Амадоцьке озеро (Амадоцьке болото) — загадкове озеро за часів Геродота (V ст. до н.е.) і Птолемея (ІІ ст.) у верхів'ях Південного Бугу, на межі Поділля та Волині, зображене на низці середньовічних карт з позначеннями "Lago" або "Lacus" - озеро, а також "Palus" та "Paludi" - болото.
Існування озера досі залишається спірним і не підтверджене офіційними науковцями. Зафіксовано такі назви загадкового об'єкта: Amadoca (Амадока), Amadoca Palus (Амадоцьке болото), Amadoca Lago, Amadoca Lacus (Амадоцьке озеро).
Сарматія і сарматські племена, включаючи "amadoca" на карті 1701 року Христофора Келлера
Озеро зображене на цілій низці середньовічних мап європейських картографів:
- Карти Птолемея;
- Карти Менкатора;
- Карти Абрагама Ортеліуса;
- Карти Каспара Вопеліуса;
- Карти Себастьяна Мюнстера;
- Карти Ніколауса Германуса;
- Карти Бернарда Ваповського;
- Карти Вацлава Гродецького;
- Карти Андрея Пограбіуса;
- Карти Якуба Гастальді;
- Карти Гійома Ле Тесту;
- Карти Йодока Гондта;
- (ознайомитися з повним список середньовічних карт).
Безліч топомінімів зі словом "amadoca" зображено на карті Абрагама Ортеліуса, 1624 рік. Не виключно, що так-звані "гори Амадоків" могли являти собою якісь штучні насипи, або навіть кургани, або це товтри, що усе разом утворювало стіну-межування амадоків з іншими племенами - чунами.
Сама назва "Амадока" походить від етноніму скіфо-сарматського племені - амадоки, проживаючих в басейні Бугу. Дослідник О.Стрижак пов'язує цю назву зі скіфським етнонімом «amaadaka» («сироїд»). Попередник Геродота - Гелланік згадує скіфське плем'я амадоків і земля їх називалася Амадокією. У Клавдія Птолемея в Географії згадуються і Амадоцьке озеро, і Амадоцькі гори і місто Амадоки і народ амадоки, які всі розміщуються в руслі нинішнього Південного Бугу.
Амадоки і Амадоцьке озеро в районі витоку Південного Бугу на картах Птолемея.
Амадоцьке озеро та плем'я амадоків на середньовічній карті Європи Каспара Вопеліуса за 1555 рік. Об'єкт позначено між Волинню та Поділлям.
Амадоцьке озеро між Волинню та Поділлям на карті "Europa die erste, Tafel des Ersten Buchs" Йоганна Стампфа (Zürich, 1548-50). Карта є художньою версією карти «Космографія» Себастьяна Мюнстера. Також тут біля Кракова позначені західні поляни - Polen.
Амадоцьке озеро на карті Європи Себастьяна Мюнстера. Позначено як притока річки Bog.
Амадоцьке болото (Amadoca palus) - позначене в центрі мапи Польського та Угорського королівств Себастьяна Мюнстера.
Амадоцьке озеро на карті в районі Городка "Polonia Et Hungaria Nuova Tavola" Жироламо Рушеллі (Венеція, 1560 р.) Мапа цікава ще й тим, що на ній присутні регіональні назви українських земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія). Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі — Правобережна Україна. На карті вказаний Вишгород, а Київ — ні. Також на цій карті чітко зображено ще одне загадкове озеро - "Сарматське озеро", різні назви якого також присутні на інших мапах: Sarmatica Palus (Сарматське болото), Sarmatica Lago, Sarmatica Lacus (Сарматське озеро).
Невідоме озеро на карті Гійома Ле Тесту, "Cosmographie Universelle", 1555/56 р. Подібно до решти мап, озеро позначено над Поділлям, під самим кордоном земель, поруч із невеликим заліссям.
Мапа "Il disegno… del regno di Polonia, e parte del ducado di Moscovia… Scandia, Svevia, Ustiuga… Giac:o di Castaldi piamontese cosmogr. In Venetia. MDLXII" Я. Гаральдо (Венеція, 1562 р.). Варто зауважити, що тут зображені одразу 2 озера - Сарматське озеро та Амадоцьке озеро.
