Середа
06 лип., 2022
   

Ukrainian English Polish

Типи козацьких човнів

Рейтинг 3.3 з 5. Голосів: 10

Козацькі човни - історія

Суднобудування в українських козаків здавна розвинулось і досягло високого рівня майстерності та досконалості. Козацькі майстри-корабельники славилися і за межами України. Козацька активність на Чорному та Азовському морях набула міжнародного розголосу. Далі детальніше про типи козацьких човнів.


Козацька чайка

Чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18-20 м, ширина й висота бортів – до 4 м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 козаків. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм.). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів.

Одну чайку споруджувало впродовж півмісяця понад 60 чоловік. Техніка суднобудування, якою володіли майже всі козаки, не була надто складною. Запорожці зрубували високу липу чи вербу і, очистивши її від галуззя, видовбували днище. До нього кріпили дубові ребра, на які зверху вниз нашивали дубові дошки довжиною - 3,5 м, шириною - 30 см. На носі й кормі споруджували щось на зразок кают. Там зберігали провіант, боєприпаси й зброю. До кожного кінця човна прилаштовували окреме стерно, завдяки чому чайка в будь-який момент могла змінити курс на 180 градусів.

У центрі на спеціальному станку укріплювалась щогла з вітрилами, з обох боків човна було від 20 до 40 весел. Отже, чайки котрі одночасно приводились у рух веслами й вітрилами, були дуже маневреними. Борти човна обкладали в'язанками очерету завтовшки від півтора до двох з половиною метрів. Ця своєрідна захисна одежина утримувала судно на поверхні й захищала від ушкоджень, ворожих стріл та куль.

Невисокі, малопомітні, надзвичайно плавучі козацькі човни розвивали швидкість до 20 км/год, що перевищувало можливості тогочасних турецьких галер. Відтак, не маючи змоги конкурувати з турками у потужності кораблів, козаки брали швидкохідністю та маневреністю чайок, уміло використовуючи технічні хиби противника.

Цікавою є стаття сучасного історика Б.В. Черкаса «Військова організація та воєнне мистецтво українського козацтва», в якій знаходимо:

«…морські виправи козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було «турецьким морем». Вийти в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Вздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Пробившись на початку походу крізь ці перепони, козаки опинялися немов у заткнутій посудині, крізь шийку якої треба було ще повернутися назад. Будь-яка поломка човна становила смертельну небезпеку, оскільки безпечного берега, куди б можна було спокійно пристати, не існувало».

Козацька чайка - схемаІлюстрація «чайки» запорозьких козаків з книжки Ґійома Левассер де Боплана 1660 р.

Козацьке судно "Дуб"

Дуб (друга пол. ХVІІ - XVIII ст.) - вантажне вітрильтне судно прибережного плавання, застосовувалося в Причорномор'ї і гирлах Дніпра, Дону, Бугу, в битвах проти Османської імперії в Чорному морі. На відміну від чайок, дуби мали дві або три щогли з вітрилами. Назвою «Дуб» козаки підкреслювали міцність своїх суден та їх високотоннажність - до 100 т. Під час воєнних походів на Дубах перевозили визволених із неволі співвітчизників та велику кількість захоплених гармат. Довжина - до 20 м, ширина - до 6-7 м, висота борту - до 1,8 м.

1434320543 dyb

Козацький струг

Струг (ХІ-ХVІІ ст.) - плоскодонне вітрильно-гребне судно (барка), відоме ще з часів Київської Русі, вміщувало до 60-70 козаків. Довжина човна - 15-21 м, ширина - 5,5-6 м. Струг мав щоглу висотою близько 11 м з прямим вітрилом, 16-40 весел. Човен відрізнявся легкістю і швидкохідністю. Однодеревий корпус оковувався залізом, по бортам для збільшення остійкості і непотоплюваності кріпили пояс зі снопів очерету. Ніс і корма були гострими, палуба була відсутня, на носі й у кормі розташовувалися горища. На кормі, іноді в носі, розташовувалися загребні (рульові) весла. Човен використовувався на річках і озерах, був обладнаний знімною щоглою з невеликим прямим вітрилом, яке ставилося за попутним вітром, і пристосовувалось для транспортування волоком. Озброювалися декількома фальконетами. Ранні струги і чайки практично не мали відмінностей, пізніше у стругів почали чітко розрізняти ніс і корму, яка стала робитися заокругленою. У 16-17 ст. невеликі струги використовувались для захисту річкових торгових шляхів і купецьких валок від розбою.

1434320628 strug

Баркас

Баркас (друга пол. XVII - перша пол. XVIII ст.) - невелике вітрильне вантажне і пасажирське судно. Назва походить від нід. bагкае, ісп. bагкага, італ. bагсассіо. Вітрильне озброєння латинське, з клівером, на короткому горизонтальному бушприті. Довжина - 8-12 м, ширина - 2,4-3 м, висота борту - 1-1,3 м, осаду близько - 0,75 м. Використовувався козаками під час морських походів.

1434320550 barkas

Brockhaus and Efron Encyclopedic Dictionary b18 592-1

Дубок

Дубок (XV - XVI ст.) - парусно-гребний рибальський човен зі шпрінтовим (раніше прямим вітрилом). Ранні човна в основі мали довбаний човен-дуб. Довжина - 10 м, ширина близько - 2,5 м, осадка - 0,5-0,6 м. Добре збережений дубок знайдений в районі Бендер на річці Дністер. Його вік перевищує 500 років. Радіовуглецевий аналіз датував деревину ~1420 років. У деревині збереглися отвори для прив'язування снопів очерету або розтяжок щогли.

1434320639 dybok 6

Скампвея

Скампвея (друга пол. XVIII - поч. XIX ст.)  - невеликий швидкохідний гребний корабель, зменшена на 30-40% венеціанська галера (напівгалера). Назва походить від італ. scampare - тікати, зникати та via - геть. Човни будувалися на Дону і Азовському морі, а з 1790 р. в Бендерах і Кріулянах для військових дій проти Туреччини на Дністрі та Дунаї. Довжина - 20-22 м, ширина - 3 м, осадка 0,7 м, 12-18 пар весел, 1-2 щогли з косими вітрилами. Озброювалася 1-4 фальконетами. Перевозила до 150 чоловік.

1434320581 polugalera

Байдак

Байдак – середній по величині річковий човен. Будова його схожа до чайки. Довжина човна – 7-8 м, ширина – 2 м, осадка човна – 1 м. В човні присутньо 8 веслярів, місткість човна 16-20 чол. Байдак активно використовувався на початкових етапах розвитку козацької морської справи, для хадіння в руслах Дніпра. Виконав роль прототипа чайки. Нині човен з дещо зміненою конструкцією будови днища, має назву ЯЛ. Використовується як шлюпка на великих морських кораблях, а також тренувальний човен основного курсу мореплавства.

kozaki-sudna

Підводні човни козаків

У 1820 році в Парижі, а в 1827 році вже і в Росії вийшла книга французького морського історика Монжері (в деяких джерелах Менжері) «Про підводне мореплавання й війну», в якій, коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав: «Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила». Пише Монжері і про те, як, на його думку, повинен був би виглядати підводний човен запорожців: козаки обшивали свої човни ззовні шкірою; корпус їх накривали герметичною палубою, а над нею вертикально споруджували шахту, всередині якої знаходився козак, який вів спостереження за морем і одночасно керував човном; шахта одночасно слугувала і для постачання свіжого повітря всередину човна; човни в підводному положенні рухалися за допомогою весел, при чому герметичність бортів у місцях встановлення весел забезпечували шкіряні манжети.

pidvodni-chovny-kozakov

До нас дійшли перекази про те, як козаки годинами просиджували під водою, дихаючи через очеретину, могли пропливати кілька верст, сховавши голову у перекинуте цеберко. Недарма ж козаків називали «водяниками», говорили, що вони нібито зналися з чортом і могли просиджувати годинами у воді, що в декого з них є нібито риб’ячі зябра… Відомий дослідник підводного флоту запорожців Богдан Сацюк вважає, що в даному випадку йдеться про козаків-водолазів. У наведеній нами статті цей автор пише і про те, що козак проплив у бочці кілька верст під водою. Козаки-відчайдухи саме в такий спосіб перемагали ворогів. 

Багато відомо про козаків-характерників, котрі неочікувано могли щезнути під водою майже на цілий день. Цікаві пірнали слідом за ними і знаходили своїх товаришів, які хропіли собі спокійно під міхуром, у прохолоді біля корча, бо на поверхні їм, бачите, було дуже спекотно.

kozacka-pidvodna-lodka

Богдан Сацюк: «Щодо конструкції козацькі підводні човни були дуже прості. Таємниче судно за формою нагадувало звичайний ткацький човник. У ньому вміщувалося два козаки – весляр і керманич. Це були відчайдухи. Весляр гріб куценькими веслами. Для того, щоб триматися під водою, брали баласт – пісок, а потім використовували й каміння. Дихали через спеціальну трубу – отвір, верхній кінець якої стирчав над водою. Це було і вікно в життя, засіб для орієнтування. Щоб човен не перевертався, з боків прикріплювали куценькі «крила».

Август Вірлич: «У деяких авторів зустрічаються повідомлення про те, що підводні човни запорожців були обладнані пристроями, що нагадують сучасні кінгстони. В них заван-тажувався баласт (пісок), що сприяло занурюванню у воду. А перед самим ворожим берегом кінгстони відкривалися, пісок висипався у воду, «субмарина» спливала, що, цілком вірогідно, спричиняло шоковий стан у турків. У турецьких літописах, до речі, зафіксовано: запорожці виходили з моря!»

Іван Вільха: «На таких суднах 1595 року запорожці непомітно підійшли до турецької фортеці Синоп. Вартові на бійницях скільки не вдивлялися у море, нічого підозрілого не бачили. Чайки ширяли над рибальськими фелюгами, вітер гнав до берега хвилю та ще якісь колоди. Правда, вони були не зовсім звичайні: стояли сторчма, немов поплавці. Та хіба мало незвичайних речей викидало море на берег! І вартові напівсонно обходили свої пости. Та раптом колоди почали виростати з води, і до берега швидко наближалися човни – не човни, скрині – не скрині… Відкривали стулки в колодах – і з них виходили запорозькі козаки. Коли турки отямилися, було вже пізно. Сміливі відчайдухи захопили місто».

Сучасний український вчений О.С. Олійників: «Року 1595-го запорозькі козаки на підводних човнах несподівано з’явилися попід мурами Синопа й легко здобули його. Ними керував осавул Федір Полоус, який тієї ж весни був обраний на гетьмана…».

Ось як описує використання запорізькими козаками підводних човнів О.Калініченко у своїй книзі «Когорта»: «Запорізькі козаки, успішно подолавши пороги на чайках і підійшовши до Чорного моря, в очеретах швидко переобладнують частину чайок для підводного плавання під водою. Для цього поряд борт до борту ставляться дві чайки і нахиляються одна до одної на 90 градусів так, що один з бортів стає днищем. В такому положенні чайки скріпляються і верхній бортовий стик конопатиться. При цьому в’язанки очерету розташовуються у верхній частині, а весь твердий баласт переміщається вниз побортно. Носові і кормові стерна (рулі) чайок перетворюються на горизонтальні рулі. Всередині між корпусами чайок утворювався водяний тунель, в якому було вертикально і послідовно поставлено декілька коліс від чумацьких возів з грибками. Діаметр гребних коліс – трохи менший за ширину чайок. Верхні гребки знаходились в повітряній подушці, а нижні – у воді «водяного тунелю» і приводились в рух мускульною силою. Зміна курсу відбувалась за рахунок зміни напряму водяного струменю за допомогою діжки без дна. Для регулювання занурення використовувались рулі глибини, тобто носові і кормові стерна. Такий підводний човен мав розміри: довжина дорівнювала довжині чайки, висота корпусу без діжок спостереження і вентиляції дорівнювала ширині однієї чайки у звичайному положенні, а ширина підводного човна була приблизно рівною двом висотам однієї чайки у звичайному положенні. Дуже часто такі підводні човни у складі козацької флотилії на буксирі доставлялись в район бойових дій і потім виконували функцію передового загону флотилії, яка забезпечувала десантування козацьких сил для зайняття плацдарму. Вхід і вихід з такого підводного човна був можливий через вертикальні діжки спостереження і вентиляції, а приведення в нормальне положення виконувалось або в момент нападу (розкривався як горіхова шкаралупа), або силами вартових біля чайок). По прибутті до ворожих портів водяні колеса з підводних човнів знімались, з них демонтували грибки і потім використовували як засіб для доставки важких вантажів (наприклад, трофейних гармат, що були в особливій ціні у запорізьких козаків). Водяні колеса з успіхом використовувались і у випадку пересування чайок по піщаних дюнах в обхід сторожових залог турків.

© Портал SPADOK.ORG.UA

Поділитись статею у соцмережах:


Підписатись на електронну розсилку нових матеріалів: