Близько 513 року до н. е. перський цар Дарій І з багатотисячною армією й флотом розпочав похід на Скіфію з метою її загарбання і включення в Перську імперію. Скіфи, завдяки своїй мужності, мобільності, військовій тактиці та майстерності, значно поступаючись ворогу за чисельністю, не тільки зуміли уникнути серйозних втрат, а й змусили перську армію відступити. Як це було? Спробуємо заглибитись у сиву давнину й детально проаналізувати хід історичних подій.
Після приходу до влади 28-річний Дарій, син Віштаспа, четвертий перський цар з династії Ахеменідів, придушив повсталі проти нього країни Елам та Вавилон і того ж 522 року до н.е. утвердився на престолі Єгипту. Через шість років він здійснив успішний похід на Схід, приєднавши долину Інду, після чого рушив на Захід, де йому підкорились острови Самос і Хіос в Егейському морі.
У пошуках союзників для завоювання Еллади Дарій спробував заручитись підтримкою скіфських племен, однак його пропозиція одружити свого сина Савлія з донькою царя Іданфірса - Антіріо була грубо відхилена. Скіфи вщент знищили посольство Дарія, зганьбивши таким чином перського царя. Це викликало бажання помститися й покарати непокірних скіфів. Дарій також згадав "образу столітньої давнини", коли скіфи на чолі з царем Ішпакаєм пішли на Мідію і здобули перемогу над тими, хто чинив їм опір. Позбавивши таким чином влади мідійців, які панували в Азії.
Дарій зрозумів, що не тільки не знайшов союзника або нейтрального сусіда, але має в особі Скіфії сильного ворога, який може перешкодити здійсненню його великих планів. Такого ворога потрібно було знищити.
Один із дослідників пише з цього приводу наступне: «Я схильний бачити в грандіозному задумі Дарія спробу пройти вогнем і мечем по найбільш глибоких тилах Скіфії і вийти в Середню Азію з північного заходу, назавжди розтрощивши міць своїх грізних північно-східних ворогів і завершивши консолідацію північного кордону імперії. Велику роль могли грати і бажання зміцнення на Закавказзі ахеменідської влади, якій безпосередньо загрожували європейські скіфи. Гігантський масштаб не повинен нас бентежити. Не треба забувати величезних розмірів самої імперії і походів Кира, Камбіза і Дарія на території від Бактрії до Барки і Нубії, котрі мало чим поступаються за протяжністю маршрутів. Географічна обізнаність персів про Скіфію, мабуть, була значно вищою за ту, яку мали греки, і мова йшла не про похід у таємничу „країну мороку“, а в країну, ймовірно, добре відому перській розвідці».
Дещо інше пояснення наводить археолог М. І. Артамонов: «Дарій І Гістасп прагнув поширити Перську імперію на весь тодішній культурний світ і, зокрема, підпорядкувати чорноморські колонії греків і тим самим захопити контроль над чорноморською торгівлею, особливо над надходженням необхідного Греції скіфського хліба».
Про задуми почати війну дізнаємося у Геродота, який подає діалог Дарія з його дружиною Атоссою:
— Царю! При всій твоїй могутності ти нічого не робиш. Ще жоден народ ти не підкорив персам і не примножив перської держави. Такій людині як ти, володарю великих скарбів, слід прославити себе великими подвигами, щоб перси знали, що над ними панує великий чоловік. Це піде тобі подвійно на користь: перси будуть знати, що на чолі їх стоїть чоловік, і, займаючись війною, вони не будуть мати дозвілля, щоб повставати проти тебе. Тепер, поки ти ще молодий, ти можеш зробити великий подвиг. Адже зі зростанням тіла ростуть і духовні сили, а коли тіло починає старіти, то з ним разом старіє і дух, котрий вже нездатний до великих звершень.
— Жінко! Все, про що ти говориш, я і сам думаю зробити. Адже я збираюся перекинути міст з нашого материка на інший і йти на скіфів. І це скоро має статися.