Карта Європейської Сарматії Андреаса Пограбіуса (Пограбки) за 1570 рік. Маємо доволі значне за розмірами озеро "Amadoca Lacus" - між Поділлям там Волинню. Є й інші - безіменні озера, позначені на карті вище.
Невідоме водоймище у лісистій місцевості на межі Волині та Поділля, яке зв'язує ріку Случ та місто Скала на карті Польського королівства за 1570 рік, розроблена Абрагамом Ортеліусом.
Мапа Вацлава Ґродецького, 1580 р. Озеро на цій мапі зображено аналогічно передній - на кордоні двох земель.
І на завершення - карта Литви від Меркатора (1595). На ній дуже чітко видно обидва озера - і Амадоцьке (Amadoca lago), і Сарматське (Sarmatia lago). Південна межа Амадоцького озера доходить до Городка, західний кордон практично впирається в Збараж і Тернопіль, а Красилів показаний на північ від озера. Ізяслав вже знаходиться на деякій відстані від озера, на північ від нього.
Останній раз на історичних мапах загадкове озеро з'являється у Йодока Гондта - без позначень, у дуже стислій формі:
Південний Буг справді бере початок в болотах - болотах Хмельницької області, розташованих на вододілі між річками Збруч і Случ (висота 320 м). У верхній ділянці (витік – м.Хмелницький – селище Меджибож) Південний Буг протікає в південно-східному та східному напрямках в низинних і заболочених берегах, з яких лівий берег трохи вище правого. Притоки верхньої ділянки також заболочені. Тут створено багато ставків. Такий характер властивий Південному Бугу майже до гирла річки Ікви, де він прокладає собі шлях серед осадових порід. Південніше, розмиваючи тверді породи, річка протікає в глибокій долині. Лівою притокою верхньої ділянки Південного Бугу є річка Бужок. Інші притоки - річки Вовк, Згар, Десна, Соб, Савранка, Синиця, Кодима, Інгул та ін.
Південний Буг - друга за довжиною ріка України після Дніпра (806 км), впадає до Бузького лиману Чорного моря. Давні греки звали Буг — Гіпанісом або Іпанісом (бурхливий потік), османи-турки називали її Ак-су, що означає «біла вода». Готський історик Йордан (VI століття) називав її - Багасолою, пізніше баварський дослідник Ізограф Равенський – Вагасолою. За часів Святослава Войовника для візантійців вона була "Куву". З V до VIII століття н.е. Південний Буг був серйозною перешкодою для всіх мігруючих народів у цьому районі.
У 4-му томі своєї "Історії" - "Мельпомена", Геродот писав про Південний Буг наступне:
Третя ж річка - Гіпаніс - рухається з [межами] Скіфії, витікаючи з великого озера, навколо якого пасуться дикі білі коні. Це озеро правильно називається матір'ю Гіпаніса. Виникає з нього річка Гіпаніс на відстані п'яти днів плавання ще вузька і [вода в ній] прісна, а звідси до моря на відстані чотирьох днів плавання вода надзвичайно гірка...
Карта з Атласу Жіль Робе́р де Вогонді́ (1757, Париж). Річка Південний Буг позначена тут як Гіппаніс (Hypanis), а Дніпро як Борисфен (Borysthenes). Вся територія України позначена - Сарматія (Sarmatia).
Ріка Південний Буг на карті Боплана - позначена як "Bog".
Є версії, що назва "Буг" походить від давнього санскритського кореня «bha», що означає - святий, той, що наділяє добром (звідси ряд інших слів санскриту: "Бхага" - щедрий, "Бхаватат" - Господь-Бог, "Бгаратта" - священна країна). Власне, Ґійом Левассер де Боплан, який може вважатись засновником української картографії, і позначає річку як "Bog R." (Бог Руський). У літописах слов’янської доби, що датуються 14 сторіччям писано: «…йде борзе по ми и сгони их (берендеїв) зарекою Бог». Інший літопис: “Приидоша межи Бог и Днестр и седоша тама”. Отже, схоже, що початкова назва ріки - Бог.
