Упорядник: Дмитро Каднічанський (Сіроманець)
Шабля здавна вважалася символом козацтва, оскільки козаки завжди з пошаною ставилися до цього виду зброї, називаючи її «сестрицею» чи «жіночкою». А як же ж виглядала козацька шабля? Цьому виду озброєння присвячено чимало праць відомих дослідників, зокрема, роботи Д.І. Яворницького, М.С. Грушевського, І.П. Крип’якевича, Д.В. Тоїчкіна, В. Заблоцького, В. Кваснєвича, Е.Г. Аствацатурян та ін.
Перш ніж перейти до огляду шабель, якими користувалися козаки, необхідно зрозуміти термін «козацька шабля». Цей термін можна розуміти двояко. З одного боку козацькими можна називати всі типи шабель, якими користувалися козаки, не залежно від місця їх виготовлення. З іншого, до козацьких (українських) шабель можна зараховувати зразки, виготовлені лише українськими майстрами. У XVII ст. шаблі виготовлялися по-різному, як правило, майстри закупляли готові клинки, на які монтували власноруч зроблені ефеси, часом закупляли за кордоном усі частини шаблі і вже монтували її на місці. Частими були випадки повного виготовлення шаблі місцевими майстрами. З огляду на це, важко прослідкувати зразки шабель, повністю виготовлені українськими майстрами. Багато шабель козаки брали в боях як трофеї. Слід також відмітити, що дослідники шабель довели, що не існувало окремого типу української шаблі, українські майстри копіювали існуючі на теренах Східної Європи типи. Тому вважаємо, що під «козацькою шаблею» слід розуміти усі зразки цього виду зброї, якими користувалися козаки.
Розглянемо типи шабель, поширені на теренах Речі Посполитої у XVII ст. Результатом складних еволюційних процесів стало виникнення спільних для Центральної та Східної Європи усталених типів шаблі, детальний опис яких наводить Д.Тоїчкін [3]. Згідно з висновками польських дослідників, у Речі Посполитій ХVІІ-ХVІІІ ст. були поширені оригінальні типи, серед яких – різновиди угорсько-польського типу, ординка, чечуга, гусарська (чорна) шабля, карабеля, шабля «орла».

Ранні екземпляри цього типу нагадували турецькі. З другої половини XVI ст. вони набули характерних рис: верхів’я дещо збільшене, нахилене вперед, сплющене, мигдалеподібної форми; гарда у вигляді хрестовини з дуже довгими кільйонами; руків’я конічної форми; клинок слабо викривлений, в останній третині утворює велику єлмань (рис. 1, 20). Піхви від того часу мають металеву оправу квадратної форми (устя, наконечник та обоймиці). Виготовлялися й поширювалися такі шаблі передусім в Угорщині та Речі Посполитій [3].
Проте, слід відмітити, що В. Заблоцький до угорсько-польського типу відносить лише шаблі з відкритим ефесом. А ту, що зображена на рис. 4 – до гусарської [5].
Шабля угорсько-польська типу III (за В. Квасневичем) за особливостями гарди генетично пов’язана з типами І і ІІ. Відмінність полягає в особливій формі верхів’я, розгорнутого під невеликим кутом угору (рис. 4, 21, 33, 34) [3].
Важливим функціональним елементом ефесів угорсько-польських шабель перших трьох типів є ланцюжок, що з’єднував головку руків’я з переднім кільйоном. Цей ланцюжок виконував функцію не лише гарди, а й темляка, дякуючи якому шаблю можна було повісити на зап’ястя, разом з цим вона слугувала додатковим декоративним елементом. Ланцюжки кріпилися на руків’ї двома способами. Перший полягав в закріпленні її кінців за маленькі кільця, припаяні до головки та переднього кільйона. Другий спосіб передбачав лише одне таке кільце на голівці, другий кінець просто надягався своєю крайньою самою широкою ланкою на перехрестя, що дозволяло вільно пересуватися по ньому. Таке кріплення можна зустріти лише на шаблях першого та другого типу (рис. 1, 4, 21) [1].
До IV типу польсько-угорських шабель (за В. Кваснєвичем) належать так звані «шаблі орла», головною ознакою яких виступає своєрідна форма верхів’я у вигляді голови орла, виконана в реалістичній манері. На думку Д.Тоїчкіна, подібні екземпляри шабель можна виділити в окремий від польсько-угорських тип, оскільки єдиною типоутворюючою ознакою тут виступає форма верхів’я (рис. 6) [3].

Карабеля (рис. 8,13,37) характеризується ефесом відкритого типу з верхів’ям у вигляді стилізованої голови орла. Шаблі цього типу з’явилися в Туреччині в першій половині XVI ст. Згодом таку зброю почали виготовляти ремісники Речі Посполитої. Існували карабелі бойові й парадні. Із XVII ст. цей тип шаблі перетворився на парадну, багато прикрашену зброю [3].
У XVII ст. з’явився ще один різновид шаблі – так звана ординка (рис. 9,15,16). Її назву фахівці пов’язують із запозиченням зброї цього типу зі Сходу, зокрема від татар (ординка – орда). Вважають також, що зброю цього типу виробляли львівські вірменські ремісники. Для ординки типовими є: масивна гарда відкритого типу; верхів’я у вигляді ковпачка, розгорнутого догори під тупим кутом; довгі, розширені на кінцях кільйони; масивний широкий клинок значної кривизни [3].
Для смичка (чечуги) характерні клинок з невеликою кривизною й вузьким довгим вістрям та ефес відкритого типу з наперсткоподібним верхів’ям, скісно нахиленим відносно руків’я. Конструктивні особливості смичка зумовлені в першу чергу бажанням підвищити ефективність колольного удару шаблі (рис. 10,22,36) [3].
А. Надольський виділяє окремо так званий польський тип шаблі, який також ще називають гусарським, або чорним (рис. 11). Виникнення цієї назви пов’язане з появою в Речі Посполитій нового різновиду військ – важкої кавалерії «крилатих гусарів», на озброєнні яких був саме цей вид шаблі. Найбільш визначальною прикметою гусарської шаблі є ефес закритого типу. Гарда складалася з довгої хрестовини, яка переходила в передню дужку, що захищала кисть. До хрестовини іноді кріпився перстень. Морфологічні особливості клинка успадковують турецькі та угорські зразки: він міг бути різних типів і, відповідно, мати різну кількість дол, єлмань. Оправа ефеса та піхви вкривалися чорним воронуванням, звідки пішла назва цього різновиду шаблі – «чорна» [3].




Рис. 15. Ординка, XVII ст. (Чернігівський обласний історичний музей) [3]






Розкопками на переправі та на острові Гайок знайдено 32 цілих і фрагментованих екземплярів (23 повністю збережених і 9 фрагментів) шабель. Далеко не всі знахідки потрапили у музей: багато шабель, знайдених випадково у різні часи місцевими жителями, було перероблено на струги та інші господарські знаряддя. З загальної кількості 20-ти виявлених розкопками шабель 12 знайдено у дерев’яних піхвах, обшитих чорною шкірою. Що свідчить про те, що козаки, відступаючи через болота, змушені були для порятунку свого життя викидати речі, що їм заважали під час переходу через трясовину. Знахідки ж поламаних шабель на переправі є доказом боїв з ворогами на болоті під час відступу, бо ж зрозуміло, що ніхто з козаків не ніс на переправу фрагментів зброї [2].

