Інформаційна основа нашого буття - це все те, що ми можемо знати й знаємо завдяки навчанню. Іншими словами, це еетнічна культура, або ж звичай. Ці поняття охоплюють таку величезну кількість інформації, яку не може осягнути жодна окрема людина, але яку може підтримувати весь етнічний організм, тобто народ. Для того, щоб ця інформація не лежала мертвим вантажем, а рухалась, передавалась і виконувала своє призначенн, потрібен захист. Інструмент передачі інформації. Таких інструментів існує багато, і вони називаються знаковими системами. Найпотужніший серед них - мова. Інші знакові системи, якими користуються люди, значно простіші і використовуються скоріш як різновид, замінник або доповнення до мови (азбука Морзе, знаки дорожнього руху, міміка і жести, математика, математика, нотна грамота тощо).
Кожен етнос має свою мову, яку творить з незапам'ятних часів свого виникнення і яка найкращим чином слугує йому як повсякденний засіб спілкування і мислення, як гармонійна складова всього його буття. Це - очевидний природний процес. Він може бути порушений дією інших мов, інших етносів, коли добровільно або примусово вводяться в мову елементи чужих мов. Ось чому кожен етнос захищає свою мову, а його представники мають за честь добре володіти, вміло користуватися та навчати й виховувати дітей рідною мовою.
Щодо української мови, то дедалі частіше вчені схиляються до думки, що це одна з найдревніших мов світу. Склалася вона у середовищі здорових, сильних, мудрих та миролюбних землеробів і хліборобів, які жили в гармонії з оточуючим світом, творили звичаї, обряди, традиції, а з ними й мову. Тому українська - така милозвучна, багатюща, привітна, пестлива і лаконічна. Словом, досконала мова.
Звичайно, впливи були. Але кілкькість тюркізмів чи іранізмів не роблять великого значення. Саме по собі запозичення - не гріх і не біда, коли є міра. І ця міра в українській мові збережена віками.
А що російська? Російська мова в Росію (Московщину) прийшла ззовні. Прийшла на землі, де нічого схожого на неї не було. Вона тоді ще називалася руською. Після 1169 року, коли Андрій Боголюбський спалив Київ розвиток цієї мови пішов двома досить різними шляхами, які часом перехрещувалися, накладались один на одного, розходилися й знову сходились. Московська мова, незважаючи на величезний угро-фіно-татарський субстрат, зберігала виразно слов'янський (київський) кістяк, бо його переваги були беззаперечні. Але не бувши питомою для московської землі, та мова заметушилась: надто невідповідною вона була іншій ментальності носіїв, іншому устрою їхнього життя, іншим нахилам та прагненням.
Почалося "творення" і "вдосконалення" нової, так-званої "російської" мови. "Позичали" багато всього й звідусіль. Я не буду занурюватися в історію російського граматико- та словотворення, цю занудну й не дуже потрібну роботу лінгвісти давно зробили. Скажу тільки, що вийшла, поза сумнівом, слов'янська мова, точніше київська, тільки жорстоко покалічена різного штибу "мовознавцями": вони страждали особливо тяжкою формою лінгвістичної "сверблячки", ускладненої імперським синдромом, і не могли чекати милостей від Природи, тобто терпляче рости разом із мовою, яку повільно, але природно творив народ.
Так менш ніж за століття виникла російська офіційна літературна мова (найкраще зафіксована в державних документах, політичних та ділових текстах), поверх усякої міри нафарширована французькою, німецькою, голландською, італійською (і т. д.) не тільки лексикою, але й синтаксичною, морфологічною та іншою граматичною премудрістю. Чого варте, наприклад, німецьке -ир- у словах європейського походження (маневрировать; маскировать; мигрировать і т. п.) – цього абсолютно зайвого суфікса російська мова вже ніколи не позбудеться. Болісна потреба звеличення, параду, бодай показної могутності відбилася в мові засиллям розлогих суфіксів (-ание, -ение, -ательство, -ительство, -етельство і навіть -етельствование; -вавшиеся, -ваемые – читач може й сам продовжити) та префіксів (погляньте на слово «воспроизведение»: корінь -вед- оточений трьома префіксами, одним смачним суфіксом, а ще є й закінчення); з’явилися й зарясніли такі слова як высокопревосходительство, соизволение, великолепнейший, нижеподписавшиеся, вышеупомянутый, всемилостивейший, могущественный, величественный, единоначалие – високе панство бундючилось і шукало собі «надлежащей словесности», творило мову, якою психічно здорова людина ніколи не буде користуватись.Ця мова вийшла схожою на саму імперію – теж велика, правдива, могутня й вільна, тільки все якось одним боком. Імперія брала кулаками й багнетами, а мова – горлом та матюками. І нічого, звикли!
