English German Polish Spanish
Головна♦ Матеріальна культура♦ Краєзнавство ➤ ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ ЧАСІВ КОЗАЧЧИНИ

ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ ЧАСІВ КОЗАЧЧИНИ

Рейтинг 4.5 з 5. Голосів: 2

kyiv8787Дніпровські пороги вважалися в Старому Світі одним з нерукотворних чудес світу. Більш грандіозної картини живої природи не існувало в Європі. Відомі історичні особи долали значні відстані і навмисне приїздили на Україну, щоби побачити неперевершене за своєю величністю видовище, яке неможливо забути.

Найбільший і найстрашніший з усіх Дніпровських порогів був Ненаситець, або Порог-Дід. Назва порогу походить від його ненаситної вдачі поглинати човни разом з людьми, що наважились випробувати свою долю і пропливти вируючими водами. За числом людських жертв цей поріг справедливо нарікався ненаситним. Як наймогутніший і найгрізніший він вважався родоначальником усіх Дніпровських порогів. Його ревуча сила була неймовірною. Козаки казали: «Він так меле, що аж небо гримить! – що аж земля труситься!» Немов міфічний велетень, він віками вражав людську уяву свою могутністю. Страшне ревіння, стогін і рокотання чулися здаля і заповнювали увесь простір довкола, жахаючи самим звуком неприборканої дикої стихії, що не вщухав споконвік і потрясав Дніпровські береги, йдучи відгомоном широкими степами.

ДНІПРОВСЬКІ ПОРОГИ
(назви з козацької доби)

1. Кодацький (нижче суч. Дніпр-овська)
2. Сурський (де ріка Сура з правобережжя впадає в Дніпро)
3. Лоханський
4. Дзвонецький
5. Ненаситець (поріг «Дід»)
6. Вовнизький (поріг «Онук»)
7. Будиловський (Будило)
8. Лишній
9. Вільний

Велич цього порога і його непоборна сила засвідчена численними могилами, що здіймалися на обох берегах, упокоївши сміливців, що наважилися кинути виклик стихії. Стрімка течія і віковічні скелі, що стриміли серед порога і обступали з обох берегів, робили його страшним і грізним. Однак не переводились відчайдухи, які долали на човнах та барках шалений поріг довжиною в два кілометри за чотири хвилини; а лісовий пліт (без людей) – за одну хвилину.

Ненаситець

www nenacytec3

Назва Дніпра – «Ревучий» – утвердилась в українській історіографії завдяки порогам, зокрема завдячуючи найвеличнішому з усіх Дніпровських порогів – ненаситному Порогу-Діду. Любо було запорожцям, що жили з дикою природою душа в душу, дивитися на шалену бистрину біжучих вод грімких порогів. Сюди приїздили істинні шанувальники красот природи, щоби помилуватися краєвидом з високих круч. До наших часів дійшли картини художників і описи письменників, що бачили це неперевершене диво Старого Світу, відправлене в небуття радянськими невігласами в часи розбудови Дніпрогесу (1927-1932).

Перше письмове свідчення про Дніпровські пороги зустрічаємо в праці візантійського імператора К.Багрянородного "Про управління імперією" (Xст.) де в главі 9-й описано шлях «з греків у варяги» (історично вірна назва торгового шляху по Дніпру, тобто до Києва), бо за часів Римської імперії всі європейські народи, що жили північніше імперії, звалися «варягами» – певно від слова «варвар».

Цісар Костянтин розлого оповідає, як в ті часи відправлялися купці Дніпром з Києва до Руського (Червного) моря. Згідно його опису, весною з усіх сторін, що були під владою київського князя, збираються човни до Києва. Підвладні славени, особливо кривичі, зимою вже вирубують дерево у лісах, роблять човни і на весну Дніпровими протоками доправляють їх до стольного града. У Києві виробляють човни, керма і весла та вантажать на них усякий припас. В червні ціла флотилія рушає з Києва до Витичева, дещо нижче по Дніпру. Тут чекають три дні, доки з'їдуться човни з усіх сторін. Тоді пливуть рікою і доходять до Дніпрових порогів.

