Четвер
06 жовт., 2022
    

Ukrainian English Polish

Судочинство, страти та покарання на Запорозькій Січі

Рейтинг 4.8 з 5. Голосів: 5

Судочинство, страти та покарання у козаків

Судочинство українських козаків

Запорізька Січ мала свої власні органи влади, які мали виборний характер. Тому за своєю формою правління Січ була своєрідною козацькою республікою. Вищим органом влади була Козацька Рада, яка за часів Нової Січі обов'язково скликалася тричі на рік: на Новий рік, Великдень й на свято Покрова. При цьому кожен козак міг зажадати скликати Раду у будь-який день. На ній розглядалися найважливіші питання військового, політичного та адміністративного характеру. Окрім загальної, проводилися також паланкові, курінні й старшинські ради.

До складу Козацької Ради входили:

  1. Кошовий отаман. Вважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над усім запорізьким військом. Від того рішення суду іноді повідомлялося особливим папером, на якій писалося: «З веління пана Кошового Отамана (такий-то), військовий писар (такий-то)».
  2. Військовий суддя. Був другим за значенням адміністративно-судовим посадовцем на Січі, після кошового отамана. Його, як і іншу старшину, обирали на військовій раді. У січовому судочинстві військовий суддя був першою правничою інстанцією, куди зверталися курінні отамани з невирішеними справами своїх козаків або інші конфліктуючі сторони. Історик Дмитро Яворницький так характеризував повноваження та практику їх судочинства: «Суддя був охоронцем тих звичаїв предків та військових порядків, на яких тримався весь устрій козацького життя; у своїх рішеннях він керувався не писаним законом, а переказами або традиціями, які передавалися із уст в уста і були освячені багатьма віками». У повсякденній діяльності військовий суддя переважно розглядав кримінальні та цивільні справи, пропонував сторонам конфлікту свій варіант його розв’язання. У разі згоди учасників судової тяганини суддя оголошував свій вердикт і справа закінчувалася. Якщо не так, конфліктуючі козаки відсилалися до останньої інстанції – суду кошового отамана чи навіть виносилися на раду, де справа вирішувалася остаточно. Тяганина в козацьких судах засуджувалася, а тому військовий суддя мав чинити судочинство «швидко, право та нелицеприємно». У разі потреби суддя скріплював судові рішення чи вироки срібною печаткою, яка постійно перебувала у його руках. За своє судочинство та дозвіл на звільнення винуватців від прив’язі коло ганебного стовпа чи гармати судді отримували судові виплати («малий презент»), а також свою долю з митних зборів від купців, промислових ватаг, приблудних тварин, січових пекарів, м’ясників, шинкарів тощо. Символами влади судді була січова печатка та тростина.
  3. Обозний. Очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу керував побудовою табору з возів, а також штурмом ворожих укріплень. Комплектував військо разом з військовим осавулом, підтримував дисципліну і порядок на Січі. Його помічником був військовий гармаш.
  4. Військовий писар. Ця посадова особа мала доступ до багатьох владно-адміністративних таємниць Коша й справляла помітний вплив на настрої січового товариства. Деякі дослідники іменували цього посадовця «генеральним секретарем», або «першим міністром» Війська Запорозького. У його віданні було практично все січове діловодство, одержання, підготовка та пересилання офіційної кореспонденції. Тому в його підпорядкуванні перебувала також канцелярія з підписарями, писарчуками, канцеляристами, підканцеляристами, копіїстами, реєстраторами і товмачами, яка вела активний обмін документацією як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Під час виконання повсякденних посадових обов’язків писар записував і зачитував судові вироки на військових радах, сповіщав підсудних про рішення козацьких судів, особливо у тих випадках, коли зацікавлені особи перебували у віддалених паланках. Хоча судовий процес у Січі проходив в усному порядку і мав загальний характер, усе ж у важливих справах і за присутності військового писаря вівся письмовий протокол допиту. Вважається, що загальна кількість судової документації, яка за один рік осідала в канцелярському архіві, сягала кількох тисяч (до 4 тис.) справ, що становило близько третини усієї документації Коша. Зовнішніми атрибутами посади військового писаря була чорнильниця в срібній оправі – каламар.  Загалом посада військового писаря вимагала значної освіченості, дипломатичності та високої відповідальності за доручену справу. І коли претендент підтверджував високий професіоналізм і морально-ділові чесноти, то козаки щорічно переобирали таких осіб на цю посаду. Крім того, в Січі виробилися звичаї досить суворо карати тих козаків, які наважувалися підмінити собою військового писаря і пробували замість нього вести листування від імені всього Коша чи отримувати загальновійськову (часто конфіденційну) кореспонденцію. За це на таких зухвальців чекало покарання аж до страти. Зовнішнім владним символом осавула був дерев’яний жезл, обкований із двох кінців срібними кільцями.