Отже, Дарій зібрався війною на скіфів. Перш ніж вирушити в такий далекий і важкий похід, цар подбав про збір необхідних відомостей про Скіфію. Ось що пише про це Ктесій Кнідський в «Історії Персії»: «Дарій наказав каппадокійському сатрапові Аріарамну перетнути Європу в поході проти скіфів і взяти в полон чоловіків і жінок. Аріарамн, переправившись на 30 пятидесятивесельних суднах, взяв скіфів у полон, причому захопив і брата скіфського царя Марсагета, знайшовши його закованим в кайдани за наказом брата за якусь провину. Скіфський цар Скіфарб в гніві написав Дарію зухвалий лист, йому було дано таку ж відповідь».
Сама держава персів ще за часів попередників Дарія сформувалась як держава завойовників, імперія. Кожен новий військовий успіх давав персам ресурси й військовополонених, яких перетворювали на рабів. Населення переможених областей усіляко оподатковувалося і зобов'язувалося брати участь у всіх військових походах персів. Тому перські рабовласники прагнули нових завоювань. Похід через Фракію та Західне Причорномор'я у багату хлібом Скіфію в разі успіху обіцяв незліченні вигоди. І у своєму успіху перси були засліплені - досі вони не знали військових невдач.
Точна дата військового походу Дарія невідома. Вчені висловили безліч різних точок зору щодо цієї дати. Наводячи різноманітні аргументи, міркування, гіпотези і просто здогадки, вони відстоюють той чи інший рік в проміжку між 520 і 507 рр. до н. е. Більшість дослідників вважають, що скіфо-перська війна сталася в 512-514 р. Абсолютно точну відповідь дати поки що неможливо.
Геродот повідомляє про чисельність перського війська наступне: «Війська, без морського флоту, налічувалося 700 000 разом з кіннотою, кораблів ж було зібрано шістсот». Помпей Трог також вказує, що Дарій «вступив у Скіфію з 700 000 озброєних людей». Аналогічні відомості наводить Йордан, який відзначає, що Дарій «виставив проти скіфів військо з 700 000 озброєних вояків». А Ктесій Кнідський називає іншу цифру — 800 000 війська.
Артабан, брат Дарія, рішуче противився того, аби той пішов проти скіфів, нагадуючи про їх недоступність. Але він не переконав Дарія послухатися корисних порад. Артабан замовк, а Дарій після того, як у нього все було приготовлено, почав військову кампанію. Також Геродот розповідає, що "один з персів — Ойобаз — упросив Дарія, оскільки у нього було три сини і всі готувалися до походу, залишити йому одного. Той же сказав, що залишить йому всіх дітей, оскільки він, будучи йому другом, просить небагато чого. І ось Ойобаз дуже радів, сподіваючись, що сини позбавлені від походу. Дарій наказує тим, хто був поставлений для цього, убити всіх синів Ойобаза. Вони, убиті, були залишені тут же, на місці". Цей уривок свідчить про жорстокість і цинізм перського царя.
Отже, десь 513 року до н. е. під командою полководця Мегабаза військо Дарія рушило із Суз «царською дорогою» до Сард у Лідії і далі до Халкедону, де під керівництвом грецького інженера Мандрокла з Самоса вже був готовий 750-метровий понтонний міст через Босфор. Для будівництва моста було обрано найвужче місце протоки. Його ширина тут дорівнює 750 м. У цьому районі зараз височать руїни середньовічних фортець Анадолу-Гіссаро на азіатській стороні Босфору і Румелі-Гіссаро на європейському березі. Ця ділянка була найбільш зручною, як для будівництва самого мосту, так і для переправи
Міст настільки вразив Дарія, що поблизу моста за його наказом були поставлені два стовпи з білого мармуру, на одному з яких перською, на іншому грецькою, були зазначені всі підвладні персам племена і народи, які взяли участь в переході через протоку, що відділяла Азію і Європу.
Невдовзі почалася переправа. Піхота і кіннота Дарія мостом перейшли на європейський берег протоки. По той бік Босфору перського царя вітали представники грецьких полісів, що прибули за його наказом. Серед них Мільтіад, тиран Херсонесу Фракійського (майбутній герой Марафонської битви), Гістіей мілетський, Лаодамант фокейський, Еак самоський (син Сілосона-молодшого), Коес лесбоський і Страттіс хіоський. Еолійськими кораблями командував Арістагор кімський. Тирани міст з берегів Гелеспонта (Дарданелл) і Пропонтиди (Мармурового моря), — Абідоса, Візантія, Лампсака, Кізіка та інших — теж привели свої кораблі.
Після цього греки піднялися вгору за течією та побудували ще один міст для переходу військ Дарія на лівий берег Істра (Дунаю), у скіфські степи. Греки були вражені шириною і багатоводдям Дунаю, що настільки не був схожим на маловодні і річки їх батьківщини, що висихали в літній час. Міст був готовий до терміну.
Після переправи через Боспор Дарій І рушив зі своїм численним військом через Фракію до гирла Істра. Від Боспору Фракійського до річки Істр перське військо пройшло близько 700 км. Цей шлях зайняв приблизно місяць.
За Геродотом, біля переправи на землі скіфів відбулося наступне:
«Коли ж Дарій і піше військо, яке було з ним, прибули до Істру, то, після того, як всі переправилися, Дарій І наказав іонійцям, зруйнувавши міст, слідувати за ним по суші. Коли ж іонійці готувалися руйнувати і робити те, що наказано, Кой, син Ерксандра, стратег мітіленців, запитавши перш, чи завгодно буде Дарію вислухати думку того, хто бажає її висловити, сказав наступне: „О царю! Ти збираєшся зробити військовий похід проти країни, в якій не виявиться ніяких посівів і жодного обжилого міста. Дозволь мосту стояти недоторканним на цьому місці, а охоронцями його залиш тих, хто його збудував. І якщо, знайшовши скіфів, ми здійснимо все згідно з задумом, то повернення нам забезпечене. Якщо ж ми і не зможемо їх знайти, то, принаймні, повернення для нас буде безпечним. Адже я анітрохи не боюся, що ми будемо переможені скіфами в битві. Я більше боюся того, щоб ми, не будучи в змозі їх знайти, блукаючи, не зазнали б якої-небудь біди. І може бути, хто-небудь скаже, що я кажу це заради самого себе, щоб залишитися. Я ж відкрито висловлюю думку, яку вважав для тебе, царю, найкращою. Сам, однак, піду слідом за тобою і не залишуся“.
Дарій І був дуже задоволений порадою і відповідав йому такими словами: „Чужинець лесбосець, коли я щасливо повернуся назад у мій дім, прийди до мене неодмінно, щоб я віддячив тобі за добру пораду добрими справами“. Сказавши це і зав'язавши шістдесят вузлів на ремені, він, покликавши для бесіди іонійських тиранів, говорив наступне: „Мужі іонійці! Колишнє рішення, висловлене щодо моста, я скасовую. Ви ж, взявши цей ремінь, робіть так. Як тільки побачите, що я вирушив проти скіфів, то починаючи з цього часу ви кожен день розв'язуйте по вузлу. Якщо ж протягом цього часу я не прибуду, а дні, відведені вузлами, у вас прийдуть до кінця, відпливайте на свою батьківщину. Але до того часу, оскільки я змінив рішення, охороняйте міст, проявляючи все заради його порятунку й охорони. Роблячи так, ви мені надзвичайно догодите“. Сказавши це, Дарій І рушив вперед».
Десь у червні перське військо Дарія вступило у безмежний скіфський степ. Спершу перси не побачили жодного скіфського воїна. На третій день походу вдалині почали з'являтись вершники, наздогнати яких персам не вдавалось.
Скіфи були сміливими та заповзятливими воїнами, відмінними вершниками та стрільцями, стратегами. На своїх витривалих степових конях вони швидко долали величезні відстані, несподівано та стрімко атакували ворога. Боягузтво вважалося у скіфів найбільшою ганьбою. На щорічних зборах скіфських воїнів тільки той, хто здобув перемогу над ворогом, міг здобути чашу вина з рук вождя. Ті, хто не здійснив військових подвигів - сідали осторонь. Це переживалося скіфами як найбільше приниження.
