Вівторок
05 лип., 2022
   

Ukrainian English Polish

Музична культура доби Київської Русі

Рейтинг 4.2 з 5. Голосів: 15

Музична культура і мистецтво Київської Русі

За часи Київської держави у музичному середовищі співіснували дві культури - народна (традиційна) і церковна (храмова). Народна являла собою більш древню традицію, засновану на базі язичницької світоглядної системи та індоєвропейського фольклору. Церковна - творилася на базі Візантійської музики і культури. Однак, у подальшому церковна музика увібрала чимало рис народної (світської) музики  (наприклад, староукраїнське багатоголосся). У цьому нарисі ми зупинимося більш детально на народній музичній традиції та розглянемо базові види, елементи та чинники, що сприяли її поширенню.

Скоморохи

Одним з таких чинників були скоморохи - давньоруські професійні музиканти XI-XVIII ст., учасники театралізованих публічних дійств, вистав, народних гулянь та ігрищ. Співці, акробати і танцюристи. Часто були зодягнені у маски і обрядовий одяг (рядження). Їхні концерти супроводжувалися спортивними імпровізаціями, жонглюванням, соціальними сценами і обрядодіями. Вони виступали на вулицях і площах, чисельність до 30-60 чоловік, а іноді могли досягати і  100 чоловік. Скоморохи активно спілкувалися з глядачами та залучали публіку до своїх виступів. Їх запрошували в гості на бенкети бояри і князі, вони мандрували і виступали на ярмарках по різним містам тогочасної Русі. Відомо, що при дворі князів: Святополка, Святослава Ярославовича, Изяслава Мстиславовича, Всеволода Мстиславовича, Володимира Святославовича були придворні скомороші колективи.

Відомості про скоморохів відображено у працях арабських істориків, мандрівників (Ібн-Гордаде, Ібн-Даста, Аль-Бекрі, ІбнФодлан), давньоруських літописах (XI – ХІІ ст.), піснях і билинах, народних переказах, малюнках фрески Софіївського собору в Києві 1037 року, а також на гравюрах Київського псалтиря 1397 року і Радзивілівського літопису (XV ст.)

Скоморохи на фресках Софії Київської
Скоморохи на фресках Софії Київської
Фрески Софії Київської - скоморохиСкоморохи на фресках собору Софія Київська у Києві, 1037 рік.

Дослідниця Л.Рапацька зазначає, що поняття "скоморох" походить від арабського «maskara», що означає – сміх, насміювання, глумота, а в мовній традиції Київської Русі закріпилося як «маскарас» (маскарад), «скоморос», «скоморох». Н. Я. Марр твердить, що в основі слова «scomorsos», покладено визначення: бродячий музикант, танцюрист, комедіант. Звідси простежується спільність у визначенні скоморохів у численних європейських мовах: італійське «скарамучча» (“scaramuccia”) та французське «скарамуш». Дослідження Н. Марра підтверджує гіпотезу про виникнення скоморохів на основі професіоналізації учасників язичницьких релігійних обрядів древніх слов’ян, в основі яких було покладено синкретичне мистецтво.

Ілюстрація скоморохів в Київському псалтирі 1387Ілюстрація скоморохів з Київського псалтиря 1397 р.

Скоморохи були не просто музикантами. Вони були унікальним явищем свого часу. Володіли потужним красномовством, були освіченими краєзнавцями і фольклористами, знали по декілька мов, відмінно грали на різних інструментах. Музикознавці виділяють наступні музичні інструменти, що побутували у скоморохів у різні часи: 