Молдавська дослідниця, географ Віра Вєріна у своїй праці «Зв'язок Дністра з Південним Бугом і Дніпром на карті Георгія Райхерсторфера» (Кишинів, 1970), ґрунтуючись на «Орографії Молдавії» 1541 року Георгія Райхерсторфера та власних натурних обстеженнях терену, стверджувала наявність Амадоцького озера. Зокрема, вона писала:
"Місця колишнього озера Amadoca palus нами були обстежені в 1969 році. На нашу думку, воно розташовувалося між селищем Кузьмін і р. Скалатом. Від р. Скалата (Тернопільська область) і майже до Кам'янець-Подільського простягається товтрова гряда... яка являє собою бар'єрний риф середньоміоцеового моря... (Amadoca montes). В околицях р. Сатанова Хмельницької області головна гряда разом з бічними гребенями становить неповне кільце, через яке проривається на південь річка Збруч... Всередині цього товтрового півкільця поверхня абсолютно плоска й складена, мабуть, озерно-лагунними відкладеннями. В обривах Збруча й двох його малих приток виявляються озерні відкладення... Усередині цієї "чаші" існувало колись озеро, яке знаходиться в значній частині Сатанова. В історичних документах вперше згадується Сатанів у XV столітті. Захищаючись від татаро-турецьких набігів, жителі Сатанова використовували фортецю, що збереглася і понині на високому березі колишнього озера Амадок... Мабуть, озеро до цього часу вже висохло".
Згаданий В.Веріною замок та колишній атолл Сарматського моря (на горизонті)
Доктор історичних наук Ярослав Дашкевич зібрав вичерпну іконографію та писемні звістки 15—16 століть щодо озера — загалом близько 40 джерел. У праці «Східне Поділля на картах 16 століття» (1990) він зробив такий висновок: «Пошуки неіснуючого озера, капризу географів 15—16 століть, значною мірою нагадують невдалі спроби підвести раціональну базу й під інші картографічні фантазії».
Дослідник Дмитро Чобіт вважає, що: на середньовічних мапах могла мати місце орфографічна помилка: замість «Amadoca» варто писати «Avadoca», у цьому випадку слово походитиме від латинського «vado» — брід; озеро (став) — плід інженерної думки наших далеких предків, вимагає більш ґрунтовних досліджень.
Українська дослідниця Кам'янця-Подільського Ольга Пламеницька присвятила чимало уваги проблемі локалізації Амадоцького озера. Вона видала книгу "Фортеця Кам'янець", у якій наведено чимало гіпотез і навіть доказів. Наприколад: "Турецький хроніст Саад-ед-Дін, описуючи у своїй хроніці похід турків у 1498 році на землі Західної України, згадував "озеро, подібне моря, на берегах якого було багато видатних міст"... Папський нунцій у Польщі, Руджері, у звіті в Рим, складеному в 1565, зазначав, що на Поділлі є "найбільше в тих краях озеро Амадока, з якого бере початок багато річок, а на його берегах є кілька сіл і містечок" ... Географ А. Теве у виданій в 1575-м "Космографії" писав, що "головне місто Кам'янець, резиденція єпископа, розташоване над річкою Стир, що витікає з болота, яке називається Амадока, на Поділлі. Далі воно з'єднується з Бористеном, який звуть Самим маленьким"...
За дослідженнями О. Пламеницької, що ґрунтуються на картографуванні поселень, розміри озера в XIV ст. — близько 130 на 30 км. Водоймище мало видовжену форму в напрямі південний схід — північний захід. З озера брали початок чотири притоки Дністра — Збруч, Смотрич, Студениця, Ушиця, а також річки Случ, Горинь і Південний Буг. О. Пламеницька виконала карту-реконструкцію меж Амадоцького озера. Висихання озера, на думку О. Пламеницької, пов'язане з неотектонічними зсувами, зокрема голоценовими рухами земної кори Наддністрянського Поділля. Неотектонічні рухи Наддністрянщини досліджено В. Палієнко, І. Соколовським, Н. Волковим, О. Шевчуком та ін.
Спроба О.Пламеницької реконструювати Амадоцьке озеро на сучасній карті України.