Так, прискореними темпами, виникла «національна» російська мова, рокована всій імперії як засіб спілкування. Далі від справжніх талановитих письменників (переважно іноземного походження) залежало, чи вдасться поєднати це «россперанто» з живою мовною практикою російського населення. Попомучились, але поєднали. У Пушкіна й Гоголя вже зовсім ніби гарно зазвучало, а далі взагалі пішло як по маслу. Звикли. Раб звикає до чого завгодно, а звикнувши – освячує. «Великий, правдивый, могучий и свободный» оволодів масами й залунав на весь світ, нітрохи не соромлячись своєї потворності. І вже давно тієї потворності майже ніхто не помічає. Звикли! Може щось кому й муляє часом («Задание выполнено полностью!»), та що поробиш: кожна мова прекрасна, в кожній можна знайти недоліки, і давайте не розпалювати міжнаціональну ворожнечу.
А чому називати речі своїми іменами так небезпечно? Чому будь-яке навіть абсолютно справедливе зауваження на адресу російської мови викликає шквал обурення її носіїв? Їм би взагалі мовчати в ряднинку, бо величезна більшість їх не знає жодної іншої мови, а отже не має права порівнювати, – так ні, лютують! І роблять усе, аби оті білінгви (вимушені, треба сказати) щезли з лиця землі. І таки щезають: за всю історію Російської імперії на її території зникло більше 100 мов.
Це цілком природно. Скрізь у Природі хижак, живлячись якими-небудь кроликами, ніколи не дбає про збереження їхнього виду і, коли б змога, виїв би їх до ноги. І менш за все його хвилює те, що сам він, як витвір Природи, менш досконалий, примітивніший, ніж його жертва, і, якщо винищить жертву, хутко здохне. Тому розраховувати на його милість або здоровий глузд не доводиться. І тому кролик має свій маневр. Мусить мати, якщо хоче вижити.
Тож я не сумніваюсь у хижацькій природі російської мови. Вона, як і всякий ментальний інструмент усякого носія-агресора, ніколи й ніде не терпіла поруч із собою іншу мову. Вона обов’язково прагне "всістися" зверху. Структура російської мови така, що, посідаючи свідомість носія як рідна, вона вкрай негативно сприймає «вселення» туди інших мов. Цікаве спостереження: серед професійних перекладачів, зареєстрованих на найбільшій міжнародній біржі перекладацьких послуг www.proz.com, російськомовні – це переважно НЕ росіяни!
Повернусь до порівняння. Вже маючи добрий досвід перекладу (близько 50 книжок) з англійської та французької на Українську й російську, я звернув увагу на просту статистику: Український текст за обсягом виходить однаковий, а часом навіть коротший порівняно з англійським оригіналом, а російський, навпаки, незмінно перевищує той оригінал відсотків на десять, а в техніці (де росіяни так пишаються своїми перевагами над Українцями) часом і на п’ятнадцять. Мені було аж сумно стало, бо це ж перекладами на російську можна заробити більше, ніж на Українську. Правда, стріляні заморські замовники втямили це раніше за нас і вже давно платять не за перекладений, а за оригінальний обсяг…
Та не про те, звичайно, річ. Статистика – це ще не істина, але вона примушує дати оцінку цьому явищу та подумати про його причини. Оцінка очевидна навіть для нефахівця: лаконічність – один із незаперечних показників досконалості мови.
Правда, лаконічність теж буває різна. Одне діло геніальна природна стислість латини, інше – лаконізм есперанто або тієї самої англійської та інших аналітичних мов, що вже літ двісті муштруються під комерційний та технологічний прагматизм. Проте якщо Українська здавна була лаконічною «по- латинськи», від природи, то російська саме цієї класичної стислості не перейняла ні від рідної Української праматері, ні від звабливих, та все ж чужих європейських «учительок» (я вже не кажу про той скромний і лінгвістично нерозвинений угро-фіно-тюркський субстрат, який київська мова застала на московських просторах від Пскова до Пермі та Астрахані). І причина одна, проста, як двері: російська мова – штучна мова! Штучна саме в тих елементах, якими відрізняється від своєї київської праматері – Української мови.