  • Гуслі (від слов’янского «густи», «гудіти») – це найстаріший струнний щипковий інструмент, на якому грали гуслярі у Київській Русі. Це трикутний дерев’яний ящик з натягнутими струнами;
  • Гудок – струнно-смичковий інструмент часів Київської Русі, попередник скрипки. Грали на ньому лукоподібним смичком, супроводжуючи танцювальну музику та танцювальні пісні;
  • Свиріль (ребро, кувиця, най) – український різновид флейти Пана. Це багатоцівкова флейта, що складається з трьох і більше бамбукових, очеретяних, кістяних або металевих дудок різної довжини, закритих знизу. На них виконуються протяжні і жваві танцювальні мелодії, а також інструментальні награвання (імпровізації);
  • Сопель (дудка) - аналог сопілки, являє собою трубку з гральними отворами і свистковим отвором. Дудки відрізняються розмірами (довжина від 20 до 50 см), формою трубок (існують конусоподібні, рівні, з розширенням, звуженням кінців), кількістю гральних отворів, конструкцією свисткового пристосування. Для виготовлення використовують клен, ясен, ліщину, граб, сосну, липу, крушину;
  • Ріжок - широко розповсюджений музичний інструмент у давніх слов’ян. Виготовляється з дерев’яної цівки, у нижню частину якої вставляють ріг тварини. У вужчій частині трубки має очеретяний пищик або подвійну тростину. Кількість отворів буває різною — від 6-ти до 9-ти. Має характерний звук і хроматичний звукоряд до октави;
  • Ріг – один з найдавніших сигнальних та ритуальних інструментів, який роблять з великого коров’ячого рога. Ріг застосовувався як пастуший, мисливський, військовий та ритуальний інструмент. Має пронизливий, гучний звук;
  • Дуда (коза) – популярний народний духовий язичковий інструмент. Резервуаром для повітря цього інструмента є суцільний міх із козячої, баранячої або телячої шкіри. В нього вставлені 4 трубки: для нагнітання повітря, ігрова (мелодична) трубка з 5-6 пальцьовими отворами, бурдонні (басова та квінтова) трубки. На дуді виконують як протяжні, так і швидкі, імпровізаційні мелодії;
  • Свистульки – це різновид «посудинних» (керамічних, глиняних) флейт. Їх виготовляють у вигляді півників, пташок, котиків, баранчиків, жабок тощо. Вони мають отвір для вдування повітря, а також бокові отвори на корпусі, закриваючи і відкриваючи які можна відтворювати різні за висотою звуки;
  • Бубон – ударний інструмент з невизначеною висотою звуку. Це обруч, на який з одного боку натягнуто шкіру. В його прорізах встановлені металеві тарілочки (брязкальця). З іншого боку натягують жильні струни або дротики, на які підвішують дзвіночки. Бубон утримує темп та надає певного колориту та характеру;
  • Колісна ліра - старовинний струнний клавішно-смичковий інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. Вона була відома ще з Х-ХІІ століть під назвою «органіструм». Грають на ній так: на одній струні грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни (басова та тенор) – це бурдон (постійний звуковий тон на фоні мелодії);

Скоморохи в Радзивілівському літописіСкоморохи в Радзивілівському літописі.

Скоморохів можна вважати провісниками українського музичного цеху і українського театру, зокрема лялькового. Вони активно запроваджували народні танці. Мали значну підтримку серед люду, адже у їх творчості розкривалися близькі їм теми, гостра та глибока сатира, спрямована проти попівництва та пороків можновладців, які часто займалися міжусобицями та самозбагаченням.

Народні музичні інструменти українців

Гуслі скоморохів

Розквіт скоморошества припав на XV-XVII ст. На якомусь етапі скоморохи стали надто популярними і їх почали викорінювати. Вони зазнали класичного переслідування московських ієрархів. Так, у 1648 і 1657 роках архієпископ Нікон домігся царських указів про повну заборону скоморошества, в яких говорилося про биття кийками скоморохів і їх слухачів, знищення скоморошого інвентарю. Скоморошество прирівняли до "бісовщини" й звинувачували у скоєнні розбоїв, у поселеннях скоморохів проводилися обшуки, їх забивали батогами. Однак, традиції скоморошества в українській культурі не зникли і відобразилися в Кобзарстві, яке, щоправда, теж зазнало подібної трагічної долі  - частина кобзарів були репресовані, а інші розстріляні НКВС. Згадка про скоморохів збереглася у численних топонімах України, наприлкад: села Скоморохи, Скоморошки, Скомороше, Нові Скоморохи.

Музичні інструменти Київської Русі

Колискові пісні

Колискові, материнські пісні, потішки, пестушки і забавлянки, примівки і лічилки - займали вагоме місце в музичній культурі Київської Русі. Через них пізнавалася рідна мова, вони служили міцним фундаментом, на якому будувався естетичний світ дитини.

Колискові включали різноманітні давні сюжети і мотиви. Основне їх призначення - заколисати, приспати, оберегти та виховати дитину. Вони викликали і прививали дитині почуття краси, мудрості, патріотизму, любові до матері і рідної землі, бадьорі і позитивні емоції. У піснях мати зверталася до дитини з найніжнішими словами: милий, бажаний, пригожий - використовувала пестливо-зменшувальні суфікси від будь-яких слів. У старовинних колискових піснях часто зустрічаються добрі міфічні істоти, такі як: Сон, Дрімота, Угомон, Упокій, котрі вважалися носіями сну. Частим персонажем був легендарний Кіт-Баюн, якого просили принести дрімоту.

Дітям у перші роки життя співали примівки - невеликі за обсягом віршовані казки. У них було чимало прихованої філософії, зокрема повчання не миритися з брехнею і несправедливістю, бути поширювачем правди і добра.

материнські пісні

Обрядові пісні й билини

У давньоруській музичній культурі присутні також і календарно-обрядові, закличні, величальні, родинно-побутові, поминальні пісні, календарні, родинно-побутові. Закличними зверталися до сил природи з проханням принести достаток, щастя, врожай. Українські веснянки, гуканки, гагілки, гаївки по-суті є продовженням цих традицій.

Календарно-обрядові пісні виконувалися у певні дні та місяці року, приурочені до важливих свят, були тісно пов'язані з сільськогосподарським циклом.

Родинно-побутові - супроводжували родинні події, обряди, стосунки між членами громади/родини. 

Поряд з ними з'являються суспільно-побутові, героїчні пісні, слави і билини, присвячені подіям історичного минулого, героїчним постатям і сюжетам. 