До іншого типу, званого у середньовічній Польщі ординкою, належать три шаблі з переправи. Їх довгі (до 83 см завдовжки) клинки, шириною 3-4 см взагалі не мають рівчаків (рис. 26,1), або один-два повздовжні рівці (рис. 25,1; 26,3). Перехрестя цих шабель розширені на кінцях (рис. 26,3), інколи оздоблені поперечними нарізами (рис. 25,1) або кільцевими потовщеннями з кульочками на кінцях (рис. 26,1). Найбільш характерним для цього типу є легко вигнуте (рідше просте) відкрите руків’я без персня для пальця з похиленим скісно вверх кінцем, прикритим металевим циліндричним або мигдалевидним наперстком. Два екземпляри мають залізні перехрестя, наперстки та окуття піхов (рис. 25,1;26,3), третій, з чітко формованим молотком і пером — латунні перехрестя, наперсток та окуття піхов (рис. 26,1, 2). Клинок однієї шаблі позначений клеймом у вигляді двох «серпиків» (рис. 25,1), що вказує на його походження з генуезьких майстерень. Аналогії цим екземплярам можна знайти серед перських шабель та у великій кількості серед польських ординок.
Чотири шаблі з переправи належать до другого типу угорсько-польської шаблі з напівзакритим ефесом (за В. Кваснєвичем). Вони мають прості, майже не вигнуті, клинки, довжиною від 70 до 94 см і шириною до 4 см без молотків, але з перами на кінцях. Два клинки трикутні в розрізі без рівнів (рис. 25,6), один з широким повздовжнім заглибленням вздовж задньої частини клинка, четвертий з двома повздовжніми різцями. Кінці клинків загострені. Руків’я напіввідкрите, заслонене вертикальною металевою пластиною, що під прямим кутом відходить з простого перехрестя з двома трикутними вусами. Два екземпляри мають трикутно-видовжені вуса і кільця для пальців в середній частині перехрестя (рис. 25,6). У трьох шабель просте руків’я з дерев’яними обшитими шкірою накладками закінчене потовщеною горизонтально відігнутою голівкою; у четвертої дерев’яна частина руків’я не збереглась. Клинок одного екземпляра на зовнішньому боці позначений інкрустованим латунню клеймом (хрестик і літера «М»). Близькі аналогії описаному типу знайдено у збірках польських музеїв. Знайдені екземпляри відрізняються від цих аналогій майже простим клинком, що наближає їх до палашів. Останні, однак, мають закрите руків’я і горизонтальну плитку для захисту руки на перехресті. Ці шаблі за своїм типом зближені також до гусарської шаблі, що, однак, має звичайно закрите руків’я. Окремі дослідники аналогічні знайденим шаблям з напіввідкритим руків’ям зараховують до групи гусарських, інші — до угорсько-польських шабель [2].
Дві знайдені на переправі шаблі І.К. Свєшніков зарахував до типу палашів. Вони мають довгі (довжиною 88 і 88,5 см) прості трикутні в перерізі загострені на кінці клинки, перехрестя з есовидно вигнутими вниз і вверх кінцями, видовжено-трикутні вуса та персні для пальців на перехрестях. Задній кінець перехрестя опущений вниз, закінчений у одному екземплярі копитоподібним потовщенням, у другому — півкулястою голівкою. Передній кінець, есовидно вигинаючись, утворює високу округлу в перетині гарду і надає руків’ю напіввідкритого типу. Дерев’яні накладки на залізну основу руків’я не збереглись. Верхня частина гарди у одному екземплярі обламана. Гарда у другому в половині довжини прикрашена овальним потовщенням зі скісними нарізами, закінчена кулястою голівкою, а на зовнішньому боці верхньої частини клинка — інкрустоване латунню клеймо у вигляді восьмикутної зірки з вписаним в неї подвійним хрестом (рис. 26,5). Деякі палаші польських гусарів мали саме таке напіввідкрите руків’я з есовидно вигнутим перехрестям, один кінець якого утворює перед передньою частиною руків’я гарду [2].
Окремо слід згадати одну шаблю з переправи, що мас довгий (довжиною 81 см), порівняно вузький (3,2 см завширшки), трикутний у розрізи загострений знизу клинок без молотка з пошкодженим пером, просте напіввідкрите руків’я, перехрестя з загнутим вниз заднім кінцем. Передній кінець перехрестя утворює прямокутну в розрізі високу гарду з розширенням на кінці. У середній частині перехрестя вертикально розташований овальний дротяний перстень, що переходить у другу легко дугасто вигнуту гарду з відігнутим назовні кінцем (рис. 26,4). Описана шабля за характерними ознаками руків’я з двома гардами і вертикальним перснем найбільш зближена до типу швейцарських шабель середини XVII ст. [2].
Рис. 22. Чечуги, XVII ст. (Державний історичний музей, м. Москва) [8]
















Реконструкція
Шабля курінного отамана угорсько-польська типу ІІ (реконструкція Сашка Харченка, майстер Андрій Зубрицький, м. Київ):



Способи носіння шабель

Використані джерела:
- Квасневич В. Польские сабли / В. Квасневич. – СПб: Атлант, 2005. – 224 с.
- Свєшніков І.К. Битва під Берестечком / І.К. Свєшніков. – Львів: Cлово, 2008. – 352 с.
- Тоїчкін Д.В. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: Історико-зброєзнавче дослідження / Д.В. Тоїчкін. – К.: Стилос, 2007. – 367 с.
- Zablocki W. Ciecia Prawdziwa Szabla. – Warsaw: Sport i Turystyka, 1989.
- 5. Типы польских военных сабель XVI-XVIII векав // (переклад з – Zablocki W. Ciecia Prawdziwa Szabla. – Warsaw: Sport i Turystyka, 1989.)
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"