Пропоную читачу зайнятись трохи порівняльним мовознавством. Це зовсім не важко. А для початку наведу невеличкий Українсько-російський словник, дуже й дуже неповний, але ти й сам можеш такого скласти або доповнити.
- будівля – строение
- видиво – видение
- виклад – изложение
- викриття – разоблачение
- вимір – измерение
- вимова – произношение
- винагорода – вознаграждение
- виняток – исключение
- вираз – выражение
- вислів – высказывание
- витяг – извлечение
- вияв – выявление
- відозва – воззвание
- відраза – отвращение
- відтворення – воспроизведение
- відчай – отчаяние
- вміст – содержимое
- вправа – упражнение
- втіха – утешение
- грабунок – ограбление
- добробут – благосостояние
- догода – угождение
- додаток – приложение, дополнение
- дозвіл – позволение, разрешение
- запліднення – оплодотворение
- заручини – обручение
- засторога – предостережение
- заява – заявление
- збіг – стечение;
- зір – зрение
- злягання – совокупление
- зміна – изменение
- знемога – изнеможение
- зносини – сношения
- кровообіг – кровообращение
- наголос – ударение
- назва – название
- наказ – приказание;
- распоряжение намір – намерение
- напад – нападение
- напруга – напряжение
- напрям – направление
- насолода – наслаждение
- настрій – настроение
- наступ – наступление
- натяг – натяжение
- обіг – обращение
- ожеледь – обледенение
- опіка – попечительство, попечение
- основа – основание
- осуд – осуждение
- перевтома – переутомление
- печиво – печенье
- переріз, перетин – пересечение
- підозра – подозрение
- повага – уважение
- повінь – наводнение
- погреб – погребение
- подив – удивление
- подув – дуновение
- пожертва – пожертвование
- показ – показание
- поклик – призвание
- поразка – поражение
- посвідчення – удостоверение
- посвята – посвящение
- послух – послушание
- постанова – постановление
- потяг – влечение
- привид – привидение
- пригода – приключение
- прикраса – украшение
- принука – принуждение
- присуд – присуждение
- просвіта – просвещение
- розвага – развлечение
- розголос – разглашение
- розмисел – размышление
- розподіл – распределение
- розсуд – рассуждение
- розтин – рассечение; вскрытие
- саморозклад – саморазложение
- селище – селение
- скруха – сокрушение
- спів – пение
- співбесіда – собеседование
- спокуса – искушение
- спокута – искупление
- сполука – соединение
- споруда – сооружение
- спротив, опір – сопротивление
- супровід – сопровождение
- твір – произведение
- течія – течение
- увага – внимание
- угода – соглашение
- утиск – притеснение
- ухил – уклонение
- чуття – ощущение
- шана – почитание, уважение
- ява – явление
- городництво – огородничество
- прислужництво – прислужничество
- прихильність – благосклонность
- ткацтво – ткачество
- товариство – товарищество
- юнацтво – юношество
- кодування – кодирование
- пломбування – пломбирование
- субсидування – субсидирование
- доказ – доказательство
- посягання – посягательство
- свідчення – свидетельство, свидетельствование
- співжиття – сожительство
Продовжувати можна дуже довго. Бачимо не тільки безглузде «видовження» прекрасних Українських слів, але й набридливу одноманітність російських відповідників, тобто суттєво обмежені можливості словотворення російської мови. Прочитайте вголос лівий стовпчик – це ж музика! Тепер почитайте правий… І тут тільки іменники, та й то далеко не всі. А оті «завывавшие» або «перешептывающиеся» дієприкметники (ощущающие щупальца, защищающиеся женщины)… І це тільки словотворення, а ще ж є фразеологія, синтаксис, фонетика… Порівнюй сам, це цікавіше й корисніше, ніж читати готове. Та й ніхто тобі того готового не приготує, бо це неймовірно велика робота. Але вести постійну внутрішню роботу порівняння – роботу душі – ніхто не заборонить. Роботи цієї – на все життя, бо мова – як море.
Автор: за матеріалами книги професора КДІДПМД ім. М.Бойчука Василя Триліса "Нариси українознавства"
© Переведено у цифровий вигляд та опубліковано порталом SPADOK.ORG.UA