У 1999 році О.Пламеницька виклала новий погляд на проблему Амадоцького озероа з урахуванням літописних повідомлень (зокрема про похід Батия в середині XIII ст.). Вони начебто показують, що пересування швидкої монгольської кінноти по території Пониззя, порізаній численними допливами Дністра та відокремленій від основного театру воєнних дій Амадоцьким озером, було вкрай незручним і практично означало форсування численних річок, що затягнуло би військовий рейд монголів у Європу. Між тим, перебіг літописних подій не дає необхідного часового резерву для здійснення такої тривалої експедиції. Під час першого руйнівного походу на Русь і Європу (1240-1241 рр.) монголи, правдоподібно, оминули Пониззя, відокремлене Амадоцьким озером від основного театру військових дій. Легка й швидка монгольська кіннота не затримувалася надовго для переправ через повноводні допливи Дністра й облоги невеличких міст; вона обійшла озеро Амадоку з півночі. Через це маршрут Батия з Києва на Володимир пройшов по дотичній до північного берега озера найкоротшим шляхом. Ординці повернулися на Пониззя вже після завоювання західних земель. Але й тоді вони не спустошили край. Його врятувало визнання 1255 року тогочасним правителем Пониззя Милієм протекторату Золотої Орди.
2004 року директор Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» Ростислав Сосса, який захистив докторську дисертацію з історії картографування території України, зазначив, що раніше Амадоцьке озеро «зображували на всіх картах між Поділлям і Волинню, біля витоків річок Південний Буг, Стир і Горинь. Тільки у 18 столітті було доведено, що насправді такого озера не існує». Причиною з'яви озера-фантома, за словами вченого, могло бути те, що його нанесли на карту на основі чиєїсь недостовірної розповіді. Можливо, це була помилка переписувача. Але внаслідок цього озеро «стало кочувати з однієї карти на іншу».
Висновки
Озеро (болото) Амадока присутнє на великій кількості середньовічних і ренесансних картах різних картографів, серед них карти таких авторитетних вчених-математиків як Меркатор та Гондт. Ця водойма не зустрічається лише на картах родини Блау та Томаша Маковського (карта Радзивіла). Гравюри Амадоцького озера - чіткі, більшість з них мають пояснення і позначення, тим часом як невідомі об'єкти залишаються безіменними. Отже, його складно назвати вигадкою або просто проігнорувати, списавши усе на міфотворчість картографів Середньовіччя, які ніби-то сліпо копіювали карти Птолемея.
Швидше за все, Амадоцьке озеро таки існувало. Причому, певні передумови виникнення та існування такого водоймища справді існували. Питання в іншому - чи не помилився автор з розмірами та локалізацією цього загадкового озера, чи то пак, болота? Цілком вірогідно, що воно існувало не в Побужжі, а десь в іншому регіоні - Тернопільщині/Хмельниччині, де є офіційно засвідчені підземні озера протяжністю 100+ км, а отже Амадоцьке озеро, теоретично, просто могло піти під землю (вода перейшла у карстові порожнини).
Є ще один цікавий момент. Судячи по картам та описам, Амадоцьке озеро знаходилося на лінії кордону між Волинню та Поділлям. Проте, десь починаючи з XVII ст., а можливо й раніше, відбувся зсув границь Поділля і Волині - межа раптово зміщується, тобто просідає, а озеро - зникає з карт. За рахунок чого це сталось - в результаті природнього висихання озера, що потягнуло за собою зміщення кордонів, чи війни і військово-політичні договори? Мають відповісти фахові історики.
Так чи інакше, швидше за все, нам вже не вдасться відповісти остаточно на питання "Чи існувало Амадоцьке озеро?", адже самого озера не існує. Усе решта - наші припущення, догадки, гіпотези. Однак, такі загадки додають ще більшого азарту та інтересу до вивчення нашої спадщини, нашої минувшини та спонукають невтомно, раз-за-разом, розкривати її, раніше невідомі, пласти.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
Використані джерела:
- Дмитро Чобот. "Клавдій Птолемей і Амадоцьке озеро"
- Ольга Пламеницька. Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець (2012)
- Екологічний атлас басейну річки Південний Буг (2009)
- Форум "Замки и фортеці України"
- Papacoma
- Т. Дишкант. Визначення топонімів Азіатської Сарматії, Колхіди, Іберії , Албанії (Львів, Сполом, 2010)
- Т. Дишкант "Рипейські гори" (Львів, Сполом 2012)
- Георгій Чорний. Київ досвітній (2014)
- Верина В. Н. Связь Днестра с Южным Бугом по карте Георгия Райхерсторфера… — С. 166.
- Дашкевич Я. Р. Східне Поділля на картах XVI ст.… — С. 163.