1435658033 porogu4

Хоча візантійський імператор ніколи не бачив Дніпровських порогів, а лише записав перекази купців і допустився деяких помилок, проте його свідчення доволі цікаві.

ОПИС ДНІПРОВСЬКИХ ПОРОГІВ, ЗГІДНО К. БАГРЯНОРОДНОГО

Перший поріг по-руськи зветься «Есуппі», що по-слав'янському означає «Не спи». Це поріг вузький, а посередині є скелі – круті й високі, що стремлять немов острови. Вода б'ється об них і піниться, спадає водоспадом і зчиняє страшний гук. Подорожні не відважуються тут плисти, пристають поблизу і висаджуються на суходіл, а речі залишають у човнах; тоді роздягаються пробують ногами дно, щоб не вдаритися на камінь, і пропихають човен уперед. З великою обережністю між скелями проходять цей перший поріг, тоді забирають з берега решту людей і приходять до другого порогу.

Другий поріг по-руськи зветься «Ульворсі», по-слав'янському «Острівний». Цей поріг подібний до першого, тяжкий до переходу. Знову висаджують людей і проводять човни, як і попереду. Подібним способом проходять і третій поріг.

Третій поріг, званий «Геляндрі», по-слав'янському «Гук».

Четвертий поріг зветься «Аеіфор», по-слав'янському «Неясит» («Ненаситець»). При цім порозі пристають усіма човнами до берега, висідають на суходіл, витягують човни з води і переносять чи перетягують за поріг; там спускають знову на ріку і пливуть далі.

П'ятий поріг по-руськи «Варуфорос», а по-слав'янському «Вільний», бо він творить велике озеро. Тут перепроваджують човни рікою через закрути, не висаджуючись.

Шостий поріг – «Лєанті», по-слав'янському «Вручий», тобто «кипуча вода». Його проходять так само – в човнах.

Сьомий поріг зветься по-руськи «Струкун», по-слав'янському – «Напороже», що означає «малий поріг». За ним є брід, названий Крарійський (певно «арійський»); сюди приходять печеніги як ідуть на Херсонес. Цей брід такий широкий як арена цирку, а довгий, як далеко можна очима доглянути або стрілою дострілити. До цього місця доходять печеніги і б'ються з Руссю.

Як перейдуть човнами усі пороги, пристають до острову Хортиці і тут складають свої жертви, бо є там величезний дуб. Жертвують живі птиці, хліб і що хто має. Щодо птиць кидають жереб, чи їх різати, чи пустити живими. Від цього острова вже нема небезпеки від печенігів. Звідси пливуть чотири дні, аж прийдуть до лиману на усті Дніпра.

Тут є острів Березань; спочивають тут два або три дні, направляють човни, вітрила, щогли, керми. Звідси пливуть здовж морського побережжя до устя Дністра і знову спочивають. При добрій погоді рушають далі, приходять до ріки Білої, відпочивають і доїздять до устя Дунаю. Далі пливуть попри болгарського побережжя до Константинополя.

Кількість порогів суперечлива і коливається від семи (згідно імп. Костянтина Хст.: Есуппі, Ульворсі, Геляндрі, Аеіфор, Варуфорос, Лєанті, Струкун) до тринадцяти (згідно карти Г.Боплана ХVІІст.: Sluski, Lochariny, Steclcxy, Driconies, Tonichiunly, Nenafytse, Watanowe, Zebora, Wolniow, Budilow, Towolrany, Jiefrank, Wolny). Але вітчизняна історіографія зазначає 9 порогів (згідно Д.Яворницького та «Руського Літопису»): Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець, Вовнизький, Будиловський, Лишній, Вільний.

AddThis Social Bookmark Button

Прокоментувати:

blog comments powered by Disqus