  5. Військовий (кошовий) осавул. Cтежив за дотриманням правопорядку та благочинною поведінкою січовиків, не лише в Січі, а й у всьому Запорожжі; організовував супровід посольських місій, купецьких караванів, промислових ватаг; забезпечував доставку та розподіл жалування поміж січовою старшиною; у військовому поході організовував розвідку та вибір місця встановлення табору, слідкував за порядком та охороною останнього тощо. Разом із тим значний відсоток повноважень військового осавула займали судові справи. Він активно виїжджав у хутори, слободи й паланки як для розгляду незначних цивільно-майнових конфліктів і скарг, так і для розслідування кримінальних злочинів. Важливою місією осавула була організація реалізації судових вироків, які виносилися рішенням всього Коша чи волею кошового отамана, та контроль за правильністю їхнього виконання.
  6. Військовий пушкар. Відав січовим арсеналом (гарматами, боєприпасами та іншою стрілецькою зброєю), виконував також роль наглядача січової в’язниці, в якій відбували ув’язнення засуджені козаки або чекали судового розгляду запідозрені в злочинах особи. У віданні військового пушкаря було, очевидно, також таке традиційне січове покарання, як прив’язування злочинця до гармати та звільнення останнього. Підпорядковувалися вказаному січовому посадовцю підпушкарі та гармаші, які відповідали за окремі ділянки, ввірених військовому пушкарю владних повноважень.
  7. Військовий довбиш (политаврщик). Відав військовими клейнодами (прапорами, бунчуками, литаврами, сурмами) і був основним організатором усіх колективних зібрань у Січі (військових рад, зібрання із паланок військових загонів для оборони чи походу тощо). За козацьким звичаєм, основні колективні дійства січовиків супроводжувалися звуками сурм і литавр. Обов’язком довбиша був нагляд за виконанням судових вироків як в Січі, так і у віддалених паланках, а також доставка на суд Коша злочинців із поселень і хуторів Війська Запорозького Низового. З-поміж конкретних судових дій довбиш за вироком суду роздягав і приковував до ганебного стовпа на січовому майдані правопорушників, допомагав осавулові під час екзекуції та оголошував судові рішення на раді чи місці покарання/страти. Тож в плані судових повноважень довбиш був помічником осавула.
  8. Військовий товмач (драгоман). Був перекладачем та дорадником на переговорах з іноземними послами чи купцями та, приміром, володів «з мистецтва мови та письма турецького». Він розглядав іноземну кореспонденцію, входив до складу січових дипломатичних місій, провадив розвідку або виконував окремі доручення Коша на території Запорожжя і за його межами. Відомо, що військові товмачі в 1754 р. направлялися Кошем на Микитинську заставу для встановлення кордону та регулювання руху людей на українсько-татарському порубіжжі.
  9. Військові шафарі та кантаржеї. Cтягували мито та податки на території Запорожжя. Зокрема, шафарі переважно оподатковували торгові валки на основних перевозах через Дніпро (Самарському, Кодацькому, Микитинському тощо), а кантаржеї провадили торгові збори з привезених на Січ для продажу товарів. Кантаржеї також слідкували за мірами та вагами під час торгових операцій.
  10. Курінні отамани. Курені в Запорозькій Січі становили основоположну адміністративно-військову одиницю, яка була і самоврядним осередком, і окремим військовим підрозділом із своїми, часом своєрідними, звичаями й традиціями. Курінний отаман відав усіма курінними припасами та арсеналом зброї, складав письмовий реєстр козаків свого куреня, видаючи останнім за потреби атестати/свідоцтва, наглядав за почерговістю несення служби. Як зазначав козацький літописець Григорій Грабянка: «Живе курінь під проводом старшого, чоловіка, як правило у військовій справі найвправнішого, і його шанують і коряться йому, як найстаршому після кошового отамана». Останні, крім військово-адміністративних повноважень, часто виконували поміж козаків свого куреня і роль суддів, мали право призначати тілесні покарання, примовляючи при цьому: «А, подайте київ на сучих синів». Хоч як нижча судова інстанція курінні уникали виносити смертні вироки. Вони, як правило, виконували екзекуції, призначені їхнім козакам волею Коша, або разом з іншими курінними отаманами розсуджували своїх підлеглих побратимів.
  11. Паланочний полковник, з його помічниками писарем і осавулом, що жив удалині від Січі, завідував прикордонними роз’їздами і керував сидівшими в степу, в особливих хуторах і слободах, козаками, у багатьох випадках, за відсутністю січового старшини, у своєму відомстві також виконував роль судді.

rada-sichi

Судове право козаків

Акти, котрі дійшли до нас й стосувалися судових козацьких справ, показують, що у запорожців визнавалися:

  1. Право першої позики (jus primae occupationis);
  2. Право договору між товаришами;
  3. Право на спадщину володінь.

Ті ж акти й деякі свідчення сучасників дають приклади цивільного і карного судочинства у запорізьких козаків. Зі злочинів цивільного судочинства найважливішими вважалися справи:

  • по грошовій претензії, наприклад несплачених боргах чи махінаціях;
  • щодо обопільних сварок (різних: військових, цивільних, побутових);
  • щодо різного роду шкодам чи потравам, псуванням;

Страти і покарання на Січі

sudochynstvo-kozaky

З карних злочинів найбільшими вважалися:

  • зрада;
  • убивство;
  • побої (заподіяні козаком козаку у тверезому чи п’яному стані);
  • злодійство (крадіжка чого-небудь козаком у товариша і приховування ним украденої речі);
  • образа чи насильство вчинене над жінкою (за словами де Боплана, подібні злочини карались дуже суворо, адже обесславлювали усе Війське Запорозьке);
  • зухвалість проти начальства (непослух, не виконання команди старшини, упертість, яка приводила до негативних наслідків, наприклад поразок);
  • мародерство (насильство на Січі або на селі, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно);
  • дезертирство (ухилення від військової служби, самовільна відлучка козака під різними приводами в Степ під час походу проти ворога);
  • пияцтво під час походів (що завжди вважалося у козаків карним злочином і вело за собою найсуворіше покарання).

Покарання на Січі

Покарання і страти були у запорозьких козаків різноманітними, в залежності від характеру злочинів. 

З покарань практикувалися:

  • приковування ланцюгами до дерев’яного ганебного стовпа;
  • саджали під «чесну варту» (часто іноземців, наприклад, татар), запідозрених у злодійстві відводили у пушкарню для подальшого розслідування справи, де не рідко могли застосовуватися різноманітні фізичні тортури;
  • прив’язування до гармати на площі за образу начальства, за убивство людини, за очорнення і наклепи, за кривдження людей, котрі не належали до Запорозької громади, і особливо за грошовий борг. Де Боплан повідомляє: "...Якщо козак буде повинний козаку і не захоче виплатити йому борг, тоді винного приковують до гармати на ланцюг, що защіпався замком, і залишають доти, поки борг не буде виплачено (наприклад, хтось інший не доручиться за нього)". Приковувалися до гармати іноді й у вигляді тимчасового покарання, до настання суду.
  • рідше биття батогом, частіше биття киями, біля шибениці, часто за злодійство чи дезертирство.

Як зазначав дослідник козаччини де Боплан:

«...вони жорстоко карають тих, хто і найменшу річ украде у свого товариша. За великі провини ламали руку і ногу...

...особливо строго карали за велике злодійство, підтверджене двома достовірними свідками - таких страчують смертю».

22. Kozak z golovoju tatarina 1

Крім усього цього, столітні перекази вказують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків — шмагання різками. Найбільш страшною стратою було закопування злочинця живцем у землю. Це робили з тими, хто убивав свого товариша. Убивцю клали живого у труну разом з убитим і обох закопували в землю. Утім, якщо убивця був хоробрим воїном і добрим козаком, то його іноді й звільняли від такої мучинецької страти, виписуючи штраф або примусові роботи. Але найбільш популярною стратою серед запорожців було забивання біля ганебного стовпа киями - це робили з тими, хто вчинив злодійство, наприклад украв речі або дозволили собі перелюб, вчинили розбої і насильства або дезертирство. Злочинця тримали біля ганебного стовпа мінімум 3 дні, поки він повністю не усвідомить свою провину і не понесе достойне покарання, ба більше не пообіцяє відшкодувати вчинене злодіяння.

pokarannya-bilya-ganebnogo-stovpa

Біля ганебного стовпа часто проходили побратими козака-злочинця, товариші і усі вони промовляли ганебні вигуки, часто лунала лайка, брудні вислови убік покараного. Не рідко, над покараним знущалися, били, заливали горілкою або годували, хоча злочинець вже був не взмозі ні пити, ні їсти. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемо тобі, скурвого сина, бити!» — кричали козаки.  Звичайно бувало так, що  злочинця просто забивали до смерті, після чого майно віддавали на військо. Траплялося й по-іншому, коли деякі зі злочинців не тільки залишалися після такого покарання живими, але навіть виправлялися у військових походах, повертали собі авторитет серед побратимів. 

Шибениці на Січі

straty-i-pokarannya-na-sichiШибениці встановлювалися у різних місцях запорізьких територіях, зазвичай над дорогами і шляхами, на перехрестях. Являли собою два стовпи з поперечиною вгорі та петлею, зв'язаною із жорсткої мотузки. Злочинця саджали верхи на коня, підводили до шибениці, накидали на шию петлю, а коня швидко проганяли геть - злочинець залишався висіти на петлі. Подейкують, буцімто шибинеці по-запорозькому звичаю можна було уникнути лише, якщо козак був надто молодим і яка-небудь дівчина виявляла бажання вийти за нього заміж. Таке ставлення можна пояснити високою шаною та увагою у козаків до сімейності, родинності, культу продовження роду, а також, можливо, розумінням того, що потрібно примножувати кількість представників козацького роду, а не зменшувати. Звідси й приказка: "Козацькому роду - нема переводу".  

Залізний ґак (з німецького Hакеn-крюк) - теж існував серед запорожців. Це, по-суті, та ж шибениця, але з замість петлі з мотузки, головною зброєю виступав гострий сталевий ґак. Злочинця підводили до шибениці, просмикували під ребра ґаком, підвішували й залишали в такім положенні висіти доти, поки не розкладалося тіло і не розсипалися кісти. Це робилося на страх злодіям і лиходіям. Причому, зняти труп з шибениці нікому не дозволялось під загрозою страти. Залізний ґак практикувався також у ляхів, турків і татар.

Гостра паля або гострий кіл — це високий, дерев’яний стовп із залізним шпицем нагорі. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, його піднімали кілька людей по спеціально змайстрованих сходах і саджали на кіл. Гострий кінець простромлював усю внутрішність людини і виходив між хребцями на спині. Запорожці рідко, утім, прибігали до такої страти, і про її існування свідчать народні перекази. Запорожці називали смерть на гострій палі «стовповою» смертю. Дмитром Яворницьким була записана приказка: «так умер покійник мiй батько, так і я вмру наслідницькою стовповою смертю».

Страта на ґакуЩо цікаво, для усіх цих страт у запорізьких козаків не було визначених окремих катів. Існує твердження, що коли потрібно було страчувати якого-небудь злочинця, то в цьому випадку катом виступав інший лиходій, ворог чи злочинець, котрий перебував у в'язниці.

Архівні документи 1700 року говорять ще, що в запорожців також допускалося іноді кидання злочинця в ріку: «насипати за пазуху піску, посадити його в ріку Чортомлик». Але такі випадки були не часто і допускалися тільки при якомусь дуже ганебному вчинку або злочині, коли обуреним було все військо.

Взагалі, як зауважував дослідник Всеволод Коховський, злочини на Січі могло бути наслідками трьох причин: 

  • на Січ приходили люди часто різної моральності, різної національності (волохи, цигани, молдавани, євреї), з різними елементами поведінки, рисами вдачі та характеру;
  • військо жило без жінок, у постійних вишколах та військових походах - козаки несли військову службу і остерігалися ворога, котрий міг напасти у будь-яку хвилину, що, ймовірно, і спричиняло певну нервозну обстановку, з'являлася емоційність та неврівноваженість.

Покарання на Запорізькій Січі, загалом, мали виховну мету - підтримання військової форми та навичок у козацькому середовищі, і служили своєрідною профілактикою для тих, хто хотів оволодіти козацьким ремеслом, але мав проблеми з дисципліною чи вихованням. Й зрештою, у такий спосіб това­риство намагалося відгородитися від не бажаних "персонажів", які приходили просто "покозачитися", або утікачів, котрі мали кримінальне минуле, як писав Микола Гоголь: “...у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

© Портал SPADOK.ORG.UA


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: