Неври - стародавній народ, що мешкав після (тобто, вище) скіфів-орачів на північ від Тірасу (Дністер) вздовж Гіпаніса (Південного Бугу) на захід від Бористену (Дніпро).
Неврида! Таємнича країна первісних лісів, непрохідних боліт і синіх озер. На початку II тисячоліття до н.е. саме забилося одне з найдавніших, якщо ненайперше, джерело слов'янського життя. Повільно, величаво несуть свої води Західний Буг, Прип'ять, Нарев, Горинь, Стир, Случ, Ясельда, Стохід, Тур'я, Цна, Ствига, Лань і ще сотні річок і тисячі струмків. Всіх і неперерахуєш. Також неквапливо текли століття за століттям в цьому незайманому краю. Недоторканому тому, що тут споконвічно жили праслов'яни які ніби злилися з природою, розчинилися в ній.
Для чужоземця тутешні хащі - безпросвітна темінь і непролазний бурелом. Для неврів, жителів Невриди (Волині та Західного Полісся) - рідний дім з безліччю доріг і стежок. Кожна з них веде то до невеликого дерев'яного граду, то до укритих серед верб річкових ставків, то до засіяної злаками лісової галявини, або ж до ведмежого лігва чи вовчої нори.
Невридою назвав цей чарівний край давньогрецький історик Геродот. Сам він до цих північних широт не дійшов. Але багато чув про чудеса, що коїлися в землях неврів.
Колись із заселеного ними Полісся вийшов прабатько всіх слов'ян - Таргітай і привів своїх людей до Середнього Дніпра. Від нього пішли чорноліські племена, що сміливо рушили з лісових хащ на південь і освоїли родючий лісостеп Східної Європи. Незабаром там виникли сколотські "царства". Одночасно з просуванням в туманні краї, інша частина праслов'янських племен продовжувала розселятися на захід від Полісся. І зрештою досягла Бурштинового берега.
Так найсильніші праслов'янські племена пішли на захід і на південь, розширирюючи межі своєї давньої Прабатьківщини. А інші роди, у яких сильних чоловіків-воїнів було менше числом та мідної й бронзової зброї невистачало (більше кам'яних сокир), залишилися на берегах Західного Бугу, Нарева і Прип'яті з її притоками. Ось цей край Геродот і назвав пізніше Неврида.
В I тисячолітті до н.е. Неврида була "мостом", що зв'язував воєдино дві могутні гілки слов'янської Прабатьківщини - лужицькі племена і сколотів (скіфів-орачів за Геродотом). Недарма, деякі вчені пов'язували з неврами змішану скіфо-лужицьку (Висоцьку) культуру.
Потрапити зі сколотських "царств" на Бурштиновий берег можна було лише через Невриду або Карпатські перевали.
Шанували в лісовій Невриді найдавніших праслов'янських Богів, особливо, Рода і Берегиню Рожаницю. Вони допомагали зберегти життя слов'янського кореня, виростити малих діточок і поставити на ноги. Нелегко це було в краю дрімучих лісів і туманних боліт. Шанували ще лісових і водяних німф. А було їх безліч. У кожному дубі, грабі, буці, ясені, в кожній сосні і березі жив, за повір'ями неврів, свій лісовий дух.
Ходили неври в вовчих і ведмежих шкурах, від того і самі на них були схожі, та ще зарослі густими бородами. Воїни носили обладунки зі шкіри зубра і ховалися за дерев'яними щитами, що були обтягнуті шкірою. Зі зброї в особливій пошані була залізна сокира - і для бою, і для роботи. Зате в надлишку в родових градах зберігалися для ненавмисного випадку дерев'яні булави, палиці, кам'яні сокири, крем'яні списи, дротики, залізні та кістяні стріли, мідні карбівки.
Античні свідоцтва
Основним письмовим джерелом є свідчення Геродота, згідно з яким, землі неврів на заході межували з агафірсами, на півдні - зі скитами, на сході - з андрофагами, на північ від неврів Геродот поміщав безлюдну пустелю. Є його згадка і про те, що цар (царі) неврів поряд з іншими царями Великої Скитії брали участь у славнозвісній Раді царів Скитії 512 (514) р. до Р.Х.:
Думки учасників (Ради) розділилися: царі гелонів, будинів і савроматів прийшли до згоди і обіцяли допомогти скитам. Царі ж агафірсів, неврів, андрофагів, а також меланхленів й таврів (кримчан) дали скитам таку відповідь: «Якби ви раніше не завдали образи персам і не почали війни з ними, тоді ми вважали б ваше прохання правильним і охоче допомогли б вам. Але ви без нашої допомоги вторглися в землю персів і володіли нею, доки Божество допускало це. Тепер це ж Божество на їхньому боці, і перси хочуть відплатити вам тим же. Ми ж і тоді нічим не образили тих людей і тепер першими зовсім не будемо ворогувати з ними. Якщо ж перси вступлять і в нашу країну і нападуть на нас, то ми не допустимо цього. Але поки ми цього не бачимо, то залишимося у нашій країні. Нам здається, що перси прийшли не проти нас, а проти своїх кривдників.
У підсумку, скіфи, вимотуючи персів, пройшли по царствах Північної Скіфії, відступивши в землю неврів, які тікали на північ у пустелю.
Дослідження
Починаючи з XIX століття історики робили спроби ототожнити неврів з тим чи іншим народом Європи. Археологічні дослідження дозволяють ототожнювати їх з носіями різних археологічних культур, передусім Милоградської культури (VII–II ст. до р.х.). На думку Б.М.Гракова, неврам належать пам'ятки на правому березі середнього Дніпра й аж до лісостепових вод Південного Бугу та Дністра, тобто в першу чергу комплекси сточищ Тясмину та Росі.
Про неврів, що переселилися свого часу в землю будинів (тобто у дніпровське Лівобережжя), нагадують пов'язані своїм походженням з культурою Правобережжя пам'ятки сточища Ворскли. Існують версії, що ототожнюють неврів із предками слов'ян (П.Й.Шафарик, Л.Нідерле) і кельтами. Геродот також повідомляє, що неври за одне покоління до походу Дарія (тобто в середині VI століття до р.х.) змушені були переселитися зі своєї батьківщини в землю будинів через «змій» (тобто, ворогів). Геродот також згадує про диких білих коней (тарпанів), що пасуться навколо великого озера у землі неврів.
Геродот наводить також скитську байку про неврів, яка займала уми багатьох дослідників:
«Ці люди, очевидно, чаклуни. Скити й елліни, що живуть серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду». Це повідомлення дозволило простежити слов'янські уявлення про перевертнів углиб історії. Пізніше, провівши аналогії з тотемними культами індіанців (особливо племені квакіютль - у сучасній Канаді), вчені дійшли висновку про наявність серед неврів культу вовка.
Культ змії та розповіді про перевертнів популярні у литовських племен:
Про культ змії у литовців в середні сторіччя згадує Єронім Празький. Один німецький мандрівник кінця XVI століття, розповідаючи про литовське плем'я жмудь, повідомляє, що жителі «обожнюють тварин та інших чудовиськ, як-от змій, і володіють чаклунством перевертатися у вовків і ведмедів».
Сьогоднішний Нарев географічно є близький до сточища горішнього Дністра, Буга й Прип'яті. Нарев литовською звучить як Наура, що з перехідними звуками у-в також звучить як Навра. У часи Геродоту сточище Наври населяли західні балти. У Естонії існує давнє місто Нарва, а у Польщі місто Нур на лівобережжі Західного Бугу є близьким до Біловезької Пущі, де локалізують озеро з білими конями Геродота.
- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"