Дізнавшись про багатотисячне військо Дарія, яке опинилося на їхній території, скіфи провели військову нараду - були зібрані усі племена, зокрема й союзні їм савромати, таври, агафірси, гелони і будини. Деякі племена, наприклад андрофаги, відмовилися від пропозиції скіфів, відчуваючи себе у відносній безпеці. Вони звинувачували скіфів у поході на Мідію і небажали ризикувати власним спокоєм та добробутом. Деякі історики вважають, що можливо Дарій І постарався перешкодити об'єднанню сил скіфів та їх сусідів й попередньо розіслав царям усіх сусідніх зі Скіфією племен повідомлення, що він ніби-то йде війною тільки на скіфів і нікого більше завойовувати не збирається.
Отже, скіфами було прийняте рішення не вступати з Дарієм у близький бій, а здійснюючи періодичні контр-напади, заманити його якомога далі від переправи у безмежні скіфські степи. Жінок та дітей і всю худобу вони відправили далеко вперед. При собі скіфи залишили лише стільки худоби, скільки їм потрібно було для прогодування загону. Також скіфи засипали усі криниці і джерела, підпалювали степ, винищували рослинність, аби таким чином позбавити ворога будь-яких благ і ускладнити йому пересування. В історії ця військова тактика отримала назву "Тактика спаленої землі". І вона повністю виправдала себе. При такій великій чисельній перевазі персів, скіфи не могли дозволити собі піти у відкритий бій. І вони вимотували ворога по повній - і психологічно, і фізично.
Чим далі на схід, тим пустельнішою ставала місцевість. Ні людей, ні міст, ні доріг. Почала відчуватись гостра нестача продовольчих записів і води. Просуваючись вздовж узбережжя Меотидського озера (Азовського моря), у серпні Дарій дістався ріки Оар в Приазов'ї й розташувався табором на її березі. Перси взялися за будівництво укріплень, восьми величезних стін, що замикали великий простір, але почувши про те, що скіфи обійшли його і тепер перебувають в його тилу, почав повертатись назад.
Скіфські загони здійснювали "психічну атаку" - постійно з'являлись і дразнили ворога, уникаючи прямого контакту, тримаючись на відстані одноденного переходу, заманюючи персів до себе, залишаючи при цьому їм худобу - не даючи померти з голоду. Дарій усіма силами в нервах намагався переслідувати їх, ведучи військо як можна швидше, але скіфи були недоступними. На думку деяких дослідників, скіфи використовували кам'яні насипи (могили) з гротами і печерами як укриття, що дезорієнтувало противника.
Постійні активні пересування, відсутність бою як такого, вичерпання провіанту і запасів наближало персів до поразки. Нарешті, військо Дарія, переслідуючи скіфських вершників, на свою голову зайшли на територію тих самих андрофагів й інших племен, які раніше відмовлялися воювати на боці скіфів. Побачивши наступаючих скіфів на своїх землях, деякі з них, продовжували тактику, розпочату скіфами, а інші вдавалася до більш радикальних дій, наприклад андрофаги, які "прославились" канібалізмом.
Як стверджує Геродот, Дарій остаточно вирішив відступити після одного знакового випадку. Він відправив гінця до скіфського полководця Іданфірса, передавши таке:
„Дивна людино, чому зайцем тікаєш, хоча у тебе є можливість зробити одне з двох? Адже, якщо ти вважаєш, що ти сам здатний протистояти моїй могутності, тобі слід, зупинившись і припинивши блукання, битися, коли ж ти усвідомлюєш, що ти слабший, то й тоді, припинивши втечу і несучи своєму владиці в дар землю і воду, прийти для переговорів“.
На відповідь до Дарія прибув вісник з незвичним для перса посланням:
Мої справи, о Перс, йдуть таким чином: я і раніше не бігав в страху ні від кого з людей і тепер від тебе не біжу, і я не роблю тепер нічого нового порівняно з тим, що звик робити в мирний час.
Поясню і те, чому я не вступаю з тобою негайно в бій. У нас немає ні міст, ні обробленої землі, ні боязні, що вони будуть захоплені і розорені. Нас ніщо не змушує швидше вступати з вами в бій.
Не я прийшов у твою землю, а ти в мою. Коли схочу, тоді й поміряюся з тобою силою. Ось якби ти знайшов і спаплюжив священні могили наших предків, тоді побачив би, лякливі ми зайці чи ні.
Впертий перський цар на цьому не зупинився і відповів:
– Нерозумний скіфе! Хто тебе навчив так по-дурному воювати? Я вже тобі казав: якщо відчуваєш у серці мужність – спинися й поміряємося силою. Мене ще ніхто в світі не перемагав! Якщо ж не маєш сили й зваги в серці – пришли мені, своєму володареві, звичні в такому разі дари: воду в срібному глекові й землю на золотій мисі. І я допущу тебе до себе й дозволю, на знак верховної ласки до тебе, поцілувати носак мого черленого царського чобота. Я був і буду твоїм господарем, а ти був і лишишся моїм вірним рабом!
Така нахабність і обмеженість дещо розгнівила скіфського царя Іданфріса й він наказав негайно відправити Дарію "дарунки" - птаха, мишу, жабу і п'ять стріл:
Щодо битви вже сказано достатньо.
Владиками ж своїми я вважаю лише Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів.
А замість дарів землі і води я пошлю тобі такі дари, які тобі личить отримати. За те, що ти оголосив себе моїм владикою, тобі доведеться ридати.
Така відповідь скіфів.
Скіфська антропоморфна кам'яна скульптура (ідол, кам'яна баба). Галло-римський археологічний музей у Тонгерені, Бельгія.
Перси запитали гінця про значення цих загадкових подарунків. Він сказав, що йому було наказано лише віддати "подарунки" і додав, якщо перси такі мудрі, то хай самі додумаються, що вони означають. Це черговий раз спантеличило персів, і вони не відразу зрозуміли, що це все насправді значить. Геродот передає висловлені припущення: «Дарій подумав, що скіфи віддають йому і самих себе, і землю, і воду. Він припустив це на тій підставі, що миша живе в землі, харчуючись тими ж злаками, що і людина, жаба — у воді, птах найбільше походить на коня; стріли ж означають, що скіфи віддають свою військову міць».
Насправді ж ці "дарунки" скіфів означали інше, і перський полкодводець Гобрій першим правильно витлумачив їх:
«Якщо ви, перси, не полетите в небо, як птахи, не зариєтеся глибоко в землю, як миші, або не стрибнете в болото, як жаби, то ви будете вбиті цими стрілами і не повернетеся додому».
А скіфи, принісши "дари", тим часом не витрачали часу і перейшли до активних дій. Від Геродота дізнаємося: «Між тим одна частина скіфів, що перше отримала наказ нести охорону біля озера Меотиди, а тепер йшла до Істру для переговорів з іонійцями (греками), прибувши до моста, оголосила наступне: „Мужі іонійці, ми несемо вам волю, якщо тільки ви захочете послухатися. Ми знаємо, що Дарій наказав вам охороняти міст тільки шістдесят днів, а якщо він протягом цього часу не з'явиться, відійти в свою батьківщину. Тепер же ви не будете винні ні перед ним, ні перед нами, поступивши таким чином: залишайтеся встановлене число днів, а після цього негайно йдіть, радіючи з того, що ви вільні, і відчуваючи вдячність до богів і скіфів. А того, хто колись був вашим повелителем, ми приведемо в такий стан, що він ні на кого вже не піде війною“. Коли іонійці ніби-то погодилися так вчинити, скіфи негайно поспішили назад».
Події у Скіфії наближалися до розв'язки. Остаточно вимотавши загарбників, вони вирішили дати відкритий бій. Геродот повідомляє: «Після того як дари були доставлені Дарію, ті скіфи, що залишилися на місці вишикувалися в пішому і кінному строю проти персів, щоб вступити з ними в бій. До скіфів, що стояли в бойовому порядку, всередину строю забіг заєць, і кожен, хто бачив зайця, кидався за ним. Коли ж скіфи стали шуміти і кричати, Дарій спитав, що за шум у ворога. Дізнавшись, що вони переслідують зайця, він сказав, звертаючись до тих, з ким мав звичай говорити і в інших випадках: «Ці мужі ставляться до нас з великим презирством, і мені тепер зрозуміло, що Гобрій правильно сказав про скіфські дари. Оскільки і мені самому тепер вже здається, що справа йде саме таким чином, необхідно добре подумати, щоб наше повернення назад було безпечним».
Гобрій дав пораду Дарію: «О царю, я і раніше на підставі чуток був майже переконаний в недоступності цих людей, прийшовши ж сюди, переконався в цьому ще більше, побачивши, як вони знущаються над нами. Тепер же, мені здається, як тільки настане ніч, ми повинні розвести багаття, як ми це зазвичай робимо і в інший час, та обманом залишити на місці тих воїнів, які абсолютно нездатні переносити труднощі, прив'язати всіх ослів і піти, перш ніж скіфи попрямують до Істру, щоб зруйнувати міст, або іонійці візьмуть яке-небудь таке рішення, котре нас погубить».
Історик Д.С.Раєвський бачить у сюжеті з зайцем відображення скіфських вірувань у магічну силу полювання на зайця: принесення його в жертву забезпечувало родючість, приносило благополуччя. Тому вже готові битися з персами, скіфи кинулися за зайцем.
У висновку, з настанням ночі, взявши добірну частину війська, а інших - виснажених, хворих, поранених і менш потрібних залишивши вмирати, Дарій форсованим маршем рушив назад до Істру (Дунаю). Фактично, підступно зрадивши власне військо, яке для нього було не більше, аніж витратний матеріал і спосіб звеличення, йому таки вдалося ввести в оману скіфів і відірватися на значну дистанцію.
На жаль, греки не дотримали слова. Афінянин Мільтіад, полководець і тиран херсонесців, тих, що на Геллеспонті, запропонував послухатися скіфів і спробувати звільнити Іонію. Пропозиція мілетянина Гістіея була протилежною цьому. Він говорив, що тепер завдяки Дарію кожен з них є тираном міста, якщо ж влада Дарія буде повалено, ні сам він не зможе керувати мілетянами і ніхто інший не зможе керувати ким би то не було. Коли Гістіей висловив таку думку, усі негайно схвалили його думку, хоча раніше погоджувалися з Мільтіадом.
Таким чином, Дарію пощастило: греки не зруйнували міст і, дочекавшись на повернення свого володаря, допомогли йому з військом переправитись через Істр і дістатись Херсонесу Фракійського, а звідти — Малої Азії. Довірливі скіфи повірили іонійцям (грекам), які вже дурили їх не раз і перси просто вислизнули. Після цього випадку, скіфи почали судити про іонійців як підлих боягузів, рабів, вроджених невільників, які люблять свого пана і ні в найменшій мірі не схильні до опору.
Ось так Дарій врятувався від розгрому. Скіфо-перська війна закінчилася втечею Дарія. Перемога над таким сильним ворогом сприяла подальшій консолідації усієї Скіфії, зміцненню її могутності і авторитету. Натхнені перемогою, скіфи, як вважають дослідники, підпорядкували собі лісостепові племена, потім встановили протекторат над Ольвією та Ніконом. А через деякий час скіфи здійснили похід через Фракію і дійшли до Херсонеса Фракійського. У результаті перемоги над персами в античній традиції народилася слава про скіфську доблесть й непереможність цього народу.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Використані джерела:
- Геродот. Історії в дев'яти книгах. Книга IV. Мельпомена. Переклад А.Білецького.
- Ктесій з Кніди. Історія Персії.
- Кирил Галушко. Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення (2016)
- Дмитро Копилов. Скіфський похід Дарія Гістапа // Електронний ресурс "Цей день в історії".
- Є. В. Черненко. Скіфо-перська війна. Київ 1984 р. Інститут археології України.
- Б.М. Мозолевський. Скіфський степ (1983)
- Тамара Т.Райс. Скифы. Строители степных пирамид.
- Dimitar Draganov. The coins of the Scythian Kings (2016)
- Alfred Church. The Story of the Persian War (2018)
- Peter S. Wells. Beyond Celts, Germans and Scythians (2001)
- The Cambridge Ancient History. — Cambridge, UK : Cambridge University Press, 1982. — Vol. 10: Persia, Greece, and the Western Mediterranean.
- Shahbazi, Shapur (1996), Darius I the Great, Encyclopedia Iranica, vol. 7, New York: Columbia University
- Ancient Warfare magazine Vol VIII-3 - Horsemen of the steppes.
