україні в останні десятиліття XIX — першій третині XX ст. Про розписування селянських будівель в Україні ми знаємо з пісень, художньої та етнографічної літератури. Відомості про розписані житла знаходимо в повісті М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Так, вікна хати коваля Вакули були обведені червоною фарбою, а на дверях зображені «козаки на конях із люльками в зубах». Т. Г. Шевченко в поемі «Марія» (1848) дає опис хатнього настінного розпису орнаментального характеру. Найпоширенішим видом народного декоративного малювання був настінний розпис селянських хат, комор і деяких надвірних споруд. У більшій частині Полтавщини і Чернігівщини та в північних областях України настінний розпис не прижився.
Орнамент народних настінних розписів і оздоблення інтер'єру та екстер'єру хат і господарчих будівель в окремих районах мають виразні особливості. Так, на Поділлі стіни хати, орієнтовані на північ і захід, розписували переважно рослинним геометричним орнаментом жовтими і червоними глинами, а розпис центральної частини тісно пов'язували з архітектурою будівлі, її конструкцією. Орнаменти розпису хат мали багато спільного з орнаментикою килимів і вишивок.Зовні будівлі оздоблювали орнаментальними кольоровими фризами, розміщеними під стріхою вздовж центральної стіни. На цій же стіні малювали орнаментальні смуги довкола дверей і вікон, а в окремих областях зображали квіти на простінках між вікнами.
Внутрішні розписи хат зазвичай багатші та різноманітніші від зовнішніх. Головним місцем для розписів і композиційним центром оздобленого інтер'єру був комин печі. Його розписували навіть сюжетними сценками.
Важливу роль в інтер'єрі української хати відігравала запільна стіна. На ній малювали «килим», адже його не міг придбати простий селянин. Розписували також сволоки, простінки між вікнами на центральній стіні, іноді розмальовували фризом смугу над вікнами на центральній і причілковій стінах, а в деяких областях і стелю. На Вінниччині, Одещині й Дніпропетровщині розмальовують не лише печі, а й грубки і навіть пічні заслінки. Розписи Дніпропетровщини менші за розміром і в межах кожної композиції мають значно більше дрібних деталей. Заповнення великої площини досягалося ритмічним і багаторазовим повторенням одного й того самого мотиву. Характерним для Дніпропетровщини є і те, що в одному орнаменті можна побачити поряд і декоративне, і реалістичне зображення рослини. Цей прийом спостерігаємо в розписаххат Петриківки, Могильова — в трактуванні малюнка листків.
На початку XX ст. окремі народні умільці розписували інтер'єр та екстер'єр хати на замовлення не лише в своїх, а й у сусідніх селах. Ця традиція продовжувалася й пізніше (оздоблення в'їздів у населені пункти, автобусних зупинок на транспортних магістралях, житлових подвір'їв, інтер'єру та екстер'єру веранд дитячих садків тощо). Гостра потреба в настінному розписі породила мальовку — виконані на окремому аркуші паперу елементи того самого настінного розпису. Слід зазначити, що більш сучасніші настінні розписи в кожній місцевості теж мають свої особливості. Наприклад, якщо в розписах Хмельниччини переважає рослинний дещо геометризований крупний орнамент у біло-червоно-коричневій гамі на темно-сірому або чорному тлі, то розписи Вінниччини складніші за орнаментальною композицією, різноманітніші за мотивами і виконувались не на темному, а переважно на світло-сірому тлі, що давало змогу за допомогою білої фарби зробити малюнок легким, контур тоншим, орнамент ажурнішим.
З кінця XIX ст., відколи винайдено яскраві анілінові барвники, майстрині настінного розпису починають малювати не на стінах, а на паперових аркушахмальовках відповідного розміру та формату. Ці паперові прикраси — квіти в овалі, вазони-букети, стрічки-фризи, прямокутні килимки — наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оздоблення хатнього інтер'єру (на комині та сволоці, над вікнами та полом). На мальовки був великий попит, оскільки їх легко було перевозити, замінювати новими. їх можна було придбати на будь-який смак на ярмарках.
Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.
Невичерпну фантазію в створенні складних орнаментальних барокових композицій виявляє Ганна Собачко-Шостак. Узагальненість малюнку надає певної монументальності розписом Параска Власенко. У своєрідному мистецтві Марії Примаченко з поетичною живописністю втілився сонячний колорит України, особлива яскравість, піднесеність кольору, що має велику силу емоційного впливу. Праобразом її квітів, птахів, тварин є природа, яку художниця трансформує, створюючи свій «примаченківський» світ. Безліч її імпровізацій, виконані натхненно і з великою майстерністю.
© Портал SPADOK.ORG.UA