Віщий боян

У давньоруських билинах оспівується рідна земля, зображається героїчна боротьба давніх воїнів зі степовими загарбниками - печенігами, половцями, монголами. Оспівуються подвиги руських витязів і богатирів, наприклад: Садка, Іллі Муромця, Добрині Микитича, Олексія Поповича та інших.

Героїчні пісні-слави знайшли своє відображення в знаменитому пам'ятнику літератури кінця XII століття - "Слові о полку Ігоревім".

В Україні билинна традиція не зникла, а трансформувалась у фольклорні жанри, зокрема у думи та балади.

історія України

Боян-бо віщий,
якщо кому хотів пісню творити,
то розтікався мислю по древу,
сірим вовком по землі,
сизим орлом під хмарами.
Пам'ятав-бо ж він давніх часів усобиці —
тому пускав десять соколів на стадо лебедів:
котрого [сокіл] настигає,
той спершу пісню співає
старому Ярославу;
хороброму Мстиславу,
який зарізав Редедю перед полками касозькими;
красному Романові Святославичу.
Боян же, браття,
не десять соколів на стадо лебедів пускає,
а свої віщії персти на живії струни накладає,—
вони вже самі князям славу рокотали.
("Слово о полку Ігоревім")

Ратна музика

Музика супроводжувала і військо. В описі походу під проводом київського князя Святослава на Болгар 1219 року маємо згадку різних музичних інструментів: "І удариша в накри, і в аргана, і в труби, і в посвистели". 

  • Накри - це ударний інструмент східного походження по типу невеликих, парних литавр.
  • Аргана - значення цього терміна точно встановити не вдається, але історики припускають, що він тотожний варгану і теж східного походження.
  • Зурна - різновид сопілки, але з більш різким і сильним звуком, що використовується тільки у військовій музиці.
  • Посвистелі - мала флейта, застосовується у військовій, ратній музиці.

Ратна музика Київської Русі

Головне місце в ратній музиці займали "труби". Стародавні труби були вигнутими, що нагадують ритуальні труби східних цівілізацій. "Трубними" сигналами збирали війська, підтримували зв'язок між окремими загонами. Труба своїм звучанням вселяла воїнам мужність та впевненість, налаштовувала на відповідний лад.

Використані джерела:

  1. Василь Кобилюх. Музика Праукраїни.
  2. Корній Л. П. Історія української музичної культури : підручник для студентів вищих навчальних закладів.
  3. Микола Грінченко. Історія української музики (1922)
  4. Григорій Нудьга. Українська балада (1970)
  5. Мацієвський. Музичні інструменти гуцулів (2012)
  6. Історія української музики : в 6 т. / АН УРСР. Інститут мистецтва, фольклористики та етнографії імені М. Т. Рильського.
  7. Кирдан Б. Народні співці-музиканти на Україні / Борис Кирдан. – К.: Музична Україна. – 1980. – с. 180.
  8. Грица С. Й. Билини київського циклу // Історія української музики: У 7 т. Т. 1. Кн. 1: Від найдавніших часів до XVIII століття. Народна музика / НАН.
  9. Кирчів Р. Ф. Відгомін фольклорної традиції в писемних памятках давньої Руси-України / Донаукові зацікавлення українським фольклором та етнографією // Народна творчість та етнографія. — 2005. — №. 1. — С. 44.
  10. Богдан Кіндратюк. Середньовічні музики на сторінках «Історії української літератури» Михайла Грушевського.
  11. Тарас Компаніченко. «Про епос давньої Руси». Ч.1. Збірник "Тустань".
  12. Грінченко М. Історія української музики / Микола Грінченко. – Нью-Йорк 1961. – 539 c.
  13. Хай М. Музично-інструментальна культура українців / Михайло Хай. – К. ; Дрогобич, 2007. – 543 с.
  14. Ваврик О. Кобзарські школи в Україні / О. Ваврик. – Тернопіль. – 2006. – 223 с.
  15. Григорій Нудьга. Українська балада (1970)
  16. Григорій Нудьга. Українська пісня в світі: дослідження / Нудьга, Григорій Антонович. — К: Музична Україна, 1989. — 535 с.
  17. Коротя-Ковальська Валентина. Українська народно-пісенна творчість в українознавстві. - К.: НДІУ, 2008. - 254 с.
  18. Кушпет В. Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ – поч. ХХ ст.) / В. Кушпет. – К., 2007. – 376 с.
  19. Кузьмін М. І. Українська школа музичної майстерності / М. І. Кузьмін. – Вид. 2. – К., 2007. – 60 с.
  20. Фільц Б. Музичні цехи на Україні XVI – XIX ст. / Богдана Фільц // Українське музикознавство. – №17. – 1982. – С. 33–43.
  21. Фільц Б. М. Київський цех інструментальної музики в XVІІІ – ХІХ століттях / Богдана Фільц // Народна Творчість та етнографія. – 1981. – №5. – С. 22–29.
  22. Гуменюк А. Українські народні інструменти. - К.: Наукова думка, 1964. – 241 с.
  23. Ваврик О.Кобзарські школи в Україні. – Тернопіль. – 2006.- 223с.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: