Понеділок
30 лист., 2020
      
завантаження...

Як козаки судили і карали ворогів та злочинців

Рейтинг 4.7 з 5. Голосів: 3

Страти та покарання на Запорозькій Січі

Судовий устрій козаків

Запорізька Січ мала свої власні органи влади, які носили виборний характер. Тому за своєю формою правління Січ була своєрідною козацькою республікою. Вищим органом влади була Козацька Рада, яка за часів Нової Січі обов'язково скликалася тричі на рік: на Новий рік, Великдень й на свято Покрова. При цьому кожен козак міг зажадати скликати Раду в будь-який день. На ній розглядалися найважливіші питання військового, політичного та адміністративного характеру. Окрім загальної, проводилися також паланкові, курінні і старшинські ради.

До складу Козацької Ради входили:

  1. Кошовий отаман вважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над усім запорізьким військом. Відтого рішення суду іноді повідомлялося особливим папером, на якій писалося: «З веління пана Кошового Отамана (такий-то), військовий писар (такий-то)».
  2. Суддя. Чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суддя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.
  3. Обозний. Він очолював артилерійське і фортифікаційна справа на Січі. Під час походу керував побудовою табору з возів, а також штурмом ворожих укріплень. Комплектував військо разом з військовим осавулом, підтримував дисципліну і порядок на Січі. Його помічником був військовий гармаш.
  4. Військовий писар іноді викладав вирок старшини на Раді. Іноді сповіщав засуджених про судові рішення, особливо коли справа стосувалася обличчя, що жили не в самій Січі, а в паланках, тобто віддалених від Січі станах.
  5. Військовий есавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, поліцейського чиновника. Він розглядав на місці скарги, стежив за виконанням вироків кошового отамана і всього Коша, переслідував збройною рукою розбійників, злодіїв і грабіжників.
  6. Пушкар. Цей військовий служитель завідував січовим арсеналом (гарматами, боєприпасами та іншим стрілецькою зброєю). Крім того, він ще виконував роль наглядача січової в'язниці, в якій були укладені засуджені козаки і ті, хто очікував судового вироку.
  7. Військовий довбуш був помічником есавула, і приставом при екзекуціях. Він читав визначення старшини і усього війська привселюдно на місці страти, чи на військовій раді.
  8. Тлумач (або драгоман). Крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, здійснював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов'язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави.
  9. Шафари перевозів. Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго – Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар, та підписар.
  10. Кантаржій. Зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі.
  11. Курінні отамани, що дуже часто виконували роль суддів серед козаків власних куренів, мали при куренях таку силу, що могли розбирати позов між сторонами, що сперечалися, і тілесно карати винного в якій-небудь провині.
  12. Паланочний полковник, з його помічниками — писарем і есавулом, що жив удалині від Січі, що завідував прикордонними роз’їздами і керував сидівшими в степу, в особливих хуторах і слободах, козаками, у багатьох випадках, за відсутністю січового старшини, у своєму відомстві також виконував роль судді.

rada-sichi

Акти, котрі дійшли до нас й стосувалися судових козацьких справ, показують, що у запорожців визнавалися:

  1. Право першої позики (jus primae occupationis);
  2. Право договору між товаришами;
  3. Право на спадщину володінь.

Ті ж акти й деякі свідчення сучасників дають приклади цивільного і карного судочинства у запорізьких козаків. Зі злочинів цивільного судочинства найважливішими вважалися справи:

  • по грошовій претензії, наприклад несплачених боргах чи махінаціях;
  • щодо обопільних сварок (різних: військових, цивільних, побутових);
  • щодо різного роду шкодам чи потравам, псуванням;

Покарання й страти на Січі

sudochynstvo-kozaky

З карних злочинів найбільшими вважалися:

  • зрада;
  • убивство;
  • побої (заподіяні козаком козаку у тверезому чи п’яному стані);
  • злодійство (крадіжка чого-небудь козаком у товариша і приховування ним украденої речі);
  • образа чи насильство вчинене над жінкою (за словами де Боплана, подібні злочини карались дуже суворо, адже обесславлювали усе Війське Запорозьке);
  • зухвалість проти начальства (непослух, не виконання команди старшини, упертість, яка приводила до негативних наслідків, наприклад поразок);
  • мародерство (насильство на Січі або на селі, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно);
  • дезертирство (ухилення від військової служби, самовільна відлучка козака під різними приводами в Степ під час походу проти ворога);
  • пияцтво під час походів (що завжди вважалося у козаків карним злочином і вело за собою найсуворіше покарання).

Покарання на Січі

Покарання і страти у запорізьких козаків були у козаків різноманітними, в залежності від характеру злочинів.

З покарань практикувалися:

  • приковування ланцюгами до дерев’яного ганебного стовпа;
  • саджали під «чесну варту» (часто іноземців, наприклад, татар), запідозрених у злодійстві відводили у пушкарню для подальшого розслідування справи, де не рідко могли застосовуватися різноманітні фізичні тортури;
  • прив’язування до гармати на площі за образу начальства, за убивство людини, за очорнення і наклепи, за кривдження людей, котрі не належали до Запорозької громади, і особливо за грошовий борг. Де Боплан повідомляє: "...Якщо козак буде повинний козаку і не захоче виплатити йому борг, тоді винного приковують до гармати на ланцюг, що защіпався замком, і залишають доти, поки борг не буде виплачено (наприклад, хтось інший не доручиться за нього)". Приковувалися до гармати іноді й у вигляді тимчасового покарання, до настання суду.
  • рідше биття батогом, частіше биття киями, біля шибениці, часто за злодійство чи дезертирство.

Як зазначав дослідник козаччини де Боплан:

«...вони жорстоко карають тих, хто і найменшу річ украде у свого товариша. За великі провини ламали руку і ногу...

...особливо строго карали за велике злодійство, підтверджене двома достовірними свідками - таких страчують смертю».

Крім усього цього, столітні перекази вказують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків — шмагання різками. Найбільш страшною стратою було закопування злочинця живцем у землю. Це робили з тими, хто убивав свого товариша. Убивцю клали живого у труну разом з убитим і обох закопували в землю. Утім, якщо убивця був хоробрим воїном і добрим козаком, то його іноді й звільняли від такої мучинецької страти, виписуючи штраф або примусові роботи. Але найбільш популярною стратою серед запорожців було забивання біля ганебного стовпа киями - це робили з тими, хто вчинив злодійство, наприклад украв речі або дозволили собі перелюб, вчинили розбої і насильства або дезертирство. Злочинця тримали біля ганебного стовпа мінімум 3 дні, поки він повністю не усвідомить свою провину і не понесе достойне покарання, ба більше не пообіцяє відшкодувати вчинене злодіяння.

pokarannya-bilya-ganebnogo-stovpa

Біля ганебного стовпа часто проходили побратими козака-злочинця, товариші і усі вони промовляли ганебні вигуки, часто лунала лайка, брудні вислови убік покараного. Не рідко, над покараним знущалися, били, заливали горілкою або годували, хоча злочинець вже був не взмозі ні пити, ні їсти. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемо тобі, скурвого сина, бити!» — кричали козаки.  Звичайно бувало так, що  злочинця просто забивали до смерті, після чого майно віддавали на військо. Траплялося й по-іншому, коли деякі зі злочинців не тільки залишалися після такого покарання живими, але навіть виправлялися у військових походах, повертали собі авторитет серед побратимів. 

Шибениці

straty-i-pokarannya-na-sichiШибениці встановлювалися у різних місцях запорізьких територіях, зазвичай над дорогами і шляхами, на перехрестях. Являли собою два стовпи з поперечиною вгорі та петлею, зв'язаною із жорсткої мотузки. Злочинця саджали верхи на коня, підводили до шибениці, накидали на шию петлю, а коня швидко проганяли геть - злочинець залишався висіти на петлі. Подейкують, буцімто шибинеці по-запорозькому звичаю можна було уникнути лише, якщо козак був надто молодим і яка-небудь дівчина виявляла бажання вийти за нього заміж. Таке ставлення можна пояснити високою шаною та увагою у козаків до сімейності, родинності, культу продовження роду, а також, можливо, розумінням того, що потрібно примножувати кількість представників козацького роду, а не зменшувати. Звідси й приказка: "Козацькому роду - нема переводу".  

Залізний ґак (з німецького Hакеn-крюк) - теж існував серед запорожців. Це, по-суті, та ж шибениця, але з замість петлі з мотузки, головною зброєю виступав гострий сталевий ґак. Злочинця підводили до шибениці, просмикували під ребра ґаком, підвішували й залишали в такім положенні висіти доти, поки не розкладалося тіло і не розсипалися кісти. Це робилося на страх злодіям і лиходіям. Причому, зняти труп з шибениці нікому не дозволялось під загрозою страти. Залізний ґак практикувався також у ляхів, турків і татар.

Гостра паля або гострий кіл — це високий, дерев’яний стовп із залізним шпицем нагорі. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, його піднімали кілька людей по спеціально змайстрованих сходах і саджали на кіл. Гострий кінець простромлював усю внутрішність людини і виходив між хребцями на спині. Запорожці рідко, утім, прибігали до такої страти, і про її існування свідчать народні перекази. Запорожці називали смерть на гострій палі «стовповою» смертю. Дмитром Яворницьким була записана приказка: «так умер покійник мiй батько, так і я вмру наслідницькою стовповою смертю».

Страта на ґакуЩо цікаво, для усіх цих страт у запорізьких козаків не було визначених окремих катів. Існує твердження, що коли потрібно було страчувати якого-небудь злочинця, то в цьому випадку катом виступав інший лиходій, ворог чи злочинець, котрий перебував у в'язниці.

Архівні документи 1700 року говорять ще, що в запорожців також допускалося іноді кидання злочинця в ріку: «насипати за пазуху піску, посадити його в ріку Чортомлик». Але такі випадки були не часто і допускалися тільки при якомусь дуже ганебному вчинку або злочині, коли обуреним було все військо.

Взагалі, як зауважував дослідник Всеволод Коховський, злочини на Січі могло бути наслідками трьох причин: 

  • на Січ приходили люди часто різної моральності, різної національності (волохи, цигани, молдавани, євреї), з різними елементами поведінки, рисами вдачі та характеру;
  • військо жило без жінок, у постійних вишколах та військових походах - козаки несли військову службу і остерігалися ворога, котрий міг напасти у будь-яку хвилину, що, ймовірно, і спричиняло певну нервозну обстановку, з'являлася емоційність та неврівноваженість.

Покарання на Запорізькій Січі, загалом, мали виховну мету - підтримання військової форми та навичок у козацькому середовищі, і служили своєрідною профілактикою для тих, хто хотів оволодіти козацьким ремеслом, але мав проблеми з дисципліною чи вихованням. Й зрештою, у такий спосіб това­риство намагалося відгородитися від не бажаних "персонажів", які приходили просто "покозачитися", або утікачів, котрі мали кримінальне минуле, як писав Микола Гоголь: “...у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"


Не забудьте поділитись статею у соцмережах та вподобати нашу сторінку:



завантаження...
blog comments powered by Disqus

Опитування

Якого Ви віросповідання?
 

завантаження...